і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

«Люди твої, Мурованокуриловеччино», збірка. Письменники

  • 14.08.2018
  • Виховна робота
  • 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 496
  • 0
  • 2
Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

«Люди твої, Мурованокуриловеччино», збірка. Письменники

У контексті епохи національного відродження, під знаком якої ми живемо нині, література рідного краю сприймається як одне з найважливіших народознавчих джерел. Літературне краєзнавство поступово займає належне місце у навчальних програмах.

Кожен художній твір, пов'язаний з нашим краєм, – живий документ епохи і людської свідомості. Із художньої літератури постає прекрасний і романтичний образ рідного краю, з яким єднають нас корені роду і враження дитинства. Ця література навчає юні душі любити і цінувати Вітчизну, гордитися її предківською славою, відчувати свою пряму причетність до долі цієї землі, до її сучасного і майбутнього. А без малого патріотизму, тобто любові до рідного куточка, рідного краю, немає й патріотизму великого – любові до України, до свого народу.

Красу рідної подільської землі оспівали у своїх творах письменники Мурованокуриловеччини.

Журналісти

Прикордонний Дмитро Максимович

(1912-?)

Журналіст.

Народився у 1912 році в селі Михайлівці.

На фронті Другої світової війни із липня 1941 року. Військове звання – майор.Редактор газети «Вперед, за Батьківщину» Північно-Кавказького Фронту.

Гуменюк Іван Васильович

(1922-2012

Іван Гуменюк народився 15 вересня 1922 року в селі Кривохижинці. Трудовий шлях розпочав у райгазеті в Мурованих Курилівцях. Воював на фронті, учасник прориву блокади Ленінграда. 20 лютого 1943 року був поранений, після шпиталю почав працювати на знаменитій військовій радіостанції імені Тараса Шевченка. Нагороджений трьома орденами та 30 медалями. Працював у газеті «Молодь України». Через сімейні обставини (треба було доглядати хворого батька) повернувся до Курилівців, де й став згодом редактором райгазети. За якийсь час Іван Гуменюк очолив одну з найавторитетніших газет краю — «Наддністрянську правду». Тут розкрився його талант організатора й журналіста: газета вирізнялася не лише гострими, цікавими публікаціями, а й оформленням, неодноразово експонувалася на виставках у столиці. Досвід журналістського колективу вивчали колеги з інших регіонів країни.

Два роки Іван Васильович Гуменюк жив із дітьми в Києві, де 30 червня 2012 року і спочив.

Мельник Марія Федорівна

(1930)

Краєзнавець, член Національної спілки журналістів України.

Народилася 12 листопада 1930 року у селі Привітне.

В 1938 році пішла в перший клас. В 1952 році почалася педагогічна діяльність. Була директором Горайської восьмирічної школи та Мурованокуриловецької середньої школи.

Захоплюється публіцистикою. Вихід нової книжки – радість. А якщо ця книжка про твій рідний край, то це радість подвійна. «Полиновий рай» написана на документальному матеріалі, збірка охоплює історію Мурованокуриловеччини, а заодно і Вінниччини, протягом минулого століття, а подекуди сягає і глибини віків.

Лисенко Володимир Григорович

(1949-2010)

Журналіст, краєзнавець. Народився 18 червня 1949 року в Мурованих Курилівцях. Був головою Вінницької обласної організації НСЖУ у 1996–2010 рр. Працював в часописах Києва, Молдови, регіональних ЗМІ — «Колос» (Погребище), «Комсомольське плем'я», був головним редактором вінницької газети «Південний Буг». Працював на обласному радіо, у Вінницькому облвиконкомі, Художньому фонді України, Вінницькому театрі ляльок.

В.Г. Лисенко усе своє життя, де б не працював, нерозривно позиціонував себе винятково прогресивним журналістом. Нелегкий він вибрав собі шлях, бо доводилося боротися не тільки з чиновницькою байдужістю, а відстоювати погляди, які були не до вподоби каральним органам. Проте життєві труднощі не зламали його, навпаки, вистоявши, він став загартованішим і постійно допомагав усім, хто цього потребував. Не дарма в колі журналістів Володимира Григоровича називали не інакше як батьком.

Член Національної спілки журналістів України від 1988 р. З того часу — секретар обласного осередку організації, а з 1996 р. — його незмінний голова. Автор і упорядник кількох художньо-документальних книг. Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Золоте перо» (2008).

Помер 11 червня 2010 р. у Вінниці.

Ревуцький Володимир Артемович

(1953)

Краєзнавець, член Національної спілки журналістів України.

Народився 29 вересня 1953 року в с. Кушнирівка Волочиського району Хмельницької області.

Вищу освіту здобув у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті на філологічному факультеті. Працював учителем, директором школи.

За досвід, професіоналізм у гуманітарній сфері нагороджений Почесною грамотою Міністерством освіти України, лауреат премії Вінницької обласної державної адміністрації «За досягнення у гуманітарній діяльності». В 2006 році В.Ревуцького прийнято до Національної спілки журналістів України. В 2011 році вийшла його книга «Снітків. Історія без акцентів».

Крохмалюк Роман Володимирович

(1985)

Роман Крохмалюк – член НСЖУ, член ГО «Молодіжна Організація Журналістів». Народився 24 вересня 1985 року в смт. Муровані Курилівці.

Є організатором та учасником багатьох культурно-освітніх, благодійних та розважальних заходів. Бере активну участь в обласних, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях.

Повість «Тихий час» Романа Крохмалюка – це твір про сучасну молодь.

Марецька Інна Олексіївна

(1986)

Ведуча новин на Першому каналі Українського радіо.

Народилася 21 жовтня 1986 року в селі Жван, має філологічну освіту. Кілька років проживала у невизнаному Придністров’ї, де на місцевому радіо популяризувала все українське у розважально-інформаційній програмі «Вечірній марафон». 2008-го року переїхала до Києва. Одразу потрапила на Українське радіо, спочатку як старший редактор у інформаційну редакцію, згодом стала ведучою новин на каналі «Культура», потім на «Промені», пізніше на Першому каналі. З вересня 2012-го по лютий 2014-го поєднувала роботу ведучої на радіо з роботою кореспондента та ведучої на телеканалі «GAMMA». 2014-2015 - брала участь у виготовленні програм Радіо Ера FM на УР-1.

Любить музику , живопис, велосипед, гори і подорожі. Поважає людей з хорошим почуттям гумору. Заміжня.

Інна Марецька: «Українському радіо завжди буду вдячна за можливість займатися улюбленою справою. Робота - не маска, яку я знімаю ввечері після ефіру. Я - це я.»

Професійна і життєва позиція: «Як журналіст – констатую факти, як громадянин – вимагаю більшого!»

У нашого району цікава і неповторна історія, до якої не можна бути байдужим. Мурованокуриловеччина є «святим місцем» для української культури й передусім літератури. Цей затишний куточок землі своєю благословенною тишею та мальовничою природою, благодатним мікрокліматом здавна приваблював до себе творчих людей: письменників, поетів, діячів культури та мистецтва. Щедра Мурованокуриловецька земля виплекала своїм насущним хлібом не одну славну когорту відомих письменників та поетів.

Це в нашому краю народилась і зросла журавка з подільського жита, видатна поетеса Ганна Чубач. Ми пишаємось тим, що в літературному сузір’ї митців рідного краю висяюють імена членів Національної спілки письменників України Василя Гарвасюка, Никанора Дубицького і Тетяни Коноваленко. Живуть і плідно працюють на літературній ниві Олена Дорош, Марія Мельник, Ніна Кащен, Василь Тригуба, Марія Пастушина, Антоніна Сторожук. Дарувала нам доля відомих в Україні прозаїків Володимира Мельника, Миколу Шпаковатого, перекладача Петра Гордійчука, поетів Івана Гонтара, Оксану Шалак, Григорія Кубова, Станіслава Чернілевського. У плеяді митців поетичного слова з’явились нові імена – Романа Крохмалюка, Дани Кваші.

Нині з висоти часу можна побачити, що на Мурованокуриловецькій землі сформувалось ціле юне поетичне покоління зі своїм широким діапазоном пошуків і творчих знахідок, з неповторним світобаченням, власним голосом, що відтворює непростий і суперечливий час, у якому живемо. Він породжує нові цінності і сучасне мислення.

Прозаїки

Симакович Вадим Олексійович

(1903-1969)

Український письменник. Народився 18 квітня 1903 року в селі Бахтин.

В 1932 році вийшла поетична збірка «Щоденний ритм». Учасник Другої світової війни.

