Лазар Баранович (у миру — Лука; бл. 1613/1620 — 1693) — видатний український церковний, політичний та культурний діяч XVII століття, письменник-полеміст, поет і проповідник.
Освіта: Навчався у Київській братській школі, згодом у єзуїтських колегіях Вільно та Каліша.
Викладацька діяльність: З 1642 року викладав у Києво-Могилянській колегії, де серед його учнів був майбутній гетьман Іван Мазепа. У 1650–1657 роках обіймав посаду ректора колегії.
Церковне служіння: У 1657 році висвячений на єпископа Чернігівського. Протягом тривалого часу був місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри, відстоюючи її самостійність. З 1667 року — архієпископ.
Культурна праця: У 1674 році заснував друкарню у Новгороді-Сіверському, яку 1679 року переніс до Чернігова. Створив навколо неї потужний літературно-мистецький осередок, відомий як «Чернігівські Атени».
Смерть: Помер 13 вересня 1693 року в Чернігові, похований у Борисоглібському соборі.
Творчість
Лазар Баранович був одним із найплідніших авторів доби бароко, писав церковнослов'янською, українською та польською мовами. Його спадщина включає:
Проповіді: Найвідоміші збірки — «Меч духовний» (1666) та «Труби словес проповідних» (1674). Ці твори вирізняються бароковою вигадливістю, символізмом та алегоріями.
Поезія: Автор збірки віршів польською мовою «Лютня Аполлонова» (1671), де вміщено релігійні та світські вірші, а також епітафії Петру Могилі. Також написав «Вінець Божої Матері» та «Життя святих» у віршах.
Полеміка: Виступав проти католицизму в трактатах «Нова міра старої віри» (1676) та інших роботах, захищаючи православне віровчення.
Музика: Сприяв розвитку партесного співу, створив хорову школу при Київському Братському монастирі.
