Мати Героя

Опис документу:
Твори-есе, присвячені матерям, які втратили синів під час подій Майдану(реальні історії)

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«МАРІУПОЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ № 2

МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ»

ТВОРИ-ЕСЕ

ПРО МАМУ ГЕРОЯ

ТВОРИ-ЕСЕ

ПРО ГЕРОЇВ МАЙДАНУ

Творчі роботи учнів

КЗ «Маріупольська гімназія №2

Маріупольської міської ради

Донецької області»

Укладач учитель-методист

Гірда В. М.

МАРІУПОЛЬ – 2017

Мама героя Андрія Миронюка

Найпрекрасніше слово серед безлічі нам відомих – Мама. Це перше слово, яке вимовляє дитинка, коли починає говорити. Воно звучить усіма мовами світу однаково ніжно та зворушливо.

У мами добрі та лагідні руки, які все вміють. У мами вірне та чуйне серце, наповнене любов’ю, яка ніколи не гасне. І скільки б тобі не було років – завжди потрібна мама, її ласка, її погляд, її обійми, тепло та затишок, який відчуваєш лише поряд із нею. Тож чим більша твоя любов до матері, тим світліше та радісніше твоє життя.

«Матусе!» – лагідно кликав Андрій свою маму в дитинстві. Вона не брала участі в діяльності громадських організацій, а все своє життя працювала не покладаючи рук, була невтомною трудівницею, власним прикладом виховала свою дитину так, що, не соромлячись, на схилі віку могла сказати: «Я пишаюся своїм сином! Він справжній герой!»

Кожна епоха має своїх героїв. І щедра українська земля є багатою на відважних, мужніх захисників Батьківщини. Хто вони, герої нашого часу? Це безстрашні воїни світла та добра, це нащадки славетних козаків-запорожців. Так, вони живуть не лише в чарівних легендах та піснях, не лише в літописах та повірях. Захисники зявляються до нас не з покритих пилом сторінок історії. Вони живуть поряд. Вони серед нас.

Війна страшне слово, загрозливе, лихе та тривожне, з усіх відомих людству. На жаль, і моєму поколінню довелося пізнати гірку його суть. Особливо гостро це відчувається в нас тут, на сході країни, - Донеччині. Лютими громами лунають не теплі весняні грози, а вибухи снарядів. Щодня гинуть люди як мирні, так і військові.

Зникають у безвісті люди, які хотіли жити понад усе, які мали світлі мрії, бажання, радощі. Війна руйнує родини, теплий затишний дім, надії та сподівання на майбутнє. Війна знищує все. Не проминула й нашого героя.

Андрій Миронюк працював інженером на металургійному комбінаті міста Маріуполя. Колеги поважали хлопця за професіоналізм та наполегливість. Але мало хто знав, що цей спокійний, урівноважений інженер під псевдо «Сет» брав участь у військових діях у лавах УНСО у Придністров’ї, Югославії та на Кавказі. Він навіть написав декілька художніх повістей, що висвітлювали ці події, та отримав літературну нагороду «Золотий бабай» за повість «Кавказ UA».

Узимку 2014 року Миронюк Андрій добровольцем пішов до армії, щоб виконати свій громадянський обов’язок. Він потрапив до лав 81-ої аеромобільної бригади. У січні 2015 року роту, у якій разом із бойовими побратимами служив Андрій, було відправлено на захист донецького аеропорту. Жорстокі бої за летовище тривали з червня 2014 року. Ворог докладав значних зусиль, щоб захопити будівлю нового терміналу аеропорту. І вдень, і вночі обстрілював українських захисників, яких за мужність стали називати «кіборгами». Найзапекліші бої відбувалися в січні 2015 року. Саме в цей час на допомогу «кіборгам» вирушили десантники. «Сет» очолював передову групу розвідників. 20 січня в густому тумані українські вояки вийшли на злітну смугу донецького летовища. У цей час снайперська куля влучила в Андрія - і він помер від смертельного поранення. Коли лише розпочався бій, він, мабуть, уже розумів, що йде на вірну смерть, до якої був готовий…

За особливу мужність Андрія Миронюка посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Він похований у Маріуполі на Старокримському цвинтарі.

Невимовного горя завдала ця звістка сімї, особливо матері. Спокій назавжди залишив її душу. Усе навколо змарніло, здавалося, що життя закінчилося водночас. Довгими безсонними ночами, розглядаючи фотокартку сина, вона запитує в долі: «Чому? Чому не я стара, а він молодий, життєрадісний хлопець? Чому ти така несправедлива, доле, навіщо забрала від мене найдорожче?» Вона зростила його, виховала, просила бути людиною слова та любити рідний край. Усьому навчила його мати, але навіть і це не змогло врятувати сина від загибелі. Він дивиться на неї зі світлини спокійним поглядом, наче хоче сказати: «Пробач, мамо, пробач за все! Не плач, не журися. Я загинув, але в лиху для країни годину не сховався за спинами інших, а чесно виконав свій обов’язок перед Батьківщиною, віддав своє життя заради того, щоб жили інші, щоб злагода й мир запанували на благословенній землі!» «Серце матері – це безодня, у глибині якої завжди знайдеться пробачення», – писав французький письменник Оноре де Бальзак. Важке життя й похилі роки висушили, покреслили зморшками обличчя, та тільки очі не згасли. У них світиться мудрість і невтамовний інтерес до життя, велика людська доброта та материнська ласка.

Про героя твору: А. Миронюк

Мати А. Миронюка

Супровідний лист

Рябуха Даря Юріївна – авторка твору «Мама героя Андрія Миронюка»

  1. рік народження – 10.09. 2001р.н.

  2. навчальний заклад - КЗ «Маріупольська гімназія № 2 Маріупольської міської ради Донецької області»

  3. адреса навч.закл. – м. Маріуполь, вул. Лавицького, 7, ел.адр. gimnazia2@mar.ru (gimnazia2.mar@mail.ru)

  4. 11 - А клас

  5. учитель Гірда Валентина Михайлівна

Мама Героя

Мама, матуся, матінка, ненька… Як би ми не говорили, сутність жінки-матері від цього не зміниться. Це вона недосипала, це вона прокидалася раненько зі сходом сонечка, прагнула нагодувати смачненьким усю свою родину, доглянути, приголубити, поцікавитися про мрії, бажання сина. Це вона, найрідніша, свята, схилялася над колисковою свого сина, таємниче й потиху виводячи колискову пісеньку, щоб зростала дитина. А потім брала за руку й вела до школи, до науки. Згодом довгими вечорами очікувала на повернення з побачення.

Згодом син зростає, мужніє, і вже потрібен не тільки тобі, матусе, а й Батьківщині. Так бувало доволі часто в історії нашого краю, коли її слід було боронити, захищати чи оберігати. Ось і нині раптово, несподівано й неочікувано підкралося лихо, яке слід подолати, знищити та звільнити українську землю, трудолюбивий, гостинний народ.

Випало важке випробування для всього людства, особливо для матерів. Як відпустити сина з рідного дому, знаючи, що там десь на лінії фронту точиться боротьба за свободу та незалежність, за мир та майбутнє. Я зараз говорю про останні болючі події, які сталися в Україні, починаючи з дві тисячі чотирнадцятого року.

Майдан… Небесна сотня… Саме там гинули свідомі та вірні сини України. Саме там шукали своїх синів матері – і сивіли з розпуки, не знайшовши улюбленого Юрія, Андрія, Івана чи Михайла… Хтось і донині в пошуках, хтось так і не знайшов, а інші отримали цинкові домовини та відзнаки.

Прагнула мати утримати. Та і як можна було утримати вже дорослих дітей?! Скільки болю, горя і страждання пережито! Скільки несказаних слів «лишились несказанними»! Скільки обіймів та допомоги не встигла отримати неня! Рішення приймалися досить швидко, бо «слід було», «комусь треба» це робити. Скільки болючих емоцій викликають римовані рядочки:

Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,

Бо мушу йти на війну…

Хто зна, чи вдасться мені тебе ще

побачить, та я сподіваюсь.

І цей хлопчина мав свої мрії, друзів, захоплення, симпатії та невідкладні справи. І так хотів жити й любити! А інший мав свою сім’ю, маленьких діточок та пристаркуватих батьків. Третій залишив кохану дівчину й молив, щоб дочекалась. Життя призначило їм усім поєднатися з рідними лише на небесах:

Наймолодшому було дев’ятнадцять:

Прийми, о Господи, своїх синів!

За України волю їх убили.

Різних людей об’єднав Майдан. І вікова межа їх також поріднила у справі, за яку взялись, - створити нову Україну.

Я ознайомилася з матеріалами героя Небесної сотні Володимира Наумова, якому виповнилося сорок три роки. Це наш земляк із-під Добропілля, проживав у селі Шевченки. Дивне те, що він народивсь у день народження Тараса Шевченка. Знав багато поезій із «Кобзаря» напам’ять. Удома залишилася 85-річна матуся, дружина та троє дітей. Ось вона мама героя! - звичайна сільська жінка. Після загибелі сина стан її був такий, як і в усіх жінок: горе, сльози, спогади та довга пам’ять про сина до скону. Так побиваються за синами всі матері Майдану. Згорьованою лишилася й мама сімнадцятирічного студента Назара Войтовича з Тернопільщини, який був єдиною дитиною в батьків:

Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,

За ту біль і той жаль, що я наробив.

Я ж хотів лише миру, добра і свободи…

А мене за це ворог безжалісно вбив.

Ще довго-предовго будуть передавати батьки синам і донькам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто пішов із життя в 2014-2017 роках. Ця трагедія не залишила байдужою жодну людину, відгукнулася не лише в душі Матері Героя...

Я теж прагнула бути корисною, тож, коли з’явилася нагода долучитися до цих подій, хочу бодай проговорити все, що «назріло», що серцем відчуваю. Закликаю своїх товаришів, знайомих, однокласників згадати в молитвах усіх героїв, які поклали голову за наше майбутнє. Хай пам’ять про всіх невинно вбитих згуртує наш народ, дасть сили, мудрості, наснаги та волі для зміцнення держави України. Схилімо голови в жалобі, підтримаймо, розрадьмо матерів, чиї сини згасли, як зорі, пішли навічно від нас заради торжества справедливості:

Вже не повернеться додому той хлопчина,

Що його вчора тільки мати відпустила.

Поцілувала тихо, мовчки: «Іди, дитино,

За щастя України, бо вона – єдина».

Хай запалає світло в душах наших як данина тим, хто пожертвував собою заради торжества справедливості, хай іскра від цього вогню освітлює діяння кожного, нехай тепло наших сердець відчуває Мама Героя.

«Мамо рідненька! Пробач мені, що одягнув тебе в чорную хустинку», - саме такими були б перші слова Героя до Мами.

Про героїв твору: 1. Наумов Володимир

Наумов Володимир, 43 роки. Народився в с. Шевченки Добропільського району в день народження українського Кобзаря Тараса Шевченка. Знав «Кобзар» напам'ять. Працював водієм. У селі залишилася 85-річна мама, дружина та троє дітей. За покликом серця поїхав на своїй машині на Майдан. Його знайшли загиблим на Трухановому острові вранці 18 лю-того. Мав при собі хусточку самооборони Майдану.

2. Войтович Назар

Войтович Назар, 17 років, із села Травневе Збаразького району, Тернопільської області. Студент-третьокурсник кооперативного коледжу в Тернополі. Загинув 20 лютого 2014 року. Хлопець навчався на третьому курсі відділення дизайну, обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб чи козаків. Ще в середу 19 лютого Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Та в останню хвилину щось змінилось, і Назар вирішив їхати на Майдан особисто. «Останній раз, коли його чули, це було близько сьомої вечора, і він дуже попішав на автобус. Йому надто хотілося поїхати до Києва, навіть підготував колишню каску… Ми його ніколи не забудемо», – розповідає одногрупниця. Назар поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї. Він у батьків був єдиною дитиною.

Супровідний лист

Пивоварова Катерина Юріївна – авторка твору «Мама Героя»

  1. рік народження - 22. 01. 2001р.н.

  2. навчальний заклад - КЗ «Маріупольська гімназія № 2 Маріупольської міської ради Донецької області»

  3. адреса навч.закл. – м. Маріуполь, вул. Лавицького, 7, ел.адр. gimnazia2@mar.ru (gimnazia2.mar@mail.ru)

  4. 11 - Б клас

  5. учитель Гірда Валентина Михайлівна

Творчі роботи учнів гімназії № 2

МАРІУПОЛЬ – 2017

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
8
дн.
0
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!