Працював у газеті «Радянська Волинь». Написав романи: «Маяки» (1955), «Креси в огні» (1960); повість «Осання явка» (1963); памфлет «Духовні отці і їх вихованці»; п’єсу «У чарах кохання» (1959) та ін.; одноактівки, вірші.

Помер в лютому 1969 року.

Морванюк Володимир Кирилович

(1919)

Педагог за професією. Письменник. Народився 10 липня 1919 року в селі Михайлівцях. Початкову освіту здобув від батька, згодом закінчив семирічку. Випускник 1939 року Михайловецької СШ. Як відмінника його зарахували до сільськогосподарського технікуму без вступних іспитів. Повчився два роки і залишив, бо не відчував себе агрономом. Закінчив десятимісячні педкурси при Вінницькому педінституті і став викладати російську мову. Призив до армії, війна у Фінляндії, визволення Бессарабії, ІІ Світова, відступ, гіркий полон, повернення додому.

Поступив на філфак Чернівецького університету. З 1948 р. почав працювати в школі с. Кам’янка Глибоцького району. Знають його як директора в м. Герцах, в Кострижівці, що на Заставнівщині, там отримав звання «Відмінник освіти», працював директором у смт Вороновиці, що на Вінничині. Та найкраще пам’ятають його в с. Луковицях та кам’янчани. Віддав школі 43 роки життя, з них на посаді директора – 34. Вийшов на заслужений відпочинок, спробував писати. Тривалий час друкувався в газеті «Новий день». Удостоєний премії ім. Г.Ковальчука. Автор книг «Дорога до себе», «Життя прожити – не поле перейти».

Мельник Володимир Кононович

(1921-1970)

Письменник, член Спілки письменників України з 1953 року.

Народився 20 липня 1921 року в селі Курашівці. Розкошувати ні в дитинстві, ні в отроцтві не судилося. У двадцять років Володимир закінчив Вольське авіаційне училище, що у Саратовській області. Одержав фах інструктора-авіатехніка. Деякий час служив у 8 запасному винищувальному полку, а потім аеродромним випробувачем на авіазаводі, авіатехніком 171 винищувального полку. З травня 1943 року брав участь у розгромі німецько-фашистських загарбників, мав бойові нагороди. Та найбільше цінував медаль «За бойові заслуги», можливо тому, що вона засяяла на грудях старшого сержанта першою.

Писати почав у 1944 році, а друкуватися з 1947 року. Одержав першу премію за одноактну драму «Поле моє», присвячену хліборобському роду. Славу принесла психологічна повість «Винищувачі» про хоробрість і патріотизм воєнних льотчиків, яка вийшла величезним тиражем у 1950 році, потім щороку перевидавалася. 1953 року його прийняли до членів Спілки письменників України.

Поступово накопичувався досвід, приходила мудрість через набутки і втрати, успіхи і невдачі, задоволення і відчай, у болісному рухові самопізнання і самовдосконалення. Згодом драматичні сторінки української історії, понівечені сталінщиною, Володимир Кононович відобразив у повісті «Судимі совістю», вміщеній разом з оповіданнями у однойменній збірці (1966). В ті тоталітарні часи письменник знав, що історія України – то була історія бездержавної нації, бо історії, як правило, завжди пов'язані з державами, з політичними центрами. Знав, але говорити і писати правду вожді імперського калібру тоді не дозволяли і взагалі важко було у ті часи писати те, що хотілося. Володимир Мельник не вважав себе активним шестидесятником, але в душі підтримував їх дії, розумів: щоб стати вільною людиною, вільною для творення, необхідно знову і знову по краплі вичавлювати із себе рабство, те духовне рабство, що народжувало у людей страх. Сьогодні ми знаємо, що писати навіть про красу і гармонію природи без врахування класової боротьби було злочинним в очах тоталітарного режиму.

У кінці шістдесятих років В.К.Мельник, на жаль, мав серйозні проблеми із здоров'ям. Хвороба заважала творчості. 10 вересня 1970 року наш Земляк упокоївся, не доживши навіть до свого п’ятдесятирічного ювілею.

Слободянюк Борис Гаврилович

(1936-2016)

Народився 14 липня 1936 року в селі Бахтинок. Випускник факультету журналістики та Вищої партійної школи, відділення преси, радіо і телебачення. Майже все життя пов'язано з Донбасом. Працював на будові, пройшовши шлях від монтажника-висотника до майстра, у профтехучилищі, на комсомольській, партійній роботі, у державних структурах, засобах масової інформації.

Строкову віськову службу проходив на Тихоокеанському флоті (1956—1961 рр.). З 1961 р. по 1973 р. мешкав у м. Алчевськ (Коммунарськ). У 1974 році переїхав до м. Ворошиловград (нині Луганськ). У листопаді 2014 року повернувся з Луганщини на Мурованокуриловеччину. Помер 04 червня 2016 року. Похований на Північному цвинтарі смт. Муровані Курилівці.

Автор романів (4): «Не всі повертаються з вирію», «Облога», «Номенклатура», «Крізь завісу часу»; повістей (15): «Люди із Крайгорода», «Гіркий полин», «Марічка», «Повернення Лукіяна», «Персоналій», «Житіє отця Оникія», «Судний день», «Після заходу сонця», «Заключний акорд», «Знаю і люблю», «Спекотне літо», «Відчахнута гілка», «Терпкий присмак калини», «Живий товар», «Звенислава»; оповідань: «Стешина доля», «Іван — куркульский син», «Колоски», «Без протоколу»; новели «Любина».

За його сценаріями створено кілька хронікально-документальних фільмів. Лауреат луганських обласних літературних премій імені Б. Горбатова та імені М. Чернявського.

Дубицький Никанонор Миколайович

(1937)

Український прозаїк-гуморист, публіцист, журналіст. Член Національної спілки письменників України від 1999 р.

Народився 5 лютого 1937 року в селі Ніверка, нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив Хмельницьке медичне училище. Завідував клубом, працював на будовах Кам’янця-Подільського, зубним лікарем на Рівненщині. Навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка. 35 років віддав журналістиці, з них 25 — в Мурованих Курилівцях. Працював у чемеровецькій районній газеті «Нове життя» на Хмельниччині, мурованокуриловецькій «районці» — «Наше Придністров'я».

Першу гумореску опублікував 1952 року в журналі «Перець». У 1966 р. його нарис «Валун» зайняв перше місце на конкурсі газети «Радянська Україна» про сучасника.

Автор книг «Генеральна репетиція» (К., 1988), «Козирний туз» (Одеса, 1989), «Плач Геракла» (К., 1991), «Дуля з маком» (Вінниця, 1994), «Вони з Придністров'я» - нариси про письменників-вихідців з Мурованокуриловецького району (Вінниця, 2000), «Чому тужить сопілка» - оповідання для дітей дошкільного віку (Вінниця, 2002), "Притча про дублянку" (Харків, 2003), «Вибрик фортуни» (Харків, 2005). Окремі твори виходили російською, білоруською й польською мовами.

Шпаковатий Микола Іванович

(1951)

Народився 19 грудня 1951 року у селі Котюжани в багатодітній сім'ї. Батько помер, коли хлопчині не було й п'яти років. Мати залишилася сама з чотирма дітьми. Працювала в лісництві, колгоспі. Через нестатки Миколка вчився в Мурованокуриловецькій школі-інтернаті. Закінчив Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка. Був на журналістській та видавничій роботі. Нині-директор видавництва «Глобус».

Як журналіст Микола Шпаковатий багато спілкувався з людьми різних професій чи не в усіх куточках України. Тому й так багато інформативності в творах письменника. А особливо в романі «Нічні оркестри», де автор постарався змалювати нелегку долю своїх земляків, найтрагічніші сторінки нашої історії - голод 1932-1933 років, коли на Україні помер кожен п'ятий.

Книги Миколи Шпаковатого: «Монологи осені» та «Нічні оркестри».

Поети

Гонтар Іван Остапович

(1929-1995)

Поет. Член СПУ (1988).

Народився 25 червня 1929 року в селі Біляни.

Закінчив Український поліграфічний інститут (Львів). Був на видавничій роботі, працював у редакціях газет «На екранах України», «Літературна Україна», «Радянська освіта». Згодом закінчив факультет журналістики Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова. Був на видавничій роботі науковим співробітником Музею історії України, кореспондентом газет «На екранах України», «Літературної України», «Радянської освіти».

