Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Методичні ігри для урізноманітнення уроків природничого циклу
»
Взяти участь Всі події

Літературно-музична композиція «Лесине свято»

Українська література

Для кого: 10 Клас

17.08.2021

73

0

0

Опис документу:
Мета: розкрити трагічні сторінки Лесиної долі, які найвиразніше висвітлені в інтимній ліриці, донести до учнів розуміння високої художньої майстерності письменниці у вираженні власних почуттів, живої любові, болю, надії. Захід дуже цікавий для учасників та глядачів, діти удосконалюють свої знання про життєвий і творчий шлях поетеси, проявляють ораторські та акторські здібності.
Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код

КЗ «Чугуївський ліцей №5»

Чугуївської міської ради

Харківської області





Літературно-музична композиція

«Лесине свято»

(до 150-річчя з Дня народження Лесі Українки)









З досвіду роботи вчителя

української мови та літератури

Чуб Вікторії Володимирівни







Чугуїв - 2021

Мета: розкрити трагічні сторінки Лесиної долі, які найвиразніше висвітлені в інтимній ліриці, донести до учнів розуміння високої художньої майстерності письменниці у вираженні власних почуттів, живої любові, болю, надії.


Обладнання: книжкова виставка літератури «Леся Українка – її творчість невмируща»; дійові особи: дівчина-українка (Леся), Доля, Тривога, Надія, Мрія, Кохання.


ХІД ЗАХОДУ:


Вступне слово вчителя:

Живе в душі нашого народу людина, що імя їйЛеся Українка. З не такої вже й далекої минувщини проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи веселий, частішев задумі чи смутку. Долинув звідти навіть її живий голос, випадково збережений у записі фонограми. 150 років тому народилася вона в сім”ї Косачів, щоб стати Лесею Українкою. Була вона просто людиною, і, ведучи оту “тридцятилітню війну” з хворобою, не мала якогось захисту проти болю, і можна зрозуміти, як хотілося їй звичайного людського щастя, якщо, прикуту хворобою до ліжка, так радувала її навіть яблунева пелюстка, занесена весняним вітром у вікно.

Всі, для кого важлива була наша література, із захватом стежили, як сходить поетична зоря Лесі Українки. Поява юної поетеси була майже загадковою: не навчалася в гімназіях – і раптом така освіченість, ерудованість; постійні змагання з недугою – і водночас таке дуже духовне здоров’я. Леся була щедро обдарована від природи. Крім поетичних здібностей, мала ще й музичні, написала підручник з історії стародавніх народів Сходу і роками збирала українські народні пісні.

Рано обірвалася її пісня, її сердечний спів. 42-річною пішла вона з життя, незломлена духом. Образ її живе й житиме для нас – сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і великім творчім горінні.

На фоні ліричної української мелодії звучить вірш.

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний промінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.


(Сценічним майданчиком повільно йде дівчина в українському вбранні. У руках вона тримає польові квіти і милується ними. Звучить мелодія.)




Основна частина вистави


Доля (виходить дівчина в білому вбранні)

Леся…Лариса…Люся…Так мене називали в дитинстві. Але мені не подобалось імя Люся, і я з 5-ти років перейменувалася на Лесю. Моя мати, Олена Плічка, називала мене Лесечкою, Лесюнечкою. Навіть псевдонім – Українка – дала мати.

Ще ніхто не міг у цьому сіроокому дівчиську впізнати майбутню поетесу…Поетесу України і жінку з трагічною долею.


(виходить Тривога в темному вбранні)

Тривога. Зима 1881 року. У Луцьку в сильний мороз Леся промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, пізніше рука. Хірург визначив тяжкий діагноз: туберкульоз кісток. Тепер довелось розлучитись з фортепіано. Болісно прощалась з інструментом, якому довіряла дівочий смуток, жаль, тривогу.


Дівчина: Мій давній друже!Мушу я з тобою,

Розстатися надовго.

Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувати думки веселі і сумні…

Вірш "До мого фортепіано"


Доля: (звертається до Тривоги, показує на дівчину )Але, Тривого, вона тебе відігнала. Вона ніколи не покинула б гри на фортепіано – це була її розрада, втіха, її пристрасть.


Тривога: Так, не покинула гри…Та через хворобу Леся не могла ходити до школи, не вчилася у жодному учбовому закладі.


Доля: Але завдяки старанням, наполегливій праці вона самотужки здобула освіту, різносторонні й глибокі знання, які вражали сучасників. Знала понад десяток мов: майже всі європейські. На свій вік це геніальна жінка, як про неї говорили.


Тривога. Ти, Доле, мене переконала. На деякий час я мушу відступитися (поволі йде зі сцени). Як тільки стишаться атаки туберкульозу і зменшиться біль, ти будеш писати багато-багато, ти будеш милуватися чарівними країнами, ти будеш когось любити…дуже любити. Але це лише мрії твої.


Доля. Так, все це буде в тебе. Ти ж у першу чергу жінка, а потім поетеса. Ти мужня жінка. І як у всіх жінок у тебе є мрія та надія.

(Виходить Мрія у рожевому вбранні, Надія - в блакитному).

Мрія. Ще маревом легким над нами витає Блакитна весняна мрія.


Надія. А в серці розкішно цвіте процвітає квітка-надія.

Вірш "Надія"


Доля. Як і кожна молода дівчина, Леся мріяла не тільки про вірші, але й про особисте щастя.Кохання прийшло до неї в Ялті 1897року.


(входить Кохання в яскравому червоному вбранні)

Кохання: Я думаю про тебе, як молюсь.

Люблю тебе, і світ мені великий.

Рікою світла в тебе переллюсь…

Як літня ніч у обрій вогнеликий…

І хай погаснуть всі ці міражі,

Казкове місто зробиться камінням,

Сміюся, плачу. Наші дві душі

Уже навік зустрінуться промінням.


Надія. А я люблю тебе.

Це радість і цей жах,

І ця печаль,якій не має краю!

Я на твоїх вогненних віражах

Блакитним вітром туги догораю.

Дівчина. Познайомилася я з Сергієм Мержинським влітку в Криму у 1897 році.


Доля. Відразу між ними завязалася дружба, що невдовзі переросла в глибоку сердечну приязнь. Це був типовий російський інтелігент, з тонким скорботним обличчям. Він був також великим другом молоді і справляв чаруюче враження. І зовнішність його вабила – прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим, матовим, що часто палало нездоровим румянцемобличчям, з чорною хвилястою шевелюрою…


Дівчина: Я потягнулась до нього. Мені хотілося нескінченних розмов і спілкування з Сергієм. Я дивилася в його очі і бачила в них любов.

(Звучить музика)

Надія (показує на кохання):

Знов весна і знов надії

В серці хворім оживають.


Мрія. Знов мене колишують мрії

Сни про щастя навівають.

Весно красна! Любі мрії!

Сни мої щасливі.


Надія: Я люблю вас, хоч і знаю,

Що ви всі зрадливі…

Дівчина: Моє кохання – то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж – наче плющ похилий та смутний.

Плюща обійми гублять силу дуба.

(Звучить музика)


Доля: На долю багатьох людей випадає і втрата кохання, і нерозділене кохання.

Я не кохаю тебе! І не прагну дружиною стати.

Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,

В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати:

Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую – ні!


Тривога: Лірика присвячена Мержинському, сторінка за сторінкою, рядок за рядком розкриває перед нами глибоку душевну драму Лесі Українки, яка закінчилась трагічно. Але доля розпорядилась так, що Сергій, як і Леся був приречений: його підточувала давня недуга – туберкульоз легенів. Хвороба Сергія почала немилосердно прогресувати. Леся їде в Мінськ до нього і перебуває там найтяжчі у своєму житті два місяці – до смерті товариша.


Надія: «Життя моє досить трагічне, – писала О. Кобилянській, своїй подрузі. Я мушу бути найспокійнішою від всіх, хоч я, власне, найменше маю ілюзій, а через те й надії (зо мною лікар був найщирішим). Щодня мій друг розмовляє (отим своїм безгучним голосом немов шелестом) про те, як ми вкупі за границю поїдемо в Швейцарію, як гарно зустріти там весну…А я весни так боюся, як …того, чого не можу назвати». Та на поправку не було надії.


Доля: Знову читаємо в листі до О. Кобилянської: «З моїм другом дуже зле, і він вже сам не вірить, щоб міг видужати. Стан зовсім розпачливий… Вже не може підвестися сам. Листи замість нього пишу я, навіть його приятелям…Коли подумаю тільки, що такого друга маю втратити!..”



Тривога: Сергій Мержинський помер в перші дні березня 1901 року. Це тоді, в одну з найстрашніших ночей, Леся Українка написала твір про самозречення і любов – драматичну поему “Одержима»: ”Я її в таку ніч писала, після якої певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась… Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б так могла відповісти: ”Я з того створила драму…”


Кохання: Уста говорять: ”він навік і згинув!”

А серце каже: ”ні він не покинув!”


Вірш "Уста говорять "Він навіки згинув!".


(Наперед виходять Надія, Мрія, Кохання. Всі з квітами. Повз них проходить Тривога, стає коло дівчини)


Мрія: Мрія далека, мрія минула

Стала сю ніч наді мною,

Мов якась постать похила,

Над дорогою труною.


Кохання: ”Квіток, квіток, як можна більше квітів,

І білого серпанку на обличчя,

Того, що звуть ілюзією…”Боже!

Як часто ті слова вчуваються мені

Посеред ночі: ”Квітів, безліч квітів!”

Я ж так любив красу!…”Мій бідний друже,

Я принесла тобі всі квіти, що дала

Скупа весна твого скупого краю,

Я всі зібрала і в труну вложила.

Всю ту весну убогу поховала.


Надія: Ти не хтів мене взяти, полишив мене Тут на сторожі,

Ти мені заповідав скрасити могилу твою

В білий мармур, і плющ, і криваві осінні рожі…

Ти мені заповідав носити жалобу мою

Так, як носять в легендах царівни мовчазні, хороші.


Вірш "Світ опускався на коліна..." В. Коротича.


Доля: На долю Лесі Українки випало погане й добре, радість і горе. Насолоду життя давало їй дуже мало. Але вона все ж таки почувала себе щасливою, бо дуже любила цей вічний світ, цю рідну землю.



Дівчина. Так!Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити!

Геть думи сумні!

(звучить музика)

Доля: Яскраве національне явище: її вражаюча особистість і могутній талант усьому світові показали, які чудові перлини виносить на вселюдський берег наше народне море.


Тривога: Взяте у народі імя –Українка, Леся пронесла високо і сама стала символом того, що називають національною елітою.


Надія: Девіз мій: Вбийне здолати!

Серця зболілого удари останні

Тобі, нескорена Мати.


Кохання: Візьми мою “Пісню”, мій згусток любові,

Хай пролунає усюди.


Мрія: Для тебе, на поступи нові,

Я є, живу і жити буду.


Тривога: Україно, журбо моя, мука,

Як свій хрест тобі тяжко нести!

Як свій хрест тобі тяжко нести!

Хворі, болісні стискуєш руки.

Бродять в натовп “шпики й кати…”


Кохання: А скільки їй звірялося в любові,

Тепла шукало під її крилом,

А скільки до очей її ішло

Паломників, що маскували зло

І, наче пявки, прагли тільки крові…


Доля: Тепер формуються полки нового слова,

Леся для яких зорею завше буде провідною.

Бо нищих не зове вона з собою

І підлих, наче морок, проганя,

Благословляє дивотворів дня,

В яких іде з діаспори рідня…

І більшої любові їй не треба!


Звучить поезія:

Дивлюся на запалену свічку.

Вогонь, що був, і є, і завжди буде...

