і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Предмети »

Літературна мандрівка рідним краєм

Перегляд
матеріалу
Отримати код

ЛІТЕРАТУРНА МАНДРІВКА РІДНИМ КРАЄМ

Мета: ознайомити учнів із біографією деяких літераторів, життя яких пов’язане із Зачепилівським районом, розкрити перед ними літературну мапу рідного краю, формувати і зміцнювати любов до рідного краю, виховувати почуття причетності до творення її історії.

Обладнання: мапа Зачепилівського району, портрети літераторів Миколи Рудя, Антона Хижняка, Кіма Балабухи, Миколи Миценка, Миколи Бахмата, мультимедійний проектор (за допомогою якого демонструють краєвиди Зачепилівського району, портрети деяких літераторів, які згадуються під час „мандрівки”).

Учитель: Український поет Леонід Первомайський, який народився у місті Краснограді, один із своїх віршів почав словами, які у нашій сьогоднішній подорожі по літературних стежках рідного краю, стануть заспівом:

Займанка, Сомівка та Бердянка

Пригадають, що я був їх гість.

Так, ми сьогодні здійснимо подорож літературними стежками рідного краю – по Зачепилівському району.

Під час нашої „подорожі” будемо надавати слово учням, які заздалегідь підготували короткі розповіді про людей, які займалися літературною творчістю і життя яких було пов’язане із нашим районом.

Учень: Отже, перший населений пункт, про який ми сьогодні згадаємо – Олександрівка. Село, розташоване на невеличкій річці з немилозвучною назвою – Вошива. Можливо, це й стало причиною того, що у своїх творах український письменник Микола Рудь називав її то Вишневою, то Шепелявою...

Учениця: Уривок із роману Миколи Рудя „Не жди, не клич”:

„В сонячній повені снить Чумацький шлях, снять степи, облямовані на півночі лискучою сталевою стягою Берестової, на південному сході – Орелі, а ось тут, край городу дихає, і вабить, і манить тебе прохолодо-йодиста, вільшано-лознякова, круто-звивиста Шепелява...

Шепіт...

Марення, передавнини чи ява...”

Учень: Рудь Микола Данилович народився у селі Олександрівці Зачепилівської волості Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (тепер село Олександрівка Зачепилівського району Харківської області) 9 травня 1912 року в багатодітній селянській сім’ї. Під час навчання в Зачепилівській семирічці вчителі мови та літератури Злидень Ф.Є. та Прищепа І.М. (обидва письменники) помітили у хлопця здібності і залучили його до літературної творчості. Перший вірш Тарасові” був надрукований в березневому номері дитячого журналу Червоні квіти” за 1928 рік. Після спроби продовжити навчання в Красноградському педтехнікумі поїхав на Донбас і до початку Великої Вітчизняної війни працював на металургійному заводі в місті Донецьку та на шахті. Заочно вчився у Московському літературному інституті імені О.М. Горького. Перша збірка Найближче” вийшла в серії Бібліотека письменників Донбасу” 1936 року. Майже одночасно у Харківському видавництві Український робітник” друкується збірка Після бурі”.

Член Спілки письменників СРСР з 1939 року.

З перших днів Великої Вітчизняної війни перебував на фронті, працював у редакціях газет.

Після війни – на журналістській роботі.

Помер 22 жовтня 1989 року у Києві.

Бібліотекар: З кінця 40-х років починається активна праця письменника Миколи Даниловича Рудя, виходять поетичні збірки “Слово після бою” (1947), “Чобітки”, “Рідні вогні” (1950), “Граніт Сталінграда” (1951), “Донецькі зорі (1958), Грім на зелене гілля (1960), „Танцюрист” (віршовані розповіді для дітей, 1972); книжки повістей, оповідань та нарисів На Поділлі (1955), Час клопоту і сподівань (1956), Гомін до схід сонця (1959), Синій птах (1961), „Дивень” (1973); романи І не сказала люблю” (1964), З матірю на самоті (1967), Не жди, не клич ( 1978), Де твій батько? ( 1986).

(Бібліотекар називає твори письменника, які є у шкільній бібліотеці.)

Учитель: Не будемо залишати береги такої чудової річки, як Вошива. Зупинимося ще в одному селі, яке розташоване на її берегах, - Миколаївці, де народився Микола Миценко.

Учень: Миценко Микола Іванович народився 12 лютого 1932 року в селі Миколаївці Зачепилівського району Харківської області. Закінчив Миколаївську семирічку, а також дев’ятий клас Зачепилівської середньої школи. З грудня 1949 року по жовтень 1951 року працював складачем Зачепилівської районної друкарні. Служив у Радянській армії. З 1955 року мешкає на Волині. У 1965 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Працював на різних посадах в районних газетах Олицького, Шацького, Цуманського та Ківерцівського районів Волинської області.

З 1964 по 1987 роки працював редактором Ківерцівської районної газети “Ленінським шляхом”. З 1960 року – член Національної спілки журналістів України. З 1992 року – пенсіонер, але не полишає творчої праці, його замітки, кореспонденції, а також гуморески та вірші друкуються в республіканських, обласних та районних часописах. За багаторічну працю в журналістиці в червні 2003 року Миколі Миценку указом Президента України призначена довічна державна стипендія.

Бібліотекар: У бібліотеці Зачепилівського ліцею є дві роботи Миколи Миценка – збірка лірики „Осінній сум” (Луцьк, 2003) та історико-краєзнавчий нарис „Козацьке село Миколаївка” (Луцьк, 2004).

Учениця: На світі іншого не знаю,

В думках до тебе лину я,

Мій слобожанський рідний краю,

О, Миколаївко моя.

Тече Вишнева неквапливо

Крізь густі лози і терни,

Над нею верби похилились,

Ховають в затінках човни.

В квітучих мальвах – білі хати,

Садки смарагдові довкруг,

Біжить стежина споришами

У запашний чаїний луг.

Яскраве сонце – в небі синім,

Вітрець гойдає колос нив,

Що, наче море, неозорі

Стоять в чеканні щедрих жнив.

Тут люди мудрі й працьовиті

Із діда-прадіда живуть,

Свої роди селянські славні

Ще від козаччини ведуть.

Село моє – колиска й мати,

Любов і радість, і біда,

Це найсмачніший хліб дитинства

Й цілюща з джерела вода.

Учитель: У нашому районі два села, які своїм виникненням завдячують козакам. Про одне ви вже почули з поезії Миколи Миценка, а друге – це Зачепилівка. Коли мова заходить про літературну спадщину нашого краю, то обовязково називаємо українського письменника Антона Хижняка.

Учень: Хижняк Антон Федорович народився 8 грудня 1907 року в с. Зачепилівці в бідній селянській родині. Закінчив Харківський педагогічний інститут (1941). З 1930 р. працював у районних газетах Краснограда, Липців, Змійова, з 1933 по 1939 р. був відповідальним секретарем обласної газети „Соціалістична Харківщина”. Під час Великої Вітчизняної війни працював у цій же газеті в Купянську, а потім знову в Харкові. Після війни працював у львівській газеті „Вільна Україна”. З 1950 до 1961 р. був головним редактором „Літературної газети”.

Перше оповідання „Голуба кров” було надруковане 1929 р.

Член Спілки письменників СРСР з 1950 року.

За повість „Нільська легенда” 1973 року удостоєний Міжнародної премії імені Г.-А. Насера.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, „Знак Пошани”, медалями та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Помер 15 жовтня 1993 року у Києві.

Бібліотекар: Антон Федорович Хижняк - автор збірок оповідань „Львівські оповідання” (1948), „Килимок” (1961), „Краса життя” (1962); п’єси „На велику землю” (1949); повістей „Тамара” (1959), „Невгамовна” (1961), „Онуки спитають” (1963), „Нільська легенда” (1965), „Київська прелюдія” (1977); книжок нарисів „Шведські враження” (1956), „Київська унікальна” (1962), „Іменням Леніна єдині” (1968), „Слово сучасника” (1974); романів „Данило Галицький” (1951), „Крізь століття” (1982) та інших творів.

(Бібліотекар називає твори А.Хижняка, які є у бібліотеці ліцею.)

Учитель: Сьогодні ми згадаємо ще про одного уродженця Зачепилівки, правда, не такого відомого, як Антон Хижняк, але теж причетного до журналістики та літератури – Миколу Бахмата.

Учень: Бахмат Микола Остапович народився 1935 році, на околиці Зачепилівки, в старій довгій хаті під соломою.

Юнак навчався в Зачепилівській середній школі, а в 1953 році її закінчив.

Не встиг Микола визначитися в житті, як призвали до Армії. Двадцять три доби їхав потягом до Владивостока. Сержантська школа, сувора дисципліна, щоденні заняття, марші. А далі сопки, тайга, “стройбат”, будівництво дороги, казарми вітри з морозом, чергування в їдальні, робота в штабі, клубі батальйону і ось демобілізація в жовтні 1957 року. Що робити? Куди піти працювати.

А саме на той час на село направляли молодь після закінчення курсів у м. Харкові. Поїхав в Орчик і Микола Остапович. Працював серед людей, а свої гуморески, вірші писав до районної газети, згодом пішов до редакції працювати. Тут він відбувся як письменник, гуморист, байкар.

Але ж цього замало. Потрібні були знання. І Микола Остапович вступив до Дніпропетровського університету на філологічний факультет. Помітили його здібності і запросили працювати у вузівській багатотиражці. Цікаве життя було. Малював, оформляв як редактор факультетську стінгазету Філолог.

А потім доля закинула до Царичанки, де трудився Микола Остапович в районній газеті “Приорільська правда”

Писав, малював в газету. Його малюнками оформлено книги про Царичанку до 400-річчя. Є й пісні на його вірші. А в домашній бібліотеці М.О. Бахмата зберігаються щоденники з віршами, які почав писати ще в 1951 році, ще в армії.

Учениця: Задививсь на Ніну

Із провулку тракторець

Вихопивсь на трасу,

А там дівчина корову

Вела до випасу.

Задививсь хлопець на неї,

Не відведе очі,

Поки його тракторець

У тинок ускочив.

- Чи дороги вже не бачиш? –

Вибіг дядько з хати. –

Як напився, за кермо

Не треба сідати.

- Та який я, дядьку, пяний? -

Мовив той з кабіни. –

Я ж не винен, що зустрілась

Мені ваша Ніна.

Бібліотекар: У бібліотеці нашого навчального закладу є дві збірочки віршів та гуморесок Миколи Остаповича Бахмата, які він подарував Зачепилівській школі: „Пастка для себе” (Царичанка, 2006) та „Душі закоханої світ” (Царичанка, 2006).

Учитель: Не можна не згадати ще два села нашого району – Старе Мажарове та Бердянку, з якими пов’язана доля Балабухи Кіма Хомича - українського літературознавця, критика, поета і перекладача, громадського діяча, професора кафедри української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Учень: Народився Кім Хомич Балабуха 5 грудня 1936 року в селі Старому Мажаровому Зачепилівського району на Харківщині. Батько, Балабуха Хома Васильович, із селян-середняків, був директором Бердянської школи, пішов добровольцем на фронт, загинув під Краснодаром у вересні 1942 року. Мати, Софія Гаврилівна, провчила в селі три покоління дітей російській мові, померла 8 травня 1995 року.

Кім Балабуха починав учитись в евакуації, в Сталінградській області, закінчив Красноградське педагогічне училище, Харківський педагогічний інститут, брав участь у студентських виїздах на цілину. За хрущовської відлиги три роки працював в обкомі комсомолу, потім викладав у педагогічному училищі, а з 1967 року – в педагогічному інституті. 1975 року захистив кандидатську дисертаці.

Майже сорок років він віддав роботі на кафедрі української та світової літератури. Улюбленець студентів, енциклопедично обізнаний, ерудований, енергійний, Кім Хомич Балабуха служив справі виховання філологів–україністів.

Як історик літератури, професор К.Х. Балабуха досліджував творчість багатьох українських письменників та інтелектуалів ХVІІІ – ХХ століть. На сторінках його наукових і публіцистичних праць зринають імена Сковороди й Котляревського, Квітки-Ослов’яненка й Шевченка, Костомарова й Франка, Потебні й Лесі Українки, а ще Володимира Самійленка, Гната Хотневича, Павла Тичини, Миколи Хвильового, Миколи Бажана, Юрія Яновського, Юрія Шевельова, Андрія Малишка, Платона Воронька, Олеся Гончара, Івана Драча, Ліни Костенко, Бориса Олійника.

Кім Хомич Балабуха був автором цікавих книжок: „Квітка Основ’яненко та Харківщина”, „України слава – України слово”, „Двом вікам полтаво-харківського відродження – інтерпретація „Енеїди”, численних статей, есеїв, відгуків та рецензій. А ще Кім Хомич Балабуха був авторитетним слобідським краєзнавцем, активним діячем товариств „Знання”, „Просвіта”, „Спадщина”, „Україна – світ”, Конгресу української інтелігенції, автором оригінальних поетичних творів, що в різні роки були надруковані на шпальтах „Літературної України”, на сторінках часописів „Березіль”, „Дніпро”, альманахів „Поезія”, „Вітрила”, антології „Слобожанська Муза”, перекладачем поезії адама Міцкевича, Максима Богдановича, Анни Ахматової, Іллі Сельвінського, Роберта Рождественського, Євгенія Євтушенка.

Помер 6 листопада 2006 року.

Учениця: Безсмертники

Пять синів було в матері.

Пять соколів.

А вона у них, ненька,

Одна.

Пять синів було в матері,

А в неділю під хатою

Їм вручила повістки

Війна.

Знає ж тільки півсвіту,

Чорна ніч та повітка.

Та старенька знає. Ще зна.

Що та кожна повістка

ять для матері

І по кожній для діток) –

Мов розверста холодна труна.

Пять синів було в матері.

Пять соколів.

І усіх їх вернула війна.

І весіль було п’ять,

І хрестин двадцять п’ять...

Тільки мати така –

На півсвіту одна.

Учитель: Цим оптимістичним віршем Кіма Балабухи ми й закінчимо нашу літературну мандрівку по рідному краю.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Зразок заочної літературної подорожі
  • Додано
    13.08.2018
  • Розділ
    Позашкільна освіта
  • Клас
    10 Клас, 11 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    160
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    AR420244
  • Вподобань
    0
Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 години
1400 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь