Круглий стіл "Виховувати без насильства"

Опис документу:
Круглий стіл "Виховувати без насильства" - методичний захід для батьків та педагогів дошкільного закладу. Містить питання та матеріали круглого столу. Проводиться з метою запобігання виявам будь-яких проявів насильства стосовно дітей, виявлення причини порушення педагогічної етики. Спонукати педагогів запобігати насильству в сім’ї.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Виховувати без насильства

(Круглий стіл)

Мета. Запобігати виявам будь-яких проявів насильства стосовно дітей, виявляти причини порушення педагогічної етики. Спонукати педагогів запобігати насильству в сім’ї, інформувати органи та установи, на які покладається здійснення заходів із запобігання насильству в сім’ї, про випадки жорстокого поводження з дітьми, насильства над ними або погрози щодо їх вчинення.

Питання для обговорення

  1. Види домашнього насильства

  2. Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

  3. Психологічне насильство у стосунках з дітьми

  4. Покарання: за і проти

Види домашнього насильства

(Інформаційне повідомлення)

Інформація про види домашнього насильства доводиться до відома учасників зборів за допо­могою наочного матеріалу — таблиці.

1

Психологічне

Фізичне

• висміювання

• переслідування

словесна образа (погроза)

• примушування

• залякування

• психологічний тиск

• ворожість

формування почуття провини

• інше

• биття рукою

• іншими предметами

• шльопання

• штовхання

• викручування рук

• будь-яке рукоприкладство

Сексуальне

Економічне

протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх

умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

(Інформаційне повідомлення)

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвине­них країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно. Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психічний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми.

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

  • психологічне (емоційне) насильство;

  • сексуальне насильство або розбещення;

  • фізичне насильство;

  • нехтування інтересами та потребами ди­тини.

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демон­струються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не про­являють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

  • неприйняття;

  • погрози або терор;

  • ігнорування психологічних потреб дитини;

  • ізоляція;

  • розбещення.

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, пси­хосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона | прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

Психологічне насильство

у стосунках з дітьми

(Консультація)

Що може вважатися порушенням прав дітей через психологічне насильство у стосунках:

  1. Вимагати від дитини виправити свої дії, свою поведінку під Тиском групи: «А те­пер пообіцяй усім нам тут, зараз, що ти так більше не робитимеш».

  2. Засуджувати дитину перед дорослими чи іншими дітьми, особливо у фамільярному тоні: «А тепер, дорогенький, розповідай нам, як усе сталося»,

  3. Обговорювати дії дитини у її присут­ності без її на те згоди.

  4. Ображати батьків, друзів дитини у її присутності.

  5. Шантажувати дитину своїм здоров'ям або погрозами заподіяти щось собі.

  6. Докоряти дитині тим, що її народження було небажаним: «І навіщо я тебе народи­ла?».

  7. Клясти дитину: «А щоб ти...».

  8. Давати негативну оцінку одному з бать­ків, приписуючи дитині таку ж рису: «Ти ви­ростеш таким же брехуном, як і твій батько».

  9. Вимагати від дитини гарних результатів у навчанні чи інших діях, обіцяючи за це певну винагороду: «Якщо ти бу­деш слухатись, я куплю тобі...».

  1. Робити з любові до дитини предмет торгу чи покарання — по­збавляти дитину безумовної любові. «За це я тебе люблю..., а за це не люб­лю». Важливо пояснити, як дити­на може виконати таку дію краще. Ще ефективніше — навчити.

  2. Погрожувати дитині пока­ранням: «Якщо ти не виконаєш ... негайно, я не знаю, що з тобою зроблю».

  3. Вживати щодо дитини бру­тальні вислови: «З таким нахабою я не хочу й розмовляти!».

  1. Вживати образливі слова та дії щодо статі дитини: «Чого це ти рюм­саєш, як дівчисько?».

  2. Брати у дитини речі без її зго­ди, а надто — відбирати: «Ти сам віддаси мені це, чи мені застосувати силу?».

  3. Втручатися у листування дитини без її згоди.

  4. Нав'язувати певні форми поведінки, дії, навіть виправдані мораллю суспільства: «Ти зобов'язаний бути чесним», «Я вимагаю від тебе бути порядним». Вимагати можна лише від себе, але краще — давати зразки порядності.

  5. Виганяти дитину з кімнати за по­рушення «дисципліни». Варто казати таке тактовніше: «Обдумай свої дії, якщо тобі це потрібно. Можеш на деякий час вийти до спальні».

  1. Діяти всупереч концепції психоло­гічного захисту дитини в освітніх закладах, заснованій на документах Державної націо­нальної програми «Освіта». Ефективність ро­боти педагога із захисту психічного здоров'я дитини визначається, перш за все, тим, на­скільки він може забезпечити психологічні умови, що сприяють повноцінному розвитку вихованців.

Покарання: за і проти

Фізичне (тілесне) покарання як спосіб кон­тролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали — значить зняли відпові­дальність, спрацював механізм, який дозво­лив уникнути провини). Без почуття провини (в розумних межах, а не такої, яка постійно пригнічує) неможливе формування здорової самосвідомості. Людина ж може контролювати свою поведінку тільки завдяки власній самосві­домості. Якщо ви умисно заважати формуванню у вашої дитини нормальної самосвідомості, будуйте і надалі ваші відносини на каральній основі. Покарання — це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний — ви­бачений. Інцидент вичерпано — сторінку пе­регорнуто. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприй­матися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Агресивність — це не тільки заподіяння шко­ди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми повинні навчити наших дітей обходитися без нас», — стверджує відомий психолог І. Кон. Таким чином, батьківське почуття власності — поганий порадник у вихованні, воно розвиває в дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого ви­ховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти в залежність у до­рослому віці.

Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують по­чуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю, окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитета­ми. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і влад­них людей.

«Я не можу зрозуміти, як можна виховати у дитини власну думку, якщо постійно вима­гати від неї покори», — говорить Вірджинія Сатір, американський психотерапевту книж­ці «Як будувати себе і свою сім'ю».

Не слід покладатися у вихованні тільки на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати тільки на силу (хто сильніший, той і пра­вий). Не треба «сильнодіючих ліків» (кри­ків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побу­тує в деяких родинах, призводить до неправ­дивості та нещирості — особливого способу самозбереження. Тяжкі переживання нищать атмосферу рівноправності, вкрай негативно позначаються на формуванні таланту осо­бистості, спричиняють психастенічні реак­ції, імпульсивні дії та афекти. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома само­регуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдавання шко­ди особистості, а не розвитку її. Працювати ж, перш за все, над собою, над подоланням набутих стереотипів, над розвитком власної поведінкової гнучкості, освоєнням адаптивних моделей влас­ної поведінки, вчитись конструктивних форм подолання конфліктів, ефективній взаємодії з власною дитиною — це шлях значно складні­ший, він потребує постійних душевних витрат, але дієвіший і ефективніший. Це робота на пер­спективу — формування здорової особистості. Тілесні покарання роблять дитину не госпо­дарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав'язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оз­доблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безко­нтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усві­домити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.

Пригнічення особистості дитини може закін­читись великим вибухом, зробить її агресивною, призведе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесни­ків або на самого себе (аутоагресивність аж до спроб самогубства).

Висновки

Жорстоке ставлення до дітей — це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Якщо нав'язати дитині цю ненормальну роль, вона не буде розвиватись як слід. Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, щоб уникну­ти психічного виснаження, треба намагатися якнайшвидше відновити свої сили (молитва, медитація, спілкування з природою, з друзями, нові інтереси), взяти «тайм-аут» у конфлікті з дитиною і, в першу чергу, заспокоїтися самому. «Приходимо у батьківство не зі знаком якості. Приносимо дитині разом із любов'ю і благими намірами свій характер з його вадами і викривленнями, свій мінливий настрій, своє невігластво й егоїзм, купу невирішених проблем, від побутових до духовних — все найкраще і все найгірше... Дитина— наш відбиток... Батьки! З вас ліпиться початковий образ світу. Глибина відбитку, який залишається вами в душі, ніякому порівнянню не піддається — сильніше цього тільки сама Природа. Хочеш добра дитині, тіль­ки добра? Турботливий, запобігливий, вимог­ливий, інакше не можна? Запитайте себе, де закінчуються «йому це потрібно», і починається «я цього хочу». Не забули, що дитина — не ваше продовження? Не забули, що це жива душа, яку ви не знаєте, таїна вселенська? Що це і є твоє справжнє продовження!» (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)

Отже, будь-яке насильство — це завжди психічна травма, яка деформує особистість, пе­решкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров'я. Батьки ма­ють усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання — становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім'ї — доброзичливість, довірчі відносини.

«Людина формується все життя: змінює по­гляди, звички, принципи, і тільки дитинство залишається незмінною константою на весь наш шлях, і кожен несе в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик».

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація ефективної діяльності соціального педагога в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.