Виховні традиції українського родинного спілкування
Від того, як батьки ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде її розвиток та ефективність суспільного виховання. Про нерозривність зв’язків поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого досвіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: «Так батьки жили, так і нам треба», «І мій батько такий був, і я в нього вдався», «З матері народивсь», «Які самі, такі й сини», «Яблучко од яблуньки не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться», «Яка неня, така й доня», «Яких сотворили, таких і майте», «Ниточка веде до клубочка».
Щодо того, коли слід починати виховання дитини, в народній педагогіці були цілком певні погляди: «Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже не навчиш», «Коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках». Про гарне виховання дітей кажуть так: «Викохав дитину в добру годину», «Любо й неньці, як дитина в честі», «Батьків син», «Як ластівка з ластів’ятами», «За цю науку цілуйте батька й матір у руку».
Важливою складовою родинного життя є мовленнєве спілкування батьків з дітьми та поміж собою; народна мудрість наголошує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається», «Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями», «Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться», «Вола в ‘яжуть мотузком, а людину — словами».
