і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Література рідного краю "Береги любові Олександра Матвєєва"

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема уроку. Література рідного краю. Береги любові

Олександра Матвєєва.

Мета уроку: ознайомити учнів з поезією О. Матвєєва;

розвивати вміння готувати виступи, усні

повідомлення; виховувати високе почуття

любові до України, матері, жінки.

Обладнання: портрет поета; виставка його збірок, виставка

книг митців Хмельниччини, плакат.

Любов –неначе вільна птиця,

Де тепло їй, туди й летить.

Не визнає вона границі,

І без любові нам не жить.

О. Матвєєв

Хід уроку

І. Оголошення теми й мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Пригадайте письменників Хмельниччини та їх твори, що відомі вам.

2. Виступ шкільного бібліотекаря з оглядом літератури «Славні імена Поділля»

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

1.Звучить пісня «Повернення додому» (слова див. в додатку перед уроком)

2.Вступне слово вчителя.

Наша земля багата і щира на таланти. Ви вже в цьому переконались, слухаючи виступ бібліотекаря. Сьогодні у нас незвичайний урок: у класі – талановитий московський поет, наш земляк Олександр Іванович Матвєєв.

3. Олександр Матвєєв.

Моя мила батьківщина – старовинне село Долоччя, благословенна і вічна батьківщина. Як і у вас, була в мене дитяча мрія – стати моряком. Дякувати Богу – не стала вона міражем. Збулась. Пізнав безмір цілого світу. Запрошую вас на свій корабель «Береги любові». Разом попливемо до вічних материків – рідної землі, матері, жінки.

Учень читає поезію О. Матвєєва «Острів кохання»

ОСТРІВ КОХАННЯ

Десь там, біля моря, блакитного моря, Де в небі нічному блиск зір золотий, До берега горнуться хвилі прозорі І чути, як в мушлях шумує прибій.

Лунає фламенко, дзвенять кастаньєти, І пристрасть в жагучих очах пломенить – Там юність нестримно, неначе комета, Назустріч вітрам доленосним летить.

В безкрайньому морі на чистім роздоллі Колись ми кохання знайшли острівець. Там мріям юначим і воля, і доля, Й цілюща наснага для спраглих сердець.

На скронях давно сивина забіліла. Нас вітер заніс у далекі світи, Та раптом схотілось підняти вітрила Й на острів кохання свого попливти —

Туди, де сріблясте дзвенять кастаньєти І пристрасть в жагучих очах мерехтить, Де юність далека й стрімка, мов комета, Назустріч вітрам доленосним летить.

Вчитель. На кораблі «Береги любові» ми пливемо морем життя О. Матвєєва. Священний шлях у його життя проліг через його Повернення. До витоків роду свого, народу свого, душі своєї, через велике духовне Повернення до Батьківщини, Праматеризми…

Учень. Я тримаю зараз у своїх руках вірші Олександра Матвєєва-українця, якому судилося довгі роки жити далеко від рідної землі, побачити моря й океани, далекі екзотичні країни, різними дивами дивуватися, численних земних радощів зазнати. Та ніщо не загасило отієї Священної Свічі Любові до української землі. А коли Олександру Матвєєву в усій красі й примхливості з'явилася Муза Поезії, то принесла ще й Мрію: віддати духовні борги Україні. Перший крок до цього - вихід у світ україномовної збірки з промовистою, багатообіцяючою і багатовимірною назвою "Повернення". Слід відзначити, що Олександр Іванович, час від часу буваючи в Україні, у Києві, в рідному селі Долоччя на Хмельниччині, встиг знайти чимало прихильників, симпатиків, друзів. Серед них — відома київська поетеса Лариса Петрова, яка обережно (від слова "оберіг") та навіть ніжно переклала поезії Олександра Матвєєва з російської мови на українську. Тому перша любов нашого гостя – це Україна, рідне село Долоччя – отой центр Всесвіту, де випало прийти в життя, вперше побачити сонце і зорі, ступити босими ногами на землю.

Учень читає вірш «Долоччя» (додаток перед уроком)

Учень. Наш гість багато любив і любить. Буває стріча схід сонця на Кіпрі, а під завісу дня вже слухає вальси Штрауса у Відні. Але у капітана Матвєєва Вічний Магніт. Це Україна, це рідне село, де жили дідусь і бабуся, мати і батько, котрий не повернувся з виру Другої світової війни. Їм – любов внука і сина, передана високо поетичним словом.

Учень читає вірш «Розділення» (додаток до уроків)

О. Матвєєв. Кожна людина – чиясь дитина, тому мати сяє ясною зорею людині і на світанку, і на схилку життя. Мати – святе слово. Її руку цілують генії і герої, її мука, її любов оспівані в піснях. Моя матуся – Єлизавета Федорівна, невсипуща трудівниця. Вона вміла прочитати в моїх очах думки й бажання, відчути найменший порух душі, справдити найзаповітніші бажання.

Учень читає вірш «Повернення» (див. 4 ст))

Вчитель. Про кохання до жінки написано за багато віків стільки, що, здається, нічого нового вже не скажеш. Проте Олександр Матвєєв

пише про любов особливо, неповторно і щиро.

Учень читає вірш «Споконвічні слові»

СПОКОНВІЧНІ СЛОВА

"Я Вас люблю" — слова чудові!

їх говорили і до нас.

Вони — любов, вони — закови,

їх посилаю я до Вас.

Всі ті ж зірки, ті самі ночі,

Любов, оспівана в віках,

Красунь колишніх дивні очі

Живуть в романах і піснях.

Любов правічна і єдина,

Як світ, завжди для всіх одна.

Вона цвіте, немов калина,

Коли до нас іде весна.

"Я Вас люблю" - всього три слова.

Любов завжди, завжди права.

Як вперше, я шепчу Вам знову

Ці споконвічнії слова.

Вчитель. Під пером поета почуття розквітають, кохання для нього – «калини кетяг на снігу», «мрій земних незримий слід», «ранку свіжого роса». Послухайте …

Учениця читає вірш «Гімн любові»

ГІМН ЛЮБОВІ

Ти — світлий зайчик на вікні, Пташа безпомічне в гнізді, Калини кетяг на снігу. Ти — рання квітка на лугу.

Тебе я ніжністю зову,

Твоєю ніжністю живу.

Ти — мрій земних незримий слід,

Шукав тебе багато літ.

Я ніжність в серці зберігав. Тебе я щиро покохав. Тепер я знаю, що ти є, Безмірне щастя ти моє.

Ти — ранку свіжого роса,

Моя нев'януча краса,

Моя голубка чарівна, А я — твоя любов земна

О. Матвєєв. Є в моєму житті справжня жінка – моя дружина Людмила Кожемякіна. Вона теж українка. Для мене вона – кохана і подруга, моя муза

Учень читає вірш «Я жалію тебе і лелію»

Л.С. Кажем'якиній

Я жалію тебе і лелію, А це більше, ніж просто люблю. Я за тебе радію й болію, Бога нашого щиро молю.

Спільним горем з тобою хворію, Навпіл втіху і лихо ділю, Щиро серцем тебе розумію І душею всією люблю.

Як очима тебе проводжаю, Все для мене тоді в стороні, А як раптом коли зобижаю, До плачу сумно й гірко мені.

Я жалію тебе і лелію,

З твого серця любов струменить.

Я тобою живу і зорію

І довіку вже буду любить.

Вчитель. Для О. Матвєєва жінка – «княжна, царівна і шахиня». Для неї він готовий віддати Всесвіт.

Учень читає вірш «Присвята жінці»

Присвята жінці

До ніг твоїх всі впасти раді.

Ти – наречена на посаді,

Княжна, царівна і шахиня.

В тобі усе. І ти богиня,

Свята любов, сердечна мука.

Ти – притягання і розлука.

Твій світ – це Всесвіт весь без краю.

Тебе нам Бог послав із Раю.

Вчитель. Кохання до єдиної в цю хвилину і на все життя! – жінки, чий образ не стерли з пам'яті вітри і шторми, заметілі і сльози, – це кохання рухає нами і надихає на працю, що прирівнюється подвигу. Слухайте і насолоджуйтесь.

Учень читає вірш «Таємна любов»

ТАЄМНА ЛЮБОВ

Ви і вродлива, і незмінна, Ефектна і неповторима! Боюсь, любов моя злочинна. Ви — зірка і балету прима.

Із вами різні ми планети: Я на гальорці із натхненням Дивлюсь на ваші піруети. Ви — яснозоре сьогодення.

Ви — білий лебідь, ви — Одетта, Ви — Дездемона — жертва страсті, Ви — муза і любов поета, Моє невідворотне щастя.

Ви — страсть моя, моє горіння, Ви — мій кумир, таємний геній! Душі поета воскресіння: Я вас люблю! Вам буть моєю!

Сюжет печальний, старовинний...

Все сховано в імлі туманній...

Поета страсть до балерини

Звучить в мелодії органній

Учениця читає вірш «Послання з небес»

ПОСЛАННЯ З НЕБЕС

Можливо, і з вами траплялось, Як в когось ви враз закохались. Тоді вам неважко повірить – Кохання не можна помірять.

Це — спека в розлючену стужу, Що холодом віє у душу, Виймає з грудей щире серце І сипле на рану вам перцем.

Кохання — це радість і мука, Жадання палке і розлука, Нестерпна жага із криниці У спеку напитись водиці.

І ось воно вже посміхнулось, Неждано до мене вернулось. Тепер я щасливий безмірно — Кохаю сердечно і вірно.

Кохання — це щастя страждання 1 радість велика признання, Послання з небес таємничих, Що дивиться серцем у вічі.

Підсумок уроку.

Вчитель. Нам випала приємна нагода побувати на кораблі життя Олександра Матвєєва. Я думаю, що всі відчули: його вірші пахнуть морськими хвилями і вітрами, мають смак м’яти, полину і солі. А ще (і це вже аксіома) його Поезія і Любов – вічно поєднані долонями долі. Вам слово, шановний Майстре.

О. Матвєєв. Шановні друзі! Хочеться побажати Вам, аби ті іскри любові перелилися з рядків моїх поезій у вашу щиру душу, щоб примножували у світі Божому вічний, незгасний вогонь любові

Вірш «Не бентежте любові»

Завдання додому: прочитати інші вірші О. Матвєєва

5

- -

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток цифрового інтелекту учителя: путівник по цифрових інструментах в ефективній організації і проведенні освітнього процесу»
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти