"Крути – символ українського героїзму". Літературно-публіцистичний альманах

Опис документу:
"Крути – символ українського героїзму" - позакласний захід у формі літературно-публіцистичного альманаху, підготовлений учителями української літератури та історії, передбачає пошукову роботу учнів інформації про трагічну подію і висвітлення її у творчості У.Самчука і українських поетів, зокрема, поетів рідного краю.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Кременецький ліцей імені У.Самчука

Крути – символ українського героїзму

(Літературно-публіцистичний альманах)

Кременець

2019 рік

Крути – символ українського героїзму. Літературно-публіцистичний альманах / Підготували: Трачук В.М., учитель української мови та літератури, Семенюк Л.І., учитель історії,. – Кременецький ліцей імені У.Самчука, 2019. – 22 с.

Крути – символ українського героїзму

(Літературно-публіцистичний альманах)

Учитель літератури. Передмова. Сьогодні перед нами відкривається велика книги нашої історії, яка донедавна була за сімома замками. Нам треба зовсім небагато: бути уважними, вдумливими читачами. Перегортаючи сторінки цієї книги, ми чомусь натрапляємо переважно на трагічні для нас події. На одній з таких сторінок виписаний бій під Крутами. Нині знайдемо чимало інформації про цю подію. Сучасні історики ставлять питання: чи бій під Крутами і загибель трьохсот студентів можна вважати трагедією, чи навпаки – перемогою.

Коли зударяються потужні армії рівного з рівним, поразка однієї сторони є її трагедією, а перемога другої – тріумфом. Бій під Крутами свідчить про щось інше.

Ми з вами сьогодні прочитаємо про Крути у створеному нами літературно-публіцистичному альманасі «Крути – смолоскип у майбутнє», в якому слово про цю подію сказали історики і письменники, бо останні ніколи не залишають поза своєю увагою героїв.

Отож, перша сторінка написана істориками.

І сторінка. Бій під Крутами: факти і оцінки

Учитель історії. Бій під Крутами – історія подвигу

29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва відбувся 5-годинний бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, але у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. Десятиліттями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами та вигадками, як в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці бою встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню. Перегортаючи сторінки нашого літературно-публіцистичного альманаху.

Учень 1. Розклад сил

Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в середині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, і що більшовики передбачали поширення революції і на терени України. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою, і вже в середині грудня надходила військова й інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Незважаючи на те, що загін названо Східним фронтом, він складався з понад шести тисяч осіб – переважно московських і петроградських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією зі здобуття столиці здійснював Михайло Муравйов; більшовицьке угрупування під його особистим керівництвом нараховувало до 6 тис. осіб, мало кулемети й артилерію. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна – по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – в напрямку Курськ-Бахмач-Київ.

Тим часом із майже 300-тисячного війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 до січня 1918 кількість військ, вірних УНР, зменшилася до близько 15 тис. чоловік по всій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їхню стомленість війною, а передусім на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР, до речі, була велика кількість більшовицьких прихильників по країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі бою під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР було і більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке було успішно придушено. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилася патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і залучено на захист столиці України.

Учень 2. Формування загонів

У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а вже 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром у київських газетах з'явилося звернення до українського студентства із закликом прийти на підмогу своєму краю та народу.

Всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний. До новоствореного куреня вступили навіть учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету — старшину (сотника) Андрія Омельченка.

Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького. 26 січня прийшло повідомлення від цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти наступаючих більшовицьких загонів, а вже 27 січня прибуло підкріплення – перша сотня новоствореного Студентського куреня. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидкосформовані сотні не мали достатніх боєприпасів і були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, вже під час самого бою приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Учень 3. Хід бою

Не наважуючись зустріти ворога в Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицьки налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів і юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших і тих, хто не вмів стріляти, знаходилася в резерві.

29 січня 1918 р. близько 9 години ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крутів. З тилу їх підтримували ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючого ворога та вели по ньому обстріл. На залізничній платформі ще була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до певного часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Приблизно в цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл оборонників з тилу.

Тим часом, за свідченнями очевидців, у студентів і юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони більшовиків почали обходити їхні позиції з лівого флангу — настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потягу, який їх чекав. Біля станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там.

Юнкери відступали під прикриттям насипу, а в студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити і знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни або не хотіли, або, скоріш за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

Коли близько 17 години зібралися всі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир і вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоб якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Пипський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, Центральна Рада прийняла рішення урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.

Учень 4. Подвиг через зраду?

Битву українських бійців під Крутами часто порівнюють з боєм грецьких вояків під Фермопілами. Подібність справді є – обидва загони пішли майже на вірну смерть проти багатократно сильнішого супротивника. 480 року до н. е. спартанський цар Леонід добровільно визвався із загоном з 300 спартанців захищати Фермопільський прохід, поки решта 6 000 греків рятувалися від варварських військ. Під час героїчної оборони проти персів загинув і сам спартанський цар, і весь його загін, та ще воїни з сусіднього міста Феспій, які сказали, що їм соромно бути гіршими від спартанців та ховатися за чужі спини.

Однак, між обома ситуаціями є принципова відмінність. Від учинку спартанців подвиг українців відрізняється насамперед тим, що до складу загону спартанців увійшли винятково особисті охоронці царя Леоніда – загартовані в численних сутичках "кращі з кращих" бійців найбільш войовничого царства Греції, та й то лише зрілі воїни – ті, що вже мали синів.

У трагічному українському випадку непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. У той час, ті, хто зобов‘язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов‘язок перед країною.

Політики Української Центральної Ради в 1917 році, діючи за соціалістичними гаслами, популярними на той час, перешкоджали спробам тверезих політиків, зокрема Симона Петлюри і Павла Скоропадського, створити українську армію. Крім того, в Центральній Раді за оборону відповідали люди, які були тісно пов‘язані з Москвою, за деякими даними, агентурно.

Через це всі спроби організації та самоорганізації Українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об‘єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Козакам зверху заборонялося виявляти жодну ініціативу. Також було наказано розформуватися цілій низці українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати з російськими військами – чи то білими, чи то червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Фактично, це була зрада.

Між тим, Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, геніальним істориком, проте далеким від реальної політики. Чи не найголовнішою вадою національної безпеки стало те, що в Україні не було організовано внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз‘їдала військові частини, що залишилися. У самому Києві діяли багато агентів і провокаторів, які готували путч.

Тому коли російське радянське військо під командуванням Михайла Муравйова (кількістю близько 30 тисяч) рушило в Україну, їм реально не було кого протиставити. Центральна Рада поспіхом почала шукати вірні частини, зв‘язок не працював, а тому швидко викликати з регіонів й організувати розпущені війська не було ніякої змоги. Влада мала під рукою кількісно дуже невеликі сили.

Учитель історії

Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від кількох осіб до кількох сотень. Скільки б їх не загинуло, усі вони герої. І лише у наш час в незалежній Україні віддали належне.

Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути відкрили лише у 2006 році за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки була більшість студентів під Крутами.

У 2008 році за сприяння Президента України та «Нашої України» відбулося відкриття другої черги Меморіального комплексу "Пам'яті Героїв Крут".

Музейний комплекс Меморіалу гармонійно доповнив встановлений кілька років тому пам'ятник Героям Крут на місці історично значимого бою. Він являє собою сім вагонів і відкриту залізничну платформу військового ешелону, які встановлені на рейках по 4 з двох сторін. Саме в таких вагонах у далекому 1918 році українські солдати приїхали на станцію Крути, щоб дати відсіч ворогам незалежності своєї держави.

В 4 вагонах тепер документальна розповідь про події Української революції 1917-1921 років. Тут можна побачити багато документів, наказів, універсалів, грамот, карту України періоду правління Центральної ради, багато фотоматеріалів. Все це збільшені і якісні копії оригіналів, зібрані за сприяння Українського інституту національної пам'яті, а також різних музеїв і державних архівів. Автори експозиції Музею "Пам'яті героїв Крут" – народний художник України Анатолій Гайдамака та чернігівський художник, заслужений діяч мистецтв України Борис Дєдов.

Перегляд відеофільму «Лист Єфремова»

Учитель української мови і літератури. Свою оцінку подіям під Крутами, крім істориків, дали письменники. Серед них і У.Самчук, думку якого слід врахувати.

Учень 5. Оцінка бою під Крутами Уласом Самчуком

У першій половині 30-х рр. Улас Самчук брав активну участь у діяльності різноманітних українських молодіжних раціоналістичних організацій. Він виступав на засіданнях Українського історико-філологічного товариства у Празі, часто друкував свої публіцистичні статті, оповідання у часописі УВО «Сурма». Звичайно, обійти питання ролі молоді у національно-визвольній боротьбі українського народу Улас Самчук не міг. У 1933 році до 25 річниці вшанування пам’яті героїв-крутян письменник опублікував статтю Крути. Ось зміст цієї статті:

«Морози місяця січня. Особливо східній великий фронт наших днів переносять нас, українців, думкою за двадцять п'ять років назад до тих днів і тих часів, коли 1918 року після проголошення незалежності нашої молодої республіки ми були змушені з місця йти на фронт, щоб оборонити все те, що кожна людина Европи вважає для себе найціннішим.

З півночі сунув на нас ворог. Це був той самий ворог, з яким точиться боротьба й сьогодні... Це був московсько-жидівський большевизм... Той самий большевизм, який з північних рівнин та снігів ніс Европі жару найогиднішої ідеології марксизму, а на Україні ніс поневолення і довготривалу болючу кризу.

До боротьби з тією навалою встала молода Українська Держава, це найважніше — її першими бойовими нагородами була молодь.

І це символічно.

Це були початки... Це був світанок того буревійного, того вагітного величезними і складними подіями часу, коли цілий схід Европи, ніби величезний сфінкс, підносив свою голову і обертався в інший бік, приймав нові інші положення. Поволі, з болем у кривавих змаганнях народжувався цей новий порятунок річей, який без сумніву вплинув на повоєнний розвиток нашого континенту в його цілому. Тоді ж розгортав свій кривавий прапор большевизм. Тоді ж з'явилися всі його атрибути — чека, голод, колективізація. Тоді ж Европа вперше була загрожена прямим ударом Москви червоної, большевицької. І цей стан річей викликав у Европі довготривалу боротьбу, ряд політичних і господарських криз...

Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, щоб там умирати, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою. Розуміється, вона боролась і вона падала під кулями ворога не тільки в ім'я оборони від большевизму. її ідеал був — своя державність, своє суверенне життя, своя духовність. Вона йшла в бій з піснею "Ще не вмерла", одначе у звуках цієї пісні звучав також один мотив, який став зрозумілим щонайпізніше. Мотив спротиву проти марксизму, мотив молодого, амбітного й гордого народу, який був і є глибоко переконаний, що тільки його суверенність на землях предків дасть повну і тривку запоруку, що большевизм, як такий, буде стертий з поверхні нашої планети. І не вина тієї молоді, що голосу її пісні в той час світ не почув. Не вина тієї молоді, що світ так каригідно злегковажив великим шляхетним поривом Української Держави. І коли вже конечно дошукуватись якоїсь вини, то вона була хіба в тому, що та молодь, як і цілий народ, що її видав, не були підготовлені до взятого на себе завдання. Це був порив душі й серця зов національного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти льогіки, проти всіх сил світу вписати на сторінки історії щось таке, що в прийдучому дасть зачіпну точку для нової, більш організованої та більш досконалої боротьби.

Наша молодь рік річно згадує цей одчайдушний мент в історії українського народу. Цілком слушно. Порив і кров, яким було позначено змагання під Кругами 1918 року, мають у собі великанське багатство шляхетного, формуючого творчого ідеалізму. Поняття героїзму і жертвенності у нас не нове, але цей конкретний і наглядний елемент освятив те поняття живою, чистою кров’ю живих людей. Слово Крути стало дуже переконливим, бо на його зміст зложилися не самі звуки, а чин і кров. Воно врізьбилось в наше народне єство, у наш дух і нашу плоть. Воно бо повстало з того найсвятішого, що має кожна жива істота, — з життя. У даному випадку українського життя.

Одначе, ствердивши це, і поставити крапку було б далеко недоцільним. Як живий, повний кипучої енергії народ, ми йдемо вперед. Вперед у всіх наших стремліннях та потребах. Стоїмо на розгарі найбільшого в історії світу змагання. Всі суходоли нашої планети в поході. Всі моря й океани засипані боєвими механізмами. У цій боротьбі дуже яскравим моментом є те, що у світі матиме перевагу лише той, хто матиме найміцніший характер і наймогутнішу технічну підготованість. Думати сьогодні категоріями Круг це значить думати символично. А життя вимагає від кожного конкретного і реального думання. Живемо у часі, коли людина мусить узгіднити особистий героїзм з особистим знанням. Сьогодні вже стало законом, що мало щось хотіти, треба одразу щось і брати. І справа в тому, що пізнання мають бути не, як колись, якимсь словесним теоретичним баластом, а мають вони бути необхідним додатком до кожного нашого чину без певних знань, без певного підготування, без певного і дуже уважного школення, людина нашого часу стає безвартісною, будь вона безмежно волева й безконечно героїчна.

Всі такі прості, наскрізь прозаїчні заповіді нашого часу змушують нас і на свято Крут дивитись під кутом, що нам сьогодні є міродайним. Молодь наша хай дивиться на Крути і хай бачить у них те, що треба. Але одночасно хай не заплющує очей на ті хиби і ті недотягнення, які цехують той великий історичний мент. Молодь мусить розуміти, що історія кожної хвилини може подарувати нам нові Крути, і було б дуже недоцільним, коли б та своєрідна гола героїка, без знань, без підготовки, без твердого і послідовного організованого первня перейшла в нашу традицію. Нас, розуміється, зараз спитають, а що ж треба робити, щоб того оминути. Ми вже не раз на це питання відповідали: удосконалюватись! Безліч є на це можливостей. Передовсім озброїтись знаннями техніки, знаннями того всього, що в сумі дає цілість життя. Будувати цінності. Займати всі місця, де раніше нас не було. Дуже багатьох збиває це з пантелику. Але треба знати, що народ є тоді міцний і тоді готовий на все, коли в його руках знаходиться все від сільської чепіги до тяжкої індустрії. Коли Німеччину обеззброїли, у неї лишився Круп, який замість гармат почав кувати рятівничі машини та годинники. Одначе треба було короткого часу, щоб Круп знов став Крупом. Бути Крупом є героїзм. Великий, складний, значно більший, ніж той, який оперує можливо голосними і можливо героїчними, але все таки словами.

Хай будуть Крути! Честь тим, що їх нам дали. Схилім голови перед їх пам'яттю. Вказуєм нашим дітям на могили, які повстали з Круг. Одначе завжди, скрізь, день-у-день, годину в годину, безупинно і вперто твердьмо, що другі Крути мають застати вже нас іншими. Іншими духом, психологією. Іншими життєвими успосібленнями, іншими матеріяльни-ми, технічними можливостями.

Хай пісня Крутянців і далі звучить бойово, але разом хай наше міцне тіло і наш дух гартується щодня великою напруженою працею над засвоєнням та засвоюванням всіх тих необхідних додатків, які в сумі дають людині в руки те конечне так необхідно життєве, всебічне озброєння. Наш тяжкий воєнний час дає нам незабутні приклади, а великанська організація, якою є боєва сила Німеччини, дає наглядні лекції. Читаймо їх. Вчімось їх. Думаймо над ними. Ці і ще багато іншого ще наглядніше ояскравить героїку наших Круг. Але Крут вже таких, які поставить перед нами історія в нових боях з большевизмом, який би він не був...»

ІІ сторінка. Поетична

Учитель української мови і літератури. Героям Крут присвячено багато віршів. Про них писали ті, хто творив у той вже далекий для нас час, про них пишуть і наші сучасники.

Читець 1.

Павло Тичина

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся воїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Читець 2.

Яр Славутич

Вони лежать навіки молоді,

Ставні й веселі, з усміхом щасливим,

Готові чути поклик, як тоді,

Коли на бій ішли з бадьорим співом.

Сумні батьки й жалобні матері,

Минувши повз Аскольдову могилу,

Мовчазно зрять, як страдницькій порі

Журба вербу вколисує похилу.

Лихі вітри, гойдайте верховіть

Живого свідка бойових крутянців!

Та не турбуйте корені, не гніть

Святих дерев, що знали новобранців.

Безвусі, юні, вічно молоді,

Ви склали голови за рідний Київ,

Скріпивши крок державницькій ході,

Вписавши подвиг у свободи вияв.

Читець 3.

Б. Стельмах

Над Крутами круки —

Під круками Крути.

Зійшлося юнацтво,

Щоб волю здобути.

Сніги зледенілі

І темінь іскриста

За Крутами в скруту

Зійшлося їх триста.

Білим снігом мело,

Чорним громом гуло,

Їх там триста як скло,

Їх там триста як скло.

Під круками Крути —

Під Крутами круки

Заклякли, як колоди

Зморожені руки.

Настелено в полі

Кривавої вати,

Щоб їм молоденьким

Переночувати.

Білим снігом мело,

Чорним громом гуло,

Їх там триста як скло,

Їх там триста як скло.

Моя Україно,

Мій Києве-княже

Ця юнь безборонна

За тебе поляже.

Щоб ми їх посвяти

Не смівши забути,

Своїм воскресінням

Помстились за Крути.

Читець 4.

Антоніна Листопад

На крутій горі

(Балада про Крути)

Ой, Дніпро, Дніпро! Не втопи спокуту!

Спокою нема. Простір закипів.

На Крутій Горі ще гуркочуть КРУТИ.

Чути – наче Дзвони! – триста голосів.

Аж Чернігів смерк. Стихнула Полтава.

Полювати повз Чорний Муравйов.

По Крутій Горі йшла чужа ненависть.

Із Крутої Глиці піднялась любов.

Лебедю, люби! Б’ємось до загину!

Істина – у нас. Іспитом очей.

На Крутій Горі вила хуртовина.

Тільки січень відав, хто кого січе.

На обчасах – сніг. Не січися, Сило!

Йде один спудей. В тисячу вогнів…

На Крутій Горі колесо крутилось.

У безодню мчали коні вороні.

Ой, Хрестителю! Хресниче-Іване!

Хрест поцілувати ще ніхто не вспів.

На Крутій горі – опісля Йордану!

Похрестила Доля кулями СИНІВ.

Кулі, як зозулі. У майбутні трави.

Зацвіла троянда. В сніжаній стерні.

На Крутій горі – крутояр-заграви!

Не було криївок. Бескиди одні!

Краяв поле крук. В чорноту акацій!

Сповідав Господь Та не їхній гріх…

На Крутій Горі – чотнику – сімнадцять.

Чотою – на вельон. Повінчали всіх!

Голуби летять… Ой, Говерло-Мати!

А вогонь – не віск. Загорівся Шлях.

На Крутій Горі – гвери і гармати.

Розірвались в грудях, наче у ВІКАХ.

Тризубе, ой, Триз… Передчасна Тризно!

Сивіє вівтар. В пасмах ковили…

На Крутій Горі – МОЛОДА ВІТЧИЗНА!

Не було тут Батька. А СИНИ були!

Небо – горілиць…

Кожен – справжній ЛИЦАР!

Ликами століть. Лицарство іде.

На Крутій Горі – триста чорнобривців.

І роса рожева зранених людей.

Перейди Ріку! Пам’яттю в безсоння.

Гой, Двадцятий Вік! Підлі течії…

На Крутій Горі – повно гайвороння.

Заспівали раптом взимку солов’ї.

Ой, Славуто, слав… Слава на смереках

Хто із грішних нас Слави захотів?

…На Крутій Горі плакали лелеки.

І збирали пір’я ТРИСТА матерів.

Крапала сльоза. Сходила фіалка.

В безмірах вини виросли горби.

На Крутій Горі бавляться русалки.

І голублять пе-ре-сі-че-ні чуби.

Ой, русявий цвіт! Ціла базиліка!

Пасмочка сиріт… Пасіка вдовиць…

На Крутій Горі ГРІМ гримить. СПРАВІКУ!

В скроні і в долоні – триста блискавиць.

Вигнався Дунай. Перед Рідним Прутом!

І Десна гуде. В Черемош-орган!

На КРУТІЙ ГОРІ – КРУТИ не забути.

Тут – ЧЕРВОНА РУТА. Наче майоран…

Щоб не вмерти знов, оживайте, звуки!

Ой, Дніпро, Дніпро! Гирло – із гербів!

НА КРУТІЙ ГОРІ НЕ БУЛО РОЗЛУКИ.

Візьмемось ЗА РУКИ. РОЗУМОМО – В СОБІ!

ЩОБ НЕ ВМЕРТИ ЗНОВ…

Ой, Дніпро, Дніпро!

Герої Крут, ваш чин набув

В віках немеркнучої слави,

Ви віддали життя в бою

За волю нашої держави.

Читці 5 -11.

В. Вихрущ

Крути

І.

СТАНЦІЯ КРУТИ

Станція Крути...

Хіба розум може

Усе це збагнути?..

Сотнику, ми тобі
Вірим до Скону,

На битву за волю

Виходим з вагону.

Станція Крути,

Станція Крути...,

Ми ще студенти,

Ми лиш рекрути,

Ми тільки жити,

Жити почали,

Та псами обпльовані

Лізуть вандали.

Ми ж тут родились

Для праці і слави.

Хочемо Волі,

Хочем Держави.

Чому ми рабами

Мусимо бути?!

Станція Крути,

Станція Крути.

На душі, на долі,

Стоять вже капкани,

Йдуть муравйови,

Йдуть бусурмани.

З півночі звір п'яно.

Дико регоче,

Знищити він нас

В зародку хоче,

Щоб знову на долю

Ярмо натягнути.

Станція Крути,

Станція Крути.

II.

Скільки століть

Вони нас мордували,

Жили безжалісно

З тіла мотали,

Нищили, з пам'яті

Стерти готові,

Скільки вони з нас

Випили крові!

Душі порожні,

Каїни, спрути.

Станція Крути,

Станція Крути.

Є Україна,

Є в нас Держава,

Ми відступити

Не маємо права,

Кров'ю ми мусимо

Волю здобути.

Станція Крути,

Станція Крути.

Землю свою

Захищаєм собою,

Всі ми за неї

Готові до бою.

Ми ще не встигли

Коханих любити,

Мусимо, мусимо,

Ворога бити,

За землю свою

В цю велику годину

Будем стояти

В бою до загину.

Може нас схоче

Час спом'янути.

Станція Крути,

Станція Крути.

Ми із Полтави,

З Галича, з Львова...

Сотнику, сотня

До бою готова.

Січень січе,

Круків крякання чути.

Станція Крути,

Станція Крути.

III.

Круки чорні,

Дзьоби червоні.

Грубі, у п'янім

Звіринім розгоні.

Злетіли з чужої

Північної хати,

Щоб дух покорити,

Щоб тіло клювати.

А круки чорні

З московського флоту,

Хто бачив таку ще

Безбожну підлоту?...

Їм вийшли навпроти

Стрільці Січовії

В очах замигтіли

Свинцеві завії.

Штики заблищали,

Зацокали зуби,

А ворог жадав

Тільки крові і згуби.

Вітер розносить

Піну зміїну,

Голос лунає:

«В бій за Вкраїну!..»

Косить свинець

Штиків гострії зуби,

Ворог жадає

Лиш крові і згуби.

Ми відступати

Не маємо права,

Ненька в нас є

Українська Держава.

Впадемо тут ми

На рідному полі,

Для слави майбутніх,

Для кращої долі.

А круки, як сажа,

Дзьоби в них червоні,

А снігу намети

Від крові солоні.

...Не здасться ніколи

Ця горстка героїв,

Підмоги нема

І нема вже набоїв

Та поки є серце,

І поки є руки,

Хай гинуть ці круки,

Хай гинуть ці круки!

IV.

І тиша настала,

Страшна люта тиша,

Вже нову сторінку

Історія пише.

Сумна Україна

Схилились над ними,

Їх можна по-праву

Назвати святими.

На ріднім просторі,

І схлипує небо,

І схлипують зорі,

І світ весь дивує

Юнацьке завзяття,

А кату московському

Вічне прокляття.

Порубані, сколеш

Наскрізь штиками,

Вони закривали

Дорогу тілами.

Бо знали вони

В цю сувору годину,

Що ворог московський

Зітре Україну.

Бо він її мучив

І нищив віками,

Топтав її Прапор

Брудними ногами,

Принижував мову

Її солов'їну,

В тортурах і тюрмах

Тримав Україну.

Найвищу за Честь

Віддали вони плату,

Ніхто з них не здався

Московському кату!

V.

Ніс ворог віками

Нам смерть і руїну,

Надівши терновий

Вінок на чоло.

Їх було лиш триста

На всю Україну?!..

Чому їх так мало

Було?..

Хтось звіру повірив,

Повірив обнові,

В братерство і рівність,

В фальшиві слова.

І сніг засвітився

Від юної крові,

Посічена впала

На сніг Хоругва.

Чому стільки люду

Байдужо заснуло.

Коли насувався

Із півночі скон,

Невже в управителів

Часу не було,

Щоб свій захистити

Державний кордон?!..

Ми довго своїх же

Тримаєм на вилах,

Аж поки не вдарить

Скривавлений час.

Ми вмієм казати

Слова на могилах,

А хто ж оборонить

Роз'єднаних нас?..

Не маємо права

Байдужо заснути,

Бо знову ворожий

Бунтується сказ.

Історія є,

Є нескорені Крути,

І Слави і Честі

Є вічний Наказ.

VI.

З нас кожен неначе

І гордий, і здібний,

Бо вірим в один

Незалежності шлях.

Юначе, ти духом

І тілом подібний

До тих, хто в козацьких

Боровсь курінях.

Як син України

З нас кожен потрібний,

За неї не раз

Проливалася кров.

Юначе, ти так

Своїм серцем потрібний

До тих, хто Лисоню

До скону тримав.

А ворог підступний

Бридкий, жалюгідний,

І в жилах у нього

Червона ропа.

Юначе, ти так

Волелюбством подібний

До тих, хто боровся

У лавах УПА.

Ще будуть хрести

І нові п'єдестали

І будуть від правди

До Бога посли.

Не ми, а за нас

Нескоримі вмирали,

Не ми, а вони нам

Свободу дали.

Гуртуймось і будьмо

В твердині братами,

Шукаймо могили

В плакучій траві.

І знаймо, що нас

Прокляли би нащадки

З кістками,

Коли б ми повірили

Знову Москві!

VII.

Даремно шикуються

"П'яті колони",

Святу віру в себе

Душа зберегла,

Їх було лиш триста,

А нас є мільйони,

Щоб рід захищати

Від зайдів, від зла.

Ми маємо юних,

Завзятих, мурових,

І стяг синьо-жовтий

У нас на крилі.

А скільки ще нині

Живе муравйових

На нашій неначе

Вже вільній землі?!..

Був дух і завзяття

І обмаль набоїв,

Над ними пошани

Схилилася віть,

Їх було лиш триста,

Майбутніх героїв,

І Вічність над ними,

Як мати, стоїть.

Байдужий скиглить

І весь день позіхає.

Йому вже давно би

Проснутись й прозріть.

Червона Москва

Знову нечисть збирає,

Що б на Україну

Кайдани надіть.

Усе врахували

Ворожі колони:

І скверни, і вбогість,

І лютості мить.

Пильнуй, Україно,

Північні кордони.

Бо ворог лютує,

Бо ворог не спить.

І хто нам послужить

Словами поради,

Ми маєм лиш лицарську

Силу вітрів.

Тож будьмо єдині,

Без помсти і зради,

Без права щадити

Лихих ворогів!

Читець 12.

М.Микулич, поет-кременчанин

Герої Крут, ваш чин набув

В віках немеркнучої слави,

Ви віддали життя в бою

За волю нашої держави.

Рік вісімнадцятий – кати

Червоні пруться на Вкраїну,

І ви пішли в смертельний бій,

Щоб захистити Батьківщину.

З тих пір пройшло багато змін,

Воскресла мати-Україна.

Вам нині шану віддає

Вся наша славна Батьківщина.

Життя бурлить, літа ідуть

І розквіта наша держава,

Ми не забули вас – Герої Крут,

Ви наша гордість, наша слава…

Учитель української мови і літератури.

Післямова

Цю сторінку будемо вважати недописаною, її продовжите писати ви, натхненні подвигом наших юнаків-патріотів.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»