Зараз в ефірі:
Вебінар:
«
Виховні заходи з теми прав дитини. Практичні кейси
»
Взяти участь Всі події

Лекції з навчальної дисципліни "Економічний аналіз"

Економіка

28.07.2018

15369

67

0

Опис документу:
Збірник містить лекційний матеріал з основних тем курсу, що дає змогу вивчення сучасних методик економічного аналізу із застосуванням математичних і статистичних прийомів та методів.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

МАШИНОБУДІВНИЙ КОЛЕДЖ ДОНБАСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ МАШИНОБУДІВНОЇ АКАДЕМІЇ

Циклова комісія галузі «Економіка та підприємництво»

ЛЕКЦІЇ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

для студентів спеціальностей:

5.03050401 Економіка підприємства

5.03050801 Фінанси і кредит

5.03050802 Оціночна діяльність

Розробник:

Войцеховська К.О., спеціаліст першої категорії Машинобудівного коледжу ДДМА

2018

Зміст

Мета та завдання навчальної дисципліни

Тема 1 Предмет і види економічного аналізу

Тема 2 Методичні прийоми економічного аналізу Методичні прийоми економічного аналізу. Методика факторного аналізу

Тема 3 Інформаційна база та організація економічного аналізу

Тема 4 Аналіз виробництва продукції, робіт і послуг. Аналітичне обґрунтування виробничої програми та оцінювання її виконання. Аналіз реалізації продукції та виконання договірних зобов'язань

Тема 5 Аналіз ресурсозабезпечення підприємства та оцінювання ефективності використання ресурсів

Тема 6 Аналіз витрат на виробництво продукції

Тема 7 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета: засвоєння знань про системне оцінювання діяльності організацій, виявлення внутрішніх резервів раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Завдання: вивчення сучасних методик економічного аналізу із застосуванням математичних і статистичних прийомів та методів.

Предмет: виробнича і фінансово-господарська діяльність організацій.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

- задачі дисципліни, зв’язок зі спеціальними дисциплінами за фахом “Економіка підприємства”;

- необхідність та основні функції на підприємстві обраної професії економіста і управлінця;

- володіти певним аналітичним інструментарієм, знати і
розуміти логіку проведення аналітичних процедур.

вміти:

  • застосовувати отримані знання про професію економіста на практиці;

- використовувати прийоми і методи аналізу в оцінці ділових ситуацій підприємств;

- систематизувати дані різних джерел інформації про
господарську діяльність підприємства та її результати за допомогою моделювання та розробки системи економічних показників, які представляють основу для проведення економічного аналізу;

- давати оцінку факторів росту виробництва;

- визначати ступінь екстенсифікації і інтенсифікації
використання ресурсного потенціалу підприємства, в цілях
забезпечення економічного зростання;

- оцінювати ефективність системи управління витратами;

- здійснювати моніторинг фінансового стану;

- узагальнювати результати проведеного аналітичного дослідження в форми аналітичних записок, здійснювати зведення резервів підвищення ефективності господарювання та рекомендацій щодо їх
використання.

Тема 1 ПРЕДМЕТ І ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1.1 Зміст, предмет, завдання економічного аналізу

1.2 Види економічного аналізу

1.3 Принципи економічного аналізу

1.1 Зміст, предмет, завдання економічного аналізу

Термін «аналіз» (від грецького analisis) означає розчленовування, поділ досліджуваного об'єкта на частини, окремі елементи.

Аналіз – спосіб пізнання предметів і явищ навколишнього середовища, заснований на поділ цілого на складові частини і вивчення їх у взаємозв'язку і взаємозалежності.

Метою такого поділу є дослідження сутності предмета (явища) і виявлення ролі складових частин в досліджуваному предметі (явищі).

Проте аналіз не може дати повного уявлення про досліджуваному предметі або явищі без синтезу, тобто без встановлення зв'язків і залежностей між окремими його складовими частинами.

Синтез — це метод, заснований на з'єднанні окремих частин явища в єдине ціле.

Таким чином, під аналізом прийнято розуміти засіб вивчення предметів і явищ навколишнього світу, засноване на поділі цілого на складові частини і вивчення їх у взаємозв'язку і взаємозалежності шляхом синтезу.

Економічний аналіз – це наука, яка вивчає економічні явища і процеси, що відбуваються на підприємстві, дає їм об'єктивну оцінку і виявляє резерви для поліпшення виробничої та фінансово-економічної діяльності підприємства.

Економічний аналіз, за своїм визначенням, має справу з господарськими процесами, які включають в себе виробництво і реалізацію продукції, використання основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку.

Під предметом економічного аналізу розуміють господарські процеси підприємства, соціально-економічну ефективність та його фінансові результати, обумовлені дією суб'єктивних і об'єктивних факторів, відображених в системі економічної інформації.

Об'єкти економічного аналізу:

– виробництво і реалізацію продукції;

– собівартість продукції;

– використання всіх видів ресурсів підприємства;

– фінансові результати діяльності підприємства;

– фінансовий стан підприємства та ін

Суб'єктами економічного аналізу виступають користувачі економічної інформації підприємства, як безпосередньо, так і опосередковано зацікавлені в його діяльності: власники, менеджери, працівники, ділові партнери, державні податкові органи, кредитори.

Мета економічного аналізу – сприяння виконанню планів підприємства та їх підрозділів, подальшого розвитку і поліпшення господарської діяльності через пошук резервів і завдяки оптимальності управлінських рішень.

Головне завдання економічного аналізу полягає у прогнозуванні очікуваних результатів господарської діяльності і виявлення резервів невикористаних можливостей зростання виробництва і зниження собівартості продукції

Основні задачі економічного аналізу:

– оцінка динаміки основних економічних показників підприємства – обсягу виробництва і реалізації продукції, чисельності персоналу та продуктивності праці, матеріаломісткості продукції, витрат на гривню товарної продукції, прибутку і рентабельності;

– виявлення впливу аналізованих факторів на результуючі показники;

– пошук і визначення величини внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності виробництва;

– опрацювання конкретних заходів щодо використання виявлених резервів та здійснення контролю за їх виконанням;

– узагальнення результатів аналізу для прийняття раціональних управлінських рішень;

– оцінка реальності, напруженості та оптимальності планів і обґрунтування норм використовуваних ресурсів;

– виявлення забезпеченості підприємства матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами;

– оцінка дієздатності поточного контролю на всіх виробничих дільницях;

– вивчення новацій і сприяння їхньому поширенню;

– дослідження конкурентоспроможності підприємства і кон'юнктури ринку.

Функції економічного аналізу:

1 Пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики (це центральна функція економічного аналізу)

2 Наукове обґрунтування планів підприємства, як поточних, так і перспективних.

3 Оцінка (порівняння) результатів діяльності підприємства по виконанню планів, рівнем економіки, використанню наявних можливостей.

4 Контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економним витрачанням ресурсів.

5 Розробка заходів по використанню резервів, виявлених в ході аналізу.

Таким чином, економічний аналіз в цілому можна представити як спосіб системного комплексного вивчення, вимірювання і узагальнення впливу окремих факторів на стан та динаміку розвитку економічного суб'єкта, що здійснюються шляхом спеціального вивчення облікових і планових показників, звітності та інших джерел інформації.

1.2 Види економічного аналізу

1 Економічний аналіз як наука:

1.1 Загальний економічний аналіз – це аналіз економічних явищ і процесів, що відбуваються на макрорівні, тобто на державному рівні національної економіки та її галузей.

1.2 Економічний аналіз діяльності підприємства (аналіз господарської діяльності підприємства) – це аналіз економічних явищ на мікрорівні, тобто аналіз економіки окремих підприємств.

2 За галузевою ознакою:

2.1 Галузевий аналіз у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі і т. д., що враховує специфіку діяльності суб'єктів господарювання окремих галузей.

2.2 Міжгалузевий - є теоретичною і методологічною основою галузевих методик аналізу, тобто це АГД у всіх галузях національної економіки.

3 По тимчасовому ознакою:

3.1 Перспективний (попередній) аналіз, який проводиться до здійснення господарських операцій. Перспективний аналіз необхідний для обґрунтування планів і управлінських рішень.

3.2 Ретроспективний (наступний) аналіз, який проводиться після здійснення господарських операцій. Ретроспективний аналіз використовується для контролю за виконанням прийнятих планів, вивчення тенденцій розвитку організації та оцінки результатів її діяльності. Він буває:

3.2.1 Оперативний аналіз проводиться після здійснення господарських операцій або зміни ситуації за короткі відрізки часу (зміну, добу тощо). Наприклад, аналіз використання обладнання, виконання норм виробітку робітниками, відвантаження продукції, надходження виручки, витрат сировини і матеріалів, енергоресурсів, стану запасів, стану розрахунків і т. д. Його ціль — оперативно виявляти небажані відхилення від цільових параметрів і своєчасно вживати заходів щодо їх усунення.

3.2.2 Підсумковий аналіз проводиться за звітний період часу (місяць, квартал, рік). Його цінність в тому, що діяльність організації досліджується всесторонньо по звітним даним за відповідний період.

4 За просторовою ознакою:

4.1 Внутрішньогосподарський аналіз - вивчає діяльність тільки досліджуваного підприємства і структурних підрозділів;

4.2 Міжгосподарський аналіз - порівнює результати діяльності двох або більше підприємств, що дозволяє виділити передовий досвід, резерви, недоліки і на основі цього дати більш об'єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства.

5 По суб'єктам (користувачам) аналізу:

5.1 Внутрішній аналіз проводиться безпосередньо на підприємстві для потреб оперативного, короткострокового і довгострокового управління виробничою, комерційною і фінансовою діяльністю;

5.2 Зовнішній аналіз проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами господарського управління, банками, фінансовими органами, акціонерами та інвесторами.

6 За охопленням досліджуваних об'єктів:

6.1 Суцільний аналіз, у якому висновки проводяться після вивчення всіх без виключення об'єктів;

6.2 Вибірковий аналіз, при якому висновки виробляються за результатами обстеження тільки частини об'єктів.

7 За змістом програми:

7.1 Комплексний аналіз (повний) - всебічно вивчає діяльність підприємства;

7.2 Тематичний аналіз (частковий) – лише окремі сторони діяльності підприємства, що представляють в певний момент найбільший інтерес.

8 По об'єктах управління:

8.1 Техніко-економічний аналіз – аналіз, яким займаються технічні служби підприємства (головний інженер, головний технолог). Його змістом є вивчення взаємодії технічних і економічних процесів і усунення їх впливу на економічні результати діяльності підприємства;

8.2 Фінансово-економічний аналіз – аналіз, яким займаються фінансові служби підприємства, фінансово-кредитні органи. Основна увага приділяється фінансовим результатам діяльності підприємства – виконання фінансового плану, ефективність власного і позикового капіталу, виявлення резервів збільшення суми прибутку, виявлення резервів зростання рентабельності, поліпшення фінансового стану та платоспроможності підприємства;

8.3 Аудиторський бухгалтерський аналіз – експертна діагностика «фінансового здоров'я» підприємства. Проводиться аудиторами або аудиторськими фірмами з метою оцінки і прогнозування фінансового стану і фінансової стійкості суб'єктів господарювання;

8.4 Соціально-економічний аналіз проводять економічні служби управління, соціальні лабораторії, статистичні органи. Вивчається взаємозв'язок соціальних і економічних процесів, їх вплив один на одного і на економічні результати господарської діяльності;

8.5 Економіко-статистичний аналіз проводиться статистичними органами. Застосовується для вивчення масових суспільних явищ на різних рівнях управління: підприємства, галузі, регіону;

8.6 Економіко-екологічний аналіз здійснюють органи охорони навколишнього середовища. Досліджується взаємодія екологічних та економічних процесів, пов'язаних із збереженням і поліпшенням стану навколишнього середовища і витратами на екологію;

8.7 Маркетинговий аналіз виконується службою маркетингу. Застосовується для вивчення зовнішнього середовища функціонування підприємства, ринків сировини і збуту готової продукції, її конкурентоспроможності, попиту і пропозиції, комерційного ризику, формування цінової політики, розробки тактики і стратегії маркетингової діяльності.

1.3 Принципи економічного аналізу

1. Принцип державного підходу - аналіз повинен базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ, процесів, результатів господарювання;

2. Принцип науковості - аналіз повинен носити науковий характер, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досягнення НПТ і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень;

3. Принцип комплексності - комплексність дослідження вимагає обхвату всіх ланок і всіх сторін діяльності, всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства;

4. Принцип системності - забезпечення системного підходу, тобто кожен досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, що складається з ряду елементів, певним способом пов'язаних між собою і з зовнішнім середовищем. Вивчення кожного об'єкта має здійснюватися з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і взаємопідлеглості його окремих елементів;

5. Принцип точності - аналіз повинен бути ефективним, конкретним, точним. Він повинен базуватися на достовірній перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його повинні обґрунтовуватися точними аналітичними розрахунками;

6. Принцип дієвості - аналіз має бути дієвим тобто активно впливати на хід виробництва і його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, упущення в роботі і інформує про це керівництво підприємства;

7. Принцип планування - аналіз повинен проводитись за планом, систематично, а не від випадку до випадку;

8. Принцип оперативності - аналіз повинен бути оперативним, оперативність означає уміння швидко і чітко проводити аналіз, приймати управлінські рішення і притворять їх у життя;

9. Принцип демократизму, тобто в аналізі має приймати участь велика кількість працівників підприємства;

10. Принцип ефективності аналізу, тобто витрати на його проведення повинні давати багатократний ефект.

11. Принцип достовірності та об'єктивності – аналіз повинен базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його повинні обґрунтовуватися точними аналітичними розрахунками.

Тема 2 МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ. МЕТОДИКА ФАКТОРНОГО АНАЛІЗУ

2.1 Основні елементи економічного аналізу

2.2 Поняття методу економічного аналізу та його характерні особливості

2.3 Класифікація методів економічного аналізу. Способи і прийоми економічного аналізу. Методика факторного аналізу

2.1 Основні елементи економічного аналізу

1 Об'єкти і суб'єкти аналізу.

2 Фактори – це причини, що визначають стан об'єкта аналізу.

Класифікація факторів економічного аналізу

- основні (ті, які надають вирішальне значення на результат) і другорядні;

- внутрішні і зовнішні;

- об'єктивні (що не залежать від волі і бажання людей) і суб'єктивні;

- постійні і змінні (по терміну дії);

- складні (можна розкласти на складові частини) та прості;

Прямі (безпосередньо впливають на результат) і непрямі (непрямі) (визначають фактори попереднього рівня).

3 Резерви – це можливості, що дозволяють за умови їх використання, наблизити об'єкт аналізу до оптимального стану.

Класифікація резервів

1 За просторовою ознакою:

1.1 внутрішньогосподарські (ліквідація втрат робочого часу, матеріальних ресурсів тощо);

1.2 галузеві (розробка принципово нових технологій, наукових відкриттів тощо);

1.3 регіональні (використання місцевих сировинних ресурсів);

1.4 загальнодержавні (економічна політика на державному рівні – зміна форм власності, системи оподаткування тощо);

2 По тимчасовому ознакою:

2.1 невикористані (тобто втрачені можливості підвищення ефективності діяльності за який-небудь проміжок часу);

2.2 поточні (тобто можливості поліпшення результатів діяльності, які можуть бути реалізовані протягом короткого проміжку часу – місяця, кварталу, року);

2.3 перспективні (зазвичай пов'язані з впровадженням досягнень НТП, перебудовою виробництва і розраховані на тривалий час);

3 За стадіями життєвого циклу продукції:

3.1 предпроизводственные (поліпшення конструкції виробу, пошук більш дешевих матеріалів);

3.2 виробничі (поліпшення організації праці, підвищення його ефективності тощо);

3.3 експлуатаційні (економія енергоресурсів, зниження витрат на технічне обслуговування і ремонт тощо);

4 За способами виявлення:

4.1 явні (ті, які легко виявляються за результатами обліку і звітності);

4.2 приховані (ті, які є результатом використання досягнень НТП, передового досвіду);

5 За часом виникнення:

5.1 не враховані при розробці планів;

5.2 виникли після затвердження планів.

2.2 Поняття методу економічного аналізу та його характерні особливості

У широкому значенні під методом науки прийнято розуміти засіб дослідження предмета цієї науки.

Під методом економічного аналізу розуміють сукупність прийомів і способів дослідження господарської діяльності будь-якого економічного об'єкта шляхом виявлення та визначення взаємозв'язку і зміни його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів і їх сукупності на цю зміну, що дозволяє вивчити становлення та розвиток господарських явищ і процесів.

Особливості методу економічного аналізу:

- необхідність постійних порівнянь. Так, практичні результати порівнюються з результатами минулих років, результатами інших підприємств, плановими значеннями і ін;

- необхідність вивчення внутрішніх протиріч, позитивних і негативних сторін кожного явища і процесу. Наприклад, зростання величини рівня годинної оплати праці на підприємстві – позитивна тенденція для працівників, але негативний фактор при аналізі фонду заробітної плати;

-використання системи планових, облікових і звітних показників для вимірювання економічних явищ;

-вибір вимірників для оцінки аналізованих явищ і процесів. В аналізі використовуються натуральні вартісні показники, трудові одиниці;

-виявлення і вимір факторів, їх взаємозв'язку і впливу на аналізований показник. Виявлення діючих факторів і їх вимірювання проводяться за допомогою використання математичних, статистичних та облікових методів.

2.3 Класифікація методів економічного аналізу. Способи і прийоми економічного аналізу. Методика факторного аналізу

В економічному аналізі використовується велика кількість методичних прийомів (нараховують близько ста). Багато з них запозичені з суміжних наук: математики, математичної статистики, бухгалтерського обліку, психології, менеджменту, що є наслідком взаємопроникнення різних наук на певних етапах їх розвитку і особливістю економічного аналізу.

До основних методів та прийомів економічного аналізу відносяться:

1 Порівняння

2 Прийом виділення «вузьких місць» і «провідних ланок»

3 Угруповання

4 Деталізація

5 Узагальнення

6 Балансовий прийом

7 Прийоми елімінування: повних ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць

8 Інтегральний метод

9 Індексний метод

10 Прийоми пайової участі та пропорційного ділення

11 Прийом перерахунку показників (метод приведення показників у порівнянний вид)

12 Ряди динаміки

13 Графічні методи

14 Економіко-математичні методи

1 Прийом порівняння

Прийом порівняння – один з основних прийомів економічного аналізу, що дозволяє розглядати економічні показники в порівнянні з іншими, давати оцінку виконання планових завдань, визначати досягнутий рівень і темпи економічного розвитку, виявляти розмір і причини відмінностей у використанні ресурсів, дозволяє виявити внутрішні резерви.

Розрізняють наступні види порівнянь:

1 Порівняння даних звітного періоду (фактичних показників) з даними минулих років для визначення тенденцій розвитку аналізованого об'єкта.

2 Порівняння звітних даних (фактичних показників) з плановими.

3 Порівняння звітних даних (фактичних показників) з даними нормативів для пошуку внутрішніх резервів виробництва.

4 Порівняння різноманітних варіантів управлінських рішень з метою вибору оптимального з них

5 Порівняння результатів діяльності підприємства до і після зміни якого-небудь фактора при оцінці його впливу і розрахунку резервів зростання ефективності.

При використанні методу порівняння найчастіше застосовують табличну форму.

Показник

План

(минулий, базовий

рік)

Факт

(звітний

рік)

Відхилення

Абсолютне,

(+, -)

Відносне,

%

Абсолютне відхилення () = факт – план = звітний рік попередній (базовий) рік

Відносне відхилення (%) =

Відносне відхилення – це відносна динаміка зміни порівнюваних параметрів, яка характеризується темпом зростання (зниження) та темпом їхнього приросту.

Темп зростання (зниження) або відсоток виконання плану визначається за формулою:

Темп зростання (зниження) характеризує темп зміни звітного показника відносно базового.

Темп приросту визначається за формулою:

або .

Темп приросту характеризує відносна зміна показника.

Відхилення може бути як позитивним, так і негативним. Залежно від досліджуваного явища виявлене позитивне відхилення характеризує позитивну тенденцію, наприклад зростання продуктивності, фондовіддачі, якості; чи негативну – зростання витрат на одну гривню товарної продукції, фондомісткості.

Прийом порівняння можна використовувати і для виявлення резервів виробництва. Для цього фактичні дані по оцінюваного показника порівнюють з плановими. Якщо план за показником не виконаний, то мають місце невикористані резерви збільшення виробництва. Знаючи вплив аналізованого фактора на узагальнюючий показник діяльності (наприклад, випуск продукції), можна визначити «недодану» продукцію.

У практиці аналізу діяльності підприємств широко використовується також порівняння з затвердженими нормами витрати ресурсів (матеріалів, сировини, палива, енергії, води тощо). Таке порівняння необхідне для виявлення економії чи перевитрати ресурсів на виробництво продукції, для оцінки ефективності їхнього використання в процесі виробництва і визначення загублених можливостей збільшення випуску продукції і зниження собівартості.

Виконуються також порівняння з кращими результатами, тобто з кращими підприємствами, передовим досвідом, кращими зразками, новими досягненнями науки і техніки. При цьому середній рівень показників підприємства порівнюється з показниками передових ділянок, бригад, робітників. Зіставляються результати діяльності аналізованого підприємства з даними підприємств-конкурентів.

У ході економічного аналізу, використовуючи прийом порівняння, виконують наступні види порівняльного аналізу: горизонтальний, вертикальний, трендовий, одномірні, багатовимірний.

1 Горизонтальний порівняльний аналіз призначений для визначення відхилень (абсолютних і відносних) фактичного рівня аналізованих показників від базисного (планового, минулого періоду, середнього та ін.) рівня. Цей вид аналізу називають тимчасовим (просторовим).

2 Вертикальний порівняльний аналіз дозволяє судити про структуру аналізованого показника (визначають, а потім порівнюють питома вага показника у складі іншого).

3 Трендовий порівняльний аналіз застосовують при вивченні темпів зростання і приросту аналізованого показника за ряд років до рівня базисного року.

4 При одновимірному порівняльному аналізі порівняння ведуть по одному чи декільком показникам одного підприємства або групи підприємств по одному показнику.

5 Проведення аналізу діяльності групи підприємств за широким спектром показників здійснюють за допомогою багатовимірного аналізу.

2 Прийом виділення «вузьких місць» і «провідних ланок»

Дозволяє встановити, які ділянки або які недоліки ресурсного забезпечення обмежують ефективність фінансово-господарської діяльності, перешкоджають виконанню планових завдань.

Виділення «вузького місця» дає можливість кількісно визначити та мобілізувати резерви після усунення цього «вузького місця». Наприклад, в результаті аналізу виявлено, що зростання продуктивності праці стримується низьким рівнем його організації праці. Усунення цього «вузького місця» можливо, наприклад, шляхом впровадження відрядної оплати праці.

«Провідна ланка» – це основний елемент діяльності підприємства, що визначає його можливості підвищити ефективність виробництва. Наприклад, оптимальне завантаження виробничих потужностей підприємства часто служить «провідною ланкою» в зниженні собівартості продукції.

3 Прийом угруповань

Групування – це розподіл одиниць маси досліджуваного об'єкта (показників) на однорідні групи за певними ознаками.

Види угруповань:

1 Типологічна – передбачає виділити з об'єкта аналізу групи за типом. Прикладом типологічної угруповання може служити об'єднання підприємств за формами власності тощо

2 Структурна угруповання передбачає групування якісно однорідних економічних явищ за ознакою подібності їх економічної природи, тобто вся сукупність первинних даних статистичного дослідження ділиться на однорідні групи. Наприклад, з її допомогою можна вивчити склад робітників по професіях, стажу роботи, виконання норм виробітку. Вона дозволяє виявити передові, середні і відстаючі робітників, визначити напрям пошуку прихованих резервів використання праці на підприємстві.

Часто групування виконується у вигляді таблиць на основі первинних даних і дозволяє класифікувати аналізовані об'єкти і показники по складу, структурі, змісту, тенденцій, факторів і причин. Наприклад, структура працівників підприємства у відповідності з класифікацією персоналу може бути представлена таким структурним співвідношенням: робітники – 40%, фахівці – 30%, керівники – 10%, технічні службовці – 20%.

Аналіз строку служби обладнання може бути проведено за допомогою таблиці.

Таблиця – Аналіз строку служби обладнання

Вид

обладнання

Термін служби, років

Всього

До 5

5-10

10-15

15-20

Понад 20

Токарні

верстати

6

15

11

4

1

37

Свердлильні верстати

2

4

2

2

10

Всього

6

17

15

6

3

47

3 Аналітичну угруповання застосовують з метою виявлення взаємозв'язку між аналізованими показниками. Наприклад, встановлюється залежність рівня плинності кадрів на підприємстві від рівня середньої заробітної плати.

4 Прийом деталізації

Деталізація дозволяє всебічно розглядати зміст економічних явищ, визначати та вимірювати ступінь впливу основних факторів на узагальнюючий результуючий показник.

Види деталізації:

1 Деталізація по часу (за хронологічними періодами – місяцях, днях, годинах) дозволяє визначити тенденції розвитку, динаміку і ритмічність виробництва.

2 Деталізація за місцем виникнення господарського явища (цех, служба, відділ, робоче місце) дає можливість визначити значення і ступінь участі кожного окремого підрозділу в результатах діяльності всього підприємства і визначити ступінь відповідальності.

Величина узагальнюючого результуючого показника залежить від впливу багатьох факторів, що діють одночасно, різноспрямовано і з різною силою. При цьому залежність може бути або ймовірнісної, або детермінованою.

Для більш повного розгляду прийому деталізації введемо поняття факторного аналізу.

Факторний аналіз – це методика комплексного і системного вивчення і вимірювання впливу факторів на об'єкт аналізу.

Всі явища і процеси господарської діяльності підприємства взаємопов'язані, одні чинять вплив на інші. Сила взаємозв'язку і, відповідно, ступінь впливу різні. Будь-яке явище можна розглядати або як результат, або як причину (фактор).

Факторна модель – розрахункова формула для визначення аналізованого показника.

Факторний аналіз починають з моделювання: взаємозв'язок досліджуваного показника з факторними показниками зображується у вигляді математичної формули. Далі застосовується будь-який з способів факторного аналізу.

У факторної моделі спочатку записуються кількісні показники, а потім – якісні.

Детермінована зв'язок передбачає існування таких типів моделей в економічному аналізі (типи факторних моделей):

а) адитивний тип

,

де А – узагальнюючий (результуючий) показник;

a, b, c – впливаючі фактори.

Економічним прикладом адитивного типу моделі може служити сума витрат на виробництво продукції за економічними елементами та собівартості одиниці продукції за статтями калькуляції;

б) мультиплікативний тип

Наприклад, залежність обсягу випуску продукції від кількості одиниць обладнання, бюджету часу одиниці устаткування і середньогодинної продуктивності одиниці обладнання;

в) кратний тип

Наприклад, залежність фондовіддачі основних виробничих фондів від випуску товарної продукції та середньорічної вартості виробничих фондів;

г) комбінований (змішаний) тип

Наприклад, показник рентабельності підприємства, який являє собою відношення чистого прибутку підприємства до суми середньорічної величини основних засобів і середніх залишків нормованих оборотних засобів.

Прийом деталізації застосовується також для подовження розрахункової формули. Наприклад, середньорічна вироблення одного робочого Рік може бути представлена моделлю

де О – річний обсяг випуску продукції, грн.;

Ч – число робітників, чол.

Введемо в модель додаткові фактори:

1) людино-дні на число відпрацьованих днів усіма робітниками за рік;

2) людино-години – число годин, відпрацьованих усіма робітниками за рік.

У формулі вихідні фактори помножимо і розділимо на додаткові чинники та перегруппируем їх наступним чином:

де Д – кількість днів, відпрацьованих одним робочим за рік (кількість робочих днів у році, дні;

Т – тривалість робочого дня, год;

П – середньогодинна продуктивність (вироблення) одного робітника, грн./ч.

Тобто кратна модель була перетворена в мультиплікативну.

5 Прийом узагальнення

Узагальнення – прийом, зворотний деталізації.

Передбачає таку послідовність операцій аналізу:

а) ознайомлення з об'єктом аналізу;

б) деталізація (розкладання) об'єкта аналізу на складові частини: кількісні і якісні;

в) вивчення всіх складових узагальнюючого показника діяльності підприємства: виділення основного ведучого ланки, визначення "вузьких місць", виявлення і визначення (вимір) резервів по кожному елементу цілісної системи;

г) узагальнення (возз'єднання частин) на новій основі з урахуванням мобілізації виявлених резервів.

6 Балансовий прийом

Балансовий (або сальдовий) прийом застосовується для виміру впливу чинників (аргументів) на узагальнюючий показник при їх функціональної залежності. В його основі лежить складання базових (планових) і звітних балансів, які представляють собою аналітичну формулу рівності підсумків його правої і лівої сторін. У ході аналізу проводиться порівняння балансів за відхиленнями, а також визначається вплив чинників на рівень ефективності виробництва. Прийом широко використовується при визначенні забезпеченості підприємства ресурсами всіх видів. Тобто складають баланс, у якому співвідносять розрахункову потребу ресурсів з їх фактичною наявністю.

Балансовий метод також використовується для перевірки правильності аналітичних розрахунків. Так, алгебраїчна сума відхилень по факторів повинна відповідати сумі абсолютного відхилення узагальнюючого показника. В іншому випадку кажуть про неповну обліку впливу чинників або про помилки в розрахунках.

У практиці економічного аналізу цей прийом часто використовується для розрахунку обсягу реалізованої продукції підприємства. З цією метою складають товарний баланс підприємства за певний період його діяльності.

Балансовий метод використовується також для складання матеріальних балансів і балансів виробничих потужностей. Приклад складання балансу виробничих потужностей подано в таблиці.

Таблиця – Баланс виробничих потужностей

Наявність

виробничих потужностей

Сума,

млн. грн.

Використання

виробничих потужностей

Сума,

млн. грн.

1 Придбані

виробничі потужності

1

1 Виробничі потужності, що вибули у зв'язку із закінченням терміну корисної експлуатації

0,009

2 Виробничі потужності, передані безоплатно в користування підприємству

0,01

2 Виробничі потужності, що вибули у зв'язку з продажем або передачею в інші підрозділи

0,501

3 Виробничі потужності власного виготовлення

0,4

3 Виробничі потужності, що знаходяться в тимчасовому ремонті

0,1

4 Виробничі потужності в експлуатації

0,8

Разом

1,41

Разом

1,41

Матеріальний баланс підприємства складається з двох частин: перша частина включає в себе надійшли на підприємство матеріали (наприклад, матеріал А, Б, В), друга частина характеризує розподіл цих надійшли матеріалів по підрозділам. Тобто матеріальний баланс відображає потребу підприємства в окремих видах матеріалів і джерела їх покриття.

Крім того, на підприємствах можуть складатися баланси трудових ресурсів, які характеризують потребу підприємства в робочій силі і джерела її формування; баланс часу роботи устаткування, що дозволяє зіставляти плановий час роботи обладнання з фактичним часом його використання. Складання балансів дозволяє виявити невикористані резерви виробництва.

7 Прийоми елімінування

В перекладі з латині термін «elimino» означає усунення чи вилучення чого-то з певних причин. Елімінування як прийом економічного аналізу передбачає ізольоване вивчення впливу безлічі різноманітних чинників на узагальнюючий аналізований показник.

В основі цього прийому лежить той факт, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два, потім три і т. д., при незмінних інших. Це дає можливість визначити вплив кожного фактора на величину досліджуваного результуючого показника окремо.

Види прийому елімінування (способи факторного аналізу):

– спосіб повних ланцюгових підстановок;

– спосіб скорочених ланцюгових підстановок або абсолютних різниць;

– спосіб відносних різниць.

7.1 Спосіб повних ланцюгових підстановок дозволяє визначити вплив зміни окремих факторів на зміну результуючого показника. Цей спосіб використовується для всіх типів факторних моделей.

Суть способу полягає у визначенні впливу окремих факторів на результативний показник шляхом поступової заміни планової (базової) величини кожного фактора на фактичну величину звітного періоду.

В результаті таких замін отримуємо ряд умовних величин результуючого показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох і т.д. факторів, допускаючи, що інші фактори є незмінними.

На другому етапі розраховується вплив конкретного фактора на результуючий показник шляхом вирахування з умовної величини результуючого показника після заміни фактора результату до заміни.

Алгоритм обчислень у спосіб повних ланцюгових підстановок представлений в таблиці.

Таблиця – Алгоритм методу повних ланцюгових підстановок

Порядок

дій

Мультиплікативна модель

Кратна модель

1 Розрахунок показників:

а) плановий (базисний) показник

б) перераховані показники з поступовою заміною базисних значень факторів на звітні

в) фактичний (звітний) показник

2 Розрахунок впливу зміни факторів на зміну результуючого показника

3 Балансова перевірка

– розрахунок виконано вірно

Умовні позначення:

П – узагальнюючий показник;

Ф1, Ф2, Ф3 – впливові фактори;

«п» – плановий (базисний) значення фактора;

«ф» – фактичний (звітний) значення фактора.

Спосіб повних ланцюгових підстановок використовується для всіх типів моделей. Однак при його застосуванні необхідно дотримуватися певної схеми:

1) на основі логічних міркувань встановлюють взаємозв'язок факторів і узагальнюючого показника (складають факторну модель);

2) фактори в моделі ранжуються: спочатку йдуть кількісні фактори, далі структурні і в останню чергу – якісні. Якщо кожних з цих чинників кілька, то спочатку основні, а потім другорядні;

3) здійснюється підстановка: ізольоване вплив кожного фактора на узагальнюючий показник визначається при заміні базисного значення фактора на його звітне значення, при цьому інші фактори в моделі залишаються без зміни (базисні);

4) число підстановок завжди перевищує кількість факторів у моделі на одиницю.

7.2 Спосіб скорочених ланцюгових підстановок або абсолютних різниць

Цей спосіб є спрощеним варіантом способу повних ланцюгових підстановок. Його застосування найбільш ефективно в тому випадку, коли вихідні дані мають абсолютні відхилення по факторним показниками.

Відмінність методу скорочених ланцюгових підстановок від методу повних ланцюгових підстановок полягає в скороченні числа розрахунків. Розрахунки в цьому методі проводяться в один етап. У моделі залежності результуючого показника від факторів-аргументів замість аналізованого фактора підставляється його абсолютне відхилення, а далі діють за правилом ланцюгових підстановок: ті фактори, які вже проаналізовані, підставляються за фактом (звіту), ті фактори, які ще не проаналізовані, – за планом (базі).

Спосіб скорочених ланцюгових підстановок використовується тільки для адитивних і мультиплікативних типів моделей.

Алгоритм методу абсолютних різниць

,

,

.

7.3 Спосіб відносних різниць

Застосовується в тому випадку, коли вихідні дані задані у вигляді відсотків виконання плану. Цей спосіб зручно застосовувати у разі визначення впливу на результуючий показник великої кількості факторів (5...10). На відміну від попередніх способів добиваємося істотного скорочення кількості розрахунків. Використовується тільки для мультиплікативних типів моделей.

Спосіб відносних різниць має два підходи здійснення обчислень: табличний та з використанням аналітичних формул.

Алгоритм способу відносних різниць при аналітичному підході

,

,

,

,

8 Інтегральний метод

Методи елімінування необхідно визначати послідовність підстановки, так як вона впливає на кількісне значення факторів. Крім того, доводиться рахуватися з допущенням, що фактори в моделі змінюються незалежно один від іншого. Насправді вони змінюються одночасно і у взаємозв'язку, тому в результаті розрахунків отримують додатковий приріст (або нерозкладний залишок), який в методах елімінування приєднується до останнього фактору.

Для уникнення цього недоліку використовують інтегральний метод, який дає можливість отримати більш точні результати розрахунку.

Інтегральний метод використовується для мультиплікативних, кратних і змішаних моделей.

Математичний апарат інтегрального методу передбачає застосування стандартних формул для розрахунку впливу факторів на результуючий показник.

Алгоритм інтегрального методу

Для двофакторної мультиплікативної моделі :

,

.

Для трехфакторной мультиплікативної моделі :

,

,

.

9 Індексний метод

Цей спосіб використовується в економічному аналізі для вивчення економічних явищ, які формуються під впливом кількох факторів, кожен з яких схильний до динамічних змін.

Класичним прикладом такого об'єкта аналізу є обсяг реалізації продукції, який формується під впливом таких факторів: обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні і ціна одиниці продукції.

Якщо індекс не дає змоги виділити окремо вплив факторів на результатирующий показник, то індексний метод дозволяє вирішити цю задачу за допомогою побудови агрегатних індексів.

Агрегатні індекси – це загальні індекси, у яких з метою елімінування (усунення) впливу окремих факторів на індекс здійснюється фіксування інших факторів на незмінному (базовому або звітному) рівні. Агрегатні індекси будують за наступним правилом: якісні (інтенсивні) фактори, що входять у формулу, фіксуються на рівні базового періоду, кількісні фактори – на звітному рівні.

Агрегатні індекси виходять із загального індексу шляхом застосування принципу подовження до розрахунковій формулі.

10 Прийоми пайової участі та пропорційного ділення

Використовуються в основному для змішаних типів моделей. Застосування цього прийому не потребує побудови додаткових моделей для вивчення впливу чинників 2-го і наступних рівнів.

Алгоритм розрахунку прийому пайової участі

,

,

.

У прийомі пайової участі спочатку визначається частка відхилення кожного фактора у величині відхилення результуючого показника. Для визначення впливу факторів на зміну результуючого показника частка кожного фактора множиться на загальну зміну результуючого показника.

Прийом пропорційного розподілу має наступний алгоритм розрахунку:

,

,

.

У прийомі пропорційного ділення спочатку визначається, скільки одиниць абсолютного відхилення результуючого показника припадає на 1% відносного відхилення. Для визначення впливу кожного фактора на узагальнюючий показник множать отриману величину вартості 1% - на зміна відповідного фактора.

11 Прийом перерахунку планових показників (метод приведення показників у порівнянний вид)

Одним з основних умов порівнянності показників при порівнянні є єдність вартісних, якісних, структурних факторів і факторів обсягу.

В економічному аналізі розрізняють наступні види перерахунку:

1 Нейтралізація впливу кількісного фактора. Наприклад, обсяг виробництва попереднього періоду (базисного) перераховується на фактичний обсяг звітного періоду.

2 Нейтралізація впливу цінового фактора. На розмір вартісних показників впливає зростання цін у зв'язку з інфляцією. Для нейтралізації впливу цінового фактора порівнювані показники розраховуються в одних і тих же цінах.

3 Нейтралізація впливу якісного фактора (сортність продукції). Обсяг продукції доводиться (перераховується) до стандартного рівня якості.

4 Облік впливу структурних зрушень на обсяг виробленої та реалізованої продукції. Нейтралізація впливу структури відбувається шляхом перерахунку фактичного обсягу виробництва продукції на структуру базового періоду.