Іван Остапович - автор поетичних збірок «Видюще око», «Джерело з-під каменя», численних публікацій у пресі. Його поезія перейнята філософічною пристрастю осягнення духовних основ людського буття, прагненням віднайти шлях до єдиносутнього, що пролягає крізь людську душу. Ще порівняно молодим пішов з життя Іван Гонтар – 15 березня 1995 року.

Кубов Григорій Пилипович

(1937-2007)

Український поет.

Народився 16 травня 1937 року в селі Українське Барського району в сім’ї Кубова Пилипа Мироновича і Катерини Терентіївни. З п’яти років пас корову. Закінчив початкову школу в селі Українське, а середню – в селі Каришків. Після служба в морфлоті в 1959-1965 роках навчався в Ужгородському державному університеті на відділі української мови і літератури. Працював учителем в селі Лісове Барського району, а потім з 1967 по 1970 роки працював директором Попелюхівської восьмирічної школи. З 1970 року працював інспектором райвно, інструктором райкому партії, секретарем райвиконкому.

В наш перехідний, невпорядкований час безпрецедентного шахрайства таких чесних і благородних людей, як Григорій Пилипович, треба шукати зі свічкою в руках серед білого дня, як Діоген, і чи знайдеш? Де б не доводилося працювати Григорію Пилиповичу, він завжди був сумлінним і старанним.

Любив писати вірші і прозу. Правда, грошей для видання книг не було, тому видавав самодруком. Григорій Пилипович написав збірки «Поклик життя» (2002), «Обереги надії» (2004), «Вперше на курорті» (2007), «Пізні роси» (2007), «Страшний народний суд» (2007).

Помер 15 грудня 2007 року.

Гарвасюк Василь Юрійович

(1938)

Український поет, прозаїк, публіцист. Член Національної спілки письменників України з 1988 р.

Народився 15 квітня 1938 року у селі Видинів Снятинського району Івано-Франківської області у селянській родині. Середню освіту здобув у 1955 році в селі Прутівка того ж району. Вчителював у селі Котюжани. Активно друкується в періодиці з 1954 року.

Автор збірок поезії «Вишневий рід» (1972), «Пшеничні промені» (1977), «Поле колоситься» (1987), «Історія душі» (1999), «Пора осмислень» (2004), «У серці слова» (2004), «Віднайти святиню» (2012); повістей «Благодійна авантюра» (2004), «Два детективи і ворожка» (2005); роману «Жертва гороскопа» (1988, 2005); книги вибраних творів «Вишневий рід» (2013). Твори друкувалися в альманахах «Сузір'я», «Квітни, земле моя» (Одеса, 1985). Перекладав поетів народів Кавказу — Серафима Попова, Анатолія Біцуєва, Муталіба Митарова, Степана Торбокова, А.Немтушкіна. Член НСПУ з 1988 року.

Кащен Ніна Петрівна

(1939)

Вчителька початкових класів ще з шкільних років пронесла любов до красного слова, поетичної творчості, щороку нарощуючи майстерність віршування, шліфуючи талант, даний їй природою.

Ніна Петрівна Кащен народилася 1 березня 1939 року в селі Кошаринцях Барського району. Зараз живе в Мурованих Курилівцях. Працювала вчителем у школах Мурованокуриловецького району – селах Немерче, Вербовець, Наддністрянське та й у самих Мурованих Курилівцях.

Друкувалася в журналі «Розкажи онуку», у виданні Вінницької обласної організації Спілки письменників України «Вінницький край», літературно-мистецькому збірнику «Стожари», в регіональних періодичних виданнях Вінниччини.

Палітра митця досить різноманітна – в творчості Ніни Петрівни є поетичні твори про красу рідного краю та земляків-курилівчан, оспівування неперевершених почуттів – кохання, материнства, гімни поетеси-патріота на честь землі батьків, вічних цінностей українського народу.

Поетеса демонструє чимало творчих знахідок, від чого її твори стають цікавішими і краще сприймаються читачами. Ніна Кащен знаходить найкращі слова у творах пейзажної й інтимної лірики. Патріотичний струмінь активно пульсує у творах громадянської тематики.

Пастушина Марія Семенівна

(1940)

Народилася 19 жовтня 1940 року в селі Чаниж на Львівщині.

Марія Пастушина за фахом учитель української мови, літератури та музики. Майже чотири десятиліття (1964-1990 рр.) працювала за фахом у Наддністрянській середній школі,прищеплювала своїм вихованцям любов до красного письменства. Зажила слави, як блискучий педагог. Має звання старшого вчителя, відмінниця народної освіти, нагороджена орденом Дружби народів. Але за характером Марія Семенівна – поет, тому всі ці роки вона писала вірші. Її захоплення можна порівняти з працею сівача, який засіває добротними зернами ниву. Поезія допомагала їй ширяти в царстві Духа, це погрузнути в буденності. Дороговказом для поетеси була творчість наших світочів.

Поезія Марії Пастушини – то кардіограма її душі, чуйної, щирої відкритої для добра і творення. Тематично вона досить розмаїта, хоча більшість віршів присвячена чарівному куточку Придністров’я з його чудовими людьми і неповторними краєвидами. Вірші Марії Пастушини – то зрілі роздуми про життя, його непроминальні цінності, про людське призначення на землі.

Важливим мотивом творчості поетеси є думка про необхідність утвердження духовності, як передумови повноти і повноцінності людського буття. Поетеса осмислює болісний шлях становлення української державності, нелегкі випробування, які випали на долю нашої нації.

Є у книжці Марії Пастушини вірші, присвячені матері. Це вічна тема, з якої черпали натхнення поети різних народів і поколінь.

Значне місце в ліриці Марії Пастушини посідають роздуми про швидкоплинність життя. Вони сповиті серпанком прозорого смутку, відчуттям безповоротності прожитого, неможливості щось повернути чи змінити.

Чубач Ганна Танасіївна

(1941)

Народилася Ганна Танасівна Чубач у переддень Різдва, 6 січня 1941 року, в селі Плоске в сім'ї хліборобів. Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. Працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро». Авторка 30 поетичних збірок («Журавка» (1970), «Жниця» (1974), «Ожинові береги» (1977), «Заповіти землі» (1978), «Срібна шибка» (1980), «Святкую день» (1982), «Житня зоря» (1983), «Листя в криниці» (1984), «Літо без осені» (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою. За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: «Вивчаймо самі», «Сонячна абетка», «Алфавітні усмішки», «Жук малий і волохатий», «Черепаха Аха», «Прикмети — не секрети» та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її «Абетками» та весело-виразні вірші. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії «Дружба»; заслужений діяч мистецтв України.

Войналович Галина Андріївна

(1941)

Поетеса.

Народилася 1941 року в селі Новосілка Дитячі роки пройшли в селах Новосілка та Лядова Барського району. Закінчила Житомирський технікум землевпорядкування та Вінницький державний педагогічний інститут. Працює в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського викладачем філологічних дисциплін.

Автор збірки поезій «Вогонь живої душі» (2011).

Морковнікова Людмила Василівна

(1943-2016)

Про вірші Людмили Морковнікової можна сказати однією фразою: вони чисті, мов Божа сльоза. Тут немає нічого штучного, надуманого. Тут – наскрізний лагідно-елегійний тон, як мамина пісня перед сном, у якій поєдналося минуле, теперішнє, майбутнє жінки. І все так легко, природно, просто, що не потребує роздумувань і коментарів – лише суголосності дум, душ, доль.

Доречно зазначити, що авторка не лукавить словом, для неї творчість – не самоутвердження, а природна необхідність висловити наболіле, поділитися з кимось своїми думами та переживаннями.

Вірші хвилюють високою людяністю, загостреним почуттям сумління, своєрідним розумінням морально-етичних проблем сучасності. Вони – як заклик.

В поезію приходять по-різному. Але найпряміший шлях – через біль. Свій – і роду свого, його видне й невидне минуле й теперішнє. Чимало болю і у віршах Людмили Морковнікової. Все ж оптимізм перемагає.

Михайлова Ніна Степанівна

(1945)

Ніна Степанівна Михайлова яскрава особистість, лікар за фахом, за покликанням – поетеса.

Відрадно, коли лікар – ще й поет. Коли вміє відчути те, чого інші не помічають і не помітять ніколи. Коли можна заснувати невидиму філософську павутину єднання з природою. А хіба не здатна гоїти рани спокійна, сповнена життєвої мудрості та глибини лірика чи ніжна щирість?

Народилась 22 березня 1945 року в селі Михайлівці (випуск 1964 року Михайловецької СШ). В даний час проживає в місті Умань. Закінчила Чернівецький державний університет. Працювала зав. кабінетом санітарної освіти Уманської районної санітарно-епідеміологічної станції, лікарем-санологом, головним лікарем Уманського міського Центру здоров’я. Підготувала десятки методичних та науково-популярних матеріалів, матеріалів на допомогу лектору. Ніна Степанівна десятки років вела авторські передачі місцевого радіомовлення циклу «Пресцентр медицини інформує», друкується в обласній профспілковій газеті медиків. Впродовж багатьох років Ніна Михайлова очолювала професійну спілку працівників охорони здоров’я та фармації міста, за що нагороджена найвищою відзнакою профспілок України – нагрудним знаком. Друкувалась у міській, районній, обласній та республіканській пресі, в збірках поезій «Муза ескулапів» (2000), «Чолом» (2003), часописах «Холодний Яр» (2003), «Хортиця» (2004), в газетах «Уманська зоря», «Профспілка медикам», «Наше Придністров’я» (Вінниччина), Член Спілки журналістів України. Автор поетичних збірок: «Непосидючий хвіст» (2002), «Райдуга в дарунок» (2003), «Потяг здоров’я » (2005), «А журавлі літа носять…» (2007).

Дяченко Ганна Петрівна

(1947)

Народилася 11 листопада 1947 року в селі Долиняни. Відмінник освіти України, викладач вищої категорії, викладач- методист Барського гуманітарно- педагогічного коледжу ім. М. Грушевського, керівник літературної студії «Обрій».

Автор збірок поезій «Я словом дорожу» (1997), «Завересніло» (2009). Упорядник збірників поезій членів літературної студії – «Первоцвіт», «Барвінкове перевесло», «Зорепади», «Яблунева пектораль».

Дорош Олена Семенівна

(1948)

Самодіяльна поетеса

Народилася 2 жовтня 1948 року в селі Саф'яни Суворовського району Одеської області. Закінчила Томський Лісотехнічний технікум у 1974 році.

З 1975 року проживає в Мурованих Курилівцях. З 1976-1992 рр. працювала на заводі "Маяк" Перший вірш був надрукований в 1992 році в районній газеті "Наше Придністров'я".

В 2003 році вийшли дві поетичні збірки "Освідчуюсь в любові", "Ще й досі болить" та гумористична збірка "Сміх та й годі". В її поезіях оспівується велич та краса Мурованокуриловеччини. Вона є активним учасником творчих зустрічей, які проходять в районному будинку культури та центральній районній бібліотеці.

Чернілевський Станіслав Болеславович

(1950)

Народився 6 липня 1950 року в селі Жван. Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Середню освіту здобував у Тульчинському та Мурованокуриловецькому інтернатах. Вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка, з якого на передостанньому курсі був відрахований за «український націоналізм».

1973 закінчив Вінницький педагогічний інститут, недовго працював учителем. Річ у тому, що з дитинства марив кіномистецтвом. Працював монтувальником декорацій у Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Писав кіносценарії. Вірші почав писати з четвертого класу. Зараз працює режисером і редактором на ТРК «Студія 1+1», зокрема відповідає за дубляжі українською мовою іноземних фільмів. А перша поетична збірка «Рушник землі» (1984), до якої він ішов досить довго і відповідально, засвідчила про зрілість його непересічного таланту. Є лауреатом премії імені Василя Симоненка.

Гордійчук Петро Григорович

(1951)

Народився 13 травня 1951 року в селі Долиняни. Після восьмирічки у 1969 році закінчив Вінницький політехнічний технікум, а після служби в армії навчався у Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка. На 3—5 курсах в порядку обміну студентами між столичними вузами республік СРСР вивчав киргизьку мову та літературу в Киргизькому державному університеті в м. Фрунзе (нині Бішкек). Працював у Чернігівському літературно-меморіальному музеї Михайла Коцюбинського, у школі, в редакціях районної та обласних газет, у видавництвах. З 2003 року по 2012 рік — головний редактор літературно-мистецького журналу «Вінницький край». З грудня 2012 року до квітня 2014 року — голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України.

Тригуба Василь Павлович

(1956)

Василь Тригуба – не лише фахівець своєї справи (працює інженером), але ще й філософ та лірик, гуманіст і патріот. А на додаток, як виявилось, обдарований майстер пера.

