Матеріали для дистанційного навчання

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.

Українська література

Для кого: 8 Клас

17.01.2022

101

2

0

Опис документу:

У папці вміщено матеріали, що допоможуть у підготовці уроків під час дистанційного навчання. Пропоную вашій увазі короткий виклад теоретичного матеріалу, посилання на інтерактивні вправи, підсумнову контрольну роботу.

Оберіть документ з архіву для перегляду:
19,24 Кб
131,708 Кб
23,278 Кб
300,629 Кб
141,191 Кб
177,056 Кб
160,952 Кб
514,8 Кб
245,999 Кб
181,297 Кб
190,972 Кб
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми перевіримо ваші знання з теми: «Усна народна творчість. Історичні пісні. Пісні Марусі Чурай. Думи».


І рівень (0,5 б.)

Визначте: так чи ні.

1. В історичній пісні «Зажурилась Україна» розповідається про боротьбу козаків під проводом Богдана Хмельницького проти ляхів? _____________

2. Сірко вирушає зі своїми побратимами «до хана у гості»? ______________

3. Вороги «живцем серце виривали» з Устима Кармалюка? _____________

4. На Савур-могилу поставили Морозенка? ________________

5. Автором пісні «Засвіт встали козаченьки» вважають Марусю Богуславку? __________

6. Маруся Чурай – легендарна поетеса  з Полтавщини? _____________


ІІ рівень (1 б.)             

Тестові завдання з вибором однієї правильної відповіді.  

1. Яке військо вирушає в похід (пісня «Ой Морозе, Морозенку»)?

а) Буйне; б) преславне;

в) велике; г) боягузливе.

2. Хто «зібрав собі славних хлопців» для боротьби з поневолювачами (пісня  «За Сибіром сонце сходить»)?

а) Сірко; б) Кармалюк;

в) Морозенко; г) Хмельницький.

3.Особливий спосіб виконання дум – це:

а) тирада;  б) славословіє;

в) піснеспів; г) речитатив.

4.З якого твору слова: «Тяжко жити без милого На чужій сторонці!»?

а) «Ой не ходи, Грицю»; б) «Віють вітри, віють буйні»;

в) «Зажурилась Україна»; г) «Буря на Чорному морі»


ІІІ рівень (2 б.)

1.Установіть відповідність між цитатою та літературним героєм 

1. «Ой той то ...,

Що ляхів рубає». 

2.  «За тобою, ...,

Вся Вкраїна плаче».

3. «Ви на мене, ...,

Всю надію майте».

4. «Ховали ... близько границі,

Плакали за ним усі молодиці».

5. Козаки «білим лицем до сирої землі припадали,

... кляли-проклинали.

А.Гриць


Б.Кармалюк.


В.Маруся Богуславка.


Г.Морозенко.


Ґ.Брати-козаки.


Д.Хмельницький.


А

Б

В

Г

Ґ

Д











ІV рівень (3 б.) 


Напишіть тір-роздум на одну з тем (на прикладі прочитаних творів)

1. Маруся Чурай – душа українського народу.

2. Образ Марусі Богуславки в українській літературі.


Ключ

Визначте: так чи ні.

1. Ні

2. Так

3. Ні

4. Так

5. Ні

6. Так


Тестові завдання з вибором однієї правильної відповіді.  

  1. А

  2. Б

  3. Г

  4. Б

Установіть відповідність між цитатою та літературним героєм 

А

Б

В

Г

Ґ

Д

4

3

5

2


1


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми поговоримо про художню літературу як одну з форм духовної діяльності людини, визначимо функції літератури, з’ясуємо багатозначність художнього образу.


Книга — це мудрий, розважливий, найвірніший друг людини, який супроводжує її протягом усього життя.

Та не лише всебічними науковими знаннями багата книга,— вона ще має чудесну властивість поглиблювати, розширювати й продовжувати наші літа.

Література вчить людину бути чесною, порядною, відповідальною, шляхетною, працьовитою...

Читання розвиває усне мовлення і мислення кожного, збагачує його почуття, формує активне ставлення до навколишнього світу, виступає важливим засобом спілкування і поглибленого вивчення художньої літератури.

Книга відтворює картини людського життя. У центрі кожного художнього твору — люди, їх життя, праця, думки і почуття. У літературних творах змальовуються на прикладі дійової особи вчинки, звичаї, поведінка, настрої і почуття не однієї якоїсь людини, а багатьох.

Кожний твір — розповідь про внутрішній світ людей, про їхні взаємовідносини, настрої, прагнення і вчинки, думки і переживання. Книга впливає не тільки на розум, але й на почуття читача.


Функції літератури:

  • Пізнавальна — людина є не тільки предметом зображення літератури, але й її метою. Читаючи художній твір, можна дізнатися про історичне минуле, звичаї, обряди рідного народу, культуру тощо.

  • Естетична (художня) — літературний твір впливає на почуття і переживання читача, викликає в нього задоволення, насолоду від його читання; у кожної людини є естетичне відчуття, прагнення до прекрасного.

  • Виховна — художній твір сприяє вихованню в читачів любові до рідного краю, праці, природи; до одних дійових осіб автор намагається викликати в читачів співчуття і любов, до інших — неприязнь, ненависть.


Багатозначність художнього образу, його різновиди

Сучасне життя важко уявити без художніх книжок. З їхніх сторінок на нас дивляться герої минулого й сьогодення, про яких цікаво і захоплююче розповідають автори-письменники, які є особливо обдарованими людьми. Саме вони відтворюють життя через індивідуальні художні образи або картини. Ці талановиті митці розкривають суспільні відносини, характери і переживання людей на прикладі конкретної особи, яка є і літературним героєм і ніби олюднює все зображуване.

Кожний письменник уважно вивчає навколишню дійсність. Все побачене і почуте він обдумує і визначає, що добре, корисне, що погане, шкідливе, а також — що важливе, характерне, що другорядне, випадкове. У своїх творах письменник зображує важливі, характерні події, явища, риси вдачі людей, малює словами художні образи.

Художні образи бувають: образ-персонаж, образ-символ, зорові, слухові тощо.

Розглядаються типові явища життя, які знайшли відображення в конкретному образі; індивідуальні риси, притаманні персонажеві.


Зовнішній образ:

  • Портрет — обличчя, міміка, жести, постать, манера поведінки;

  • мова — теми висловлювань, форми мовлення (монологи, репліки в діалогах, «внутрішня» мова, листи);

  • костюм.


Внутрішній образ:

  • Характер персонажа (сильний — слабкий, цілісний — суперечливий, вольовий — безвільний; він розкривається у вчинках, у ставленні до інших людей, до навколишнього світу).


Образ-символ — конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ, що має прихований зміст.


Аналіз художнього твору (схема)

Приступаючи до аналізу художнього твору, в першу чергу необхідно звернути увагу на історичну обстановку, ситуацію ідейної, естетичної та філософської боротьби в суспільстві в період створення даного художнього твору. Необхідно при цьому розрізняти поняття історичної та історико-літературної обстановки; в останньому випадку маються на увазі:

  • боротьба літературних напрямів;

  • місце даного твору в низці інших творів автора; місце даного твору серед творів інших авторів, написаних у цей період;

  • творча історія твору;

  • оцінка твору в критиці;

  • особливості сприйняття даного твору сучасниками письменника;

  • оцінка твору в контексті сучасного прочитання.

Далі слід звернутися до питання про ідейно-художню єдність твору, його зміст та форму (при цьому розглядається план змісту — що хотів сказати автор, і план вираження — як йому вдалося це зробити).

Після чого з’ясовуються тематика, проблематика, ідея і пафос художнього твору, його композиція.


Теорія літератури

Художній образ — специфічна для літератури (і мистецтва взагалі) форма відображення дійсності, у творенні якої основну роль відіграють почуття, мислення й особливості світосприймання автора-митця. Є образи-персонажі (людські постаті), образи-пейзажі (картини природи), образи-речі (описи предметів та обстановки) тощо.

Художній твір — кінцевий результат і продукт творчої праці письменника, написаний за законами красного письма. Художні твори і складають художню літературу.

Художня література (лат. litteratura — написане, від littera — буква) — вид мистецтва, що зображує дійсність, створює художні образи за допомогою слова; сукупність творів цього виду мистецтва (епос, лірика, драма).


Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=vBGtEfVhETQ


Завдання https://learningapps.org/4061329

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми підсумуємо наші знання творчості Тараса Шевченка та поговоримо про Символіку і фольклорні мотиви вірша «Ой три шляхи широкії...».

Творчість Шевченка надзвичайно різноманітна. Поет починав працювати у межах літературного романтизму, створивши прекрасні романтичні балади («Причинна», «Тополя» та інші). Пізніше Шевченко працює у напрямі реалізму. Проте серед його творів зустрічаються і гостра сатира, й інтимна лірика, і поеми, філософські поезії й вірші, побудовані на фольклорній основі. Різноманітність творчості Шевченка зумовлюється багатогранністю його поетичного таланту, різноманітністю тематики, яка хвилювала митця, і різними цілями, що їх ставив собі поет, пишучи свої твори.

Вірш «Ой три шляхи широкії» має виразні фольклорні мотиви, поезія дуже схожа на народну пісню за багатьма ознаками, хоча й зберігає виразний авторський стиль Т. Шевченка.

Композиційно у поезії, вжито дуже поширений у народних творах прийом, за якого композиція будується на трьох елементах. Так, у творі фігурують троє братів, які розійшлись з України на чужу землю трьома різними шляхами. Стара мати чекає на своїх дітей, кожного із братів чекає дружина, сестра, дівчина. Фольклорний паралелізм — один з найбільш у названих прийомів, якщо йдеться про народні тексти. Шевченко свідомо вносить цей прийом у свій вірш, аби створити стилізацію під народну пісню.

Образи. У поезії використано образи, що традиційно використовують у фольклорі. Зокрема, дерева — тополя, калина тощо — поширені фольклорні образи-символи. Символічно, що коли брати не вертаються, дерева засихають. Так само традиційно фольклорним є образ «трьох шляхів» і шляхів що заростають терном — цей народний образ-символ вживається в багатьох народних піснях.

Зміст і мета фольклорної стилізації. Наближена до фольклорної форми цієї поезії виконує одразу кілька смислових завдань. По-перше, вона  вказує па «типовість» ситуації, у якій троє братів залишають рідну землю. Фольклорна форма надає текстові відтінку «давності», відтак поет підкреслює, що «так було і так є». Оскільки відірваність від рідної землі неприродною, вимушеною, гіркою для будь-якої людини, то у поєднні із фольклорною «типовістю» створюється своєрідний контраст, який і підкреслює абсурдність таких подій. По друге, важливо, що цей твір Шевченко написав під час заслання. У такій формі, імовірно, поет висловлює і власну тугу за Батьківщиною, бажання бути ближче до своєї землі.

Ідейно-художній аналіз поезії «Ой три шляхи широкії»


Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той — сестру, а найменший —
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі,
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала;
Повсихали три явори,
Калина зов'яла.
Не вертаються три брати,
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
— В потопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.


Прослухайте аудіозапис https://www.youtube.com/watch?v=dZq2IH4tp0o


Історія написання.

Скільки хлопців залишали рідні домівки і вимушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах самодержавства. Скільки їх, вірних синів України, вже не поверталися додому, в якщо і приходили, то посивілими, згорбленими, хворими дідами!

Т. Шевченко сам був солдатом і тому знав всі труднощі цієї служби. Як важко і боляче розставалися молоді хлопці з родинами, не знаючи про те, що, можливо, вони і не повернуться до своїх родин.

Цей життєвий факт і покладений в основу цієї поезії письменника.

 Тема: Відтворення трагічного становища життя на Україні, пов'язаного з тогочасним суспільним ладом.

 Ідея: Засудження влади, яка руйнує щастя українців, чинить перешкоди повноцінному їх життю.

 Основна думка: Немає радості, щастя в українських оселях, бо народ позбавлений волі.

 Жанр: Громадянська лірика, зв'язок поезії з усною народною творчістю.

Композиція.

Експозиція: Брати розійшлися з України на чужину.

Зав'язка: Рідні брати насаджують дерева, кущ калини як обереги на випадок лиха, нещастя.

Кульмінація: Страждання матері, сестри, діточок, коханої, внаслідок цього висихають насаджені ними явори, ясени, тополя, калина.

Розв'язка: Не вертаються три брати, По світу блукають. А три шляхи широкії Терном заростають.

Художні особливості поезії.

• Метафори: «шляхи зійшлися», «калина зов'яла», «шляхи терном заростають»

• Епітети: «шлях широкий»

Завдання https://learningapps.org/8589090





Тест за змістом вивчених поезій

«Мені однаково чи буду»

1. Поетові байдуже, де він:

а) буде жити;

б) зможе оселитися;

в) перебуватиме в ув’язненні;

г) писатиме власні твори.

2. Поет виріс у неволі:

а) на Аралі;

б) в Петербурзі;

в) між чужими;

г) про що він говорить з неабиякою гордістю.

3. Україну поет називає:

а) приниженою;

б) щасливою;

в) знесиленою;

г) славною;

4. Рядок, яким закінчується поезія:

а) «Мені однаково, чи буду»;

б) «Однаковісінько мені»;

в) «Та не однаково мені»;

г) «Ох, не однаково мені».

5. За жанровою спрямованістю «Мені однаково, чи буду» Т. Шевченка — лірика:

а) філософська;

б) пейзажна;

в) інтимна;

г) громадянська.

6. Твір «Мені однаково, чи буду» поет пише під час свого перебування:

а) у Петербурзі;

б) на службі у пана Енгельгарда;

в) в казематах;

г) на солдатчині.

«Думи мої думи»

7. Поет, характеризуючи свої думки, називає сизокрилими:

а) соколятами;

б) орлятами;

в) чаєнятами;

г) голуб’ятами.

8. Звертаюсь до своїх дум, поет у творі просить їх:

а) не кидати його;

б) принести щастя простому люду;

в) розвеселити тих, хто засмучений;

г) захистити Бога від покарання панського.

9. Кого у творі названо убогими?

а) Українців;

б) кобзарів;

в) киргизів;

г) моряків Аралу.

«Три шляхи широкії»

10. Три шляхи широкії у творі:

а) переплелися між собою;

б) розбіглися хто-куди;

в) Докупи зійшлися; 

г) символізують щасливу долю народу.

11. Які дерева не прийнялися після того, як брати пішли з України на чужину?

а) Клени

б) Ясени;

в) дуби;

г) яблуні.

12. Наприкінці твору три шляхи широкії:

а) змиті дощами;

б) Терном заростають;

в) тужать за братами;

г) розруйновані і сльозами народними политі.



Ключ

  1. А

  2. В

  3. Г

  4. г

  5. а

  6. в

  7. г

  8. а

  9. в

  10. в

  11. б

  12. б

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо вивчення усної народної творчості, познайомимось з українськими історичними піснями.


Люди складають пісні з давніх-давен — з того часу, коли виникла звукова мова. У піснях ідеться про працю, природу, родинне життя взаємини між людьми, а також і про важливі суспільні події, зокрема про боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів, і про видатних воїнів та полководців. З часом ця, оспівана в пісні, важлива громадська подія ставала історією, умирали видатні учасники її, давньою ставала й пісня, однак вона не забувалася — люди продовжували її співати. Так було в усі віки: події ставали історією, а пісні зберігалися в пам'яті народній, передаючись від покоління до покоління. Ці пісні в XIX ст., коли освічені люди почали записувати уснопоетичні твори, одержали назву історичних.

Історичні пісні відтворюють справжні історичні події, зображують конкретних історичних осіб, найголовнішу рису народних героїв – готовність іти на самопожертву заради рідної землі.

І сторичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

У XVII ст. було створено чимало історичних пісень, які оспівують народно-визвольну війну, боротьбу проти польської шляхти і місцевого панства. Тут виступають історичні особи — Богдан Хмельницький, Нечай, Богун, Морозенко й інші, що втілили в собі народні прагнення та ідеали. Всі вони оспівані як виразники волі народу, його сили і мудрості.

Справжні події історії правдиво відображені в піснях про стихійні селянські повстання та їх героїв — про галицьких опричників (Олекса Довбуш), про гайдамацькі повстання другої половини XVIII ст. (Максим Залізняк, Іван Гонта). І хоч гайдамацький рух жорстоко придушено, образи гайдамаків — народних месників — продовжували жити в пам'яті народних мас, запалюючи на подальшу боротьбу з кріпосницьким ладом, з ненависним панством.

В історичних піснях, де йдеться про керівників стихійних селянських повстань, наприклад Кармалюка, в центрі — події класової боротьби народу проти гнобителів. Народ своїх улюблених героїв возвеличував, гіперболізував їхню силу, висловлював своє любовне ставлення до них.

В історичних піснях пізнішого часу зображена боротьба трудящих проти самодержавства.

Пісні про громадянську та Другу світову війни, про видатних людей тих часів, про важливі події в житті народу також стали вже історичними.


























«Зажурилась Україна»

Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії —
У полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана до хана.
Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А я в закаулку,
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала
Проміж козаками.
Ой козак до ружини,
Бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин,
З душею розлука!


Історія створення пісні.

Записано пісню в середині XIX ст. в Новомосковському повіті Катеринославської губернії.

Даний твір — про лихо татаро-турецьких нападів. З часом пісня зазнала значних переробок. Очевидно, заключна частина її, яка відрізняється своїм оптимістичним настроєм, створена пізніше, перед остаточним звільненням чорноморських берегів з-під турецького поневолення в другій половині XVIII

Тема: Показ страждань українського народу від нападів турецько-татарських орд.

Ідея: Заклик до мирного населення єднатися з козацьким військом для захисту рідних земель.

Основна думка: Лише одностайні дії всього народу можуть врятувати країну від зруйнування.

Жанр: Історична пісня.

Художні особливості пісні.

Метафори: «Зажурилась Україна», «слава не пропала».

Риторичні оклики: «Дамо тому стиха лиха Та вражому турку!» «Оце ж тобі, вражий турчин, 3 душею розлука!».


«Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко. 

Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків:

"Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!"

Та туман поле покриває.

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали.

Що то орли та із Січі вилітали, —

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що сизий орел по степу літає, —

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє. —

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми думали, ой, та ми ж думали.

Що то місяць в степу, ой, зіходжає, —

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху на татар оступає.


Історична довідка про Івана Сірка, кошового.

Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=m2t1tQZ1bJY



П ротягом 20 років боровся Іван Сірко проти турецько-татарських завойовників, змушував ворогів тремтіти за морем і за горами, а коли вони насмілювалися йти на Україну по ясир, тобто брати людей у неволю, козацький ватажок гнав їх геть з рідної землі аж у Крим. Рубаючи ворогів-нападників у полі й на морі, він наганяв їм такого переполоху, що грабіжники мусили кидати награбоване й мерщій рятувати своє життя.

Сірко — історична особа. Він — син козака з Мерефи Харківської області.

Мужній полководець брав якнайактивнішу участь у Визвольній війні українського народу проти польської шляхти 1648—1654 рр.

Пізніше Сірко очолив повстання проти царських воєвод. У цій жорстокій сутичці загинув улюблений його син Петро. Сам же кошовий попав у царську немилість і був засланий за непокору до Сибіру.

Сірко здійснив кілька походів на Кримське ханство й причорноморські турецькі фортеці. Завдавши ворогам величезних втрат, запорожці визволили з неволі багатьох полонених.

Іван Сірко помер 1680 року на Чортомлинській Січі. Його могила є там донині в селі Купелівці, а на могилі камінь з написом. Народ

Говорить, що там лише одна рука Сіркова, а він сам ходить по світу і допомагає українським військам побивати ворогів.

Аналіз твору

Тема: Зображення походу козацького війська під керівництвом Сірка до кримського хана.

Ідея: Уславлення мужності, винахідливості, рішучості Сірка та його війська.

Основна думка: Народ завжди складає пісні про тих, хто віддав своє життя заради вільної і щасливої України.

Жанр: Історична пісня.

Художні особливості пісні.

Риторичний оклик: «Та збирайтеся до хати у гості!». 

Метафори: «туман поле покриває», «військо... виграває», «місяць... зі ходжає».

Повтори: «...та ми ж думали...». 

Епітет: «битий шлях».


Завдання: https://learningapps.org/4061427


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо вивчення історичних пісень, на уроці ми дізнаємось про звитяжну боротьбу козаків з татарами та про повстання селян проти польської шляхти.


«Ой Морозе, Морозенку»


Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!

Ой не так вся Україна,
Як рідная мати,
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати.
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати.

Ой не плач же, Морозихо,
Не плач, не журися,
Ходім з нами, козаками,
Мед-вина напийся!
Ходім з нами, козаками,
Мед-вина напийся!”

Чогось мені, козаченьки,
Мед-вино не п’ється:
Десь-то син мій, Морозенко,
З татарами б’ється!
Десь-то син мій, Морозенко,
З татарами б’ється!”

Із-за гори, із-за кручі
Горде військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.

Бились зранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.

Ні один козак не здався
Живим у неволю;
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому.
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому.

Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята -
Замучили молодого
Вороги прокляті!
Замучили молодого
Вороги прокляті!

Вони, ж його не стріляли
І на чверті не рубали,
Тільки з його, молодого,
Живцем серце взяли.
Тільки з його, молодого,
Живцем серце взяли.

Взяли його, поставили
На Савур-могилу:
“Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!”
“Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!”


Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=PZL4HQsZVDU


Станіслав Морозенок - це один із соратників Богдана Хмельницького — полковник Станіслав Морозенко або осавул (виборна службова особа, яка відала озброєнням, постачанням та військовою підготовкою козаків) Кропивнянського полку Нестір Морозенко.

П ротягом шести років Народно-визвольної війни українського народу кримський хан виступав із своїм військом то на боці козаків, то проти них — з пансько-польськими полчищами. Проте в усі часи татари не припиняли грабунку українських земель. Навіть після переможних битв разом з козаками, повертаючись додому в Крим, підступне татарське військо палило й грабувало села та міста, вбивало чи забирало в полон мирних людей. Козаки їм цього не дарували і часто вступали у кровопролитні бої зі своїми вчорашніми союзниками.

Це були страшні часи. Більшість сіл і міст лежало в руїнах, поля не оралися, хліб не сіявся. Змучений люд блукав по країні. Люди гинули не лише в боях і під час татарських нападів, а й від голоду.

Отже, пісня «Ой Морозе, Морозенку» розповідає про один із боїв, під час якого татари розбили козацький загін і полонили, а потім скарали його ватажка.

Ця пісня дуже поширена в різних місцевостях України. Записано понад сорок варіантів її, а в народі їх існує, очевидно, ще більше. Вже сама численність варіантів пісні вказує на незвичайну популярність славного козацького ватажка Морозенка, пам'ять про якого народ зберіг навічно у своїх творах. Образ Морозенка став узагальненим образом захисника вітчизни. В одних варіантах пісень герой бореться з «ляхами-панами», в інших — з турками, татарами, з «турком-шведом» чи просто з лихими ворогами.

Багато татар обступило козаків. До «ночі глухої» тривав нерівний бій. Татари втратили втроє більше, ніж козаки. Морозенко потрапив у полон, проте мужньо переносить катування (з вирваним живцем серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану батьківщину:

Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.

Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.

Основна думка: Нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б'ється за свою незалежність, неодмінно переможе.

Жанр: Історична пісня.

Композиція.

Твір має свого роду обрамлення — починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка.

Експозиція: Похід козаків на татар під керівництвом Морозенка.

Зав'язка: Бій з ворогом.

Кульмінація: Полон та катування героя.

Розв'язка: Сум матінки-України з приводу смерті свого сина.

В інших варіантах цієї пісні Морозенко — преславний козак, який «на три милі кругом себе кладе ворожого трупу», у бою за ним «тече кривавая річка. Ні страху, ні втоми не знає молодий воїн, і лише численність ворогів здолала героя. Терплячи страшні муки, Морозенко не кориться, він виявляє незвичайну витривалість, зневажає смерть і з думкою про Україну гине.


«Максим козак Залізняк»

Максим козак Залізняк, 

Козак з Запорожжя. 

Як поїхав на Вкраїну — 

Як пишная рожа! 

Зібрав війська сорок тисяч 

В місті Жаботині, 

Обступили город Умань 

В обідній годині. 

Обступили город Умань, 

Покопали шанці 

Та вдарили з семи гармат 

У середу вранці. 

Та вдарили з семи гармат 

У середу вранці, 

Накидали за годину 

Панів повні шанці... 

Отак Максим Залізняк 

Із ланами бився, 

І за те він слави 

Гарной залучився. 

Лине гомін, лине гомін 

По степу німому,— 

Вертаються козаченьки 

Із бою додому. 


Історичний матеріал до твору.

Записано історичну пісню в квітні 1939 р. від кобзарів Петра Івановича Гузя та Єгора Хомича Мовчана.

Максим Залізняк — син селянина з містечка Медведівки (на Чигиринщині), народний герой Коліївщини. У 1768р. він зібрав у Холодному Яру, на Чигиринщині, гайдамацький загін у кількасот чоловік (у пісні 40 тисяч — поетичне перебільшення) і захопив Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Канів і разом із загоном Ґонти — Умань, одну з найбільших фортець польської шляхти на Правобережжі.

Загін царського полковника Гур'єва підступно роззброїв і ліквідував гайдамацький табір під Уманню. Залізняка катували і заслали на каторгу в Нерчинськ.

Тема: Оспівування боротьби козаків під керівництвом Максима Залізняка з панами.

Ідея: Уславлення героїчної вдачі людей із народу, зокрема козака Максима Залізняка, віра у неминучу перемогу над ворогом.

Основна думка: Сила, мужність, рішучість, згуртованість козаків дозволить їм подолати будь-якого ворога.

Жанр: Історична пісня.

Композиція

Експозиція: Приїзд М. Залізняка на Вкраїну. 

Зав'язка: Підготовка козаків до бою з панами. 

Кульмінація: Перемога над ворогом, уславлення М. Залізняка. 

Розв'язка: Повернення козаків додому.

Художні особливості пісні.

Повтори: «Та вдарили з семи гармат У середу вранці», «Обступили город Умань» «Лине гомін».

Епітети: «пишна рожа», «гарна слава», «по степу німому».

Метафори: «вдарили з гармат», «лине гомін».

Гіпербола: «Накидали за годину Панів повні шапці». 

Риторичні Оклики: «Як поїхав на Вкраїну Як пишная рожа!»


Завдання: https://learningapps.org/8320225

https://learningapps.org/4061554


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми завершимо вивчення історичних пісень, поговоримо про славного гетьмана України Богдана Хмельницького та дізнаємось про українського Робін Гуда – Устима Кармелюка.

У ході Визвольної війни 1648–1654 рр. український народ здобув ряд блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами, які були розгромлені в битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями (тепер с. Пилява Старосинявського району Хмельницької області). У полон було взято командуючого польською армією гетьмана М. Потоцького і його помічника польського гетьмана М. Калиновського. Польські та українські пани в паніці тікали з України. У боротьбі проти гнобителів повстанці виявляли масовий героїзм, відстоюючи незалежність і свободу своєї вітчизни.

У цей час з’являється багато історичних пісень і дум про події 1648–1654 рр. Вони відбивають всенародний рух проти соціального і національного гніту шляхетської Польщі, оспівують народних героїв, походи і бої з ворогами. Головним героєм цих пісень є Богдан Хмельницький, оточений глибокою пошаною і любов’ю козацької маси і всього народу.


«Чи не той то хміль...»

Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється.
Чи не той то хміль,
Що по пиві грає?..
Ой, той то Хмельницький,
Що ляхів рубає.
Чи не той то хміль,
Що у пиві кисне?
Ой, той то Хмельницький,
Що ляшеньків тисне.
Гей, поїхав Хмельницький
К Золотому Броду, —
Гей, не один лях лежить
Головою в воду.
"Не пий, Хмельницький, дуже
Золотої Води, —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди".
"А я ляхів не боюся
Г гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю,
Іще й орду татарськую
За собой веду, —
А все тото, вражі ляхи.
На вашу біду".
Ой, втікали вражі ляхи —
Погубили шуби...
Гей, не один лях лежить
Вищиривши зуби!
Становили собі ляхи
Дубовії хати, —
Ой, прийдеться вже ляшенькам
В Польщу утікати.
Утікали вражі ляхи,
Деякії повки, —
Їли ляхів собаки
І сірії вовки.
Гей, там поле,
А на полі цвіти —
Не по однім ляшку
Заплакали діти.
Ген, там річка,
Через річку глиця —
Не по однім ляшку
Зосталась вдовиця...


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=amd2xC-GnEk


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=g8eR6VHyheM


У цій пісні змальовано одну з найвизначніших подій Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького – перша збройна перемога козаків над поляками під Жовтими Водами в травні 1648 р.

Т ема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея: уславлення Б. Хмельницького – народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.

Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.

Час подій: ХІХ ст.

Місце подій: Галичина.

Побудована вона на прийомі паралелізму з використанням легенди про походження прізвища Хмельницького. У пісні змальовується досить жорстока картина поразки ляхів (поляків). Але, за народними уявленнями, це справедлива кара, адже вони — завойовники, вони прийшли на нашу землю землю.


Завдання: https://learningapps.org/8600742


На рабське безправ’я, поневолення і визиск «своїми» і «чужими» панами український народ відповідав боротьбою, що нерідко виливалася в грізні антикріпосницькі повстання. Особливо пам’ятними були гайдамацькі повстання на Правобережжі і повстання опришників у Галичині та на Буковині. Ці події відобразилися в усній народній творчості, зокрема і в історичних піснях. Серед них виділяється пісня про народного месника Олексу Довбуша, який обстоював інтереси селян.

Антикріпосницьке повстання селян у 1768 р. на Правобережній Україні відоме під назвою Коліївщини. Про ці події складено багато пісень, оповідань, легенд, зокрема про ватажків повстання — Максима Залізняка, Івана Гонту, Микиту Швачку, Івана Бондаренка та ін.

У ХІХ ст. виступи селян проти поміщиків дедалі частішали; уже в першій його половині на Україні селянськими заворушеннями була охоплена значна кількість сіл Київської, Полтавської, Харківської та Подільської губерній. Особливо гострих форм селянський рух набув на Поділлі, де понад двадцять років (1812–1835) повстанські загони проти поміщиків очолював уславлений в піснях і переказах народний месник Устим Кармалюк.




«За Сибіром сонце сходить»

За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку —
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців,
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде,
Треба їх спитати,
Як не має він грошей —
Треба йому дати!
Зовуть мене розбійником.
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив.
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму —
Убогому даю.
Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі,
Повсяку годину,
Ніде мені подітися,
Я од журби гину.
Аж тут їде сам владика:
"А здорові, хлопці!"
"Ой, довго ми вас чекали.
Благослови, отче!"
Чи хто їде, чи хто йде,
Часто дурно ждати.
Отак треба в лісі жити,
Бо не маю хати.
Ой, вилічив сам владика
Сорок тисяч грошей.
Подивився кругом себе —
Все хлопці хороші.
Ой, чи їде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Пішов би я до дітей —
Красу мою знають:
Аби тільки показався.
То зараз впіймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий,
Ніде ся подіти!
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Бо немає пристанища.
Ані свої хати.
Прийшла туга до серденька,
Як у світі жити?
Світ великий і розкішний.
Та ніде ся діти!
Асесори, ісправники
За мною ганяють,
Більше вони людей б’ють.
Як я гріхів маю.
У неділю дуже рано
У всі дзвони дзвонять.
А мене, Кармалюка,
Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В світі споминають!

Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=T-ijPPhOvZQ


Устим Якимович Кармалюк народився в 1787 р. в с. Головчинцях (тепер с. Кармалюкове Жмеринського району Вінницької обл.) в сім’ї селянина-кріпака. З дитячих літ зазнав кріпак панського гніту. Коли хлопець підріс, його забрали до панського двору. Молодий Кармалюк був роботящим, але непокірним. За це 1812 р. поміщик Пигловський віддав його в солдати, але в наступному році він утік та разом з іншими солдатами-втікачами організував повстанський загін і розпочав боротьбу проти поміщиків.

У 1819 р. Кармалюка спіймали, за вироком військового суду покарали 500 шпіцрутенами й відправили у військову частину в Крим. По дорозі вони зіткнулися з повстанцями, які в 1814–1828 рр. займали значну частину Латинського, Летичівського й Проскурівського повітів Подільської губернії. Повстанські загони Кармалюка нападали на поміщицькі маєтки, захоплене майно і гроші Кармалюк роздавав селянській бідноті. У повстанських загонах Кармалюка налічувалося понад 20 тисяч селян.

Протягом 1817–1835 рр. Кармалюка чотири рази ловили, катували, засилали на каторжні роботи до Сибіру, але він мужньо зносив тортури, тікав з тюрем і заслань (два рази втік аж з Тобольської губернії) і знову продовжував боротьбу.

У 1835р. Кармалюка вбив із засідки шляхтич Рутковський у Шляхових Кориченцях (тепер с. Кориченці Деражнянського району Хмельницької обл.). Ім’я Кармалюка — невтомного, сміливого борця проти гнобителів — стало ще за його життя легендарним.

Існує близько сорока варіантів пісні про Устима Кармалюка — легендарного ватажка селянських загонів, які боролися проти панського гніту.

Тема: розповідь про Устима Кармалюка, який після повернення із Сибіру продовжує захищати інтереси простого люду від «владик»:

Ідея: возвеличення прагнення народного месника боротися за волю, справедливість; надавати допомогу тим, хто її потребує.

Основна думка: «З багатого хоч я й візьму — Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю».

Жанр: історична пісня.

Композиція.

Експозиція: повернення У. Кармалюка із Сибіру.

Зав’язка: продовження народним месником діяльності на благо знедолених.

Кульмінація: неможливість Устима жити з родиною.

Розв’язка: переслідування і засудження героя владою.

Даний твір побудований у формі розповіді самого героя, що надає пісні глибокого ліризму, задушевності.

Художні особливості пісні.

Метафори: «сонце сходить», «прийшла туга до серденька».

Епітети: «славні хлопці», «хороші хлопці», «світ великий і розкішний».

Повтори: «дзвони дзвонять», «нехай…», «світ великий», «при дорозі подорожньою».

Риторичні оклики: «Ви на мене Кармалюка, Всю надію майте!», «Як не має він грошей — Треба йому дати!», «А здорові, хлопці!», «Благослови, отче!», «Світ великий і розумний Та ніде ся діти!», «Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!».

Порівняння: «А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять!» Риторичні запитання: «Зібрав собі славних хлопців,— Що ж кому до того?», «Прийшла туга до серденька, Як у світі жити?».

Завдання:

https://learningapps.org/1907239

https://learningapps.org/8601996



Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми дізнаємось про легендарну українську дівчину, піснетворцю – Маруся Чурай, яка була голосом і душею України XVII-го століття.


Народні пісні є великим внеском України в загальнослов’янську й світову художню творчість. Незчисленне і розмаїте їх багатство. Вважають, що тільки записано цих творів понад двісті тисяч.

Народні пісні породжувались подіями і явищами суспільного життя громадського побуту, боротьбою проти іноземних загарбників, національного і соціального гноблення та палкою любов’ю до вітчизни і ненавистю до експлуатації і насильства. Але хто знає, коли, ким і в якому вигляді було створено ту чи іншу пісню? Достовірно лише одне: творцями і носіями пісень були трудящі маси.

Саме завдяки колективності фольклорний твір набуває високої художності та ідейної глибини. Переходячи з уст в уста, пісня неминуче зазнавала змін, удосконалювалася. Творцями пісень були різні люди — селяни, ремісники, козаки, народні співці — лірники, кобзарі. Але народна пам’ять зберегла імена лише окремих, талановитих складачів. Такою була у ХVІІ ст. напівлегендарна українська поетеса Маруся Чурай.

Життя Марусі Чурай оповите імлою давнини, але достеменно відомо, що народилася вона 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота, котрий брав участь у походах проти польської шляхти. Він був страчений у Варшаві цісля того, як потрапив у полон до польського коронного гетьмана Потоцького.

Легенда наділила Чураївну неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любов’ю: її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною. Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос… Ах, що то був за голос! Такого солодкого і дзвінкого співу нечувано навіть від київських бурсаків. Невелика на зріст. Трохи худорлявенька, струнка, засмагле личко, густі чорні брови, довгі вії, коса до колін. За дівкою ходили всі хлопці, але серцю не накажеш — вона кохала Грицька Бобренка, сина хорунжого полтавського полку.

Гриць «високий, з русявими кучерями й карими очима» був під впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про Марусю, а всім серцем прагнула мати за невістку племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка Ганну (Галю).

А без Марусі свого життя не мислив козак Іван (Якович) Іскра (Іскренко). Іван був людиною мовчазною, похмурої вдачі й виняткової правдивості та благородства. Він палко і щиро любив Марусю, але не відкривав своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому.

У 1648 р. Іван Іскра і Гриць Бобренко виступають з полком Богдана Хмельницького, щоб взяти участь у визвольній війні. Маруся складає пісню «Засвіт встали козаченьки». Чураївна пішла до Києва, щоб помолитися за коханого. Там складає пісню «Віють вітри, віють буйні». Маруся звертається до ворожки, не знайшовши спокою в молитвах, за порадою, але та обдурила дівчину. Згодом Маруся зустрічає Івана Іскру, запитує про Гриця, Іван розповів, що Гриць скорився волі матері і одружився з Галею Вишняк.

У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину. Якось восени Маруся пішла на вечорниці і там побачила Гриця з молодою дружиною. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нещасне кохання – усе разом завирувало в її душі. Чураївна знову хоче накласти на себе руки, але отруту, яку дівчина приготувала собі, випив Гриць. Коли померлого Гриця принесли до церкви, Маруся кинулась до труни і, обливаючись слізьми, розповіла про свій злочин. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування.

Відомі дві версії народних переказів про останній період життя Марусі Чурай:

1) вона, ще перебуваючи у в’язниці, тяжко захворіла на сухоти; після помилування змарніла й померла у 1653 році;

2) Маруся не могла залишитись у Полтаві, де все нагадувало про Гриця. Вона, змучена докорами сумління, багато мандрувала й померла в якомусь російському монастирі.

На сьогодні відомо 20 пісень, автором яких вважають Марусю Чурай, але цілком можливо, що їх набагато більше. Народна пам’ять приписує Марусі Чурай авторство пісень, популярних упродовж тривалого часу: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Грицю, Грицю, до роботи», «Ой не ходи, Грицю», «Чого ж вода каламутна», «Котилися вози з гори», «Летить галка через балку» та інші.


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=CHEF2tiUPmM


«Ой не ходи, Грицю»

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки — чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.
Інша дівчина чорнобровая,
Та чарівниченька справедливая.
У неділю рано зілля копала,
В понеділок — переполоскала,
Як прийшов вівторок — зілля ізварила,
У середу рано Гриця отруїла.
Прийшов четвер — Гриць уже помер,
Прийла п’ятниця — поховали Гриця.
А в суботу рано
Мати дочку била:
— Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
— Ой мамо, мамо, жалю в Вас не має…
Нехай же Грицько нас двох не кохає!
Нехай не буде ні тій, ні мені,
Нехай дістанеться та й сирій землі.
Така тобі, Грицю, за теє відплата —
З чотирьох дощичок темненька хата…


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=ougG7JVg2Ec


Тема: відтворення трагічної долі Гриця через його нерозділене кохання.

Ідея: возвеличення почуття кохання, які іноді внаслідок ревнощів становить загрозу життю.

Основна думка: «Нехай же Гриць двох не кохає».

Жанр: драматична літературна пісня.

Художні особливості твору.

Риторичне запитання: «Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»

Епітети: «дівчина-чарівниченька», «темная хата».

Метафора: «прийшла п’ятниця».

Риторичний оклик: «Що через тебе мене мати била!»


«Засвіт встали козаченьки»

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!

— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…

Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=D9YfU8yFh1I


У пісні розповідається, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його «через чотири недільки» додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину». Мати бідкається, що ж то за час настав, «щоб чужая дитиночка За рідную стала».

Тема: зображення походу козаків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.

Ідея: звернення сина до матері, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.

Жанр: літературна козацька пісня.


«Віють вітри, віють буйні»

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=4OoWC87OTSc

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це – «люте горе», вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Пісню «Віють вітри, віють буйні» на початку XIX ст. видатний український письменник Іван Котляревський використав у п’єсі «Наталка Полтавка». Її виконує головна героїня на початку твору. Пізніше Микола Лисенко створив геніальну однойменну національну оперу, яка й нині не сходить зі сцен театрів. Перша ж арія Наталки «Віють вітри, віють буйні» вважається шедевром світової ліричної пісні.


Завдання https://learningapps.org/8588410

https://learningapps.org/6516802

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми вивчатимемо українські народні думи, детально розглянемо «Думу про Марусю Богуславку».


Ще з ХVІ століття думи почали називатися специфічно «русинськими», далі — «козацькими», «українськими» піснями, що мають тільки їм притаманні ознаки і високий поетичний рівень, а з появою на початку ХІХ століття перших перекладів дум на європейські мови з’явилися статті про них та їх виконавців-кобзарів. Світ схарактеризував думи як щось нове, досі не відоме в творчості інших народів…

У 1845 році французький журнал «Британський огляд» зазначив про думи як «найоригінальніший і найбагатший жанр слов’янської поезії».88 Усі уроки української літератури у 8 класі 89 Українські народні думи. «Слово про похід Ігорів»

Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі. За царювання Петра І та Єлизавети Петрівни в Петербурзі великою пошаною користувалися кобзарі, спеціально відібрані співаки-виконавці українських пісень. До мелодій українських народних пісень зверталися найвидатніші російські композитори.

Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів.

Тематика українських народних дум

Тематика дум пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Отже, українські народні думи відтворювали:

— страждання невільників у турецькій неволі («Невільницький плач», «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»);

— оспівування боротьби українського народу за визволення з-під гніту експлуататорів у ХVІІ ст. («Іван Богун»…);

— відображення класових суперечностей між козацькою старшиною та простим рядовим козацтвом, виступи проти «своїх» панів («Дума про козака Ганжу Андибера»);

— розповідь про діяльність історичних героїв, що стали на чолі визвольної боротьби — Богдана Хмельницького і його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Нечая Морозенка;

— показ проблем моралі, людських взаємин («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат»…)

Народна дума та історична пісня

Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, зв’язана з героїчною боротьбою народу проти гнобителів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближеним до співу. Дума на відміну від пісні має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування.

Виконують думу у супроводі народного інструмента, який називають кобзою, бандурою або лірою. Тому виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками.

Україна прославилася на весь світ своїми кобзарями (учитель демонструє їх портрети), серед яких можна назвати відомі імена Остапа Вересая, Михайла Кравченка, Івана Крюковського, Андрія Шута, Івана Стрічки та ін. Серед інших кобзарів найвідомішими є Федір Кушнерик, Єгор Мовчан, Павло Носач, Василь Литвин та ін. Сучасними виконавцями українських народних дум вважаються В. та М. Литвини, В. Нечема, Національна капела бандуристів України.

Думи — це народні епічні та ліро-епічні твори героїчного та соціально-побутового змісту. Їх виконували речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Ці твори відзначаються досить великим обсягом, докладністю оповіді.

Усі думи зазвичай мають сталу композицію:

  • зачин «заплачка» (повідомлення про місце дії, героїв твору);

  • основна частина (розвиток дії, трикратність елементів сюжету, кульмінація); 

  • кінцівка «славословіє» (розв’язка, уславлення Запорізької Січі й козацтва, молитва до Бога).

Тематичні групи дум:

• про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських нападників та про турецьку неволю;

• про героїчну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського поневолення;

• думи про соціальну боротьбу трудящих;

• соціально-побутові думи.


«Дума про Марусю Богуславку»


Прочитайте текст твору

https://www.ukrlib.com.ua/narod/printout.php?id=14&bookid=1


Перегляньте мультфільм

https://www.youtube.com/watch?v=Yvm6dtaO_DI


Прослухайте запис думи

https://www.youtube.com/watch?v=9P7MHXicB4c


Історична довідка про напад турків на Україну

У ХV–ХVІІ ст. турки і татари часто нападали на українські села та міста, грабували й палили їх. Старих людей та маленьких діток вони вбивали, а молодь забирали у полон і потім продавали в рабство.

Український народ героїчно боровся з поневолювачами. Особливо уславилися своєю мужністю козаки. Щоб попередити збройні напади ворога, вони нерідко перепливали Чорне море на кораблях (галерах) та великих човнах («чайках»). Досягнувши берегів Туреччини, палили її столицю Царгород, громили військо, знищували флот, розбивали в’язниці і визволяли полонених. Бувало, що хтось із козаків-месників сам потрапляв у полон до турків.

Полоненим козакам татарські і турецькі ватажки нерідко пропанували стати до них на службу, обіцяючи за це багатство і владу. Але мужні запорожці воліли краще вмерти від жорстоких тортур, аніж продатися ворогові. Зрада Батьківщини ганебна, а ганьба для козака була страшніша за катування й смерть.

Ця тема знайшла своє відображення і в «Думі про Марусю Богуславку».


Історична основа твору.

Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна).

Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».

Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаротурецькому полоні в ХVІ–ХVІІ століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є Маруся Богуславка. Вона — головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок Марусі, її ім’ям і названо думу.


Особливості характеристики персонажа (методичний коментар)

Щоб правильно зрозуміти художній твір, треба заглибитись в аналіз змальованих у ньому характерів дійових осіб, тобто дати характеристику виведеним у ньому персонажам. Для цього необхідно розкрити риси героя, що відрізняють його від інших персонажів. Про деякі з них ми дізнаємося з його портрета, мови, з опису обстановки, що його оточує, з біографічних відомостей про нього, які подає автор. Інші риси (переважно для характеристики внутрішнього світу людини) розкриваються у поведінці, вчинках героя, через його думки, ставлення до інших людей. Характеризувати героя можуть й інші персонажі.

Такий фактичний матеріал про літературного героя найчастіше буває розкиданий по всьому твору. Зібрати його і систематизувати — головне завдання, яке стоїть при складанні характеристики літературного персонажа. Характеризуючи героя, слід висловити своє ставлення до нього, дати йому оцінку.

У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Маруся Богуславка на передодні Великодня визволяє їх з неволі.

Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки- полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.

Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Час дії: Великодень.

У цій думі розкрито тему невільництва. Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету.

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею.

Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась».

Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.

Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни.

Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

Бо я вже потурчилась, обусурманилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!

Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу.

Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.

Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.

Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка».

Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.


Завдання https://learningapps.org/5628769

https://learningapps.org/1653463

https://learningapps.org/1653463

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми поринемо у світ української поезії, поговоримо про види і жанри лірики, дізнаємось яку лірику називають філософською.

Поетичні твори хвилюють, захоплюють, надихають… Вони передають стан ліричного героя (героїні): від сумного, приреченого — до радісного, щасливого. Усю цю палітру відчуттів кожний із нас переживає в різних життєвих ситуаціях, тому так багато людей любить поезію.

Поезія (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи знаково-символічною метою. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту.

Термін вживається у багатьох значеннях. Поезія зазвичай протиставляється прозі. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії в прозі.

1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку (починаючи з 2000) 21 березня.

Твори художньої літератури поділяють на три роди: епос, лірику й драму.
















Слово лірика запозичене з грецької мови. Воно походить від назви струнного музичного інструмента — ліри. Під акомпанемент ліри в Стародавній Греції виконували пісні. Ліричними називають твори, у яких відображено внутрішній світ людини через передавання почуттів, думок, переживань у певних обставинах, під впливом певних подій. У ліричних творах з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення ліричного героя до зображуваного. Якщо в епічних і драматичних творах письменник відображає зовнішні обставини життєвих ситуацій людини, детально розкриває її характер, то в ліричних об’єктом зображення є внутрішній світ людини, її думки, переживання тощо.

Види лірики:

  • Філософська

  • Інтимна (любовна)

  • Громадянська (патріотична)

  • Пейзажна

  • Релігійна

Значна частина художніх творів поєднує різні види лірики. Скажімо, вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати...» належить до пейзажної лірики, проте цьому твору властиві й елементи громадянської лірики, оскільки в ньому йдеться не лише про ідилічний вечір, а й про родину як одну з основ гармонії світу. Вірш «Мені однаково, чи буду...» належить як до громадянської лірики (уболівання за долю поневоленої України), так і до філософської (роздуми над проблемами буття).

Філософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф.л. і філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія — на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф.л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення дійсності. Ф.л. виявляється в різних жанрах (сонети, рубаї, газелі, есе, своєрідні етюди, вірші елегійного характеру тощо). 














Жанри лірики:

  • Гімн - урочистий твір символічно-програмового змісту.

  • Романс - це невеличкий ліричний вірш любовного змісту, призначений для вокального виконання.

  • Ода - урочистий твір уславлення, писаний на честь якоїсь видатної особи чи події, виражаються почуття поваги, захоплення.

  • Сонет - канонічний жанр ліричного вірша, який складається з двох катренів і двох терцин написаних переважно п'ятистопним ямбом з усталеною римою: абаб, абаб, ввд, еед (італійський сонет) або з трьох катренів і одного дистиха (англійський або шекспірівський сонет).

  • Елегія - ліричний вірш, пройнятий сумним настроєм.

  • Епіталама - твір панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження.

  • Епіграма - невеличкий вірш, який висміює яку-небудь особу чи негативне суспільне явище.

  • Ідилія - невеликий, переважно віршований твір, в якому поетизується сільське життя.

  • Медитація - вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення.

  • Акровірш - вірш-загадка, у якому початкові букви рядків складають слово-відгадку.

  • Фігурний вірш - це вишуканий поетичний твір, в якому домінував зоровий ефект.

  • Верлібр - це вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.

  • Послання - це віршований літературний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи багатьох людей.

  • Панегірик - жанр ораторської і поетичної творчості, своєрідний гімн на честь певної особи.


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю сьогодні ми познайомимося з творчістю одного з найвидатніших українських письменників Тараса Шевченка, розглянемо його біографію та проаналізуємо вірш «Думи мої, думи мої».

Тарас Григорович Шевченко — велика та невмируща слава українського народу. В його особі український народ ніби злив свої найкращі духовні сили й обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштував свою ліру Кобзар, тому й оживало в слові його все те, що таїлося в самій глибині серця. Із тим скарбом — словом свого найкращого сина — український народ і виходить до всіх людей землі.

І щоб глибше усвідомити ту велетенську роль, яку відіграла ця людина в житті нашого народу, перегорнемо ще одну сторінку його життя, переконаємося ще раз у тому, що Шевченко — велетень, філософ, сіяч — сіяч розумного, доброго, вічного. Сьогодні знову і знову відкриваємо все нового і нового Шевченка, Шевченка — Великого Кобзаря.


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=uJd2ajOPoH8


Життя і творчість Т. Г. Шевченка

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

(09 березня 1814 р.— 10 березня 1861 р.)

Родина поета, його дитинство.

Тарас Григорович народився в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тарасів був не тільки добрим хліборобом, він ще й стельмахував та чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить пророчим виявився батьків заповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледаще; для нього спадщина по мені… нічого не значитиме…».

У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині почалися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька, мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у Кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського.

Навчання і служба Тараса.

У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяєва (здібності до малярства виявилися у Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, побував у трьох церковних малярів. Поте жоден з них не виявив у хлопця таланту).

Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.

Викуп поета з неволі.

Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою).

22 квітня 1838 спільними зусиллями згаданих митців за 2 500 руб був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії, філології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

Причини покарання царем Т. Шевченка, арешт письменника.

У 1846 р. Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним учнем-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємничої політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання, маючи за мету утворення федерації вільних слов’янських народів. Основний програмовий документ організації — «Книга буття українського народу», написана Костомаровим. У ньому читаємо, що недалеко вже той час, коли в Україні всі люди будуть «вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога Єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, і в інших слов’янських краях». У цій же книзі гостро затавровано Петра І та Катерину ІІ, названо їх катами за те, що вони позбавили Україну волі.

Перебування Т. Шевченка в казематі.

5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, захований від усього світу, в брутальних допитах і нестерпного очікуванні вироку провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченко звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів. Найбільшу лють у високопоставлених жандармів викликала поема «Сон».

Заслання письменника-бунтаря.

Після закінчення слідства поет «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений», засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати й малювати. Заборона писати й малювати найбільше обурила Тараса: «Забрано найблагороднішу частину мого бідного існування!»

Окрім того солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо, ненависний був дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу.

Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами при світлі місяця на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого.

У 1848 р. поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом гуманної людини О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря.

У 1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Тут, за розрахунком царських прислужників, поет повинен був загинути, якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.

Звільнення Тараса Григоровича, його останні роки життя.

На початку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».

Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.

10 березня 1861 р. Трас Григорович Шевченко помер.

Труну з тілом Великого Кобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище. «Були в нас на Україні великі воїни, великі правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша, зібралися до тебе усіх язиків люди, як діти до рідного батька»,— сказав П. Куліш, звертаючись до померлого поета.

У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну й поховано на Чернечій горі біля Канева. Тут на одній з найвищих гір Дніпрових покоїтиметься прах його, і як на горі Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по сей бік нашого славного Дніпра. Після поховання люди довго не розходились, деякі залишилися й ночувати біля Тараса…

Було це 22 травня. А 24 над домовиною почали насипати високу могилу — гору, яку пізніше названо Тарасовою.

 

Спадщина Т. Г. Шевченка.

Літературна.

240 поезій з них — понад 20 поем, драма «Назар Стодоля», 20 повістей (до нас дійшли 9); щоденники; автобіографії, фрагменти двох незакінчених драм.

Оригінали більшості творів Шевченка зберігаються в Інституті літератури НАН України.

Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу.

Мистецька. Шевченко-художник.

210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 — автопортрети; 27 офортів, з яких 6 — серії «Живописна Україна»; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки — на 360 сторінках рукописів та альбомів.

Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=Ktb-0LRm2Pk

Ідейно-художній аналіз твору Т. Шевченка «Думи мої, думи мої…»


Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб’ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими.

Вони вже убогі,

Уже голі... Та на волі

Ще моляться Богу.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами

Прослухайте аудіозапис https://www.youtube.com/watch?v=OSVT0w9OxAE

Історія написання твору.

Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, його ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.

З 1849 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847–1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря.

Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої…» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.

Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

Ідея: тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Основна думка: думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.

Жанр: громадянська лірика.

Художні особливості твору.

Звертання: «думи мої», «мої голуб’ята», «мої любі».

Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами».

Порівняння: «привітаю, як діток».


Завдання https://learningapps.org/18137909

https://learningapps.org/2638382


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо вивчати творчість великого Кобзаря, дізнаємось, які поезії входять до циклу «В Казематі», проаналізуємо їх та поглибимо ваші знання про філософську лірику й силабо-тонічне віршування.


Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним. А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його генія, хвилює нас його життєвий шлях і творчість.

Весною 1847 року було розгромлено Кирило-Мефодіївське товариство. Царська жандармерія заарештувала членів товариства, і в тому числі й Шевченка, захопивши його на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва.

Заарештованого Т. Шевченка, як і інших учасників товариства, під кон­воєм доставили в Петербург і посадили в каземат. Під час арешту в самого поета та в інших членів Кирило-Мефодіївського братства знайшли в рукописах його революційні твори «Сон», «Кавказ», «Єретик» та ін.

Жандарми і цар Микола І, який особисто керував слідством у справі кирило-мефодіївців, виділили з поміж арештованих Шевченка як найбільшого злочинця.

Слідство закінчилось швидко. Вирок у справі Шевченка був такого змісту: «Художника Шевченка за складання бунтарських і найвищою мірою зухвалих віршів як обдарованого міцною будовою тіла віддати рядовим в Оренбурзь­кий окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів».

На цьому вироку Микола І дописав власною рукою: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».

В Оренбурзі, зустрівшись із земляками, Т. Шевченко читає їм свої рево­люційні вірші співає пісні. Через кілька днів поет пішки вирушає в Орську фортецю, на місце своєї солдатської служби.

Почалося важке життя рядового солдата-засланця. Сувора муштра, жорс­токі знущання бездушних командирів.

З великою небезпекою для себе Шевченко порушує «височайший указ» — малює й складає вірші, записуючи їх у невелику книжечку, яку носив завжди при собі «за халявою».

Улітку 1848 року Шевченко потрапив до складу експедиції, що мала своїм завданням обслідувати Аральське море. Він як художник повинен був змальовувати береги моря.

Восени 1845 року поет повернувся в Оренбург для остаточного опрацю­вання матеріалів експедиції.

Весною 1850 року за доносом офіцера у нього зробили трус, знайшли зошити з віршами, альбом з малюнками, цивільний одяг і знову заарештували, після чого його заслали в Новопетровську фортецю на березі Каспійського моря.

Лише 1857 року закінчилося заслання Шевченка. 2 серпня він покинув Новопетровську фортецю.

«В казематі» — цикл поезій Тараса Шевченка, написаних в казематі «Третього відділу» в Петербурзі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства між 17 квітням і 30 травням 1847року і включає 13 поезій:

  • «Ой одна я, одна...»,

  • «За байраком байрак...»

  • «Мені однаково, чи буду...»,

  • «Не кидай матері, казали...»,

  • «Чого ти ходиш на могилу?..»,

  • «Ой три шляхи широкії...»,

  • «Весеннє сонечко ховалось...»,

  • «Садок вишневий коло хати...»,

  • «Не спалося, а ніч, як море...»,

  • «Рано-вранці новобранці...»,

  • «В неволі тяжко, хоча й волі...»,

  • «Чи ви ще зійдетеся знову?..»,

  • «Понад полем іде...».

Його написано на аркуші тонкого поштового паперу голубуватого кольору, складеного в 16 разів. Спочатку поезій було 12, пізніше автор додав ще одну поезію «Згадайте, братія моя».

Цим циклом розпочинається третій період творчості великого Кобзаря – поезії років заслання. Це вірші, сповнені смутку, суму і самотності. Ув’язнений поет линув думкою до рідного краю, уявляв різні людські долі, яким теж властиве почуття самотності. Чоловічі й жіночі образи уярмленого народу постають перед нами в поезіях « Ой одна я, одна…!, « Не кидай матері – казали», « Чого ти ходиш на могилу?», « Ой три шляхи широкії»

До циклу « В казематі» згодом поет додав ще 2 поезії, написані в Орській фортеці, в яких, звертаючись до своїх однодумців просить їх любити Україну, рідний край.

Поезії, створені Шевченком у казематі III відділу, стали відомими на Україні ще коли він перебував на засланні.

Деякі вірші циклу («Садок вишневий коло хати...», «Ой одна я, одна...», «Чого ти ходиш на могилу?..», «Рано-вранці новобранці...») публікувалися в періодичній пресі ще за життя поета.

У циклі— думки, настрої, життєві спостереження Шевченка, характерні й для наступних поезій періоду заслання. Тут уперше з'являються мотиви неволі, в яких настрої туги за батьківщиною поєднуються з утвердженням незламності переконань і поглядів поета. За жанровими формамим цикл — ліричні медитації, алегорії, ідилії, варіації на народнопісенні мотиви, романтичні балади, віршовані діалоги тощо.

Ідейно-художній аналіз поезії Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду…»


Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.


Прослухайте аудіозаписи

https://www.youtube.com/watch?v=f55dHPEY-0U

https://www.youtube.com/watch?v=xQbBTs6xP-A


Історія написання поезії.

Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію «Мені однаково, чи буду…», тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинили появу вірша «Мені однаково, чи буду…». Дана поезія написана під час перебування письменника в казематі у 1847 р.

Тема: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю.

Ідея: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України.

Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу.

Жанр: філософська лірика з патріотичним пафосом.

Композиція.

Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга.

Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та.

Зміст поезій.

Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його.

Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке

і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою.

Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет.

У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:

Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять.

Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:

Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.

Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні».

Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить.

Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду».

Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків:

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую збудять…
Ох, не однаково мені.

У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.

Теоретичний матеріал

Силабо-томічна система (від гр. sillabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.

Рима (від гр. rhythmos — співмірність) — повтор звуків, які пов’язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо) співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.

Основною особливістю віршованих творів, що відрізняє їх від прозових, є ритмічність, або віршовий ритм, який досягається правильним чергуванням наголошених і ненаголошених складів, а також співзвучним закінченням рядків (римою) завдяки цьому ритмічно організована мова стає мелодійною, емоційною й виразнішою. Ритмічну будову окремого вірша або віршів того чи іншого поета називають ритмікою, або ритмомелодикою.

Важливу роль у створенні віршового ритму відіграє рима. За місцем наголосів у словах, що римуються, розрізняють рими:

  • чоловічі (наголос на останньому складі: на чужині — мені);

  • жіночі (наголос на передостанньому складі: могилі — милій);

  • дактилічні (наголос на третьому складі з кінця ясненький — тихесенький);

  • внутрішнє римування (в середені рядка: поховайте та вставайте).

За характером розташування рим у віршованому творі виділяють:

  • суміжні римуються перший і другий рядок та третій з четвертим (аабб);

  • перехресне римування, коли перший рядок римується з тертім, а другий — з четвертим (абаб);

  • кільцеве римування: римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім (абба).

Наголошені і ненаголошені склади у віршах розподіляються по-різному. Наголоси здебільшого падають на один з двох або з трьох складів. Тому кожний рядок вірша можна поділити на стопи.

Стопа — це повторювана у вірші група складів, до якої входять один наголошений склад і один або два ненаголошені. Стопи бувають двоскладові і трискладові.

Двоскладові стопи:

Хорей — з наголосом на першому складі (⊥∪).

Ямб — з наголосом на другому складі (∪ ⊥).

Трискладові:

Анапест — з наголосом на останньому (∪ ∪ ⊥).

Амфібрахій — з наголосом на другому складі — наголошений серед ненаголошених — у стопі (∪ ⊥ ∪).

Дактиль — з наголосом на першому складі (⊥ ∪ ∪).

Залежно від характеру стоп та їх кількості в рядку визначається віршовий розмір того чи іншого твору.


Завдання https://learningapps.org/2643124

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.