і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Щотижня отримуйте приємні подарунки.
Взяти участь

Круглий стіл на тему: "Україна і світовий правопорядок"

Передплата на журнал
Оберіть документ з архіву для перегляду:
Бібліотека
матеріалів
Опис презентації окремими слайдами:
Слайд № 1

«Україна і світовий правопорядок» Ніжинський медичний коледж Чернігівської обласної ради Підготувала: Гулак І.В. – викладач історії України, всесвітньої історії, основ права та основ економічної теорії Круглий стіл на тему: Ніжин – 2017

Слайд № 2

Порядок денний: Вступне слово. І. Формування міжнародного досвіду захисту миру. ІІ. Україна – засновниця ООН ІІІ. Агенства, фонди та програми ООН в Україні. Висновки та заключне слово.

Слайд № 3

Ліга Націй

Слайд № 4

1915 року – міністр закордонних справ Грей запропонував створити міжнародну організацію по боротьбі за мир.

Слайд № 5

14 лютого 1919 року – опрелюднено статут Ліги (англо-американський проект).

Слайд № 6

Слайд № 7

Місце перебування в Женеві (Швейцарія)

Слайд № 8

Головні задачі Ліги Націй: побудова миру через співробітництво; гарантія миру через колективну безпеку;

Слайд № 9

28 квітня 1919р був прийнятий Статут. Підписали 44 держави.

Слайд № 10

1939 р. була створена Комісія з вивчення Організації Миру

Слайд № 11

1941-1944 рр. Комісія підготувала чотири доповіді, в яких викладалися думки і конкретні пропозиції щодо утворення нової всесвітньої організації. Атлантична хартія від 14 серпня 1941 р., Декларація Об'єднаних націй від 1 січня 1942 р., Московська Декларація 1943 р.. Тегеранська конференція 1943 р., Конференція в Думбартон-Оксі 1944 р., Ялтинська конференція 1945 р., Конференція в Сан-Франциско 1945 р. зробили найважливіші кроки на шляху до утворення ООН.

Слайд № 12

ООН була створена насамперед як інструмент боротьби за збереження миру і міжнародної безпеки.

Слайд № 13

Правове регулювання принципів діяльності ООН (Статут)

Слайд № 14

"Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбутися прийдешні покоління від лиха війни, знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості,  рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти толерантність і жити разом, у світі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити,  щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей".

Слайд № 15

26 червня 1945 р. - штаб-квартира у Нью-Йорку

Слайд № 16

У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації: Підтримувати міжнародний мир і безпеку; Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів; Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між народних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо; Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Слайд № 17

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея; Рада Безпеки; Економічна і соціальна рада; Рада з опіки; Міжнародний суд; Секретаріат; Спеціалізовані установи ООН; Міжнародна організація праці (МОП); Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ); Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Слайд № 18

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ); Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО); Міжнародний валютний фонд (МВФ). 

Слайд № 19

Статут ООН був підписаний представниками урядів Об'єднаних Націй у місті Сан-Франциско у 1945 р. (США).

Слайд № 20

10 грудня 1948 р. – Генеральна асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини

Слайд № 21

6 січня 1941 р. Франклін Делано Рузвельт проголосив чотири фундаментальні свободи: свобода слова, свобода совісті, свобода від страху та свобода від злиднів.

Слайд № 22

Загальна декларація прав людини, розроблена директором відділу прав людини ООН, канадійцем Джоном Петерсом Гамфрі.

Слайд № 23

Документ складається із преамбули та 30 статей: Перша - проголошує права індивіда Друга - проголошує права індивіда в громадській та політичній сферах Третя – духовні, публічні й політичні права Четверта - визначає соціальні, економічні й культурні права

Слайд № 24

10 грудня - міжнародний День прав людини

Слайд № 25

Представництво Організації Об'єднаних Націй в Україні Керівник: Пан Ніл Грант Вокер Координатор системи ООН Адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 1 Телефон: (+38 044) 253-93-63 Факс: (+38 044) 253-26-07 Ел. пошта: registry@un.org.ua; registry.ua@undp.org Веб-сайт: http://www.un.org.ua Графік роботи: Понеділок – п’ятниця 9.00-18.00 Свято 24 жовтня – День ООН

Слайд № 26

Україна — співзасновниця ООН

Слайд № 27

27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин.

Слайд № 28

У 1944 р. в УРСР було створено Народний комісаріат закордонних справ (НКЗСУ) на чолі з Д. Мануїльським.

Слайд № 29

У серпні 1944 р. на конференції в Думбартон-Оксі (США) А. Громико вніс пропозицію вважати 15 радянських республік членами-засновницями організації.

Слайд № 30

Українська делегація брала участь у розробці Статуту ООН (Д. Мануїльський очолив комітет з підготовки тексту преамбули (вступу) першого розділу Статуту ООН — «Цілі та принципи діяльності організації»).

Слайд № 31

Прийняття України в ООН було результатом визнання її внеску в розгром фашизму, свідчило про зростання її міжнародного авторитету.

Слайд № 32

Підтримка реформ в Україні

Слайд № 33

У грудні 2014 року, уряд розробив кілька ключових документів, зокрема Стратегію сталого розвитку «Україна 2020»

Слайд № 34

Організація Об'єднаних Націй також підтримує уряд у його зусиллях із подолання корупції та підвищення прозорості.

Слайд № 35

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців

Слайд № 36

Представництво Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців розпочало свою роботу в Україні у 1994 р.

Слайд № 37

Представництво УВКБ ООН активно співпрацює з Урядом та має широку підтримку неурядових організації

Слайд № 38

Метою діяльності Представництва УВКБ ООН в Україні є забезпечення безпечного притулку та міжнародного захисту в Україні для тих, хто тікає від переслідування.

Слайд № 39

Міжнародна організація з міграції

Слайд № 40

Заснована під час конференції у м. Брюсселі 5 грудня 1951 року.

Слайд № 41

Метою організації є координація міжнародної міграційної політики з боку держав та міжнародних організацій

Слайд № 42

Посаду Генерального директора МОМ з червня 2008 року обіймає В.Свінг (США) (переобрано у червні 2013 р.).

Слайд № 43

Штаб-квартира МОМ знаходиться у м. Женеві (Швейцарія).

Слайд № 44

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Слайд № 45

Почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав—членів 00Н ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я

Слайд № 46

23 липня 1851 р. було проведено Першу міжнародну санітарну конференцію, на якій країни-учасниці прийняли рішення про створення першої міжнародної нерелігійної організації охорони здоров'я — Між­народного бюро суспільної гігієни.

Слайд № 47

У Венеції 1892 р., було підписано першу санітарну конвенцію

Слайд № 48

У 1902 р. у Вашингтоні створюється Міжнародне санітарне бюро

Слайд № 49

В липні 1946 р. Економічна та Соціальна Рада ООН скликала у Нью-Йорку міжнародну конференцію з питань охорони здоров'я. На конференції було розроблено та прийнято Статут ВООЗ.

Слайд № 50

У 1977 р., коли Всесвітня асамблея охорони здоров'я при­йняла рішення про те, що першочерговим завданням ВООЗ є забезпечення "Здоров'я для всіх до 2000 року"

Слайд № 51

ВООЗ проводила всесвітню кампанію з ефективної імунізації дітей до 1990 р. ВООЗ надає консультації урядам з питань планування системи охорони здоров'я, виконує великі програми досліджень хвороби серця

Слайд № 52

У 80-х роках ВООЗ стала провідною організацією по боротьбі із СНІДом

Слайд № 53

У 1992-1993 рр. ВООЗ надала допомогу ряду держав у створенні інформаційних систем у галузі охорони здоров'я

Слайд № 54

ВООЗ брала участь у заходах щодо поліпшення стану охорони здоров'я у Бангладеші, Індії, Монголії, Непалі та Таїланді.

Слайд № 55

ВООЗ здійснює Міжнародну програму з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; реалізує п'ять експериментальних проектів у галузях гематології, впливу на щитовидну залозу, гігієни порожнини рота

Слайд № 56

Керівним органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здо­ров'я. Штаб-квартира ВООЗ знаходиться у Женеві (Швейцарія).

Слайд № 57

Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) Керівник: Мірзахід Султанов Радник з питань ВІЛ/СНІДу для України та Молдови Адреса: 01001, Київ, вул. Еспланадна, 20, 7 поверх Телефон: + 380 44 584 34 58 Факс: + 380 44 584 34 59 Ел. пошта: mirzakhid.sultanov@unodc.org

Слайд № 58

Штаб-квартира УНЗ ООН знаходиться у Відні у Віденському Міжнародному Центрі

Слайд № 59

Міжнародна організація праці Заснована у 1919 році згідно з Версальським мирним договором.

Слайд № 60

Група Світового банку

Слайд № 61

Волонтерська ООН Організація ООН, створена Генеральною Асамблеєю в 1970 році, з метою сприяння глобальному розвитку та забезпечення миру на вимогу країн-членів

Слайд № 62

Програма «Волонтери ООН» (ВООН) була заснована в Україні в 1993 році з метою сприяння міжнародним зусиллям, спрямованим на побудову демократичної політики уряду

Слайд № 63

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) – міжнародна організація (спеціалізована установа) ООН, метою якої є надання довгострокової гуманітарної допомоги дітям і матерям у країнах, що розвиваються. Був створений 11 грудня 1946 р.

Слайд № 64

У 2006 році Представництво ЮНІСЕФ в Україні розпочало реалізацію нової програми.

Слайд № 65

У 2012 році було підписано Угоду про співробітництво між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).

Слайд № 66

Висновки

Слайд № 67

Дякуємо за увагу!

Бібліотека
матеріалів

Тема: Україна і світовий правопорядок

Мета заходу:

навчальна

  • дати студентам уявлення про міжнародні організації;

  • сформувати основні поняття з даної теми;

  • вчити студентів працювати з різними джерелами знань;

розвивальна

  • розвивати спостережливість та логічне мислення;

  • розвивати пізнавальний інтерес до історії;

  • розвивати навички та вміння висловлювати свої думки;

виховна

  • виховувати інтерес до знань, застосовувати їх на практиці;

  • виховувати інтерес та повагу до своєї історії та свого рідного краю.

Обладнання: мультимедійна презентація, відеофільм.

Вступне слово викладача: Свобода означаєабсолютне верховенство прав людини.
Франклін Рузвельт
10 грудня святкують Міжнародний день прав людини, який було засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. 
Двома роками раніше ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка стала першим міжнародним документом, в якому були чітко сформульовані положення про права людини.
Головна мета Міжнародного дня прав людини – торжество в усьому світі понять свободи, безпеки й чесності людей по відношенню одне до одного. Сьогодні серед основних заходів, присвячених цьому дню, можна назвати засідання круглих столів, міжнародні конференції з питань дотримання прав людини, покази телевізійних программ відповідної тематики.
Засновники Міжнародного дня прав людини висловлювалися за розширення прав людини, активну пропаганду ідей рівноправності, соціальної відповідальності та взаємодопомоги. 
У Міжнародний день прав людини зазвичай згадують про механізми досягнення безпеки в суспільстві й зусиллях світовогоспівтовариства щодо виховання підростаючих поколінь у дусі дотримання прав людини.
У Загальній декларації прав людини задекларовано наступні принципи: рівність людей: усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства й торгівлі людьми; заборона катувань або жорстокого поводження; право кожного на правосуб’єктність; рівність усіх перед законом; право на звернення до суду; заборона самовільних арештів; презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; право на свободу переконань; право на мирні збори; право на участь в управлінні громадськими та державними справами; право на працю тощо.
Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини: у 1948 р. Було ухвалено Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього, в 1949 р. – Женевські конвенції про захист прав людини під час збройних конфліктів, 1950 р. – Європейську Конвенцію захисту прав людини та основних свобод, 1959 – Декларацію прав дитини, в 1966 р. – пакти про права людини тощо. Також було створено різноманітні установи та посади для більшоб’єктивного дотримання державами прав людини – Комісія ООН з прав людини та Уповноважений з прав людини.
Від 1950 року, цього дня у світі й відзначаючи Міжнародний День прав людини, проводиться пленарне засідання ООН і всесвітня організація відзначає тих, хто зробив вагомий внесок у захист людських прав і свобод, а Норвезькій Нобелівський комітет в Осло вручає 10 грудня Нобелівську нагороду миру. У навчальних закладах, як правило, проводяться різноманітні заходи – тематичні бесіди, уроки, тижні права, конкурси та вікторини на знання прав людини. 

