Матеріал для вчителя .Стаття." Українознавча нива І. Огієнка"

Опис документу:
Сьогодні, в добу національного відродження , ми маємо можливість поміркувати над багатьма сторінками нашої драматичної історії . Багато з них,як радять історики, нам ще не раз доведеться перечитувати, переосмислювати заново, ретельно відбираючи зерна правди, Виділяючи постаті діячів науки, культури, освіти, які, незважаючи на тяжкі випробування долі, весь свій талант, зусилля, а нерідко й життя задля своєї державності. . Серед таких постатей, реабілітованих історією й ім’я І. Огієнка.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Матеріал для вчителя

Українознавча нива І. Огієнка

Сьогодні, в добу національного відродження , ми маємо можливість поміркувати над багатьма сторінками нашої драматичної історії . Багато з них,

як радять історики, нам ще не раз доведеться перечитувати, переосмислювати заново, ретельно відбираючи зерна правди, Виділяючи постаті діячів науки, культури, освіти, які, незважаючи на тяжкі випробування долі, весь свій талант, зусилля, а нерідко й життя, віддавали на вівтар боротьби за одвічну мрію — здобуття своєї державності. Та замість заслуженого пошанування й доброї пам’яті нащадків імена цих людей багато десятиліть у нас свідомо замовчувалися. Серед таких постатей, реабілітованих історією й ім’я Івана Івановича Огієнка.

Сучасні історики – дослідники називають його людиною енциклопедичних знань. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик української церкви. Важко сказати, в якій із названих сфер діяльності І. Огіенко залишив найпомітніший слід. Одне беззаперечне: він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав сподвижницької діяльності на ниві відродження нації, в захисті, а згодом в утвердженні рідної мови, культури в цілому. Про це свідчить бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць.

На жаль, переважна більшість творів І. Огієнка і сьогодні є недоступною для українського читача: знаходяться вони за кордоном, а та незначна їх кількість, що видавалася в 20-х роках у нас, — ще донедавна перебувала в спецсховищах як заборонена. Заборонене було й саме ім’я Огієнка. Тому на сьогоднішній день так мало досліджень багатогранної діяльності І.Огієнка.

Та найголовнішим суддею завжди, надто за найскладніших історичних обставин, був час. Саме завдяки його оновлюючій силі повертається чесне і чисте ім’я Івана Огієнка , а з ним і його праці.

Звернемо увагу на сторінку його життєпису, коли розпочалася наукова й громадська діяльность І. Огієнка.Це був час 1917 роу, коли в результаті розвалу російської імперії український народ одержав можливість створити свою незалежну державу. З утворенням Центральної Ради, а згодом і Української Народної Республіки, на порядок денний постала гостра потреба активного впровадження української мови в державні інституції, навчальні заклади, у виданні для різних верств населення україномовних підручників, посібників, в унормуванні самої мови. За цю відповідальну справу серед перших береться, вже як професор новоствореної кафедри української мови і літератури Київського університету, І. Огієнко. Незважаючи на економічну розруху, політичну нестабільність, у Києві одна за одною виходять великими тиражами навчальні книги, автором яких був І. Огієнко: «Вчімося рідної мови», «Рідна мова в українській школі», «Краткий курс украинского языка», «Рідне писання», «Українська граматика» та інші.

Ставши членом Ради новоутвореного Міністерства освіти, Огієнко виступає з ініціативою про заснування Українського народного університету, який згодом перетворюється в Український державний університет. Тут, зокрема, він розробляє і читає для студентів новий курс лекцій «Українська культура», який було оперативно видано окремою книжкою для широкого читацького загалу в 1918 році, а незабаром побачило світ і скорочене видання цієї книжки на 64 сторінки, призначене спеціально для війська. Великим і щирим було прагнення автора розповісти в доступній формі мільйонам своїх співвітчизників про те, як український народ утворив багату і своєрідну культуру, свою мову, право на яку він виборював віками.

Огієнко очолює правописну комісію Міністерства освіти, члени якої (а входили туди, зокрема, академік А. Кримський, професор Є. Тимченко) підготували «Проект правопису української мови», який невдовзі затвердила Всеукраїнська Академія наук і на основі якого були розроблені основні правила українського правопису для застосування в школах держави (січень, 1919 рік).

1918 року Директорія УНР призначає професора Огієнка міністром освіти.

Незадовго до цього в Кам’янці-Подільському відкривається Державний Український університет, і вчений їде очолити роботу з організації цього закладу, ставши, по суті, його першим ректором.

Та цим великим намірам ученого не судилося сповна здійснитися. Новий ректор нового вузу встиг провести лише два набори студентів, розгорнути наукову та видавничу діяльність. Під натиском більшовицьких військ чергова хвиля визвольних змагань українського народу відкочувалася все далі до західних кордонів. Кам’янець-Подільський, як тимчасовий «центр» Української Народної Республіки, змушений був залишити у листопаді 1919 року весь склад уряду УНР, окрім міністра І. Огієнка. За спеціальним рішенням він продовжував перебувати тут як Головноуповноважений Уряду на час облаштування українських державних інституцій за кордоном. Працювати фактично на нелегальному "становищі у прифронтовому місті, де кілька місяців поперемінно здобували успіхи і зазнавали поразок воюючі сторони, — то був мужній вчинок професора і державного діяча Івана Огієнка. Про ту нелегку й небезпечну для життя місію Головноуповноваженого залишив свідчення у своїй книзі безпосередній учасник подій О. Доценко: «Міністр Огієнко зробив велику цінну прислугу для України. Він поводився в Кам’янці з достоїнством, обороняв українське громадянство від сусідських зазіхань, виривав од поляків, що тільки можна було вирвати, і все робив, керуючись все ж тільки інтересами нації»

З 1920 по 1924 рік І. Огієнко проживає із сім’єю у Винниках неподалік Львова, що належав тоді до Польщі. То був чи не найтяжчий, найдраматичніший період життя вченого. Поселившись після виснажливих переїздів у чужих людей, не знаходячи практично ніяких засобів заробітку, сім’я довго переживала матеріальну скруту. Але і в цій, здавалося, безвиході Огієнко не припиняє наукової роботи. Найбільше його непокоїть доля залишених в Україні рукописів, архівів. 8 січня 1926 року вже зі Львова він відважується написати листа до тодішнього секретаря Академії наук радянської України А. Кримського: «Листом цим я звертаюся до Вас, як до секретаря Академії, з уклінним проханням взяти в свою опіку все моє наукове майно, яке я полишив у Кам’янці. Починаючи з 1919 р., я збирав матеріал для історії української мови та наголосу, назбирав їх прямо цілі стоси — і все це в Кам’янці лишилося. Це великої ціни матеріал. Крім цього, я переніс на карточки всі твори Шевченка та Котляревського, бо задумав дати розвідки про мову цих письменників. І все це в Кам’янці...»

Не знаходячи виходу із скрутного матеріального, він пристає на пропозицію Варшавського університету і підписує контракт по вільному найму на один рік, не приймаючи, однак, польського громадянства. Завдяки великій ерудиції, вмінню жваво й цікаво викладати матеріал український професор швидко здобув авторитет у новому навчальному закладі і незабаром став заступником декана богословського відділу. Особливою повагою він користувався серед українського студентства, про що свідчить обрання його почесним головою й опікуном Української студентської громади, а згодом і головою комітету студентів у Варшаві. Та через кілька років, у 1932-му, з посиленням у Польщі антиукраїнської політики, уряд цієї країни дає вказівку адміністрації університету звільнити з професорської посади І. Огієнка без попередження.

Втративши кафедру , професор Огієнко не зміг позбутися бажання й потреби в наукових дослідженнях, і саме в галузі україністики. 1933 року він заснував у Варшаві науково-популярний місячник «Рідна мова» , а з 1935 року — журнал «Наша культура». Одночасно береться, здавалося б, за непосильний труд — переклад на українську мову Біблії, про що йтиметься далі, пише цілу низку задуманих ще в Україні наукових досліджень.

З початком другої світової війни подальша життєва доля для Огієнка складається несподівано. Керівництво Української Автокефальної православної церкви, турбуючись про достойну заміну досвідчених, сильних духом і знаннями проповідників для численної української пастви, розкиданої за останні десятиліття дорогами Європи і Америки, зупиняє свій вибір на докторові Огієнку і рекомендує його кандидатом в єпископи. Це відбулося 1940 року на соборі православних єпископів у Польщі. Того ж року він приймає чернечий постриг і обирає церковне ім’я Іларіон — на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів князя Ярослава Мудрого — Іларіона, великого патріота й філософа українського християнства. З цим іменем був рукоположений у сан архієпископа Холмського і Підляського УАПЦ, а з 1943 року одержав титул митрополита. З метою відродження української церкви митрополит Іларіон здійснює тривалі поїздки по Словаччині та Швейцарії, а в 1947 році переїздить до канадського міста Вінніпега, яке тоді вважалося одним з найбільших світових центрів українських переселенців. Там у 1951 році його обирають першоієрархом Української Православної Церкви в Канаді, де він і залишається на цьому посту до останніх днів свого життя.

Помер І. Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі, де і похований. Світлий приклад многотрудного життєвого шляху, залишені ним в сотнях книг полум’яні рядки сколихнули за рубежем не лише все свідоме українство

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Соціальне партнерство закладу позашкільної освіти та сім’ї»
Просіна Ольга Володимирівна
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.