5 Забезпечення однаковості тривалості порівнюваних періодів.

6 Забезпечення однаковості методик розрахунку порівнюваних величин.

7 Облік соціально-економічних умов розвитку досліджуваних об'єктів.

Часто прийом перерахунку використовується для визначення абсолютного і відносного надлишку (нестачі) робітників, абсолютного і відносного зміни фонду оплати праці при аналізі трудових ресурсів.

12 Ряди динаміки

Ряди динаміки використовуються для аналізу змін економічних явищ і процесів за певний період часу.

Рядом динаміки називають ряд абсолютних, відносних, середніх величин, що характеризує стан економічного явища в часі.

За допомогою рядів динаміки можна одержати такі дані:

– інтенсивність зміни досліджуваних показників (зростання, зменшення, стабільність);

– середній рівень показника і середню інтенсивність змін;

– тенденцію зміни показників.

Ряд динаміки характеризують такі величини:

1) моменти часу (дати);

2) рівень ряду – окремі значення ряду;

3) абсолютний приріст, який визначається за формулою:

;

4) середній абсолютний приріст ряду, що визначається за формулою:

;

5) темп (індекс) зростання, що визначається за формулою:

;

6) середньорічний темп зростання, що визначається за формулою:

;

7) темп приросту, який визначається за формулою:

;

8) абсолютне значення 1% приросту.

13 Графічні методи

В економічному аналізі широко використовуються різні умовні позначення виявлення взаємозалежності одних показників від інших, порівняння складу та змісту економічних показників з допомогою просторових зображень: фігур, ліній, діаграм, графіків.

Найбільше поширення одержали наступні види графіків:

– гістограми;

– стовпчикові діаграми;

– лінійні графіки;

– секторні діаграми.

Гістограма – це діаграма, що використовується для відображення даних з таблиці частот, у вигляді окремих стовпців. Кожен стовпець гістограми відображає значення частот для визначення інтервалу угрупування.

Стовпчикові діаграми часто використовуються для відображення якісних (нечислових даних. Стовпчикові діаграми мають кілька різновидів, наприклад нашаровані і складні.

Лінійні графіки використовуються для відображення даних за певний часовий період або в аналізі двох і більше наборів даних. В цілому, при відображенні даних тільки однієї таблиці частот, краще всього використовувати гістограми. Однак при наявності декількох наборів даних (більше одного) лінійні графіки більш показові.

Використання секторних діаграм являє собою альтернативний метод відображення даних. Основне значення цього виду графіків полягає у відображенні окремих значень відносно загальної кількості.

14 Економіко-математичні методи

1 Методи елементарної математики: диференціальне та інтегральне числення, варіаційне числення.

1 Методи математичного аналізу: вивчення одномірних статистичних сукупностей, вивчення багатовимірних статистичних сукупностей.

2 Методи математичної статистики: оптимізаційні методи аналізу, кореляційно-регресійний аналіз.

3 Економетричні методи: виробничі функції, методи "витрати – випуск" (міжгалузевий баланс).

4 Методи математичного програмування: лінійне програмування, блочне програмування, нелінійне програмування, динамічне програмування.

5 Методи дослідження операцій: управління запасами, знос і заміна устаткування, теорія ігор, теорія розкладів, сітьові методи планування та управління, теорія масового обслуговування.

6 Методи економічної кібернетики: системний аналіз, методи імітації, методи моделювання, ділові ігри, методи розпізнавання образів.

Тема 3 ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

3.1 Порядок і виконавці аналізу господарської діяльності підприємства (АГД)

3.2 Планування аналітичної роботи

3.3 Інформаційне забезпечення економічного аналізу

3.4 Комп'ютеризація аналітичної роботи

3.1 Порядок і виконавці аналізу господарської діяльності підприємства (АГД)

Успішне проведення аналітичної роботи залежить від того, наскільки ретельно продумана її організація. При проведенні економічного аналізу рекомендується виділяти такі основні етапи.

1 Упорядкування плану аналітичної роботи: визначення теми, напрямів використання його результатів; розробка програми, календарного плану, розподіл роботи між виконавцями; визначення джерел інформації, розробка макетів аналітичних таблиць, методичних вказівок, засобів оформлення результатів аналізу.

2 Підготовка матеріалів для аналізу: відбір наявною інформацією, створення додаткових джерел, перевірка достовірності інформації, аналітична обробка інформації з заповненням всіх таблиць.

3 Попередні оцінки: характеристика виконання плану по досліджуваним показниками; характеристика зміни показників порівняно з попереднім періодом; характеристика ступеня використання ресурсів.

4 Аналіз причин динамічних змін і відхилень від базових показників (або показників плану): визначення кола взаємодіючих факторів та їх угруповання; розкриття зв'язків і залежності між факторами; виділення впливу факторів, що не залежать від діяльності підприємства; визначення впливу факторів і виконання розрахунків їх впливу на зміну величини показників; оцінка збитку, нанесеного негативно впливають факторами; виявлення невикористаних можливостей покращення аналізованих показників.

5 Підсумкова оцінка і зведений розрахунок резервів: узагальнюються наслідки аналізу і підраховуються загальні резерви виробництва, дається заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства; розробляються конструктивні заходи з метою поліпшення роботи та використання резервів виробництва.

На практиці аналіз здійснюється в такій послідовності:

• дають об'єктивну оцінку аналізованому показником: визначають виконання плану або відхилення від базового значення (у відсотках і за абсолютним відхиленням), динаміку цього показника;

• визначають всі причини – фактори, що зробили вплив на виконання плану або позитивне відхилення від бази по анализируемому показником;

• визначають ступінь впливу кожного чинника на результат по анализируемому показником; цей розрахунок дає змогу визначити кількісний розмір наявних резервів. В ході цієї частини аналізу також можна виявити і результат впливу на виробничий процес передових методів організації виробництва і праці;

• складають докладний план заходів із зазначенням термінів та виконавців, виконання якого дозволить в плановому періоді використовувати виявлені в процесі аналізу резерви, усунути недоліки, а також здійснити оперативний контроль.

Зібрані під час аналізу матеріали, заповнені таблиці, розрахунки впливу факторів і резервів на останньому етапі узагальнюють та письмово оформляють у вигляді довідок, актів перевірок, аналітичних та доповідних записок, пояснювальних записок і звітів. Зовнішні органи оформлюють результати аналізу у вигляді висновків.

Реалізація пропозицій за результатами аналізу здійснюється шляхом видання наказів і розпоряджень, в яких визначається перелік заходів, термін початку та закінчення їх здійснення, необхідні матеріальні та фінансові ресурси, виконавці, відповідальні та контролюючі службові особи чи підрозділи підприємства.

Організація керівництва кожним етапом аналізу залежить від наявності в структурних підрозділах бюро або груп аналізу.

Виконавцями аналізу виступають наступні групи осіб. Загальне керівництво аналітичною роботою на підприємстві здійснює заступник директора з економічної роботи (головним економістом). Безпосередньо цю роботу очолює начальник (керуючий) планового відділу або головний бухгалтер. Виконавцями економічного аналізу на підприємстві є економісти, плановики, бухгалтери, якщо необхідно працівники інших професій. Якщо аналіз виконують зовнішні організації, то аналітиками можуть бути аудитори, працівники банків та адміністрації, відомчі ревізори, податкові інспектори.

На великих підприємствах всю економічну роботу, в т. ч., і економічний аналіз, організовує заступник директора з економічних питань або головний економіст. У його підпорядкуванні знаходяться: планово-економічний відділ, відділ праці і заробітної плати, фінансовий відділ і бухгалтерія. Економічним аналізом займається спеціалізований одяг економічного аналізу або відповідне бюро в ПЕО.

На середніх або малих підприємствах економічний аналіз організовує начальник ПЕО або головний бухгалтер.

Крім спеціалізованих служб економічного аналізу до цієї роботи залучаються всі фінансово-економічні відділи, економічні бюро цехів, технічні відділи і комерційні відділи.

Приблизна схема розподілу функцій АГД може бути представлена наступним чином:

Виробничий відділ-аналізує виконання плану випуску продукції за обсягом та асортиментом, ритмічність робіт, підвищення якості продукції, впровадження нової техніки та технологій, комплексної механізації та автоматизації виробництва, роботу обладнання, витрати матеріальних ресурсів, тривалість технічного циклу, комплектність виходить продукції;

Відділи головного механіка та головного енергетика вивчають стан машин та обладнання, виконання планів-графіків ремонту й модернізації обладнання, якість і собівартість ремонту, повноту використання виробничих потужностей, раціональність споживання енергоресурсів;

Відділ технічного контролю (ВТК) аналізує якість сировини та готової продукції, брак і втрати від браку, заходи щодо зменшення браку, підвищення якості продукції, дотримання технологічної дисципліни;

Відділ постачання контролює своєчасність і якість матеріально-технічного забезпечення виробництва, виконання плану поставок за обсягом, номенклатурою, строками, якістю, стан і збереження складських запасів, дотримання норм відпуску матеріалів, транспортно-технічні витрати;

Відділ збуту вивчає виконання договірних зобов'язань і планів поставок продукції споживачам за якістю, обсягом, строками, номенклатурою, стан складських запасів і збереження готової продукції;

Відділ праці і заробітної плати аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів по підвищенню його рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати;

Бухгалтерія, фінансовий відділ аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану, її використання, фінансовий стан, платоспроможність підприємства;

Планово-економічний відділ здійснює складання плану аналітичної роботи і контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організацію та узагальнення результатів АГД підприємства і його структурних підрозділів, різні заходи за підсумками аналізу.

3.2 Планування аналітичної роботи

На кожному підприємстві вся робота по проведенню аналізу повинна плануватися. На кожному підприємстві складаються такі плани:

- комплексний план аналітичної роботи підприємства – складається зазвичай на 1 рік, розробляється фахівцем, якому на підприємстві доручено керівництво аналітичною роботою в цілому. Являє собою календарне розклад окремих аналітичних досліджень. Крім цілей і задач аналізу в ньому перераховуються питання, які мають бути досліджені протягом року, визначається час для вивчення кожного питання, суб'єкти аналізу, схема аналітичного документообігу, термін та адреса надходження кожного документа, його зміст;

- тематичні плани – плани проведення аналізу щодо комплексних питань, які потребують поглибленого вивчення. У них розглядаються об'єкти, суб'єкти, терміни проведення аналізу, його виконавці.

3.3 Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Для проведення економічного аналізу використовують різні джерела інформації, які можна згрупувати наступним чином:

1 Джерела звітного характеру. До них відносяться документи бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку і звітності.

Бухгалтерська звітність – це сукупність показників обліку, відображених у вигляді таблиць, які характеризують використання основних засобів, трудових ресурсів, обсяги діяльності, фінансові результати, дані про витрати. В процесі проведення економічного аналізу (особливо при оцінці фінансово-економічного стану підприємства) широко використовуються дані фінансової звітності, до яких відносяться:

• Баланс (Форма №1);

• Звіт про фінансові результати (Форма №2);

• Звіт про рух грошових коштів (Форма №3);

• Звіт про власний капітал (Форма №4);

• Додаток до річної фінансової звітності (Форма №5).

Велике значення для аналітичної роботи мають дані, що відображаються в облікових регістрах, оборотних відомостях, картках і книгах обліку, в первинних документах (вимоги, наряди, накладних).

Статистична звітність складається на базі даних оперативно-технічного обліку і використовується для дослідження і встановлення закономірностей і тенденцій розвитку виробництва, для вивчення соціальних явищ.

До статистичної звітності належать такі форми:

• Форма № 1–підприємство «Звіт про основні показники діяльності підприємства»;

• Форма № 1–Б «Звіт про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість»;

• Форма № 1–П «Звіт промислового підприємства по продукції»;

• Форма № 1–послуги «Звіт про обсяги реалізованих послуг»;

• Форма № 11–ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)»;

• Форма № 1–ПВ «Звіт про працю»;

• Форма № 3–ПВ «Звіт про використання робочого часу»;

• Форма № 6–ПВ «Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання»;

• Форма №3–ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)»;

• Форма № 1–ПВ (умови праці) «Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці»;

• Форма № 1–ПВ (заборгованість) «Звіт про стан заборгованості з виплати заробітної плати»;

• Форма № 5–з «Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)».

Податкова звітність – звітність, що містить інформацію про нарахування та сплату податків і платежів. Це, в основному, Декларація про податок на прибуток, Декларація про ПДВ.

2 Нормативні документи та дані планів. До них відносяться всі види планів, які розробляються підприємством (перспективні, поточні, оперативні, бізнес-плани, плани-графіки виробництва), технологічна документація (технологічні процеси, карти нормування), а також норми і нормативи витрачання матеріалів, трудових процесів, кошторису, цінники.

3 Понадоблікові джерела інформації. До них відносяться:

• офіційні нормативні документи, які підприємство використовує у своїй діяльності – Закони України, Укази Президента, Постанови Уряду і місцевих органів влади;

• матеріали, акти, підсумки внутрішнього і зовнішнього аудиту, внутрішньовідомчих та позавідомчих ревізій, перевірок діяльності податковою службою, кредитними установами;

• господарсько-правові документи (договори);

• технічна і технологічна документація:

• спеціальні спостереження (хронометражі);

• доповідні записки, листування з контрагентами;

• реклама;

• рішення загальних зборів колективу підприємства в цілому або окремих підвідділів;

• матеріали вивчення передового досвіду з різних джерел інформації (радіо, ТБ, газети, журнали);

• усна інформація, отримана під час зустрічей з членами свого колективу або представниками інших підприємств.

Слід зазначити, що перш ніж користуватися певною інформацією, необхідно переконатися в її повноти та достовірності. Перевірка планових показників ведеться з точки зору їх ув'язування та взаємної узгодженості в різних формах плану. Наприклад, план реалізації повинен випливати із плану виробництва, а останній повинен бути пов'язаний з планом матеріально-технічного постачання і планом по праці; завдання плану з підвищення продуктивності праці, зниження собівартості повинні випливати із плану підвищення ефективності виробництва.

Звітність підприємства та його підрозділів повинна піддаватися періодичній перевірці. Така перевірка включає розгляд правильності заповнення форм звітності, їх відповідність затвердженим формам, правильності арифметичних підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема відсотків.

Перевірка інформації також повинна проводитися по узгодженості показників різних форм звітності, по логічному контролю показників звітності, узгодженості і спадковості показників звітів за суміжні періоди, такими як зустрічні перевірки та перевірки стану обліку.

3.4 Комп'ютеризація аналітичної роботи

Аналітична обробка економічної інформації вимагає великої кількості вичислений і дуже трудомістка. Незважаючи на це, часто аналіз потрібно проводити у стислі терміни. В зв'язку з цим автоматизація аналітичних розрахунків стала об'єктивною необхідністю.

На базі ПЕОМ можна створити автоматизоване робоче місце (АРМ) аналітика-економіста. Необхідною умовою створення АРМ аналітика крім технічної бази (персональних ЕОМ) є наявність бази даних про господарську діяльність підприємства; бази методик і прийомів аналізу, програмних засобів, що дозволяють автоматизувати вирішення аналітичних завдань.

Персональні комп'ютери, об'єднані в мережі, дають можливість використовувати єдину інформаційну базу та здійснити не тільки тематичний, але і комплексний варіант комп'ютеризації економічного аналізу.

Тема 4 АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ І ПОСЛУГ. АНАЛІТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ТА ОЦІНКА ЇЇ ВИКОНАННЯ

4.1 Значення і задачі аналізу виробництва і реалізації продукції

4.2 Аналіз обсягу виробництва і реалізації продукції

4.3 Аналіз асортименту та структури випуску продукції

4.4 Аналіз якості продукції

4.5 Аналіз ритмічності роботи підприємства

4.1 Значення і задачі аналізу виробництва і реалізації продукції

Аналіз діяльності промислового підприємства починають з вивчення продукції.

Значення - аналіз обсягів виробництва і реалізації продукції проводиться для того, щоб знайти шляхи збільшення обсягів реалізації у порівнянні з конкурентами, розширити частку ринку при максимальному використанні виробничих потужностей і, як результат, — збільшити прибуток організації.

Завданнями аналізу виробництва продукції є:

1 Оцінка виконання плану і динаміки виробництва

2 Оцінка оптимальності і напруженості плану

3 Виявлення та визначення основних факторів, що впливають на обсяги виробництва

3 Розкриття взаємозв'язку і взаємозумовленості показників обсягу виробництва, реалізації, асортименту, якості продукції

4 Виявлення внутрішніх резервів підприємства щодо збільшення випуску продукції

5 Розробка організаційно-технічних заходів щодо використання виявлених резервів

Основним показником обсягу виробництва є товарна, валова і реалізована продукція.

Товарна продукція – це економічний показник, що характеризує в грошовому виразі обсяг виробленої та готової до реалізації продукції. У її склад включається вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг промислового характеру, призначених для продажу і реалізації різним споживачам. Вона виражається в порівнянних цінах, діючих у звітному році (періоді).

Валова продукція – це вартісний показник обсягу виробництва продукції, що характеризує кінцевий результат виробничої діяльності підприємства за певний період, який включає в себе всі складові товарної продукції і додатково залишки незавершеного виробництва.

Реалізована продукції – це товарна продукція, яка відвантажена споживачеві і за неї перераховані гроші на розрахунковий рахунок підприємства–постачальника. Вона визначається як товарна продукція з урахуванням залишків готової нереалізованої продукції на складі підприємства на початок і кінець звітного періоду. Вимірюють її в діючих відпускних (або договірних) цінах підприємства. Цей показник вважається одним з основних у діяльності підприємства.

Джерелами інформації для аналізу виробництва є статистична звітність по виробництву продукції, оперативні плани-графіки, планові матеріали відповідних відділів, бухгалтерські дані про випуск, відвантаження і реалізації продукції, «Звіт про фінансові результати» (Форма № 2), статистичний «Звіт про основні показники діяльності підприємства».

4.2 Аналіз обсягу виробництва і реалізації продукції

Аналіз обсягу виробництва починається з вивчення динаміки валової і товарної продукції, розрахунку темпів росту і приросту виробництва.

Для оцінки використаємо наступні показники:

1) темп зростання базисний;

2) темп зростання ланцюгової.

Базисний темп зростання дорівнює відношенню останнього значення показника до базисного значення. Вимірюють темп зростання у відсотках.

Темп зростання ланцюгової дорівнює відношенню останнього значення показника до його попереднім значенням (у відсотках).

При оцінці виконання річних планів за обсягом виробництва продукції використовується метод порівняння. Порівнюються фактичні дані з даними плану і з фактичними даними попередніх періодів. В результаті аналізу визначається загальне відхилення фактичних даних від планових і від даних попередніх періодів в абсолютних і відносних величинах, визначається відсоток виконання плану за обсягом продукції.

Оцінка виконання плану по виробництву і реалізації продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) проводиться зіставленням фактичних даних по кожному виду продукції, по структурних підрозділах і в цілому по організації.

На виконання плану за обсягом виробництва продукції впливає велика кількість чинників.

Фактори, що впливають на обсяг виробництва:

1 Число робітників (працюючих) і їх вироблення.

2 Вартість обладнання (основних фондів) і фондовіддача.

3 Виробнича площа і з'їм продукції з 1м2 виробничої площі.

4 Кількість робітників, річний фонд часу роботи одного робітника і середньогодинна виробіток одного робітника.

5 Число одиниць обладнання, річний фонд часу роботи одиниці обладнання, годинна продуктивність одиниці обладнання.

6 Кількість робітників, кількість робочих днів у році, тривалість робочого дня, середньогодинна виробіток одного робітника.

Моделі аналізу впливу наведених факторів на обсяг виробництва, наприклад, за допомогою методу скорочених ланцюгових підстановок.

1) Обсяг (О) = Число робітників (Ч) • Річна виробітка робочого (В)

Схема аналізу:

,

,

.

Відхилення за рахунок факторів:

– за рахунок зміни чисельності: ;

– за рахунок зміни середньорічного виробітку: .

Баланс: .

2) Обсяг (О) = Вартість основних фондів (Ф) • Фондовіддача (Фо)

Схема аналізу:

,

,

.

Відхилення за рахунок факторів:

– за рахунок зміни вартості фондів: ;

– за рахунок зміни фондовіддачі: .

Баланс: .

3) Обсяг (О) = Виробнича площа (П) • Знімання продукції з одиниці площі (С)

Схема аналізу:

,

,

.

Відхилення за рахунок факторів:

– за рахунок зміни виробничої площі: ;

– за рахунок зміни знімання продукції з одиниці виробничої площі: .

Баланс: .

4) Обсяг (О) = Число робітників (Ч) • Річний фонд часу роботи одного робітника (ФРВ) • Середньогодинна виробіток одного робітника (П)

Схема аналізу:

,

.

Відхилення за рахунок факторів:

– за рахунок зміни чисельності: ;

– за рахунок зміни фонду робочого часу: ;

– за рахунок зміни середньогодинної продуктивності праці (середньогодинної вироблення) одного робітника:.

Баланс: .

5) Обсяг (О) = Кількість одиниць обладнання () • Бюджет часу роботи одиниці обладнання () • Годинна продуктивність одиниці обладнання ()

Схема аналізу:

,

,

.

Відхилення за рахунок факторів:

– за рахунок зміни кількості обладнання:

– за рахунок зміни бюджету часу роботи одиниці обладнання:

;

– за рахунок зміни часової продуктивності одиниці обладнання:

.

Баланс: .

6) Обсяг (О) = Число робітників (Ч) • Відпрацьовано днів 1-м робітником (Д) • Тривалість робочого дня (Т) • Середньогодинна вироблення 1 робітника (П)

Схема аналізу:

,

,

.

Відхилення за рахунок факторів:

– за рахунок зміни кількості робочих:

;

– за рахунок зміни відпрацьованих днів одним робочим (вплив целодневных втрат часу): ;

– за рахунок зміни тривалості робочого дня (внутрішньозмінні втрати): ;

– за рахунок зміни середньогодинного виробітку (середньогодинної продуктивності праці: .

Баланс: .

Таким чином, аналіз всіх цих груп факторів однаковий. Тільки треба стежити, щоб переумножаемые фактори за економічним змістом дійсно давали обсяг виробництва. Крім того, необхідно правильно розрахувати значення цифрових факторів за вихідними даними.

В процесі аналізу виробництва і реалізації продукції треба також оцінити ризик незатребуваної продукції і вивчити чинники її виникнення з метою пошуку шляхів недопущення або мінімізації втрат.

Внутрішні причини:

-неправильна цінова політика

-організації на ринках збуту;

-зниження конкурентоспроможності продукції в результаті низької якості сировини, устаткування, відсталої технології, низької кваліфікації персоналу;

-неефективна організація процесу збуту і реклами продукції;

-неправильно складений прогноз попиту на продукцію службовцями організації та ін

Зовнішні причини:

-неплатоспроможність покупців,

-підвищення процентних ставок по внесках,

-демографічні, соціально-економічні, політичні та ін.

Ризик незатребуваної продукції буває прийнятний і нездоланний. Критерієм віднесення його до однієї з груп є економічна доцільність нововведень, направлених на просування товарів на ринок. Якщо додаткові витрати на поліпшення якості продукції, упаковку, рекламу перевищують суму їх покриття виручкою, то економічно вони недоцільні, і навпаки.

4.3 Аналіз асортименту та структури випуску продукції

Великий вплив на результати господарської діяльності надають асортимент (номенклатура) та структура виробництва і реалізації продукції. Розрізняють повний (усіх видів і різновидів), груповий (за спорідненим групам) і внутрішньогруповий асортимент продукції.

Вчасне оновлення асортименту продукції (послуг) з урахуванням зміни кон'юнктури ринку є одним з найважливіших індикаторів ділової активності організації та її конкурентоспроможності.

Мета аналізу — вироблення рекомендацій для зміни асортименту і структури продукції на майбутній період з урахуванням потреб ринку і можливостей організації.

При формуванні асортименту і структури випуску продукції треба враховувати, з одного боку, попит на дані види продукції, а з іншого — найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових і інших ресурсів, наявних в його розпорядженні.

Номенклатура – це перелік найменувань виробів, що випускаються підприємством і їх кодів, встановлених для відповідних видів продукції в національному класифікаторі промислової продукції.

Асортимент – це перелік найменувань випускається підприємством продукції із зазначенням її випуску по кожному виду.

Асортимент є одним з умов досягнення запланованого обсягу реалізації. При формуванні асортименту і структури випуску продукції підприємство повинне враховувати, з одного боку, попит на даний вид продукції, а з іншого – найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових і інших ресурсів, наявних в його розпорядженні.

При формуванні асортименту продукції враховують:

– поточні та перспективні потреби покупців;

– рівень конкурентоспроможності випущеної чи планованої до випуску продукції;

– життєвий цикл виробу (прийняття своєчасних заходів по впровадженню нових, більш досконалих видів продукції та вилучення з виробничої програми морально застарілих виробів).

Для оцінки виконання плану по асортименту розраховується коефіцієнт асортиментності, який дорівнює відношенню загального фактичного випуску продукції, зарахованого у виконання плану виробництва по асортименту до загального планового випуску продукції.

Продукція, виготовлена понад план або не передбачена планом, не зараховується у виконання плану за асортиментом. Тому показник виконання плану з асортименту не може бути більше 100%. Невиконання плану хоча б по одному об'єкту викликає невиконання плану в цілому по асортименту.

Аналіз виконання плану за асортиментом проводиться наступним чином.

Розрахунок показників виконання плану асортименту здійснюється трьома способами.

Перший спосіб має назву «спосіб найменшого числа».

В продукцію, зарахованих у виконання плану за асортиментом, приймається менша з двох цифр «план – факт»

Другий спосіб – «спосіб найменшого відсотка» передбачає приймати в якості відсотка виконання плану по асортименту найменший відсоток виконання плану серед усіх виробів.

Третій спосіб полягає у визначенні коефіцієнта номенклатурности – це відношення кількості позицій з повним виконанням плану до числа запланованих позицій.

Причини невиконання плану по асортименту можуть бути як зовнішні, так і внутрішні.

До зовнішніх відносяться кон'юнктура ринку, зміна попиту на окремі види продукції, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне введення в дію виробничих потужностей підприємства з незалежних від нього причин.

Внутрішні причини пов'язані з недоліками в організації виробництва, незадовільним станом обладнання, його простоями, аваріями.

Слід зазначити, що невиконання асортиментного плану не завжди є показником поганої роботи підприємства. Більш того, фінансові результати можуть бути дещо вищою за умови невиконання асортиментного плану. Але невиконання плану асортименту завжди свідчить про недоліки у плануванні. Ринкову ситуацію необхідно прогнозувати.

Таким чином, при інших рівних умовах прибуток буде завжди вище, якщо асортиментний план виконується. Це обумовлено тим, що переналагодження устаткування й підготовка виробництва досить капіталомісткі.

Підприємство постійно повинно дбати про оновлення асортименту реалізованої продукції. Не можна дозволити ринкового продукту застаріти, оскільки споживач чекає новинок, і якщо підприємство їх не засвоїть, то його місце на ринку займуть конкуренти.

Тому одна з найважливіших задач підприємства полягає у відстеженні змін потреб, прогнозування та пробі нових виробів, постійному оновленні асортименту.

Збільшення обсягу виробництва (реалізації) за одним видам і скорочення по інших видах продукції приводить до зміни її структури.

Структура – це співвідношення окремих видів продукції в загальному обсязі їх виробництва, виражене у відсотках.

Виконати план за структурою – значить зберегти у фактичному випуску продукції заплановані співвідношення окремих її видів.

Збільшення обсягу виробництва (реалізації) по одним і скорочення по інших видах продукції приводить до зміни її структури, тобто питома вага одних видів продукції зростає, а інших — зменшується.

Зміна структури продукції справляє великий вплив на всі економічні показники: обсяг випуску продукції, матеріалоємність, собівартість продукції, прибуток і рентабельність.

Якщо збільшується питома вага більш дорогої продукції, то обсяг випуску у вартісному вираженні зростає, і навпаки. Те ж відбувається з розміром прибутку при збільшенні питомої ваги високорентабельної продукції і відповідному зменшенні частки низькорентабельною продукції.

4.4 Аналіз якості продукції

Важливим показником діяльності підприємств є якість продукції. Для сучасних умов, в яких перебувають підприємства, характерно те, що, з одного боку, постійно зростають вимоги замовників до якості продукції, з іншого – вкрай повільно відбувається переоснащення підприємств сучасною технікою.

Якість продукції – це поняття, що характеризує її властивості і можливість відповідати вимогам споживача.

Оцінку якості проводять за наступними показниками:

– узагальнюючі;

– поодинокі;

– непрямі.

До узагальнюючих відносяться показники:

– питома вага нової продукції в загальному її випуску;

– питома вага сертифікованої продукції світовим стандартам;

– питома вага експорту продукції.

До одиничних показників якості продукції відносяться:

– корисність (зольність вугілля, жирність молока);

– надійність (безвідмовність в роботі, довговічність);

– технологічність (характеризує ефективність конструкторських і технологічних рішень у вигляді трудомісткості, енергомісткості);

– естетичні і ергономічні властивості продукції.

До непрямих показників якості відносяться:

– гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб;

– штрафи за неякісну продукцію;

– наявність рекламацій, їх кількість і вартість;

– обсяг і питома вага забракованої продукції;

– збитки від браку, його відсоток.

У процесі аналізу якості вирішуються наступні завдання:

1 Оцінюється технічний рівень продукції шляхом зіставлення техніко-економічних показників виробу з кращими вітчизняними і зарубіжними аналогами.

2 Аналізується структура випуску продукції за параметрами, що характеризують якість її виготовлення і поставки.

3 Виявляються фактори, що стримують зростання технічного рівня продукції.

4 Обґрунтовуються можливості підвищення якості продукції, скорочення браку і втрат.

При аналізі якості користуються наступними джерелами інформації:

– дані про об'єкт: конструкція, технологія, устаткування, матеріали, кваліфікація робітників, умови реалізації, реклама;

– патенти, нормативно-технічна документація на продукцію;

– акти випробувань і лабораторного контролю;

– дані ВТК, журнали і графіки бездефектної здачі продукції.

Для загальної оцінки виконання плану якості продукції використовують різні методи. Суть бального методу оцінки полягає у визначенні середньозваженого бала якості продукції шляхом порівняння фактичного і планового рівнів. Тут же розраховують відсоток виконання плану якості.

По продукції, якість якої оцінюється сортом або кондицией, розраховують питома вага продукції кожного сорту (кондиції) у загальному обсязі виробництва, середній коефіцієнт сортності, середньозважену ціну виробу в порівнянних цінах.

Для оцінки виконання плану сортності питома вага кожного сорту в загальному обсязі продукції порівнюють з плановими або з даними попередніх періодів. Середній коефіцієнт сортності визначають відношенням продукції першого сорту до загального випуску або вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

Середньозважена ціна виробу Цср визначається наступним чином:

,

де Ці – відпускна ціна виробу і-го сорту, грн;

qі – виробництво продукції кожного сорту за планом і звітом, шт.

Випуск продукції в перерахунку на вищий сорт визначають як добуток питомої ваги кожного сорту на Кпер - коефіцієнт перерахунку, що дорівнює:

Кпер = Ці / Цi(высш),

де Цi – ціна продукції і-го сорту, грн;

Ці (высш.) – ціна продукції першого (вищого) сорту, грн.

Виконання плану за сортністю можна визначити трьома основними способами.

1 спосіб – спосіб першосортних одиниць.

У спосіб першосортних одиниць переказні (посортовые) коефіцієнти перемножують на відповідну кількість продукції і отримані дані складають.

2 спосіб – спосіб порівняння середньозважених цін.

Якщо фактична середньозважена ціна одного виробу більша або дорівнює плановій, план за сортністю вважається виконаним.

3 спосіб – спосіб порівняння відсотків виконання плану у вартісному та натуральному вираженні.

З усіх трьох способів найбільш універсальним є спосіб першосортних одиниць, оскільки він виключає вплив змін асортименту продукції.

4.5 Аналіз ритмічності роботи підприємства

Велике значення при вивченні діяльності підприємства має аналіз ритмічності виробництва та реалізації продукції.

Ритмічність – це рівномірний виробництво продукції, виконання робіт і випуск готової продукції за певні проміжки часу.

Ритмічність — випуск продукції відповідно до графіка в обсязі та асортименті, передбачених планом.

Ритмічна робота є основним умовою своєчасного випуску та реалізації продукції. Неритмічність погіршує всі економічні показники:

-знижується якість продукції;

-збільшуються обсяг незавершеного виробництва та понадпланові залишки готової продукції на складах і, як наслідок, сповільнюється оборотність капіталу;

-не виконуються поставки за договорами і організація платить штрафи за несвоєчасну відвантаження продукції; несвоєчасно надходить виручка, із-за чого виникає дефіцит грошового потоку;

-перевитрачатиметься фонд заробітної плати у зв'язку з тим, що на початку місяця робітникам платять за простої, а в кінці — за понаднормові роботи.

Все це призводить до підвищення собівартості продукції, зменшенню суми прибутку, погіршення фінансового стану організації.

Після визначення ступеня ритмічності роботи, слід перейти до вивчення основних чинників, що призвели до порушення ритмічності, та розробити план заходів по ліквідації неритмічної роботи.

Порушення ритмічного випуску продукції вкрай негативно впливає на показники діяльності підприємства. Аритмичность призводить до зростання витрат внаслідок простоїв устаткування, його недозавантаження, збільшення виробничих запасів. Нерівномірність, обумовлена таким рівнем організації виробництва, веде до збільшення шлюбу.

Для розробки напрямків щодо усунення аритмичной роботи, необхідно з'ясувати причини неритмічності. Це можна здійснити, проводячи фотографії робочого дня різних категорій персоналу. Узагальнення причин неритмічної роботи дозволяє виділити серед них такі основні групи:

– недопоставки сировини і матеріалів на робочі місця;

– застаріле обладнання, вихід його з ладу;

– прогалини в організації праці.

Причини аритмічності — труднощі збуту продукції, низький рівень організації, технології та матеріально-технічного забезпечення виробництва, а також планування і контролю.

Аналогічним чином аналізується ритмічність відвантаження і реалізації продукції. На закінчення аналізу розробляють конкретні заходи щодо усунення причин неритмічної роботи.

У процесі аналізу ритмічності розраховуються наступні показники.

Коефіцієнт ритмічності розраховується наступним чином:

Кг =

aбо

де ОЗі – абсолютна величина звітного обсягу випуску продукції за окремі проміжки часу в межах плану, грн.;

Опі – абсолютна величина обсягу виробництва по плану в окремі проміжки часу, грн.

Коефіцієнт аритмічності дорівнює:

Каг = Онедовып / Вп ,

де Онедовып – загальне недовиконання плану випуску продукції, грн;

Вп – загальний плановий обсяг випуску продукції, грн.

Загальне недовиконання плану випуску продукції у зв'язку з неритмічною роботою

Онедовып = Вп • Каг

Вихідні дані для аналізу ритмічності можуть бути задані не в натуральному або вартісному вираженні, а у відсотках виконання плану в аналізованих періодах. В цьому випадку розрахунок виконується аналогічно.

АНАЛІЗ РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ

Тема 5 АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ТА ФОНДУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

5.1 Поняття, завдання та джерела інформації аналізу трудових ресурсів і витрат на оплату праці

5.2 Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання

5.3 Аналіз продуктивності праці

5.4 Аналіз фонду заробітної плати

5.5 Оцінка використання робочого часу

5.1 Поняття, завдання та джерела інформації аналізу трудових ресурсів і витрат на оплату праці

Трудові ресурси (кадри) підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентоспроможність.

Кадровий склад чи персонал підприємства має певні кількісні, якісні і структурні характеристики.

Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в першу чергу виміряється такими показниками, як облікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Загальний обліковий склад працюючих враховує найманих працівників усіх категорій, пов'язаних з наймачем трудовим контрактом, у тому числі тимчасових та сумісників (в наказі про призначення яких повинно бути обумовлено, що тривалість їх робочого дня не повинна перевищувати 50% встановленого законом для даної категорії роботи).

Облікова чисельність працівників підприємства – це чисельність працівників облікового складу на визначене число чи дату з обліком прийнятих і вибулих за цей день працівників. Включає в себе працівників, вписаних у реєстраційні книги персоналу (їх трудові книжки здані у відділ кадрів підприємства, а в наказі про призначення на роботу зазначено, що мова йде про штатної посади, повною ставкою).

Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові і вихідні дні, і ділення одержаної суми на кількість календарних днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається шляхом підсумовування середньосписочної чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства в році і ділення одержаної суми на 12.

Для правильного визначення середньооблікової чисельності працівників необхідно вести щоденний облік працівників облікового складу з урахуванням наказів (розпоряджень) про прийняття, переведення працівників на іншу роботу та припинення трудового договору.

Явочна чисельність – це кількість працівників облікового складу, що з'явилися на роботу. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує резерв, який має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин (відпустки, хвороби, відрядження).

Якісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства визначається ступенем професійної і кваліфікаційної придатності його працівників для виконання цілей підприємства і вироблених ними робіт.

Структурна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.

Основними завданнями аналізу є:

1 Аналіз наявності та складу працюючих на підприємстві

2 Аналіз структури персоналу

3 Аналіз кваліфікаційного рівня кадрів

4 Аналіз руху робочої сили

5 Оцінка використання робочого часу

6 Встановлення факторів і причин непродуктивного використання робочого часу

7 Вимір і вивчення динаміки продуктивності праці, її факторний аналіз

8 Аналіз фонду заробітної плати

9 Виявлення резервів подальшого підвищення продуктивності праці і ефективного використання трудових ресурсів

Інформація для аналізу трудових ресурсів береться з наступних джерел.

– Форма № 2–ПВ «Звіт про працю»;

– Форма № 1–П «Звіт промислового підприємства по продукції»;

– Форма № 3–ПВ «Звіт про використання робочого часу»;

– Форма № 6–ПВ «Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання»;

– Форма №3–ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках»;

– Форма № 1–ПВ (умови праці) «Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці»;

– Форма № 1–ПВ (заборгованість) «Звіт про стан заборгованості з виплати заробітної плати»;

– дані табельного обліку і відділу кадрів;

– дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства;

– матеріали спостережень: хронометражі, фотографії робочого дня, матеріали спеціальних соціологічних досліджень.

5.2 Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання

Від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання залежать обсяг виробництва і якість продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність і ряд інших економічних показників.

Забезпеченість організації трудовими ресурсами визначається порівнянням фактичної кількості працівників за категоріями і професіями з плановою потребою. Особлива увага приділяється аналізу забезпеченості підприємства кадрами найбільш важливих професій.

5.2.1 Аналіз наявності та складу працюючих на підприємстві. Аналіз структури персоналу

При аналізі наявності кадрів фактичну середньоспискову чисельність працівників у цілому і за окремих категоріях порівнюють з плановими даними та даними попередніх періодів, знаходять абсолютне відхилення і визначають причини зміни кількості персоналу.

Вивчають також можливі зміни в структурі персоналу і дають оцінку загальної забезпеченості підприємства робочою силою.

5.2.2 Аналіз кваліфікаційного рівня кадрів

Поряд з кількісною оцінкою забезпеченості підприємства трудовими ресурсами проводять вивчення якісного складу персоналу, який ілюструється загальноосвітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.

Кваліфікаційний рівень працівників багато в чому залежить від їх віку, стажу роботи, освіти і т. д. Тому в процесі аналізу вивчають зміни у складі робітників за цими ознаками.

Для оцінки відповідності кваліфікації робітників рівню виконуваних робіт порівнюють середній тарифний розряд робіт і робітників.

Середній тарифний розряд робіт і робітників розраховують за формулами:

R =

де P – загальна кількість робочих;

R і – розряду і-го робітника;

PRi – кількість робітників і-го розряду;

5.2.3 Аналіз руху робочої сили

З об'єктивних і суб'єктивних причин чисельність персоналу змінюється. В процесі аналізу руху робочої сили розраховуються і порівнюються з попередніми періодами наступні коефіцієнти руху робочої сили.

Коефіцієнт обороту кадрів з прийому:

.

Коефіцієнт обороту кадрів з вибуття:

Коефіцієнт плинності кадрів:

Ктек = .

Коефіцієнт сталості кадрів:

Кпост = .

Під час аналізу слід вивчити конкретні причини звільнення. Слід розрізняти наступні причини звільнень з підприємства:

– звільнення з причин фізіологічного характеру (у зв'язку з тривалою хворобою, неможливістю за станом здоров'я продовжувати роботу на даному підприємстві);

– вихід на пенсію;

– звільнення колективні та індивідуальні, так званий необхідний оборот робочої сили (призов до армії, вступ до навчальних закладів з відривом від виробництва, обрання в органи державної влади, переведення на інші підприємства, переїзд до місця проживання чоловіка чи дружини);

– зміна службового становища або переведення на інші посади;

– закінчення строку контракту (трудової угоди) з фіксованим терміном дії;

– зайвий оборот робочої сили або плинність кадрів з причин, не передбачених законом і пов'язаних з особистістю працівника. До них відноситься звільнення за власним бажанням (низькі заробітки, тяжкі умови праці, відсутність перспектив професійного зростання, незадовільний психологічний клімат);

– за прогули і інші порушення трудової дисципліни, у зв'язку з рішенням судів.

За високої плинності кадрів обов'язково визначають її негативні наслідки для основних показників роботи підприємства.

На закінчення аналізу руху робочої сили необхідно розробити комплекс заходів, направлених на закріплення кадрів.

5.2.4 Аналіз абсолютного і відносного надлишку (нестачі) працюючих

Розрахунок абсолютного і відносного надлишку (нестачі) працюючих на підприємстві дозволяє зіставити темпи зростання чисельності промислово-виробничого персоналу з темпом зростання обсягу товарної продукції.

При розрахунку абсолютного надлишку ППП не враховується ступінь виконання плану. Перерахуємо чисельність ППП на новий обсяг виробництва:

,

де Чплскор – планова чисельність ППП, скоригована на фактичний обсяг виробництва, осіб;

Чпл – планова чисельність ППП, чол;

Квып. плану за обсягом – коефіцієнт виконання плану за обсягом.

Відносна нестача або надлишок ППП розраховується за формулою

,

де ЧФ – фактична чисельність ППП, чол

5.3 Аналіз продуктивності праці

Продуктивність праці – один з найбільш значущих показників, використовуваних при аналізі трудових ресурсів, так як безпосередньо впливає на результативність роботи будь-якого підприємства та підрозділу.

Продуктивність праці - це кількість продукції, виготовленої за одиницю часу (виробіток) або час, витрачений на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість).

Залежно від виміру обсягу виробництва розрізняють вартісний, трудовий, натуральний методи розрахунку рівня продуктивності праці.

Згідно з натуральним методом обсяг продукції порівнюється з витратами робочого часу. Він використовується при виробництві однорідної продукції.

Трудовий метод, заснований на порівнянні нормованого робочого часу і фактичних витрат на виробництво продукції, використовується в умовах випуску різнорідної і незавершеної продукції.

Розрізняють середньорічний, середньоденний і середньогодинний рівні продуктивності праці. Розрахункова формула річної продуктивності праці (ПТг) наступна:

,

де ВП – обсяг випуску продукції за рік, грн.;

Ч – чисельність працівників або робітників, чол.

Середньодобова (середньоденна) продуктивність (ПТдн) дорівнює

,

Середньогодинна продуктивність (ПТчас) дорівнює

,

Аналіз дозволяє оцінити динаміку наведених показників з метою виявлення резервів зростання продуктивності праці. Зростання продуктивності може бути обумовлено інтенсивними та екстенсивними факторами.

Так, до інтенсивним належать фактори, які ілюструють використання виробничої потужності підприємства. Екстенсивні фактори – фактори, що показують використання робочого часу.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних та допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічна, середньоденна і середньогодинна вироблення продукції одним робочим, а також середньорічне вироблення продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Приватні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічна вироблення продукції одним робітником. Величина його залежить не тільки від вироблення робочих, а й від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.

Модель аналізу середньорічний вироблення може мати вигляд

,

де Д – число робочих днів у році, дн.;

F – середня тривалість робочого дня, год;

qчас – середньогодинна вироблення робітника, грн/год

5.4 Аналіз фонду заробітної плати

Використання трудових ресурсів необхідно розглядати в тісному зв'язку з оплатою праці.

В економічній літературі відсутнє загальноприйняте трактування заробітної плати. Наведемо кілька визначень заробітної плати.

Заробітна плата – це частина національного доходу, призначена для задоволення особистих потреб працівників, що видається в грошовій формі відповідно до кількості та якості виконаних робіт.

Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, які виступають у формі заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу.

Заробітна плата – це винагорода за працю.

Заробітна плата – це частина витрат на виробництво і реалізацію продукції, яка витрачається на оплату праці працівників підприємства.

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» - «заробітна плата – це винагорода, розрахована, як правило, в грошовій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надану послугу».

Уся заробітна плата працівників поділяється на номінальну та реальну.

Номінальна заробітна плата – це сума коштів, отриманих працівником за його роботу впродовж розрахункового періоду (день, місяць, рік).

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата – купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата тісно пов'язана з номінальною та цінами на товари та послуги.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і кінцевих результатів господарської діяльності підприємства. Заробітна плата регулюється податками, і максимальний її розмір не обмежується.

За структурою заробітна плата включає наступні складові:

– основна заробітна плата;

– додаткова заробітна плата;

– інші заохочувальні та компенсаційні виплати;

– участь у прибутку і виплати акціями.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов'язки). Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, фахівців, технічних службовців; процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, коли вони є основою заробітної плати.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлених норм, за трудові успіхи і за особливі умови праці. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів роботи підприємства.

До фонду додаткової заробітної плати відносять:

1 Надбавки і доплати до тарифних ставок та посадових окладів:

– кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу майстерність;

– бригадирам з числа робітників, не звільнених від основної роботи, за керівництво бригадами;

– персональні надбавки;

– за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування;

– за роботу у важких, шкідливих умовах, за роботу в багатозмінному та безперервному режимі виробництва;

– керівникам, фахівцям, технічним службовцям за високі досягнення в праці.

2 Премії за виробничі результати:

– виконання і перевиконання виробничих завдань;

– виконання акордних завдань у встановлені терміни;

– підвищення продуктивності праці;

– економія сировини, матеріалів, інструменту;

– скорочення простоїв устаткування.

3 Винагороди (процентні надбавки) за вислугу років і стаж роботи.

4 Оплата за роботу у вихідні, святкові дні та сверхнормированное час.

5 Оплата щорічних відпусток, грошових компенсацій за невикористану відпустку.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать:

1 Оплати простоїв не з вини працівника.

2 Винагороди за результатами роботи за рік.

3 Винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

4 Премії за створення, організацію виробництва та виготовлення нових товарів.

5 Одноразові заохочення, наприклад заохочення до ювілейних та пам'ятних дат в натуральній і грошовій формі.

6 Суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам:

– одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію;

– доплати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам;

– вартість путівок на лікування і відпочинок.

Розмір додаткової заробітної плати не повинен перевищувати 50% основної заробітної плати працівника.

Оплата праці кожного працівника регулюється податками. У відповідності з законом України «Про податок на доходи фізичних осіб» з 2016 року введена єдина ставка оподаткування фізичних осіб у розмірі 18%.

Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівниками місячну, годинну норму праці.

Термін дії

Розмір

місячний

погодинної (тарифна ставка 1-го розряду)

01.01.2016 - 30.04.2016

1378 грн.

8,29 грн.

01.05.2016 - 30.11.2016

1450 грн.

8,69 грн.

01.12.2016 - 31.12.2016

1550 грн.

9,29 грн.

Мінімального рівня оплати праці відповідає перший розряд тарифних сіток. Більш кваліфікована праця (праця більш високих розрядів) оплачується виходячи з наведених у тарифних сітках тарифних коефіцієнтів, які визначаються за співвідношенням рівнів оплати праці даного та першого розряду.

Фонд заробітної плати по діючій інструкції органів статистики включає не лише фонд оплати праці, але і виплати за рахунок коштів соціального захисту і чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Найбільшу питому вагу в складі коштів, використаних на споживання, займає фонд оплати праці, що включається в собівартість продукції.

Приступаючи до аналізу використання фонду заробітної плати, що включається в собівартість продукції, в першу чергу розраховуємо абсолютне і відносне відхилення фактичної його величини від планової.

У зв'язку з цим розрізняють абсолютну і відносну зміну фонду заробітної плати.

Абсолютна зміна фонду заробітної плати ФЗПабс визначається порівнянням фактично використаних коштів на оплату праці ФЗПф з плановим фондом заробітної плати ФЗПпл в цілому по підприємству, виробничим підрозділам і категоріям працівників:

.

Оскільки абсолютне відхилення визначається без обліку ступеня виконання плану по виробництву продукції, то по ньому не можна судити про економію або перевитрату фонду заробітної плати.

Відносну зміну фонду заробітної плати ФЗПвідн розраховується як різниця між фактично нарахованою сумою зарплати і плановим фондом, скоригованим на коефіцієнт виконання плану по виробництву продукції. При цьому слід мати на увазі, що коректується тільки змінна частина фонду заробітної плати.

Змінна частина фонду заробітної плати ФЗПзмін – це та частина ФЗП, яка змінюється пропорційно обсягу виробництва продукції.

До ФЗПзмін відносяться:

– зарплата робітників за відрядними розцінками;

– премії робітникам і управлінському персоналу за виробничі результати;

– сума відпускних, відповідна частці перемінної зарплати.

Постійна частина фонду заробітної плати ФЗПпост не змінюється при збільшенні або спаді обсягу виробництва.

До ФЗПпост відносяться:

– зарплата робочих за тарифними ставками;

– зарплата керівників, фахівців, технічних службовців за окладами;

– всі види доплат;

– оплата праці працівників непромислових виробництв;

– сума відпускних, відповідна частці постійної зарплати.

Відносну зміну фонду заробітної плати з урахуванням виконання плану по виробництву продукції можна визначити за формулою

,

де ФЗПск – фонд зарплати плановий, скоригований на коефіцієнт виконання плану по випуску продукції;

ФЗПпл.пер, ФЗПпл.пост – відповідно змінна і постійна сума планового фонду зарплати;

Квп – коефіцієнт виконання плану по виробництву продукції.

Факторна модель, використовувана для аналізу змінної частини фонду заробітної плати, має вигляд:

,

де VВПобщ – загальний обсяг випуску продукції, шт;

УДі – питома вага i-го виду продукції в обсязі виробництва (структура продукції);

УТЕі – питома трудомісткість i-го виду продукції, нормо-годинники;

ОТi – рівень годинної оплати праці, грн.

Факторна модель, використовувана для аналізу постійної частини фонду заробітної плати робітників-почасовиків, має вигляд

,

де Ч – середньооблікова чисельність робітників, осіб;

Д – середня кількість робочих днів, відпрацьованих одним робочим за рік (кількість робочих днів у році), дн.;

Т – середнє число годин, відпрацьованих за день одним робітником (тривалість робочого дня), ч.;

ЧЗП – середньогодинна заробітна плата, грн./ч.

Найбільш значущим чинником в факторної моделі фонду заробітної плати є рівень годинної оплати праці за 1 людино-годину) або середньогодинна заробітна плата, які залежать від:

– рівня кваліфікації працівників;

– інтенсивності праці (в процесі аналізу розглядається можливість зниження трудомісткості продукції);

– перегляду норм виробітку;

– перегляду розцінок;

– зміна розрядів робіт;

– перегляду тарифних ставок;

– обсягів різних доплат і премій (доплати за стаж роботи, понаднормові годинник, час простоїв з вини підприємства).

У процесі аналізу докладно розглянемо склад фонду оплати праці в розрізі категорій працівників та видів оплати праці. Ці дані дозволяють судити про структуру фонду оплати праці за категоріями працівників і видами виплат.

5.5 Оцінка використання робочого часу

Дані про чисельність працівників можуть характеризувати розмір підприємства, але вони не дають уявлення про фактичний або можливе використання ресурсів робочої сили. З цією метою проводиться аналіз використання робочого часу працівниками підприємства.

У процесі аналізу використання робочого часу виконується оцінка динаміки показників, що характеризують використання робочого часу, виявляються втрати робочого часу і встановлюються їх причини, вивчається ефективність використання робочого часу і підраховуються резерви зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних факторів.

До показників, що характеризують використання робочого часу, належать:

1 Середнє число днів роботи одного робітника за рік

,

де ФЧД – фактично відпрацьовані людино-дні;

Рсп (Год) – середньооблікова чисельність персоналу, осіб

2 Фонд робочого часу в годинах на одного робітника (ефективний фонд часу роботи одного робітника)

,

де ФЧЧ – фактично відпрацьовані людино-години.

3 Середня тривалість робочого дня (зміни)

.

Середня кількість днів Д, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), залежить від таких факторів:

– кількість вихідних і святкових днів;

– кількості днів тарифної відпустки;

– інших видів відпусток, передбачених законодавством;

– кількості днів непрацездатності;

– неявки на роботу з дозволу адміністрації;

– прогулів.

Тривалість робочого дня (зміни) визначають такі фактори:

– величина нормативного робочого тижня;

– час простоїв протягом дня, зафіксованих в обліку;

– час понаднормової роботи (збільшує величину показника);

– час можливих скорочень робочого дня, передбачених законодавством.

Для аналізу фонду (бюджету) робочого часу працівників підприємства використовується наступна факторна модель:

,

де Ч – середньооблікова чисельність працівників, осіб;

Д – середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період, дні.

F – середня тривалість робочого дня, години.

Аналіз виконується, виходячи з відпрацьованих людино-днів відпрацьованих людино-годин за табельним і оперативного обліку.

Якщо в процесі аналізу фонду робочого часу встановлено внутрішньозмінні втрати, то треба провести фотографії робочого дня і вивчити первинну документацію по враховуються втрат часу (зазвичай в дійсності дуже багато прихованих втрат).

Якби аналіз показав втрати і людино-днях, то треба було б проаналізувати по табельному обліку причини невиходів: хвороби, прогули, безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації, целодневные виконання державних обов'язків, відпустки з дозволу адміністрації.

Проте втрати робочого часу не завжди приводять до зменшення обсягу виробництва продукції, оскільки вони можуть бути компенсовані підвищенням інтенсивності праці працівників. Тому при аналізі використання трудових ресурсів велика увага приділяється вивченню показників продуктивності праці.

Тема 6 АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА

6.1 Поняття, завдання та джерела інформації аналізу основних засобів підприємства

6.2 Аналіз складу та структури основних засобів підприємства

6.3 Аналіз руху основних засобів

6.4 Аналіз технічного стану основних засобів

6.5 Аналіз використання основних засобів, обладнання та площі

6.6 Аналіз озброєності праці

6.1 Поняття, завдання та джерела інформації аналізу основних засобів підприємства

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначає основні засоби як матеріальні активи, які підприємство використовує в процесі виробництва товарів, надання послуг, з метою здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних або соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких складає понад один.

Основні виробничі фонди підприємства – це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, частинами, у міру їх використання, шляхом амортизаційних відрахувань.

В процесі аналізу основних засобів підприємству необхідно вирішувати наступні завдання:

1 Виявити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними засобами, тобто встановити відповідність величини, складу і технічного рівня основних засобів виробничій програмі підприємства.

2 Визначити рівень використання основних засобів по узагальнюючим і приватним показниками, встановити причини їх зміни і які впливають фактори.

3 Встановити ефективність використання обладнання по часу і потужності.

4 Розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції.

5 Виявити резерви підвищення ефективності використання основних засобів.

Для аналізу основних засобів використовуються наступні джерела інформації: паспорт підприємства, план технічного розвитку підприємства, Форма № 1 «Баланс підприємства», Форма № 4 «Звіт про власний капітал», Форма № 1–П «Звіт промислового підприємства по продукції», Форма № 11– ОФ «Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)».

6.2 Аналіз складу та структури основних засобів підприємства

Аналіз використання основних засобів підприємства зазвичай починається з вивчення їх складу в цілому по підприємству та по окремим підрозділам. У процесі аналізу встановлюється обсяг, структура основних засобів і їх відповідність виробничій програмі підприємства, аналізується динаміка, технічний стан, рівень виробництва та його організація.

Велике значення мають показники структури основних засобів:

– розподіл фондів на виробничі і невиробничі:

Промислово-виробничі основні засоби (основні виробничі фонди) – це всі засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі або створюють умови для його здійснення.

Невиробничі основні засоби (основні невиробничі фонди) – це об'єкти невиробничого призначення, що перебувають на балансі підприємства. Вони не приймають безпосередньої участі в процесі виробництва і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це об'єкти житлово-комунального господарства підприємства, установи охорони здоров'я, культури, освіти, спорту, що перебувають на балансі підприємства.

– основні виробничі фонди основного виду діяльності та допоміжних виробництв;

– співвідношення активної і пасивної частини основних засобів. При цьому необхідно домагатися зростання активної частини основних засобів у вигляді робочих і силових машин:

До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, обладнання, пристосування, інструмент). Активна частина основного капіталу є провідною і служить базою в оцінці технічного рівня і виробничих потужностей.

Пасивна частина основних виробничих фондів є допоміжною і забезпечує процес роботи активних елементів (будівлі, споруди тощо)

6.3 Аналіз руху основних засобів

Рух основних засобів характеризується наступними показниками.

1 Коефіцієнт введення основних засобів

,

де ОФвв – вартість введених в експлуатацію (знову надійшли) основних засобів, грн.;

ОФк.р. – вартість основних засобів на кінець року, грн.

2 Коефіцієнт оновлення основних засобів

,

де ОФнов – вартість нових основних засобів, введених в експлуатацію, грн.

3 Коефіцієнт виведення (вибуття) основних засобів

,

де ОФвыв – вартість основних засобів, виведених з експлуатації, грн.;

ОФн.р. – вартість основних засобів на початок року, грн.

4 Коефіцієнт ліквідації основних засобів

,

де ОФл – ліквідаційна вартість (залишкова вартість основних засобів, що вибули внаслідок зносу), грн.

5 Темп (коефіцієнт) приросту вартості основних засобів

.

6 Коефіцієнт компенсації вибуття основних засобів

.

7 Інтенсивність заміни основних засобів

.

6.4 Аналіз технічного стану основних засобів

Технічний стан основних засобів характеризується двома показниками.

1 Коефіцієнт зносу – характеризує частку вартості основних засобів, що списано на виробництво продукції в попередніх періодах:

,

де Ік – сума зносу основних засобів протягом розглянутого періоду (року), грн.

,

де ОФост – залишкова вартість основних засобів на кінець розглянутого періоду (року), грн.

.

2 Коефіцієнт придатності – характеризує частку вартості основних засобів, яка перенесена на виготовлену продукцію:

.

При аналізі ці коефіцієнти дозволяють судити про ступінь зношеності основних засобів. В якості недоліку проведення аналізу технічного стану основних засобів тільки за цими двома показниками слід відзначити те, що вони не враховують морального зносу основних засобів, а відображають лише фізичний знос.

6.5 Аналіз використання основних засобів, обладнання та площі

Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів в першу чергу використовується показник фондовіддачі.

Фондовіддача показує величину вартості виготовленої продукції, що припадає на 1 гривню вартості основних засобів може визначатися за товарної, валової, або реалізованої продукції). Фондовіддача визначається як відношення обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних засобів:

,

де ВП – обсяг виробництва продукції у вартісному вираженні, грн./рік;

ОФср.р – середньорічна вартість основних засобів, грн.

Зростання фондовіддачі вказує на підвищення ефективності використання основних засобів і є позитивною тенденцією в діяльності підприємства. Для підвищення фондовіддачі необхідно нарощувати обсяги виробництва продукції за рахунок більш інтенсивного використання основних засобів і знижувати середньорічну вартість цих коштів за рахунок ліквідації зношених, мало продуктивних і не використовуваних у виробництві основних засобів.

З метою більш глибокого аналізу ефективності використання основних засобів показник фондовіддачі можна розрахувати за активної частини основних засобів, до якої відноситься більшою мірою технологічне обладнання.

,

де ОФср.р.акт – середньорічна вартість активної частини основних засобів.

Чисельник у формулі – обсяг виробництва – можна виразити через кількість одиниць обладнання, бюджет часу роботи одиниці устаткування і годинну продуктивність одиниці обладнання. Тоді формула зміниться наступним чином:

,

де Чоб – кількість одиниць обладнання, шт;

Боб – бюджет (річний фонд часу роботи одиниці обладнання, год;

qчас – годинна продуктивність (вироблення) одиниці обладнання, грн/год.

Бюджет (річний фонд часу роботи одиниці обладнання, в свою чергу, можна представити у вигляді добутку кількості відпрацьованих днів у році Д, коефіцієнта змінності Ксм і середньої тривалості робочої зміни F.

Середньорічну вартість активної частини основних засобів (технологічного обладнання) можна також представити як добуток кількості одиниць обладнання Чол і середньої вартості одиниці обладнання в порівнянних цінах Цоб, після чого кінцева формула факторної моделі фондовіддачі активної частини основних засобів буде мати вигляд

.

Для розрахунку впливу чинників на приріст фондовіддачі активної частини основних засобів використовують спосіб повних ланцюгових підстановок. Схема підстановки виглядає наступним чином:

.

Для визначення першого умовного показника фондовіддачі необхідно замість базової взяти звітну середньорічну вартість (ціну) одиниці обладнання, яка при однакових цінах може змінитися за рахунок його структури:

.

Далі необхідно встановити якою була б фондовіддача при структурі обладнання звітного періоду, який характеризує ціна одиниці устаткування, кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, але при базовій величині інших факторів:

.

Третій умовний показник фондовіддачі розраховується при структурі звітного періоду, кількості робочих днів звітного періоду днів, величиною коефіцієнта змінності в звітному періоді і при базовому рівні інших факторів:

.

При розрахунку четвертого умовного показника фондовіддачі залишається на базовому рівні величина середньогодинної виробітки:

,

.

Ще одним показником, що характеризує ефективність використання основних засобів, у тому разі, якщо від підприємства залежить технологія виготовлення продукції, є фондомісткість продукції.

Фондомісткість показує величину вартості основних засобів, потрібних для виробництва одиниці вартості продукції, що виготовляється.

Фондомісткість – це величина, зворотна фондовіддачі, і визначається як відношення середньорічної вартості основних засобів до обсягу виробленої продукції:

.

Економічний зміст фондомісткості відображає наступний приклад. Якщо технологія виготовлення продукції вимагає використання простого обладнання, яке в процесі виробництва виявилося задіяним іншими видами робіт, і тому виготовили продукцію на унікальному дорогому обладнанні, то фондомісткість даного виду продукції підвищується.

Зростання фондомісткості продукції вказує на зниження ефективності використання основних засобів і є негативною тенденцією в діяльності підприємства.

Методика аналізу фондомісткості аналогічна методиці аналізу фондовіддачі.

У процесі аналізу використання основних засобів окремо розглядають ефективність використання обладнання як найбільш активної частини основних засобів. У деяких випадках активною частиною основних засобів може виступати виробнича площа, наприклад при складанні виробів вручну, при формуванні ливарних форм в землю.

Ефективність використання устаткування характеризується рядом показників.

1 Коефіцієнт використання парку обладнання:

,

де Пд – кількість (чи потужність) діючого обладнання;

Пу – кількість (чи потужність) встановленого обладнання.

2 Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування характеризує ефективність використання обладнання по часу:

,

де Fф – фактичний фонд часу роботи одиниці обладнання за рік, год;

Fпл – плановий фонд часу роботи одиниці обладнання за рік, год

Фактичний фонд часу роботи менше планового в зв'язку з виникаючими втратами часу: надплановий ремонт устаткування, простої у зв'язку з поломками, відсутністю матеріалів, енергії, у зв'язку з очікуванням транспортних засобів.

3 Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування характеризує ефективність використання устаткування по продуктивності:

,

де qф – фактична продуктивність обладнання, шт/год;

qпл – максимальна (або планова) продуктивність обладнання, шт/год

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання також може бути представлений як відношення фактично виробленої продукції до максимально можливого випуску.

4 Коефіцієнт інтегрального використання обладнання:

,

тобто добуток коефіцієнтів екстенсивного й інтенсивного використання обладнання.

5 Коефіцієнт змінності роботи устаткування показує, скільки в середньому змін відпрацьовує одиниця обладнання при даному режимі роботи. Коефіцієнт змінності може бути розрахований двома способами:

,

де С1, С2, С3 – число одиниць устаткування, що працює, відповідно, в 1, 2 і 3 зміни.

С0 – загальна кількість одиниць обладнання;

,

де Машино-години – загальна кількість машино-годин (станко-годин), відпрацьованих за добу всім устаткуванням;

Fсм – фонд часу роботи одиниці обладнання за одну зміну;

С0 – загальна кількість одиниць обладнання.

Підприємства повинні прагнути до збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, що веде до зростання випуску продукції при тих же готівкових фондах.

Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання устаткування у часі. Встановлюється він для усього парку машин, що знаходяться в основному виробництві. Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на даному виді обладнання до фонду часу його роботи. Таким чином, коефіцієнт завантаження обладнання на відміну від коефіцієнта змінності враховує дані про трудомісткість виробів. На практиці коефіцієнт завантаження звичайно приймають рівним величині коефіцієнту змінності, зменшеної у двічі (при двозмінному режимі роботи) або в тричі (при тризмінному режимі).

Серед показників екстенсивного використання основних засобів велике значення має і показник внутрішньозмінних простоїв обладнання.

Ефективність використання площі характеризується зняттям продукції з одиниці площі:

де ВП – обсяг виробництва продукції у вартісному (натуральному) виразі, грн. (шт);

П – виробнича площа, м2.

6.6 Аналіз озброєності праці

Основними показниками озброєності праці є:

1 Показник технічної оснащеності праці (фондоозброєність):

,

де ЧППП – чисельність промислово-виробничого персоналу (або робочих), чол.

Цей показник застосовується для характеристики ступеня оснащеності праці робітників. Фондоозброєність і фондовіддача пов'язані між собою через показник продуктивності праці:

.

2 Енергоозброєність праці:

,

,

де Е – вартість усіх видів споживаних енергоносіїв (паливо – вугілля, мазут, деревина та електроенергія), грн.;

Ээл – вартість споживаної електроенергії, грн.

3 Площаозброєність:

,

де П – все площі виробництва (якщо використовується Чраб, то беруть виробничу площа, м2.

Перевищення темпів росту фондоозброєності праці над темпами зростання продуктивності праці є негативною тенденцією. Ідеальним варіантом вважається варіант, коли продуктивність праці зростає більш швидкими темпами, ніж фондоозброєність праці, тому що в цьому випадку досягається максимальна ефективність виробництва.

Тема 7 АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

7.1 Поняття, завдання та джерела інформації аналізу витрат на виробництво і собівартості продукції

7.2 Аналіз витрат на виробництво

7.3 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

7.4 Аналіз витрат на гривню товарної продукції

7.5 Аналіз прямих матеріальних витрат

7.6 Аналіз прямих трудових витрат

7.7 Аналіз комплексних статей витрат

7.1 Поняття, завдання та джерела інформації аналізу витрат на виробництво і собівартості продукції

Витрати – це сукупність виражених у грошовій формі витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт і їх реалізацією.

Розкриємо класифікацію витрат підприємства за видами господарської діяльності (у відповідності з Національними стандартами бухгалтерського обліку – Стандарт 16 «Витрати»).

Витрати, пов'язані зі звичайною діяльністю, – це всі види витрат підприємства при його функціонуванні в звичайних умовах.

Витрати, пов'язані з надзвичайною діяльністю, виникають у надзвичайних умовах: ліквідація наслідків стихійних лих, техногенних аварій, катастроф, пожеж або витрати на заходи по їх попередженню.

Звичайна діяльність охоплює такі види витрат:

1 Операційні витрати – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції.

2 Фінансові витрати – це витрати, пов'язані з використанням кредитів, фінансовою орендою та залученням позикового капіталу.

3 Витрати від участі в капіталі – це витрати, пов'язані зі збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

4 Інші витрати – це витрати, які виникають під час звичайної діяльності, але не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. До інших витрат відносяться:

– собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

– собівартість реалізованих необоротних активів;

– витрати на ліквідацію необоротних активів;

– витрати від уцінки необоротних активів;

– витрати від неопераційних курсових різниць.

Операційні витрати підприємства складаються із:

– витрат, пов'язаних з виробництвом, які становлять виробничу собівартість реалізованої продукції;

– адміністративних витрат;

– витрат на збут;

– інших операційних витрат.

Витрати, пов'язані з виробничою діяльністю, складаються з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат і загальновиробничих витрат.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини, основних матеріалів, що утворюють основу виготовлюваної продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються: заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо

Під загальновиробничими розуміють витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню роботою цехів та інших підрозділів основного і допоміжного виробництва. До них відносяться:

– витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на соціальне і медичне страхування апарату управління; витрати на службові відрядження персоналу цехів і ін);

– амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;

– витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

– витрати на удосконалення технології та організації виробництва;

– витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші витрати на утримання виробничих приміщень;

– витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

– витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища.

У свою чергу загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Такі витрати наприкінці місяця списуються на виробничу собівартість.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробничої діяльності. Такі витрати розподіляють між затратами на виробництво і собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг) згідно з методикою, наведеною в додатку до Положення (Стандарту) 16. Стандарт передбачає віднесення до складу витрат звітного періоду постійних накладних загальновиробничих витрат виходячи з нормальної виробничої потужності. Різниця між фактичною сумою постійних загальновиробничих витрат і їх сумою, обчисленою з урахуванням нормальної виробничої потужності, підлягає віднесенню на собівартість реалізованої продукції.

Адміністративні витрати враховують загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства в цілому. До них відносяться:

– загальнокорпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі та інші витрати);

– витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

– витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);

– винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

– витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс та ін);

– амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

– витрати на врегулювання спорів у судових органах;

– податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції);

– плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

– інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) готової продукції, товарів, робіт, послуг:

– витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

– витрати на ремонт тари;

– оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

– витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

– витрати на передпродажну підготовку товарів;

– витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом продукції;

– витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

– витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції відповідно до умов договору;

– витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

– інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних витрат відносяться:

– витрати на дослідження і розробки;

– собівартість реалізованої іноземної валюти (перерахованої за курсом НБУ на день реалізації, включаючи витрати, пов'язані з реалізацією);

– собівартість реалізованих виробничих запасів (за обліковою вартістю, включаючи витрати, пов'язані з їх реалізацією);

– списана сума безнадійної дебіторської заборгованості;

– створення резерву сумнівних боргів;

– втрати від операційної курсової різниці;

– втрати від знецінення запасів;

– нестачі і втрати від псування цінностей;

– визнані штрафи, пені, неустойки;

– витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

– інші витрати операційної діяльності.

Крім поняття витрат на виробництво, виділяють поняття собівартості продукції – це показник, який характеризує виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на підготовку виробництва і виробництво продукції (робіт, послуг).

Затрати підприємства групуються по економічним елементам – це витрати на весь обсяг виготовленої продукції за певний період – і за статтями калькуляції – це собівартість виготовлення одиниці продукції.

Групування витрат за економічними елементами передбачає виділення наступних елементів витрат:

Матеріальні витрати. До них відносяться витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, тару, комплектуючі вироби, паливо, енергію всіх видів та інші матеріальні витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Витрати на оплату праці. У склад цього елементу включається загальна сума заробітної плати виробничого персоналу з надбавками і доплатами, премії, матеріальна допомога та інші витрати на оплату праці на підприємстві.

Відрахування на соціальні заходи. До них відносяться:

– відрахування на пенсійне забезпечення;

– відрахування в Фонд соціального страхування на випадок непрацездатності;

– страхові внески на випадок безробіття;

– відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

– відрахування на інші соціальні заходи.

Амортизація. У склад цього елементу включаються суми нарахованої амортизації основних засобів і нематеріальних активів.

Інші операційні витрати. У склад цього елементу включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів, а саме: витрати на відрядження, витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, раціоналізацію, оплату робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, орендна плата.

Групування витрат за калькуляційними статтями собівартості передбачає наступну номенклатуру статей:

1) сировина і матеріали;

1) поворотні відходи;

2) покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;

3) паливо і енергія на технологічні цілі;

4) основна заробітна плата виробничих робітників;

5) додаткова заробітна плата;

6) відрахування на соціальні заходи;

7) загальновиробничі витрати;

8) витрати внаслідок технічно неминучого браку;

9) інші виробничі витрати.

Вищенаведений понятійний апарат використовується при виконанні аналізу витрат на виробництво і собівартості продукції.

Завдання аналізу витрат і собівартості полягають у наступному:

- дати загальну оцінку виконання плану по собівартості в цілому по підприємству і за окремими видами продукції;

- провести аналіз витрат з метою оцінки досягнутих результатів;

- перевірити обґрунтованість прийнятих управлінських рішень щодо собівартості;

- вивчити причини відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей собівартості, а також за окремими видами і групами продукції;

- виконати аналіз витрат з метою управління беззбитковістю виробництва;

- управляти витратами за місцями формування і центрами відповідальності;

- проводити оперативний аналіз відхилень у витратах на виробництво за нормативним методом;

- виявити резерви зниження собівартості і витрат;

- розробляти відповідні заходи щодо мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

З перерахованих вище завдань випливають напрями аналізу собівартості та витрат:

- аналіз витрат на виробництво;

- аналіз калькуляції собівартості одиниці продукції;

- аналіз витрат на гривню товарної продукції;

- аналіз прямих матеріальних витрат;

- аналіз прямих трудових витрат;

- аналіз комплексних статей витрат.

Джерелами інформації аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво є:

- планова собівартість продукції;

- аналітичні розрахунки, норми й нормативи використання ресурсів;

- звітність підприємства: «Звіт про фінансові результати», «Звіт з праці»;

- дані оперативного обліку: первинні документи, відомості, зведення, реєстри відпущених матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, технологічна документація, паспортні дані.

7.2 Аналіз витрат на виробництво

Аналіз витрат на виробництво передбачає вивчення витрат на виробництво всієї товарної продукції в розрізі економічних елементів.

Елементи витрат – це однорідні за економічним змістом витрати.

Аналіз витрат за економічними елементами припускає:

- вивчення складу елементів витрат, питомої ваги кожного елемента витрат;

- виявлення динаміки і напрямів зміни окремих елементів витрат;

- оцінку виконання плану за сумою загальних витрат;

- виявити причини економії або перевитрати за кожною статтею витрат;

- встановити резерви зниження собівартості.

До резервів відносяться:

-зниження норм витрат сировини і матеріалів;

-економія за рахунок заміни окремих матеріалів більш економічними; зниження відходів виробництва та браку;

-підвищення рівня продуктивності праці; режим економії і т. п.

Аналіз витрат за економічними елементами здійснюється в цілому по підприємству, цеху, дільниці шляхом порівняння планової суми з фактичною, або фактичної (звітної) суми з аналогічними показниками попередніх періодів. Визначається планова і фактична структура витрат на виробництво, знаходяться відхилення в абсолютному і відносному вираженні.

7.3 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

Планування і облік витрат за калькуляційними статтями дозволяє визначити собівартість одиниці окремих видів продукції, узагальнити витрати за місцем їх виникнення (дільниця, цех, бригада), простежити зв'язок витрат з технологічним процесом.

Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції проводиться шляхом порівняння фактичних витрат з даними плану і даними попередніх періодів.

В процесі аналізу визначаються відхилення фактичних витрат від запланованих щодо кожної калькуляційної статті, дається їх оцінка, виявляються резерви і напрями зниження собівартості окремих видів продукції.

Цей аналіз дає можливість поглиблено перевірити зміни фактичної собівартості порівняно з плановою собівартістю, визначити рентабельність виробів, визначити шляхи зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції за рахунок внутрішніх резервів підприємства.

Для аналізу використовують калькуляції виробів, які підприємство включає в річний звіт.

7.4 Аналіз витрат на гривню товарної продукції

Основним узагальнюючим показником, що характеризує собівартість і рівень рентабельності продукції, є витрати на одну гривню товарної продукції. Саме цей показник дозволяє простежити динаміку зміни собівартості за ряд років діяльності підприємства. Цей аналіз впливає на виявлення та оцінку резервів зниження поточних витрат підприємства.

Показник рівня витрат на гривню товарної продукції З1грн обчислюється шляхом ділення загальної суми витрат на виробництво товарної продукції З її обсяг ТП:

З1грн = З/ВП або ,

де N – кількість виробів кожного виду в натуральних показниках, шт.;

Зи або Сі – витрати виробництва або собівартість окремих видів виробів, грн.;

Ці – ціна одного виробу.

n – число найменувань виробів.

На цей синтетичний показник впливає безліч факторів, пов'язаних з формуванням як чисельника, так і знаменника.

Безпосередній вплив на зміну рівня витрат на гривню товарної продукції впливають чотири фактори, які знаходяться з ними в прямий функціональної зв'язку, або фактори першого порядку зв'язку з цим результативним показником:

1) структура асортименту товарної продукції, тобто співвідношення окремих видів продукції в загальному її обсязі;

2) рівень собівартості окремих видів продукції;

3) рівень цін на спожиті сировину і матеріали, а також тарифи на електроенергію і вантажні перевезення;

4) рівень оптових цін підприємства на продукцію, що випускається.

Для визначення впливу кожного з перелічених факторів на зміну рівня витрат на гривню товарної продукції порівняно з планом використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Порядок підстановки в аналізі витрат на гривню товарної продукції:

1 Планові витрати на гривню товарної продукції:

.

2 За планом, перерахованим на фактичний обсяг і асортимент продукції:

.

3 Фактично в цінах, прийнятих у плані з урахуванням зміни цін на сировину, матеріали і тарифи:

,

де ицм – зміна цін на сировину, матеріал, тарифи, грн.

Знак ± показує, що до фактичної собівартості треба додати суму здешевлення або відняти суму подорожчання витрат внаслідок зміни цін на сировину і матеріали або ж тарифи на електроенергію і вантажні перевезення.

4 Фактично в оптових цінах на продукцію, прийнятих у плані:

.

5 Фактичні витрати на гривню товарної продукції

.

У процесі аналізу витрат на гривню товарної продукції спочатку визначається загальна величина відхилення фактичного рівня витрат на гривню товарної продукції від планового:

.

Потім розраховується розмір впливу окремих факторів.

Вплив зміни структури випущеної продукції визначається шляхом віднімання від показника витрат на гривню товарної продукції, розрахованого за планової собівартості одиниці продукції , планової ціни одиниці продукції і фактичній структурі продукції Nф, показника витрат на гривню продукції, розрахованого за планової собівартості одиниці продукції , планової ціни одиниці продукції і планової структурі продукції Nп:

.

У цих двох показниках різне тільки кількість виробів: у першому – фактичне, а в другому – планове. Але так як в чисельнику і знаменнику береться одне і те ж кількість виробів, то ця кількість (або обсяг) не впливає на різницю дробів, впливає лише один фактор – зміна питомої ваги виробів у загальному випуску продукції.

Вплив другого фактора, тобто зміна рівня собівартості окремих видів продукції , визначається шляхом віднімання від показника витрат на гривню товарної продукції, розрахованого за плановою собівартістю одиниці продукції і планових цінах на матеріальні витрати , планових цінах на продукцію і фактичній структурі продукції Nф, показника витрат на гривню продукції, розрахованого за фактичної собівартості одиниці продукції і планових цінах на матеріальні витрати , планових цінах на продукцію і фактичній структурі продукції Nф:

.

У чисельнику і знаменнику двох величин однакову кількість і структура продукції, ціни на матеріальні витрати і продукцію, різна тільки собівартість одиниці продукції. У уменьшаемом фактична собівартість одиниці продукції скоригована, тобто збільшена або зменшена на суму впливу зміни цін на матеріали .

Вплив третього фактора, тобто зміна цін (тарифів) на матеріальні витрати , можна розрахувати аналогічним методом. При цьому слід врахувати, що в порівнюваних величинах витрат на гривню продукції беруться різні ціни на матеріали:

.

У першій дробу фактична собівартість виробу взята з фактичними цінами на матеріали, а в другій вона приведена до планових цін на матеріали.

Вплив четвертого фактора, тобто зміна цін на продукцію , обчислюється таким самим чином, тільки в порівнюваних показниках витрат на гривню продукції беруться різні ціни на продукцію:

.

7.5 Аналіз прямих матеріальних витрат

Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають затрати на сировину і матеріали.

Прямі матеріальні витрати на виробництво продукції впливають наступні фактори:

- обсяг випуску продукції VBПобщ;

- структура продукції УДі;

- рівень матеріальних витрат на одиницю продукції УМЗі.

Модель аналізу прямих матеріальних витрат виглядає наступним чином:

.

Питомі матеріальні витрати на окремі вироби УМЗі в свою чергу залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції Ні – фактор «норм» і середньої ціни одиниці матеріалів Цмі – фактор «цін», тобто:

,

де Ні – норма витрати матеріалу на один виріб, кг;

Цмі – ціна 1 кг матеріалу, грн.

Матеріальні витрати на виробництво товарної продукції включають вартість сировини і матеріалів, напівфабрикатів власного виробництва, витрат на термообробку та ін. При обчисленні матеріаломісткості продукції у вартісному вираженні включаються також витрати на паливо, електроенергію на виробничі потреби.

Матеріаломісткість продукції визначається відношенням вартості витрачених на виробництво матеріальних ресурсів до обсягу виробленої продукції.

До основних шляхів зниження матеріальних витрат можна віднести:

а) зменшення норм витрати металу (зазвичай коефіцієнт співвідношення чорного ваги до чистого становить 1,6...2,1). Скорочення цього показника буде сприяти прямої економії металу;

б) раціональне використання відходів, недопущення безповоротних втрат металу, повторне застосування стружки і відходів у мартенівському виробництві зменшує статтю витрат «Матеріальні витрати»;

в) застосування оптимальних режимів термообробки, поєднання первинної і вторинної термообработок з найменшими витратами без зміни експлуатаційних властивостей продукції.

7.6 Аналіз прямих трудових витрат

Прямі трудові витрати мають значну питому вагу в собівартості продукції і роблять великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки зарплати на гривню товарної продукції, її частки в собівартості продукції, вивчення факторів, що визначають її величину, і пошук резервів економії засобів за цією статтею витрат мають велике значення.

На суму витрат на заробітну плату в собівартості продукції впливають наступні фактори:

- обсяг виробництва продукції;

- структура виробництва;

- питома зарплата на одиницю продукції;

- питома трудомісткість одиниці продукції;

- середня вартість одиниці трудомісткості виконуваних робіт.

Факторна модель загальної суми прямої заробітної плати має вигляд

,

де VВПобщ – загальний обсяг випуску продукції в натуральному вираженні, шт.;

УДі – структура продукції;

УТЕi – трудомісткість окремих виробів, год;

ОТі – рівень годинної оплати праці, грн./ч.

Заробітна плата на випуск продукції конкретним підрозділом залежить від обсягу виробництва товарної продукції, трудомісткості і рівня оплати праці за 1 станко-нормо-год.

,

де ЗПі – заробітна плата на випуск окремих виробів, грн.;

VBПі – обсяг випуску товарної продукції, шт. (т);

УТЕі – питома трудомісткість окремих виробів (або 1 т продукції), ст-н-год;

ОТі – рівень середньогодинної оплати праці, грн.

7.7 Аналіз комплексних статей витрат

До комплексних статей витрат відносяться: «Загальновиробничі витрати», «Адміністративні витрати» і «Витрати на збут».

У процесі аналізу комплексних статей витрат вивчають:

– динаміку і напрямок зміни комплексних статей витрат;

– виконання кошторису з кожного виду комплексних статей витрат;

– визначають відхилення від кошторису і виявляють причини таких відхилень;

– перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією, незавершеним виробництвом і окремими видами продукції;

– виявляють непродуктивні витрати;

– розробляють напрями для використання резервів.

Динаміку витрат за комплексними статтями аналізують, зіставляючи фактичні та планові витрати в абсолютній сумі і на гривню обсягу виробництва продукції за кожним видом витрат протягом кількох звітних періодів.

Часто при аналізі комплексних статей витрат використовують модель, в якій визначають вплив обсягу виробництва і суми кошторису, що припадає на гривню обсягу виробництва, на кошторис відповідних витрат.

Модель аналізу кошториси комплексних статей витрат виглядає наступним чином:

,

де З – кошторис відповідних комплексних витрат, грн.;

О – обсяг випуску продукції, грн.;

З1грнC – витрати на 1 гривню відповідної кошториси комплексних статей витрат, грн.

Тема 8 АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

8.1 Значення, завдання та інформація для проведення аналізу

8.2 Порядок формування фінансових результатів діяльності

8.3 Аналіз прибутку від реалізації товарної продукції

8.4 Аналіз рентабельності підприємства

8.5 Резерви зростання прибутку підприємства

8.1 Значення, завдання та інформація для проведення аналізу

Прибуток — один з основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковість, ефективність функціонування підприємства. Головна частина прибутку формується як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції (та на її продаж). Якщо власні витрати підприємства більші за грошові надходження від реалізації, то воно зазнає збитків.

Згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» розрізняють кілька видів прибутку (збитку).

По-перше, це валовий прибуток, тобто різниця між сумами чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і собівартості реалізованої продукції.

По-друге, це фінансові результати від операційної діяльності, які, зрозуміло, будуть менші ніж перша сума за рахунок відрахування «адміністративних витрат» і «витрат на збут».

Далі йдуть фінансові результати від звичайної діяльності (до оподаткування і після нього) і, нарешті, — чистий прибуток або збиток. Порядок формування цих показників наведено на рис. 8.1.

Під час аналізу треба розв’язати такі завдання:

  1. Оцінити виконання плану з прибутку у цілому і за окремими видами прибутків і збитків.

  2. Вивчити динаміку фінансових результатів за ряд років.

  3. Визначити вплив основних факторів на зміну суми прибутку від реалізації товарної продукції.

  4. Оцінити рівень рентабельності продукції та підприємства.

  5. Обчислити резерви зростання прибутку і рентабельності.

Аналіз фінансових показників слід проводити за даними форми № 2 «Звіт про фінансові результати», форми № 1 «Баланс підприємства», а також даних обліку і матеріалів фінансового відділу. Для пошуку резервів зростання прибутку залучається інформація щодо рентабельності споріднених підпри­ємств як в Україні, так і за кордоном.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, треба передусім чітко розрізняти фінансову діяльність і фінансовий стан підприємства.

Фінансова діяльністьце організація рівномірного надходження, поповнення, руху і використання засобів за їх цільовим призначенням, планування фінансових ресурсів і контроль за їх формуванням і використанням.

Фінансовий стан — це результат фінансово-виробничої діяльності. Він характеризується розміром засобів підприємства, їх розміщенням і джерелами.

Забезпеченість фінансовими ресурсами (а отже і фінансовий стан підприємства) залежить від виконання планів матеріально-технічного постачання, виробництва, реалізації та прибутку. Існує і зворотний зв’язок: відсутність грошових засобів може призвести до перебоїв у постачанні та виробництві. Отже, аналіз фінансового стану повинен спиратися на попередній аналіз вироб­ництва і реалізації продукції, її собівартості та прибутку.

Існує декілька видів (методів) проведення аналізу фінансового стану:

  • трендовий (горизонтальний) аналіз — вивчення окремих показників за якийсь період, їх поведінки, тенденції зросту або спаду;

  • структурний (вертикальний) аналіз — визначення питомої ваги окремих показників у загальній величині;

  • порівняльний аналіз — зіставлення показників із середньогалузевими, з показниками конкурентів, окремих ланок, з базисними періодами, планом;

  • інтегральний аналіз, що базується на Дюпонівській моделі фінансового стану — використання в аналізі окремих показників для прийняття оперативних управлінських рішень.

Розглянемо фінансовий стан за порівняльним методом, доповнюючи його елементами горизонтального та структурного методів.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

  • загальна оцінка фінансового стану;

  • перевірка виконання зобов’язань за розрахунками з бюджетом, банками, кредиторами, а також використання засобів за цільовим призначенням і забезпеченості ними;

  • перевірка використання права на кредитування, забезпеченості та ефективності кредиту;

  • виявлення можливостей поліпшення фінансового стану на основі залучення джерел і прискорення оборотності оборотних засобів;

  • розробка заходів щодо використання виявлених резервів і контроль за їх виконанням.

Фінансовий стан характеризується системою показників, які відображаються у фінансовому плані, оперативному і бухгалтерському обліку та звітності підприємства.

Основними джерелами даних є бухгалтерський баланс — форма № 1 (саме тому аналіз фінансового стану часто називають аналізом балансу). Використовують також інші форми бухгалтерської звітності (форми № 2, 3, 4), а також баланс доходів і витрат як базу порівняння; досліджують акти і довідки перевірок фінансового стану підприємства, проведених фінансовими органами, установами банків, органами контролю, представниками організацій вищого рівня.

У бухгалтерському балансі показують наявність і стан засобів підприємства в грошовому вимірі на певну дату. Ці засоби класифікують за складом, джерелами фінансування, розміщенням, юридичною належністю.

За складом господарські засоби поділяють на оборотні та не-
оборотні.

За джерелами формування розрізняють господарські засоби власні та позикові. Суть власних засобів розкриває їх назва. Позикові засоби не є власністю підприємства, використовуються ним тимчасово протягом певного строку, після закінчення якого вони повертаються їх власнику.

В активах балансу підприємства відображаються вартість май­на, цінні папери та боргові зобов’язання (інвестиції).

Пасиви — це джерела засобів і зобов’язання підприємства за позичками і кредиторською заборгованістю, погашення якої призведе до зменшення загального капіталу або майбутніх до-
ходів.

Для правильного читання балансу треба визначити зміст його статей.

Перший розділ активу «Необоротні активи» призначений для узагальнення інформації про наявність і рух усіх активів, які не є оборотними.

У статті «Нематеріальні активи» відображаються немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, які можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуватися підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує 1 рік) для виробництва. До нематеріальних активів належать:

  • права користування природними ресурсами;

  • права користування майном;

  • права на знаки для товарів і послуг;

  • авторські та суміжні з ними права;

  • інші нематеріальні активи.

У цій статті наводяться окремо первісна і залишкова вартість нематеріальних активів, а також вартість зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу.

У статті «Незавершене будівництво» відображається вартість незавершеного будівництва, здійснюваного для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

У статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та одержаних на умовах фінансового лізингу об’єктів та орендованих цілісних майнових комплексів, які належать до складу основних засобів; подаються окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів та їх залишкова вартість. У підсумок балансу зараховується залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату складання балансу.

У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в певний період часу.

У статті «Довгострокова дебіторська заборгованість» наводиться заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка виникає в період нормального операційного циклу і буде погашена після
12 місяців з дати балансу.

У статті «Відстрочені податкові активи» відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних звітних періодах унаслідок тимчасової різниці між балансовою вартістю активів та оцінкою цих активів, яка використовується з метою оподаткування.

У статті «Інші необоротні активи» наводяться суми необоротних активів, які не можуть бути включені до зазначених вище статей розділу «Необоротні активи».

Другий розділ активу «Оборотні активи» містить статті, наведені нижче.

Стаття «Виробничі запаси» показує вартість запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних та інших матеріалів.

У статті «Тварини на вирощуванні та відгодівлі» відображається вартість дорослих тварин, птиці, звірів, кроликів, дорослих тварин вибракуваних з основного стада для реалізації, і молодняка.

У статті «Незавершене виробництво» показуються витрати на незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги).

У статті «Готова продукція» відображаються запаси виробів на складі, обробку яких закінчено і які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним умовам і стандартам.

У статті «Товари» відображається вартість товарів, придбаних підприємством для подальшого продажу.

У статті «Векселі одержані» показується заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи і послуги, які забезпечені векселями.

У статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців і замовників за надані їм продукцію, товари, роботу, послуги.

У статті «Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом» відображається дебіторська заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата по податках, зборах та інших платежах до бюджету.

У статті «Дебіторська заборгованість за виданими авансами» показуються суми авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів.

У статті «Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів» відображається сума нарахованих дивідендів, відсотків тощо.

У статті «Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків» показують заборгованість пов’язаних сторін і дебіторську заборгованість з внутрівідомчих розрахунків.

У статті «Інша поточна дебіторська заборгованість» відображається заборгованість дебіторів, яка не може бути включена в інші статті дебіторської заборгованості і яка відображається в складі оборотних активів.

У статті «Поточні фінансові інвестиції» відображаються фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік.

У статті «Грошові кошти та їх еквіваленти» відображаються грошові кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових засобів. У цій статті окремо наводяться засоби в національній та іноземній валютах.

У статті «Інші оборотні активи» відображають суми оборотних активів, які не можуть бути включені у вищенаведені статті розділу «Оборотні активи».

У складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, які мали місце протягом поточного або минулих звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

Пасив балансу складається з п’яти розділів. У статтях першого розділу «Власний капітал» наводиться таке.

У статті «Статутний капітал» зафіксована в засновницьких документах загальна вартість активів, яка є сумою внесків власників у капітал підприємства.

У статті «Пайовий капітал» — сума пайових внесків членів союзів та інших підприємств, які передбачені засновницькими документами.

У статті «Додатковий вкладений капітал» акціонерні товариства показують суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.

У статті «Інший додатковий капітал» відображається сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших юридичних і фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

У статті «Резервний капітал» наводиться сума резервів, яка склалася відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

У статті «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)» відображається або сума прибутку, реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку.

У статті «Неоплачений капітал» відображається сума заборгованості власників за внесками у статутний капітал

У статті «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість акцій власної емісії або частки, викуплені суспільством у його учасників.

У складі забезпечення наступних витрат і платежів відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’я­зання), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом прогнозних оцінок, а також залишки засобів цільового фінансування і цільових надходжень, одержаних з бюджету та інших джерел.

У статті «Довгострокові кредити банків» показується сума заборгованості підприємства банкам за одержаними від них позиками, які не є поточними зобов’язаннями.

У статті «Інші довгострокові фінансові зобов’язання» зазна-
чається сума довгострокової заборгованості підприємства від-
носно зобов’язань щодо залучення позикових засобів (крім кредитів банку), на які нараховуються відсотки.

У статті «Відстрочені податкові зобов’язання» показують суму податків на прибуток, які повинні бути сплачені в майбутньому у зв’язку з тимчасовою різницею між обліковою і податковою базами оцінки.

У статті «Інші довгострокові зобов’язання» показується сума довгострокових зобов’язань, які не можуть бути включені в інші статті розділу «Довгострокові зобов’язання».

У статті «Короткострокові кредити банків» відображається сума поточних зобов’язань підприємства перед банками за одержаними від них позиками.

У статті «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» показується сума довгострокових зобов’язань, яка повинна бути погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

У статті «Векселі видані» наводиться сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядників та інших кредиторів.

У статті «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» показується сума заборгованості постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та одержані послуги.

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів» відображається сума авансів, одержаних від інших осіб в рахунок майбутніх поставок продукції.

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками з бюд­жетом» наводиться заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, у тому числі й податки з робітників підприємства.

У статті «Поточні зобов’язання за позабюджетними платежами» показується заборгованість за взносами в позабюджетні фонди, передбачені чинним законодавством.

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування» відображається сума заборгованості щодо відрахувань до Пенсійного фонду, на соціальне страхування , страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його робітників.

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками» відображається заборгованість підприємства його учасникам, пов’язана з розподілом прибутку (дивіденди тощо та формування статутного капіталу).

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками із внутрішніх розрахунків» відображається заборгованість підприємства пов’я­заним сторонам і кредиторська заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками.

У статті «Інші поточні зобов’язання» відображаються суми зобов’язань, які не можуть бути включені в інші статті, наведені в розділі «Поточні зобов’язання».

До складу статті «Доходи майбутніх періодів» включаються доходи, одержані протягом поточного або минулих звітних періодів, які відносяться до наступних звітних періодів.

8.2 Порядок формування фінансових результатів діяльності.

Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження  чи зменшення зобов'язань, які. сприяють зростанню власного капіталу (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком капіталу, який вилучають чи розподіляють власники).

Збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Основну частину становить прибуток від реалізації продукції, одержаний у вигляді різниці між виручкою від реалізації продукції та витратами на її реалізацію.

На підприємстві можливі доходи і витрати, які не пов’язані з реалізацією продукції, але збільшують або зменшують суму прибутку або збитків, - це фінансові результати, отримані від інвестиційної та фінансової діяльності, а також результати, які пов’язані з надзвичайними подіями.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

В бухгалтерському обліку чистий прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

- чистий дохід від реалізації готової продукції;

- валовий прибуток;

- фінансові результати від операційної діяльності;

- фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування;

- фінансові результати від звичайної діяльності;

- фінансові результати від надзвичайної діяльності;

- чистий прибуток.

Дохід від реалізації продукції – ПДВ, акцизний збір та інші податки за збори = чистий дохід від реалізації

– собівартість продукції = валовий прибуток

+ інший операційний дохід – адміністративні витрати, витрати на збут = фінансовий результат від операційної діяльності

+ фінансові доходи – фінансові витрати = фінансовий результат від звичайної діяльності дооподаткування

– суму податку з прибутку = фінансовий результат відзвичайної діяльності

+ доходи від надзвичайних подій – витрати внаслідок надзвичайних подій = чистий прибуток.

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком,).

Фінансовий результат від операційної діяльності визначаються як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат —  чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

8.3 Аналіз прибутку від реалізації товарної продукції

Прибуток від реалізації товарної продукції визначається як різниця між чистим доходом (Дч) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої (Ср) продукції (товарів, робіт, послуг).

Пр = Дч – Ср.

Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Др і податком на додану вартість (ПДВ), акцизним збором (Ак) та іншими відрахуваннями з доходу (Ді):

Дч = Др – ПДВ – Ак – Ді.

Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції проводиться за даними форми № 2 і за обліковими даними підприємств.

Приклад

АНАЛІЗ ПРИБУТКУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, тис. грн

Показник

За планом

За планом на фактично реалізовану продукцію

Звіт

Виручка від реалізації продукції

600

660

840

Собівартість реалізованої продукції

400

430

450

Прибуток

200

230

390

За даними табл., план по прибутку виконано на 190 тис. грн (390 – 200), або на 195 %. Відхилення фактичного прибутку від планового сталося в результаті змін обсягу реалізації, собівартості, структури й асортименту продукції та оптових цін на продукцію.

Порівнюючи суму прибутку планову і суму прибутку, розраховану за плановими цінами і плановою собівартістю, але за фактичним обсягом і асортиментом продукції, обчислимо, наскільки вона змінилась унаслідок зміни обсягу й структури реалізованої продукції:

230 – 200 = + 30 тис. грн.

Але щоб визначити вплив тільки обсягу реалізації, треба плановий прибуток помножити на відсоток пере- (недо-)виконання плану обсягу реалізації. Цей відсоток становить 110 % .

Вплив зміни обсягу реалізації обчислюється:

 тис. грн.

Отже, за рахунок збільшення обсягу реалізації ми одержали 20 тис. грн прибутку. Потім визначаємо вплив структурного фактора: від першого результату віднімаємо другий:

30 – 20 = + 10 тис. грн.

Вплив зміни собівартості на суму прибутку розраховується порівнянням фактичної суми витрат (перерахованої на фактичний обсяг реалізації продукції) з плановою:

450 – 430 = + 20 тис. грн.

Але в нашому прикладі фактична собівартість зросла, отже, прибуток зменшився на (– 20) тис. грн.

Вплив зміни оптових цін на прибуток визначається порівнянням фактично отриманої виручки (зменшеної на суму податків на добавлену вартість, акцизів та інших обов’язкових платежів) з виручкою, що перерахована на фактичний обсяг реалізації:

840 – 660 = + 180 тис. грн.

Велике зростання прибутку за рахунок підвищення цін на продукцію не є результатом ефективної діяльності підприємства, оскільки досягається воно за рахунок споживачів.

Загальна сума результатів впливу різних факторів на доходи показує, що розрахунки зроблено правильно:

20 + 10 + 180 + (– 20) = + 190 тис. грн.

Щоб поглибити аналіз прибутку від реалізації продукції, треба детально вивчити зміни обсягу реалізації, ціни, структури та собівартості для кожного виду продукції.

Аналіз чистого прибутку

ПРИБУТКИ ТА ЗБИТКИ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ЗВІТНИЙ РІК

Показник

Звітний рік

Відхилення фактичних даних від плану

За
планом

Фактично

Сума

%

1. Валовий прибуток

660

620

– 40

6,1

2. Операційні доходи і витрати

– 200

– 203

– 3

– 1,5

3 Фінансові результати від операційної діяльності (1+2)

460

417

– 43

9,3

4.Фінансові результати від інвестиційної діяльності

+ 15

+ 15

5. Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (3 + 4)

460

432

– 28

5,9

6. Податок на прибуток

138

130

– 8

5,8

7. Фінансові результати від звичайної діяльності (5 – 6 )

322

302

– 20

6,2

8 . Надзвичайні доходи і витрати

– 18

– 18

9. Чистий прибуток або збиток (7 + 8)

322

284

– 38

– 11,8

За даними табл. 9.1 можна зробити такі висновки. План з чистого прибутку підприємство не виконало (88,2%), недобір прибутку становив 38 тис. грн. Це сталося, в першу чергу, через значне невиконання плану з валового прибутку (– 40 тис. грн.). Як позитивне явище слід відзначити одержані незаплановані суми від інвестиційної діяльності (15 тис. грн.). Проте в роботі підприємства є й 18 тис. грн. збитків, пов’язаних з надзвичайними подіями.

Аналіз валового прибутку

Аналіз виконання плану з прибутку від реалізації товарної продукції починається з розрахунку впливу основних факторів. Для цього необхідно взяти вихідні дані з форми № 2 за звітний рік і відповідну інформацію за попередній рік, а також відомості про зміну обсягів реалізації (виробництва) в натуральних показниках або в незмінних цінах. Приклад необхідних технічних розрахунків наведено в табл.

ПОКАЗНИКИ ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО ПРИБУТКУ тис. грн.

Показник

За звітом у минулому році

Реалізація
у звітному році за цінами,
собівартістю
та структурою минулого року

Фактична
реалізація за звітний період, за структурою та собівартістю минулого року

Фактично у звітному періоді

1. Чистий дохід (ви­ручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (рядок 035)

1000

950*

1243

1243

2. Собівартість реалізованої продукції (рядок 040)

540

513**

671***

623

3. Валовий прибуток (від реалізації товарної продукції) (рядок 050)

460

437

572

620

4. Витрати на 1 грн. реалізованої продук­ції (2 : 1 цієї табл.), коп.

54

54

54

50,1

Довідка: Обсяг реалізації у незмінних цінах у звітному періоді становив 95% від торішнього.

* 1000 · 0,95 = 950 (тис. грн.);

** 540 · 0,95 = 513 (тис. грн.);

*** 1243 · 0,54 = 671 (тис. грн.).

Вплив факторів розраховується так:

1) вплив обсягу реалізації товарної продукції:

437 – 460 = – 23 (тис. грн.)

або

460 · (– 5 ) : 100 = – 23 (тис. грн.) (негативний вплив);

2) вплив зміни цін:

572 – 437 = + 135 (тис. грн.) (позитивний вплив),

у тому числі:

а) вплив зміни цін на готову продукцію:

1243 – 950 = 293 (тис. грн.) (позитивний вплив);

б) вплив зміни цін на сировину, напівфабрикати, енергію тощо:

– (671 – 513 ) = – 158 (тис. грн.) (негативний вплив);

3) вплив собівартості продукції та асортиментно-струк­турних зрушень

620 – 572 = +48 (тис. грн.).

Загальний вплив усіх факторів:

– 23 + 135 + 48 = + 160 (тис. грн.).

Зростання прибутку порівняно з минулим роком становило:

620 – 460 = + 160 (тис. грн.).

Якщо аналізується прибутковість реалізованої продукції одного виду, то визначають дію лише трьох факторів. Розрахунки їх впливу рекомендується здійснювати на підставі внутрішньогосподарської інформації, яка, до того ж, містить планові дані. Вихідну інформацію для розрахунків наведено в табл.

ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З РЕАЛІЗАЦІЄЮ ПРОДУКЦІЇ

Показник

За
планом

Фактично

Абсолютне відхилення (+, –)

1. Реалізовано продукції:

а) у тис. грн.

850

800

– 50

б) в одиницях

10 000

8000

– 2000

2. Ціна за одиницю продукції, грн.

85

100

+ 15

3. Собівартість реалізованої одиниці, грн.

70

75

+ 5

4. Прибуток на одиницю продукції, грн.

15

25

+ 10

5. Прибуток від реалізації всієї товарної продукції (1б · 4), тис. грн.

150

200

+ 50

Розрахунок впливу факторів на величину валового прибутку від реалізації товарної продукції

1) вплив обсягу реалізації продукції в натуральному вимірі:

(– 2000) · 15 = – 30 000 (грн.)

або

150 000  = – 30 000 (грн.);

2) вплив зміни собівартості продукції:

– (+ 5) · 8000 = – 40000 (грн.);

3) вплив зміни цін:

+ 15 ∙ 8000 = + 120 000 (грн.).

Разом: + 50 000 (грн.).

Два фактори негативно впливали на суму прибутку і разом зменшили його на 70 тис. грн., резерв — лише 30 тис. грн.

Під час аналізу прибутків або збитків від іншої реалізації необхідно зіставляти фактичні дані з планом або аналогічними сумами за попередній період. Далі визначають причини їх появи або відхилень. Особливу увагу слід приділити аналізу незапланованих збитків. У більшості випадків ці суми доцільно включати до складу резервів зростання прибутку підприємства.

Аналіз інших доходів і витрат

До складу цих фінансових результатів належать численні суми, пов’язані з загальним управлінням підприємством, фінансовими та інвестиційними операціями, а також сумами, що стосуються надзвичайних подій.

Передусім слід дослідити склад сум адміністративних витрат і витрат на збут та проаналізувати їх вплив на фінансові результати, що стосуються операційної діяльності підприємства. Далі вивчають результати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, та доходи і витрати від надзвичайних подій.

Особливу увагу слід приділити наявності сум, складу і динаміці штрафів, пені та неустойок. З’ясувавши причини їх виникнення і виявивши винних, треба розробити конкретні заходи щодо їх зменшення. Аналізуючи фінансові результати, пов’язані з надзвичайними ситуаціями (збитки), необхідно чітко розрізняти, де були справжні стихійні сили, а де — звичайна безгосподарність, яка маскується під природні катаклізми (наприклад пожежу, яка виникла внаслідок грубих порушень правил пожежної безпеки і спричинила значні збитки, не слід розглядати як фактор, що не залежав від роботи підприємства). Тому ці збитки за своєю суттю є не що інше, як резерв збільшення прибутку. Так само можна розглядати і багато інших збитків. Це й списання заборгованості, термін позовної давності якої минув, збитки від ліквідації основних засобів, від операцій з цінними паперами тощо.

Аналізуючи позареалізаційні збитки та обставини їх виникнення, завжди слід мати на увазі, що за кожною конкретною сумою стоїть не менш конкретна посадова особа. Дати оцінку її кваліфікації, сумлінності та відповідальності за свої дії — дуже важлива справа аналітиків.

8.4 Аналіз рентабельності підприємства

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тоб­то відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути обчислений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення валового прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна обчислити також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник більше застосовується у зарубіжній практиці.

Рентабельність окремих видів продукції Рі обчислюється за формулою

Rі =,

де Rі — рентабельність і-го виду продукції, %;

Ці, Сі — відповідно ціна і собівартість і-го виду продукції.

У багатономенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групувань. Насамперед усі вироби групують за ознакою «рентабельна чи нерентабельна продукція». При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують питому вагу (у відсотках до загальної кількості виробів), а також їх питому вагу в обсязі реалізованої продукції. Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Дуже важливо здійснити групування вироблюваної продукції за рівнем рентабельності:

  • вироби з низькою рентабельністю;

  • вироби із середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);

  • вироби високорентабельні.

При цьому необхідно дати оцінку питомої ваги кожної групи в загальному обсязі реалізації.

Далі здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких

  • рентабельність помітно зросла;

  • рентабельність суттєво не змінилася;

  • рентабельність знизилася.

Групування виробів за зазначеними та, можливо, за іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьому треба враховувати вплив на рентабельність продукції таких факторів, які:

  • зміна ринкових цін на продукцію даного підприємства;

  • зміна податку на додану вартість;

  • зміна рівня собівартості виробу з усіма факторами, які впливають на неї.

Серед факторів, які впливають на собівартість продукції, особ­ливу увагу треба звернути на час випуску продукції. У перший рік, як правило, рентабельність дуже низька, але наступні кілька років спостерігається значне підвищення її рівня. Згодом її величина стабілізується і навіть може почати зменшуватися. Однією з причин зростання рентабельності або супровідним їй фактором може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції. Вив­чення впливу обсягу виробництва на рівень рентабельності — цілком самостійне питання аналізу прибутковості підприємства. Для цього рекомендується будувати графік розрахунку критичної точки обсягу виробництва (рис.).

Рис. - Графік визначення точки критичного обсягу виробництва

Використаємо дані табл. за звітом і додатково врахуємо, що постійні витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва, становлять 200 тис. грн., а змінні витрати —50 грн. на одиницю продукції.

За наведеними даними будуємо графік, відкладаючи на горизонтальній осі обсяг випуску продукції у натуральному вимірі, а на вертикальній — вартість випуску продукції в цінах реалізації, за вирахуванням ПДВ, і загальну собівартість її. Лінія ОВ показує вартість продукції, АБ — постійні витрати, АС — змінні витрати. Тоді вертикальна лінія В1О1 відображає величину вартості реалізованої кількості продукції, яка поділяється на такі складові: відрізок О1Б1 — постійна частина витрат, Б1С1 — змінні витрати і С1В1 — фактичний прибуток при випуску 8000 одиниць даної продукції.

Графік дає можливість здійснити ряд аналітичних розрахунків. Насамперед зауважимо, що точка перетину лінії вартості продукції ОВ і лінії собівартості випуску АС являє собою той критичний обсяг виробництва, при якому виручка за продукцію дорівнює її собівартості. Перпендикуляр з точки Ск на горизонтальну вісь до точки Ок показує критичний обсяг виробництва — 4000 одиниць. При виробництві продукції нижче від цього обсягу підприємство працюватиме зі збитком, при вищому обсязі — одержить прибуток. Як було встановлено розрахунками, при обсязі виробництва 8 тис. одиниць прибуток становить 200 тис. грн., який на графіку показаний відрізком С1В1.

За допомогою такого графіка можна проаналізувати різні варіанти обсягів виробництва і визначити ступінь їх прибутковості. Проте слід мати на увазі, що цей графічний метод передбачає ряд допущень та умовностей, а саме:

1) незмінність постійної частини витрат для будь-якого обсягу виробництва;

2) повна пропорційність зміни змінних витрат;

3) стабільні, незмінні ціни;

4) випуск одного виду або однорідної продукції.

Реально дотримати всі ці умови не вдається. Але для початкового аналізу варіантів обсягу виробництва цей графічний метод може бути дуже корисним і наочним.

Розрахунок критичної точки обсягу виробництва можна здійснити, використовуючи таку формулу:

,

де Q кр. т — кількість виробленої (проданої) продукції, яка забезпечує беззбитковість (нульовий варіант);

З пост — загальна сума постійних витрат підприємства;

Ц і — ринкова ціна і-го виробу;

С і змін. — змінні витрати в складі і-го виробу.

Суму валового прибутку, який одержить підприємство (Пвал) за заданої кількості виробів (кі ), підраховують за формулою:

П вал = (Ці · Qі) – (З пост. + Сі змін. · Qі)

або

П вал = (Ці – Сі) · Qі – З пост.

І нарешті, можна визначити потрібну кількість продукції для одержання бажаної суми валового прибутку (Пі):

.

У подальшому аналізі можна застосувати більш точні розрахунки відносно бажаного варіанта обсягу виробництва.

Рентабельність всієї реалізованої продукції можна обчислити на підставі даних табл. Фактична рентабельність продукції за минулий рік становила:

Rм = 460 · 100/540 = 85,2.

Аналогічний показник за звітний рік становив:

Rз = 620 · 100/623 = 99,5.

Таким чином, загальне збільшення цього показника за рік становило 14,3%. Показник рентабельності продукції в цілому по підприємству може змінитися внаслідок зміни рентабельності окремих видів продукції та асортиментно-структурних зрушень у реалізованій продукції.

Рентабельність підприємства — це найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва та реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційні фінансові результати. На підставі даних табл. виконаємо потрібні розрахунки в табл.:

Показник

У минулому році

У звітному році

Відхилення (+, –)

1. Чистий прибуток, тис. грн.

248

284

+ 36

2. Середньорічна величина виробничих фондів, тис. грн.

1550

1577

+ 27

3. Обсяг реалізації продукції, тис. грн.

1320

1243

– 77

4. Рентабельність підприємства, % (ряд. 1 : ряд. 2 ∙ 100)

16

18,01

+ 2,01

5. Реалізація на 1 грн. виробничих фондів, коп. (3 : 2)

85,16

78,82

– 6,34

6. Прибуток на 1 грн. реалізації, коп. (1 : 3)

18,79

22,85

+ 4,06

Рентабельність підприємства у звітному періоді становила 18,01% і була більша проти минулого року на 2,01%. Зміна цього показника є результатом дії двох факторів, %:

  1. зміни реалізації на 1 грн. виробничих фондів:

– 6,34 · 18,79 : 100 = – 1,19;

  1. зміни прибутку на 1 грн. реалізації продукції:

+ 4,06 · 78,82 : 100 = + 3,20

Разом: + 2,01.

Таким чином, підвищення рентабельності підприємства пояснюється виключно зростанням рентабельності продукції. Використання виробничих фондів погіршилось, унаслідок чого цей показник підприємства зменшився на 1,19% (резерв зростання).

Резерви збільшення чистого прибутку підприємства

  1. Резерви збільшення прибутку підприємства внаслідок використання резервів обсягу реалізації продукції (Р). Сума резерву обсягу реалізації — 340 тис. грн. Чистий прибуток на 1 грн. реалізованої продукції у звітному періоді становив 22,85 коп. Звідси сума резерву:

.

  1. Резерви збільшення прибутку внаслідок використання резервів собівартості продукції (умовно) 80 тис. грн.

  2. Резерви, пов’язані з ліквідацією сум надзвичайних витрат (див. суму в табл., ряд. 8 ):

18 тис. грн.

Разом: 176 тис. грн.

З урахуванням сплати податку з прибутку додатковий чистий прибуток становитиме:

176 · (1 – 0,3 ) = 123 (тис. грн.).

Резерви збільшення рентабельності підприємства (Rп)

1. Додаткове збільшення рентабельності за рахунок резервів чистого прибутку:

п= 123 / 1577 · 100 = 7,80 (%).

2. Підвищення рівня рентабельності підприємства за рахунок кращого використання виробничих фондів:

1,19%

Разом: 8,99%

8.5 Резерви зростання прибутку підприємства

Розглядаючи резерви максимізації прибутку слід звернути увагу на те, що прибуток залежить як від доходів підприємства, так і від його витрат.

Отже, збільшення прибутку можна досягти двома способами: зменшити витрати на виробництво або збільшити дохід від реалізації. Тому, перед кожною фірмою постає питання правильно сформувати свою цінову стратегію й обрати оптимальний обсяг виробництва.

Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості продукції, що виробляється, і ліквідація втрат від браку.

Підвищення прибутку може відбутися також за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці знижуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Підстави максимізації прибутку такі самі, що й мотиви максимізації корисності споживача. Максимізація прибутку є вирішальною умовою успішної конкурентності підприємства, його життєздатності і закріплення на ринку

Треба удосконалювати постійно засоби виробництва, тобто впроваджувати нову техніку, удосконалювати технології, впроваджувати прогресивні матеріали тощо. І тим самим дозволить значно знизити собівартість продукції і підвищить прибуток

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.