Література рідного краю "Повернення Олександра Матвєєва додому"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

9 клас

ТЕМА. Повернення Олександра Матвєєва додому

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю Олександра Матвєєва, формуванням його світогляду, творчими доробками, дослідити тематику віршів; виховувати любов до поетичного слова, до рідної землі, повагу до людей.

Обладнання: портрет Олександра Матвєєва; виставка збірок письменника; підготовлена дошка, на якій вислови автора із його збірок, карта Хмельницької області, диск із записом пісень на слова О. Матвєєва.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Методи й прийоми: урок-знайомство.

Вічним птахом лечу в вишині,

Співом ніжним звучу в тишині.

Щастя й радість у серці моїм –

Я вернувся, вернувсь в рідний дім.

О. Матвєєв

ХІД УРОКУ

  1. Організація класу

II. Звучить магнітофонний запис пісні "Поділля, Поділля - колиско любові" у виконанні Миколи Гнатюка.

ІII. Мелодія стихає, на фоні притишеної мелодії голоси
учнів:

1. Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало.

2. Поділля. Рідний край, золота чарівна сторона. Земля, уквітчана рястом, закосичена зелом. Блакитне безмежжя неба над головою, золоте море колосся, стародавній замок, сучасні обеліски, пам'ятники - величні знаки вічного буття нашого народу. Ізяславщина - це земля, овіяна легендами, край неповторної краси, з мальовничими селами, родючими землями, повноводими річками, пишними лісами і гаями. Починається вона від батьківського порога, стежини, тополі стрункої біля твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку. А ще починається вона з прадавніх коренів твого роду, історії рідного краю. Живуть тут прекрасні талановиті люди. Мусимо знати їхні імена, їхню творчість, щоб мати повніше уявлення про свою малу батьківщину, аби більше цінувати її, трепетніше любити.

Вчитель. Сьогоднішній урок літератури рідного краю — незвичайний для вас, оскільки ми вперше подорожуємо літературними стежками не Хмельниччини, а рідною Ізяславщиною, зокрема місцями, які дуже близькі для нас: нашими вулицями, знайомими дорогами і рідними стежками. Сьогодні мова піде про людину, життя якої склалось так, що багато років назад доля закинула далеко-далеко від рідної землі, від рідного краю. І хоч далеко він від України, але не забуває її, пам’ятає, звідки він пішов у великий світ, тобто своє коріння. Бо людина без коріння – це людина без душі. А чи зможе вона жити без душі? Як ви вже, напевно, зрозуміли, мова піде про нашого земляка Олександра Івановича Матвєєва.

Творчість цієї людини є цілковитим віддзеркаленням його характеру – променистою, неспокійною й водночас романтичною, ніжною, ліричною. Запитаєте, хто він, де черпає натхнення і силу? Про це й поговоримо на сьогоднішньому уроці.

І учень. Побувавши на творчому вечорі О. Матвєєва, ознайомившись із матеріалами, що наявні в бібліотеці, перше, що кидається в очі це те, що Олександр Іванович надзвичайно скромна людина. Зовсім не любить говорити і писати про себе, тому біографічні відомості про поета дуже скупі.

Народився майбутній поет 5 травня 1942 року в селі Долоччя (належить до Кунівської сільської ради) Ізяславського району в колгоспній сім’ї. На все життя в пам’яті залишився цей чарівний куточок України, адже «тут моє живе коріння, в земній незримій глибині». Слід відмітити, що в творчому доробку поета є чимало віршів, присвячених селу, а зараз послухайте, як поет пише про своє рідне село.

Читець читає вірш «Долоччя» (додаток до уроків)

ІІ учень. Дитячі роки пройшли в надзвичайно важкі часи, адже це були воєнні і післявоєнні роки. Батько не повернувся додому, загинув 1943 року в Німеччині при черговій спробі вирватись на волю із табору військовополонених. Ріс разом з братом, оточений любов’ю мами, бабусі та дідуся. Тому, мабуть, і не дивно, що кожній дорогій людині Олександр Іванович подарував поетичні слова.

Читці читають поезії «Видіння», «Повернення», «Дід», «Розділення». (додаток до уроків)

ІІІ учень. Швидко промайнули дитячі роки, ті часи, коли працював пастухом в колгоспі, коли навчався в Кунівській середній школі, коли мріялося про все на світі, а надто була одна заповітна мрія: стати моряком. Але в ті далекі часи ніхто навіть і уявити не міг, що далека дитяча мрія може здійснитися. Та спочатку прийшлось попрацювати у бригаді шахтобудівників на Донбасі, а лише тоді Олександр Матвєєв поступив вчитися в Одеське морське училище, яке закінчив в 1964 році.

Читці читають вірші «Скрізь життя порозкидало» та «Морське братство»

Курсантам Одеського морехідного

училища випуску 1964 року

Скрізь життя порозкидало Однокашників-хлоп'ят: По дорогах і вокзалах - Не вернути їх назад.

Друг Олег аж на Камчатці — Всюди трудиться братва. А Сашка по рознарядці Приголубила Москва.

Скуштувавши заграниці, Клим додому ходу дав. Ми, слов'яни, наче птиці, Жить не можем без гнізда.

Скрізь життя порозкидало Однокашників моїх. Миші з Колею не стало — Відійшли в чужі краї.

І нема того вокзалу, Де квиток я в юність взяв. Вже нові часи настали. І не той тепер вокзал.

МОРСЬКЕ БРАТСТВО

Із літ минулих персонажі Враз постають в очах моїх. І вже до ранку спать не ляжу: Укотре знову бачу їх.

Зі мною поруч друг Михайлик Він стерновим на шлюпці був, І пензенський хлопчина Алик З причалу радісно махнув.

О мореходко, о герої! Який був дружний екіпаж! Особий шик ходи морської, Наївних юнаків кураж.

Курсантські бережу погони — Вони дорожчі еполет. Морськії склянки-передзвони Летять — не зупинить їх лет.

Років минулих персонажі Знов починають в море звать. Душа моряцька ніби каже: "Все доведеться повторять".

ІV учень. А далі дитяча мрія стала дійсністю, адже Олександр Матвєєв став моряком. Пройшов всі сходинки моряцької служби від матроса до капітана. Служив на Сахаліні. Тут і прикипів душею і серцем до цього далекого і холодного краю. Звідси проліг не один морський рейд по морських просторах світу.

Учні читають поезії «Сахалінський мотив», «Сахалін»

САХАЛІНСЬКИЙ МОТИВ

Я кожен раз, як перший раз, З тривогою стрічаюсь з морем. Прийшов мій заповітний час, - Душа радіє на просторі.

І знову весело мені. Стою від моря за півметра І чую пісню вдалині І звуки танго в стилі ретро.

Уже ясніє неба лик. Ховають ночі сни колишні. А море — в серці на весь вік Й вітри сердиті і невтішні.

Стою при березі один, Вітри гуляють на просторі. Близький-далекий Сахалін — Відкрите й життєдайне море.

САХАЛІН

Летючий контур Сахаліну, Неначе парусний корвет. До нього я на крилах лину, Мене він завжди зве вперед.

Пройшло тут літ моїх немало, Усе було тут — не секрет. Мене тут море повінчало, І я тепер з ним тет-а-тет.

Мій Сахалін — завітний острів, До нього я завжди спішу. І хоч живеться тут непросто, Його повік не залишу!

Пором відходить від причалу... Попереду мій перший створ. Не випускаю з рук штурвала, А навкруги такий прозор!

Карбують крок в строю курсанти, Я бачу в них Вітчизни дух, Морфлот багатий на таланти, Тут кожен — справжній відчайдух.

О рідне, славне пароплавство, Тобі служу з юнацьких літ. Тут гартувалось наше братство, Без тебе світ мені — не світ.

V учень. Протягом всього «морського» періоду свого життя Олександр Іванович побував в різних куточках нашої планети, в багатьох країнах, зокрема, в Японії, Німеччині, Австрії, Кіпрі, Америці… Деякий час жив і працював навіть в Китаї, правда, перед цим здобув ще одну вищу освіту – юриста. Дуже компанійська людина. З ним легко тим, хто його оточує. Мабуть, через це у нього є багато друзів. Саме їм Матвєєв присвятив не одну поезію.

Читець читає поезію «Російські капітани»

РОСІЙСЬКІ КАПІТАНИ

Кораблі, кораблі, кораблі - Бачу їх в своїх снах безнастанно. Тануть, тануть в туманній імлі... Там моєї землі капітани.

Славнозвісних імен цілий ряд. 1 наступні, нові покоління... Хоч величні, та скромно стоять. А в серцях їх — любов і горіння.

Слави й честі поет Гумільов, Котрий словом скорив всю Росію. Хоч і щастя свого не знайшов, Але людям простим дав надію.

Там затаєно-стриманий Блок, Що писав свої вірші натхненні. І близький, і далекий, як Бог, Відчайдушний, веселий Єсенін.

