Література рідного краю "Береги любові Олександра Матвєєва"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема уроку. Література рідного краю. Береги любові

Олександра Матвєєва.

Мета уроку: ознайомити учнів з поезією О. Матвєєва;

розвивати вміння готувати виступи, усні

повідомлення; виховувати високе почуття

любові до України, матері, жінки.

Обладнання: портрет поета; виставка його збірок, виставка

книг митців Хмельниччини, плакат.

Любов –неначе вільна птиця,

Де тепло їй, туди й летить.

Не визнає вона границі,

І без любові нам не жить.

О. Матвєєв

Хід уроку

І. Оголошення теми й мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Пригадайте письменників Хмельниччини та їх твори, що відомі вам.

2. Виступ шкільного бібліотекаря з оглядом літератури «Славні імена Поділля»

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

1.Звучить пісня «Повернення додому» (слова див. в додатку перед уроком)

2.Вступне слово вчителя.

Наша земля багата і щира на таланти. Ви вже в цьому переконались, слухаючи виступ бібліотекаря. Сьогодні у нас незвичайний урок: у класі – талановитий московський поет, наш земляк Олександр Іванович Матвєєв.

3. Олександр Матвєєв.

Моя мила батьківщина – старовинне село Долоччя, благословенна і вічна батьківщина. Як і у вас, була в мене дитяча мрія – стати моряком. Дякувати Богу – не стала вона міражем. Збулась. Пізнав безмір цілого світу. Запрошую вас на свій корабель «Береги любові». Разом попливемо до вічних материків – рідної землі, матері, жінки.

Учень читає поезію О. Матвєєва «Острів кохання»

ОСТРІВ КОХАННЯ

Десь там, біля моря, блакитного моря, Де в небі нічному блиск зір золотий, До берега горнуться хвилі прозорі І чути, як в мушлях шумує прибій.

Лунає фламенко, дзвенять кастаньєти, І пристрасть в жагучих очах пломенить – Там юність нестримно, неначе комета, Назустріч вітрам доленосним летить.

В безкрайньому морі на чистім роздоллі Колись ми кохання знайшли острівець. Там мріям юначим і воля, і доля, Й цілюща наснага для спраглих сердець.

На скронях давно сивина забіліла. Нас вітер заніс у далекі світи, Та раптом схотілось підняти вітрила Й на острів кохання свого попливти —

Туди, де сріблясте дзвенять кастаньєти І пристрасть в жагучих очах мерехтить, Де юність далека й стрімка, мов комета, Назустріч вітрам доленосним летить.

Вчитель. На кораблі «Береги любові» ми пливемо морем життя О. Матвєєва. Священний шлях у його життя проліг через його Повернення. До витоків роду свого, народу свого, душі своєї, через велике духовне Повернення до Батьківщини, Праматеризми…

Учень. Я тримаю зараз у своїх руках вірші Олександра Матвєєва-українця, якому судилося довгі роки жити далеко від рідної землі, побачити моря й океани, далекі екзотичні країни, різними дивами дивуватися, численних земних радощів зазнати. Та ніщо не загасило отієї Священної Свічі Любові до української землі. А коли Олександру Матвєєву в усій красі й примхливості з'явилася Муза Поезії, то принесла ще й Мрію: віддати духовні борги Україні. Перший крок до цього - вихід у світ україномовної збірки з промовистою, багатообіцяючою і багатовимірною назвою "Повернення". Слід відзначити, що Олександр Іванович, час від часу буваючи в Україні, у Києві, в рідному селі Долоччя на Хмельниччині, встиг знайти чимало прихильників, симпатиків, друзів. Серед них — відома київська поетеса Лариса Петрова, яка обережно (від слова "оберіг") та навіть ніжно переклала поезії Олександра Матвєєва з російської мови на українську. Тому перша любов нашого гостя – це Україна, рідне село Долоччя – отой центр Всесвіту, де випало прийти в життя, вперше побачити сонце і зорі, ступити босими ногами на землю.

Учень читає вірш «Долоччя» (додаток перед уроком)

Учень. Наш гість багато любив і любить. Буває стріча схід сонця на Кіпрі, а під завісу дня вже слухає вальси Штрауса у Відні. Але у капітана Матвєєва Вічний Магніт. Це Україна, це рідне село, де жили дідусь і бабуся, мати і батько, котрий не повернувся з виру Другої світової війни. Їм – любов внука і сина, передана високо поетичним словом.

Учень читає вірш «Розділення» (додаток до уроків)

О. Матвєєв. Кожна людина – чиясь дитина, тому мати сяє ясною зорею людині і на світанку, і на схилку життя. Мати – святе слово. Її руку цілують генії і герої, її мука, її любов оспівані в піснях. Моя матуся – Єлизавета Федорівна, невсипуща трудівниця. Вона вміла прочитати в моїх очах думки й бажання, відчути найменший порух душі, справдити найзаповітніші бажання.

Учень читає вірш «Повернення» (див. 4 ст))

Вчитель. Про кохання до жінки написано за багато віків стільки, що, здається, нічого нового вже не скажеш. Проте Олександр Матвєєв

пише про любов особливо, неповторно і щиро.

Учень читає вірш «Споконвічні слові»

СПОКОНВІЧНІ СЛОВА

"Я Вас люблю" — слова чудові!

їх говорили і до нас.

Вони — любов, вони — закови,

їх посилаю я до Вас.

Всі ті ж зірки, ті самі ночі,

Любов, оспівана в віках,

Красунь колишніх дивні очі

Живуть в романах і піснях.

Любов правічна і єдина,

Як світ, завжди для всіх одна.

Вона цвіте, немов калина,

Коли до нас іде весна.

"Я Вас люблю" - всього три слова.

Любов завжди, завжди права.

Як вперше, я шепчу Вам знову

Ці споконвічнії слова.

Вчитель. Під пером поета почуття розквітають, кохання для нього – «калини кетяг на снігу», «мрій земних незримий слід», «ранку свіжого роса». Послухайте …

Учениця читає вірш «Гімн любові»

ГІМН ЛЮБОВІ

Ти — світлий зайчик на вікні, Пташа безпомічне в гнізді, Калини кетяг на снігу. Ти — рання квітка на лугу.

Тебе я ніжністю зову,

Твоєю ніжністю живу.

Ти — мрій земних незримий слід,

Шукав тебе багато літ.

Я ніжність в серці зберігав. Тебе я щиро покохав. Тепер я знаю, що ти є, Безмірне щастя ти моє.

Ти — ранку свіжого роса,

Моя нев'януча краса,

Моя голубка чарівна, А я — твоя любов земна

О. Матвєєв. Є в моєму житті справжня жінка – моя дружина Людмила Кожемякіна. Вона теж українка. Для мене вона – кохана і подруга, моя муза

Учень читає вірш «Я жалію тебе і лелію»

Л.С. Кажем'якиній

Я жалію тебе і лелію, А це більше, ніж просто люблю. Я за тебе радію й болію, Бога нашого щиро молю.

Спільним горем з тобою хворію, Навпіл втіху і лихо ділю, Щиро серцем тебе розумію І душею всією люблю.

Як очима тебе проводжаю, Все для мене тоді в стороні, А як раптом коли зобижаю, До плачу сумно й гірко мені.

Я жалію тебе і лелію,

З твого серця любов струменить.

Я тобою живу і зорію

І довіку вже буду любить.

Вчитель. Для О. Матвєєва жінка – «княжна, царівна і шахиня». Для неї він готовий віддати Всесвіт.

Учень читає вірш «Присвята жінці»

Присвята жінці

До ніг твоїх всі впасти раді.

Ти – наречена на посаді,

Княжна, царівна і шахиня.

В тобі усе. І ти богиня,

Свята любов, сердечна мука.

Ти – притягання і розлука.

Твій світ – це Всесвіт весь без краю.

Тебе нам Бог послав із Раю.

Вчитель. Кохання до єдиної в цю хвилину і на все життя! – жінки, чий образ не стерли з пам'яті вітри і шторми, заметілі і сльози, – це кохання рухає нами і надихає на працю, що прирівнюється подвигу. Слухайте і насолоджуйтесь.

Учень читає вірш «Таємна любов»

ТАЄМНА ЛЮБОВ

Ви і вродлива, і незмінна, Ефектна і неповторима! Боюсь, любов моя злочинна. Ви — зірка і балету прима.

Із вами різні ми планети: Я на гальорці із натхненням Дивлюсь на ваші піруети. Ви — яснозоре сьогодення.

Ви — білий лебідь, ви — Одетта, Ви — Дездемона — жертва страсті, Ви — муза і любов поета, Моє невідворотне щастя.

Ви — страсть моя, моє горіння, Ви — мій кумир, таємний геній! Душі поета воскресіння: Я вас люблю! Вам буть моєю!

Сюжет печальний, старовинний...

Все сховано в імлі туманній...

Поета страсть до балерини

Звучить в мелодії органній

Учениця читає вірш «Послання з небес»

ПОСЛАННЯ З НЕБЕС

Можливо, і з вами траплялось, Як в когось ви враз закохались. Тоді вам неважко повірить – Кохання не можна помірять.

Це — спека в розлючену стужу, Що холодом віє у душу, Виймає з грудей щире серце І сипле на рану вам перцем.

Кохання — це радість і мука, Жадання палке і розлука, Нестерпна жага із криниці У спеку напитись водиці.

І ось воно вже посміхнулось, Неждано до мене вернулось. Тепер я щасливий безмірно — Кохаю сердечно і вірно.

Кохання — це щастя страждання 1 радість велика признання, Послання з небес таємничих, Що дивиться серцем у вічі.

Підсумок уроку.

Вчитель. Нам випала приємна нагода побувати на кораблі життя Олександра Матвєєва. Я думаю, що всі відчули: його вірші пахнуть морськими хвилями і вітрами, мають смак м’яти, полину і солі. А ще (і це вже аксіома) його Поезія і Любов – вічно поєднані долонями долі. Вам слово, шановний Майстре.

О. Матвєєв. Шановні друзі! Хочеться побажати Вам, аби ті іскри любові перелилися з рядків моїх поезій у вашу щиру душу, щоб примножували у світі Божому вічний, незгасний вогонь любові

Вірш «Не бентежте любові»

Завдання додому: прочитати інші вірші О. Матвєєва

5

- -

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
2
дн.
1
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!