  1.  Ліга Націй

Ідея створення Ліги Націй належить Великобританії. В кінці 1915 року – міністр закордонних справ Грей запропонував створити міжнародну організацію по боротьбі за мир.

Було створено комісію по виробленню статуту Ліги на чолі з Вільсоном. Почалась боротьба між Англією, Францією та США щодо проекту статуту. Пізніше Англія і США об’єднались.       

14 лютого 1919 року – опрелюднено статут Ліги (англо-американський проект).

Структура: 1). Асамблея Ліги Націй; 2). Рада Ліги Націй (ввійшли 5 країн і залишили місце для Росії); 3). Генеральний секретаріат Ліги Націй (на чолі з англ. дипломатом Друмондом).

Місце перебування в Женеві (Швейцарія). Головна проблема розділення мандатів між країнами переможцями в рамках Ліги Націй. Розподіл мандатів не відбувся в межах Ліги, спочатку поділились Англія і Франція (в межах Антанти), в травні – поділили Німецькі колонії; березень – території Османської Імперії.

 

Головні задачі Ліги Націй:

·        побудова миру через співробітництво;

·        гарантія миру через колективну безпеку;

Це було першим випадком в історії коли гарантом міжнародного порядку мала стати міжнародна організація.

 

Створення та діяльність Ліги націй.

Перша міжнародна організація по підтримці миру та безпеки. 28 квітня 1919р був прийнятий Статут. Підписали 44 держави.

Три категорії членства:

·        31 кр які воювали на боці Антанти. (реально 30 держав бо США не ратифікували Версал. Угоду, а Статут Ліги був її складовою)

·        запрошені держави, які підтримували нейтралітет у війні

·        решта держав (приймалися якщо 2/3 членів ЛН будуть «за»

Органи ЛН

·        Збори всіх представників Ліги (Асамблея)

·        Рада Ліги (прообраз РБ ООН), склад: 5 постійних членів (ВБ, Франція, Італія, Японія, США (не увійшли) і непостійні члени, яки обиралися Асамблеєю (спочатку було 4 потім 6, потім 8)

·        Постійний секретаріат. Кожна країна має 1 голос.

При ЛН існувало дві міжнародні установи: МО праці, Постійна палата міжнародного суду в Гаазі.

ЛН спробувала створити систему спеціальних і допоміжних органів: тимчасові комісії, комітети тощо. Члени комітетів призначалися Радою Ліги за принципом – найбільш відомі фахівці в якійсь галузі при відсунені принципу державного представництва. Навіть якщо комітет і доходив до якогось рішення, держава відмовлялася приймати його, посилаючись на відсутність її представників і неврахуванні її інтересів.

Головне завдання Статуту ЛН:

- надання гарантій країнам членам

- колективні дії в разі порушення статуту і війни

 - збереження незалежності і територіальної цілісності держави

- якщо конфлікт не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.

- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфлікту (тобто війна дозволяється!)

Заходи проти порушень:

порушення миру розглядається як війна проти усіх членів Ліги

- ведення повної економічної і політичної ізоляції

- формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру

Економічні санкції застосовувалися в 1935 проти Італії під час агресії а Ефіопії. Неефективно.

 

Причини краху Ліги націй.

 Об'єктивний, неупереджений підхід до оцінки миротворчої діяльності Ліги націй, зважений аналіз підсумків її діяльності свідчать, що цій міжнародній організації були притаманні як негативні, так і позитивні риси. І хоч вона виявилася нездатною відвернути другу світову війну, своєю діяльністю на першому етапі (20-ті роки) Ліга сприяла мирному врегулюванню десятків конфліктів. Вперше відповідальність за колективні дії проти порушника міжнародного права втілювалася в конкретні рішення. Новим явищем було й те, що Ліга націй мала глобальний характер і несла глобальну відповідальність за відвернення війни погодженими діями її членів. Статут передбачав гарантії членам організації в збереженні їх політичної незалежності і територіальної цілісності проти зовнішньої агресії. Організація створювалася з метою забезпечення мирного розв'язання конфліктів, відвернення війни. Статут передбачав колективні дії всіх членів Ліги націй у разі порушення агресором Статуту і розв'язання війни. Встановлювалася певна процедура розв'язання конфліктів. Якщо конфліктуючі сторони виявлялися неспроможними вирішувати спірне питання шляхом переговорів, вони мали звернутися до арбітражу, Постійного Суду міжнародної справедливості або Ради Ліги. Конфліктуючі сторони не повинні були вдаватися до війни принаймні протягом трьох місяців після прийняття рішення органом, що розглядав конфлікт. Але після цього терміну руки конфліктуючих сторін були фактично розв'язані. Істотний недолік Статуту Ліги полягав у тому, що війна як метод розв'язання спірних питань не заборонялася. Заходи проти порушників миру регламентувалися Статутом. Порушення миру розглядалося як акт війни проти всіх членів Ліги. Передбачалася негайна тотальна економічна й політична ізоляція порушника. Рада мала право рекомендувати і воєнні санкції, включаючи створення об'єднаних збройних сил з контингентів членів Ліги. Проте багато важливих положень Статуту не були втілені в життя внаслідок позиції головних учасників організації, насамперед Англії й Франції, інтереси яких багато в чому не збігалися. Передбачені санкції послаблялися також можливістю такої інтерпретації Статуту, яка давала змогу кожному члену самостійно вирішувати питання про участь у спільних діях організації. А реалії свідчили про те, що серед членів Ліги не панувало переконання, що будь-яка війна, де б вона не почалася, була для них загрозою. Слабкість Ліги як інструменту підтримання миру зумовлювалася вже самим Статутом організації. Рішення і Асамблеї, і Ради приймалися за принципом одноголосності. Винятком було лише голосування з процедурних питань і про прийняття у члени Ліги, коли рішення приймалися двома третинами, тобто кваліфікованою більшістю. Враховуючи наявність гострих суперечностей між членами Ліги, зрозумілими стають перепони на шляху до прийняття організацією термінових, невідкладних рішень з політичних, воєнних та інших важливих питань. Істотним недоліком Статуту було й те, що обов'язкову силу мали лише рішення Асамблеї й Ради з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними, оскільки рішення мали характер рекомендацій. Негативний вплив на ефективність дій Ліги справляла відсутність серед її членів ряду великих держав. Сполучені Штати, які були серед ініціаторів створення Ліги націй, не стали її членом. Посилення впливу ізоляціоністів, які вимагали, щоб США не втягувалися у європейські справи, не зв'язували собі руки зобов'язаннями Статуту Ліги, спричинило те, що Версальський мирний договір, частиною якого були положення про створення Ліги націй, не був ратифікований американським конгресом. Участь СРСР у роботі Ліги виявилася недовготривалою Він був прийнятий 1934 р. і виключений 1939 р. у зв'язку з радянсько- фінською війною. Німеччина вступила в Лігу 1926 р. і залишила її 1935 р., подавши відповідну заяву 1933 р. Отже, Ліга націй не стала справді універсальною організацією, У 1932 р. вона нараховувала 60 членів. З різних причин її залишили 16 держав. Головну роль у керівництві Лігою націй відігравали Англія і Франція. Все це звужувало можливості прийняття зважених рішень з урахуванням національних інтересів усіх держав та інтересів загальної безпеки. Ліга націй була покликана підтримувати статус-кво, що сіпався в результаті першої світової війни. Але Версальський мир був побудований на великих суперечностях, несправедливостях, пов'язаних з грабіжницьким поділом територій і насильницьким розв'язанням інших принципово важливих питань. Ліга виявилася нездатною придушити перші небезпечні вогнища війни, розв'язані фашистськими державами. Друга світова війна остаточно поховала Лігу націй, хоча формально вона проіснувала до 31 липня 1946 р. Крах Ліги націй серйозно підірвав ідею колективної безпеки. Підстав для негативних оцінок цієї міжнародної організації цілком достатньо. Але було б помилково перекреслити всю історію Ліги, звести її діяльність лише до недоліків. Були в її роботі і здобутки. Ліга відіграла у ряді випадків позитивну роль у розв'язанні післявоєнних проблем. Так, за перші 10 років свого існування (1919-1929-рр.) Лігою націй було розглянуто 30 міжнародних конфліктів, і більшість з них удалося розв'язати.

 

Уроки Ліги націй. 

 Уроки і досвід Ліги націй були використані при створенні Організації Об'єднаних Націй. Сам факт створення постійної міжнародної організації загальнополітичного характеру з постійно діючим апаратом був подією важливого історичного значення. Ліга націй будувалася як орган колективного підтримання миру, що означало крок до інтернаціоналізації відповідальності за збереження миру. Вивчаючи досвід Ліги націй, слід урахувати розбіжність оцінок її діяльності, даних різними авторами на різних історичних етапах. Узагальнюючи існуючі концепції, не важко побачити насамперед дві тенденції: прагнення одних зобразити дії Ліги в рожевому світлі і протилежне намагання інших — всюісторію цієї міжнародної організації фарбувати однією чорною фарбою, концентруючи увагу лише на її недоліках та помилках. Остання тенденція чітко простежується в публікаціях радянських авторів, які аналізували дії Ліги націй головним чином під кутом зору того, якою мірою вони суперечили або відповідали інтересам радянської держави. Безпорадність Ліги націй в умовах розв'язання другої світової війни підірвала довіру світової громадськості до цієї міжнародної організації як інструменту миру й загальної безпеки. Але сумна історія Ліги не знищила саму ідею необхідності об'єднаних зусиль в інтересах збереження миру. Прагнення до колективної безпеки ще за існування Ліги підштовхнуло до пошуків нової, досконалішої й ефективнішої міжнародної організації. Активно розроблялися проекти створення нової міжнародної організації в Сполучених Штатах. Так, у 1939 р. була створена Комісія з вивчення Організації Миру, в якій співробітничали провідні фахівці-міжнародники. Протягом 1941-1944 рр. Комісія підготувала чотири доповіді, в яких викладалися думки і конкретні пропозиції щодо утворення нової всесвітньої організації. 1944 р. комітет з питань міжнародних організацій, у склад якого входили 15 американських спеціалістів, опублікував проект статуту головної міжнародної організації. Держдепартамент США узагальнював пропозиції різних приватних організацій, розробляючи американське бачення нової міжнародної організації. В Англії Ліга союзу націй під керівництвом лорда Роберта Сесіля підготувала свої пропозиції щодо утворення всесвітньої організації. Пророблялася концепція післявоєнної організації і на рівні міжнародних відносин країн антигітлерівської коаліції. Атлантична хартія від 14 серпня 1941 р., Декларація Об'єднаних націй від 1 січня 1942 р., Московська Декларація 1943 р.. Тегеранська конференція 1943 р., Конференція в Думбартон-Оксі 1944 р., Ялтинська конференція 1945 р., Конференція в Сан-Франциско 1945 р. зробили найважливіші кроки на шляху до утворення ООН. Слід зазначити, що оптимальна модель нової організації формувалася в складних пошуках, у процесі обговорення принципово протилежних варіантів. Одна з проблем полягала в протиборстві концепції універсальної, глобальної безпеки і концепції регіональної безпеки. Як згадує У.Черчілль, у 1943 р. під час роботи Тегеранської конференції Рузвельт у бесіді із Сталіним обговорював свій план управління післявоєнним миром. За планом Рузвельта воно повинно було здійснюватися "чотирма поліцейськими", а саме СРСР, США, Великобританією та Китаєм. Ця пропозиція не зустріла підтримки з боку Сталіна, який сказав, що "четверо поліцейських навряд чи зможуть розраховувати на доброзичливе ставлення з боку малих країн Європи". Сталін як альтернативу запропонував створити один комітет для Європи і другий для Далекого Сходу, причому європейський комітет мав складатися з Англії, СРСР, СІНА і, і можливо, ще однієї європейської держави. Як зазначив У.Черчілль, ця пропозиція була дещо схожа з його власною ідеєю регіональних комітетів: одного для Європи, одного для Далекого Сходу і одного для Американського континенту. Підсумком великої творчої роботи було народження у 1945 р. Організації Об'єднаних Націй, в якій втілилися в життя колективно вироблені уявлення про всесвітню міжнародну організацію, що покликана була замінити Лігу націй і стати головним інструментом захисту миру й безпеки всього людства. Враховуючи дискредитацію Ліги націй, яка була безславно похована в руїнах другої світової війни, творці нової організації всіляко прагнули відгородити її від попередньої. Мова йшла не про перебудову, вдосконалення Ліги, а про створення принципово нової організації з якісно новим Статутом, принципами функціонування. Вирішено було навіть відмовитися від Женеви як місця перебування штаб-квартири ООН, щоб нова організація нічим не пов'язувалася з дискредитованою Лігою Націй. ООН була створена насамперед як інструмент боротьби за збереження миру і міжнародної безпеки. Концепція колективної безпеки покладена в основу Статуту ООН, усієї її миротворчої діяльності.

  1. Правове регулювання принципів діяльності ООН (Статут)

Статут ООН обов'язковий для всіх держав і в його преамбули записано: "Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбути прийдешні покоління від лиха війни, знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості,  рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти толератність і жити разом, у світі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити,  щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей".

Створення ООН

Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими засадами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.

Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок ООН у розвиток сучасного міжнародного права.

У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

  • Підтримувати міжнародний мир і безпеку;

  • Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів;

  • Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між народних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо;

  • Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей ООН керується такими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

  • Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.

  • Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань.

  • Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засобами.

  • Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

  • Принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії превентивного або примусового характеру.

  • Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, ос кільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки.

  • 7 Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

У Статуті ООН чітко визначено членство в організації (статті 3-6). Головними органами ООН визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Без пеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних органів ООН докладно окреслено у розділах IV і V Статуту.

Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI).

Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут ООН докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно за грози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII)

У Статуті ООН закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з ООН регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі угоди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами ООН.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту ООН окреслено основні на прями міжнародного економічного і соціального співробітництва.

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні органи ООН, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура - закріплені в роз ділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом ООН (ст. 92). Всі члени Організації (тобто внаслідок самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Між народного суду є додатком до Статуту ООН. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного суду - невід'ємна частина Статуту ООН.

У заключних розділах Статуту ООН викладено норми про Секретаріат ООН (розділ XV), постанови ООН (розділ XVI), заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світової війни період (розділ XVII), поправки до Статуту ООН (розділ XVIII). Завершують Статут ООН норми його ратифікації і підписання (розділ XIX).

Підписано Статут ООН представниками урядів Об'єднаних Націй у місті Сан-Франциско (США).

Понад піввікове існування ООН підтверджує, що ця організація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і волю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення через механізм ООН концепції всеосяжної міжнародної безпеки, що домінує сьогодні.

Напрямки діяльності ООН,  її органів та їх структура

Напрямки діяльності ООН визначаються в більшій мірі профілем тих або інших органів і установ в системи. Тому варто роздивитися напрямки діяльності не ООН у цілому, а роздивитися повноваження і діяльність кожного з них, а також ті питання який не ставляться до їхньої компетенції, або в питаннях у який існують обмеження повноважень.

Генеральна асамблея ООН - має широкі повноваження. Відповідно до  Статуту вона може обговорювати будь-які питання або справи, у тому числі стосовні до повноважень і функцій  любого з органів ООН, і, за винятком ст.12, давати рекомендації членам ООН і (або), Раді Безпеки ООН по будь-яких таких питаннях і справам.

Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного миру і безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброювання і регулювання озброєнь, і пропонувати у відношенні цих принципів рекомендації. Вона також уповноважена обговорювати будь-які питання, що ставляться  до підтримки міжнародного миру і безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами, у тому числі державами членами і не членами ООН, або Радою Безпеки ООН, і робити у відношенні будь-яких таких  питань рекомендації зацікавленій державі або державам або Раді Безпеки до і після обговорення. Проте будь-яке таке питання, по якому необхідно “почати дію”, передається Генеральною Асамблеєю ООН Раді Безпеки до і після обговорення.

Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються якоїсь суперечки або ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них покладені на нього Статутом  ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не попросить про це.

Генеральна Асамблея ООН організує дослідження і складає рекомендації з метою сприяння співробітництву в області економічної, соціальної, культури, освіти, охорони здоров'я, сприяє здійсненню прав людини й основних свобод для усіх, без розходження раси, статі, мови і релігії.

Генеральна Асамблея одержує і розглядає  щорічні і спеціальні доповіді Ради Безпеки, а також доповіді інших органів ООН, розглядає і підтверджує бюджет ООН. Вона має право виносити тільки рекомендації, що, за винятком рішень із питань бюджету і процедури, не мають обов'язкової сили для членів ООН. За рекомендацією Ради Безпеки вона призначає Генерального секретаря ООН, робить прийом до ООН нових членів, вирішує питання призупинення  здійснення прав і привілеїв держав-членів, їхнього винятки з ООН. Генеральна Асамблея ООН обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів ЭКОСОС, Ради по Опіці, Міжнародного Суду ООН.

Генеральна Асамблея проводить щорічні регулярні сесії, що відчиняються в третій вівторок вересня, а також спеціальні (скликаються по будь-якому питанню, якщо вимоги надходять від Ради Безпеки) і надзвичайні, що скликаються протягом 24 часів із моменту одержання Генеральним Секретарем вимоги від Ради Безпеки і підтриманого голосами будь-яких членів Ради у випадках:

  • якщо існує погроза миру;

  • відбулося порушення миру або акт агресії і члени Ради Безпеки не прийшли до рішення питання.

Відповідно до Статуту ООН Генеральна Асамблея грає істотну роль у діяльності ООН. Вона вносить значний внесок у розробку і підготування ряду важливих міжнародних документів і кодификації принципів і норм міжнародного права.

Генеральна Асамблея - демократичний орган. Кожний член незалежно від розмірів території, чисельності населення, економічної і військової мощі має 1 голос.

Рішення по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї. У роботі Генеральної Асамблеї можуть брати участь держави - не члени ООН, що мають статус постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія).

Рада Безпеки ООН - головний постійно існуючий політичний орган ООН, на який, відповідно до Статуту ООН, покладена головна відповідальність  за підтримку міжнародного миру і безпеки. Рада наділена широкими повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військових сутичок між державами, припинення актів агресії й інших порушень миру і відновлення міжнародного миру.

Відповідно до Статуту ООН, тільки Рада Безпеки і ніякий інший орган або посадова особа ООН має право приймати рішення про проведення операцій із використанням Збройних сил ООН, а вирішувати питання, пов'язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН, зокрема, такі, як визначення задач і функцій збройних сил, їхнього складу і чисельності, структури командування, термінів перебування в районах операцій, а також питання керівництва операціями і визначення порядку їхнього фінансування.

Для тиску на державу, дії якої, створюють погрозу міжнародному миру або являють собою порушення миру, Рада може вирішити і зажадати від членів ООН застосування мір, не пов'язаних із використанням збройних сил, наприклад, таких як повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо – і інших засобів повідомлення, а також розірвання дипломатичних відносин. Якщо такі міри будуть недостатніми, Рада уповноважена починати дії, пов'язані з використанням повітряних, морських і сухопутних збройних сил.

Рада вносить рекомендації про прийом держав у члени ООН, про виключення членів ООН, що систематично порушують принципи Статуту ООН, про призупинення здійснення прав і привілеїв, що належать члену ООН, якщо проти цього члена він починає дії превентивного або примусового характеру. Рада робить рекомендації Генеральної Асамблеї ООН щодо призначення Генерального секретаря ООН, вибирає разом із нею членів Міжнародного Суду ООН і може вжити заходів для виконання рішення цього Суду, що та або інша держава відмовилася виконати.

Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОС) також є одним із головних органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує економічну і соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також численних органів ООН. На ЕКОСОС покладені широкі різноманітні функції координації і розвитку співробітництва держав із різноманітним соціальним ладом в таких важливих економічних і соціальних областях їхніх взаємовідносин, як економічний розвиток, світова торгівля, індустріалізація.

Освоєння природних ресурсів, міжнародний захист прав і свобод людини, положення жінок, народонаселення, соціальне забезпечення, наука і техніка, попередження злочинності і багато чого іншого.

ЕКОСОС покликаний, відповідно до Статуту ООН, починати дослідження, складати доповіді, виносити рекомендації з питань міжнародного, економічного, соціального, культурного співробітництва держав, сприяти дотриманню і повазі прав людини, скликати міжнародні конференції і симпозіуми, підготовляти проекти конвенцій із питань своєї компетенції для представлення їх Генеральній Асамблеї, укладати угоди зі спеціалізованими установами ООН, що визначають їхні відносини з ООН, вживати заходів для одержання доповідей від них і інформації від членів ООН із питань, що входять у її компетенцію.

Вона повинна служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і виробітку рекомендацій у відношенні політики по цих проблемах, контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії і виконання першочергових задач встановлених Генеральною Асамблеєю в зазначених областях, забезпечувати загальну координацію діяльності організацій і системи ООН у таких областях і проводити всебічні огляди політики в області оперативної діяльності у всій системі ООН, з огляду на необхідність забезпечення рівноваги, сумісності і відповідності першочерговим задачам, встановленим Генеральною Асамблеєю для системи ООН у цілому.

Рада по Опіці ООН діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і уповноважена розглядати звіти, надані владою, що управляє відповідною територією, приймати петиції і розглядати їх, консультуючись із керуючою владою, влаштовувати періодичні відвідини відповідних територій під опікою в узгоджені з керуючою владою терміни і починати згадані дії відповідно до  умов угод про опіку.

Вона розробляє анкету щодо політичного, економічного і соціального прогресу, а також прогресу в області освіти, а керуюча влада кожної території під опікою, що входить у компетенцію Генеральної Асамблеї, подає останній щорічні доповіді на основі цієї анкети. У результаті визвольної боротьби більшість підопічних територій здобуло незалежність. Відповідно з 11 підопічних територій, що знаходилися у “веденні” Ради із самого початку її діяльності, у даний час залишилася одна - Тихоокеанські острови (під опікою США).

До складу Ради входять Росія, США, Великобританія, Франція і Китай, що у його роботі фактично не бере участь.

Міжнародний Суд ООН це головний судовий орган ООН.

Відповідно до Статуту ООН у 1945 році був заснований новий судовий орган - Міжнародний Суд. Відповідно до статті 92 Статуту ООН, Міжнародний Суд є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Його заснування означало реалізацію пункту 1 статті 33 Статуту ООН у тій частині, що передбачала в якості одного з мирних засобів дозволу міжнародних суперечок можливість організації судового розгляду. [4, ст.162]

Статут Міжнародного Суду разом із главою ХIV Статуту ООН, невід'ємною частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе (1944 рік), у Комітеті юристів у Вашингтонові і на конференції в Сан-Франциско 1945 року.

