Мати - Берегиня роду

Опис документу:
Матеріал можна використати в позакласній та виховній роботі.Допоможе ознайомитись з народною творчістю,кращими українськими творами літератури і мистецтва,присвяченими материнству,сім’ї;звернути увагу на покинутих дітей; виховувати милосердя,повагу,доброту

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Виховний захід

Мета: ознайомлення з народною творчістю,кращими українськими творами літератури і мистецтва,присвяченими материнству,сім’ї;звернути увагу на покинутих дітей; виховувати милосердя,повагу,доброту

Обладнання:вишиті рушники,квіти,портрет жінки з немовлям,плакати з висловлюваннями видатних людей про матір,презентація,музичний супровід

Додаткові матеріали:<iframe width="832" height="518" src="https://www.youtube.com/embed/O5OTP9WuGGc" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe> пісня Т.Повалій про маму

<iframe width="620" height="360" src="https://www.youtube.com/embed/XTEMDTVGiKE" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe> «Рідна мати моя» Д.Гнатюк

<iframe width="620" height="360" src="https://www.youtube.com/embed/jplY3mwxbkk" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe> Океан Ельзи «Лист до мами»

blob:https://www.youtube.com/1b2eaeea-1f07-48aa-a2e9-5821bee08f30.А.Войтюк «Мамо»blob:https://www.youtube.com/076c6a7c-9bd9-4539-a9cd-9fe51f5b8ad4 С.Весна «Мамо»

Хід свята

Учитель:

Хто вас, діти, щиро любить.

Хто ласкаво вас голубить,

Не стуля вночі очей,

Дбає все про вас, дітей

«Мама дорогенька!»

Хто колиску вам гойдає,

Хто вам пісеньку співає,

Хто вам казочку розкаже,

Забавками хто розваже?

«Мама золотенька!»

Як ви, дітоньки, ліниві,

Неслухняні, пустотливі,

Як буває іноді,

Хто ж то сльози ллє тоді?

«Все вона рідненька!»

Перший ведучий:

Любов до мами оспівували багато поетів. Скільки ніжності, подяки, теплоти в цих віршах. Запитайте у будь-якої дитини про його маму і він відповість:"Моя мама найкраща на світі! Найдобріша і красива! Чому ж нам іноді так важко сказати "Дякуємо"за все, що мама зробила для нас? ... Послухайте чудовий вірш Р.Гамзатова. Досить просто почути його і більше не потрібно слів ...

Учень читає вірш Расула Гамзатова («Бережіть матір»)

Другий ведучий:

Материнській любові і відданості, печалі і величі присвячені схвильовані рядки багатьох поетичних творів. Гімном незрадливій материнській любові і синівській вірності Вітчизні звучать «Лебеді материнства» В. Симоненка.

(Учень читає вірш )

— Слова такі ніжні і щирі, зміст такий глибокий і зворушливий, звучання таке задушевне... Не міг композитор Пашкевич не покласти їх на музику.

( Звучить пісня «Виростеш ти, сину...».)

Третій ведучий:

Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній! Цей особливий фольклорний жанр позначений високим поетичним світосприйняттям, глибиною мелодійного звучання, багатством образів. Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до всього живого. Під спів неньчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби й захисники рідної землі, філософи та мудреці...

(Звучить колискова пісня (якщо є можливість у виконанні мами)

Четвертий ведучий:

— Вслухаюся з поетичні образи колискових і уявляю немовлятко... Дрімота-сон ходить біля вікон, заглядає у шибки, а там, , на воротях, стоїть кіт у червоних чоботях... А над усіма образами — величний образ жінки-матері, ніжне серце якої переповнене безмежною любов'ю до дитини...

Учениця декламує «Колискову» Лесі Українки.

П'ятий ведучий:

— Споконвік у народі існував звичай: колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в оселі. А з якого дерева робили їх? Із клена, калини або ясена, щоб діти були дужими та співучими.

Шостий ведучий:

Калина, верба, тополя, мальви... Одвічні символи, якими опредметнювалося найсвященніше, найдорожче, найсокровенніше — любов до рідної землі, до свого народу. Не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви — ці не: зрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували — там земля мила, де мати родила!

Виконується українська пісня «Мамина вишня»

Сьомий ведучий: Мати... Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитись долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б...

Та, на жаль, буває й по-іншому... Про матір, що відцуралася дитини, матір-відмовницю, що вчинила тяжкий моральний злочин, про покинуте немовля вірш М. Тимчака «Пісня покинутого немовляти»:

Мамочко, ненько, моя матусю, Я ще маленьке, та маю душу. Серце хутенько б'є кулачатком, Як я — без тебе? Як я — без татка? Я ще не вмію слова стулити — Ані проклясти, ані простити! Що ж ти не любиш мене ні крихти? Я ж за тобою не можу бігти. Я твоя рання самотня пташка, Крильця з пелюшок вирвати тяжко. Аби розбити своє нещастя, Я ще не вмію з гніздечка впасти. Станеш фатоньку білу вдягати — Я пташенятком влечу до хати. Буду світити пам'яті свічку У твою чорну шлюбную нічку. А як заснете під рушниками, Я потихеньку ляжу між вами — І твоє серце хапну у жменьку — Мучся, матусю, мучся, рідненька! Не відречешся кревного болю, Я ж тобі, мамцю, витопчу долю: Ніжками тупці, ніжками тупці — І простягаю до тебе руці...

Восьмий ведучий:

Будинок немовляти... Це стало звичним у наш час. Звичним, але трагічно сумним. Тут ті, кого кинула мати... А кидають, де завгодно: в міських туалетах, на вокзалах, на лавках у скверах, у вагонах далеких : поїздів... Хто винен? Суспільство? Так, і воно. Але винні насамперед матері. Ті, хто дає життя і кому це | життя не потрібне.

Ось вона — трагедія сучасної дитини, покинутої напризволяще.

(Учні інсценізують розмову покинутих матерями дітей у дитбудинку.)

...Вони часто розмовляють ночами:

(вибери мене, ну вибери, вибери...)

— Тебе ще ніхто не вибирав?

— А чого?

— Бо кашляю...

— А я сплю тихо.

— Тоді тебе виберуть, як Галю...

— А коли?

— Не знаю. Але раз ти спиш тихо... це я тільки тобі, по секрету: всіх, хто І не кашляє, забирають додому.

— У мене немає дому І мами нема, і тата нема, і нікого нема. Одна я.

— А в мене є мама. Красива-красива... тільки я кашляю...

Учитель. Так, вона десь є і така потрібна дитині. Хто б вона не була і яка б не була, проте своя, рідна.,. Але рідні знаходяться рідко. Та є добрі люди, чиє серце боляче калатає, зіткнувшись з цією дитячою безвихіддю. Вони приходять взяти «нічиє» маля у свою сім'ю.

Добре, якщо все кінчається так, як у вірші поетеси Г. Квітки «Випадок».

Говорили тихо, але їй здавалось

Що слова навмисне — голосні, їдкі,

І вона щільніше від очей ховалась,

Наче це про неї ткалися плітки.

А жінки про долю тихо говорили,

Відійшли вже болі у тривожні сни.

Втомлені безсонням очі променіли

Материнським щастям в розквіті весни,

Сонце повно й щедро залило кімнату,

І розмови якось перервались враз —

Вперто так і голосно плакали малята —

Знають вередливі – годувати час.

«О, це мій вже плаче...» — як жінки взнавали

Материнським серцем рідні голоси?

До грудей легенько діток пригортали —

і було в тім стільки шани і краси.

Дехто цвів від щастя, дехто навіть плакав

Знов-таки від щастя. Раптом, наче:

«Заберіть дитину! Скільки вам казати,

Думайте самі вже, що робити з ним...»

Медсестра дивилась вражено і гнівно

«Це ж ваш син, мамашо, чуєте, кричить?

Хлопчик хоче їсти — покорміть дитину»,

І не повернулась, лише: «Віднесіть!»

І сестричка вийшла... Довго ще лунало,

Наче аж відлуння, немовляти плач.

А в кімнаті тишу наче щось прорвало

Осудом жіночим, гнівом: «Ну ти бач?!

— Господи, яке ж то серце треба мати?

— І нащо родити, щоб життя лиш дать?

— А малятко ж гарне. Нащо умовляти?

— Мабуть, їй не вперше кидати дитя...

— Догулялась дівка — мабуть, він покинув.

— Хай і догулялась, не вона одна.

— Але щоб з-за нього кидати дитину?

— Гріх за це їй буде на усе життя!»

Піднялась з постелі — видна,гарна з себе,

Гнівними очима зміряла усіх: «Ну чого пристали?

Що усім вам треба?

І не лізьте в душу — мій, не ваш це гріх».

Не лягла, а впала... тихо стало, тихо.

Тіпалося серце віття на вітру:

— Вирватися б звідси, пережити лихо.

Може, його роки з пам'яті зітруть?

Бач, що кажуть? Кинув. Та яке їм діло,

Чи болить їм більше, ніж оце мені?

Як іти додому? Мама ждуть же з сином?

Погляди, як гльодом, били по спині.

Теплою рукою хтось погладив коси:

«Заспокойтесь,— тихо хтось проговорив.

— У житті бувають радощі і грози,

Буде син твій щастям у сім'ї чиїйсь...

Ти дала розписку —- ось і вся формальність,

Лиш одне прохання, чуєш, лиш одне.

Погодуй дитину вперше і востаннє,

Не бере ж нічого — ось поїсть, засне.

От і все. А потім заберем дитятко...».

Дівчина вагалась.«Добре вже, несіть».

І, закривши очі, узяла хлоп'ятко,

А воно, немовби, й ждало цю ось мить.

Бо поспішно й лунко до грудей припало,

Захлиналось й знову жадібно пило,

І у неї в грудях наче щось розтало,

Розлилось по тілу трепетним теплом.

Вже недослухалась, що там говорили.

Десь взялася думка: «Може, це чиєсь?»

Вперше на дитину очі опустила:

«Боже, він, до краплі. Мій син, мій. Моє..

Не віддам нікому, вибач, сину любий.

Чи здуріла мати? Крихітко моя!

Виростем, з нас будуть, сину, люди,

Лиш тепер я вірю — буде в нас сім'я».

Перший ведучий:

— Хвилюють поезії Б. Олійника, пов'язані з образом матері, символом усього доброго і чесного на землі. - Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх? І мовби продовження цього — уривок з листа О. Довженка до неньки: «Я дуже щасливий, мамо, що Ви в мене є десь, що Ви живі, що у Вас ще ясна пам'ять»

(Звучить пісня «Сива ластівка»)

Учитель:

- Віки мужності і звитяги,віки з шаблею в боях і за плугом,віки мук на невільницьких торговицях трьох материків і віки боротьби проти татарських,турецьких та інших орд, віки надії, віки журби,віки жіночого чекання і дівочої вірності, - все увібрала. народна пісня.

Мати і війна... Слова, цілком протилежні, поняття, абсолютно несумісні. Одне — дає життя, інше — його вбиває. Не хочеться їх ставити і поруч, але мусимо, бо:

і ...мати ходить на курган,

і синів ще й досі виглядає...

Та якою б сильною не була любов і материнська, якими б дорогими не і були для неї діти, мати завжди благословляла синів на ратний подвиг в ім'я миру і життя на землі.

Другий ведучий:

У романі О. Гончара «Прапороносці» — мати Євгена Черниша так каже: «Женю, я знаю, який ти буваєш гарячий... До самозабуття.Ти-занадто романтик. Звичайно, я не раджу тобі бути поганим воїном або ховатись за чужі спини. Я знаю, що ти на це не здатний, і, може, саме за це найбільше тебе люблю. Будь таким, як ти є, будь мужнім, відважним, знищуй їх, але. Женю, хлопчику мій..., не кидайся власним тілом на амбразуру дота... Бо я знаю, це такі, мабуть, як ти, І кидаються. Але ж це так жахливо!»

Учні інсценізують уривок з твору О. Довженка «Повість полум'яних літ».

На покинутому березі, на стрімкій кручі стояла мати Івана Орлюка - немолода колгоспниця Тетяна:

Відведи, Господи, руку смерті від мого сина-воїна! —, урочисто проказувала вона, й вітер ніс її слова пітьму. Потім, змахнувши руками, наче птиця крилами, вона стала навколішки й, подавшись наперед, ладна, здавалось, полинути за Дніпро, затужила:

— Іваном зовуть його, моя доле, Орлюком Іваном, а я його мати! Стою на зорях вечірніх і вранішніх, заклинаю дороги. Стою опівночі над безоднею скорботи, аби не взяв його ні меч, ні вогонь, ні вода.

Сину мій, обороно моя!..

Учитель. І не доведи, доле, на схилі літ пережити своїх дітей.

— З безлічі доріг на світі найпершою завжди є дорога до матері.

П’ятий ведучий:

- Мамо, дивлюся у теплі неньчині очі, в яких, здається одсвічує вся блакить рідної землі і запитую: «А що означає «берегиня»? - «Берегиня», любий мій синочку – відказує вона... " Це наша оселя. Усе, що в ній є. що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилися й, освятились — хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті — все це, щоб ти знав, і є берегиня»

(Звучить українська пісня гурту або Лесі Горницької « Берегиня»)

Учениця декламує вірш

Третій ведучий:

Матусю! Рідна моя!.. Скажи, які слова відшукати, щоб передати свою любов до тебе, чим оплатити той безмірно великий борг, у якому я постійно перед тобою, чим віддячити тобі, ненько моя мила, за тепло твого серця, безмір доброти і ніжності, лагідність рук твоїх, щедрість душі, красу очей, за те, що зуміла зростити, підтримати в тяжкі хвилини життя. Спасибі, рідна!

Захід закінчується поезією М. Сингаївського «Мати» під музичний супровід

( або піснею чи віршем на вибір вчителя чи організатора)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розроблення і використання цифрового освітнього контенту в освітньому процесі Нової української школи »
Ілляхова Марина Володимирівна
30 годин
590 грн
590 грн