«Лютнева революція» 1) Падіння монархії; 2) Питання про владу : позиція поміркованих соціалістів; 3) «Квітневі тези» В. Леніна: курс на пролетарську революцію.

Розглядаючи перше питання, варто одразу наголосити на передумові цих подій. Зокрема, Ніколя Верт наголошує на тому, що революція 1905 – 1907 рр. та і не вирішила головних проблем і причини які її спричинили, зберігали свою силу. А отже нова революція була неминучою. В тому числі І світова війна до крайнощів загострила суперечності у російському суспільстві. Більшість істориків якраз першу світову війну вважають основним каталізатором до революції. Насправді причин було дуже багато і справді більшість з них напряму були пов’язані із війною. Ось наприклад, через затяжні війни потерпала перш за все економіка країни, аграрне питання ще більше загострювалось, військові поразки несли за собою розвал господарства, голод в промислових центрах, дезорганізацію урядових структур, в тому числі загострення соціального життя, невдоволення режимом, але і цим не вичерпувались претензії народу. Зокрема Пайпс Р. наводить дані, що промислові райони, через війну, а також сильну зиму 1916 – 1917 рр. призвели до того, що у великих промислових районах, також Петрограда, існували великі проблеми із постачанням продовольства. Насідком чого були великі черги в магазинах, зупинки роботи заводів, що сприяла до розгортання великих конфліктів у містах. Незадоволення існуючим режимом висловлювали не лише робітники й селяни, а й значна частина буржуазії, інтелігенції, дворянства, які теж певною мірою були зацікавлені в революції. 23 лютого (8 березня) страйки набули масового характеру, за оцінкою істориків у цей день страйкувала близько 59 підприємств та заводів, близько 130 тис. осіб. У Пайпса ця цифра коливається від 78 тис. – до 128 тис. осіб. Ніколя Верт зазначає, що революція проходила мирно, спокійно і майже радісно. Основні гасла, які висували демонстранти, носили антицарське спрямування : геть царя, проти царизму як політичного режиму і таке інше. Але поступово масові виступи починають нарощуватись. І вже 25 лютого страйк набуває всезагального характеру, кількість учасників зросла до 300 –тисяч. 23 – 24 лютого, були прийняті урядом рішення протидіяти учасникам мітингів. Керували цим процесом Балк і Хабалов. Цікавим є той факт, що навіть на 26 – 27 листопада керівництво не усвідомлювало якого розмаху набув мітинг. Для прикладу петроградський більшовик А. Г. Шляпніков на питання чи в місті розпочалась революція відповів : «Яка там революція! Дадуть робочим по фунту хліба, і рух вляжеться». Але вже в ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у звернені до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду, державне управління якого будуть здійснювати комісари із членів Думи. В тому числі було проведено голосування 2 березня того ж року, де Петроградською радою було доручено здійснити утворення уряду Думського комітету. Внаслідок цих перепетій Микола ІІ зрікається престолу, який відає на користь свого брата Михайла, який розуміючи ситуацію теж відмовляється від престолу. Так впала династія Романових, яка правила цією державою від 1613 року.