За винятком незначних змін, велика частина яких носить чисто формальний характер, Статут Міжнародного Суду тотожний Статуту Постійної Палати Міжнародного Правосуддя.

Відповідно до статті 38 Статуту Міжнародний Суд застосовує:

  • міжнародні конвенції і договори;

  • міжнародний порядок;

  • загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

  • судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів у якості допоміжного засобу для визначення правових норм.

Крім того, Суд може розв'язати справу exaequoetbono, тобто відповідно до принципів справедливості, а не по формальному законі, якщо сторони з цим згодні.

Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших органів ООН і здійснювати їхній рішення і рекомендації. Секретаріат ООН виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема, готує деякі матеріали, перекладає, друкує і поширює доповіді, резюме й інші документи тощо.

Спеціалізовані установи ООН

Це міжурядові організації універсального характеру, що здійснюють співробітництво в спеціальних областях і пов'язані з ООН. Стаття 57 Статуту ООН перераховує з основні риси: міжурядовий характер угод про створення таких організацій широка міжнародна відповідальність у рамках їхніх установчих актів.

Зв'язок встановлюється й оформляється угодою, що полягає Економічною і Соціальною Радою (ЭКОСОС) і затверджуються Генеральною Асамблеєю ООН. В даний час існує 16 таких організацій. Їх можна розділити на такі групи:

  • соціального характеру (Міжнародна Організація Праці МОП і Всесвітня Організація Охорони здоров'я ВОЗ);

  • культурного і гуманітарного характеру (ЮНЕСКО - із питань освіти, науки і культури, ВОІВ - Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності);

  • економічні (ЮНІДО - по промисловому розвитку);

  • фінансові (МБРР, МВФ, МАР - Міжнародна Асоціація Розвитку, МФК - Міжнародна Фінансова Корпорація);

  • в області сільського господарства (ФАО - продовольча і сільськогосподарська організація, ІФАД - Фонд сільськогосподарського розвитку);

  • в області транспорту і зв'язку (ІКАО - цивільної авіації, ІМО - морська, ВПС, МСЕ - спілка електрозв'язку);

  • в області метеорології (ВМО).

Міжнародна організація праці (МОП)

Найстарша міжнародна організація. Створена в Парижі в 1919 р. як автономна організація Ліги Націй. Її Статут у 1946 р. був переглянутий і приведений у відповідність з установчими документами ООН. Штаб-квартира ООН знаходиться в Женеві (Швейцарія).

Ціллю МОП є сприяння встановленню тривалого миру шляхом заохочення соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життєвого рівня трудящих. МОП має представництва в столицях ряду держав-членів.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ)

ВОЗ - створена в 1946 р. на Міжнародній конференції по охороні здоров'я в Нью-Йорку. Її ціль - досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров'я. Основні напрямки діяльності ВОЗ:

  • боротьба з інфекційними хворобами;

  • розробка карантинних і санітарних правил;

  • проблеми соціального характеру.

У 1977 р. ВОЗ поставила задачу досягнення до 2000р. усіма жителями Землі такого рівня здоров'я, який би дозволив вести продуктивний у соціальному й економічному плані спосіб життя. Для реалізації цієї програми розроблена глобальна стратегія, що потребує об'єднаних зусиль урядів і народів.

У рамках ВОЗ діють 6 регіональних організацій: країн Європи, Східного Середземномор'я, Африки, Північної і Південної Америки, Південно-Восточної Азії, західної частини Тихого океану.

Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)

Заснована в 1945 році на Лондонській конференції. Штаб-квартира знаходиться в Парижі.

ЮНЕСКО ставить своєю задачею сприяти зміцненню миру і безпеки шляхом розвитку міжнародного співробітництва в області просвітництва, науки і культури, використання засобів масової інформації, подальшого розвитку народної освіти і поширення науки і культури.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Заснована в 1967 році. Ціль організації - сприяти охороні інтелектуальної власності у усьому світі, а також підготування проектів договорів в області захисту авторських прав, розробка нової патентної класифікації.

Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО)

Створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 листопада 1966 року. С 1985 р. є спеціалізованим установам ООН. Місцезнаходження - Відень (Австрія).

Цілями ЮНІДО є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються, прискоренню їхньої індустріалізації і надання помочі у встановленні нового міжнародного економічного порядку.

Вищим органом ЮНІДО є Генеральна конференція, що складається з усіх держав-членів.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

Всі чотири організації тісно пов'язані один з одним. У організаціях застосовується система зваженого голосування, при котрої кожна держава одержує кількість голосів пропорційно розміру капіталу, вкладеного в ресурси організації.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 p. на конференції світових лідерів у Бреттон-Вуді. Головне завдання Фонду полягало в тому, щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х років у післявоєнний період. Будівництво доріг, мостів, комунікацій, енергетичних систем та інших основних будівельних споруд, зруйнованих війною в Європі, покладалось на Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Якщо Світовий банк надає позики тільки країнам, що розвиваються, то до послуг і ресурсів МВФ можуть звертатися всі держави. Враховуючи, що міжнародна торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна купує та продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ здійснює моніторинг таких угод і проводить консультації з країнами-членами щодо шляхів створення гнучкої стабільної монетарної системи. МВФ також надає технічну допомогу на рівні макроекономічного менеджменту та розширює фінансову допомогу країнам, котрі взяли на себе зобов'язання змінити економічну політику.

Головний напрям діяльності МВФ полягає у розробці економічної політики. Фонд слідкує за монетарною та фінансовою політикою своїх членів у тих аспектах, які можуть вплинути на їхню змогу фінансувати свій імпорт і експорт  тобто на "платіжний баланс".

Фонд розробляє рекомендації під час регулярних консультацій із урядовими чиновниками щодо того, яких заходів слід вживати у політиці, щоб запобігги їм у майбутньому. Він надає позики країнам-членам, котрі мають короткочасні проблеми, пов'язані зі зовнішніми платіжними проблемами. Фонд прагне досягти повної конвертованості валют країн-членів у межах гнучкого курсу валют, який набув чинності у 1973 p.

Отже цілями МВФ є координація валютно-фінансової політики держав-членів і надання їм короткострокових і середньострокових позик для врегулювання платіжних балансів і підтримки валютних курсів.

  1. Загальна декларація прав людини

10.12.1948 – Генеральна асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини

Прийняття цього документу було безпосередньо пов’язано із досвідом Другої світової війни. Зокрема, 6 січня 1941 р. у посланні до Конгресу американський президент Франклін Делано Рузвельт проголосив чотири фундаментальні свободи, якими, на його думку, мали володіти люди у всьому світі: свобода слова, свобода совісті, свобода від страху та свобода від злиднів. Вони стали ідеологічним підґрунтям для вступу Сполучених Штатів у Другу світову війну та ідейним знаряддям демократичних країн у протистоянні нацизму. Декларація відображала переконання, що панувало тоді в адміністрації США, за яким захист прав людини мав стати умовою мирних угод після завершення війни. Заповіт Ф. Рузвельта після його смерті був виконаний у підписаному 26 червня 1945 р. статуті ООН, де підтверджувалася віра у фундаментальні права, гідність і цінність людської особи. Статут зобов’язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та основних свобод, незалежно від раси, статі, мови чи релігії.

Після викритих злочинів нацизму світова спільнота заприсяглася ніколи знову не допустити такого жахливого конфлікту в майбутньому. Західні лідери вирішили доповнити статут ООН «дорожньою картою» гарантування людських прав і свобод для кожної особи у світі. Нею стала Загальна декларація прав людини, розроблена директором відділу прав людини ООН, канадійцем Джоном ПетерсомГамфрі. Для її підготовки була утворена комісія з 18 осіб, очолена Елеонорою Рузвельт, дружиною американського президента. Після двох років роботи на сесії Генеральної асамблеї 10 грудня 1948 р. документ був винесений на голосування: 48 країн проголосували «за» та 8 утрималися (серед них СРСР, БРСР, УРСР, Чехословаччина, Польща, Югославія, що представляли комуністичний блок, а також Саудівська Аравія та Південно-Африканська республіка).

Біля історичних витоків Декларації були документи, прийняті раніше на національному рівні – англійський Білль про права 1689 р., французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р., американський Білль про права 1789 р., цивільний кодекс Наполеона Бонапарта 1804 р.

Документ складається із преамбули та 30 статей. Основний текст формує чотири колони. Перша колона (ст. 3-11) проголошує права індивіда, такі як право на життя, свободу та особисту недоторканість, правосуб’єктність, заборону рабства, дискримінації та нелюдського поводження. Друга (ст. 12-17) проголошує права індивіда в громадській та політичній сферах, зокрема право на громадянство, пересування, шлюб, майно тощо. Третя (ст. 18-21) – духовні, публічні й політичні свободи, такі як свобода слова, совісті та релігії, свобода мирних зібрань та асоціацій, право на управління свою країною безпосередньо чи через посередництво вільно обраних людей, рівного доступу до державної служби. Зокрема, стаття 21 проголошувала: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна бути виражена під час періодичних і несфальсифікованих виборів, які повинні проводитися за загальним та рівним виборчим правом шляхом таємного голосування, або ж за посередництва інших рівнозначних форм, які забезпечують свободу голосування». Четверта  колона (ст. 22-27) визначає соціальні, економічні й культурні права: на працю, вільний вибір роботи, справедливі та належні умови роботи, рівну й достойну оплату, захист від безробіття, соціальне забезпечення, профспілки, відпочинок та дозвілля, освіту, свободу участі в культурному житті суспільства тощо. Стаття 30 резюмувала: «Ніщо в діючій Декларації не може бути витлумачено як надання якій-небудь державі, групі осіб або окремим особам права займатися якою-небудь діяльністю або здійснювати дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених в цій Декларації».

Декларація стала найавторитетнішим джерелом міжнародних норм щодо прав людини. День її прийняття, 10 грудня, був визначений як міжнародний День прав людини.  

  1. Представництво Організації Об'єднаних Націй в Україні

Керівник:

Пан Ніл Грант Вокер
Координатор системи ООН

Адреса:

01021, м. Київ, Кловський узвіз, 1

 

Телефон:

(+38 044) 253-93-63

Факс:

(+38 044) 253-26-07

Ел. пошта:

registry@un.org.ua; registry.ua@undp.org

Веб-сайт:

http://www.un.org.ua

Графік роботи:

Понеділок – п’ятниця 9.00-18.00

Свято 24 жовтня – День ООН

  1. Україна — співзасновниця ООН

Наприкінці Другої світової війни Україна стала суб'єктом міжнародного права. 27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. X сесія Верховної Ради СРСР (1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. У 1944 р. в УРСР було створено Народний комісаріат закордонних справ (НКЗСУ) на чолі з Д. Мануїльським.

Сталінське керівництво переслідувало ряд цілей: представити приєднання західних областей України і Білорусії як акт возз'єднання територій, населених представниками одного етносу, збільшити кількість своїх представників в Організації Об'єднаних Націй (ООН), переговори про створення якої активно велись наприкінці війни. Вступ України до ООН мав створити ілюзію її державності й заспокоїти національно-визвольні сили.

У серпні 1944 р. на конференції в Думбартон-Оксі (США), під час обговорення проекту майбутньої Організації Об'єднаних Націй, радянський представник А. Громиковніс пропозицію вважати 15 радянських республік членами-засновницями організації,. Цю пропозицію було відхилено. На Кримській конференції у лютому 1945 р. США й Велика Британія зобов'язалися підтримати пропозицію радянського уряду щодо прийняття УРСР і БРСР у члени ООН.

Українська делегація брала участь у розробці Статуту ООН (Д. Мануїльський очолив комітет з підготовки тексту преамбули (вступу) першого розділу Статуту ООН — «Цілі та принципи діяльності організації»). 1945 р, проект був підписаний і ратифікований Україною. 1946 р. Україну було обрано до Економічної і Соціальної Ради ООН. Країна стала членом постійної Комісії ООН з прав людини, Міжнародної організації праці (МОП), Комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародного суду, а в 1948—1949 pp. була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Українські дипломати брали активну участь у роботі повоєнних мирних конференцій: Паризької (1946 p.), Дунайської (1948 p.).

Прийняття України в ООН було результатом визнання її внеску в розгром фашизму, свідчило про зростання її міжнародного авторитету. Однак зовнішня політика України в повоєнний період цілком підпорядковувалась інтересам Кремля.

Об'єднання українських земель у кордонах однієї держави, вихід України на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ про Державний Герб, Державний Прапор і Державний Гімн УРСР. Червоний прапор з написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня частина, що становила дві третини ширини полотна, була червоною, а нижня — мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ним — п'ятикутна зірка.

  1. Підтримка реформ в Україні

Незважаючи на конфлікт у Східній Україні, для підвищення загальної спроможності України та вирішення соціально-економічних проблем, що стоять перед нею, потрібні невідкладні та широкомасштабні реформи.

Уряд України, сформований у грудні 2014 року, заявив про свою тверду налаштованість на проведення реформ. З цією метою він розробив кілька ключових документів, зокрема Стратегію сталого розвитку «Україна 2020», коаліційну угоду і План дій Уряду. Ці документи визначають, які саме законодавчі та адміністративні реформи слід провести в країні.

ООН здійснює консультативну підтримку для того, щоб процес розробки законодавства був ефективним і ґрунтувався на широких консультаціях з громадянським суспільством і громадськими експертами. План законодавчого забезпечення реформ в Україні був розроблений для посилення законопроектного та організаційного потенціалу Парламенту і Верховної Ради. В рамках своєї допомоги Парламенту і на прохання уряду України ООН вводить посаду Координатора Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні.

Процес реформування включає децентралізацію прийняття рішень місцевими органами влади та громадами. У цьому контексті ООН виступає за зміни, котрі підвищать інституційну спроможність муніципальних органів і залучать громадян до вирішення проблем місцевого розвитку. Підхід, підтримуваний організаціями ООН, орієнтований на зміцнення громад, підняття духу активізму та соціальної інтеграції, а також на забезпечення того, щоб були захищені інтереси найбільш вразливих членів громади. Аби виконати ці завдання, ООН підтримує заходи, які гарантуватимуть, що процеси планування, управління, моніторингу та захисту прав на всіх етапах відбуваються на підставі широких консультацій.

Організація Об'єднаних Націй також підтримує уряд у його зусиллях із подолання корупції та підвищення прозорості. Працюючи спільно з Міністерством юстиції України, ООН надає допомогу у створенні Національного антикорупційного бюро. В своєму прагненні попередити корупційні ризики на місцях отримує підтримку і громадянське суспільство, особливо на регіональному рівні. ООН також є головою координаційної групи донорів щодо запобігання корупції, підтримує розвиток відкритого законодавчого інформування і працює над підвищенням прозорості місцевих бюджетів та системи надання послуг.

Сільське господарство є однією з ключових галузей української економіки і робить значний внесок до системи соціального захисту країни. Це один із небагатьох секторів, який продовжує показувати хороші результати, незважаючи на проблеми перехідного періоду. Сільськогосподарський сектор України перебуває в процесі перетворення. Організація Об'єднаних Націй надає підтримку і технічну експертизу урядові в розробці комплексної стратегії, яка допоможе прокласти шлях для подальшого розвитку в сільськогосподарському секторі та сільських районах до 2020 року.

  1. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців

Представництво Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців розпочало свою роботу в Україні у 1994 р. У 2002 р. Україна приєдналася до Конвенції ООН про статус біженців 1951 р. та Протоколу 1967 р. до неї. Роль Представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців полягає у виконанні дорадчих функції та наданні допомоги Урядові України, а також у здійсненні моніторингу виконання міжнародних зобов’язань, пов’язаних із захистом біженців. Представництво УВКБ ООН активно співпрацює з Урядом та має широку підтримку неурядових організації у тому, що стосується розробки національного законодавства та розбудови ефективної системи надання притулку відповідно до вимог міжнародного права.

Метою діяльності Представництва УВКБ ООН в Україні є забезпечення безпечного притулку та міжнародного захисту в Україні для тих, хто тікає від переслідування.

Наріжним каменем відповіді УВКБ ООН на ВІЛ є профілактичні заходи та концентрація уваги на залучені громадськості до вирішення відповідних питань. Пріоритетним є забезпечення доступу до інформації та послуг з профілактики ВІЛ, особливо для представників уразливих груп населення.

У той же час, стратегічна мета полягає у тому, щоб забезпечити доступ ВІЛ-позитивних осіб, які підпадають під компетенцію Верховного Комісару ООН у справах біженців, до своєчасного та високоякісного догляду та лікування, включно з доступом до антиретровірусної терапії, на рівні, доступному для основного населення.

До того ж, ці зобов’язання передбачають інтеграцію програм з лікування із надійними механізмами задля послаблення довгострокових впливів ВІЛ-позитивного статусу.

  1. Міжнародна організація з міграції

Міжнародна організація з міграції (МОМ) є міжнародною міжурядовою організацією, заснованою під час конференції у м. Брюсселі 5 грудня 1951 року. Відповідно до Статуту МОМ, метою організації є координація міжнародної міграційної політики з боку держав та міжнародних організацій, створення форуму для обговорення актуальних питань у сфері міграції, а також надання державам технічної та консультативноїдопомоги задля реалізації конкретних проектів у міграційній сфері. Загальна чисельність працівників МОМ складає 8100 осіб.

В рамках Стратегії МОМ основними напрямами діяльності Організації є покращення управління міграцією та забезпечення належного захисту прав мігрантів, сприяння економічному та соціальному розвитку держав, заохочення та подальший розвиток Міжнародного діалогу з питань міграції, а також навчання та надання підтримки державам у розробці національних програм у сфері боротьби з торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми, відповідно до норм міжнародного права. Учасниками МОМ є 157 держав. Бюджет організації на 2015 рік складає близько 1 млрд. дол.

В контексті тенденції до збільшення кількості мігрантів у світі та постійного ускладнення цього процесу, пріоритетами МОМ визначено підтримання МОМ як ключової організації в сфері міграції, зміцнення потенціалу Організації з метою обслуговування мігрантів та урядів, збільшення урядового та громадського визнання позитивного внеску мігрантів та міграції.

Крім того, МОМ забезпечує впорядкування та гуманізацію заходів з регулювання міграції, координувала співробітництво країн-членів у цій галузі, надавала технічну та гуманітарну допомогу державам і мігрантам, зокрема біженцям та внутрішнім переселенцям.

З метою заохочення міждержавного співробітництва для забезпечення реалізації позитивного суспільного розвитку міграції та зменшення її можливого негативного впливу МОМ також проводиться активний діалогу шляхом підтримки численних консультативних процесів по всьому світу, зокрема,Глобального форуму з питань міграції та розвитку. Про результати цих заходів держави-члени регулярно інформується під час заходів, які відбуваються в рамках Генеральної Асамблеї ООН.

Посаду Генерального директора МОМ з червня 2008 року обіймає В.Свінг (США) (переобрано у червні 2013 р.).

Пріоритетом відносин України з МОМ є спрямування зусиль на отримання технічної або консультативної допомоги у розробленні та реалізації в Україні національних програм у галузі боротьби з контрабандою та торгівлею людьми, міграції населення, облаштування кордонів та повернення в Україну нелегальних мігрантів. Окрема увага приділяється реалізації Угоди між Урядом України та МОМ від 23.02.1996р., предметом регулювання якої є визначення статусу МОМ та налагодження співробітництва у сфері імплементації відповідних міграційних програм в Україні. За 2014 р. МОМ надала допомогу понад 7500 переселенців з Донбасу, переважна більшість з яких це жінки та діти, організація передає згаданим особам предмети гігієни, холодильники, духові шафи, мікрохвильові печі, шкільне приладдя та шкільну форму.

У контексті євроінтеграційного курсу України, окремого значення набуває приєднання нашої держави до заяв ЄС з питань міжнародної міграції, які розглядаються важливим елементом загальноєвропейської політики у цій сфері та визначають основні аспекти міжнародної міграційної політики.

Штаб-квартира МОМ знаходиться у м. Женеві (Швейцарія).

  1. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Всесвітня організація охорони здоров'я почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав—членів 00Н ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я. Створенню ВООЗ передували багаторічні зусилля, спрямовані на налагодження міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я.

Ще в середині XIX ст. європейські країни, насамперед Франція, виступали з ініціативами обговорення питань охорони здоров'я на міжнародному рівні. В Парижі 23 липня 1851 р. було проведено Першу міжнародну санітарну конференцію, на якій країни-учасниці прийняли рішення про створення першої міжнародної нерелігійної організації охорони здоров'я — Міжнародного бюро суспільної гігієни. Протягом другої половини XIX ст. в Європі пройшло 10 таких конференцій, на яких робилися перші спроби щодо налагодження механізму міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я. Так, на конференції, яка проходила у Венеції 1892 р., було підписано першу санітарну конвенцію, що регулювала правила морського карантину. І хоча ця конвенція була дуже обмеженою, бо торкалася тільки випадків захворювання на холеру та розповсюджувалася лише на кораблі, що прибували зі Сходу на Захід, вона становить інтерес саме як перший реальний наслідок міжнародного співробітництва в галузі гігієни та охорони здоров'я.

На початку XX ст. з розвитком спеціальних медичних знань поширюється співробітництво у медичній та санітарно-гігієнічній галузях. У 1902 р. у Вашингтоні створюється Міжнародне санітарне бюро (у 1923 р. перейменоване у Панамериканське санітарне бюро); у 1909 р. — Міжнародне бюро суспільної гігієни; у 1923 р. — Організація охорони здоров'я Ліги націй,яка мала великі матеріальні ресурси та вільно користувалася послугами членів міжнародних наукових товариств у разі потреб у консультаціях фахівців з проблем, що становили інтерес для міжнародних досліджень. Діяльність Організації охорони здоров'я Ліги націй була найефективнішою порівняно з іншими органами соціально-економічного напряму. Організація здійснювала контроль за розповсюдженням епідемій, публікувала інформацію про стан охорони здоров'я у різних країнах світу, спонсорувала наукові конференції, надавала пряму допомогу урядам багатьох країн. Вона стала головним центром міжнародної діяльності з підвищення рівня охорони здоров'я у світі після першої світової війни.

Після закінчення другої світової війни одним із перших кроків Організації Об'єднаних Націй було створення нової спеціалізованої установи ООН — Всесвітньої організації охорони здоров'я. В липні 1946 р. Економічна та Соціальна Рада ООН скликала у Нью-Йорку міжнародну конференцію з питань охорони здоров'я, в роботі якої взяли участь делегати 51 країни, в тому числі й УРСР, а також спостерігачі з 13 країн, що не були членами ООН, та представники 10 міжнародних організацій. На конференції було розроблено та прийнято Статут ВООЗ. У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є "досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров'я", при цьому сам термін "здоров'я" визначається як "стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів". Підкреслювалося, що "уряди несуть відповідальність за здоров'я своїх народів, і ця відповідальність потребує вживання відповідних заходів соціального характеру та в галузі охорони здоров'я". Статут проголошував, що "здоров'я усіх народів є головним фактором у досягненні миру та безпеки і залежить від повного співробітництва окремих осіб та держав". Цей документ визначає найважливіші функції ВООЗ, регламентує діяльність її головних органів та відносини із державами-членами. Вперше в міжнародній практиці здоров'я було проголошено одним із невід'ємних прав людини незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального та економічного становища.

У 1977 р., коли Всесвітня асамблея охорони здоров'я прийняла рішення про те, що першочерговим завданням ВООЗ є забезпечення "Здоров'я для всіх до 2000 року", було розроблено глобальну стратегію виконання цієї програми. Стратегія, здійснення якої потребує об'єднаних зусиль урядів та народів, заснована на принципі налагодження первинної медико-сані-тарної допомоги. В неї входять вісім головних складових елементів: просвітницька робота, пов'язана із роз'ясненням суті

проблем охорони здоров'я; належне забезпечення продуктами харчування; безпечна для здоров'я вода та санітарія; охорона здоров'я матері та дитини, включаючи планування сім'ї; імунізація населення від основних інфекційних хвороб; профілактика місцевих захворювань та контроль над ними; належне лікування загальнорозповсюджениххвороб та травм; забезпечення основними лікарськими засобами.

ВООЗ допомагає країнам зміцнювати їхні системи охорони здоров'я шляхом створення інфраструктури, включаючи, як особливо важливий елемент, підготовку медичних кадрів, а також медичне обслуговування окремих осіб, родин та населення в цілому.

ВООЗ сприяє проведенню досліджень, необхідних для розробки відповідних технологій, що стосуються всіх аспектів охорони здоров'я, включаючи харчування, охорону здоров'я матері та дитини, екологічну безпеку, психічне здоров'я, боротьбу із специфічними хворобами, попередження нещасних випадків, медичне обслуговування та реабілітацію. Крім цього, ВООЗ виконує функції міжнародного центру, який займається накопиченням необхідної технічної та наукової інформації.

80-ті роки були проголошені Міжнародним десятиліттям постачання питною водою та санітарії, у проведенні якого важливу роль відігравала ВООЗ, приділяючи велику увагу проблемам постачання безпечною для здоров'я водою та ліквідації відходів відповідно до санітарних вимог.

ВООЗ проводила всесвітню кампанію з ефективної імунізації дітей до 1990 р. з метою профілактики шести основних інфекційних дитячих хвороб — дифтерії, кору, поліомієліту к правця, туберкульозу та коклюшу.

ВООЗ надає консультації урядам з питань планування системи охорони здоров'я, виконує великі програми досліджень хвороби серця, залежності від наркотичних речовин, онкологічних захворювань. З метою подолання гострої нестачі медичного персоналу в окремих країнах організовано спеціальні навчальні програми. З цією ж метою щорічно надається близько 250 стипендій для навчання у різних медичних центрах. Щорічно ВООЗ проводить 40 короткострокових курсів та 80 конференцій з різних медичних та медико-санітарних проблем. Заохочуючи дослідницьку діяльність, ВООЗ щороку підписує більш ніж 150 контрактів із різними організаціями, установами та приватними особами, фінансуючи таким чином їх роботу в необхідних напрямах.

У 80-х роках ВООЗ стала провідною організацією по боротьбі із СНІДом (синдром набутого імунодефіциту). Вперше вірус СНІДу був ідентифікований у 1981 р., а вже у 1986 р. Генеральний директор ВООЗ проголосив боротьбу із СНІДом пріоритетним напрямом охорони здоров'я у всесвітньому масштабі. На початку 1987 р. було прийнято спеціальну програму ВООЗ по боротьбі із СНІДом, в якій на сьогодні беруть участь уже 127 держав. Провідну роль ВООЗ у координації зусиль у цьому напрямі було підтверджено на міжнародних конференціях, а також Генеральною Асамблеєю ООН. ВООЗ співпрацює із національними та регіональними організаціями по боротьбі із СНІДом, а також із такими установами ООН, як Фонд для діяльності в галузі народонаселення (ЮНФПА), Дитячий Фонд (ЮНІСЕФ), ЮНЕСКО, ПРООН, Всесвітній банк. Підтримуються тісні контакти із неурядовими організаціями, зокрема Американським фондом досліджень СНІДу, Міжнародною радою медичних сестер, Міжнародним союзом учених-імунологів і Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

У 1992-1993 рр. ВООЗ надала допомогу ряду держав у створенні інформаційних систем у галузі охорони здоров'я (Мексика, Оман, Сейшельські острови, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати та ін.).

Здійснювалася надзвичайна допомога у зв'язку із стихійним лихом та катастрофами, що викликані діяльністю людини. Так, в Еритреї ВООЗ спільно із Управлінням Верховного Комісара у справах біженців брала участь у розміщенні близько мільйона біженців. В Ефіопії здійснювалася програма відбудови та поновлення діяльності 40 провінційних лікарень, центрів та пунктів охорони здоров'я. Надзвичайну допомогу було надано близько 20 африканським країнам.

ВООЗ брала участь у заходах шодо поліпшення стану охорони здоров'я у Бангладеш, Індії, Монголії, Непалі та Таїланді. У Югославії було проведено велику роботу з моніторингу охорони здоров'я, нагляду у сфері харчування, реабілітації поранених, постачання медикаментів. Унаслідок діяльності ВООЗ майже в 100 країнах була впроваджена система моніторингу служб водопостачання.

ВООЗ здійснює Міжнародну програму з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; реалізує п'ять експериментальних проектів у галузях гематології, впливу на щитовидну залозу, гігієни порожнини рота та ін. Було надано допомогу Україні, Росії та Білорусії медикаментами, комп'ютерним і допоміжним устаткуванням та в галузі підготовки кадрів.

ВООЗ є також одним із провідних центрів з випуску спеціальної друкованої продукції. Організація збирає статистичні дані, публікує звіти конференцій та семінарів, розповсюджує результати наукових досліджень, видає підручники та кілька

періодичних видань, серед яких "Всесвітній форум охорони здоров'я" та "Здоров'я світу".

Загальна сума надходжень до бюджету ВООЗ становить більш ніж 450 млн дол. на рік. Крім того, Всесвітній банк щорічно спрямовує понад 1 млрд дол. на діяльність, пов'язану із охороною здоров'я. Однак, як констатував Комітет з планування розвитку Соціальної та Економічної Ради ООН, для виконання завдань, що стоять перед ВООЗ, необхідно щороку виділяти мінімум 10 млрд дол.

Керівним органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров'я, де представлені всі держави—члени організації. Асамблею скликають щороку для розгляду роботи організації та прийняття рішень відносно політики, програми та бюджету. До складу Виконавчої ради, яка діє між асамблеями, обираються представники 31 країни.

Штаб-квартира ВООЗ знаходиться у Женеві (Швейцарія).

 

  1. Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН)

Керівник:

МірзахідСултанов
Радник з питань ВІЛ/СНІДу для Украни та Молдови

Адреса:

01001, Київ, вул.Еспланадна, 20, 7 поверх

Телефон:

+ 380 44 584 34 58

Факс:

+ 380 44 584 34 59

Ел. пошта:

mirzakhid.sultanov@unodc.org

Про Україну

Управлі́ння ОО́Н з нарко́тиків і злочи́нності (УНЗ ООН, UNODC — UnitedNations Office onDrugsandCrime) — спеціалізована установа ООН, що займається боротьбою з поширенням наркотиків і пов'язаною з ними злочинністю. Засновано у 1997. Сучасна назва з 2002.

Штаб-квартира УНЗ ООН знаходиться у Відні у Віденському Міжнародному Центрі, поряд з іншими установами ООН, такими, як МАГАТЕОрганізація ООН з промислового розвитку (UNIDO) тощо.

  1. Міжнародна організація праці

Міжнародна організація праці (МОП), одна із найстаріших міжнародних міжурядових організацій, була заснована у 1919 році згідно з Версальським мирним договором.

У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. МОП розробляє міжнародні трудові норми у формі конвенцій і рекомендацій, що встановлюють мінімальні стандарти основних трудових прав: свободу асоціації, право на організацію, ведення колективних переговорів, заборона примусової праці, гендерна рівність тощо. Основними стратегічними цілями МОП є сприяння реалізації основоположних принципів та прав у сфері праці, створення більш широких можливостей для жінок та чоловіків з метою забезпечення гідної зайнятості та отримання належної заробітної плати, підвищення ефективності соціального захисту для всіх верств населення, а також зміцнення трипартизму та соціального діалогу.

Статут МОП базується на 2-х основних принципах – універсальності та тристороннього представництва. Універсальність означає, перш за все, можливість вступу до Організації будь-якої держави, яка погоджується виконувати зобов’язання відповідно до Статуту. Якщо цей принцип є характерним для більшості міжнародних організацій, то принцип тристороннього представництва є особливістю лише МОП. Ця Організація є єдиною у системі ООН, в якій представники роботодавців і працівників – соціальні партнери мають однакове з представниками уряду право голосу у формуванні її політики та програм діяльності.

На сьогодні членами МОП є 185 держав.

Основними органами МОП є Міжнародна конференція праці, Адміністративна рада та розташований у Женеві постійний Секретаріат - Міжнародне бюро праці (МБП). Генеральний директор МБП – Гай Райдер (Великобританія).

Вищим керівним органом МОП є Міжнародна конференція праці, яка збирається раз на рік у Женеві. Конференція розробляє та приймає міжнародні конвенції та рекомендації, ухвалює бюджет та програму роботи Організації, обирає Адміністративну раду МОП, слугує форумом для обговорення актуальних проблем у соціально-трудовій сфері.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається терміном на 3 роки, складається з 28 представників урядів, 14 представників роботодавців, 14 представників працівників. Адміністративна рада, що збирається тричі на рік, розробляє програму діяльності та бюджет Організації, які в подальшому виносяться на розгляд Міжнародної конференції праці.

За часів своєї діяльності МОП ухвалила понад 190 конвенцій (міжнародні угоди, які підлягають ратифікації державами-членами Організації) і 202 рекомендації. Щорічно МОП витрачає близько 130 млн. дол. США для запровадження в країнах-членах МОП окремих проектів технічної допомоги.
На даний час МОП здійснює понад 1000 програм технічного співробітництва більш ніж у 80 країнах світу. Пріоритетними напрямками технічного співробітництва є реалізація програми гідної праці на національному рівні, реформування трудового законодавства, впорядкування трудових відносин і вирішення спорів, зміцнення потенціалу організацій роботодавців та профспілок при укладанні колективних договорів.

Діяльність МОП зосереджується на наступних темах: викорінення дитячої та примусової праці, гідна праця для жінок та чоловіків, економічний та соціальний розвиток, ліквідація безробіття, рівність та усунення дискримінації, ВІЛ/СНІД у сфері праці, законодавство у сфері праці, трудова міграція, соціальний захист, працевлаштування молоді, безпека на робочих місцях.

В рамках МОП проводяться регіональні конференції, діють галузеві комітети, які опікуються проблемами окремих секторів економіки. При МОП діє Міжнародний інститут соціально-трудових проблем (Женева) та Міжнародний навчальний центр (Турін).

Україна є членом МОП з 12.05.1954 року та ратифікувала понад 60 конвенцій МОП. За часів незалежності Україна двічі обиралася до складу Адміністративної ради – на період 1996-99 рр. та 1999-2002 рр.

Ключовим елементом співпраці України та МОП є Програма гідної праці МОП. Вона визначає пріоритети державної соціальної політики, програм дій багатьох організацій профспілок та роботодавців та охоплює основні сфери ринку праці, в тому числі сприяння зайнятості, викорінення дитячої праці та запобігання торгівлі людьми, реформування трудового законодавства та соціального забезпечення, запобігання поширенню ВІЛ/СНІД у сфері праці, посилення превентивної культури охорони праці, сприяння реалізації основоположних принципів і прав у сфері праці.

В червні 2012 року Міністерство праці та соціальної політики України та Міжнародна організація праці підписали нову Програми гідної праці в Україні на 2012-2015 роки. Основною метою цієї програми є сприяння гідній праці як фактору продуктивності та як ключовому елементу розвитку соціально-трудової галузі України. Програма визначає основні цілі та очікувані результати спільних заходів, які реалізуються МОП спільно з її тристоронніми партнерами в Україні.

Протягом останніх років в Україні за допомогою МОП було реалізовано 8 проектів спільно з Програмою Розвитку ООН, 2 проекти спільно з Об’єднаною програмою ООН з ВІЛ/СНІД та Фондом ООН в сфері народонаселення та 1 проект у співпраці з Міжнародною організацією з міграції. За роки незалежності в Україні реалізовано понад 30 проектів і програм МОП. Наразі, Програма гідної праці в Україні охоплює 7 проектів і програм на загальну суму близько 10 млн. дол. США.

  1. Група Світового банку

Група Світового банку - це міжнародне фінансове об'єднання, яке включає п'ять установ: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАТІ), Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС). Кожна з установ має свої функції. Головною організацією Групи Світового банку є МБРР.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку, який ще називають Світовим банком, був заснований рішенням Бреттон-Вудської конференції одночасно з МВФ, свою діяльність розпочав у 1946 р., на той час його учасниками були 49 країн-членів МВФ. Він став першою міждержавною інвестиційною організацією, створеною з метою надання фінансової допомоги у повоєнній відбудові економік країн Західної Європи та Японії. Діяльність МБРР цього періоду доповнювала „план Маршалла", фінансування якого значною мірою здійснювалося через Світовий банк.

У 1960-1910-х рр. відбувається цільова переорієнтація діяльності МБРР на допомогу країнам, що розвиваються, фінансування інвестицій з метою сприяння їх економічному зростанню і соціальному прогресу. У 1980-х рр., з початком кризи зовнішньої заборгованості, пріоритетною стала політика, спрямована на зниження залежності економік країн, що розвиваються, від кредитів та розв'язання боргової проблеми, зміна пріоритетів призвела до скорочення фінансування соціальних програм. У 1990-х рр. до цілей фінансування додаються проекти, пов'язані з охороною довкілля.

У даний час відповідно до „Декларації тисячоліття"3 Група Світового банку зосередила свою діяльність на досягненні цілей розвитку тисячоліття. Цілі, на які повинні бути спрямовані зусилля міжнародних організацій, у т.ч. МБРР, включають: ліквідацію зубожіння і голоду; забезпечення всезагальної початкової освіти; заохочення тендерної рівності, розширення прав і можливостей жінок; зменшення дитячої смертності; покращення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення охорони довкілля; формування глобального партнерства заради розвитку.

Організаційно МБРР, як і МВФ, представляє собою акціонерне товариство, статутний капітал якого формується шляхом придбання акцій країнами-членами відповідно до квот, встановлених для них МВФ. Підписка на акції МБРР має специфіку: країни сплачують лише частину їх вартості (початково - 20%, нині - всього 3%). Решта суми передплати становить гарантійний капітал і може бути затребувана банком лише у разі відсутності ресурсів для забезпечення його зобов'язань. Інша частина ресурсів Світового банку формується за рахунок продажу облігацій, які мають найвищий рейтинг надійності на світових фінансових ринках. За обсягом капіталу і масштабами операцій МБРР є найбільшим банком світу, а процентна ставка по його облігаціях суттєво впливає на міжнародний рух капіталу.

Членами МБРР можуть бути лише країни-члени МВФ. У Світовому банку діє подібна до МВФ система „зважених голосів", кількість яких відповідає частці країни у його статутному капіталі. Найбільші пакети акцій, а відтак найбільшу кількість голосів і визначальний вплив на політику МБРР мають розвинені країни - США, Японія, Німеччина, Франція і Великобританія. Кожну з цих п'яти країн у Раді директорів представляє окремий виконавчий директор, решту країн світу за групами представляють 20 виконавчих директорів. Президентом Світового банку традиційно обирається громадянин США -країни, яка є найбільшим акціонером МБРР.

Україна є членом МБРР з 1992 р. Відповідно до квоти їй було виділено 10678 акцій на загальну суму 1300 млн. дол. США, за які потрібно було сплатити 7,9 млн. дол. Ця сума як пільговий кредит була надана Україні її опікуном - Нідерландами. Частка України у статутному капіталі МБРР становить 0,77%.

Реалізації цілей Світового банку слугують дві основні функції - кредитування та технічного сприяння.

Виконуючи функцію кредитування, Світовий банк надає позики двох основних видів - інвестиційні кредити та кредити на цілі розвитку. Інвестиційні кредити призначені для фінансування виробництва товарів і послуг у різних секторах економіки у рамках проектів соціально-економічного розвитку. Кредити на цілі розвитку (для структурних перетворень) призначені для фінансової підтримки політичних та інституціональних реформ.

Початково Світовий банк здійснював кредитування конкретних об'єктів у різних галузях економіки, переважно об'єктів інфраструктури - транспорту, зв'язку, енергетики. Починаючи з 1980-х рр. головним об'єктом кредитування стали системні проекти макроекономічного характеру, спрямовані на вирішення широкого спектра проблем: проблеми бідності, скорочення зовнішньої заборгованості, розвитку приватного сектора, забезпечення продовольством, розвитку енергетики, освіти, банківської системи, забезпечення водою, нафтою і газом, проблем урбанізації, експлуатації дітей, корупції та ін. Одночасно розширюється коло суб'єктів співробітництва: крім підприємств приватного сектора до співпраці залучаються державні підприємства та громадські організації.

Країна, яка має потребу у фінансуванні певного проекту, подає до МБРР заявку. Експерти банку оцінюють прийнятність проекту в економічному, фінансовому, соціальному та екологічному аспектах. На стадії переговорів МБРР і потенційний позичальник узгоджують завдання, які повинні вирішуватися у рамках проекту, його складові, очікувані результати, контрольні показники реалізації проекту і план його реалізації, а також графік фінансування. Під час реалізації проекту місії МБРР здійснюють нагляд за використанням коштів і оцінюють результати.

Кожні три роки Група Світового банку розробляє рамковий документ „Стратегія діяльності Групи Світового банку", який допомагає пов'язати програми фінансування та надання аналітичних і консультаційних послуг з конкретними цілями розвитку кожної країни-позичальника. До стратегії включаються проекти і програми, які можуть максимально вплинути на вирішення проблеми бідності і сприяти динамічному соціально-економічному розвитку. Стратегія обговорюється з урядом країни-позичальника та іншими зацікавленими структурами.

МБРР кредитує країни із середнім рівнем доходу за низькими або нульовими процентними ставками. Отримуючи незначний прибуток від кредитування, МБРР має значний доход від власного капіталу. Крім того завдяки високому кредитному рейтингу він має можливість здійснювати запозичення під низький процент і відповідно надавати кредити країнам, що розвиваються, також за низькою процентною ставкою. Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гарантію державним та приватним організаціям і корпораціям. Більшість кредитів МБРР є довгостроковими, зазвичай вони мають 5-річний період відстрочення платежів, а термін їх погашення становить 15-20 років.

Нині Світовий Банк приймає фінансову участь у 2784 проектах по всьому світу, у т.ч. у 15 проектах в Україні. У 2011 р. МБРР здійснив фінансування у різних секторах економік країн-учасниць на суму 177, 09 млрд. дол., у тому числі на транспорт було виділено 38,02 млрд. дол., на енергетику та видобуток корисних копалин - 28,99 млрд. дол., на громадське адміністрування та юстицію - 27,62 млрд. дол., на водозабезпечення та каналізацію стічних вод, на вирішення проблеми забезпечення продовольством - 20,76 млрд. дол., на охорону здоров'я та інші соціальні послуги - 19,95 млрд. дол., на сільське господарство, рибальство та лісництво - 13,5 млрд. дол., на освіту - 11,46 млрд., дол., на розвиток фінансового сектора - 8,89 млрд. дол., на розвиток індустрії та торгівлі - 6,42 млрд. дол., на розвиток інформації та комунікацій - 1,27 млрд. дол. [5].

Виконуючи функцію технічного сприяння, Світовий банк надає країнам-позичальникам аналітичну та консультативну допомогу. Експерти МБРР здійснюють аналіз політики, яка проводиться країнами, розробляють рекомендації з метою поліпшення соціально-економічної ситуації та покращення умов життя населення. Фахівці МБРР також проводять дослідження з проблем охорони довкілля, бідності, торгівлі і глобалізації, аналізують перспективи економічного розвитку країн, у тому числі окремих її секторів.

Значна частина технічної допомоги спрямована на освітню діяльність і поширення знань. Цю місію покладено на Інститут Світового банку, який працює з політиками, бізнесменами, технічними спеціалістами, а також з університетами і навчальними центрами різних країн. Створений Інтернет-портал забезпечує проведення семінарів і конференцій з проблем сталого розвитку та зменшення масштабів бідності.

Діяльність Світового банку, передусім його рекомендації для економічної політики країн-позичальників, останнім часом зазнають критики з боку неурядових організацій, відомих економістів, зокрема Нобелівського лауреата, колишнього головного економіста Світового банку Дж. Стігліца. У 2001 р. Комісією Конгресу США була здійснена оцінка результатів діяльності міжнародних фінансових організацій, яка показала, що 60% проектів Світового банку завершилися невдачами. Попри визначену ціль боротьби з бідністю, за останні 5 років лише 1% кредитів Світового банку отримали дійсно бідні держави, які найбільше потребували допомоги. Відтак деяке зниження рівня бідності у світі навряд чи відбулося завдяки діяльності МБРР. Натомість успіхів добилися держави, які практично не одержували його фінансової допомоги. У тих країнах, які були одержувачами основних пакетів допомоги, не тільки не було успіхів у боротьбі з бідністю, але ситуація навіть погіршилася. Оприлюднені дослідницьким центром „HeritageFoundation" дані засвідчили, що за період з 1980-2003 pp. кредити і гранти МБРР отримали 105 „бідних" держав, в результаті: у 39-ти країнах ВВП зменшився, в 17-ти приріст ВВП становив від 0 до 1%, у 33-х він був помірним (1-4%), лише 12 країн змогли істотно збільшити темпи економічного розвитку. На африканському континенті допомогу Світового банку отримали 48 держав, проте лише 3 з них успішно розвивалися, а у 23-х був відзначений економічний спад [5].

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була заснована в 1956 р. як філія МБРР з метою сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. Членами МФК можуть були лише країни-учасниці МБРР. Україна приєдналась до МФК у 1993 р.

Фінансові ресурси МФК формуються за рахунок власного та залученого капіталу. Статутний капітал корпорації утворюється шляхом підписки країн-учасниць на акції МФК пропорційно до їх участі у капіталі МБРР. Додаткові ресурси МФК формуються за рахунок отримання відсотків з наданих кредитів, дивідендів та участі у прибутках, доходів від операцій з цінними паперами на світових фінансових ринках, кредитів і дотацій МБРР.

МФК, як і МБРР, виконує функції кредитування і технічного сприяння. Кредитна діяльність МФК має специфіку. Пріоритетним є фінансування проектів у приватному секторі економік країн, що розвиваються. Водночас

МФК здійснює також фінансування комерційних змішаних підприємств з участю держави та спільних підприємств з участю іноземного капіталу.

За рахунок власного капіталу МФК здійснює прямі інвестиції в акціонерний капітал приватних підприємств, які будуються або модернізуються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам, що побічно слугує розвитку приватного сектора та національних фінансових ринків. За рахунок власного капіталу МФК фінансує проекти, які вважає вирішальними для розвитку економік країн-реципієнтів. Це проекти з розвитку добувної промисловості, сільського і комунального господарства, туризму. Участь МФК, як правило, не перевищує 25% загальної вартості проектів, відтак корпорація не володіє контрольним пакетом акцій і здебільшого є пасивним інвестором. Однак саме участь у проектах МФК сприяє притоку до країн, що розвиваються, приватних іноземних інвестицій.

За рахунок позиченого капіталу МФК забезпечує фінансування кредитних операцій. МФК надає кредити приватним або змішаним компаніям, які не вимагають урядових гарантій, оскільки нею фінансуються виключно прибуткові проекти в найбільш розвинених країнах „третього світу". Позики надаються на термін 7-12 років. МФК здійснює також фінансування та технічну підтримку проектів, пов'язаних з приватизацією та структурною перебудовою, у країнах з ринком, що формується, у т.ч. і в Україні. Процентні ставки за позиками МФК відповідають ставкам фінансового ринку, але диференційовані за країнами та проектами. Позики надаються на термін 7-12 років з можливою відстрочкою платежів.

Технічне сприяння МФК виражається у підготовці та оцінці проектів виробничих об'єктів, визначенні потреби в інвестиціях, пошуку приватних інвесторів, наданні допомоги приватним структурам в управлінні підприємствами та управлінні ризиками, консультуванні представників бізнесу та урядів з проблем стратегій підприємницької діяльності, економічної політики та ін.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) - філія МБРР, заснована у 1960 р. з метою сприяння соціально-економічному прогресу найменш розвинених країн шляхом надання їм довгострокових пільгових кредитів.

Фінансові ресурси МАР формуються за рахунок внесків за підпискою країн-членів, додаткових внесків промислово розвинених країн світу та відрахувань від прибутку МБРР. Внески за підпискою розвинених країн на 100% складаються з вільно конвертованих валют, внески країн, що розвиваються, на 90% складаються з національної валюти.

Кредити МАР надаються на цілі розвитку найбіднішим країнам, населення яких перебуває за межею бідності4, отримуючи денний доход менше 2 дол. на людину, і які мають значні проблеми з врегулюванням платіжного балансу. Однак при цьому країна-претендент повинна бути достатньо економічно, фінансово і політично стабільною. Кредити МАР надаються під низький процент або є безпроцентними. МАР надає довгострокові кредити, як правило, на термін 50 років з відтермінуванням початку погашення на 10 років. Протягом наступних 10 років погашається по 1% суми кредиту на рік, а протягом наступних 30 років - по 3% на рік. Кредити надаються лише урядам країн-позичальниць. За рахунок кредитів МАР передусім забезпечується довгострокове фінансування розвитку економічної і соціальної інфраструктури, сільського господарства.

МАР також здійснює фінансову підтримку найбідніших країн у формі грантів, які використовуються у цілях полегшення боргового тягаря країн з високим рівнем заборгованості, підвищення ефективності водозабезпечення, підтримки програм вакцинації та імунізації населення, підтримки становлення громадянського суспільства.

Технічне сприяння МАР передбачає допомогу країнам у здійсненні економічних реформ, проведення експертизи проектів з метою визначення ефективності використання фінансової допомоги.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАТІ) - філія МБРР, створена у 1988 р. з метою підвищення безпеки міжнародного фінансового співробітництва шляхом страхування інвестицій від некомерційних ризиків.

БАТІ виконує дві основні функції: забезпечення іноземним інвесторам страхових гарантій проти некомерційних ризиків у країнах-реципієнтах та технічне сприяння країнам-членам у залученні прямих іноземних інвестицій. Джерелом фінансування діяльності БАТІ є його основний капітал, сформований за рахунок внесків країн-членів.

БАТІ надає гарантії захисту інвесторів від втрат, пов'язаних з неконвертованістю місцевої валюти, яка перешкоджає переведенню прибутків до країни-донора, експропріацією об'єктів власності, війною та громадянськими заворушеннями, порушенням контракту країною-реципієнтом. Для кожної категорії страхового ризику БАТІ може гарантувати до 90% суми вкладень, ліміт загального обсягу гарантій становить 50 млн. дол. США для одного проекту.

Гарантії БАТІ передусім стосуються приватних інвестицій, які спрямовуються до країн, що розвиваються та країн, які формують ринок. Право на гарантії БАТІ мають інвестиції в усіх галузях економіки, за винятком оборонної та тютюнової промисловості, виробництва алкогольних напоїв, інвестицій спекулятивного характеру. Найбільшу питому вагу (90%) у страховому портфелі БАТІ мають інвестиції у фінансовий сектор, обробну, гірничодобувну промисловість та інфраструктуру.

Отримання інвестором страхових гарантій передбачає попередню, до початку фактичного інвестування, реєстрацію проектів у БАТІ, їх експертизу на відповідність завданням економічного розвитку і стандартам з охорони довкілля країни-реципієнта та оформлення страхового полісу. Стандартний поліс БАТІ передбачає надання страхових гарантій інвестиціям на 15 років з можливою пролонгацією у виняткових випадках до 20 років.

Технічне сприяння БАТІ передусім спрямоване на допомогу країнам з перехідною економікою і країнам, що розвиваються, у створенні сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземних інвестицій. БАТІ також є центром з поширення інформації про нові інвестиційні проекти та інвестиційні можливості конкретних країн. За допомогою власної системи ІПАНЕТ у мережі Інтернет БАТІ має можливість оперативно встановлювати та підтримувати контакти з потенційними інвестиційними донорами та реципієнтами.

Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) є спеціалізованою міжнародною організацією, створеною у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій через надання допомоги у вирішенні спорів, які виникають між країнами-членами та іноземними інвесторами.

МЦВІС, який діє на основі Конвенції з врегулювання інвестиційних спорів, фактично перебрав на себе функцію примирення сторін та арбітражу, виконувану раніше МБРР. Членами МЦВІС можуть бути країни-учасниці МБРР. Управлінські витрати МЦВІС фінансуються з бюджету МБРР, витрати врегулювання інвестиційних спорів несуть їх сторони. Звернення до МЦВІС з питань примирення та арбітражу є добровільним, але його арбітражне рішення є обов'язковим до виконання.

  1. Волонтерська ООН

  це організація ООН, створена Генеральною Асамблеєю в 1970 році, з метою сприяння глобальному розвитку та забезпечення миру на вимогу країн-членів. Вона мобілізує кваліфікованих волонтерів ООН та заохочує людей до активного волонтерства в їхніх країнах. ПВ ООН адмініструється Програмою Розвитку ООН та здійснює свою діяльність через офіси ПРООН у всьому світі.

7,300 кваліфікованих та досвідчених жінок та чоловіків близько 160 національностей працюють щорічно в країнах, що розвиваються як волонтери ООН. З 1971 року понад 30 000 волонтерів ООН працювали в 140 країнах світу. На сьогодні близько 70%  волонтерів є громадянами країн, що розвиваються, тоді як решта - з розвинених країн. 

Що вони роблять? Вони працюють в галузі технічної співпраці з урядами, в сфері гуманітарної допомоги, реабілітації, забезпечення прав людини та  виборчих і миробудівничих процесів. Вони є професіоналами, що працюють на рівних умовах. Вони слухають та дискутують, вчать та проводять тренінги, сприяють та допомагають. Волонтери також діляться та обмінюються ідеями, навиками та досвідом.

В якому секторі вони працюють? Вони працюють в галузі технічної співпраці з урядами, в сфері гуманітарної допомоги, реабілітації, забезпечення прав людини та  виборчих і миробудівничих процесів. Вони є професіоналами, що працюють на рівних умовах. Вони слухають та дискутують, вчать та проводять тренінги, сприяють та допомагають. Волонтери також діляться та обмінюються ідеями, навиками та досвідом.

Де вони працюють? Протягом років волонтери працювали в понад 140 країнах світу. Сьогодні  волонтерська служба проходить у Африці - 40%, Азії та Океанії – 26% та Центрально-Східній Європі – 15 %, решта в Арабських країнах, на Карибах та в Центральній і Південній Америці. 30% волонтерів працюють в найбідніших і найменш розвинених  країнах світу. Половина працює далеко за межами столичних міст, дуже часто у віддалених містах та селах. Така праця надається згідно необхідних потреб та завдяки відданості і самовіддачі волонтерів.   

Програма «Волонтери ООН» (ВООН) була заснована в Україні в 1993 році з метою сприяння міжнародним зусиллям, спрямованим на побудову демократичної політики уряду, а також з метою залучення громадськості в співпраці з Програмою розвитку ООН в Україні до роботи з громадянським суспільством та підтримки волонтерства з метою розвитку.

Починаючи з 1993 року програма ВООН в Україні залучила до роботи 89 волонтерів (29 жінок і 60 чоловіків), з них 69 - для роботи за кордоном.

  1. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)

  Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) – міжнародна організація (спеціалізована установа) ООН, метою якої є надання довгострокової гуманітарної допомоги дітям і матерям у країнах, що розвиваються. Фонд під назвою Міжнародний надзвичайний дитячий фонд ООН був створений 11 грудня 1946 року рішенням Генеральної Асамблеї ООН в якості організації для надання допомоги дітям, які постраждали під час Другої світової війни. Передбачалося, що фонд буде тимчасовим, проте в 1953 році ООН розширила коло діяльності організації та продовжила термін її повноважень на невизначений час. Головний орган ЮНІСЕФ – Виконавча рада, яка обирається Економічною і соціальною радою ООН строком на 3 роки. Виконавча рада проводить щорічні сесії. Поточною діяльністю Фонду керує Секретаріат і Виконавчий директор. Штаб-квартира організації розташована в Нью -Йорку. Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні відкрив своє представництво у Києві у 1997 році. З того часу він спільно з державними органами та неурядовими організаціями працює над покращенням життя дітей та сімей на всій території України. Протягом останніх років ЮНІСЕФ постійно збільшував масштаби своєї підтримки Уряду України у створенні програм з охорони здоров'я, харчування, освіти та захисту для дітей. ЮНІСЕФ відстоює права дітей на участь у рішеннях, що стосується їхнього життя, і на участь у житті громади та виступає за пріоритетність дій, спрямованих на допомогу найуразливішим та знедоленим. Визнаючи, що добробут дітей тісно пов'язаний із станом їх матерів, ЮНІСЕФ також працює заради покращення здоров'я і освіти та захисту прав матерів в Україні. У 2006 році Представництво ЮНІСЕФ в Україні розпочало реалізацію нової програми, що відображає прагнення нашої країни досягти Цілей розвитку тисячоліття. Ці цілі включають, зокрема, захист материнства, зменшення дитячої смертності, зупинення поширення ВІЛ/СНІДу й туберкульозу, захист вразливих категорій і сприяння гендерній рівності. Поточна Програма співпраці з Урядом України складається із чотирьох напрямів: – адвокація, інформація та соціальна політика; – ВІЛ/СНІД, діти та молодь; – захист дитини; – здоров'я та розвиток дитини. Діяльність ЮНІСЕФ фінансується за рахунок добровільних внесків окремих осіб, підприємств, фондів та урядів. У 2012 році було підписано Угоду про співробітництво між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).

 Заключне слово викладача:Права людини є загальнолюдською цінністю, а рівність прав і свобод усіх людей – це найвища суспільна цінність. Саме такі принципи закріплено у Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. 
На Декларації ґрунтується значна кількість міжнародних договорів із прав людини, які мають обов'язкову юридичну силу у сфері прав людини у всьому світі. У ній закріплено загальне визнання того, що кожна людина народжується вільною у своїй гідності та правах.
28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в якій відображені всі норми, які проголошені Загальною декларацією прав людини та зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
На сьогодні дуже важливо, щоб кожна людина знала свої права, які визнані державою та суспільством. Права людини не даруються державою, а належать кожному від народження. 
Жодна країна світу не може вільно порушувати права людини, виходячи зі своїх внутрішніх інтересів.
І сьогодні всі – влада, громадські організації, політики, профспілки, кожним кроком, кожним рішенням, спільними зусиллями повинні відстоювати та захищати права громадян нашої держави.

 

 

 

25

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
методична розробка круглого столу на тему: "Україна і світовий правопорядок"
  • Додано
    02.03.2018
  • Розділ
    Всесвітня історія
  • Клас
    11 Клас
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    270
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    1
  • Номер материала
    OD447072
Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання