Матеріали для дистанційного навчання

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.

Українська література

Для кого: 6 Клас

17.01.2022

122

3

0

Опис документу:

У папці вміщено матеріали, що допоможуть у підготовці уроків під час дистанційного навчання. Пропоную вашій увазі короткий виклад теоретичного матеріалу, посилання на інтерактивні вправи, підсумнова контрольна робота.

Оберіть документ з архіву для перегляду:
18,258 Кб
356,586 Кб
4,027 Мб
338,621 Кб
2,747 Мб
273,779 Кб
206,271 Кб
376,321 Кб
316,242 Кб
226,038 Кб
81,904 Кб
22,907 Кб
19,716 Кб
184,829 Кб
24,807 Кб
6,498 Мб
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми перевіримо ваші знання з тем: «Календарно-обрядові, колискові пісні. Пісні літературного походження».



І рівень Завдання з однією правильною відповіддю (0,5 балів)


1. Русальні, купальські, жниварські пісні належать до пісень:

а) зимового циклу;

б) весняного циклу;

в) осіннього циклу;

г) літнього циклу.

2. Колядки виконують на:

а) Різдво Христове;

б) Великдень;

в) свято Миколая;

г) Новий Рік.

3. Так не називають веснянки:

а) гаївки;

б) маївки;

в) веснівки;

г) веселки.

4. Пісні, які виконувалися під час обрядів, пов’язаних із Зеленими святами.

а) русальні;

б) купальські;

в) зеленівки;

г) колядки.

5. Автором державного гімну України є:

а) І. Франко;

б)М. Вербицький;

в) П. Чубинський;

г) Т. Шевченко.

6. У час літнього сонцестояння співали пісні:

а) купальські;

б) русальні;

в) сонцепоклонні;

г) веснянки.

7. Укажіть русальну пісню.

а) «Маяло житечко, маяло»;

б) «Нова радість стала»

в) «Кривий танець»;

г) «У ржі на межі».

8. Вітання господаря з доброю новиною — народженням Сина Божого і з новорічними та зимовими святами наявне у пісні

а) «Добрий вечір тобі, пане господарю!»;

б) «Нова радість стала»

в) «Щедрик, щедрик, щедрівочка»;

г) «Ой хто, хто Миколая любить».



ІІ рівень. Завдання на встановлення відповідності (1 бал)



9. Установіть відповідність між піснею та жанром.

А «Маяло житечко, маяло» 1. Веснянка

Б «Нова радість стала» 2. Колискова

В «Кривий танець» 3. Колядка

Г «Ой ти, коте, коточок» 4. Жниварська

Д «Купайло, купайло»



А

Б

В

Г

Д








ІІІ рівень. Відкриті відповіді. (2 бали)



Назвіть одним словом.

10. Величальні обрядові пісні, які виконуються під час святкування Нового року.

11. Художній засіб, при якому паралельно зображують два і більше явища із різних сфер життя.



ІV рівень. Розгорнута відповідь. (3 бали).



12. Порівняйте ідейний зміст гімну П.Чубинського та О.Кониського. В чому головна відмінність творів, що спільного.



Ключ


1. г

2. а

3. г

4. а

5. в

6. б

7.г

8. б

9.

А

Б

В

Г

Д

4

3

1

2



10. Щедрівки

11. Паралелізм

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми поговоримо про роль книжки в житті людини. Дізнаємось, про те, як «робиться книга». Поговоримо про сучасного читача і його роль у новому «житті» твору.


Книга – це справжня скарбничка мудрості. Недарма люди здавна збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься в книгах. У місті Львові – великому історичному й культурному центрі України, на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і живі промовляють». Бо й справді, в книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії представників багатьох поколінь людства. І для того, щоб ці думки й прагнення стали відомі нащадкам, передовсім потрібен великий талант автора, його прагнення донести до читача своє розуміння проблеми, бачення краси, а також наполеглива робота над словом. Письменник – мужня, рішуча людина, яку, крім Божої іскри – таланту, завжди вирізняє сила волі, цілеспрямованість, наполегливість, бажання перемогти, долаючи всілякі перешкоди.

Багато українських письменників було розстріляно або ув’язнено за правдиве слово, за те, що вони захищали словом рідний край, культуру, віру, звичаї, називали Україну рідною, а себе – її дітьми…

Таким чином, розуміємо, що робота автора над твором – процес складний і тривалий. А щоб книга дійшла до читача, потрібна праця й інших людей – видавців, художників, редакторів, коректорів…

У стародавні часи на землі не було книжок, але потреба записувати, передавати іншим якісь відомості, досвід, знання виникла у людей дуже давно. Тож «сторінками» найдавніших книжок ставали каміння, стіни печер, сокири, вояцькі щити. Не знали люди й літер, їх замінювали малюнки. Згодом люди винайшли перші абетки, додумалися писати на глиняних табличках, які потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на таких сторінках-цеглинах багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незручні.

Спроба використати для письма пальмове листя також виявилася невдалою, воно було надто крихким.

Створення книг із воску теж не принесло бажаного результату, оскільки від високих температур написи просто розтікалися.

Із часом навчилися робити зручні й легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малій Азії, в стародавньому місті Пергамі в ІІ ст. до н.е. Через це папір зі шкіри й назвали пергаментом. Великий аркуш пергаменту згинали у вигляді зошита. Декілька зошитів зшивали докупи й утворювалася книга, подібна до сучасної. Однак такі книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкури з цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого робити книги, щоб вони були дешеві й простіші. І знайшли.

У далекій Африці на берегах повноводних річок простяглися нескінченні зарості болотяної рослини – папірусу, із волокнистої серцевини якої стали виготовляти цілі сувої – книги. Писати на папірусі було зручно, але через декілька років такі «книги» ламалися і розсипалися.

Папір було винайдено в Китаї ще в 105 році до н.е. Звідти секрет його виготовлення та технології перейняла Японія, і вже згодом араби принесли цей досвід до Європи. У ХІІІ ст. в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким ми користуємося і сьогодні. В середині ХV ст. у Німеччині запрацював перший у Європі друкарський верстат майстра Йоганна Гуттенберга.

Ще в дохристиянський період у наших пращурів вже була писемність. Наприкінці Х – початку ХІ століть на Русі існувало дві азбуки – кирилиця і глаголиця. Запровадження християнства в 988 році дало поштовх розвиткові писемності. До середини ХІV століття усі книги писалися на пергаменті: текст писали чорнилом, а перші букви абзацу – червоною фарбою. У книгах ХІ – ХІІІ століть вживалося «уставне письмо»: букви наближалися до квадратної форми і не були зв’язані між собою, а слова не розділялися. Зразком такої форми письма є найдавніша українська книга «Остромирове Євангеліє».

Крім пергаменту, на Русі писали ще й на корі звичайної берези – бересті. З історії ви добре знаєте про берестяні грамоти.

Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і тому користуватися ними могла обмежена кількість людей.

Одним з перших письменників Київської Русі вважають Нестора Літописця, який є автором найдавнішого літопису нашого народу – «Повісті минулих літ». Значне місце у творі Нестор відводить князю Ярославу Мудрому, який дуже любив книги «…читав їх часто і вдень, і вночі… Ярослав засіяв землю книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлимо серцем книжну науку».

В Київській Русі першу книгу надрукували 1546 року майстри Іван Федоров і Петро Мстиславець. Із окремих букв вони складали рядки, які потім вставляли у спеціальні рамки і чорною фарбою змащували текст. Наклавши на нього чистий папір і стиснувши за допомогою преса, отримували аркуш за аркушем тексту першої друкованої книги «Апостол».

А як же друкуються книжки в наш час? Простежмо шлях книги: письменник пише книгу; видавництво готує її до друку. Перший читач книги – літературний редактор. Технічний редактор визначає розмір майбутньої книги, її наклад. У друкарні книжку друкують, роблять обкладинку, або палітурку. І ось тепер готова книга потрапляє до бібліотек, книгарень, а звідти й до читача.


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=9_i7CS1WDYw

https://www.youtube.com/watch?v=tHodFYaK_-8


Завдання: https://learningapps.org/4898628



Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Книжка в житті людини "...Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги" Т. Г. Шевченко
Слайд № 1

Книжка в житті людини "...Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги" Т. Г. Шевченко

КНИГА – це незамінний помічник, порадник, а для тих, хто вміє дружити з нею, вірний друг. КНИГА - це світ, видимий через людину. (І. Е. Бабель) КНИ...
Слайд № 2

КНИГА – це незамінний помічник, порадник, а для тих, хто вміє дружити з нею, вірний друг. КНИГА - це світ, видимий через людину. (І. Е. Бабель) КНИГА - це пам'ять, а без пам'яті прожити не можна. (В. Я. Брюсов) КНИГА - це рупор людської думки. Світ без книги - світ дикунів. (М. О. Морозов)

ПРИСЛIВ‘Я I ПРИКАЗКИ ПРО КНИГУ Без хліба легше прожити, а ніж без книги. Весела книжка – твоя радість. Дім без книги – день без сонця. День без кни...
Слайд № 3

ПРИСЛIВ‘Я I ПРИКАЗКИ ПРО КНИГУ Без хліба легше прожити, а ніж без книги. Весела книжка – твоя радість. Дім без книги – день без сонця. День без книги, що обід без хліба. З книгою жити – з добром дружити. З ручаїв – ріки, з книжок – знання. Знання – сонце, книга-вікно. Золото добувають із землі, а знання – з книжок. Книга – дзеркало життя. Книга – міст у світ знань.

Навіщо мені книга? Здавна кожну хвилину книга виховує людину. Книга в щасті прикрашає, а в нещасті утішає. Книга дає крила розуму. Книга добру навч...
Слайд № 4

Навіщо мені книга? Здавна кожну хвилину книга виховує людину. Книга в щасті прикрашає, а в нещасті утішає. Книга дає крила розуму. Книга добру навчить, від дурного відверне. Книга і труд хороші плоди дають. Книга, а не борода робить чоловіка мудрим. Мудрим ніхто не родився, а з книжок навчився. У Землі супутник – Місяць, у людини – книга. Хліб наснажує тіло, книга – розум. Хто книгу читає, в того розум прибавляє. Що книга, то розум. Щоб правду знати, треба книжку читати.

Міркування-підсумок ОТЖЕ, КНИГА прикрашає наше життя, коли в нас усе добре; втішає, коли до нас приходить горе; додає нам розуму, допомагає прийнят...
Слайд № 5

Міркування-підсумок ОТЖЕ, КНИГА прикрашає наше життя, коли в нас усе добре; втішає, коли до нас приходить горе; додає нам розуму, допомагає прийняти розумні рішення; навчає добру (а це вже моральна категорія); допомагає пізнати правду; робить нас мудрими.

https://www.youtube.com/watch?v=9_i7CS1WDYw Як твориться книга
Слайд № 6

https://www.youtube.com/watch?v=9_i7CS1WDYw Як твориться книга

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми познайомимося з творчістю Миколи Вороного, поговоримо про історію створення поеми «Євшан-зілля».


Микола Вороний – неординарна постать в українській культурі. Він був поетом, перекладачем, критиком, істориком літератури, публіцистом, актором, режисером, редактором, дослідником національного театру, світової та вітчизняної драматургії, громадським діячем.

Опрацюйте презентацію.





















Без минулого нема майбутнього. Історія - це життєвий корінь, на якому тримається нація, народ. Ми завжди повинні звертати погляди у минуле, знати свою історію, не забувати: «Хто ми і звідки родом». Микола Вороний, тонкий лірик і романтик всю свою творчість присвятив змалюванню рідної землі.

Любов до рідної землі – найпотаємніше почуття людини. І ким би вона не була, багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, - і якою б вона не була – дорослою чи малою, рідна домівка кличе до себе, надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці маминою піснею, навіює духмяні запахи квітів дитинства – матіоли й чорнобривців.

Почуття любові до Батьківщини ще більше загострюється, коли знаходишся далеко від неї під час відрядження, подорожі, й переходить у тяжку тугу, коли довгий час доводиться жити на чужині, або стає одвічною ностальгією, коли на Батьківщину вороття нема.

Євшан-зілля» - поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам'ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Сам символ євшану, які і числені переспіви легенди, були настільки актуальні і зрозумілі в Україні, що не лише літературні твори, але і періодичні видання, хорові колективи національного спрямування, вибирали для назви слово євшан, а Микола Федюшка взяв його собі як псевдонім.

У Галицько-Волинському літописі під 1201 роком Літописець помістив чарівну половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за Залізні Ворота, а брата його – Сірчана – за Дон: «Після ж смерті Володимирової лишився у Сірчана один Співець – Орев, і послав він його в Обезя, кажучи: „Володимир умер уже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою“. Перекажи ж ти йому ці слова мої, заспівай йому пісень половецьких. А як не схоче послухати, то дай йому понюхати зілля, яке зветься євшаном.

А як той відмовився повертатись і слухати, дав він йому зілля. І понюхавши, заплакав той і сказав: „Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині славному бути“. І прийшов він у землю свою...»

Переосмислення легенди.

В українській художній літературі без згадки про половецьку легенду часом натрапляємо на її переосмислення — українські дівчата несуть полин-зілля (бо євшан – це і є тюркська назва полину) козакам у турецьку неволю, щоб нагадати їм про Отчий край.


Твір Миколи Вороного «Євшаш-зілля» за жанром поема.

Поема – це ліро-епічний твір, у якому розвинутий сюжет поєднаний з ліричними відступами.

Ліричний відступ – це такий авторський відступ від розгортання подій, картин і образів, у якому письменник безпосередньо від себе висловлює почуття і настрої у зв'язку з долею героїв, виявляє своє ставлення до них тощо.

У ліро-епічному творі гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах).




























Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=0sgpjLT3aVo

Завдання: прочитати поему «Євшан-зілля» http://ukrbooks.com/ua/jevshanzillja/



Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Микола Вороний Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло. Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга, І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє т...
Слайд № 1

Микола Вороний Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло. Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга, І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло... Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло… (М.Вороний “VAE VICTIS”)

Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. на Катеринославщині в сім`ї ремісника .
Слайд № 2

Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. на Катеринославщині в сім`ї ремісника .

Навчається у Харківському реальному училищі, а згодом у Ростовському, звідки був виключений за зв'язки з народниками
Слайд № 3

Навчається у Харківському реальному училищі, а згодом у Ростовському, звідки був виключений за зв'язки з народниками

У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства...
Слайд № 4

У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", у редакції журналу "Життя і слово», «Заря».

У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920р. ем...
Слайд № 5

У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова.

Після російсько-більшовицької окупації України поет мусив емігрувати за кордон. Спочатку працював радником уряду УНР у Варшаві. Згодом переїхав до ...
Слайд № 6

Після російсько-більшовицької окупації України поет мусив емігрувати за кордон. Спочатку працював радником уряду УНР у Варшаві. Згодом переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій нам драматичній школі.

У 1926р. Повертається на підрадянську Україну. Працював викладачем Харківського музично-драматичного інституту, у київському “Укртеатрокіновидаві”,...
Слайд № 7

У 1926р. Повертається на підрадянську Україну. Працював викладачем Харківського музично-драматичного інституту, у київському “Укртеатрокіновидаві”, перекладав лібрето, писав статті, кіносценарії.

1934р. Микола Вороний був засуджений на три роки таборів, але через хворобу покарання замінили засланням до Казахстану. Дізнавшись про долю батька,...
Слайд № 8

1934р. Микола Вороний був засуджений на три роки таборів, але через хворобу покарання замінили засланням до Казахстану. Дізнавшись про долю батька, син митця, Марко Вороний залишив усе і приїхав рятувати батька. Він вимагав перегляду справи й зняття обвинувачень. Але клопотання не допомогли.

Микола Вороний змушений був виїхати з Києва на заслання, а Марка заарештували, рік тримали в одиночній камері без суду й слідства, а потім винесли ...
Слайд № 9

Микола Вороний змушений був виїхати з Києва на заслання, а Марка заарештували, рік тримали в одиночній камері без суду й слідства, а потім винесли вирок – сім років каторги в холодній Карелії.

Ідучи на смерть, Микола Вороний, на його щастя, так і не довідався, що сина Марка вже немає – його розстріляли в концтаборі ще 3 листопада 1937р. Н...
Слайд № 10

Ідучи на смерть, Микола Вороний, на його щастя, так і не довідався, що сина Марка вже немає – його розстріляли в концтаборі ще 3 листопада 1937р. Невдовзі після цього за рішенням Особливої трійки при УНКВС по Одеській області був страчений і шістдесятисемилітній Микола Кіндратович. Це сталося 7 червня 1938р. о 24 годині.

У царстві бездушному, у мороці ночі, Де безнадія розвісила гасла. Знала душа, що не бачили очі, Свічка не згасла…згаса...
Слайд № 11

У царстві бездушному, у мороці ночі, Де безнадія розвісила гасла. Знала душа, що не бачили очі, Свічка не згасла…згаса...

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми поговоримо про патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів у поемі «Євшан-зілля» Миколи Вороного, розглянемо роль слова, пісні, історії в житті будь-якої людини.


Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета Миколу Вороного повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему «Євшан-зілля». Цей твір — авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку М. Вороний дізнався з Іпатського літопису.




















Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха.

Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька.

Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий».

Ідейно-художній аналіз поеми «Євшан зілля».


Прослухайте аудіозапис поеми

https://www.youtube.com/watch?v=1RL0FhqkJlQ


Жанр: ліро-епічний твір, поема.

Літературний рід – ліро-епос

Тема: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля.

Ідея: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї.


Основна думка:

1) щастя можна знайти тільки на рідній землі;

2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають».

3) Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

ніж в землі чужій, ворожій

в славі й шані пробувати.

Дитинство кожної людини асоціюється із якимись ароматами, з якими вона стикалась свого часу. Так і у нашого ліричного героя дух широкого , безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким , солодким, духмяним ароматом свободи. І гаряча половецька кров зажадала свободи, свого степу, батьківщини, просторів, волі, що манить, п’янить, дарує щастя.

Проблеми: патріотизм, історична пам’ять.


Головні герої:

  • син половецького хана,

  • князь Володимир Мономах,

  • віщун,

  • є вшан-зілля (як образ чудодійної сили).




Композиція

Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…».

Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину.

Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля.

Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому.

Значення в літературі: поема є метафорою Миколи Вороного на історичні події в Україні наприкінці ХІХ століття – час пробудження національної свідомості українців; тому поет задавався питанням, яка ж іще сила може пробудити патріотичні почуття.

Особливості: у творі йдеться про траву полин (євшан-зілля – тюркська назва); у поемі рослина є чудодійною, бо повертає втрачену пам’ять; полин символізує батьківщину саме у східних народів.

У творі є дух національної романтики (це історичні події та патріотичні почуття) поєднується із європейським символізмом (євшан-зілля, що рятує від забудькуватості).

Поема має епіграф з літопису за Іпатським списком – «Долучче єсть на своїй земли костю лечи, ине ли на чюже славну быте»; власне поема є авторською версією історії з цього літопису.


Завдання:

https://learningapps.org/4081710

https://learningapps.org/1759915



Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми розпочнемо вивчати народні пісні, поговоримо про календарно-обрядові пісні.


Кажуть, що пісня — то душа народу. Вона супроводжує людину в горі та в радості, у праці та під час відпочинку. І коли наші далекі пращури, змагаючись із грізними силами природи, намагалися “задобрити” злих духів, то поряд із різними магічними обрядовими діями лунала й пісня.

У скарбниці української народної поезії від давнини збереглися календарно-обрядові пісні. Вони нерозривно пов’язані з певною порою року, відповідними звичаями і сільськогосподарськими роботами. Зустріч нового року і весни, проводи літа і збирання врожаю завжди супроводжувались ритуальними діями, піснями, іграми, хороводами.

Одним із найдавніших видів усної творчості народу є календарно-обрядові пісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. Усі календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом.




















Обрядові пісні українців тісно пов’язані з хліборобським календарем і поділяються на пісні літнього циклу, зимового та весняного. Зібрали селяни щедрий урожай із ниви — треба подякувати землі-годувальниці, попросити, щоб і наступного року був добрий ужинок; прийшов час окоту худоби — треба її пошанувати; забарилася весна, ніяк не може здолати люту зиму — потрібно їй допомогти, прикликати піснями-веснянками та “жайворонками”.

Календарно-обрядові пісні виникли в сиву давнину, а з прийняттям християнства набули ще й нового значення — уславлення Творця за його щедрі дари й ласку до людей.


Л ІТНІЙ ЦИКЛ


Русальні (пов’язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи наприкінці весни).

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, у час найбільшого замаювання землі квітами й травами. (Трійця – п'ятдесятий день після Великодня. Це свято є одним з 12 найважливіших християнських свят. День Святої Трійці також називають Зеленими святами, або П'ятдесятницею. Храми та власні оселі віруючі прикрашають зеленню та квітами.)

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означає запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування їх, як своїх прародичів.


Прослухайте аудіозапис

https://www.youtube.com/watch?time_continue=93&v=uWEw4M4pAqw&feature=emb_logo


«У ржі на межі»

У ржі на межі, на кривій березі

Там сиділа русалка.

Просила русалка у дівочок сорочки:


Ви дівочки, подружки,

Да дайте мені мні сорочки,

Хоча худенькую, да аби біленькую,

Хоч не біленькую, да тоненькую!

Тема: зображення русалки, яка, сидячи на кривій березі, звернулася до дівчат з проханням, щоб ті дали їй сорочку.

Ідея: віра людей у всі потаємні міфічні сили, вміння контактувати з ними.

Основна думка: єдність людини з міфічним світом.

Художні засоби: 

Епітети: кривій березі, сорочку худенькую, біленькую, тоненькою.

Постійні епітети: сорочку біленькую.


«Ой біжить, біжить мала дівчина»


Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за нею да русалочка:


Послухай мене, красная панно,

Загадаю лиш три загадочки.

Як угадаєш — до батька пущу,

Не угадаєш — з собою візьму.


Ой що росте та без кореня,

Ой що біжить та без повода,

Ой що цвіте та без цвіточок?


Панночка загадок не вгадала —

Русалка панночку залоскотала.


Тема: відображення русалки, яка, наздогнавши малу дівчину, запропонувала їй відгадати три загадки.

Ідея: возвеличити, з одного боку, мудрість русалки, а з іншого — засудити її прагнення хитрістю заволодіти людською дитиною.

Основна думка: намагання русалки заволодіти малою дівчиною шляхом надання відповіді на загадки, які дитина не відгадала б, зважаючи на свій вік.

Художні засоби:

Епітети: мала дівчина, красна панночко.

Постійні епітети: красна панночко.


«Проведу я русалочки до бору»

Проведу я русалочки до бору,

Сама вернуся додому!

Проводили русалочки, проводили,

Щоб до нас вже русалочки не ходили,


Да нашого житечка не ламали,

Да наших дівочок не лоскотали,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівочки у віночку.

Тема: зображення проводів русалочок до бору, щоб вони не завдавали людям будь-якої шкоди.

Ідея: намагання людей позбавитися русалок.

Основна думка: достаток, благополуччя людей залежить від уникнення стосунків з русалками.


Завдання https://learningapps.org/5620200

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо вивчати фольклорні твори календарно-обрядового циклу, поговоримо про купальські пісні.


Свято Івана Купала належить до язичницьких. Купало (Купайло) — це слов'янський бог могутності природи, врожаю, злагоди, любові та шлюбу. Після того як на теренах Київської Русі поширилося християнство, свято Купала почали поєднувати зі святом Івана Хрестителя.

Це свято, яке припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня — початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії — сонце (вогонь) і воду. Зараз свято припадає свято Івана Купала на ніч із 6 на 7 липня. У цей день, як вірили наші пращури, земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. Тільки збирати ці трави варто до схід сонця. Обряд, який супроводжує свято, складається з кількох частин: плетіння вінків, розпалювання вогнищ, стрибання через нього, танці навколо нього, спалювання опудала Марени чи Купала. Усі ці частини супроводжувалися різними веселощами: піснями, танцями, ворожінням. Дівчата, поклавши вінки на воду, уважно стежили — куди ті попливуть, адже звідти прийде суджений. Стрибаючи через вогонь, дівчата й хлопці намагалися не розмикати рук, бо, згідно з уявленнями слов'ян, тоді вони будуть щасливими. Кожен мав стрибну-ти через вогонь і скупатися, у такий спосіб очистити себе, бо вогонь і вода мали очищувальну функцію. Вважалося, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить — буде щасливий.

Уночі на Івана Купала найсміливіші юнаки намагалися відшукати цвіт папороті, бо вірили, що той, хто знайде цю квітку, буде розуміти мову тварин і рослин, умітиме зцілювати, знаходити скарби.

Обрядові пісні, які їх виконували на Купала, називають купальськими. У них звучать мотиви купання, плетіння вінків, оспівано почуття молоді.

Купальські пісні супроводжують розваги молоді, що тривають всю ніч.

Купальське дійство складається з багатьох елементів:

  • плетіння вінків;

  • запалювання вогнища і стрибання через нього;

  • прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали); водіння хороводів навколо неї;

  • запалювання колеса;

  • спалювання солом'яної чоловічої ляльки Купала;

  • ворожіння;

  • купання тощо.

Ще наприкінці XIX ст. вченими було відзначено, що купальські пісні втратили зв’язок зі стародавнім обрядом. У найдавніших із них звучить звертання до Купала як до живої істоти, яка ночує, вечеряє, купається. Мотиви купання, вінкоплетіння переходять з пісні в пісню; багато з них присвячено оспівуванню почуттів молоді.

Прослухайте аудіозапис купальських пісень

https://www.youtube.com/watch?v=y0MvpV-Yiyc


Аналіз пісні «Заплету віночок»

Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови.


Ой пущу віночок

На биструю воду.

На щастя, на долю,

На милого вроду.


Ой, поплинь, віночку,

Прудко за водою,

На щастя, на долю

Милому зо мною.


Тема: відображення значення вінка для молодої дівчини.

Ідея: уславлення обряду плетіння вінка, який сприятиме щасливій долі молодиці.

Основна думка: сплетений віночок — оберіг від будь-яких негараздів та перешкод до щастя дівчатам.

Настрій пісні – радісний, повний надії

Художні засоби:

Епітети: Чорнії брови, бистра вода, віночок шовковий

Повтори: «на щастя, на долю», «заплету»

Пестливі слова: «віночок».

На свято Івана Купала (з 6 на 7 липня) був традиційним обряд пускання вінків на воду. Дівчата таким чином ворожили, чи вийдуть цього року заміж, як складеться їхня доля в подальшому. В який бік попливе віночок — там і милий живе. Вінок складався з певних квітів, мав символічне значення, як оберіг. І проходили купальської ночі люди очищення вогнем та водою.


Аналіз пісні «Ой вінку мій, вінку»


Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку, на злотім кілочку,

На злотім кілочку, шовковім шнурочку.


А матінка взяла, миленькому дала.

Якби-м була знала, ще б кращего вбрала,

Злотом взолотила, м’ятою обвила.

Тема: надання значимості вінка для вирішення подальшої долі дівчини.

Ідея: на прикладі плетіння вінка уславити звичаї та обряди українського народу.

Основна думка: плетіння вінка — сподівання дівчини на краще власне майбутнє, щасливу долю.

Настрій – радісний, проте трохи збентежений.

Художні засоби:

Епітети –  хрещатий барвінок, золотий кілочок, шовковий шнурочок.


Аналіз пісні «Купайло, купайло»


Купайло, Купайло,

Де ти зимувало?

Зимувало в лісі,

Ночувало в стрісі;

Зимувало в пір’ячку,

Літувало в зіллячку.


Тема: зображення місця, де Купайло зимувало, ночувало, літувало.

Ідея: виявлення цікавості до Купайла-свята як до істоти.

Основна думка: купайло — одне із народних традицій наших пращурів, яку необхідно поважати, святкувати.

Настрій – наповнений радості та гумору.

Художні засоби:

пестливі слова – пір’ячку, зіллячку

Завдання: https://learningapps.org/watch?v=psxpec2da21

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо вивчати фольклорні твори календарно-обрядового циклу, поговоримо про жниварські пісні.


Жнива — підсумок, реалізація усіх сподівань і зусиль хлібороба. «Хліб — усьому голова». У всьому слов’янському світі до початку жнив готувалися, як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилось трудитися від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив урочисто вирушали до схід сонця на поле, вдягнені у чистий одяг; починала першу зачинку найкраща жниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті.

Майже всі роботи на землі супроводжувалися піснями, бо так легше працювалося, до того ж, праця хлібороба приносила людям особливе задоволення. Жнива були найвідповідальнішою порою в житті хліборобів, оскільки достаток у домі залежав від багатого та вчасно зібраного врожаю.

У перший день жнив трударі приходили на поле до сходу сонця у святковому вбранні, а жатву мала розпочинати найкраща жниця. У цей день співали зажинкові пісні.

Наступні дні прикрашав спів жнивних пісень, а після того, як увесь урожай було зібрано співали пісні обжинкові.

Основний зміст усіх пісень циклу був таким: удячність родючій ниві, нарікання на тяжку працю, радість за великий урожай. Наприкінці на полі обов'язково залишали кілька колосків, які називали «бородою» («Спасовою бородою» — після прийняття християнства). Ці колоски підв'язували червоною стрічкою, прикрашали квітами, витрушували на землю зерно для доброго врожаю й залишали на полі до початку оранки. Із останнього обжинкового снопа плели вінок, якого з піснями несли додому. Його називали Дідухом.

Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів із нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.












Перша група — зажинкові пісні — ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають починати роботу в добрий час, пророкують добрий врожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний їх усі зложити, «зозулька ж кує — копійки рахує — не злічить».

Друга група — це власне жниварські пісні, в яких величальні мотиви відступають, а звучать скарги на тяжкий труд, на втому, на господарів, котрі до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Тут спостерігається невластиве для інших видів обрядової поезії зіткнення поетичного замилування природою і суворого реалізму праці.

Третю групу жниварських пісень складають пісні обжинкові, у яких знову переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року, який недарма у росіян зветься «страдою». Але от усе лихе вже позаду, дожинається останній сніп, його замаюють червоною стрічкою і з піснями несуть додому (якщо жито свого наділу) або тому господареві, який наймав женців. Цей сніп — «дід», або «осталець» — має символізувати достаток, запоруку нового гарного врожаю, бо ж вилущене з нього зерно першим ляже в землю під час нового осіннього посіву.

На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину і воду, лягали і качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгуки стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, робили ще й вінок, який символізував завершення праці,— його несла в село найкраща жниця. У піснях величалися роботящі руки, знову звучали піднесені, урочисті, повні високої поезії порівняння — віночок як сонце, як золото, звитий із перлів, він світить, як зірка; женці нагадували господарям про почастунок — вони заробили його тяжкою працею і тепер чекали віддяки.


Прослухайте аудіозапис жниварських пісень https://www.youtube.com/watch?v=FhYGNQCS5n4


Аналіз піснві «Маяло житечко, маяло»

Маяло житечко, маяло,

Як у полі стояло,

А тепер не буде маяти,

А буде в стодолі лежати.


До межі, женчики, до межі,

Бо мої пиріжечки у діжі.

До краю, женчики, до краю,

То я вам пиріжечка покраю.


Котився віночок по полю,

Просився у женчиків додому:

Возьміте мене, женчики, з собою

Та занесіть мене до господаря в стодолу,


Бо я вже в чистім полі набувся,

Буйного вітречку начувся,

Од ясного сонечка нагрівся,

А дрібного дощику напився;


Нехай же я у стодолі одпочину,

Поки вивезуть знову на ниву.

Тема: зображення тієї винагороди, яку отримали женці за свою працю; прохання вінка до женців, щоб його занесли «до господаря в стодолу».

Ідея: уславлення жниварської праці; віночок — ознака достиглого врожаю.

Основна думка: вінок — символ успішного збирання врожаю, а пиріжки — подяка за сумлінну жниварську працю.

Епітети – чисте поле, буйний вітер, ясне сонечко.

Композиція: У першій частині господиня припрошує женців братися до жнив, у другій – житній віночок проситься до стодоли господаря.

Збирання врожаю, жнива — це вінець праці хлібороба, його надій та сподівань. Тому ця праця, хоч і була важкою, усе ж вважайся святом, супроводжувалася піснями. Коли поверталися додому, кращій жниці одягали на голову вінок із колосся, прикрашений квітами. Перший сніп (або останній) урочисто несли додому, ставили на покуті й тримали до Різдва. Хліб — невід’ємна частина людського життя, тому до нього ставляться з великою пошаною, і в обжинковій пісні “Маяло житечко, маяло…” жито виступає як дійова особа.


Аналіз пісні «Там у полі криниченька»


Там у полі криниченька,

Навколо пшениченька.

Там женчики жали,

Золоті серпи мали,

Срібнії юрочки,

Що в’язали снопочки.


Добрії були женці –

Дівчата й молодиці.

Дівчата — косаті,

А хлопці — вусаті,

Молодиці — білолиці.


Тема: зображення праці добрих женців — хлопців і дівчат.

Ідея: возвеличення працьовитості молоді, вправності в роботі.

Основна думка: праця тоді корисна, коли від неї отримуєш задоволення.

Художні засоби:

Епітети: золоті серпи, срібнії юрочки, добрії женці, косаті дівчата, вусаті хлопці, білолиці молодиці.

Зменшувально-пестливі слова: криниченька, пшениченька, юрочки, снопочки.

Метафора: золоті серпи, срібнії юрочки.

Паралелізм: «Там у полі криниченька. Навколо пшениченька. Там женчики жали. Золоті серпи мали…».


Завдання: https://learningapps.org/7197871

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми розглянемо пісні зимового циклу, детально поговоримо про колядки.


За осінніми турботами приходила осінь і наставали великі зимові християнські свята: Миколая, Новий рік, Різдво Христове, Водохреща, які супроводжувалися колядками та щедрівками.

Частина календарно-обрядових пісень припадає на зимові свята, які розпочинаються 19 грудня на святого Миколая.

19 грудня у народі день памяті святого Миколая, єпископа Мірти в Малій Азії. Цей святий ще за свого життя таємно допомагав тим, хто потрапив у скруту. Є чимало легенд про те, як святий Миколай у найважчу хвилину допоміг скривдженим і беззахисним. Одна з таких легенд розповідає, як одного разу вночі святий почув розмову благочестивих сестер, котрі сумували, що не можуть чесною працею порятувати свого батька від злиднів. Святий вирішив допомогти дівчатам: наступної ночі він укинув у вікно помешкання, де жили сестри, торбинку із золотом. Тим самим Миколай врятував не лише їхнє життя, а й душі від гріховного падіння. Тому день святого Миколая – це свято милосердя. Його з нетерпінням і радістю чекають діти: адже у цього доброго святого кожен може попросити той подарунок, про який мріє. Але подарунки отримають лише чемні. Тим, хто не слухав старших, лінувався, погано вчився, у подарунок дістається лозина від чортика.


Аналіз пісні «Ой хто, хто Миколая любить»


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=U2P70fIK9F4


Ой хто, хто Миколая любить,

Ой хто, хто Миколаю служить, —

Тому, святий Миколай,

На всякий час помагай,

Миколаю!

На всякий час помагай,

Миколаю!


Ой глянь, глянь на Вкраїну рідну,

Ой глянь, глянь на змучену, бідну.

Ми тебе, всі люди, молим:

Проси в Бога ти їй долі,

Миколаю!


Ой проси долі для Вкраїни,

Ой нехай встане із руїни.

Доля й щастя най витає,

В славі й волі хай засяє,

Миколаю!

Тема: звернення людей до Бога, Святого Миколая, щоб він допоміг рідній Вкраїні «встати із руїни», бідності.

Ідея: возвеличити прагнення людей покращити долю свого рідного краю, зважаючи на допомогу Святого Миколая.

Основна думка: «На всякий час помагай Миколаю! Доля й щастя най витає, В славі й волі хай засяє…».

Художні образи пісні

  • Святий Миколай — добрий, готовий прийти на допомогу;

  • Україна — змучена, бідна, мріє про волю й відродження давньої слави;

  • люди — патріоти своєї землі;

  • Бог — всемогутній і милосердний.

Художні засоби:

епітети – святий Миколай, Вкраїну рідну, змучену, бідну.

повтори – Ой хто, хто Миколая любить; На всякий час помагай, Миколаю!; Ой глянь, глянь на Вкраїну рідну

анафора: «Ой хто, хто …».

Настрій пісні. Цей твір будить людське сумління, кличе до милосердя, злагоди і доброзичливості.


Християнський звичай України величати Різдво Христове, Щедрий Вечір і Водохрестя (Водохреща) пісенним словом – колядками і щедрівками – має глибоке історичне коріння. Цей звичай був не тільки в поганських (язиченських) часах, він сягає до давніх цивілізацій Землі.

Наші пращури мали бога зими Коляду, римляни та візантійці Колядою (Colendae) називали Новий рік.

Звичаї колядувати, щедрувати і розмаїтість обрядів при колядах збереглися не в усіх слов’ян. Зате на Україні вони забуяли рясним різнобарвям дійств, ігрищ, обрядових пісень.

Деякі вчені пов’язують назву «коляди» зі збільшенням сонячного кола в небі, шляху бога осіннього сонця – Дажбога . Так чи інакше, але це було поклоніння Сонцю, від якого залежить життя на Землі.

Наші предки вірили в магію слова, а найпаче – пісенного! Та як же не вірити! Адже саме наприкінці грудня, коли люди щедро колядували, заклинаючи бога Коляду не вкорочувати дні. Сонце помітно набирало сили, світило трішечки довше, тому й день ставав тривалішим.

Понад тисячу років тому на Русь-Україну прийшло християнство. І возвеселилась рідна земля, заспівала у колядах осанну (хвалу) Всевишньому Богові та Його Синові – Ісусові Христові, з яким пов’язувала мир і благодіяння землян.

Колядкице величальні обрядові пісні, у яких прославляється народження Ісуса, возвеличується Діва Марія, воздається хвала Богові та господареві землі – людині.

Колядники у масках та костюмах казкових персонажів ходили по хатах, розносячи добру звістку і радість людям: «Христос народився!».

Найцікавіший різдвяний обряд – колядування, до якого готувалися заздалегідь. Першими колядували діти з дозволу господарів. Якщо його одержують, то заходять до хати, іноді залишаються під вікнами і починають співати колядки. Насамкінець віншують господарів – бажають здоров’я і заможного життя, просять винагороди.


Аналіз пісні «Нова радість стала»


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=-i08oWvxcLQ


Нова радість стала, яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік, пеленами, убого оповився.


Ангели співають, славу й честь возвіщають,

Як на небі, так і на землі мир провозглашають.

Давид виграває, в гуслі ударяє,

Чудно дивно і предивно Бога вихваляє.


І ми теж співаймо, Христа прославляймо,

Із Марії рожденного смиренно благаймо:

Просимо Тебе, Царю, небесний Владарю,

Даруй літа щасливії сего дому господарю.


Даруй господарю, даруй господині,

Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

Дай нам мирно жити, Тобі угодити

І з Тобою в царстві Твоїм на вік віків жити.


«Нова радість стала» – різдвяна колядка, яка є яскравим зразком тісного поєднання релігійної і народної колядкової традиції. Зокрема, до релігійного змісту доданий характерний для народних колядок побажальний («віншувальний») мотив: «Даруй літа щасливії сего дому господарю».

Тема: відображення радості людей, бо народився Христос; їх прагнення жити у мирі, щасті і злагоді.

Ідея: возвеличення Бога, від якого залежали «щасливії літа дома господарю» та «нашій славній Україні».

Основна думка: побажання, щоб люди жили в радості і щасті не тільки в кожній родині, а на всій Україні.

Ця колядка величає народження Ісуса Христа, до нього звертаються так: «Ой Ти, Царю, Царю, Небесний Владарю».

Художні засоби

Епітети: Нова радість, звізда ясна, літа щасливії, славній Україні


«Добрий вечір тобі, пане господарю!» – різдвяна колядка, одна з найпопулярніших.


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=VphOYu7zF2k


Добрий вечір тобі,

Пане господарю, радуйся,

Ой радуйся, земле,

Рік новий народився.


Застеляйте столи,

Та все килимами, радуйся,

Ой радуйся, земле,

Рік новий народився.


Та кладіть калачі

З ярої пшениці, радуйся,

Ой радуйся, земле,

Рік новий народився.


Хай святкує з нами

Вся наша родина, радуйся,

Ой радуйся, земле,

Рік новий народився.


Вся наша родина —

Мати Україна, радуйся,

Ой радуйся, земле,

Рік новий народився.


А на цьому слові

Бувайте здорові, радуйся,

Ой радуйся, земле,

Рік новий народився.

Тема: вітання господаря з доброю новиною — народження Сина Божого і з новорічними та зимовими святами.

Ідея: побажання господарю «віку, щастя, долі».

Основна думка: радість людини з приводу зимових свят, сподівання на те, що ці «празники» в наступному році дадуть міцне здоров’я, добробут, щастя, які так необхідні кожному господарю і його родині.

Настрій: Піднесений, радісний, святковий

Художні засоби:

повтори – Ой радуйся земле, Рік новий народився.

звертання – мати Україна,

епітети – ярої пшениці, рік новий.

Будучи творами язичницькими, з прийняттям християнства колядки дуже повільно засвоювали біблійно-християнські елементи, які упродовж довгого часу вкраплювались у давні тексти. Згодом назви язичницьких божеств та інших реалій стали підмінятись християнськими.

Із утвердженням християнства церква, борючись проти ідолопоклоніння, намагалась викорінити язичницькі свята календарної обрядовості, тому християни вирішили на противагу язичницьким оргіям святкувати християнські урочистості в ті самі дні. Зимовий цикл став величанням народження Ісуса Христа. Тому з часом колядки поповнилися апокрифічними мотивами про Христа, Діву Марію, Петра та Павла. Оскільки досить довгий час після прийняття християнства на наших землях Біблія була малодоступна простим неписьменним людям, то народ складав твори, в яких відображав своє бачення біблійних образів та мотивів, що нерідко зберігало язичницькі уявлення і не співвідносилось із текстами Святого Письма, а то й повністю суперечило їм. Сюжетами, образами та тематикою апокрифічні колядки наближені до народних апокрифічних легенд, які широко побутували у ранній період християнства і час двовір’я. Такою, зокрема, є колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю», де дохристиянська поетика та образність (наприклад, мотиви гостювання в господаря; образи хлібів, зерна, святкового столу) поєднались із окремими християнськими вкрапленнями, згадки про церковні свята — зі святами язичницькими.


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо розглядати пісні зимового циклу та дізнаємось, що таке щедрівки та чим вони відрізняються від колядок. Також ми познайомимося з посівальними піснями.


Колядки, і щедрівки — давні за походженням обрядові величальні пісні, у яких переплелися язичницькі мотиви з християнськими.

Колядки та щедрівки славили не лише Бога-Творця, а й людину-трудівника. Вони величали селянську родину, оспівували добробут, гостинність господаря, життя і працю. У цих піснях господарів називали панами, господинь — панями, княгинями, хлопців — багатирями, царевичами, дівчат — панночками, князівнами, царівнами. Висловлювалися побажання щастя, здоров’я, доброго врожаю і приплоду худоби.

На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов’язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята – Нового року, пов’язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце в культовій системі праслов’ян. Свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора.

Назва «Щедрівка» походить від слова «щедрий», «багатий». І тому основним змістом цих пісень було побажання щедрого врожаю у новому землеробському році, здоров'я, щирих і добрих відносин у сім'ї.

Якщо у різдвяних колядках душа людини цілковито звернена до Бога, творить Йому хвалу, то з початком свята Нового року аж до Водохрестя (Водохреща, Йордану) включно Україна щедро величає піснею людину та її працьовитість, честь, порядність і милосердя.

Обрядові пісні, у яких величається людина за її чесноти, називаються щедрівками. Вони супроводжують ігри, забави, веселощі. Вони ж вищедровують гаразди і неземні дива панові Господарю, Господині, їхнім дітям ще й онукам.

Щедрий вечір для наших предків теж був обрядовою поезією, що часто називалась Маланкою. Маланка – дочка богині Лади і втілення родючої вологи, необхідної для добірного врожаю. У цьому виявлявся її зв'язок із місяцем. Містичні процесії, які здійснювались у цей день, значно відрізнялись від різдвяних. Вони називались «водіння Маланки». Тут головну роль виконувала, як правило, найкрасивіша дівчина, яку водили від хати до хати, бажаючи добробуту й удачі в господарстві та на полі. Серед перевдягнених персонажів обов’язковими були Маланка, прикрашена квітами, із зорею на чолі, яка йшла у супроводі дівчат із деревцем; Місяць (Василь), одягнений як селянин-орач із серпом у руці; король, одягнений як мисливець; дід Змій з довгою зеленою чи білою бородою, оперезаний гадюками… Ця містерія відображала міфологічні вірування та уявлення давніх слов’ян про зиму, настання весни, а відтак – нової праці на полі, весняно-літніх ігрищ у гаях.

Дуже поширеним серед українців був обряд «Водіння кози». Колядки і щедрівки становлять важливу частину новорічно-різдвяного дійства, яке включає також і вертеп (лялькова вистава на різдвяні теми).
















Серед щедрівок є високопоетичні твори, що становлять окрасу української і світової поезії, зокрема величальна пісня зимового циклу «Щедрик, щедрик, щедрівочка…». Виникла щедрівка, очевидно, в добу родового побуту в середовищі скотарів. Бо саме господарю-скотарю адресувалася ця величальна молитва. 

«Щедрик, щедрик, щедрівочка» – різдвяна українська народна пісня, що отримала всесвітню популярність в музичній обробці Миколи Леонтовича. Англійською мовою відома під назвою «Carol of the Bells». «Колядка дзвонів» стала незмінною заставкою американського радіо в період різдвяних свят; її використано в кінофільмах «Сам удома», «Сам удома-2: Загублений у Нью-Йорку», в яких хлопчик Кевін Маккалістер влаштовує пастки на незграбних злодіїв.


Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=FPUF8-p86y4

https://www.youtube.com/watch?v=dg1eMpFfexk

https://www.youtube.com/watch?v=_xJZ5ulg3C4


Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собi щебетати,

Господаря викликати:


Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару,

Там овечки покотились,

А ягнятка народились.


В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва.


Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.


Тема: зображення справжнього господаря, який завдяки своїй праці має достаток та ще й жінку чорноброву.

Ідея: схвалення господаря за його вміння доглядати худобу і отримувати належну платню за свою роботу.

Основна думка: за результатами праці, сумлінного господарювання вимірюється і добробут людини; той живе багато, хто не цурається роботи.

Художні засоби

Епітети: товар хороший, жінка чорноброва.

Зменшувально-пестливі слова: щедрівочка, ластівочка.

Паралелізм: «Хоч не гроші, то полова, в тебе жінка чорноброва».

Персоніфікація: «ластівочка стала…господаря викликати…».

Композиція «Щедрик, щедрик, щедрівочка» 

Твір має обрамлення, тобто починається і закінчується одними й тими словами. Щедрівка побудована у формі діалогу.


Іншим дійством, яке збереглося меншою мірою, є обряд ходіння з плугом, який відбувся у Щедрий вечір і був магічною імітацією оранки і засівання. Тут культ Плуга (сузір’я Оріона) поєднувався з вірою, що сакральні дії допомагають наближенню весни та приготуванню землі до її обробітку. На багатьох територіях елементи цього обряду залишились у формі символічного засівання. Дещо іншого значення набуває ритуал сіяння на свято Маланки чи Василя (Новий рік).

Етимологічно це свято походить від Уатсилія — іншого імені божества Місяця, який має тісний зв’язок з Маланкою, що уособлює воду. У цьому випадку образ засівання зранку після щедрого вечора є імітацією дрібного дощику, що сходить на посіви і провіщає добрий урожай.

Оскільки прадавні слов’яни вірили, що все, почате з народження молодика, матиме успіх, то багато дійств стосувались не тільки початку праці на полі, а й заручин неодруженої молоді, що теж фрагментарно збереглось до наших днів.

У святі Маланки виявляється астральний культ (поклоніння місяцю), а також — культ води та хліба (магічні дії з короваєм чи хлібом біля криниць та водоймищ), культ вогню. На багатьох територіях саме у цей вечір відбувалося свято печі — вшанування домашнього вогнища, духів предків; на Слобожанщині дівчата цього вечора розкладають вогнище на річці біля ополонки, а на Гуцульщині господарі та господині палять багаття в саду, перестрибуючи його і замовляючи майбутню родючість дерев. Дівчата шукають диво-зілля — нечуй-вітер, власник якого, за повір’ями, стає «нечуваним і небаченим».

Засівна як обрядове дійство.

Цей обряд розпочинався із самого ранку (чи ще зночі) магічно-символічним ритуалом посівання дворів чи осель, який здійснювався виключно чоловіками або хлопцями. Такий порядок випливав теж із давнього світоглядного розуміння і його символічного прочитання. Зерно традиційно сіяли чоловіки… Це правило підпорядковане розумінню функціонального природного призначення кожного: чоловічій статі — сіяти, а жіночій — народжувати.

А тому ритуальний хліб вручати має дівчина, або жінка. Хліб — символ родючості, зерно — зачаття. Мотив засіву — накликання родючості на полі, в господарстві та в родині. 

«Засівна» – пісня зимового циклу, виконується рано вранці тільки чоловіками.


Сію, сію, посіваю,

З Новим роком вас вітаю!

Щоб родило на землі,

Щоб був хліб на столі.


Щоб водилися пернаті

І без чубка, і чубаті.

Щоб не знали ви біди,

Нехай прийдуть гаразди.


Щоб капуста головчата,

А петрушка корінчата,

Часник — як бик,

Цибуля — як зозуля,

Пшениця — як рукавиця.

Щоб була з дітей утіха,

А грошей — півтора міха.

Щоб ви міряли гроші мискою,

А дітей — колискою.


Щоб у кожній кутині

Було по дитині.

Хай дасть нивка по сто кіп,

По сто тисяч один сніп.


Віншую вас Новим роком,

Новим роком, довгим віком,

Щоб ви дочекали відтепер

До ста літ!


Тема: вітання з Новим роком і побажання всілякого достатку в житті.

Ідея: віра людей у побажання, що висловлені у засівній, сподівання на їх здійснення.

Основна думка: добробут кожної людини, кожної родини полягає в достатку, здоров’ї, щасливому житті.

Художні засоби:

повтори: «сію, сію…», «щоб…, щоб…»;

порівняння: «часник — як бик», «цибуля — як зозуля», «пшениця — як рукавиця»;

метафора: «прийдуть гаразди», «…дасть нивка», «міряли гроші мискою, а дітей – колискою».

риторичні оклики: «з Новим роком вас вітаю», «до ста літ».

Епітети: пернаті чубаті, капуста головчата, петрушка корінчата, довгим віком.

Гіпербола: «Хай дасть нивка по сто кіп, По сто тисяч один сніп».



Завдання: https://learningapps.org/18738247


Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми продовжимо роботу над календарно-обрядовою творчістю українців, зосередивши увагу на веснянках, дізнаємося про давні обряди, пов'язані із зустріччю весни.


Весна – справді особлива пора, особливо в житті хліборобів, бо на весну вони покладали великі надії: пробудження матері-природи, тобто воскресіння всього, що померло з приходом зими, щедрий урожай, що забезпечував майбутній достаток, кохання й щасливе одруження. Тому весну зустрічали в Україні надзвичайно урочисто. Спершу виконувався обряд проводів зими з обов’язковим спалюванням солом’яного опудала, що символізувало зиму, а потім уже здійснювали обряд закликання весни. Весну закликали тільки дівчата, бо дівоча врода завжди асоціювалася з весною. Також молодь збиралися на просторих вигонах. Тут розважалися, танцювали, а дівчата співали веснянок. Перед початком дійства обов’язком було отримати благословення в матінки : Благослови, мати, весну закликати, зиму проводжати! І перший раз, і другий раз, і всі три рази разом!

Весняний цикл починався з пісень-закликань весни, коли люди намагалися за допомогою обрядових закличок пришвидшити прихід теплої пори року.

У давніх слов'ян існував звичай «виганяти» зиму. Для цього із соломи робили опудало, яке потім топили, палили або рубали. Далі опудало кидали у воду. Процес закликання весни починався майже одразу із завершенням основних зимових свят. Наприклад, у день Стрітення (15 лютого), який вважався часом зустрічі зими з літом та днем боротьби двох пір року.

Веснянки, як можна судити із самої назви, — це пісні, які виконували на честь приходу весни. У різних місцевостях України ці пісні називають іще гаївками, ягілками, маївками тощо. Зазвичай, веснянки мають закличний характер. Закликали весну переважно діти та дівчата.

Метою різних обрядів було накликати швидкий прихід весни й настання тепла, а також здобрення духів поля та дому, оскільки саме від них залежав майбутній урожай та добробут родини. Старші жінки випікали обрядове печиво, що мало назву «жайворонки», бо виготовлялося у формі різних птахів (найчастіше жайворонків, бо першими прилітають саме вони, та голубів). Діти від хати до хати носили з дерев'яну ластівку, прославляючи прихід весни. Далі молодь збиралася на просторих вигонах, танцювала, розважалася та співала веснянки. У цих піснях славили весну, воскреслу природу, висловлювали надію на щедрий урожай.

У веснянках весна майже завжди постає живою істотою, до неї часто звертаються з питаннями та проханнями, тобто відбувається діалог між людиною та порою року. У веснянках часто згадують птахів, адже згідно з народними уявленнями весну приносять птахи. Важливу роль відігравали обрядові танці, до яких на-лежать «Подоляночка», «Перепілочка», «Кривий танець».

Веснянка – жанр весняного циклу календарно-обрядової творчості. Веснянки це пісні на честь приходу весни, календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею.

Прослухайте аудіозаписи веснянок

https://www.youtube.com/watch?v=K3xQwaRZSWQ


Аналіз пісні «Ой весна, весна — днем красна»

Ой весна, весна — днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця,

І усякая пашниця.


Ой весна, весна, ти красна,

Що ти, весно красна, нам принесла?

Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Ще й зеленую травицю,

І холодную водицю.

Принесла я вам ягнятко

Ще й маленькеє телятко.


Тема: зображення приходу весни, без якої не буде літа, а значить, і тепла, врожаю.

Ідея: уславлення необхідності приходу весни, її бажаного очікування.

Основна думка: весна — пора року, коли все у природі оновлюється, оживає; саме вона є сподіванням людей на добрий урожай, приплід худоби, достаток.

Композиція: поезія побудована у формі діалогу. Формулюється двічі питання: «Що ж ти, весно, принесла?», на яке подаються докладні відповіді.

Художні засоби:

епітети – зеленую травицю, холодную водицю, запашненьке зіллячко, весно красна, рожевую квіточку,

пестливі слова – літечко, квіточку, житечко, зіллячко, ягнятко, телятко. Для підсилення емоційності, ніжності.

персоніфікація: «…що ж ти, весно, принесла? … Принесла я вам …».

Аналіз пісні “Ой кувала зозуленька”

Ой кувала зозуленька,

Сівши на лелії,

Співай, співай, товаришко,

Минає неділя.


Ой кувала зозуленька,

Сівши на барвінок,

Співай, співай, товаришко,

Минув понеділок.


Ой кувала зозуленька

Та й кувала сорок,

Співай, співай, товаришко,

Минає вівторок.


Ой кувала зозуленька,

Сіла на віконце,

Співай, співай, товаришко,

Бо заходить сонце.


Співай, співай, товаришко,

Бо вже не будемо,

Та не знаєм, товаришко,

Чи на рік діждемо.


Тема: зображення тривалого часу кукування зозулі (неділя, понеділок, вівторок...).

Ідея: прохання людей до зозулі, щоб вона якомога більше їм накувала.

Основна думка: Співай, співай, товаришко, Бо вже не будемо,

Та не знаєм, товаришко, Чи на рік діждемо.

Ліричний герой: Молода дівчина, майбутня наречена.

Настрій веснянки. Життєрадісний, насмішкуватий.

Художні засоби.

Повтори: «що ж ти, весно, принесла?», «принесла я вам літечко», «ой кувала зозуленька», «співай, співай, товаришко»  

Пестливі слова: літечко, квіточку, житечко, запашненьке зіллячко, травицю, водицю, ягнятко, маленькеє телятко.

Символ: Зозуля виступає символом довгого гарного життя, бо накує багато літ.

У веснянці «Ой кувала зозуленька» пташку багато разів просять співати, адже – це відома зозуля, яка за повір’ям вміє «накувати» багато літ життя.


Аналіз пісні "Кривий танець"

Ми кривого танцю не виведем кінця.

Треба його вести, як віночок плести.

Приспів:

То на гору, то в долину.

То в будяки, то в кропиву.

Верба на вербу впала, парубків побила.

Парубки сиділи і коня лупили.

В Тарнарудськім млині всі пропали свині.

Хлопці шкіри натягали, усі зуби поламали.

Наші хлопці, наші з'їли горнець кваші,

Ще й розчини повні нецьки шварготалипо-німецьки.

Співаючи веснянок, дівчата водили танки.

Кривий танець – це народний танок, який супроводжувався співом.

Зауважте!

Поетичним творам, зокрема й народним пісням, властивий прийом повтору, або рефрену. Це — повторення групи слів, рядка чи кількох віршових рядків. У піснях повтор (рефрен) ще називають приспівом.

Тема: зображення танцю - хороводу, мов плетіння вінка, що символізує зміни.

Ідея: уславлення цікавих традицій наших предків.


Завдання: https://learningapps.org/7195733

https://learningapps.org/13467743

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ви познайомитесь з народними колисковими піснями.


Народні колискові пісні не належать до календарно-обрядового циклу. Вони є різновидом народно-побутових пісень. Це частина дитячого фольклору. У перші роки життя дитину колишуть перед сном, співаючи їй пісню. Це заспокоює маленьку людину, дарує відчуття захищеності й комфорту. Колиска — маленьке ліжечко — має символічне значення — безсмертя роду, продовження життя. Саме тому це ліжко ніколи не викидали, навіть коли дитина виростала. Раніше колиски плели з верби, клена, калини й прикрашали символічними малюнками, а під подушку клали цілющі трави — м'яту, материнку, чабрець, безсмертник, полин. Цікавим видається й звичай — першим класти в колиску кота. Наші пращури вважали, що тварина принесе солодкий сон, спокій.

Українські колискові здебільшого не багатослівні, проте досить глибокі за змістом. У центрі сюжету завжди опиняється дитина, її щастя, здоров'я, по-дальша доля. У колискових наявні добрі образи. Це Котики, Гулі (так поетично наш народ називав голубів, що символізували чистоту, добро, благополуччя), які обдаровують дитину, Дрімота, яка гойдає колиску.

Колисковими називають пісні, яких співають, заколисуючи або присипляючи дітей.

Недарма кажуть, що ненька виспівує над колискою майбутню долю своїй дитині. Вплив пісні на здоров'я, красу, пам'ять, розум, як сьогодні твердять вчені, надзвичайно великий.

Колискові пісні особливі. У них багато любові до дитини, щирого піклування про немовля. В колискових піснях часто трапляються образи пташок, звірят, свійських тварин, милих дітям: зозулі, горобчика, котика. Глибокі почуття любові й ніжності матуся передає ласкавими словами, називає дитя пташеням, квіткою, королевою, запевняє:

Ніхто тебе не вколише

Так, як рідна ненька.

Усі бажання неньки спрямовані на те,

щоб дитина росла здоровою:

Щоб ти росла, дитиночко,

Росла, не боліла

Ані ручка, ані ніжка,

Ні біленьке тіло.

Прослухайте аудіозаписи

https://www.youtube.com/watch?v=EgsIQMaSAaw

https://www.youtube.com/watch?v=hO2I3OLwZEc

Прочитайте тексти колискових



ОЙ ТИ, КОТЕ, КОТОЧОК

Ой ти, коте, коточок!
Не ходи рано в садочок,
Не полохай дівочок,
Нехай зів'ють віночок
Із рутоньки, із м'ятоньки,
З хрещатого барвіночку,
З запашного василечку.
Ой спи, дитя, до обіду,
Покіль мати з міста прийде
Да принесе три квіточки:
Ой первую зросливую,
А другую сонливую,
А третюю щасливую,
Ой щоб спало, щастя знало,
Ой щоб росло, не боліло.
На серденько не кволіло,
Сонки-дрімки в колисоньку.
Добрий розум в головоньку,
А рісточки у кісточки.
Здоров'ячко у сердечко,
А в роточок говорушки,
А в ніженьки ходусеньки,
А в рученьки ладусеньки.


"Ой ну, люлі, дитя, спать"

Ой ну, люлі, дитя, спать!
Пішла мати жито жать
Та й вижала три квітки:
Що первую сонливу,
А другую дрімливу,
А третюю щасливу.
Ой щоб воно спало,
Щастя-долю мало
І добрую годину
На малую дитину.
Ой щоб воно спало
І спати хотіло,
Як квіт, червоніло.


Опрацюйте презентацію


Завдання https://learningapps.org/9077352

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим. Т. Шевченко
Слайд № 1

Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим. Т. Шевченко

Колискова пісня — ліричний пісенний твір, який виконується матір’ю (рідше батьком чи іншим членом родини) над колискою дитини для того, щоб її прис...
Слайд № 2

Колискова пісня — ліричний пісенний твір, який виконується матір’ю (рідше батьком чи іншим членом родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

«Ой ти, коте, коточок». У багатьох колисанках мотив присипання пов’язаний з ще однією напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов’янських культах зай...
Слайд № 3

«Ой ти, коте, коточок». У багатьох колисанках мотив присипання пов’язаний з ще однією напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов’язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато, у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини.

«Ой ти, коте, коточок». Тема: оспівування колискової малечі зі всілякими побажаннями: бути розумним, міцним здоров’ям, щасливим. Ідея: віра матері ...
Слайд № 4

«Ой ти, коте, коточок». Тема: оспівування колискової малечі зі всілякими побажаннями: бути розумним, міцним здоров’ям, щасливим. Ідея: віра матері у щасливе майбутнє своєї дитини. Основна думка: для матері її дитина — найцінніше в житті, їй вона бажає всіляких благ. Художні особливості твору. Звертання: «Ой ти, коте, коточок!», «Ой, спи, дитя, до обіда» Милозвучність мови підсилюється шляхом використання здрібні-ло-пестливих форм; «віночок», «м’ятоньки», «барвіночку», «Васи-лечку», «квіточки», «колисоньку», «головоньку», «кісточки», «сердечко», «говорушки», «ходусеньки», «ладусеньки». Повтори: «ой щоб…» Епітети: «запашний василечок», «добрий розум».

«Ой ну, люлі, дитя, спать» Центральним є образ матері. Він сповнений мріями, думками про майбутню долю дитини. У пісні виливаються почуття жінки, ї...
Слайд № 5

«Ой ну, люлі, дитя, спать» Центральним є образ матері. Він сповнений мріями, думками про майбутню долю дитини. У пісні виливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина в паралельному зіставленні з її власною долею, роздумами про житття.

«Ой ну, люлі, дитя, спать» Тема: співання матір’ю колискової як вияв любові до своєї дитини і бажання бачити її щасливою, здоровою. Ідея: уславленн...
Слайд № 6

«Ой ну, люлі, дитя, спать» Тема: співання матір’ю колискової як вияв любові до своєї дитини і бажання бачити її щасливою, здоровою. Ідея: уславлення материнської турботи, щирості, піклування за милим дитинчам. Основна думка: головним для матері є, щоб її дитинча: Щастя-долю мало І добрую годину. Художні особливості пісні. Порівняння: «як квіт червоніло». Звертання: «ой ну, люлі, дитя, спать». Епітет: «добра година».

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Вітаю! Сьогодні ми розглянемо пісні літературного походження: Національний гімн нашої держави - «Ще не вмерла України…» П. Чубинського і М. Вербицького та духовний гімн «Молитва» Олександра Кониського.


На попередніх уроках ми познайомилися з українськими народними піснями. Їхні автори невідомі, це — колективне творіння народу. Однак є пісні, які мають своїх конкретних авторів. Це пісні літературного походження, але вони так полюбилися в народі, що теж стали народними. От, наприклад, «Пісня про рушник», «Вчителько моя», «Стежина» А. Малишка, «Два кольори» Д. Павличка, «Червона рута» В. Івасюка та інші. Таких пісень існує чимало, вони присвячені різним темам, подіям, але таким, які завжди актуальні, близькі й зрозумілі багатьом людям. Особливо багато таких пісень має український народ.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який був настільки глибоко сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із «Заповітом» Т. Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»), що стали немовби національними гімнами.

Слово «гімн» — з грецької мови означає «урочиста пісня». Такі пісні вперше виконувалися в Давній Греції як хвала на честь богів та героїв. У країнах Західної Європи до XIX ст. — духовна строфічна пісня. Традиція поширилася по світу. Їх почали виконувати під час спортивних змагань, різноманітних свят, офіційних прийомів.

Дійсно, гімн – величальна пісня на честь держави, народу, історичної особи. На сьогоднішньому та наступному уроках ми розглянемо тексти двох гімнів, які мають особливе значення в пісенній творчості нашого народу, - «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» та «Боже великий, єдиний». Останнім часом, наш народ, як на мене, знаходиться на хвилі патріотичного піднесення. Патріотизм — це найперша ознака цивілізованої людини, якість, яка відрізняє людину від раба.

Гімн – це не просто пісня, яка є програмовим навчальним матеріалом, це твір, який об’єднує усіх українців планети Земля. Бо в цих урочистих піднесених творах утілилося найзаповітніше для української національної душі. Бо ритм цих пісень – це ритм сердець усіх українців, а світ їхніх образів і символів – світ наших душ. Бо ці непотьмарені шедеври української пісенності – могутнє джерело, з якого надихалося й наповнювалося життєдайним світлом і чистотою кожне нове покоління. Вони – наша історія, водночас – наша майбутність


Перегляньте відеозаписи

https://www.youtube.com/watch?v=sD2iUu-9paA

https://www.youtube.com/watch?v=mB4pJbD2SUQ


Опрацюйте презентацію


На початку Першої світової війни (серпень 1914 р.) у Галичині національно свідомі юнаки та дівчата у складі австрійської армії вирішили добровільно організувати військо УСС, щоб зі зброєю в руках вибороти всій Україні незалежність. Це були справжні лицарі честі та людської гідності. Серед стрільців було багато людей інтелігентних, освічених. Вони писали натхненні вірші, що відразу ставали популярними піснями, які надавали сміливості в боях і підтримували під час коротких годин відпочинку, коли особливо гарно мріялося і вірилося в щасливе майбуття.

Пісні січових стрільців — різновид українських народних козацьких пісень патріотичного звучання, виникнення і розвиток яких пов’язані з історією січового стрілецтва. За жанровими ознаками і системою образів вони майже ідентичні козацьким пісням. Відмінність зумовили лише часові межі появи цих творів. Відстань між ними — понад три століття, що внесло певні зміни і в тематику, і в ідейні мотиви, і в мелодику пісень. Зародилися пісні січових стрільців, коли створювались перші січові організації в Галичині. Спочатку вони ставили перед собою просвітницько-пропагандистські цілі — вивчали і поширювали досвід життя демократичної держави Запорізька Січ (звідси й назва «січові стрільці»). Молоді гуртківці засвоювали побут запорозьких козаків, умови їхніх військових походів, культуру. Стрільці співали козацькі пісні, прилаштовували їх до своїх умов. Наприклад, пісню «Їхав козак на війноньку» співали як «Їхав стрілець на війноньку», дещо змінюючи текст твору. Це був регіональний варіант української народної пісні. Згодом з’явилися власні оригінальні слова і мелодії, що й започаткувало новий жанровий різновид фольклорної творчості.


Пісні січових стрільців

за мелодикою

ліричні та маршові

за темою

соціально-побутові розповідають про нелегку долю січових стрільців, висловлюють туга за рідним краєм, за батьками, родиною

героїко-патріотичні пройняті ідеєю боротьби за незалежну Україну, вірою в неодмінну перемогу хоч би ціною власного життя

жартівливі

покликані привнести розвагу в нелегке стрілецьке буття, зняти психологічне напруження.


Опрацювання пісні С. Чарнецького та Г. Труха «Ой у лузі червона калина похилилась»

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан1,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан,
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!


Прослухайте аудіозапис

https://www.youtube.com/watch?v=fq4xgu8A56w


Автор – Степан Чарнецький

Рік написання – 1914

Жанр – літературна молитва 

Тема: зображення суму України за синами-українцями, які потерпають у неволі в московських кайданах; битва січовиків із ворогом за визволення полонених.

Ідея: уславлення мужності, відваги січових стрільців — оборонців України.

Основна думка: єдність, мужність, волелюбність, вміння захищати рідний край, прийти на допомогу браттям, які перебувають у небезпеці — ось основні риси січових стрільців-захисників.

Провідний мотив – любов до Батьківщини

Настрій пісні – переможний, упевнений у своїй правоті, визвольного походу.

Образ калини – є символом України, її боротьби за незалежність, що окроплена краплями крові героїв.

Художні засоби

повторення:

«А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо»;

метафора: «Україна зажурилася»;

звертання: « червона калино», «славна Україно»;

епітети: «кривий тан», «московські кайдани», «золотистий лан», «буйнесенький вітер»; червона калина, білий цвіт, добрий рід, брати-українці, широкі степи.

риторичні оклики:

«А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»;

«То прославить по всій Україні січових стрільців!».

• анафора: «А ми …».

Перший варіант пісні написав відомий поет, директор і режисер Українського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у 1914 р.

У серпні 1914 р. у Стрию пісню «Ой у лузі червона калина похилилася» вперше почув чотар УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького. Той її навчився від артистів львівського театру. Григорій Трух до першої строфи «Ой у лузі червона калина похилилася» додав ще три строфи, які й склали «Червону калину». Він же навчив співати пісню стрільців своєї чоти. Незабаром перша стрілецька пісня «Ой у лузі червона калина похилилася» поширилася по Стрию. А згодом «Червону калину» почали співати в Галичині та по всій українській землі.


Завдання https://learningapps.org/14625387


Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Пісні літературного походження. «Ще не вмерла України…» П. Чубинського та М. Вербицького – національний гімн нашої держави
Слайд № 1

Пісні літературного походження. «Ще не вмерла України…» П. Чубинського та М. Вербицького – національний гімн нашої держави

Пісні літературного походження Часто буває так, що якусь пісню знає та співає багато людей, але хто її автор, відомо не всім. Такі твори називають ...
Слайд № 2

Пісні літературного походження Часто буває так, що якусь пісню знає та співає багато людей, але хто її автор, відомо не всім. Такі твори називають народними піснями літературного походження. Літературна пісня – це пісня, слова якої написані конкретною людиною.

Гімн – різновид пісні літературного походження Народними піснями літературного походження можна вважати й урочисті пісні. Гімн — урочиста пісня, як...
Слайд № 3

Гімн – різновид пісні літературного походження Народними піснями літературного походження можна вважати й урочисті пісні. Гімн — урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь. Гімни

Історія створення Гімну України Київ. Осінь 1862 року. На вулиці Великі Васильківській, 22 проходила вечірка організації тогочасної української інт...
Слайд № 4

Історія створення Гімну України Київ. Осінь 1862 року. На вулиці Великі Васильківській, 22 проходила вечірка організації тогочасної української інтелігенції «Стара громада» з нагоди відновлення Миколи Вербицького-Антіоха у петербурзькому університеті. На вечірці був Миколин старший побратим Павло Чубинський, знаний як етнограф та дослідник українського фольклору, і його найближчі друзі – брати Тадей та Йосип Рильські, з їх приятелем Пауліном Свєнціцьким (відомий український поет Павло Свій). Дівчата, а були тут і сестри Галіцини, і красуні з пансіону сестер Лєнц, попросили присутніх на вечірці поляків виконати ту мазурку Домбровського, яка стала гімном повсталої Польщі. За фортепіано сів Вербицький, а брати Рильські і Свенціцький заспівали бунтівні рядки. Коли ж вони закінчили, Микола почав тихо наспівувати свій переклад: «Мати Польща не загине, поки ми живемо». Павло Чубинський замість похвали, сказав Миколі, що чим перекладати чужу пісню, краще написати таку ж свою.

Історія створення Гімну України Чубинський подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», ...
Слайд № 5

Історія створення Гімну України Чубинський подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на мотив польської «Марсельєзи». Пісня дуже сподобалася присутнім, і усі записали собі її слова. Згодом свій екземпляр тексту Микола Вербицький-Антіох віддав Пантелеймону Кулішу, який пообіцяв його надрукувати. Проте на той час журнал «Основа», видавцем якого був Куліш, вже припинила своє існування. Куліш поїхав лікуватися до Італії. По дорозі зупинився у Львові. Старовинне місто, його люди так сподобались Кулішу, що він, пообіцяв літератору Ксенофонту Климковичу ненадруковані вірші Шевченка з архіву «Основи». Переправив він вірші з уже знайомим нам Павлином Свєнціцьким, який після придушення польського повстання емігрував до Львова. Та чи Куліш, чи сам Свєнціцький зробили так, що разом із «Заповітом», «Мені однаково», «М.Костомарову» було передано й «Ще не вмерли України».В журналі «Мета» № 4 за 1863 рік усі ці вірші були надруковані. Відкривався журнал текстом «Ще не вмерла...», за яким йшли інші вірші Шевченка. Пантелеймон Куліш Журнал «Мета»

Історія створення Гімну України Примірник журналу потрапив до священника української греко-католицької церкви Михайла Вербицького. Отець Вербицький...
Слайд № 6

Історія створення Гімну України Примірник журналу потрапив до священника української греко-католицької церкви Михайла Вербицького. Отець Вербицький фанатично любив Шевченка, мріяв покласти на музику всі його вірші. Отже, отримавши журнал, він через тиждень поклав на музику всі чотири вірші. Вже в грудні, на зібранні громади Перемишльської семінарії, пролунала вперше «Ще не вмерла Україна». Ректору так сподобалась пісня, що він рекомендував семінаристам поширювати її серед прочан, а отець Вербицького попрохав зробити з солоспіву хорал. І вже на свято Івана Хрестителя перед багатотисячним натовпом перемишльців пролунала ця мелодія у виконанні зведеного хору. Михайло Вербицький Приміщення духовної семінарії в Перемишлі

Державний Гімн України За радянської України пісня авторства Чубинського була заборонена, проте з проголошенням Незалежності України повернулася до...
Слайд № 7

Державний Гімн України За радянської України пісня авторства Чубинського була заборонена, проте з проголошенням Незалежності України повернулася до життя. Офіційна музична редакція ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року, а текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року, у статті першій даного Закону зазначено: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського…»

Ще не вмерла України… Ще не вмерла України, Ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці...
Слайд № 8

Ще не вмерла України… Ще не вмерла України, Ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, У своїй сторонці. Станем, браття, всі за волю. Від Сяну до Дону, В ріднім краї панувати Не дамо нікому. Чорне море ще всміхнеться, І Дніпро зрадіє, Що на нашій Україні Доленька доспіє. Душу й тіло ми положим За нашу свободу І покажем, що ми, браття, Козацького роду.

Ще не вмерла України… Тема: відтворення прагнення українців жити у волі; намагання боротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край. Ідея: віра ...
Слайд № 9

Ще не вмерла України… Тема: відтворення прагнення українців жити у волі; намагання боротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край. Ідея: віра оборонців рідної землі у неминучу перемогу над ворогом, цілеспрямованість українців у доведенні, що вони козацького роду. Жанр: гімн Художні особливості твору: метафори: «усміхнеться доля», «Чорне море всміхнеться», «Дніпро зрадіє», «доленька доспіє»; порівняння: «згинуть… вороженьки, як роса на сонці»; рефрен: «браття», «воля», «доля, доленька». Ще не вмерла України, Ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, У своїй сторонці. Станем, браття, всі за волю. Від Сяну до Дону, В ріднім краї панувати Не дамо нікому. Чорне море ще всміхнеться, І Дніпро зрадіє, Що на нашій Україні Доленька доспіє. Душу й тіло ми положим За нашу свободу І покажем, що ми, браття, Козацького роду.

Первісний текст пісні Северин Наливайко Максим Залізняк Тарас Трясило Богдан Хмельницький Ще не вмерла Україна, І слава, і воля! Ще нам, браття-мол...
Слайд № 10

Первісний текст пісні Северин Наливайко Максим Залізняк Тарас Трясило Богдан Хмельницький Ще не вмерла Україна, І слава, і воля! Ще нам, браття-молодці, Усміхнеться доля! Згинуть наші вороги, Як роса на сонці; Запануєм, браття й ми: У своїй сторонці.    Наливайко, Залізняк, І Тарас Трясило Кличуть нас із-за могил На святеє діло. Ізгадаймо славну смерть Лицарства-козацтва, Щоб не втратить марно нам Свойого юнацтва. Ой Богдане, Богдане, Славний наш гетьмане! Нащо віддав Україну Москалям поганим? Щоб вернути її честь, Ляжем головами, Назовемся України Вірними синами!   Наші браття слов’яни Вже за зброю взялись; Не діжде ніхто, щоб ми Позаду зістались. Поєднаймось разом всі, Братчики- слов’яни. Нехай гинуть вороги, Най воля настане! Приспів Душу й тіло ми положим: За свою свободу І покажем, що ми браття Козацького роду. Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!

Релігійний гімн України Гімни можуть бути не лише державними, а й релігійними. Релігійний гімн є і в України. Ним стала пісня, слова якої написав 1...
Слайд № 11

Релігійний гімн України Гімни можуть бути не лише державними, а й релігійними. Релігійний гімн є і в України. Ним стала пісня, слова якої написав 1885 року український письменник, педагог та громадський діяч Олександр Кониський, а музику до неї створив відомий композитор Микола Лисенко. Пісня має назву «Молитва». Історія появи гімну досліджувалась з листування Богдана Кирчіва з Олександром Кониським. 26 січня 1885 р. Кирчів написав листа Кониському, прохаючи його надіслати до збірника авторських та народних пісень, видання якого планували львівські студенти, власні й Лисенкові твори. Цей лист став історичним поштовхом, що об’єднав творчий потенціал друзів і сподвижників М.Лисенка і О. Кониського. Вже 26 березня 1885 року О. Кониський повідомив Кирчіва: «На сей раз маю до Вас ось яку просьбу, я написав «Молитву» руських дітей, а М. Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини…» Олександр Кониський Микола Лисенко

Молитва Тема: звернення людей до єдиного Бога з молитвою про необхідність уберегти Україну і дати її народу волі, щастя і долі. Ідея: возвеличення ...
Слайд № 12

Молитва Тема: звернення людей до єдиного Бога з молитвою про необхідність уберегти Україну і дати її народу волі, щастя і долі. Ідея: возвеличення сили Бога, віра люду в його допомогу. Основна думка: клопотання і звернення людей до Бога не тільки з власних інтересів, а й прагнення зберегти Україну, піклуватися і дбати про неї. Жанр: гімн Художні особливості твору: епітети: «чиста любов»; рефрен: «Нам Україну храни» риторичні оклики: «Ти на люд наш зверни!», «Дай доброго світла!», «І многая, многая літа!». Боже великий, єдиний, Нам Україну храни,  Всі свої ласки, щедроти  Ти на люд наш зверни.  Дай йому волю, дай йому долю,  Дай доброго світа!  Щастя дай, Боже, народу  На многая, многая літа!  Боже великий, єдиний,  Нам Україну храни,  Волі і світла промінням  Ти її осіни.  Світлом науки і знання  Нас, дітей, просвіти!  В чистій любові до краю  Ти нас, Боже, зрости.  

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.