У середині XVIII ст. Російській імперії загрожувала чергова війна з Туреччиною та Пруссією. Окрім того, в оточенні імператриці Єлизавети Петрівни було багато українців. Тож, коли козацька старшина звернулася із клопотанням про вибори гетьмана, Єлизавета погодилася. Новим гетьманом 1750 р. було «обрано» (призначено Єлизаветою) Кирила Розумовського (1750-1764 рр.), а «Правління гетьманського уряду» припинило свою діяльність.
На українських землях К. Розумовський розгорнув активну діяльність: відбудував Батурин, куди переніс столицю; збудував нові палаци в Глухові, що залишився гетьманською резиденцією; налагодив діяльність старшинської ради, яка в разі відсутності гетьмана сама управляла Гетьманщиною; розпочав самостійно призначати полковників та роздавати землю у приватну власність. У відповідь на таку бурхливу діяльність Єлизавета Петрівна заборонила самостійно призначати полковників та генеральну старшину Гетьманщини, заборонила здійснювати самостійну зовнішню дипломатію та встановила контроль над українськими фінансами.
1764 року Катерина ІІ позбавила булави останнього гетьмана Кирила Розумовського. Через дев'ять років за її ж наказом російський генерал Петро Текелій зруйнував останню Запорізьку Січ. Але на цьому історія українського козацтва не завершилася.
В 1783 році Катерина ІІ видала указ про введення кріпацтва на території колишньої Гетьманщини. Починається довгий та складний період української історії - в складі Російської імперії, під тяжким гнітом.