Скільки життєвих доріг довелося пройти цій вдумливій, світлій і відкритій людині! Народившись у мальовничому подільському селі Біляни, Василь зростав у простій селянській родині, де любили рідну землю, поважали важку працю на ній. Після закінчення школи життєва дорога привела його у місто Нова Ушиця, що на Хмельниччині, де навчався в місцевому технікумі механізації.

А згодом, після служби у збройних силах, продовжив навчання в Кам'янець-Подільському сільськогосподарському інституті.

Особливе місце в житті Василя Тригуби займають Муровані Курилівці. Тут працює, творить, разом з дружиною Любов'ю Іванівною виховав трьох дітей: Василя, Людмилу та Олега. Його дружна сім'я, пам'ять про батьків, рідна земля та любов до прекрасного – це постійне натхнення, яке лягає віршованими рядками на папір.

Василь Тригуба – чуйна, доброзичлива людина.

Шалак Оксана Іванівна

(1966)

Поетеса, кандидат філологічних наук, докторант Інституту мистецтвознавства,член НСПУ

Народилася в 1966 році с. Оленівка. Могилів-Подільського району на Вінниччині. Дитячі роки поетеси минули в селі Котюжани Мурованокуриловецького району, звідки і розпочався її шлях у літературу.

Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, кандидат філологічних наук, член НСПУ.

Справжнім відкриттям стало знайомство з її книжками «Дика пташка» (1991) і «Вино неможливого» (1996). «При світлі снігів» (2001), «Сім високих небес» (2006). У 2012 році вийшла нова книга «Молитва про сад».

Коноваленко Тетяна Ігорівна

(1984)

Народилася у Вінниці 25 липня 1984 року. Навчалася в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Котюжани. У 2001 році закінчила школу із золотою медаллю та вступила на філологічний факультет ВДПУ імені М. Коцюбинського. У 2002 році почалися проблеми зі здоров’ям. Через хворобу Тетяна завершила навчання, отримавши диплом бакалавра. Працювала в рідній школі вчителем української мови та літератури і бібліотекарем,з юних літ писала вірші, які публікували в газетах («Наше Придністров’я», «Слово педагога») і пізніше – в журналах («Вінницький край», «Жінка»). У 2007 році побачила світ перша збірка поезій Тетяни Коноваленко «Алея життя», за яку в 2008 році їй присудили Подільську літературно-мистецьку премію «Кришталева вишня», 3 квітня 2009 року «Алея життя» була відзначена заохочувальною Міжнародною літературною україно-німецькою Премією імені Олеся Гончара. У 2010 році вийшла друга книжка поетеси «Ніч білих квітів», її вірш опублікували в «Літературній Україні», а 2012 року з’явилася третя збірка поезій Т. Коноваленко під назвою «Невидиме листя». За добірку віршів у журналі «Вінницький край» Коноваленко Тетяна Ігорівна стала Лауреатом Премії імені Михайла Стельмаха.

25 квітня 2013 року Тетяну Коноваленко прийняли до НСПУ.

Кваша Дана Валеріївна

(1985)

Молода українська письменниця. Народилась 3 червня 1985 року у смт Муровані Курилівці. Проживає у Вінниці. Завершила ЛНУ ім І. Франка в 2007 році за спеціальністю «Психологія» і наразі продовжує навчання з психотерапії в МІГІС. Пише поезію, прозу, малює. Через захоплення психологією вірші наділені психологізмами, теми піднімаються пов`язані з самоактуалізацією людини, втечі в ілюзії, маніпулювання, самообман, відчай, екзистеціальний вакуум, самотність, емоції і любов як надемоція, прагнення до природності, чистоти. Творчість Дани Кваші поки що відома вузькому колу шанувальників її таланту. Тим часом вона, безумовно, заслуговує на увагу вдумливого читача. Саме вдумливого, бо знайомство з віршами молодої авторки потребує певних інтелектуальних зусиль, зосередженого, інколи неодноразового прочитання. Зате кожному, хто проникне в пульсуючі глибини її поезії, відкриється дивний світ краси і благородства, боротьби добра і зла, світла і темряви.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Запропоновані матеріали сприятимуть зростанню пізнавального інтересу учнів, вихованню патріотичних почуттів. Вони можуть бути використані в позакласній роботі з учнями.
  • 14.08.2018
  • Виховна робота
  • 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 496
  • 0
  • 2

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
490 грн
245 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти