Зараз в ефірі:
онлайн-конференція:
«
Освіта проти насильства: методи профілактики та алгоритми реагування
»
Взяти участь Всі події

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ Мотиви пошуків душевної рівноваги , краси в поезії М. Рильського "Солодкий світ". Сонет "У теплі дні збирання винограду"- вишуканий зразок неокласичної інтимної лірики. ТЛ: філософічність, сонет.

Опис документу:
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Батько майбутнього поета — етнограф, публіцист, громадський діяч Тадей Рильський — походив із багатого і шляхетного польського роду. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була селянкою. У родині Рильських частими гостями були композитор М. Лисенко, етнографи і фольклористи О. Русов, Д. Ревуцький, актор і режисер П. Саксаганський. 1902 року Тадей Рильський помер, і родина змушена була переїхати.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ

Мотиви пошуків душевної рівноваги , краси в поезії М. Рильського "Солодкий світ". Сонет "У теплі дні збирання винограду"- вишуканий зразок неокласичної інтимної лірики.

ТЛ: філософічність, сонет.

Максим РИЛЬСЬКИЙ

(1895—1964)

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Батько майбутнього поета — етнограф, публіцист, громадський діяч Тадей Рильський — походив із багатого і шляхетного польського роду. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була селянкою. У родині Рильських частими гостями були композитор М. Лисенко, етнографи і фольклористи О. Русов, Д. Ревуцький, актор і режисер П. Саксаганський. 1902 року Тадей Рильський помер, і родина змушена була переїхати з Києва до родинного маєтку в Романівці (нині Житомирська область). Коли Максимові виповнилося вісім років, його віддали до приватної гімназії в Києві. Під час навчання він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова.

Закінчивши гімназію, навчався спочатку на медичному, а потім на істо-рико-філологічному факультеті Київського університету. Писати почав рано, у 1910 році видав збірку «На білих островах». Далі були книжки «На узліссі», «Під осінніми зорями».

Події революції не дозволили здобути повну університетську освіту. Поет залишив Київ і вчителював по селах до осені 1923 року. Тоді й написав свої найкращі твори, що склали збірку «Синя далечінь» (1922). Повернувшись до Києва, М. Рильський викладав у школі, багато писав. Випустив книжки «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін». Належав до товариства «київських неокласиків». Незалежна літературна позиція поета викликала роздратування влади. У 1931 році М. Рильського заарештували. Після кількамісячного перебування у в'язниці він був змушений піти на компроміс. Збірка «Знак терезів» (1932), написана після ув'язнення, засвідчила лояльність автора до панівного режиму.

У численних наступних збірках М. Рильський не виходив поза межі ідеологічних заборон. Лише після смерті радянського диктатора Й. Сталіна в 1953 році поет зміг виявити своє справжнє (здавалося, безнадійно втрачене) поетичне світобачення. Були написані книжки «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961).

А ще М. Рильський увійшов в історію української культури як неперевершений майстер художнього перекладу. Йому належать переклади з французької, польської та російської літератур.

Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Перекладацька діяльність

Максим Рильський наголошував, що художні переклади виходять далеко за межі літератури й культури. Це «знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями, знаряддя зміцнення і зросту інтернаціональної свідомості».

Поет займався перекладацькою працею від 20-х років минулого століття. Переклав чимало різних творів, що склали більш як п'ятдесят книжок. І ці переклади відіграли неабияку роль у нашому культурному житті. Ось лиш один із прикладів: поетові належить високохудожній переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою. Школярі й сьогодні знайомляться з давньою пам'яткою за посередництвом М. Рильського.

Бездоганно володіючи французькою мовою, поет переклав відомі твори П. Корнеля, Ж. Расіна, Н. Буало, Вольтера, П.-Ж. Беранже, В. Гюго, С. Маларме, П. Верлена та ін. Він познайомив українських читачів із творчістю багатьох визначних англійських, італійських, іспанських, норвезьких майстрів слова.

А особливою вправністю позначені переклади М. Рильського зі слов'янських літератур: польської, російської, білоруської, болгарської, чеської, словацької. Він постійно й наполегливо вдосконалював свою майстерність. Для прикладу: над перекладом поеми А. Міцкевича «Пан Тадеуш» М. Рильський працював понад сорок років — прагнув досягти максимальної точності й літературної довершеності.

Образ поета

По-справжньому неокласичними є дух і філософія творчості М. Рильського 1920-х років. Рівновага, спокій, тиша, простота — ось її прикмети. Революції, війни, перевороти — лише прикре марнування днів людського життя. Здається, звичайний мисливський відпочинок та рибальські будні поет цінує вище за бурхливі громадські дискусії.

Простота в поезії М. Рильського виступає своєрідним еквівалентом правди, перевіреної часом. Йому близький ідеал приватного життя людини, що відверто дисонує з панівними громадськими настроями. Ось у 1920 році він пише «Рибальське посланіє...», ніби свідомо дистанціюючись від актуальних тем.

Поет пояснював: «Коли звернемось до моїх речей, то справді дивно читати в 1922—23 рр. про рибальство, спокій і т. д. Це не значить, проте, що я в час революції лиш спокійно ловив рибу, а тільки вказує на одну особливість моєї психології: я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що "одстоялось" у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати не можу».

М. Рильський лише наполягає на своєму праві самостійно вибудовувати стосунки з життям. То він перейнятий радісним переживанням цього «веселого світу», то виступає палким адептом мистецтва — малої картини, «що більша над увесь безмежний світ», то, нарешті, утомлений «велемудрими книгами», знаходить розраду в простоті елементарних насолод, обравши «мисливський переливний ріг». У цій розмаїтості проявів його образ постає як безсумнівна цілість у радісному та щирому прийнятті життя, узятого в перспективі хоч і простих, але одвіку повторюваних речей, на тлі яких поновлюється людина у своїй позачасовій реальності.

Філософічність — стильова риса твору; звернення автора до філософських роздумів про сенс життя, призначення й покликання людини, щастя, про життя і смерть, добро і зло тощо.

З любов'ю до життя

(«Солодкий світ!.. »)

Вірш «Солодкий світ!..» був написаний 1919 року, а згодом потрапив до збірки «Синя далечінь». Епіграф «Сладок світ...», обраний автором, відсилає до біблійної книги Екклезіаста, або Проповідника. Ось як це в Біблії: «Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце. Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам'ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта».

Цим епіграфом поет налаштовує на глибше сприйняття твору — підкреслює його філософічність. І оптимізм обертається тут на справжню життєву філософію, на щось по-справжньому вистраждане й пережите — внутрішнє «прозріння» після непростих випробувань, набуття важливого для самоусвідомлення духовного досвіду «по довгих муках безсердечних літ».

Є люди, які постійно нарікають на життя, а є й ті (можливо, мудріші), котрі воліють просто насолоджуватись життям — навіть і дуже простими його принадами. Небо, сонце, весна, приязні люди поруч — чи не достатньо всього цього, щоб почуватися щасливими?

Українська традиція знає немало видатних особистостей, котрі сповідували філософський оптимізм. Таким був, скажімо, мандрівний філософ і поет Григорій Сковорода, який шукав щастя, щиро радів кожному новому дню й обстоював самопізнання, духовну свободу та споріднену працю. Його погляди постали на основі народних традицій та на античній і християнській мудрості. Й оптимізм Максима Рильського теж, певно, із тих самих джерел — він хоч і зріс в іншу епоху, а проте так само несе в собі глибоку віру в людину та її «солодкий світ».

«Сладок світ...»

Солодкий світ! Простір блакитно-білий І сонце — золотий небесний квіт.

Благословляє дух ширококрилий Солодкий світ.

Узори надвесняних тонких віт,

Твій погляд, ніби пролісок несмілий,

Немов трава, що зеленить граніт,

Неначе спогад нерозумно-милий...

Солодкий світ.

Чи янголи нам свічі засвітили По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли Солодкий світ?

1919

«У теплі дні збирання винограду...»

Про молодість і кохання написано багато: поети різних епох поверталися й повертаються до цих вічних тем. У М. Рильського нібито теж про це, але вже з наголосом на філософській ноті: зустріч двох людей, розмова — легкий флірт, а в підсумку все ж таки «добре бути молодим», що скеровує до роздумів про сенс людського життя — про його найбільш щасливу пору.

Здається, щось подібне могло статися будь-де й будь-коли. Але позачасову легкість порушує згадка про Кіпріду (одне з імен Афродіти, богині вроди й кохання), і ця алюзія непрямо залучає додаткові мотиви, зокрема мандрів і розлуки.

Про твір М. Рильського знавець античної літератури Андрій Содомора зауважив: «Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка феакійського володаря Алкіноя — «біло-раменна» Навсікая. Вона — з того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він — чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом блукавши, «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив.». Зустріч, закоханість і... розлука, адже через тугу за батьківщиною Одіссей мусив залишити Навсікаю та продовжити свої мандри.

У поезії М. Рильського зображено всього один епізод. Зустріч і короткий діалог, що поклав

початок взаємній приязні: жодних зайвих слів, лиш одне запитання й відповідь. Сільська ідилія «теплихднів збирання винограду» і простота образів. Повніше схарактеризована «вона» — «ясна, як сад, і радісна, як сміх». Легка й безпосередня: сміливо розмовляє з незнайомцем, гукає «свіжо й весело на мулів», рушаючи в путь. Простота і щирість закоханості — сказано мало й водночас багато.

Саме таку легкість, зовнішню простоту, емоційну рівновагу передбачає сонетний жанр. Як і решта «київських неокласиків», М. Рильський дуже любив сонет і не раз до нього звертався. Цей ліричний жанр вимагає від автора лаконізму, емоційної стриманості, високої майстерності.

Сонет має чотирнадцять рядків п'ятистопного або шестистопного ямба та чітку строфічну організацію: зазвичай складається з двох катренів (чотирирядкова строфа) та двох терцетів (строфа на три рядки). Так побудовані класичні італійські сонети доби Відродження. Існує, правда, і менш поширений варіант строфічної будови: три чотиривірші та дистих. Таку строфічну організацію сонета зазвичай називають «англійською», бо саме вона представлена у творчості В. Шекспіра.

Сонетна організація дисциплінує думку й почуття, потребує неабиякої технічної вправності. Проте сонет М. Рильського легкий та органічний, аж ніяк не силуваний результат формальних вправ. Це один із кращих зразків його інтимної лірики зі збірки «Синя далечінь».

У теплі дні збирання винограду її він стрів. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду,

Ясна, як сад, і радісна, як сміх.

І він спитав: — Яку б найти принаду, Щоб привернуть тебе до рук моїх? Вона ж йому: — Світи щодня лампаду Кіпріді добрій. — Підняла батіг,

Гукнула свіжо й весело на мулів,

І чутно уші правий з них прищулив, І знявся пил, немов рожевий дим.

І він потягся, як дитина, радо І мовив: — Добре бути молодим У теплі дні збирання винограду.

1922

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.