Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Сучасні підходи до соціалізації дошкільника
»
Взяти участь Всі події

Літературно-географічна композиція "Земле моя українська..."

Я і Україна

Для кого: 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас

04.02.2021

95

0

0

Опис документу:
Літературно-географічна композиція "Земле моя українська..." стане в нагоді педагогам організаторам, учителям словесникам, класним керівникам у проведенні позакласного заходу. Мета: виховувати почуття патріотизму, поваги до народних звичаїв.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Літературно-географічна композиція

«Земле моя українська...»

Мета: виховувати любов до свого народу, краю, України, видатних людей; закріпити знання учнів з географії та літератури.

Обладнання: національні костюми, карта України, таблиця «Населення України», «Національний склад», ковдри, таріль, квасник, вишиті рушники, портрети видатних діячів та їх цитати.

Дійові особи:

Україна – дівчина в українському вбранні.

Ведучі – хлопець і дівчина.

Гуцули – хлопець і дівчина.

Волиняни – хлопець і дівчина.

ХІД СВЯТА

Звучить пісня «Квітуча Україна».

Ведучий:

На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани…

Та тільки одна на землі Україна,

А ми її доньки й сини.

Ведуча:

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть…

Та тільки одну Батьківщину ми маєм…

Її Україною звуть.

Ведучий:

Цвітуть в полях волошки сині,

В гаях щебечуть солов’ї

Ми живемо на Україні.

Ми дуже любимо її.

Учениця:

Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

Українкою я звуся

І тим іменем горджуся.

Ведучий:

По вкраїнському звичаю

В мене вдача щира, сміла,

Є відвага духу й тіла

І душа моя здорова

Українська лине мова.

Учениця:

Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс – лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак!

Ведучий:

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль».

Ведуча:

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…

Учениця:

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі.

Кликало на битву проти супостата,

То звучало сміхом на полях плаката,

І за все це, мово, дякуємо тобі.

Звучить пісня «Краща мова єднання».

На сцену виходить Україна – в українському вбранні

Україна:

Гей, хлоп’ята і дівчата!

Ті, що мешкають в Карпатах,

У Донбасі, на Поліссі,

Чи у селищі, чи в місті,

Слобожани, волиняни –

Закарпатці, наддніпряни,

І гуцули, й буковинці –

Всі ви, діти, українці!

Всіх запрошує на свято

Україна, ваша мати.

Тільки ви не забувайте,

Тільки добре пам’ятайте:

Свято це не зовсім звичне,

Свято це не зовсім звичне,

Небувале, неодвічне,

А літературно – географічне.

Ведучий:

Ну, а що це означає,

Може, ще й не кожен знає.

Тепер кожен буде знати,

Чому звуться так Карпати,

Звідки назви «Україна»,

«Київ», «Крим» чи «Буковина».

Тож спокійно, без тривоги

Вирушаємо в дорогу.

Учениця:

Україна – золота, чарівна. Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя. Саме слово «Україна» означає країну, край, де живуть українці, український народ. Ця назва згадується 1187 року в давньоруському літописі. І нині наша незалежна держава називається Україною.

Ведучий:

Україна – це прекрасна, чудова земля, яка розкинулася на тисячу кілометрів із заходу на схід і сотні кілометрів з півночі на південь.

Ведуча:

На такій великій території маємо і розкішну природу: тут є і гори, і низовини, і височини, і балки, і яри, і багато – багато великих та малих річок.

Ведучий:

У культурі та побуті українського народу зберігаються певні територіальні особливості, що зумовлені характером історичного розвитку окремих районів країни, природничо-географічними умовами, взаємозв’язків з іншими народами.

Ведуча:

Слід відмітити, що всі регіони, славляться видатними діячами, письменниками, а також своїми народними звичаями, традиціями та піснями. Усі знають, що столиця України – Київ.

Ведучий:

Київ – це старовинне місто. Його називають «матір’ю городів руських». Чи знаєте ви, чому його так називають? А ось чому: Київ існує з давніх – давен. Ось, що розповідає літопис про ті часи.

Ведуча:

Колись давно на цьому місці були тільки гори, вкриті густим незайманим лісом. У лісі водилися дикі звірі – ведмеді, кабани, олені, кози. А повз гори протікала, як і тепер, велика ріка.

Одного разу прийшли сюди три брати – Кий, Щек і Хорив та їхня сестра Либідь. Вони, мабуть, припливли човном по річці, бо доріг тоді майже не було і простіше було пересуватися річками.

  • От яке гарне місце! – сказали брати. – Побудуємо собі тут житло і будемо жити!

Так і оселилися три брати з сестрою на високих горах біля Дніпра. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавицею, а Хорив – на третій горі, що прозвалися від нього Хоревицею. І збудували «град» в ім’я старшого брата і назвали його Київ».

Звучить пісня «Київський вальс».

Ведучий:

КИЄВУ

На пагорбах, піднесений до неба,

Верхами визолочуєш блакить,

І пагорби, і землю цю без тебе

Не можу та й не хочу уявить.

Пощезли орди, що тебе палили,

Пощезли всіх напасників сліди,

А ти стоїш – прегарний і стосилий,

Умудрений віками молодий.

(Ведучі непомітно відходять у глиб імпровізованої сцени. Виходять мати і малий Тарас).

Мати:

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Тарас:

В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята..

(Мати і Тарас йдуть одночасно із промовлянням ведучою вірша).

(Тихо лунає пісня «Думи мої…»).

Ведучий:

Усі ви впізнали малого Тараса. Саме на Київщині, в селі Моринцях, народився Т. Г. Шевченко. Він був сином мужика, а став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведуча:

Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Ім’я Тараса Шевченка стало символом нашого народу.

Ведучий:

Київщина виплекала цілу низку блискучих діячів культури, як-от: Андрій Малишко, Ліна Костенко, Іван Драч, Максим Рильський. Великий знавець рідного слова Максим Рильський писав:

Як  парость  виноградної  лози,
Плекайте  мову.  Пильно  й  ненастанно
Політь  бур'ян.  Чистіша  від  сльози
Вона  хай  буде.  Вірно  і  слухняно
Нехай  вона  щоразу  служить  вам,
Хоч  і  живе  своїм  живим  життям.

Учениця:

Всім вам відомі чудові твори «Страчене життя» Архипа Тесленка, «Микола Джеря» та «Кайдашева сім’я» І. Нечуя – Левицького, ці письменники народилися на Черкащині в Шевченковім краю. А зараз до вашої уваги сімейна сценка з повісті «Кайдашева сім’я», яку високо оцінив І. Франко. Він писав: «Кайдашева сім’я» належить до найкращих оздоб українського письменства». А М. Коцюбинський захоплювався барвистою українською мовою, знанням народних звичаїв, народного життя. Він говорив: «Яка прекрасна мова! Читав – наче погожу воду у спеку пив».

Учениця:

Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Під однією горою, коло зеленої левади в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша.

Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у повітці на ослоні й майстрував. Коло повітки на току два Кайдашеві сини поправляли поди під стіжки: жнива вже закінчувалися і наставала возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого- Лавріном. Робота не йшла в них до рук. Веселому, жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.

  • Карпе! – промовив Лаврін. – А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед

Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

  • Посватаю, кого трапиться, - знехотя обізвався Карпо.

  • Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

  • То сватай, як тобі треба, - сказав Карпо.

  • Якби на мене, то я б сватав Палажку, - сказав Лаврін. – В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

  • Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

  • То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

  • І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

  • То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

  • Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, - сказав Карпо.

  • То бери Химку. Ця як брикне, що й перекинешся, - сказав Лаврін.

  • Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.

Ведуча:

Батько почав кричати на синів, щоб ті працювали. Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали.

  • Карпе! – тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. – Скажи-бо, кого ти будеш сватать?

  • Ат! Одчепись од мене, - тихо промовив Карпо.

  • Бери Ганну.

  • Авжеж! Оце взяв ти той кадівб, що бублика з’їси, поки кругом обійдеш, а як іде…

  • Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, - сказав веселий Лаврін.

  • Мені аби була роботяща та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, - сказав Карпо.

  • То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря і гарна, і трохи бриклива, і в неї серце з перцем, - сказав Лаврін.

  • Гарна думка! - задумливо промовив Карп.

Учениця:

Є гори і долини,

Що й зором не обняти.

А в нашій Україні.

Ми маємо Карпати.

Звучить пісня «Ой, смереко».

Ведуча:

Значний внесок у розвиток України своєї національної ідеї зробили вихідці з Карпат: Іван, Франко, Ольга Кобилянська, Дмитро Павличко, Василь Стефаник, Іван Малкович. До речі, у нас сьогодні гості.

Виходять гуцули – хлопчик і дівчинка.

Гуцули:

Ми веселі гуцулята, живемо в Карпатах,

Що ця назва означає, хочемо сказати.

Хто приїде в наші гори, буде добре знати.

По-німецьки «стрімкі скелі» - то значить Карпати.

Піднялись ми на Говерлу –

Видно, всі Бескиди.

Які пишні, які гарні

Наші краєвиди.

Ведуча (до гуцулят):

Можна я у вас спитаю,

Що Говерла означає?

Дівчинка – гуцулка:

Говерла – найвища карпатська вершина,

А значить – найвища гора України.

Піднятись на гору не кожен посміє,

Лиш той, хто здолать перешкоди зуміє,

Кому невідоме страху почуття.

Говерла – це значить «важке підняття».

З румунської мови ця назва прийшла,

У нас в Україні давно зажила.

Ведучий:

А що таке Бескиди?

Це – гарні краєвиди?

Хлопчик – гуцул:

О ні, Бескиди, брате,

Те саме, що Карпати.

Ведучий:

А чом інакше звуться?

Хлопчик гуцул:

З іншої мови назва прийшла

І в Україні давно зажила.

Бескиди – то скелясті гори.

Ведучий:

Питання щодо походження назви «гуцул» остаточно не з’ясоване. Це слово, можливо, пішло (від молдавського гоц, гуц - «розбійник»).

Учениця:

Гуцули займалися скотарством, лісовими промислами, сплавом лісу по гірських річках. У зв’язку з особливостями природно – географічних умов Карпат землеробство було розвинене меншою мірою. Гуцули відомі художніми промислами, обробкою металу гончарними виробами, килимарством.

Ведуча:

Степова Кіровоградщина – Батьківщина видатних письменників Юрія Яновського, Володимира Винниченка, Євгена Маланюка, це колиска «корифеїв театру» І. Карпенка – Карого, Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, які вписали золоту сторінку в історію українського театру.

Учень:

На березі Чорного моря стоїть місто – герой Одеса. Це надзвичайно красиве, чудове місто. А у назві Одеса зашифровано ціле французьке речення «Води буде вдосталь», якщо прочитати назву міста у зворотному порядку. Кажуть, так відповів скептикам, які не радили будувати велике місто в посушливому степу далеко від річок, герцог Дюк Рішельє.

Звучить пісня «У Чорного моря».

Виходять діти – волиняни.

Дівчинка – волинянка:

Ми приїхали з Волині.

Там озера сині – сині.

Хлопчик – волинянин:

Там ліси зелені коси

Миють в срібних, чистих росах.

Дівчинка – волинянка:

Там болота оксамитні

В найспекотніші дні літні.

Разом:

Там посухи не буває,

Звуть Волинь «вологим краєм».

Ведучий:

Волинь охоплює територію на південь від Прип’яті і верхів’я Західного Бугу, в минулому заселену стародавніми східнослов’янськими племенами дулібів, бужан, волинян та ін. У феодальні часи вона входила до Володимир - Волинського, а згодом Галицько – Bолинського князівства.

Ведуча:

На Волині, а саме Житомирщині народилася всім нам відома, чудова, талановита поетеса Леся Українка.

Поезії Лесі Українки.

Ведучий:

Для Михайла Коцюбинського, Миколи Бажана, Михайла Стельмаха матір’ю – колискою є Поділля.

Ведуча:

Всім відомі письменники Григорій Квітка – Основ’яненко та Павло Грабовський, які народилися на Харківщині.

Ведучий:

Благословенна Полтавщина – батьківщина цілої плеяди майстрів слова, які прославили Україну на весь світ. Згадаймо Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Панаса Мирного, Остапа Вишню, Олеся Гончара, Григора Тютюнника, Павла Загребельного, Василя Симоненка, Бориса Олійника, Архипа Тесленка.

Ведуча:

Нелегка доля судилась Україні, але співучий, волелюбний український народ ніколи не втрачав почуття гумору. Пропонуємо вашій увазі гумореску «Кухлик» П. Глазового.

Ведучий:

Знаю я Полтавщину,

Знаю я Луганщину,

Тільки щось не чув ніколи

Слова «Слобожанщина».

Дівчинка – слобожанка:

Слобожанщина – земля

Сходу України.

Хлопчик – слобожанин:

Є ліси в ній і поля,

Є горби й долин.

Дівчинка – слобожанка:

До привільних цих країв

(Їх «слободи» звали)

Від гнобителів – панів

Селяни втікали.

Як від гноблення втекли,

кріпаки – селяни,

Волю й землю тут знайшли,

Стали слобожани.

Ведуча:

Слобідська Україна, або Слобожанщина (сучасна Харківщина, частково Сумська, Луганська область), - історико – етнографічна область, яка дістала свою назву в результаті одержання переселенцями певних пільг («свобод»). Вона входила до складу Російської держави і заселялась одночасно українцями й росіянами. Більшість українського населення тікала сюди, рятуючись від гноблення польських феодалів.

Ведучий:

На Поліссі і в Чернігівщині народилися Степан Васильченко, Іван Кочерга, Павло Тичина, Юрій Мушкетик, Олександр Довженко.

Ведуча:

Останнім часом Полісся поділяють з урахуванням адміністративного районування: Полісся Українське, Білоруське, Брянське або Рівненське, Житомирське…

Полісянка:

Нероздільна земля і небо,

Нероздільна моя сім’я,

Нероздільна любов до тебе,

Дорога матусю моя.

Полісянка:

Нероздільна людська родина,

Наша мова і наша кров

У єдиній моїй Україні –

Нероздільна моя любов.

Полісянка:

Ген від Сяну до річки Дону

Устає вона в сяйві дна,

Україна – моя ікона

До якої молюсь щодня.

(Звучить пісня «Країно моя»).

Ведуча:Нам з вами найближча, найрідніша Житомирщина, яка є батьківщиною багатьох визначних особистостей.

Ведучий:

Моє Полісся голубе й зелене,
Усе в озерах, ріках, джерельцях.
У цілім світі ти одне для мене,
Моє Полісся, в вікових лісах.

Ведуча:

Тут небо найрідніше і ласкаве,
Тут всі дороги і стежки мої.
Гнучка верба схилилася над ставом,
В кущах бузкових вічні солов’ї.

Ведучий:

І пишний кущ калини під віконцем,
Де пташечка своє гніздечко в’є.
На цій землі усе під щедрим сонцем
Найкраще в світі, рідне і моє.

Тут журавель стоїть біля криниці
І воду п’є живу із джерела.
Живе джерельце чистої водиці —
Б’є для життя, любові і тепла.

Моє Полісся рідне, калинове,
Заквітчане в казкових рушниках.
Джерельне, солов’їне і вербове,
Живе в піснях і житиме в віках.

Ведуча:

Сузіря чотирьох культур

І спорту осяйна величність

Скарбниця віковічних муз –

Ось що для кожного Бердичів!

Ведучий:

Держави нашої шляхи

До міста рідного приводять.

Наш успіх додає снаги.

І віра не згаса в народі!

Учениця:

Ми – єдина країна, єдина держава!

Ми не можемо ділитись на Захід і Схід.

В усім краю віковічна дідів наших слава

І прадавній великий козацький наш рід.

Звучить фінальна пісня «Україна - мати», у виконанні всіх учасників заходу.

15

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.