і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь

Кожен знаходить у ріднім краю стежки, і серце, і пісню свою

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
1800 грн
540 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №TI619518
За публікацію цієї методичної розробки Голич Наталія Юріївна отримав(ла) свідоцтво №TI619518
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Бібліотека
матеріалів
Отримати код

Сценарій виховного заходу

Кожен знаходить у ріднім краю стежки, і серце, і пісню свою

Голич Н.Ю., учитель української мови та літератури вищої категорії, Закарпатська область

Українські вечорниці

Ведуча. Кожному цікаво знати історію свого народу. Пізнати минуле ми можемо не тільки з книжок. Яскравими фарбами його намалюють чудові джерела нев'янучої творчості народної - мелодійні пісні і думи, перекази і легенди, фантастичні і чарівні казки. У них відчуваємо відгомін далеких подій. Наше свято відкриває перед вами віковий розум, мудрість, доброзичливість, гумор і щедрість нашого талановитого українського народу.

Ведуча. Україна. Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про її щирий і працьовитий народ, про лани широкополі, гаї зелені, тихі ріки та озера. А пісня українська.! Хто не був зачарований нею!?

Вона завжди натхненна, багата мелодією, безмежна широтою й красою образів. Українська пісня таїть у собі чарівну силу, викликає в душі людській найскладніші, найтонші почуття, думки, прагнення.

Луначарський писав: « Українська пісня - це запашна і прекраснагілка на дереві світової культури.»

Ведуча. « Дзвенить піснями Україна», - писав Гоголь . І справді, сьогодні їх співають усі й усюди. Пісні-самоцвіти лунають над широкими степами і сивими горами. То вони звучать, як стогін Дніпра-Славути, то як голос душі людської, сповненої туги за рідним краєм і безмежної любові до святої матері землі.

Ведуча Усе життя людину супроводжує пісня. Спочатку гойдає лагідний матусин спів немовля, засіюючи дитячі душі першими зернятками поезії і ніжності. Потім дзвенять пісні дівочими та парубочими голосами, вливаючись у серця співаків бентежністю чийогось кохання, смутком чийогось розставання, чиїмись мріями, надіями. Чиїмись, але такими близькими, наче власними. Лірична пісня несе в собі високу мораль, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, красу кохання.

Ведуча Україно... Щедра і добра земля твоя, багатостраждальний , але непереможений народ твій. Вічна пісня твоя, що лягає на український рушник нитками смутку і розради.

Що за диво краси і потаємності - ці українські рушники.. Кожен дивиться на тебе неповторною духовною теплотою і працелюбністю дбайливої господарки, кожен співає свою єдину пісню.

Пісня і рушник, рушник і мати, мати і праця - це неподільні поняття, як саме життя.

Ведуча. Як символ життєвої дороги, невичерпності і краси людської, весь час ішов поруч із українцем мережаний диво-рушник, вишитий теплою маминою рукою, ніжними перстами коханої.

Рушниками прикрашалися хати, оберігаючи сімейні реліквії від злого домового, ними обрамлялося і супроводжувалося все найдорожче в житті людини, з малих літ виховуючи в чутливій дитячій душі краси, родинного затишку, працьовитості. А поруч - завжди пісня. Пісня, що лягала на полотно витонченими візерунками, переливами кольорів.

Ведуча:

Помірно скрипіла люлька немовляти. І сходили зі священних рушників у мамину першу пісню і кіт-муркіт, і голуби - гулі, наворкочуючи любов до рідної неньки, до рідної пісні, до праці народу, що перейшла в мистецтво.

У пісні - радість, в пісні - жаль,

В пісні - щастя й печаль,

В ній століть тривожний подих,

Заклик в ній на труд і подвиг.

Пісня - квітка біля хати,

Вільний місяць у гаях,

Пісня - це душа крилата

Хлібороба - трударя. Вишивала мати рушники, віддаючи всю душу , теплоту серця.

Учень: Рушником і піснею споконвіку освячувались у народі всі віхи життя: народження немовляти, весілля; рушниками піднімали крокви на хату, щоб міцні, а хата красива, наче рушник;рушники і дотепер супроводжують людину в останню дорогу.

На жаль, немає на Україні гомінких вечорниць, не чути на вулицях ліричної дівочої пісні, не розтинає повітря шалений парубочий гопак. Виття магнітофонів, розгнуздана поведінка, крикливий одяг, намазані різними фарбами щоки - все яскраве, міщанське. Замість витончених візерунків - різні металеві двірнички, що при ходьбі дзвенять, як у вівці тронка.

Доля-злодійка хотіла висушити цілюще джерело всього народного, неповторного, притаманного тільки українцям, хотіла обібрати духовність, хотіла зробити з великого українського народу безлику масу людей, просто населення.

Учень: І нам належить все те краще, що витворили протягом століть попередні покоління, не тільки зберегти , а й передати у спадок нащадкам, відтворити по крихітках національні традиції.

Учень: «Без верби й калини нема України» , - каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах , на узліссях і лісових галявинах. Дуже часто поряд з іншими деревами. По всій Україні. А яка ж вона, калина? її й біля хат садять. Калина коло хати - здавна найперша і найзначніша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди вже починають забувати. Біля щойно зведених осель, на примітному місці в першу чергу висаджують калину. Ось послухайте , як калина почуває себе протягом року.

Учень: Гарна калина навесні. Закосичена ніжно-зеленими суцвіттями, а насамкінець весни вкривається білим цвітом. Із квіток утворюються плоди.

Влітку плоди калини нелегко помітити серед густого, лапатого листя. Ховаються, ніби соромлячись потрапити на очі людям. І тільки наприкінці серпня рум'яніють, наливаються гірким соком, визирають із листя.

У той час, коли починає жовтіти на деревах донедавна зелене листя, а на густі, соковиті трави лягають уже холодні осінні роси, на узліссі й коло прохолодного непривітного вже струмка можна натрапити на розлогий кущ із гілками, обтяженими червоними гронами. Це калина одягла самоцвіти і звеселяє ними осінній ліс. Гарна і приваблива калина восени. І не минають її ні люди, ні птаство, ні звірина.

Вчора ще дзвеніли коси

В гаї на лужку.

Нині ж там стоїть вже осінь

В жовтім кожушку.

Я до неї у долину

Вибігла із воріт,

Придивилася: то ж калина

В золоті стоїть.

Учень: Без калини не уявити пісенної творчості народної, а пісень про калину не злічити. Одні назви які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина...» , « Червоная калинонька, похиле деревце», «Ти червона калинонько, чому листя опускаєш», «А в лузі калина весь луг прикрасила», «Ой зацвіла калинонька, з неї цвіток опав».

Із калиною в народній пісенній творчості дуже часто асоціюються патріотичні почуття. Любов до Батьківщини.

А рубінові плоди, за народними уявленнями, здавна символізували людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. До того ж насіння їх схоже на серце.

Учень: Існує така пісенна легенда про походження рослини. Утік козак зі своєю милою, та ніде не міг звінчатися , і обернувся він тереном у полі, а дівчина - калиною:

Вийшла синова мати того терну рвати,

Дівчина мати - калини ламати.

«Се ж не терночок - се ж мій синочок!» -

«Се ж не калина - се ж моя дитина!».

Учень: Калина - це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати. У розлуці з цими цінностями ми тужимо, згадуємо калину, і вона співпереживає разом з нами. Козак у похід готується, і думи важкі обступили його.

Ой зацвіла калинонька у темному лузі,

Тепер моя головонька і серденько в тузі.

Чи не жаль тобі, мій батеньку,

Як я піду в чужу стороночку,

Та погублю свою головочку?

Жаль, жаль тобі буде!»

Учень; Калина - це той символ, що і пам'ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя.

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче - то й я плачу,

Коли на - співаю;

Коли ж згинув чорнобривий -

То я й загибаю

Тогді неси мою душу,

Туди , де мій милий;

Червоною калиною

Постав на могилі

Буде легше в чужім полі

Сироті лежати,

Буде над ним його мила

Квіткою стояти.

І квіткою, й калиною

Цвісти над ним буду,

Щоб не пекло чуже сонце

Не топтали люде.

Учень: От бач, як весело та гарно в гостях! Добре й господарям, які приймають гостей. Я завжди рада гостям, старюся догодити всім, краще прийняти їх, чимсь хорошим пригостити!

Що таке Україна?

За віконцем - калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

Золотиста пшениця,

Серед лугу лелека

і діброва далека.

Обійдіть весь світ безмірний

І скажіть, в якій країні

Так зберігся скарб безцінний,

Як у нас, на Україні?

Просим всіх у нашу хату,

Превелику, пребагату,

Від зірниці до зірниці

Хай лунають вечорниці.

Ой, а звідки такого цвіту до нас у хату завітало? Легіники, мов дворики, дівочки мов квіточки красні та пишні. Чи вас хвилею прибили, в чи добрим вітром прикотило?

- А чи й ви до роботи такі беручкі, як до вечорниць та до фіглів здатні?

Господи! Як подумаєш, що коли це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать…

Зовсім не те тепер. От скоро вже треті півні заспівають, а вечорниці ще і не починалися. Ой-йой-йой, куди це все поділося?

Добрий вечір вашій хаті,

Уклін господині.

Чи веселі вечорниці в нашій Україні?

Добрий вечір, господине,

Славна молодице.

Чули, що у цій хатині будуть вечорниці.

Добрий вечір, добрий вечір, любі гості!

Просимо, просимо.

Аби щастя було в хаті.

Щоб усі були багаті,

Аби було любо, мило,

Аби всі були щасливі.

Хлопець. Та воно то так , тіточко, але буває й не так. Якось чув від батька, як у їхньому селі зійшлись два куми, пригощались, Випивали. Потім хазяїн роздобрився та й каже: «Куме, хочете, я вам подарую собаку? У мене їх два: чорний і білий». Кум відповів: «То подаруйте вже одного». «А якого вам?»- питає.

Ну, давайте білого!

Е, так тоді у мене залишиться тільки чорний.

Ну, то давайте чорного.

Еге! Так у мене залишиться тільки білий . Отаке то буває.

Ведуча. А що це ви всі мовчите, а ми все говоримо? Так і поснути можна. Давайте заспіваємо. Ану якої ?

Співаємо ми гарно, а от танцювати , мабуть ніхто не вміє.

Голоси. Як це не вміємо? Уміємо, уміємо та ще й як добре. Ану, дівчатка, сюди!

Хлопець. Ось послухайте, як зустрілися двоє друзів, що давно не бачилися.

Здоров, друже!

Здоров, здоров, як живеш, як настрій?

Та, нерівномірно.

А як же це?

Та, хліб є - солі нема, сіль є - хліба нема. Ну, а ти як живеш?

А я рівномірно: нема ні хліба, ні солі.

Входять дід і баба.

Дід і баба. Дозвольте й нам з вами повеселитися та молодість свою згадати. Пам'ятаєш, бабо, які ми були хороші молодими. Баба.Оце згадав! Ти зараз глянь на себе, куди ти годишся. Ста­рий , он уже й лисиною світиш.

Дід. А все ж таки гарний я був козак, а співав як! Та ми ж разом із тобою співали. Давай згадаємо.

Чоловік. Здрастуйте, люди! Ви тут моєї тещі не бачили?

Гумореска « Футбол і моя теща ».

Ведуча. Ото теща! Так зараз ви з нею вже дружно живете?

Чоловік. О, зараз все в порядку. Теща мене дуже поважає. Разом ходимо і в гості, і на футбол.

Хлопець. Діду, може ,ви нам щось розкажете зі свого життя або щось з улюблених побрехеньок, ви ж, мабуть,знаєте їх багато!

Дід. Іду я раз лісом, бачу - стоїть чоловік. «Здрастуйте», - кажу. А він : «Тихіше, тихіше, чуєте, хтось ліс рубає!» . Прислухаюся я, чую: тук, тук, тук. Кажу: «Та це ж дятел!». І сміюсь. А чоловік образився: «Ну, то й що? А якщо і Дятел, то в нього хіба не можна сокиру відібрати?».

А то якось студент приїхав із міста, де вчився у ветеринарному інституті. Довелось йому коня запрягати. Запрягає. А тут я йду. Глянув, та трохи не впав! - Синку, та ти ж коняку задом на перед запрягаєш! А він відповідає: - А звідки тобі, діду, відомо, в який бік я буду їхати?

То ви, діду, нівроку собі були.

Та чого був, я і зараз нівроку.

Василь: - Мене звати Василь, хазяйський син. Багатий. Маю дві курки, одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся - все одно не бачиш. А що вже худоби? І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів - світу білого не видно.

Марійка: - Не хоче вона тебе, парубче. Ти багатий, а вона хоче працьовитого.

Василь: - Марічко, ну чим я тобі не жених. Може не зовсім гарний за те я роботящий. Вже як за щось візьмусь - то й за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав - би до самої вечері, вечеряв би - до сніданку. Вибереш мене - горя не знатимеш!

Анничка: - Не хоче вона такого працьовитого. Хоче вона розумного та гарного.

Галинка: - Атож!

Василь: - А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний як писарів вкупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу - то люди сміятимуться. Ти не дивись, що я такий замурзаний. Ти мене вмий, причеши - то можна під вінець шкандибати. А цілуватись... То я готов зараз...

(Цілує Галину, вона з сміхом виривається)

Хлопець (розповідає небилиці) ( Камал Курбанов)

Слухайте, дівчата, я вам розкажу, що колись зі мною було! Було це тоді, як мого батька на світі не було. А ми з дідом удвох на печі жили. На комині хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних та сім півнів їжджалих. Ось раз дід дав мені здоровенний гріш та й каже: «Піди на ярмарок, та й купи там кобилу й сокиру» Поїхав я на ярмарок та купив найбільшого оселедця та в'язку бубликів: поснідав гарненько, а потім купив кобилу і сокиру, ув'язав сокиру в тороки і поїхав додому. Моя кобилка трюх-трюх, а моя сокира цюк-цюк, та й відрубала кобилі ногу. А я, бач, був хлопець не дурний, зліз з кобили, взяв сокиру, зрубав найвищу вербу та й прив'язав її кобилі замість ноги. Сів та й поїхав. Іду, їду аж зачепився вербою за самісіньке небо. Що тут його робити? Поліз я по тій вербі, щоб, бач її відчепити, та й виліз на небо. Дивлюсь, а там циган лопатою гроші віє. Йшов я йшов і дійшов до самого раю. А в раю річка сметани тече, понад нею дерева ростуть, а на них все гречані вареники, - здоровенні...

Розвага. Перенести бублики з тарілки на тарілку. Грають по 2 учасники з кожної команди.

Господиня.

Ми гуляли, веселились,

Усім весело було.

Вечорниці завершились,

І здається, все пройшло.

Ні, так просто не проходить,

В серці струночка-бринить.

Про святкову зустріч спогад

В нашім серці буде жить.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Сценарій виховного заходу
  • Додано
    28.02.2018
  • Розділ
    Виховна робота
  • Клас
    10 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    114
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    TI619518
  • Вподобань
    0
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти