Дай, бабусю, поцілую
сивину твого волосся,
теплим диханням зігрію
снігом вибілені коси.
У чарівному куточку нашого краю розташоване мальовниче селище Шевченко. Саме тут, у зелені дібров, серед білих берізок та горіхів загубився ошатний будиночок, у якому проживає Карахтанова Зінаїда Марківна – невтомна трудівниця,в минулому голова сільради, учитель і просто жінка. Кожного разу, переступаючи поріг рідної домівки, я бачу ніжне усміхнене обличчя, блакитні очі, як відкриті вікна душі, глибокий пронизливий погляд. Це моя улюблена бабуся.