Там Рубцов, ніби в дивному сні... Теж полишив він музу зарано. Може, вгледів зорю вдалині І давно уже став капітаном.

І всесвітньо відомий герой, Та душею не знаний Гагарін, Трудівник золотий — не ізгой. Він полинув навіки за хмари.

Бачу й друга свого в тім ряду Між плеяди моїх капітанів. Друг продовжив геройську ходу, Не злякавсь неземних ураганів.

Я іду їх слідами у світ,

Сам пройшов і моря, й океани.

Я Росії служу з юних літ,

А в морфлоті служу капітаном.

Вчитель. Здається, людина у житті досягла таких висот, про які дехто і не мріяв. Дві освіти, свій бізнес, капітан далекого плавання, а віднедавна – ще і почесний віце-президент Сахалінського пароплавства. Але ні. Є в Олександра Івановича ще одна пристрасть, яку довгий час приховував. Це його любов до поетичного слова. Писати вірші почав давно, ще в школі, але вважав, що це так собі і серйозного значення не надавав. Часом свої поетичні вірші друкував в газетах, які читали моряки, але під псевдонімом. Чомусь не міг уявити: капітан великого корабля і пише вірші. Все змінилось в одну якусь мить. Поетичні рядки прямо почали виливатися на папір. І зародилася мрія: видати поетичні збірки. Одна за одною вийшли три збірки «Русские капитаны», «Вечный моряк», «Берега любви» російською мовою. Це і недивно, адже більша половина прожитих років пройшли в Росії, і Росію Матвєєв вважає своєю другою домівкою. Крім того, вже деякий час Олександр Матвєєв живе в Московській області і є членом Союзу письменників Росії, членом правління Московської обласної письменницької організації, лауреат літературної премії ім. Р. Рождественського (2004) та С. Єсеніна (2006). Одного разу Матвєєв у Москві познайомився із земляком, співаком та композитором Миколою Шершнем. Він прочитав його вірші, і сказав, що вони легко «лягають» на ноти. Так з’явилися перші пісні. У 2003 році на Міжнародному конкурсі «Шлягер року» тендем Матвєєв-Шершень здобув упевнену перемогу з альбомом «Свое серце надо слушать». В 2005 році вийшли наступні музичні альбоми: сучасного романсу «Вечные слова» (спільно з першим басом Росії Володимиром Тверським); «Любовные качели» (композитор Олена Спас) та «Песни морского волка» (композитори В. Вишняков, В. Воронцов, А. Миловидов); в 2004-2006 – диск «Любовь и море» і «Паруса судьбы» (спільно з народним артистом Росії Віктором Балашовим). Крім того, чотири рази був лауреатом Міжнародного конкурсу «Шлягер року» (Київ, 2003, 2004, 2005) та Всеросійського ім. Г. В. Свиридова (2004). Слід відмітити, що лише в одній збірці «Берега любви» надруковано майже вісімдесят пісень.

Звучить пісня на слова О. Матвєєва.

Вчитель. Хочу познайомити Вас із новим амплуа Матвєєва. Це Матвєєв-перекладач та прозаїк. Зовсім несподівано для себе, як зазначив сам поет, йому захотілося перекласти Е. Дікенсона, Джона Монтагю, Едгара Аллана По, Уільяма Блейка. Також є переклади творів сучасної української поезії: Влада Озимого (до речі, він наш земляк з м. Острога), Владлена Ковтуна та Лариси Петрової.

Учні читають окремі переклади О. Матвєєва на російській мові

ЛАРИСА ПЕТРОВА

НЕОСУЩЕСТВЛЕННАЯ МЕЧТА

Распрощаюсь я тихонько С тем, что душу греет. Пусть слепое естество Хоть на миг прозреет.

И поймет, что в жизни єсть Кое-что важнеє. Не сложилось, не слюбилось, Но зарей алеет.

Не слюбилось, не сложилось, Может, так и лучше. Снова встречи, снова ветер Разгоняет тучи.

Судьбоносные просторы, - Нелегка дорога. И найдешь, и потеряешь, — Все во власти Бога

Вчитель. Напевно, не таємниця для вас те, що всі моряки багато часу проводять у плаванні і вдома бувають надто рідко, а що вже казати про ту домівку, де народився і виріс. Так вийшло і в Олександра Івановича, що на своїй малій батьківщині він бував рідко. Лише після того, як наш земляк став почесним віце-президентом Сахалінського пароплавства, в Олександра Матвєєва появився шанс частіше бувати в рідній домівці, адже там ще жила найрідніша людина – мама, Єлизавета Федорівна. Магнітом тягне нашого героя сюди, на батьківську землю. Лелекою повертається до рідного гнізда, звідки багато років випурхнув. Вчитайтесь та вдумайтесь в слова епіграфа нашого уроку.

