Маркіян Шашкевич і українське національне відродження

Опис документу:
Розповідь про нашого земляка Маркіяна Шашкевича, відомого поета, просвітителя, священника, громадського діяча, поборника рідного слова в Галичині, що був людиною дії і, як ніхто інший, відчував дух і вимоги доби.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Будителю галицької землі у 208-і роковини від дня народження з любов`ю і вдячністю гумниська земля.

Молитва

Боже, вислухай благання,

Нищить недоля наш край.

В єдності сила народу.

Боже, нам єдність подай.

Боже, здійми з нас кайдани,

Не дай загинуть в ярмі,

Волю пошли Україні,

Щастя і долю дай їй.

"Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила.

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй не мила?

Чом ся нев встидати маєм,

Чом чужую полюбляєм?.."

Прислухаймося, скільки любові до рідного краю, до материнської мови в тих словах! Скільки тривоги за них. Не лише давньої, тогочасної, а й тривоги, спрямованої до наших сучасників. Їх автор - М.Шашкевич - Воістину Богом посланий чоловік - побачив майбутність свого народу і покликав до неї.

А народився майбутній священик і поет 6 листопада 1811року в селі Підлисся на Золочівщині. Зростав під гомін велета-дуба у садибі діда. Мабуть, оті дуби й виколисали в ньому той могутній Маркіянів дух, якому виміру не було. Те рідне село зоріло в душі усе життя:

Шуми, вітре, шуми, буйний,

На ліси. На гори,

Мою журну неси думку

На підлиські двори.

Там спочинеш, моя думо,

В зеленій соснині,

Журбу збудеш, потішишся

У лихій годині.

Підлисецька горо біла!

Як тебе не бачу,

Так ми тяжко, так ми сумно,

Що трохи не плачу.

Від перших свідомих літ вражало хлопця приниження всього рідного, українського.У Бережанській гімназії за мовлене учнем русинське слово вішали на шию хлопському синові табличку. Щоб позбутися її, мусив хіба що донести на когось зі своїх товаришів.

Дні, як ночі горобині,

Дожилися: слизь і тьма -

На Русі, на Україні

України нам нема.

Згодом, навчаючись у Львівській духовній семінарії і одночасно в університеті, Маркіян організував гурток "Руська трійця". Члени гуртка збирали фольклор, вивчали історію рідного краю, видавали альманахи, ставали на захист української мови.

М. Шашкевич першим наважився виголошувати проповіді і виступи перед громадою рідною мовою, він підготував перший шкільний підручник народною мовою - "Читанка для діточок…" Тим словом "читанка" ми послуговуємося донині. Саме він, Маркіян, став на захист українського письма, виступив проти тих, хто хотів нав`язати нам латинський алфавіт.

Темно було ще і зимно -

Зоренька вставала;

А Русь Галицька не знала -

В сні тяжкім лежала…

І лежала, і стогнала

На своїй могилі,

І хотіла піднятися,

І не мала сили…

В тім над нею - віща птиця!

Той жайвороночок

Звився вгору і розводить

Любий голосочок…

Заспівав - загомоніло

В галицькій землиці,

І озвались, розспівались

Райськії всі птиці.

Розспівались до схід сонця,

Русь святу будили.

Встало ясне, дунув легіт -

І вона ожила!

Та найбільша заслуга М.Шашкевича в тому, що він створив гурток свідомої молоді "Руська трійця" і разом з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем видав першу на західноукраїнських землях книгу рідною мовою - "Русалка Дністровая" .

ЇЇ надрукували у 1837 році в Угорщині, але при перевезенні до Львова більшість примірників була конфіскована, а згодом знищена. А над видавцями "Русалки Дністрової" почалося слідство, встановлено постійний нагляд поліції.

Хоч цензорів дзижчала зграя -

На єзуїті єзуїт -

Та все ж "Русалка Дністровая"

З`явилася на білий світ.

Вона з`явилась у Будимі,

Пішла у Відень і у Львів,

Путі сходила несходимі,

Щоб розбудити земляків.

Гукнула:"Православний люде,

Пиши, як чуєш, а читай,

Як видиш - най звучати буде,

Як промовляє рідний край!

Дзижчали цензори, як оси,

Їх роздразниш - немає згірш.

На "Руську трійцю" йдуть доноси,

А на Шашкевича найбільш.

Кричать: "Русалка ця Дністрова" -

То зло!" Гукають: "зась і цить!

Най дотліває хлопська мова,

А не дотліє - загасить!"

О ні, не вогник той, що блима,

У краю рідному вона,

А купина неопалима,

Неопалима купина!

Та Маркіяна Шашкевича вже ніщо не могло ні злякати, ні звернути з обраного шляху, ні зупинити - тільки смерть. Душа повнилася єдиним покликом: « Най свободоньки сонечко зблисне! Ти не неволі син».

Маркіян Шашкевич знову ж таки першим серед українських письменників заговорив про злуку східних і західних українських земель. Якби він, отець Маркіян, письменник і громадський діяч, жив у наш час, то сказав би до сучасників наших: ви ж насамперед українці, а вже потім греко-католики чи православні, східні чи західні. Бог же один, і Україна одна.

Чи не завдяки Маркіянові Шашкевичу Галичина тепер є серцевиною українства - мовного, духовного, пісенного. Ось що значить сила духу, віддана в ім`я порятування нації.

Він рідне слово пробудив,

Те слово призабуте,

З мужицьких серць добув його,

Зі струн сільської нути.

В погорді було скрізь воно,

І пан ним соромився,

Він на престол возніс його.

Щоб світ йому вклонився.

І кинув слово те в народ,

На лан пустий і сірий,

І плоду ждав з зерен своїх,

Любові повен, віри.

І впало сім`я слів його,

На добру впало ниву,

І серед вихрів, в жар наруг,

Розвинулось щасливо.

І вже не згасне слово те,

Повік буде дзвеніти,

Й пророка пам`ять збережуть

Вкраїни вірні діти.

У своєму короткому житті, попри всі негаразди, він був щасливим. Одружився з коханою дівчиною Юлією Крушинською, яка створила справжній сімейний затишок. Висвятився на священика, працював у бідних селах, на щось інше не міг розраховувати. У 1838 році першою парафією о. Маркіяна стало наше село - Гумниська, потім переїхав у Нестаничі Радехівського району. Останні роки життя служив громаді села Новосілки. Виростало двоє синів. Молодший помер малолітнім, а другий – Володимир - пішов згодом дорогами батька у літературу, несучи у серці батьківські святині тоді, коли інші відступили або схитнулися.

Батьку рідний, соколоньку,

Ти руський співаче!

Та чи чуєш, яку ворон

Пісню тобі кряче?

Та чи видиш тії мраки -

Тяжкі чорні хмари,

Що тя вели від колиски

До самої мари…

Хоч раз зведи головоньку,

Хоч раз обізвися,

Щоб від голосу твоєго

Вороги стряслися!

Так, у ті найкращі свої літа він був по-людськи щасливим. Але непомітно підкралася біда - тяжка хвороба (сухоти). Вона хижо, поволі, рік за роком, а потім день за днем, відбирала у нього легені, зір, слух, нарешті - руки.

Черлений день розсипався і гасне.

Мені на очі - ночі темнота,

Ти почекай ще, сонце моє красне,

Ви спалахніть ще, зіроньки - літа!

Не падай, цвітко дрібная, на мене.

Сховати, земле рідна, не спіши.

Вгамуй - ми спрагу, джерело студене,

Останню букву, думко, допиши.

Чого ви тіло сушите, сухоти,

Чого кістками торохтиш, маро?

У мене стільки є в душі охоти

Писати волю, що співа перо.

У мене мозок розривають мислі.

Невже їм, птахам, неба не дано?

Невже оті хмариноньки завислі

В цю мить закриють голубе вікно?

Невже вхолоне, зупинивщись, крівця

І злі вітри надії рознесуть?

А як без мене буде "Руська трійця"?

Не вмерти їй! Та не у смерті суть.

Іду зі світу з вірою в поета,

Який додума пісню по мені,

І мій народ, що розірве тенета

І скаже, хто він, хто йому зрідні.

Недовго довелося працювати Шашкевичу для народу. Нужда й туберкульоз звели його в могилу 7 червня 1843 р. Через 50 років прах поета урочисто перенесено з Новосілок до Львова на Личаківське кладовище. Пізніше на могилі було встановлено надгробний пам’ятник. Як вияв пам’яті на Підлиській горі відкрито Пам’ятний Хрест, а в Підлиссі – музей-садибу М.Шашкевича.

До 200-літнього ювілею М.Шашкевич у Гумниськах встановили на місці церкви, де відправляв о.Маркіян, пам'ятний знак. Виготовлений з каменю пам'ятний знак символізує престіл, на ньому – розгорнута Біблія, а над престолом височить зображення церкви і портрет талановитого поета, патріота і гуманіста.

Прийдіте поклонімося землі

З його печаллю-болем на чолі,

З його любов`ю-словом на вустах.

Прийдіте поклонімося землі,

Розспіваній, мов той весняний птах,

З його любов`ю-словом на вустах.

Вона блакитні нап`яла вітрила…

Прийдіте поклонімося землі -

Яка ж бо в неї невмируща сила:

Зростають мечники і ковалі,

І орачі й народні вчителі…

Вона його для світу народила…

…Прийдіте поклонімося землі.

М. Шашкевич прожив тільки 32 роки. Який талант був дарований Україні! Але чому ж так рано забраний від неї? Може, Бог захотів мати біля себе таку гарячу й чесну, таку праведну людську душу?!

А може, тому, що дану йому місію він встиг виконати за ті 32 роки? Пробудив народ свій від сну і кволості, порятував мову, прорік велике прийдешнє народові своєму від Сяну до Дону.

Він був і нема. Не зосталось портрета.

Який він - не знатимуть, певне, повік.

Це - доля поета, недоля поета,

Що нам його дав дев`ятнадцятий вік.

А люди приносять то квітку, то колос,

То пісню, то книжку кладуть на поріг.

Які твої очі? А мова? А голос?

Ніхто не розкаже, крім свідків твоїх

Нині маємо свою державу. Треба, щоб кожен отак, як М. Шашкевич, відчув себе відповідальним за долю рідної землі і став до праці, щоденної і святої.

"Разом, разом, хто сил має!..Разом к світлу, други жваві!" - серцем почуймо палкий поклик нашого о. Маркіяна.

Віра серця твого, Маркіяне, висока, як Бескид,

Віра серця твого на любові незрушно стоїть,

Ні зловмисник, ні враг, ані деспот

Не потьмарять її - виростає у небо грядущих століть.

Віра серця твого, Маркіяне, ця віра - як ранішнє сонце,

Що зійшло на крайнебі, щоб землю зігріти свою,

Віра серця твого, наш Учителю і Оборонче,--

Це відроджене слово, що вільно з`єднало сім`ю.

Віра серця твого -віра в те, що велика, єдина

Буде рідна земля, бо ми кореня всі одного…

О возрадуйся з нами: возз`єднана вже Україна

Віру серця твого пригортає до серця свого.

Твори Маркіяна Шашкевича не старіють, бо своєю правдивою сутністю завжди звернені до майбутніх поколінь. У яскравому сузір'ї геніїв української класики свято шанують зірницю Шашкевича, бо саме вона заповіла світанок нової народної культури

Дмитро Павличко, "Пісня про Маркіяна Шашкевича"

Явір на зрубі лежить,

Листя чорніє і в`яне…

В серці народному жить

Будеш повік, Маркіяне!

Наче сталева пила,

Душу підтяла зажура.

Завжди твоєю була

Доля народу похмура.

Ти заповів нам любов

До материнського слова.

В сяйві новітніх будов

Встала "Русалка Дністрова".

Ліс яворовий шумить,

Пісня дзвенить солов`їна,

Будеш, будителю, жить,

Доки живе Україна.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»