Людмила Валентинівна Ромен у літературній кав’ярні «Джерело»

Опис документу:
Зустріч з письменниками рідного краю

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Виховний захід для учнів 10-11 класів

Зустріч з письменниками рідного краю

Людмила Ромен у літературній кавярні «Джерело»

Тема: Зустріч з письменниками рідного краю. Людмила Валентинівна Ромен у літературній кавярні «Джерело».

Мета: ознайомити учнів із творчістю Людмили Ромен, аматорів поетичного слова, які навчаються та працюють у школі, посилювати краєзнавчу роботу; прищеплювати учням любов до рідного краю, формувати національну свідомість та розвивати творчу уяву.

Обладнання: святково прибрана зала рушниками, соняшниками, мультимедійна презентація, музичне оформлення, виставка творів Людмили Ромен.

На фоні музики звучить голос

Спочатку було Слово, і Слово те було від Бога, і Слово було Бог, і ніщо , що поставало на Землі, не поставало без нього. Слово – лікує, слово – допомагає, слово - ранить, слово – запалює душі. І той, хто володіє словом, тримає в руках ключ до людських сердець.

Ведучий. Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов’ю і миром!

Ведучий. Для гостей відкрита

Наша хата біла,

Тільки б жодна кривда

В неї не забігла.

Ведучий. Ми раді вітати вас у нашій літературній кавярні «Джерело».

Ведучий. Запрошуємо вас на творчу зустріч, яка об’єднала нас темою «Україно моя, ти мене надихнула на творчість».

Ведучий. Україна… Рідний край. Золота, чарівна сторона. Земля рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися й живуть. З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про її щирий і працьовитий народ.

Ведучий. Члени гуртка «Дослідник» багато часу провели в стінах шкільної та селищних бібліотек, перегорнули сторінки багатьох книг, альманахів, періодичних видань і переконалися, що Сумщина й Степанівка також щедрі на творчо обдаровані особистості, особливо майстрів художнього слова.

Ведучий. Усю цю любов і відкрите серце поети несуть до людей у долонях слів, виносять на суд читачів найпотаємніше й найдорожче, що є в душі.

Ведучий. Велика, чарівна та країна, із якої приходять сі юди. З неї виходять, а назад не повертаються. Називається вона країною Дитинства. Там починається Людина, її почуття, любов до рідного краю.

Ведучий. Краса рідної землі, краса життя й рідної природи нікого не залишає байдужим. Захоплюються цією красою і наші школярі. Їх поезія нерозривно пов’язана зі світом природи.

Ведучий. Хоч скільки б ти не жив на світі літ,

Та завжди викликає хвилювання

Рідної природи буйно пінний цвіт,

Її весняне, пишне квітування.

Ведучий. Свій вірш про красу рідної природи читає учень 6-го класу Владислав Сизоненко.

Осінь

Шумить кленове листя під ногами,

І плаче осінь проливним дощем,

І сумно так, що літа за горами

І ясний день розбитий уже вщент.

Багряно – жовті всі верхівки кленів,

І вітер, не соромлячись, зрива

Те листя, що шумить ось під ногами

Й про тепле літо спогад навіва.

Ведучий. Рідне селище моє! Розквітле, уквітчане… Оксамитно-темними стрічками стеляться городи, подвір’я й будинки потопають у сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого цвіту.

Ведучий. Про найрідніший куточок України – рідне селище Степанівку свої поетичні рядки читає учениця 6-го класу Карина Северин.

Моє село

Моє село – найкраще в світі, -

Скажу я всім: дорослим, дітям.

Люблю його, неначе неньку

Мою ласкаву і рідненьку.

Люблю село за ріки, за ліси,

За озерця незнаної краси.

Люблю його за став і за поля,

Бо все це – моя рідная земля.

Моє село, ти краще в мене,

Бо тут пізнала я життя,

Вклоняюсь я тобі низенько.

Повір мені, без каяття.

Ведучий. Степанівка славиться й своїми мальовничими краєвидами, родючою землею, щедрими врожаями, працьовитими, добрими, співучими, щедрими на таланти людьми.

Ведучий. Олена Кулікова почала писати вірші ще ученицею. Зараз вона працює вчителем у нашій школі. Сьогодні ми з радістю послухаємо її поезію.

Село моє, для мене ти єдине

Село моє, для мене ти єдине,

Степанівко, одна для мене ти,

Бо ти – моя маленька батьківщина…

Я все люблю: твої поля, сади,

Твої річки, твої чудові квіти,

Усю твою природу чарівну,

Люблю, як сонце ясне всюди світить

І нам дарує посмішку свою.

Я народилась тут і тут живу я,

Минають дні щасливі тут мої,

Степанівко, о як тебе люблю я!

Це селище – найкраще на землі.

Село моє, для мене ти єдине,

Степанівко, одна для мене ти,

Бо ти – моя маленька батьківщина,

Що в серці моїм житиме завжди.

Ведучий. Де не проживала людина, куди б не закинула її доля, але отой «солодкий і коханий дим» рідного краю манить до себе, бо все в житті починається з домівки.

Ведучий. Своїми поетичними думками поділиться з нами студентка Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка Наталія Кощей.

Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

Я вірю в народ свій. І віру мою

Ніщо не зруйнує, ніхто не зламає,

Бо я - українка і цим я живу.

Принизити не раз тебе хотіли,

В багно втоптати, у ярмо впрягти.

Та в тебе завжди вистачало сили

Все подолати і вперед іти.

Ти зберегла свою пісенну мову,

Свободу виборола, волю здобула,

І, як весняна квітка, знову й знову

На радість людям щедро розцвіла.

Тож хай над тобою веселка іскриться,

Нехай негаразди підуть із життя,

І буйно пшениця нехай колоситься.

Я вірю, Вкраїно, в твоє майбуття!

Ведучий. Ця закохана в рідний край жінка, працює вчителем нашої школи. Читаючи її поетичні рядки, мимоволі замислюєшся над сенсом життя,відчуваєш тепло й щедрість маминих долонь, батьківської хати.

Алло Володимирівно, вам слово.

МАМІ

Сьогодні у мене свято,

Його не святкує ніхто:

Я їду в гості до мами

У рідне своє село.

Мене на порозі зустріне

Матусенька рідна моя.

І ласка відразу зігріє

Та, що в очах сія.

Ти вчила не коритись долі

І впевнено йти до мети.

І вогник святої любові

В душі до кінця берегти.

Тепер і я уже мати.

Як азбуку вічно живу,

Розказую я для дитяти

Лагідну казку твою.

Не знаю, чи вистачить в мене

Стільки тепла й доброти,

Щоб дітям своїм віддати

Те, що дала мені ти.

Ведучий. Там хвиля, як сивий лелека,

Злітає на берег крутий.

Я чую твій голос здалека,

Коханий мій край дорогий.

Ведучий. Часто буває, що доля закидає людину далеко від материнської хати. Тетяну Володимирівну Крикун доля занесла на нашу квітучу, щедру Степанівську землю. Але душею вона завжди була й є в краю свого дитинства.

Вірші Т. Крикун читає Дарія Бугаєнко.

* * *

Замкнулось літо на ключ журавлиний,

Осіннє золото вже сиплеться кругом,

І поспішаємо зібрати врожаї ми,

А поле по-новому вже засіяли зерном.

Дощ прохолодний поле напуває –

Майбутні врожаї допомага ростить,

Лиш той від матінки землі подяку має,

Хто, просто склавши руки, не сидить.

Яке то щастя – бачити плоди своєї праці!

Яке то щастя – жити на землі!

Не тільки жити, а й добро творити,

Відчуйте це великі і малі…

* * *

Осінь фарбу відрами розносить,

Розмальовує дерева на свій смак,

До листочків пензлика підносить

І міркує: «Фарбувати як?»

Вже стоїть усе те ніби в казці:

І берізка, і тополя, й бузина,

Тільки, видно, фарби було мало,

Бо лишилася непофарбована сосна…

Ведучий. Є миті в житті, коли мовчати не можеш, коли слово рветься, немов птах до польоту. Та, мабуть, лиш люди, натхненні Богом, мають безцінний дар – оживити думку, почуття, найніжніший порух серця у слові.

Ведучий. Людмила Ромен…

Тоді, коли ще Сонце було Богом,

Коли з празим ще не змітався сніг,

Із вищим словом правди біля ніг,

Уже була дівчина босонога:

В першовогні була на Ти з Богами –

Гарячотіло кидала громи

Й витягувала Правду із пітьми…

Ведучий. І сьогодні у своїх творах Людмила Ромен висловлює погляд на все, що є в нашому житті. Від її поезії віє терпким запахом полину, п’янкими запахами материнки й чебрецю, любистку й рути-м’яти.

Ведучий. Сьогодні ви маєте змогу переконатися у цьому самі.

Ми запрошуємо до слова Людмилу Ромен, члена Національної спілки письменників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Асоціації діячів естрадного мистецтва, академіка Української міжнародної академії оригінальних ідей.

Свої вірші читає Л. Ромен

* * *

Вже доїжджаємо. Ромни.

Засулля. Липень. Вечоріє.

Не бачилися від весни.

Як тато тут? –

Один…

Старіє…

Я з Вами знов – Ромен, Ромен!

По вулицях думки, як вітер,

По шибці дощик – дзень та дзень,

А серце радісно заквітло.

Автобуса впускає міст.

Сула вже спить, не до розмови.

А в центрі міста – падолист,

А на пероні – сни зимові…

Від подиху

Блакиттю і спокоєм хата залита,

У подих набрав ти від сонця тепла.

(Отам, недалечко, Ромни і Сула,

Блакиттю і спокоєм хата залита).

Всміхаючись, тане сніжинка мала, -

Їй хочеться бути дощинкою літа.

Блакиттю і спокоєм хата залита,

У подих набрав ти від сонця тепла.

Безсмертники

Безсмертники в саду –

Це квіти чи проміння?

Осіннє голосіння? –

Безсмертники в саду…

Колись я відцвіту

Під тягарем боління.

Безсмертники в саду –

Це, може, воскресіння?..

* * *

Червоне літо йде у Глухів,

Збира суниці у рукав,

А цвіркуни – годинник звуків

Заводять зранку серед трав.

Відкриє древнє місто двері

У день, наповнений тривог,

Де сидимо з тобою в сквері

Під парасолькою удвох.

Дощем умитий свіжий вітер

Вуста мої обцілував.

В моїх долонях спало літо,

Ти мертві дзвони малював.

Ведучий. Поезія – чарівна скрипка в чудовому оркестрі літератури. На її струнах грає мелодію Її Величність Муза. У тиші безсонних ночей вона приходить до поета, награє йому мелодію, котра торкається душі митця і надовго стає володаркою сердець по шанувальників.

Ведучий. Поезія збуджує душу, спонукає її не байдужіти, бути чуйними, відгукуючись на радощі і болі вселюдські. Поезія облагороджує дійсність, а перейнявшись настроями поета, зрозумівши його світосприйняття, ми разом з ним замислюємося над важливими проблемами.

Ведучий. Поезія робить нас Людьми. Уклін їй вічній. І щиро хочеться, щоб поетичний промінчик, народжений у дитячих душах – не згас у майбутньому.

Ведучий. Дорогі гості! От і закінчується наша зустріч.

Ми раді були вас привітати.

Щастя й здоров’я в житті побажати,

Мирного неба і ясного сонця,-

Хай щедро й ласкаво вам світить в віконце.

Ведучий. Хай злагода й мир будуть в вас на порі,

А лихо нехай обминає поріг!

Хай діти й онуки шанують завжди,

А доля вам щедрі дарує плоди.

Ведучий. Як вода джерельна будьте ви здорові,

Хай сміються очі, не хмуряться брови,

Хай живуть у серці почуття високі,

Хай вам дарує доля

Разом. Сто щасливих років!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
8
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!