На жаль, багатьох людей уже немає в живих, вічним сном спочивають на цвинтарі, на впізнати і ті місця, де пройшли такі далекі дитячі та юнацькі роки. І зароджується думка: подарувати рідній землі, рідним місцям українську збірку поезій. І в 2005 році мрія стала дійсністю. Надрукована перша україномовна збірка поезій з поетичною та промовистою назвою «Повернення». І ось ця збірка перед вами. Вона гарно і естетично оформлена, складається з трьох частин: «Сила кохання», «Вічний моряк» та «Повернення». І хоч вийшла невеликим тиражем, всього лише 1000 примірників, але придбати її було багато охочих.

Учень читає вірш «Повернення додому» (додаток до уроку)

Вчитель. Хочу сказати, що немає сьогодні в живих вже нікого з рідних Олександра Івановича, але не забуває він, звідки його коріння. Уже два рази в місцевому Будинку культури в с. Кунів відбувся його творчий вечір, зустріч із поетом земляком. Крім того, Олександр Іванович залишив пам'ять про себе ще й тим, що в с. Долоччі за його кошти була збудована церква, освячення якої відбулося в цьому році.

Я просила вас, щоб ви прочитали поезії збірки «Повернення» і проаналізували її за тематикою (перевірка виконання учнями пошукового домашнього завдання)

Визначення тематики поетичної збірки «Повернення»:

  • рідна земля, отчий дім, рідне село («Повернення додому», «Село»);

  • природа («Сніг довкола білий, білий», «По першому снігу», «Літо», «Степ»);

  • найпрекрасніші почуття на землі – любов, кохання («Споконвічні слова», «Перше побачення», «Не свари ти мене і не лай»);

  • вічна стихія О. Матвєєва: море («Ода морю», «Перший капітан», «Вічний моряк»);

  • дружба, покаяння за здійсненне («Сповідь грішника», «Мій друг раптово захандрив», «Я не люблю ходить по колу»).

Учні читають вірші за тематикою збірки.

V. Підсумок уроку

1. «Мікрофон»

  • Яке основне правило ви могли б взяти для себе із сьогоднішнього уроку?

  • Які поезії вам найбільше сподобалися? Чому?

  • Чи хотілося б вам висловити свої думки, розкрити
    переживання у поетичній чи прозовій формі?

2. Підсумкове слово вчителя

У вас попереду ціле життя. Але яким воно буде, залежить від вас самих, від вашого вибору. Нехай же у ваших душах проростає лише зерно добра і любові.

Шануйте свою рідну землю, бережіть Батьківщину, любіть і поважайте батьків, не забувайте про батьків ваших батьків, одиноких людей, які живуть поряд. Хай не сумує батьківська хата, виглядаючи вас із далеких доріг. Кожне ваше слово, кожен ваш вчинок творить ваш образ людини. Нехай цей образ буде гідним, адже звання Людини — найвище на землі. І куди б доля не закинула вас у майбутньому, повертайтесь до рідних домівок, рідних людей, як лелеки щовесни повертаються до своїх гнізд.

А на завершення уроку послухайте вірш «О, скільки щастя в слові «дім»!» (читає вчитель)

О, скільки щастя в слові «дім» Жили тут рідні всі мої. Затих давно весняний грім. В садах проснулись солов'ї.

Вернусь в думках в забутий сад, Нап'юсь криничної води. І буде перший зорепад, І я стоятиму радий.

Зі мною щастя юних літ — Всі біди згинули в огні. В душі цвіте любові світ — Я серцем в отчій стороні.

Незабутній пісенний мій край. В небі світлім розсипані зорі. В рідний край повертаюсь, як в рай, На широкі вкраїнські простори.

V. Домашнє завдання

Виконати одне із завдань на вибір.

  1. Написати відгук про сьогоднішній урок.

Скласти власний вірш-роздум, який би перегукувався з тематикою сьогоднішнього уроку

  1. .

КОНІ

Літа мої, неначе коні, Минуле я своє лелію Нестримно квапляться, летять В нім долю віднайшов свою.. Ой коні, коні невгомонні, Я ним і досі серце грію Вас не вернуть, не наздогнать. І сонячну наснагу п'ю.

Скажіть, куди мчитеся, коні? Ой коні, коні — милі роки, Прошу вас зупинити біг. Вас не утримать на лету. За вами верби на осонні Мої ви сходження високі Роняють сльози у моріг. В життя — у світлу красоту.

Знов треба з силами зібратись Дорога вічна йде у світ, Щоб у небесну даль піднятись, Щоб світ зорів із-під копит.

Додаток до уроків

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Я вернувся, вернувсь в рідний дім Щастя й радість у серці моїм. Миє коси вербичка в ставу, Я душею із нею живу.

Там в далеких заморських краях Тільки й мріяв про цвіт на полях, І витьохкував пісню свою Соловейко мені у гаю.

Гори, ріки, ліси і долини – Світлий образ моєї Вкраїни. Знов із серця тепло струменіє, А душа моя квітне й радіє.

Образ світлий моєї Вкраїни – Гори, ріки, ліси і долини. Розцвіли на каштанах свічки, І запахли лілові бузки.

Ні на мить не склепляю повік, Бачу краю свого світлий лик. Вічним птахом лечу в вишині, Співом ніжним звучу в тишині.

Щастя й радість у серці моїм – Я вернувся, вернувсь в рідний дім. Гори, ріки, ліси і долини — Світлий образ моєї Вкраїни.

Знов із серця тепло струменіє, А душа моя квітне й радіє. І в журбі у далеких країнах Серце чує тебе, Україно!

Долоччя

Слово є заповітне — Долоччя, В нім душі неприхований трепіт. Це — дитинства щасливий куточок, Журавлів відлітаючий клекіт.

Що було, пам'ятаю донині: Пагорб Пуща, туман над ярами. Он дідусь мій іде по стежині, Й молода усміхається мама.

Ніби райдуга — міст через річку, І духмяні покошені трави, І запалена вечором свічка Та бабусі розмова ласкава.

І куди ж журавлям тим летіти, У яку далечінь променисту? Побував я в Долоччі цим літом Й ніби знову зустрівся з дитинством.

Любе серцю моєму Долоччя, Знов до тебе у споминах лину — Найпривітніший в світі куточок, Найрідніша для мене місцина.

ВИДІННЯ

Пам'яті мого батька

Івана Матвєєва присвячується

Собаки лементують злющі, І звірі скиглять голоднющі, Кричать у хащах диво-птиці, Все наяву, а може, сниться.

Страхіття, чортики рогаті... Свіча мигтить у темній хаті, Суха галузка в шибку стука, Незваний гість у двері грюка.

Відходять і приходять тіні... А я у сні тривожнім нині Стою, молюсь і просинаюсь, Від стуку в двері іздригаюсь.

Та хто ж це стука так і злиться, А може, це мені все сниться? І раптом чую голос дужчий І плач пронизливий, кричущий.

Свіча до ранку догоріла, Нічна темнота посіріла. Почувсь бабусин голос тихий: "Вставай, Саньку, татусь приїхав".

У двері стук забуть не можу - Наснився батечко, о Боже, Що він живим з війни вернувся. Згадав я сон — і стрепенувся.

РОЗДІЛЕННЯ

Пам'яті Марти Лещенко

Коли журба, бува, приходить, Вістей не подає братусь, Занурююсь я в тихі води, В твої простори, рідна Русь.

Я бачу сопки Сахаліну, Тайгові і ліси, й бори, Розлогу мамину калину І Підмосков'я вечори.

Коли нещастя чи тривога Життя в безвихідь заведе, Тоді молюсь, питаю Бога, А чи мене Вкраїна жде?

Ріка, криниця, баба Марта, Окраєць хліба з молоком І віра у щасливе завтра, Жоржини пишні під вікном.

В селі вкраїнському родився, В Росії всюди побував... О, як цей світ перемінився, Де жив, трудився і кохав!

Та сон мене і тисне, й душить, Бо знову дідько ділить нас. Все навпіл: і серця, і душі — Гіркий же просинання час.

ДІД

Пам'яті Ф.Ф. Лещенка

"Куди оце усе поділось?" — Мій дід отак колись твердив. У пам'яті його лишилось Життя, де був він молодим.

Малим я дідуся все слухав, Не розумів оті слова: Як це погано чують вуха? Боліть як може голова?

Піду я скоро вже під грушу,— На цвинтар пальцем показав, — Віддам Всевишньому я душу. Ти б швидше, внучку, виростав".

Любив казки я слухать діда, А їх було у нього тьма. Я внуку про свій сум повідав, Але йому все це дарма.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
7
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!