Мета і завдання професійного самовдосконалення вчителя Трудового навчання

МЕТА І ЗАВДАННЯ

ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

Самоосвіта є необхідною умовою професійної діяльності педагога. Суспільство завжди ставить до вчителя високі вимоги. Щоб навчати інших, потрібно знати більше за всіх. Тому самоосвіта є головним завданням кожного вчителя.

Мета самоосвіти педагога:

• засвоєння, оновлення, поглиблення знань;

• узагальнення досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, що передбачає саморозвиток і самовдосконалення особистості;

• задоволення особистих інтересів та об'єктивних потреб освітнього закладу.

Етапи самовдосконалення:

• самоусвідомлення та прийняття рішення щодо самовдосконалення;

• планування та вироблення програми самовдосконалення;

• безпосередня практична діяльність щодо реалізації поставлених завдань, пов'язаних із роботою над собою;

• самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійно педагог самовдосконалюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, самовиховання.

Як педагог розумію: бути фахівцем — означає перебувати в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Праця вчителя вирізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, потребує глибоких і різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога — запорука успішного реформування системи освіти загалом.

Основні завдання:

• удосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя, вихователя;

• опанування нових форм, методів, прийомів навчання й виховання дітей;

• вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;

• розвиток у школі інноваційних процесів.

Алгоритм самоосвіти вчителя:

• підготовчий етап;

• творчий етап;

• аналітико-підсумковий етап.

На результати самоосвіти позитивно впливає науково обґрунтоване планування. Варто кожному вчителю скласти індивідуальний план самоосвіти.

Джерела знань:

• література (наукова, науково-методична, методична, публіцистична, художня та ін.);

• фахова періодика (газети, журнали);

• Інтернет;

• телебачення;

• відео-, аудіоінформація;

• семінари, круглі столи, конференції;

• майстер-класи;

• курси підвищення кваліфікації;

• екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти;

• заходи з обміну досвідом;

• різноманітні курси;

• подорожі тощо.

Форми узагальнення результату самоосвіти:

• доповідь, виступ на семінарі, педагогічній раді, методичному об'єднанні;

• реферат;

• програма;

• методичний посібник;

• стаття у фахове видання;

• дидактичний матеріал;

• науково-методична розробка;

• проект;

• методичний чи діагностичний кейс тощо.

Новітні засоби самоосвіти:

• розробка електронних уроків, посібників тощо;

• розробка пакета тестового матеріалу в електронному вигляді;

• розробка пакета стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;

• комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;

• розробка комплекту роздавального матеріалу з предмета;

• створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;

• кабінет інформаційних технологій;

• розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;

• розробка навчальних проектів;

• проект особистої методичної веб-сторінки;

• база даних запитань і задач із предмета;

• зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом самоосвіти має стати підвищення якості навчально-виховного процесу).

Основні принципи самоосвіти

• Систематичність і послідовність, постійна робота, ускладнення змісту й форми самоосвіти.

• Комплексний підхід у доборі змісту й організації обраної теми (крім методичних знань, вивчати інші галузі науки: педагогіку, психологію, фізіологію, культурологію, соціологію, дидактику). Добір форм і методів самоосвіти, орієнтація на самостійність і активність педагога.

• Індивідуальність самоосвіти як гнучка форма здобуття знань. Можливі й колективні форми роботи.

• Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі, школі, районі, області. Об'єктивний аналіз досягнень і недоліків у навчально-виховній роботі школи.

• Створення в школі певних умов-стимулів для вивчення нових наукових досягнень і перспективного педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування й аналіз відкритих уроків, демонстрація позакласної роботи з учнями, етичні бесіди.

• Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарах, інформація на засіданні МО, кафедри, складання доповіді чи реферату, участь у педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях).

План самоосвіти:

1. Поглиблення загальнопедагогічних і психологічних знань для вдосконалення методів навчання й виховання;

2. Вивчення різноманітних методик;

3. Опанування досягнень педагогічної науки, перспективного педагогічного досвіду;

4. Підвищення загальнокультурного рівня педагога.

Трудове навчання дітей глухих та зі зниженим слухом — один з важливих напрямків корекційно-педагогічної роботи — знаходиться в тісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і навчання. Правильно організоване навчання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, стає базою для успішного проведення корекційно-виховної роботи.

Трудове навчання дітей пов'язане з розвитком мови і мовного спілкування. Виконання завдань супроводжується використанням мовних інструкцій учителем. У залежності від віку дітей і етапу навчання вони пред'являються усно і письмово (на табличках). Відповідно до ступеню оволодіння дітьми значеннями слів і інструкцій, мовний матеріал пред'являється усно.

Використання мовного матеріалу повинне бути обґрунтовано і регламентовано учителем для того, щоб не знижувати моторної щільності занять.
У процесі навчання в дітей розвивається довільна увага, уміння діяти по наслідуванню дорослому і по наочному зразку, а потім і самостійно виконувати вправи, орієнтуючись на словесні інструкції. Діти вчаться діяти в колективі, погоджуючи свої дії з діями інших дітей, допомагати їм, виявляти ініціативу, самостійність, витримку в іграх і вправах. Досягнення успіху у виконанні завдань і вправ сприяє формуванню оцінки власних можливостей.

Відповідно до засвоєння дітьми рухів, що демонструвалися спочатку педагогом, діти починають відтворювати їх за словесною інструкцією. У залежності від віку дітей, їхнього досвіду, стану слуху і мови використовуються різні форми мови. У випадках нерозуміння дітьми значення слів вчитель використовує показ у сполученні зі словесною інструкцією, а потім знову надає інструкцію.