+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »

Культурна спадщина Слобожанщини та її збереження засобами хореографії

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Культурна спадщина Слобожанщини та її збереження засобами хореографії

Слобожанщина – наш рідний і спільний край, який утворився на роздоріжжі Дикого степу між непевно визначеними політичними кордонами трьох держав – Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства. Слобожанщина, або Слобідська Україна, охоплює майже повністю Харківську область, південні райони Сумської, північні Донецької і Луганської областей України, а також більшу частину Бєлгородської області, південні райони Курської, південно-східні Воронізької й західні райони Ростовської областей Російської Федерації. Щодо Луганської області, то головна водна артерія — річка Сіверський Донець — етнографічно ділить її на дві частини: південна частина належить Степовому регіону, а північна частина (сільськогосподарські райони Луганської області) — Слобожанщині.

А чи багато знань про традиційну культуру та побут зберігають сучасні мешканці Слобожанщини? Чи всі вони сьогодні є носіями слобожанського діалекту, який разом з іншими діалектами утворює прекрасну палітру розмаїття української народної мови? А чи зберігають вони свій родовід і, врешті, чи знають, що вони є слобожанами? І чи пишаються цим — як, наприклад, гуцули, бойки, лемки пишаються тим, ким вони є, причому ревно бережуть (а саме так роблять висококультурні етнічні громади) свої мовно-культурні традиції? На всі ці запитання, на жаль, не можна дати ствердної відповіді. І це не робить честі нашим землякам. Адже народ, який не знає материнської мови, не пам’ятає звичаїв, обрядів, вірувань, утрачає ментальні риси своїх предків. Нехай же національна свідомість населення Слобожанщини починається з того, що найближче до нього – з свідомості про те, що творили його діди та прадіди, - з історії Слобожанщини.

Дослідження історичного минулого краю налічує майже 200-літніо традицію. Воно гідно представлено багатьма іменами :І. І. Срезневського, О. Філарета, П. Головінського, А. С. Лебедева, Є. О. Альбовського, В. Я. Данилевського. Але своє найповніше і найяскравіше втілення історичне краєзнавство Слобожанщини знайшло в творчості видатного українського історика, академіка АН УРСР, відомого громадського діяча Дмитра Івановича Багалія.

Першу колонізацію цього краю проводили монастирі. Згодом сюди переселялось українське козацтво і селянство. Переселяючись на ці землі українці “переселили” сюди також свій побут, традиції та культуру. Певною мірою культура Слобожанського краю перегукується із культурними надбаннями Центральної України, а також має риси обумовлені пограничним розташуванням регіону із Росією. Проте, синтезувавши і трансформувавши ці культури, слобожани не втратили самобутності свого особливого, темпераментного мистецтва. Усі вищезгадані процеси значною мірою повпливали на формування хореографічного мистецтва Слобідської України, в якому гармонійно відображене усе життя народу.

Народний танець відігравав важливу роль у житті суспільства, коли був елементом обрядової дії. Він мав велике сакральне значення, регулював стосунки в родині та суспільстві, допомагав у соціальній адаптації молоді. Фольклорний танець українців пройшов складний шлях розвитку. Він утворився ще в праукраїнському язичницькому середовищі, де виступав як важливий елемент.

У танці прадавні українці прославляли богів, ототожнювали себе з навколишнім середовищем, намагалися вплинути на перебіг подій у суспільному житті. Танець відображав національні риси характеру українців: волелюбність, завзятість, веселу вдачу. На розвиток українського народного танцю суттєво вплинуло створення Запорізької Січі.

У контексті розвитку козацької культурної традиції утворюється багато нових танцювальних форм, таких як гопаки й козачки. Ці танці відрізнялися від танців язичницької доби: вони не мали духовного змісту, не були частиною культової дії, але в своїй композиції та рухах розкривали найкращі

риси характеру українців. Звичайно козаки танцювали після переможних боїв або під час відпочинку, також танець ставав у нагоді під час фізичних тренувань. Вони часто ототожнювали танець з військовими діями.

В музичному супроводі переважали маршові темпи 2/4, які підіймали бойовий дух. Вони урізноманітнювалися синкопованими ритмами, що імітували біг коня. У танцях цей синкопований ритм хлопці підкреслюють ударами із-за такту скороченою стопою по підлозі, лівою рукою “тримаючи вуздечко”, а правою – розмахуючи над головою батогом чи шаблею, у такий спосіб зображаючи їзду верхи. Чоловічий танець має риси козацької безстрашності – звідси і високі стрибки, широко розкриті руки, долонями вперед. З’являються елементи бойових прийомів (“вертушка”, “кабріоль”, “підсічка”, “розніжка”), під час танцю іноді використовують шаблі, батоги та інші атрибути козака-воїна. Також танець збагачується багатьма трюковими елементами: присядки, “повзунці”, “коза”, “бедуїнське та арабське колесо”, “повітряні тури”, “кільце”.

Широта степових просторів Слобожанщини зумовлює відповідно і широту манери танців. А також вона напряму відображається у характері малюнків, яким притаманна свобода та необмеженість. Танці розраховані на багатьох учасників, їх малюнки - лінії, кола, діагоналі, “гребінці”, “струмочки” та ін.

Процес історичного становлення Слобожанського регіону є вкрай унікальним. Такою ж унікальною є його культура. Наблизивши сценічне мистецтво до тих першоджерел, зробивши його живим та справжнім, ми можемо торкнутися до сердець глядачів, пробуджувати їхні думки, виховувати естетичний смак та любов до всього рідного, це і є покликання мистецтва. В умовах розбудови української державності зростає інтерес до проблеми відродження національної культури, прилучення молоді до її духовних скарбів.

Одним із завдань освіти в Україні є органічне поєднання її з національною історією та традиціями, збереження та збагачення культури українського народу.

«Хай вільно проживають на Україні усі нації; хай усяка живе по-свойому, бо національний грунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про неї піклуються діти України – усі, хто любить свій народ і бажає йому добра, бо чужі за се не візьмуться. Нехай усім народам живеться вільно на Україні, але нехай нові поселенці на Україні пам’ятають, що не може бути зневажений на своїй рідній землі той український народ, котрий заселив її, захистив од ворогів і довгі часи поливав своїм трудовим потом».

Академік Багалій Дмитро Іванович. «Історія Слобідської України».

Опис документу:
Слобожанщина, або Слобідська Україна, охоплює майже повністю Харківську область, південні райони Сумської, північні Донецької і Луганської областей України. Дослідження історичного минулого краю налічує майже 200-літніо традицію. Народний танець відігравав важливу роль у житті суспільства. Танець відображав національні риси характеру українців: волелюбність, завзятість, веселу вдачу. В умовах розбудови української державності зростає інтерес до проблеми відродження національної культури.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток і саморозвиток професійної креативності вчителя »
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн
590 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти