Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
Причини дифтерії
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.
Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:
реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).
За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:
короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
затяжне — більше 1 місяця;
хронічне — від 6 місяців до кількох років.
Шляхи передавання інфекції
Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми дифтерії
Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:
біль у горлі;
підвищена температура, лихоманка;
набряк слизової оболонки ротоглотки;
наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
набряк шиї;
збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Виділяють різні форми захворювання.
Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.
Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.
Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.
Дифтерія шкіри: раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.
Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.
Ускладнення
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
блокування дихальних шляхів;
інфекційно-токсичний шок;
пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
ураження нервової системи;
нефрозонефрит;
легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Лікування дифтерії
Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
Профілактика дифтерії
Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.
