і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Взяти участь
Поспішайте взяти участь у вебінарі Вчимося дружити. Шлях до ефективної комунікації
До початку вебінару залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

Меморіальні дошки міста Дубна

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Анатолій Пожарський, Володимир Сухолейстер


У довіднику «Меморіальні дошки Дубна», присвяченій 25-ій річниці Незалежності України, вперше подається інформація про наявні пам’ятки культурно-духовної спадщини.

Довідник розрахований на всіх, хто цікавиться, вивчає і популяризує історію славетного міста.

Укладачі: Пожарський Анатолій Степанович,

Сухолейстер Володимир Миколайович

Технічний редактор: Гойдусь Ірина Дмитрівна

ПЕРЕДСЛОВО

Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт звання освіченим народом…

Іван Франко

У розбудові Української незалежної держави чи не найважливішу роль відіграють завдання формування національної свідомості та історичної пам’яті нашого народу. Як тут не згадати хоча б пораду великого нашого Максима Рильського із його мудрих «Вечірніх розмов»: «Мені, мабуть, ніколи не докучить нагадувати, що, хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього… Рідну землю треба не тільки любити, її треба знати» [20, 553, 555].

Шановані нами поняття «Батьківщина», «національна гідність», святе поняття Отчого дому і рідної землі починаються саме з рідного краю, своєї домівки, села, вулиці, де людина народилася і виросла, де пройшло її босоноге дитинство. Вони передаються з покоління в покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної мови. Почуття любові до отчого краю, глибокої поваги до вікових традицій є невичерпним джерелом духовності, моральності та культури сучасної людини. Саме знання рідного краю духовно збагачує людину, виховує неперехідне почуття любові до Вітчизни, глибоку повагу до традицій свого народу та інших народів, що здавна пліч-о-пліч жили і працювали на нашій землі. Бо, як відомо, любов до рідної землі, до малої Батьківщини - одне з найсвятіших почуттів, яке кожен з нас проносить крізь усе своє життя. Витоки патріотизму починаються там, де людина вперше усвідомила себе особистістю, де взяла в руки буквар, або Шевченків «Кобзар», де відчула красу і безмежжя рідної природи. І замолоду, і на схилі років ми найчастіше згадуємо батьківську хату, материнську пісню, битий шлях, яким ходили до школи, незайманий ліс за сільською околицею. І з особливою вдячністю згадуємо всіх тих людей, які ділилися з нами власною мудрістю, допомагали нам знайти дорогу у велике життя.

У цьому документально – фотографічному виданні вперше за всю багатовікову минулу історію нашого міста, яке пережило радісні і сумні, важкі і трагічні, спокійні і бурхливі, довготривалі, короткі чи епізодичні періоди, подаються свідчення через відкриті меморіальні чи анотаційні дошки в різні роки, які збереглися до сьогодні. Чимало із переміною влад, що відбувалася кілька разів протягом існування міста, із новим будівництвом чи знесенням і руйнацією старих споруд, їх ремонтом, змінами назв вулиць, майданів, було під різними приводами бездумно або самовільно їх знищено, знято чи просто викрадено, на спільний сором нам, збайдужілим сучасникам.

Хочемо зауважити, що в енциклопедіях, довідниках, у краєзнавчій та літературознавчій літературі немає чіткого визначення, що таке меморіальна, анотаційна чи пам’ятна дошка. У термінах існує ще різночитання або вони зовсім не фіксуються. «Большая советская энциклопедия» у 30 томах у 16 – ому томі зазначає, що «меморіальна дошка (від лат. – memorialis – пам’ятний) – пам’ятна металева, мармурова, гранітна плита з написом (інколи із зображенням), яка увіковічує значні події і дати в історії країни, міста чи в житті видатних людей, встановлюється звично на стінах споруд. Таке пояснення дає і «Українська радянська енциклопедія» у 12 томах.

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» «меморіальна дошка» – дошка, що служить для увічнення пам’яті про яку – небудь особу чи подію.

Пропущене словосполучення «меморіальна дошка» в «Українській літературній енциклопедії в п’яти томах», а натомість пояснюється слово «анотація».

На наше ж переконання, меморіальна дошка та, яка має художні елементи оформлення з відповідним написом, а анотаційна – лише інформаційно констатує якийсь текст.

Давайте помандруємо цим красивим і зеленим містом Дубном, зупинимось біля будинків із меморіальними або анотаційними дошками, згадаємо події та людей, що увіковічені вдячними нащадками. Можливо, у декого виникне думка, а навіщо ота меморіальна дошка? Відповідь однозначна, щоб люди не втрачали пам’яті, щоб віддавали належне тим, хто жив, творив чи працював у попередні роки, залишив після себе добрі й вдячні справи для сучасників і нащадків. Це, зрозуміло, не потрібне уже їм, а треба знати нам, живим, і нашим наступникам, щоб не переривалася своєрідна естафета пошани, щоб знали своє родовідне коріння, історію населених пунктів чи вулиць, визначних культурних чи архітектурних пам’яток, щоб були духовно гордими за рідний край і свою рідну державу.

Для полегшення орієнтації зацікавленим, туристам і екскурсантам ознайомитися з цими пам’ятками, віддати свою шану людям, які залишили вдячне слово у городян чи історію української незалежної держави, згадати деякі знакові події, подається їх перелік із можливим алфавітним порядком та короткою історичною довідкою і бібліографіями увіковічених персоналій, вказуються конкретні адреси громадських і житлових будинків, де вони знаходяться.

У кінці книги для ширшого і глибшого ознайомлення з подіями, з життєвим шляхом і діяльністю людей, подається література.

О, Націє, дужа і вічна, як Бог, –

Не це покоління холопів, –

Хто злото знеславить твоїх перемог

При Корсуні і Конотопі.

О, Націє, що над добро і над зло,

Над долю і ласку, і кару,

Поставила тих, що їх сотні лягло,

У дні незабутні Базару…

Олег Ольжич

Мандрівка вулицями стародавнього міста Дубна

(Меморіальні дошки у Дубні)

Кожне село, місто і містечко, як і людина має свою біографію, день народження, пам’ятні події, які нагадують нам про свою історію, шанобливе ставлення до якої засвідчує нашу приналежність до нації, яка уміє шанувати минуле рідного краю, своїх патріотів, всіх тих, хто мав честь долучатися до славних традицій м.Дубна.

Запропонований документально-фотографічний історичний довідник - це чудова нетрадиційна нагода здійснити мандрівку в історію рідного міста, яка творилася в складних умовах полікультур і полірелігій.

Цінність даного довідника полягає в тому, що вперше на регіональному рівні зроблена спроба презентувати історію міста Дубна в нетрадиційний спосіб через відкриті меморіальні, анотаційні дошки. Наявність таких дощок є свідченням глибокої шани сучасників до історії рідного міста, до людей, які залишили після себе добру пам’ять і вдячність у дубенчан.

Бажаю авторам довідника нових творчих успіхів, гарної презентації і мудрих мандрівників.

З повагою кандидат педагогічних наук,

доцент Дубенського коледжу РДГУ,

відмінник освіти України

В.В. Омельчук

Знати і пам’ятати…

Відродження національної свідомості неможливе без відродження духовності. Віра очищає та об’єднує. Українська культура не може розвиватися осторонь світової. Тож у Дубні вшановують видатних постатей усіх часів та народів.

Виховання молодого покоління на патріотичних засадах - справа не з легких. Однак ми переконані, що іншого шляху не існує. Тільки патріот захоче по-справжньому піклуватися про рідну землю. Саме від нього, молодого українця, залежить майбутнє України. Тому і в місті так багато зусиль докладається, аби зберегти національну культурну спадщину та відродити історичні традиції.

Для кожної людини рідне місто може бути ніби альбомом великої родини. Наш довідник - це повернення до «сімейних альбомів міст» втрачених фото, вшановуючи тих особистостей, які були несправедливо викреслені з народної пам’яті. Для цього на будинках Дубна встановлюються меморіальні дошки, що нагадують жителям міста про тих людей, які зробили вагомий внесок в економічний та духовний розвиток рідного краю.

Кандидат історичних наук

В.Семещук

Шевченко Тарас Григорович (09.03.1814, с.Моринці (Шевченкове) Звенигородського району Черкаської області – 10.03.1861, м.Петербург, перезахоронений у м.Канів) – видатний український письменник, художник, мислитель. З 1829 року був «козачком» поміщика П.Енгельгардта. деякий час жив у Вільні, з 1831 р. – в Петербурзі. Вчився в живописця В.Ширяєва. в 1838 році викуплений з кріпацтва і прийнятий до Петербурзької академії мистецтв, де був учнем К.Брюллова. в 1840 р. вийшла збірка поезій «Кобзар», у 1841 р. – поема «Гайдамаки». Закінчивши академію у 1845 р. повернувся в Україну, був членом Кирило-Мефодіївсьакого товариства. У жовтні 1846 р., член Київської археологічної комісії, був на Волині, зокрема, у Корці, Острозі, Гільчі, Дубні, Вербі, на полі Берестецької битви 1651 р., про що писав у віршах «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?», що нині став піснею і «За байраком байрак», у повістях «Варнак» і «Прогулка с удовольствием и не без морали», поемі «Варнак», згадував наш край в інших творах, записав кілька народних пісень. 5 травня 1847 р. був заарештований і засланий у солдати. У березні 1858 року повернувся в Петербург, уже маючи багато поем, віршів, повістей українською і російською мовами. Меморіальна табличка відкрита в 1964 році.

Бальзак Оноре де (20.05.1799, м. Тур – 18.08.1850, м. Париж)

відомий французький письменник. Перший роман, що приніс йому славу, - «Шуани» (1829), який ознаменував грандіозну епопею «Людська комедія» (97 творів із 143 задуманих). Двічі приїздив до України у 1847 і 1850 рр. на запрошення поміщиці Евеліни Ганської у с. Верхівню (тепер Ружинський район Житомирської області), чотири рази проїжджаючи через Радивилів, Дубно, Острог, Корець, про що писав у своїх листах. Одружився з обраницею у Бердичеві, де нині встановлена меморіальна дошка з написом «В костьолі святої Варвари 2 березня 1850 року вінчалися Оноре де Бальзак та графиня Евеліна Ганська» (скульптор Василь Пещенко). Його іменем названо вулиці. Дошка знаходиться на фасаді Будинку дітей молоді,м-н Незалежності, 1


Богуславський Войцех (09.04.1757-23.07.1829) польський драматург, театральний діяч, актор, режисер, педагог. Театральною діяльністю почав займатися з 1778 р. У 1780 р. жив і працював у Дубні. З 1783 р. – директор Національного театру у Варшаві, де у 1811 р. організував першу драматичну школу. За його ініціативою створені театри у Львові, Любліні, Познані. Одна з кращих його музичних комедій «Кроківці і горці» (1794). Дошка знаходиться на фасаді палацу князів Любомирських у Дубенському історико-культурному заповіднику.

Мальчевський Антоній (03.06.1793, с. Княгинин Дубенського району Рівненської області – 02.05.1826, м.Варшава) – польський поет, один з основоположників «української школи в польській літературі». У 1805-1811 рр. навчався у Волинській вищій гімназії в м. Крем’янець. Багато подорожував по Європі – Франції, Англії, Італії, Швейцарії. У 1821 р. повернувся в Україну, деякий час жив у батьківському маєтку, потім переїхав до Львова і Варшави. Написав багато ліричних віршів, романтичну поему «Марія» (1825), перекладена українською мовою у першому томі «Антології польської поезії» (1979), за мотивами якої написано багато музичних і живописних творів.

Табличка відкрита в 2001 р.(автор Микола Тимчак) на дзвіниці костелу Яна Непомуки, вул. кн.Острозьких, 18

В'ячесла́в (Вацлав)

Казими́рович Липи́нський (* 5 (18) квітня 1882, с. Затурці, Волинська область — † 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. Зростав у середовищі католицькому, хліборобсько-шляхетському, культурно-польському. Рід Липинських гербу Бродзіч, який походив з Мазовії, видав цілий ряд діячів, що займали визначні становища серед тогочасної шляхти. Навчався у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях.

Після закінчення гімназії 1902 року Липинський відбував військову службу у Ризькому драгунському полку, що стояв у Крем’янці на Волині. Однак пізніше військова комісія визнала його «нездатним до війська через легені та серце» (Липинський, фактично, все своє життя хворів на туберкульоз). Згодом його здоров'я покращало настільки, що на початку Першої світової війни він був мобілізований як резервний офіцер до 4-го драгунського Новотроїцько-Катеринославського полку, в лавах якого у складі російської армії генерала Самсонова відбув східнопруську кампанію. Через тяжкі воєнні умови легенева недуга відновилася, і Липинський був переведений до резервних частин спочатку в Дубно, потім в Острозі і, нарешті, в Полтаві.

Автор праць: «Шляхта на Україні» (Краків, 1909); монографії «Україна на переломі. 1657165; «Листи до братів-хліборобів» (1926).

У травні 1931 року Липинський почав особливо нездужати на серце. Перевезений на початку червня до санаторію «Вінервальд» біля Відня, де й помер. 02 липня 1931 року В.Липинський спочив у Затурцях на Волині.

Меморіальна табличка знаходиться на фасаді костела Яна Непомука вул. К.Острозького, 18

Мазепа Іван Степанович (1639-1709 рр.) – гетьман Лівобережної України (з 1687 року). Походив з давнього роду української православної шляхти Мазеп – Колодинських. Активно обстоював державність України. Меценат мистецтв і наук. Опікував Києво-Могилянську академію. Сподівався на користь для України від спілки із шведським королем Карлом ХІІ. У Полтавській битві 1709 року виступив на боці шведів. Після поразки Карла ХІІ разом з ним відступив на турецьку територію. Помер у Варниці під Бендерами 1709 року. Похований у м.Галаці.

Пилип Орлик (1672-1742) – генеральний писар козацького війська і найближчий помічник Івана Мазепи. Автор першої Конституції України (1710). Закликав гетьмана І.Скоропадського до об’єднання українських земель, обіцяв йому навіть поступитися своєю гетьманською булавою. Меморіальна дошка встановлена на фасаді палацу Любомирських.


Боришкевич Микола Олексійович (народився 12.08.1925 р., с.Мале Вербче Сарненського р-ну Рівненської обл. - помер 06.01.1999 р., похований у м.Дубно Рівненської обл.) - іконописець. Закінчив Костопільське педагогічне училище, навчався в РДПІ. 1947 року заарештований за націоналістичні вірші й засуджений до смертної кари, яку згодом замінили на 25 років сталінських концтаборів. Покарання відбував на Колимі. Реабілітований 1956 року. Художник-самоук, оформив православні церкви в с.Млинівці Крем’янецького р-ну Тернопільської обл., с.Будки Радивилівського р-ну, с.Мильчі, с.Ульбарів, с.Семидуби, с.Кам’яниця Дубенського р-ну, смт.Степань Сарненського р-ну. Для Дубенського Свято-Воскресенського собору зробив шопку, 6 хоругв, 2 ікони, престол для храму в с.Семидуби (у співавторстві з Миколою Бондарчуком). Заснував Дубенське братство Андрія Первозванного, був першим сотником Дубенської сотні Волинської Січі. Дошка встановлена на фасаді будинку (вул. Некрасова, 27).

Макарук Михайло Якович народився в с. Пирятин Дубенського району у багатодітній сім’ї 19 листопада 1927 року.

Навчався у церковно-приходській школі свого села. Під час другої світової війни вступив до лав УПА . У 1943 році став стрільцем повстанської армії. У квітні 1944 року був учасником бою під Гурбами.

З 1944 році по 1955 рік відбував заслання у концтаборах ГУТАБу. З 1955 року по 1980 рік робітник Дубенського ливарно-механічного заводу. Активний учасник демократичного руху на Рівненщині. Написав книгу «Доля селюка». 17 листопада 2009 року помер.

Меморіальна дошка встановлена весною 2012 року на адмінбудинку ЛМЗ.

Буняк Григорій Іванович - народився 12.03.1921 року в с.Залізниця Корецького р-ну Рівненської обл. - помер 26.06.1994 р., похований у м.Дубно Рівненської обл. Художник-оформлювач. Художню освіту здобув у Варшаві, ветеран війни, працював у Дубенському райспоживтоваристві, лісгоспзагу. Займався реставрацією ікон (іконостас Страклівської церкви), оформив інтер’єри (кафе «Стубла» с.Варковичі), автор оригінального художнього полотна «Дубенський замок». Його картини зберігаються у фондах Державного історико-культурного заповідника м.Дубна.Дошка розміщена на фасаді будинку № 3 по вул. Костянтина Острозького.

Меморіальна табличка в честь Тувинських добровольців.

Раніше вулиця Мирогощанська називалася вул. Тувинських добровольців, названа на честь добровольчого ескадрону Тувинської республіки, який визволяв Дубно в 1944 році зі сторони Сурмич. Меморіальна дошка розміщена на фасаді будинку по вул. Мирогощанській, 1

Берестецька битва 1651 року відбулася біля с.Берестечка на Волині між селянсько-козацьким військом Б.Хмельницького і військом кримського хана Іслам-Гірея Ш, з одного боку, і польсько-шляхетською армією короля Яна ІІ Казимира – з другого. Зрадивши, татари захопили Б.Хмельницького в полон і відступили на Крим. Поляки оточили селянсько-козацьке військо. Почалася десятиденна облога. І.Богуну, Ф.Джалалію, М.Гладкому вдалося вивести військо з оточення. Втративши майже весь обоз і частину гармат, козацькі полки відступили на Київщину. Поразка у Берестецькій битві призвела до тяжкого для України Білоцерківського договору 1651 року. Меморіальна табличка встановлена на мурі Миколаївської церкви, вул. Д.Галицького,30.

В Будинку культури цукрового заводу 12 листопада 1989 році відбулися установчі збори Дубенської організації Народного Руху України за перебудову. Меморіальна табличка встановлена в честь цієї події. Пров. Шкільний, 5

Галета Василь Федорович (06.01.1928, с. Кривуха Дубенського району Рівненської області - 14.03.1988, м. Дубно) – український поет. Народився в селянській родині. У роки другої світової війни був вивезений до Німеччини. Після звільнення пішов добровольцем на фронт, мав бойові нагороди. Вчився у Дубенському педагогічному училищі, де на другому курсі в 1948 р. був арештований НКВС і засуджений на 25 років. Перебував у таборах м. Інта Комі АРСР, звільнений після 7 років у зв’язку з розвінчанням культу особи Сталіна. Працював водієм у Дубенській лікарні. Автор збірок «Невольничі струни» (1990), яка вийшла російською мовою у перекладі Віктора Того у 1992 р., «Етап» (1992), які вийшли у світ стараннями поета М.Пшеничного. Табличка відкрита в 1998 р. на фасаді Дубенського педагогічного коледжу РДГУ, вул. Свободи, 44

Левкович Арсен Михайлович (17.04.1945, с. Жадень Дубровицького району Рівненської області – 13.01.1991 р., м. Дубно – український поет, прозаїк і художник. Хворів із дитячих літ. З 1953 р. його діти на руках носили до школи. У 1965 р. переїхав до сестри у Крим, а з 1967 р. перебував у Дубенському будинку-інтернаті. Лауреат обласної молодіжної премії ім. М.Максися (1978). Часто публікувався у періодиці. Багато для його підтримки зробив поет М.Пшеничний та краєзнавець В.Зайдель видавши збірку «Не жди сльози» (1991). Дошка знаходиться на фасаді Дубенського медичного коледжу РДГУ, вул. К. Острозького, 25

Іван Іванович Іванов народився 8 жовтня 1909 року в Підмосков'ї, в селі Чижово, яке згодом увійшло до складу міста Фрязіно. З 1931 року служив в армії, а в 1934 році закінчив Одеську школу військових льотчиків. Довелося брати участь у радянсько-фінській війні, під час якої на бомбардувальнику здійснив сім бойових вильотів.

Наприкінці 1940 року старший лейтенант відправився служити в частину, дислоковану на аеродромі в Млинові.

В 1941 році на своєму винищувачі «ІЛ-16», за даними радянської військової історії, здійснив перший повітряний таран на початку війни з СРСР проти німецького бомбардувальника «Хейнекель-111» над Загорцями. Похований в м.Дубно, на Мирогощанському кладовищі. Меморіальна табличка по вул. Семидубській, 3, де проживав льотчик, відкрита в 1974 році.

Народився Борис Володимирович Огородніков в селі Олександрівка Новоград-Волинського району Житомирської області 14 грудня 1929 року. Дитинство проходило в м. Мурманську, куди в 1933 році переїхала сім’я. Борис закінчив 4 класи і літом 1941 року Огороднікови приїхали в с. Олександрівку до родичів у відпуск. Після відпустки батьки поїхали у Мурманськ, а Борис залишився у бабці. Почалась війна Борис встановлює зв’язок з партизанським загоном «Красная стрела». В загоні Борис виконує обов’язки зв’язкового. Він бере участь в багатьох бойових операціях під час звільнення України від німецько-фашистських загарбників.

В лютому 1944 року під час жорстоких боїв на плацдармі під Дубном (в районі с. Вигнанка) в одному з будинків на хуторі були оточені піхотою і танками ворога 10 солдат-розвідників 20-ї мотострілкової Новоград-Волинської Червонопрапорної ордена Суворова бригади і 14-річний вихованець бригади піонер Борис Огородніков. Розвідники загинули в нерівному бою з ворогом, який намагався відкинути бригаду на схід від р. Іква. За мужність і відвагу проявлену у боротьбі за звільнення м .Дубна указом Президії Верховної Ради Української РСР від 5 листопада 1968 року піонер

Огородніков Борис Володимирович нагороджений медаллю «За відвагу» (посмертно). В пам’ять про подвиг юного піонера-розвідника Бориса Огороднікова, який загинув 13 лютого 1944 року при звільненні м. Дубна від німецько-фашистських загарбників. На фасаді Будинку дітей та молоді Дубенської міської ради встановлена анотаційна дошка, м-н Незалежності, 1.

Кухарчук Василь Федорович народився 20 квітня 1966 року в м.Дубно Рівненської обл.. проживав за адресою: м. Дубно, вул. Фролова, 72. Навчався в ЗОШ № 7 м. Дубна, яку закінчив у 1981 році і отримав неповну середню освіту.

З 1 вересня 1981 року по 14 липня 1983 року навчався у сільському професійно-технічному училищі № 7 м. Дубна (тепер ДНЗ «Дубенське ВХПТУ»).

Здобув професію «Слюсар по монтажу, експлуатації і ремонту обладнання тваринницьких ферм з кваліфікацією електрика».

Випускний кваліфікований екзамен склав на відмінно. Рішенням екзаменаційної комісії Кухарчуку В.Ф. присвоєно кваліфікацію «слюсар 4-го розряду, електромонтер 4-го розряду».

У грудні 1983 року пройшов навчання за програмою «Водій категорії «С» при Козинській автошколі.

17.01.1984 р. був прийнятий на роботу в Дубенський промкомбінат, а 28.04.1984 р. звільнений з роботи в зв’язку з призовом до армії.

З 18 березня 1985 року вступив на Афганську землю, а 23 квітня 1985 року загинув у бою, посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.

З записів у військовому квитку дізналися, що йому присвоєно звання сержанта-розвідника ІІІ класу.

Василем здійснено 17 стрибків з парашутом. Дошка знаходиться на фасаді Дубенського ВХПТУ, вул. Шашкевича, 3.

Качковський Микола Євгенович народився 28.11.1963 році. Усе його дитинство пройшло у Страклові. Навчався у СШ № 7. Захоплення книгою ніколи не втрачав, любив фотографувати і понад усе - музику. Після школи самостійно закінчив курси водіїв і працював слюсарем у АТП-15606. Загинув 16.05.1983 року, посмертно нагороджений орденом Червоної зірки. Дошка знаходиться на фасаді будинку по вул. Страклівська, 49.

Рибачук Зіновій Власович народився в с. Соснівка Шумського р-ну, Тернопільської області 4 березня 1954 року.

В 1971 році закінчив Кременецьку загальноосвітню школу.

З 1972 року по 1974 рік проходив строкову службу в Німеччині. В 1975 році закінчив 118 школу прапорщиків.

З 1975 - 1985 рр. проходив військову службу в м. Дубно у військовій частині 12379 у складі екіпажу борт-радиста. В 1977 р. одружився з Рибачук Марією Миколаївною. Мав двох дітей: Рибачук Алла Зіновіївна, 1978 року народження та Рибачук Юрій Зіновійович, 1982 року народження. В 1986 році проходив службу в Афганістані.

23 березня 1987 році при виконанні службового завдання загинув в Афганістані, будучи у складі екіпажу бортмеханіка. 28 вересня 1987 року посмертно нагороджений о орденом «Червоної Зірки», а також 28 грудня 1988 року був нагороджений грамотою Президії Верховної Ради СРСР та медаллю «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу». Табличка розміщена на фасаді будинку, в якому проживав Рибачук З.В. (вул. Грушевського, 109)

Романович Олег Федорович народився 12 серпня 1982 року у місті Дубні. Навчався в ЗОШ № 6. До лав Збройних Сил України був призваний по частковій мобілізації у березні 2015 року. Служив командиром міномету третього механізованого батальйону. Загинув 13 листопада 2015 року, виконуючи військовий обов’язок на Сході України. У нього залишилися батьки, дружина та 9-річна донька.

Швець Сергій Олександрович народився 20 липня 1975 року. Навчався в ЗОШ № 6 міста Дубна. Боєць батальйону територіальної оборони «Горинь». 25 червня 2015 року загинув при виконанні військового обов’язку в зоні антитерористичної операції.

Як повідомив Віктор Філімоненко, Сергій загинув смертю хоробрих під час проведення лінії зв'язку під артобстрілом.

Коломиєць Авенір Каленикович (19.11.1905, с. Городець Володимирецького району Рівненської області – осінь 1946, м. Зальцбург, Австрія) – український поет, драматург, прозаїк, літературний критик. Вчився у Клеванській духовній школі та Крем’янецькій семінарії. У 1930 р. закінчив теологічний факультет Варшавського університету, а в 1936 р. – Варшавський інститут театрального мистецтва. Працював у журналах «Нові шляхи» і «Критика». У роки війни організував театр у Дубні і видавництво «Лад», друкувався в рівненській газеті «Волинь», видавав журнал для дітей «Школярик». Автор книг «Провісні кадри» (1932), «Казка темного бору» (1938), «Шевченкова ера» (1942), «Казки» (1946), повісті «Погоринська рапсодія» (1932-1938), багатьох неопублікованих різножанрових творів. У 1998 р. Дубенська письменницька організація встановила премію його імені, лауреатами якої, зокрема, стали Г. Дем’янчук, М. Сивіцький, В. Гришко, Б.Столярчук та інші.

Самчук Улас Олексійович (20.02.1905, с. Дермань Здолбунівського району Рівненської області – 09.07.1987, м.Торонто, Канада) – український письменник, журналіст, громадський діяч. У 1913 р. сім’я переїхала у с.Тилявка Кременецького району на Тернопільщині. Навчався у Дерманській школі, в Кременецькій приватній гімназії. Служив у польській армії, звідки дезертирував у 1927 р. до Німеччини. Вчився у Бреславському, а потім Українському вільному у Празі університетах. З 1941 по 1943 р. редагував у Рівному газету «Волинь». Пізніше жив у Німеччині, а 1948 р. переїхав до Канади. Автор популярних прозових творів «Марія» і «Гори говорять» (1934), Трилогії «Волинь» (1932-1937), «Юність» Василя Шеремети» (1943), «Ост» (1948-1982), «П’ять по дванадцятій» (1954), «Чого не гоїть вогонь» (1959), «На твердій землі» (1966), «Планета Ді-Пі» (1979), спогадів «На білому коні» (1957) і «На коні вороному» (1975) та інших. Діють кімнати-музеї у Дермані та Тилявці, йому встановлено меморіальні дошки в Рівному, Дермані, Тилявці і Дубні, у містах його іменем названо вулиці.

Сацюк Олексій (початок ХХ ст., с. Головчиці Млинівського району Рівненської області – 1960, Канада – український прозаїк, громадсько-політичний діяч. Закінчив Дубенську гімназію і юридичний факультет Варшавського університету. Працював учителем, брав активну участь у діяльності ОУН. Арештовувався енкаведистами в 1941 р. з Дубенської тюрми. У роки війни очолював Дубенську управу, підтримував зв’язки з У. Самчуком. Виїхавши в еміграцію, жив в Австрії, Аргентині, США, Канаді. Автор збірки оповідань «Колоски» і повістей «Смертоносці» (1947), і «Злат-жолудь», п’єси «Скрипка на камені» (1952), «У царстві Оха». 24 лютого 2005 р. йому і його соратникам відкрито меморіальну дошку у Дубні (автор Микола Тимчак) на фасаді Будинку дітей та молоді Дубенської міської ради, м-н Незалежності, 1.

Чацький Тадеуш (28.08.1765, с. Павлівка, Іваничівського району Волинської області – 08.02.1813, м. Дубно) – польський вчений, діяч в галузі освіти і культури. З 1803 р. був інспектором шкіл Волинської, Київської і Подільської губерній. Співзасновником Кременецького ліцею (1805). Організатором товариства аматорів наук у Варшаві (1800) і Комерційного товариства (1803), значно розширив мережу народних шкіл на Волині. Працював викладачем. Власним коштом видав географічну карту Литви і України. Автор праці «Про назву «Україна» і зародження козацтва» (1801), «Заміток про польську торгівлю» тощо. У Дубні з 2000 р. на будинку № 2 по вул. Шевченка йому відкрито меморіальну дошку (автор Микола Тимчак ).

Діонісій (Діонізій) Міклер (Макклер) (1762-1853), англ. Denis McClair, пол. Dionizy Mikler — ірландський ботанік, ландшафтний архітектор, видатний майстер садово-паркового мистецтва. За своє життя впорядкував понад 50 парків, працював переважно на території України.

У 1792 році отримав запрошення від Михайлини Любомирської і приїхав на Волинь у Дубно, де заклав парк "Палестина" на штучно насипаному острові на р. Ікві.

Міклер також заклав парки у Олександрії, Шпанові Рівненського району, в Рівному, Млинові, Мізочі, Тучині, Боремлі, Здовбиці та в інших населених пунктах.

На території колишнього польського кладовища, де був похований Діонісій Міклер встановлено пам’ятний знак, вул. Панаса Мирного.

Носаль Михайло Андрійович, Носаль Іван Михайлович – відомі українські фітотерапевти у 1958 році побачила світ їх книга «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі».

Михайло Носаль народився в українській родині. Закінчив духовне училище, семінарію служив священиком на Холмщині, Могилевщині, на Волині. Михайло Андрійович захоплювався рослинознавством, знав латинь, польську, німецьку, французьку мови, мав велику бібліотеку, в якій були зібрані книги з хімії, фармації, фізіології людини.

У 1929-1935 рр. - священик у Дубно, настоятель Свято–Іллінського собору. З 1935 р. - у Рівному, священик Свято–Успенської церкви.

У 1942 році Михайло Андрійович писав:« Із перших свідомих днів свого життя я займаюся збіркою зіль лічничих і уважно стежу за тим, який вплив на організм людини має окрема лікарська рослина. Уся моя священича практика проходила по селах... Коли село положено на 50 кілометрів від міста, а до волосного фельдшера 24–30 верстов, то в тяжких недугах при невилазному болоті та весняній розторопі за що візьмешся як не за лікарські рослини... Я безкінечне число разів бачив, як діяльна їх сила виривала людей із рук смерті. У лікуванні рослинами за своє життя придбав багато практичного досвіду, і про лікарські зілля маю таке знання, як і в пастирській практиці. Щоб «не забирати» з собою усього того, що знаю про лікарські зілля, з однієї сторони, а з другої, щоб це святе знання учинити насліддям усього народу, я написав книгу про лікарські рослини. Вона носить титул: «Волинські скарби — рослини лікарські (збір, сушка, переховування та застосування в медицині науковій та народній). Підручник для народу».

Іван Носаль узагальнив досвід Носалів у книзі «Від рослини — до людини» (1992).

Меморіальна табличка Носалів розташована на стінах дубенського медичного коледжу, вул. К. Острозького, 25. Aвтор таблички Микола Тимчак.

ВОЗНИЦЬКИЙ БОРИС ГРИГОРОВИЧ - народився 16.04.1926 року у селі Ульбарів (Нагірне) Дубенського району Рівненської обл. Пройшов нелегкі випробовування в лавах повстанців, в 1944 році пішов на фронт. У 1950-1955 роках навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва; 1956-1960 роках в Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури на факультеті «Історія і теорія мистецтв».

У 1960-1962 роках працював заступником директора з питань науки Музею українського мистецтва у Львові. З 1962 року – директор Львівської галереї мистецтв.

Очолював численні експедиції по Галичині, завдяки яким фонди музею поповнилися врятованими від знищення старими галицькими іконами, бароковою скульптурою тощо.

Б.Г. Возницький і його співробітники врятували близько 36000 витворів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев’яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо.

Б.Г. Возницький – засновник музеїв: Олеський замок (1975), музей книги (першодрукаря І.Федорова) (1976), музей-садиба М.Шашкевича (1986), музей найстаріших пам’яток Львова (1990), музей «Русалки Дністрової» (1991), музей оборонної архітектури ХVІ ст. в «П’ятничанській вежі» (1993), музей І.Г.Пінзеля (1996).

За його ініціативи стародавні замки Галичини – Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об’єднані у так звану «Золоту підкову».

Автор видань «Олеський замок» (1978) «Каплиця Боїмів у Львові» (1979), «Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель» (2005), «Борис Возницький. Автопортрет на тлі часу» (2006), статей з питань львівської барокової скульптури ХVІІІ ст. української ікони ХVVІІ ст., археології.

Заслужений працівник культури України (1972). Заслужений діяч польської культури (1984). Доктор «Honoris causa» Краківської вищої педагогічної школи (1998), Варшавської Академії мистецтв (2004). Лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1989), премії імені Я.Кохановського (1990). Почесний громадянин Дубна, Львова. Герой України.

Загинув у ДТП 23 травня 2012 року Похований на Личаківському кладовищі у Львові. Дошка відкрита на фасаді ЗОШ №1 (вул. Шевченка, 23).

Свєшніков Ігор Кирилович (19.10.1915 р., м. Київ – 19.08.1995, м. Дубно, похований у с. Янів, що за 30 км. від Львова) – український історик-археолог. Із 1921 р. проживав у с. Хотин Радивилівського району . Закінчивши в 1935 р. Дубенську польську гімназію стає студентом юридичного факультету Львівського університету, де з 1938 р. став одночасно вивчати археологію, співпрацюючи з Дубенським музеєм. У роки війни вчителював у різних селах. У 1945 р. поступив на заочне відділення історичного факультету Львівського держуніверситету. Працював у Львові в історичному музеї. У 1958 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1972 р. – докторську на тему: «Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці Ш – на початку ІІ тисячоліття до нашої ери». Проводив розкопки у багатьох місцях на Рівненщині і уперше на полі Берестецької битви 1651 р. Автор майже 200 наукових і краєзнавчих публікацій, чимало з яких стосуються нашої області, зокрема, «Довідник з археології України. Ровенська область» (1982 у співавторстві), «Музей - заповідник. Козацькі могили» (1990), «Битва під Берестечком» (1993). Йому відкрито меморіальну дошку, названо вулицю у м.Дубно. Меморіальна дошка відкрита в 1997 році на фасаді ЗОШ № 1, вул. Шевченка, 23.

Лозов’юк Ігор Дмитрович (12.01.1917, с. Хотин Радивилівського району Рівненської області – 06.01.1993, м.Дубно) – краєзнавець, етнограф, педагог. Після закінчення Дубенської гімназії навчався у Варшавському університеті. Вчителював, закінчив Рівненський учительський інститут і заочно Всесоюзний технікум м’ясо-молочної промисловості. Учасник війни. Зазнав сталінсько-комуністичних репресій і був висланий в Омську область, де працював на різних роботах. Після повернення трудився у Мирогощанському радгоспі-технікумі, на Дубенському комбікормовому заводі. Багато етнографічних і краєзнавчих матеріалів опублікував у 30-і рр. у часописах «Наша Батьківщина», «Світ дитини», «Рочнік Волинський», а у 80-90-і рр. – на сторінках місцевих газет «Червона зірка», «Вісник Дубенщини», «Волинь», «Рівне». Окремими книгами вийшли бібліографія «Волынских епархиальных ведомостей за 1865-1915 гг.» (1938). «Віч-на-віч з Дубном» (1990), «Давні дубенські монастирі» (1993). Лауреат просвітянської премії ім. Г. Чубая (1992). Його іменем названа вулиця у Дубні. Табличка відкрита в 1998 році на фасаді ЗОШ №1, вул. Шевченка, 23

Станіслав Скальський - народився в Кодимі, на півночі від міста Одеси, 27 листопада 1915 р. Після 1917 р., коли спалахнула Російська революція, мій батько послав маму зі мною у Збараж, недалеко від Львова, в 1918 році. Він теж, врешті-решт дістався до Польщі та отримав посаду в Дубно в 1923 році. Я жив там до 1933 року, У Дубні закінчив гімназію. Кращий польський повітряний ас Другої світової війни, який воював відважно у Польщі, над Лондоном і в Північній Африці.

До кінця війни він дослужився до звання капітана групи і, крім високих польських нагород мав і англійські, і американські. Йому запропонували роботу у ВПС США, але вважав своїм обов'язком присвятити свій талант і досвід власній країні. 8 червня 1947 він повернувся до Польщі і вступив у свої військово-повітряні сили, створені під егідою Радянського Союзу у званні майора. Однак під час «холодної війни» його заарештували і звинуватили, як шпигуна «американського імперіалізму». Це, на жаль, трапилося з багатьма польськими пілотами, які боролися в Королівських ВПС і ВПС США під час війни. 7 квітня 1950 року Скальського на підставі сфальсифікованих доказів було засуджено до смертної кари, втрати громадянських прав і конфіскації всього майна на користь держави. Та з виконанням смертного вироку зволікали.

У той час, протягом трьох тижнів, він написав свою єдину книгу «Чорні хрести над польським» (спогади про кампанію вересня.)

7 квітня 1951 після звернення його матері про помилування, смертна кара замінена на довічне ув'язнення. Після смерті Сталіна у 1953 році ситуація по іншому почала розвиватися у Польщі, і він був звільнений у 1956 році після 8 років в'язниці.

Тільки після відлиги був реабілітований. Асамблея скасувала рішення Верховного військового суду. У квітні 1972 вийшов у відставку.

У 1990 року він перебував у Німеччині, де віднайшов своїх перших "похресників" і зустрівся з Фріцем Віммер (пілотом, якому у 1939 році надав допомогу) і братом-близнюком другого члена екіпажу.

Непересічна історія життя, сповнена героїзму і патріотизму, звитяги судилась одному з видатних людей світу, сліди якого залишились і на вулицях нашого Дубна. Меморіальна табличка знаходиться на фасаді ЗОШ № 1, вул. Шевченка, 23.

Ткачук Дмитро Олексійович (1928-2006 рр.) – народився в с. Рачин Дубенського району. Сімнадцятирічним юнаком навчаючись на педагогічних курсах при Острозькому педучилищі вперше прийшов на сцену. Закінчив Дубенське училище культури. В 1959 року з ініціативи Д.О.Ткачука при Дубенському районному Будинку культури був створений драматичний колектив. Перший великий успіх до театру прийшов у 1964 році, коли було поставлено виставу «Сильні духом», за яку колектив отримав звання «Народний самодіяльний театр» та нагороджений грамотою Президії Верховної Ради України, Дипломом ІІ ступеня, срібною медаллю.

В 1973 році Д.О.Ткачуку було присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».

З 1977 року при народному театрі створюється театральна студія, яка стала джерелом поповнення молодих акторських театрів.

За своє існування в театрі поставлено понад 1500 спектаклів. В його репертуарі була і лишається українська, світова класика, сучасна драматургія. Театр для нього став основною формою прояву особистості і таланту.

Меморіальна дошка розміщена на фасаді районного Будинку культури, вул. Д.Галицького.

Шапошніков Тимофій Федорович (1937-1997) народився в м Нукус Каракалпатської АРСР. Закінчив Харківський педінститут, факультет фізвиховання. В м. Дубно почав працювати тренером в спортивній школі з 1965 року. Виховав чемпіона світу Анатолія Шарикіна (1972), багатьох чемпіонів та призерів чемпіонатів України та області. Заслужений тренер України (1973).

Меморіальна табличка розміщена на веслувальній базі Дубенської дитячої спортивної школи.


Лисенко Микола Віталійович (1842-1912 рр.) – композитор, основоположник української класичної музики, етнограф. Закінчив в 1841 році Київський університет; у 1867-1969 роках навчався в Лейпцігській консерваторії, в 1874-1876 – у М.Римського-Корсакова в Петербурзькій консерваторії. У 1904 році відкрив у Києві музично-драматичну школу. Автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», «Наталка-Полтавка», опер для дітей – «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна», оперети «Чорноморці». Своїми інструментальними творами Лисенко започаткував інструментальні жанри української музики. Написав дослідження, присвячені народній музиці («Народні музикальні інструменти на Україні» та ін.). Лисенко багато зробив для пропаганди української народної пісні як хоровий диригент. Творча спадщина Лисенка пройнята демократичними ідеями. Його музика відзначається національним колоритом, органічним розвитком основ і традицій народно-пісенної культури. Автор дошки Микола Тимчак, яка встановлена на фасаді Школи мистецтв, вул. Лисенка, 17.

Антоніна Єжабкова (Гржибовська) народилась у місті Дубні 1 червня 1909 року. Тут закінчила гімназію і почала писати перші вірші польською мовою. ЇЇ дідусь та бабуся приїхали з Чехії, і Антонія пише в анкетних даних: чешка, релігія — римо-католицька. Одружилася на початку 30-х років.

В 1936 році народилась у сім'ї Гржибовських дочка Єва. Під час німецько-фашистської окупації в 1943 році Антонія разом з чоловіком і донькою, разом із сусідами була вивезена в товарному вагоні до розподільного табору в Перемишль, а звідти вже розсилали кого куди — до Німеччини на рабську працю або ж до концтаборів.

Декілька людей зуміли втекти, зокрема і чоловік А. Гржибовської, яка надіялась, що він допоможе звільнитися їй та їхній доньці з Освєнціма, куди вони потрапили. Дуже сприяли в'язням поляки. На превелике щастя, допомогли вони втекти і матері, і дочці Гржибовським. Після війни повернулися до Дубна, а після того, 1947 року, реемігрували до Чехії.

Спочатку Антонія працювала робітницею на склозаводі фірми «Уніон» в місті Тепліце, згодом підвищила кваліфікацію і трудилася вже на різних посадах. Почала писати чеською мовою вірші та прозу, які публікувала в тижневику «Вірна сторожа» та в інших друкованих органах. Писала правдиво і щиро. Вельми хотіла, щоб натхненні порухи її душі розуміли читачі. Видала пані Антонія кілька збірок віршів: «Дощами падають зірки до саду», «Присмерки та світання», «Аромати отчого дому». Багато перекладала — Т. Шевченка, С. Єсеніна, О. Пушкіна, Ю. Тувіма.

Добре визначив тематику віршів пані Гржибовської працівник відділу культури в м. Єсеніце (Чехія), де жила поетеса, Властіміл Ржебец: «Вірші пані Гржибовської є ніби молитвою до всього, що дало Життя. В них не лише родинна хроніка, але і Людина як така, не лише Волинь і Прага, але і краса в найчистішому виразі...».

Відгуки на її поезії доброзичливі, причому не тільки в Чеській Республіці, а й у США та Канаді. Події 1968 року змусили дочку Єву з чоловіком і сином емігрувати до Канади. Пані Антонія провідувала їх за океаном і щоразу поверталася на кохану Батьківщину. Між іншим, листи доньці вона писала віршами.

У 2002-му році пані Антонії не стало. Але залишились її поезії, які чекають на свого українського дослідника й перекладача.

26 серпня 2007 року на приміщенні Дубенської районної бібліотеки було відкрито пам'ятну дошку Антонії Гржибовській, вул. Скарбова, 9

140-річчю переселення чехів на Волинь. Перша чеська колонія з’явилася у Дубенському повіті Волинської губернії 1863 року при селі Дагорнивці ( нині – с. Зелене Дубенського району Рівненської області), де невдовзі заснувалося поселення Людгарда. Їх найперших переселенців, - із Богемії, - було 17 сімей.

А масове переселення чехів на Волинь здійснювалося протягом 1868-1870 років. Перші емігранти були, як правило, селяни. Їх тут чекала важка праця – вони корчували ліси, розорювали неугіддя, на яких через деякий час побудували ошатні садиби і цілі села, які своїм виглядом нагадували поселення Чехії та Моравії. На освоєних землях висівали зернові, вирощували цукрові буряки, конюшину, люцерну, ячмінь. Але особливо славились обробітком хмелю.

У Мирогощі і Семидубах були відкриті пивзаводи, власниками яких були Лінгарти й Србскі. Паралельно розвивались ремесла. У Дубні працювали механічні майстерні Кроуби, по ремонту сільгоспмашин Зузанди. В селах були ковалі, столярі, м’ясники, шевці, кравці, пекарі, пожежники. Активно займалися торгівлею.

Меморіальна табличка розміщена на колишній хмілефабриці, по вул.Свободи.

Кодейшко Мечислав народився в 1886 році на Волині, закінчив гімназію і все життя присвятив музиці. Спочатку Кодейшко озвучував німе кіно. Коли в 1940 році було створено музичну школу, він почав викладати музику і сам творив мелодії - вальси, танго. Видавалися його музичні твори в Дубно. Похований на Дубенському цвинтарі в 1969 році. Символічно, що меморіальна табличка знаходиться на Школі мистецтв, вул. М.Лисенка, 17

ІРЕНА МАЛІНСЬКА-

ШМІДТОВА

(09.05.1925-15.06.2012)

Народилась Ірена Малінська 9 травня 1925 року у родині чехів Шмідт у містечку Млинів. Після школи дівчинка навчалася у Дубенській гімназії. Вихор перемін увірвався в родину 17 вересня 1939 року, коли до влади прийшли більшовики. Згодом померла мама. Жах німецької окупації Ірена відчула повною мірою. У лютому 1944 року, радянська влада змінила німецьку та спокою це не додало і Ірена вирушила на фронт. Жінка-друг, соратник, бойовий товариш, полковник медичної служби, що ділила всі шляхи війни нарівні з чоловіками й сприймалася ними із справжньою повагою .

Неможливо розповісти про всі ті хвилини, які вимагали від неї мужності й безкорисної любові, сил, інколи ціною власного життя, наближаючи День Перемоги над коричневою чумою. Велику радість Перемоги Ірена відчула у день свого народження 9 травня, у день її 20-ліття. Ірена була і викладачем, і фармацевтом, і медпрацівником. Неспокійний характер Шмідтів передався і її синові Павлові, який підписав Хартію і згодом був змушений емігрувати до США. То було велике розлучення матері з сином. Підполковник медичної служби Ірена Шмідтова – Малінська не мала права зустрічатися із єдиним сином. Вона не знала спокою, не шукала легких доріг, весь свій час віддавалась громадській роботі. Особливо активно працювала в об’єднанні «Волинських чехів»; часто приїжджала на свою рідну Волинь та до останнього подиху робила все можливе щодо підтримання добрих взаємин між Україною і Чеською Республікою.

У 2011 році бюро Дубенської організації Національної Спілки письменників України, нагородило пані Ірену Дубенською Міжнародною літературно-мистецькою премією імені Авеніра Коломийця. 5 липня 2015 року на фасаді Дубенської центральної районної бібліотеки відкрито меморіальну дошку.

Миколаївська церква, дошка жертвам НКВС.

Дубно, вул. Д. Галицького, 28 – пам’ятка архітектури ХVІІ ст., на балансі заповідника. У 1941 р. – катівня НКВС №2.

Останки жертв розстрілів, виявлені на території монастиря, перенесені до крипт костелу. Тепер – Свято-Миколаївський собор. На східній стіні, понищеній кулями при розстрілах, у 1990 р. громадськість міста відкрила фанерну меморіальну дошку.

26.04.1991 була виготовлена металева таблиця. Автор – місцевий художник Василь Захаров, на власні кошти.

У 2002 р. ця дошка була замінена іншою, того ж автора. Поруч, на місці розстрілів, церковна громада спорудила пам’ятну каплицю.

Меморіальна дошка

Пам’яті жертв НКВС Дубенської в’язниці.

Меморіальна дошка пам'яті жертв НКВС на стіні діючої колонії суворого режиму для неповнолітніх на початку вул. Сурмичі.

Текст: "Світлій пам’яті жертв комуністичних репресій, розстріляних енкаведистами в Дубенській в’язниці в червні 1941 року".

Базальт, чорний граніт. Автор – дубенський художник В. Захаров. У 2002 р. дошка була знищена, а в травні 2003 р. на її місці встановлена нова, виготовлена майстрами Івано-Долинського базальтового кар'єру Костопільського р-ну. Біля самої автодороги встановлений залізний покажчик-маяк, оскільки меморіальна дошка прихована від очей проїжджаючих.

Тут знаходиться масове поховання більше 500 жертв НКВС червня 1941 р. Частина поховання залишилася в «зоні». На ній побудована стіна з могутнім фундаментом житлового приміщення для ув'язнених і туалет. Ексгумація не проводилася. Останніми роками, на численні вимоги громадськості, на західній стіні в'язниці, з боку вул. Сурмичі, відкрита в 1998 році на кошти міської адміністрації меморіальна дошка убитим.

Дубенська в’язниця існувала ще з царських часів. Радянським «визволителям» у ній було замало місця для упокорення щойно возз’єднаних «рідних братів». Тому використали п’ятиповерховий млин, що височів над річкою при в’їзді до міста (передмістя Сурмичі). Млин відремонтували, розділили поверхи, влаштували камери, у яких зробили залізні долівки, двері, віконечка, і т.д. Швидко й ця в’язниця була переповнена, невільники у камерах могли лише стояти від тісноти. Утримували там молодь, переважно сільську. Були серед них законспіровані групи опору, була і нейтральна, пасивна молодь, не прихильна до нової влади.

У червневі дні 1941 р. Волинь здригнулася від лютої розправи. Почалася хаотична евакуація «контрреволюціонерів» і «націоналістів». Розстріли проводилися вночі. Вдень, щойно втекла тюремна обслуга, озброєні юнаки з навколишніх сіл та місцеве населення кинулися до тюрми. Побачене було жахливим. Усі долівки коридорів залиті кров’ю, що витікала з-під дверей камер. Чулися крики про порятунок та стогін поранених. На одному з поверхів усі уціліли – катам забракло часу. Решта були помордовані. Стріляли кати з автоматів через віконечка. Прибулі виламували двері, рятуючи кілька десятків ще живих. Тоді загинули там і арештовані у Мирогощі 13 хлопців та одна дівчина Зоя. Їй було відрізано груди, все тіло сколоте багнетами. Меморіальна дошка розміщена на стіні Дубенської ВК.

Дубно, пам'ятники "Героям" та "Незалежності України"

2 базальтові хрести на кам'яних постаментах, вул. Д. Галицького 9-11.

Автор – дубенський архітектор Олег Супрун.

Ініціатива громадських організацій.

Кошти виділив Дубенський цукрозавод. Відкриті до 900-річчя міста – у 2000 р. У 1992 р. там був тимчасовий дерев’яний хрест, відкритий за ініціативою заст. голови Дубенської райдержадміністрації – художника Миколи Тимчака, художника-політв’язня Миколи Боришкевича на кошти земляків із діаспори. Один з хрестів – на честь Незалежності України, другий – на місці шибениці - трьом воякам УПА з с. Рачин Дубенського р-ну (Синюк, Гордійчук, Лампека), прилюдно повішеним у січні 1945 р.


Меморіальні знаки масових розстрілів мирних жителів.

Під час масових розстрілів, які тривали з 27 липня 1941 року до березня 1944 року,загинули люди з семи районів, які входили в Дубенський округ.

Центром масового розстрілу стало Дубно та його околиці.

Найперші розстріли громадян єврейської національності були вчинені на стадіоні,за двісті метрів від дороги ,що вела до монастиря Чесного Хреста, розстріляно 3500 чоловік в 50 ямах. Тут знищення людей тривало з червня 1941 року до березня 1944 року.

На колишньому аеродромі, біля нового кладовища, знаходиться 5 ям-могил, де було розстріляно 5 тисяч чоловік, в основному жінок і дітей єврейського населення

На окраїні міста, на Вигнанці, у напрямку села Кліщиха з правої сторони 22 серпня 1941 року німці розстріляли майже 400 жителів Дубно.

На віддалі 4 км, західніше Дубно, у напрямку с. Кліщиха, в урочищі «Шибена гора», в ущелинах також знаходяться ями з жертвами фашистського терору. Тут розстрілювали мирних громадян єврейської національності Дубенського, Вербського, Острожецького районів. На площі 900 кв. м. на глибині 4 м було виявлено 6 тисяч розстріляних. Трупи тут лежали обличчям вниз, по 6-7 рядів. Після кожного шару насипалось хлористе вапно. Трупи голі, стріляли в потилицю і верхню частину грудної клітки, виявлено вхідні і вихідні щілини від куль.

На розі нинішніх вулиць Данила Галицького - Тараса Бульби розстріляно 650 чоловік. На розстріл людей забирали з житлових будинків, гетто ловили на вулицях.

В Дубно, у передмісті Сурмичі, де зараз військова частина, у приміщеннях колишніх хмілярень, де знаходилось, за різними даними, 3300 чоловік офіцерського і рядового складу.

На околиці міста, біля райлікарні , в урочищі “Палестина”, де раніше був мальовничий парк закладений відомим ландшафтним архітектором Міклером, розстріляно 1750 чоловік в основному єврейської національності, поховання налічує 25 братських могил. Розстріли проводились з осені 1943 р. по березень 1944 р.

Під час другої світової війни на Дубенщині було знищено більше 12 тисяч євреїв.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Антоній Мальчевський – поляк за походженням, українець по духу. – Дубно, 2008. – 40 с.

  2. Антонюк Л. Вулицями рідного міста / Л.Антонюк // Замок. – 2007. – 7, 14 червня.

  3. Большая советская энциклопедия. Т. 16. – М., 1974. – С.63.

  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.

  5. Дмитренко Т. Б. Земля Дубенська. Вічний поклик історії / Т. Б. Дмитренко. – Рівне, 2015. – 416 с.

  6. Дубно і світ. – Дубно, 2000. – 98 с.

  7. Дубно, княжий мій граде! – Луцьк, 2005. – 52 с.

  8. Єврейському народові. – Луцьк, 2006. – 154 с.

  9. Історико-культурна спадщина Дубна: правові, історичні, мистецькі та музейні аспекти. – Луцьк, 2008. – 224 с.

  10. Левкович А.М. Не жди сльози / А.М.Левкович. – Дубно, 1991. – 28 с.

  11. Лозов’юк І.Д. Віч-на-віч з Дубном (нотатки краєзнавця) / І.Д.Лозов’юк. – Дубно, 1990. – 11 с.

  12. «Любив він Дубно справжньою любов’ю…» // Вісник Дубенщини. – 2005. – 24 листопада.

  13. Магдебурзькому праву у місті Дубні – 500 років. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. – Луцьк, 2007. – 260 с.

  14. Макарук М.Я. Доля селюка/ М.Я.Макарук. – Дубно, 2011. – 188 с.

  15. Митці України. – К.: УЕ, 1992. – 848 с.

  16. Над Іквою-рікою… Літературно-мистецько-краєзнавчий альманах. – Дубно, 2007. – 240 с.

  17. Пам’ять століть: Магдебурзькому праву Дубна 500 років. – Рівне, 2008. – 141 с.

  18. Пащук І. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / І.Пащук. – Рівне, 2005. – 212 с.

  19. Пшеничний М. Доктор у спецівці чорнороба / М.Пшеничний // Вісті Рівненщини. – 2003. – 21 травня.

  20. Рильський М. Любов до рідної землі // Рильський М. Зібрання творів у 20-ти томах. Т. 18. – К., 1988. – С.553, 555.

  21. Столярчук Б. Митці Рівненщини / Б.Столярчук. – Рівне, 1997.

  22. «Там, де Ікви срібні хвилі плинуть…» Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої українсько-польським взаєминам на Дубенщині. – Дубно, 2005. – 56 с.

  23. Українська літературна енциклопедія в 5 томах. Т.1. – К., 1988. – С. 68.

  24. Цимбалюк Є. До звіробою – на поклін: Люди – легенди / Є.Цимбалюк // Погорина. – 2007. - № 2-3. – С.193, 195.

  25. Чехи і Дубенщина. – Луцьк, 2008. – 92 с.

  26. Шевчук Е.А. Мертві квіти Афгану / Е.А.Шевчук. – Дубно, 2009. - 56 с.

Зміст

Передслово...................................................................................................................3

Мандрівка вулицями стародавнього міста Дубна (В. В. Омельчук). Знати і пам’ятати… (В. Семещук)..........................................................................................5

Шевченко Т. Г. ............................................................................................................6

Бальзак О., Богуславський В. ....................................................................................7

Мальчевський А. .........................................................................................................8

Липинський В. К. ........................................................................................................9

Мазепа І. С., Орлик П. ..............................................................................................10

Боришкевич М. О., Макарук М. Я. .........................................................................11

Буняк Г. І., Меморіальна табличка в честь Тувинських добровольців................12

Берестецька битва, Дошка Народному Руху України............................................13

Галета В. Ф., Левкович А. М. ..................................................................................14

Іванов І. І. ..................................................................................................................15

Огородніков Б. В. ......................................................................................................16

Кухарчук В. Ф., Качковський М. Є. ........................................................................17

Рибачук З. В. .............................................................................................................18

Романович О. Ф., Швець С. О. ................................................................................19

Коломиєць А. К., Самчук У. О., Сацюк О. .............................................................20

Чацький Т., Міклер Д. ..............................................................................................21

Носаль М. А., Носаль І. М. ......................................................................................22

Возницький Б. Г. .......................................................................................................23

Свєшніков І. К., Лозов’юк І. Д. ...............................................................................24

Скальський С. ...........................................................................................................25

Ткачук Д. О., Шапошніков Т. Ф. .............................................................................26

Лисенко М. В. ...........................................................................................................27

Гржибовська А. .........................................................................................................28

140 – річчю переселення чехів на Волинь, Кодейшко М. ....................................29

Малінська І. ...............................................................................................................30

Дошка жертвам НКВС..............................................................................................31

Дошка «Пам’яті жертв НКВС Дубенської в’язниці».............................................32

Пам’ятники «Героям» та «Незалежності України»...............................................33

Меморіальні знаки масових розстрілів мирних жителів.......................................34

Література...................................................................................................................36

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
У довіднику «Меморіальні дошки Дубна», присвяченій 25-ій річниці Незалежності України, вперше подається інформація про наявні пам’ятки культурно-духовної спадщини. Довідник розрахований на всіх, хто цікавиться, вивчає і популяризує історію славетного міста.
  • Додано
    13.03.2018
  • Розділ
    Туризм
  • Клас
    5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Тип
    Наукова робота
  • Переглядів
    820
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    4
  • Номер матеріала
    BX451395
  • Вподобань
    0
Курс:«Використання веб-квестів в освітньому процесі»
Левченко Ірина Михайлівна
36 години
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти