Цей текст є оповіданням Михайла Коцюбинського, у якому розкривається трагедія зубожілої селянської родини, де стара мати стає тягарем для сина та невістки. Через нестерпні злидні та відчай баба сама просить сина відвезти її в ліс на смерть, щоб звільнити місце та їжу для онуків. Потап погоджується на цей крок, піддавшись тиску нужди та егоїстичним мріям про багатий поминальний обід, який би хоч на мить перервав його голодне існування. Проте після того, як він залишає матір серед зимового гаю зі свічкою в руках, щирі дитячі спогади та залишки сумління перемагають холодний розрахунок. Зрештою, чоловік не витримує морального тягаря свого вчинку і повертає коней назад, щоб врятувати матір. Твір майстерно демонструє конфлікт між жорстокою реальністю виживання та незнищенною людяністю, що живе в душі героя.


