Твоє життя, поезію, пісні

Довічно будуть пам'ятати люди.

Ти прилинеш до нас

Першим вітром тужливим весняним,

Журавлиним ключем

Прилетиш із натомлених дальніх доріг,

Повернешся сюди

Солов'їними первопіснями,

Рушником обернешся

В прадідівський святий оберіг.

Коли перші громи розітнуть

Чисте небо промінням вогненним,

Коли гомін лісів відгукнеться нам

Смутком тужливим твоїм,

Отоді спом'янемо тебе ми,

Отак всі спом'янемо,

Щоб цей спогад у вічні,

Незнані світи долетів.


Звучить пісня «Україно моя»






8


Перегляд
матеріалу
Отримати код

«Уста говорять: він навіки згинув!…» Леся Українка



Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»










«Надія» Леся Українка

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

В. Коротич «Світ опускався на коліна»
Світ опускався на коліна,
Камінний, він хилився ниць,
І прилітала Україна
До мертвих Лесиних зіниць
Над всі недолі та потали
Над страти всі та над бої
Бесмертя Лесине вростало
В народ, що народив її.
І квола, невисока жінка
Лице підводила бліде.
Народжувалась Україна
Для світу, що над смерть гряде.


«До мого фортепіано» Леся Українка

Елегія

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Картина повстає: зібравсь гурточок,

Провадить речі, і співа, й гука,

На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок

Чиясь весела виграва рука.

Та хто се плаче там, в другій хатині?

Чиє ридання стримане, тяжке?..

Несила тугу крить такій малій дитині,

Здавило серце почуття гірке.

Чого я плакала тоді, чого ридала?

Тоді ж кругом так весело було…

Ох, певне, лихо серцем почувала,

Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

Коли я смуток свій на струни клала,

З’являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

Невмируща творчість Лесі Українки






Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Леся Українка (1871 – 1913) Життєвий шлях письменниці
Слайд № 1

Леся Українка (1871 – 1913) Життєвий шлях письменниці

Д Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 р. в місті Новограді – Волинському , тепер Житомирської області. Родина Косачів була заможною й о...
Слайд № 2

Д Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 р. в місті Новограді – Волинському , тепер Житомирської області. Родина Косачів була заможною й освітньою, входила до кола патріотичної української інтелігенції. Дитинство

Будинок-музей в Новограді-Волинському
Слайд № 3

Будинок-музей в Новограді-Волинському

Петро Косач – батько Лесі Українки Ольга Косач – мати Лесі Українки. Псевдонім Олена Пчілка
Слайд № 4

Петро Косач – батько Лесі Українки Ольга Косач – мати Лесі Українки. Псевдонім Олена Пчілка

З братом Михайлом До початку 13-го року Лесиного життя вони були у всьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, разом вчилися, разом розважалися.
Слайд № 5

З братом Михайлом До початку 13-го року Лесиного життя вони були у всьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, разом вчилися, разом розважалися.

Леся із сестрою Ольгою Леся цікавилася історією. Дев'ятнадцятирічною дівчиною вона написала для молодшої сестри підручник "Стародавня історія східн...
Слайд № 6

Леся із сестрою Ольгою Леся цікавилася історією. Дев'ятнадцятирічною дівчиною вона написала для молодшої сестри підручник "Стародавня історія східних народів«, в якому проводила багато паралелей і порівнянь дійсності трьохтисячного минулого зі сучасним. Цей підручник був доступним, лаконічним і цікавим. Мужніючи, Леся зацікавилася філософією, почала також пробувати себе в публіцистиці. Разом із сестрою Ольгою вона відвідувала публічні лекції в Київському університеті, займалася самоосвітою, завдяки чому стала найосвіченішою жінкою в тогочасній Європі.

Останньою гілочкою Косачівського роду була Ісидора, яка після перебування в 1945 р. в німецькому таборі для переселенців в Аусбурзі виїхала до Амер...
Слайд № 7

Останньою гілочкою Косачівського роду була Ісидора, яка після перебування в 1945 р. в німецькому таборі для переселенців в Аусбурзі виїхала до Америки, де і знайшла вічний спокій. Сестра Ісидора (молодша)

Оксана Косач (молодша сестра Лесі Українки) та її чоловік Юрій Тесленко-Приходько. Фото 1903 р.
Слайд № 8

Оксана Косач (молодша сестра Лесі Українки) та її чоловік Юрій Тесленко-Приходько. Фото 1903 р.

У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька :сюди було переведено на службу батька . Тоді ж у селі Колодяжному поблизу Ковеля батько купив ділян...
Слайд № 9

У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька :сюди було переведено на службу батька . Тоді ж у селі Колодяжному поблизу Ковеля батько купив ділянку землі й заклав заміський будинок. Відтоді цей таємничий і напрочуд мальовничий край став для письменниці уособленням України. Будинок у Колодяжному

Будинок - музей у Колодяжному
Слайд № 10

Будинок - музей у Колодяжному

Застудившись ,Леся з 1881 стала важко хворіти. Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму та її вразив т...
Слайд № 11

Застудившись ,Леся з 1881 стала важко хворіти. Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму та її вразив туберкульоз кісток. Свою журбу, що довелося відмовитися від музичних занять, Леся вилила у своєї автобіографічній елегії “ До мого фортеп’яно “. Письменниця вимушена була виїжджати на лікування в Крим, Єгипет, Грузію, Німеччину, Італію, Польщу. Лікування Леся Українка в Криму

Будинок-музей Лесі Українки в Ялті Будинок–музей в Києві
Слайд № 12

Будинок-музей Лесі Українки в Ялті Будинок–музей в Києві

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді «Плеяда». Тут готували видання для ...
Слайд № 13

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді «Плеяда». Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки. Гурт “Плеяда”

У взаємовідносинах Франка та Лесі були різні періоди: від щирих і дружніх, майже сімейних взаємин, до відкритої конфронтації на ґрунті розбіжностей...
Слайд № 14

У взаємовідносинах Франка та Лесі були різні періоди: від щирих і дружніх, майже сімейних взаємин, до відкритої конфронтації на ґрунті розбіжностей у поглядах на майбутнє національного руху в Україні. Втім, їм вистачало сили та розуму виходити з будь-якої ситуації з гідністю, зберігати товариські стосунки та повагу одне до одного. Іван Франко та Леся Українка

Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 р. в грузинському місті Сурамі. Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвин...
Слайд № 15

Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 р. в грузинському місті Сурамі. Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд із могилами батька й брата. Леся Українка в останні роки життя

Леся Українка збагатила нашу поезію новими темами й мотивами. На межі ХІХ-ХХ ст., використовуючи мандрівні, вічні сюжети світової літератури, стала...
Слайд № 16

Леся Українка збагатила нашу поезію новими темами й мотивами. На межі ХІХ-ХХ ст., використовуючи мандрівні, вічні сюжети світової літератури, стала в авангарді творчих сил, що виводили українське письменство на світовий рівень.

Могила Лесі Українки Пам'ятник у Києві
Слайд № 17

Могила Лесі Українки Пам'ятник у Києві

Пам'ятник Лесі Українці в Києві (площа Лесі Українки). Скульптор Г.Н.Кальченко, архітектор А.Ф.Ігнащенко. Встановлено в 1973 р. Пам'ятник на могилі...
Слайд № 18

Пам'ятник Лесі Українці в Києві (площа Лесі Українки). Скульптор Г.Н.Кальченко, архітектор А.Ф.Ігнащенко. Встановлено в 1973 р. Пам'ятник на могилі Лесі Українки на Байковому кладовищі в Києві. Скульптор Г.Л.Петрашевич. Встановлено в 1939 р.

Пам’ятник Лесі Українки у Клівленді Пам’ятник Лесі Українки у Торонто
Слайд № 19

Пам’ятник Лесі Українки у Клівленді Пам’ятник Лесі Українки у Торонто

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.