Консультація "Українська національна іграшка"

Опис документу:
Призначена для вихователів дошкільних груп, батьків. Інформує про те, що оригінальність і неповторність народної іграшки визначається за їх національною своєрідністю побуту народу, що символізує звичаєво - традиційні ознаки. Повідомляє про основні центри виготовлення національної іграшки.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Українська національна іграшка

Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні і технічні традиції. В Україні вони характеризуються інтернаціональністю, оскільки наша держава досить різноманітна за етнографічним складом. Оригінальність і неповторність народної іграшки визначається також її національною своєрідністю вираження культури і побуту народу, що символізує її звичаєво-традиційні ознаки.

Предметом спеціального дослідження народна іграшка стала лише в кінці XIX—на початку XX ст. Вперше нею зацікавились етнографи. Саме вони і звернули увагу на іграшку як на пам’ятку матеріальної культури і побуту — від первіснообщинної культури і до сьогодення. Етнографами світу укладені відомі на сьогоднішній день у різних країнах колекції іграшок народів Азії, Африки, колекції ляльок у Паризькому педагогічному музеї, у музеях Нюрнберга, Берліна, Стокгольма та інших міст. З російських дослідників народної іграшки варто відзначити роботу Я. Г. Оршанського та М. Д. Бартрама, який заснував перший музей іграшки в Москві й уклав добре відомі колекції народної іграшки.

Історія виникнення іграшки в умовах первіснообщинної культури: в сучасних народів, які стоять на низькому щаблі розвитку, утверджує думку про те, що першим творцем іграшки була сама дитина. На перших етапах дорослі виступали її соратниками, і лише згодом в об'єднаній спільній творчості почали створюватись іграшки всіх основних типів з усіма їх специфічними рисами і традиціями.

Народна іграшка народжувалась у зв’язку з природною потребою дитини пізнавати світ, творчо і самостійно його осмислити. Отже, наслідування дорослих в їхній трудовій і побутовій діяльності, звичаєво-обрядових дійствах є основним змістом іграшки.

У дослідженнях зарубіжних авторів (Ф. Фольц, Р. Вайян, А. Міллер, Д. Левінгстон, О. Брайант, Л. Нер- деншільд, Ф. Тейлор, А. Вейль, М. Мід та ін.), а також у роботах мандрівників та етнографів (В. Зуєв, М. Миклухо-Маклай, В. Штернбенг, М. Богораз, І. Харузін, М. Вишеславцев, Є. Покровський, С. Стебницький) подається багатий матеріал про становище дитини в суспільстві на низькому рівні розвитку, про її спосіб життя і діяльності, іграшки та ігри. Так, Миклухо-Маклай, описуючи заняття дітей папуасів, однозначно стверджує ідентичність дитячої іграшки і знарядь праці дорослих.

Особливості світосприймання кожного вікового періоду впливають на естетичне оформлення іграшки, її декоративне оздоблення за допомогою різних народних промислів — різьби, декоративного розпису, інкрустування.

С. Русова вважала обов’язковим глибоко проаналізувати естетичну творчість народу в іграшці і вказувала на те, що національна іграшка є часткою цієї творчості, отже, часткою всього народу.

Українська народна іграшка несе малятам доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Народна іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з’єднує людину з історією її Батьківщини. Вихователь спрямовує свою роботу на те, щоб навчити дітей поважати творців народної іграшки, виховувати інтерес до них.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні, отже, відрізняються регіональними та видовими особливостями. В Україні їх можна поділити на кілька видів: дерев’яні, глиняні, м’які (ганчіркові), сирні, солом’яні та іграшки з природного матеріалу. Іграшки відмінні за кольором, формою, візерунком, оздобленням, технікою виготовлення відповідно до регіону їх виготовлення та авторських задумів.

Найвідоміші місця виготовлення іграшок — це Прикарпаття (Косів, Кути), Львівщина (Яворів, Стара Сіль), Полтавщина (Опішня, Хомутець), Дніпропетровщина (Петриківка), Волинь (Ковель). Є свої майстри дитячої іграшки на Київщині, Хмельниччині, Вінниччині, Одещині.

Косівські і кутські іграшки. Характерними для цього регіону є керамічні іграшки. В них витягнуті пропорції, світлий колір (жовтий, зелений, білий) з рослинним геометричним орнаментом.

З усіх глиняних іграшок, які виготовляли в Україні, свищик, напевно, найулюбленіша і найпростіша іграшка для малят. У сизу давнину вважалося, що свищик відганяє злих духів від дитини. Найвідоміші із свищиків — косівські пташки, коники, цапки, баранці. Червоні зозульки з біло-зеленим розписом косівського майстра Ю. Ю. Іл- люка відомі за межами України.

Кутські майстри дарують людям свищики, зроблені у вигляді тварин, птахів, дитячого посуду. А ще славляться Карпати сирною іграшкою. Тут її виготовляють за досить специфічною технологією. Сир купують у вівчарів, жінки виробляють з нього фігурки тварин, а потім опускають їх у розтоплене масло, щоб вони стали гладкими і жовтими. їх використовують як обрядові атрибути для ігор дітей. Після ігор їх залюбки з’їдають. Такі іграшки мають як освітнє, так і виховне значення.

У Карпатах ліпили також іграшки з тіста. Треба сказати, що такі іграшки можуть бути використані в дитячих садках і сьогодні, якщо педагогічний колектив може забезпечити відповідність іграшок усім вимогам, особливо гігієнічним.

Славляться Карпати і дерев’яною іграшкою. Кожен, хто гостював у Карпатах, привозив додому дитячі сопілки, дудочки, ляльок, грибочки, писанки, дерев’яний посуд та інші вироби.

Яворівська іграшка. В іграшках-забавках Яворівщини виявляється міцний зв’язок з традиціями народного життя. Предмети побуту, посуд, знаряддя праці, одяг—все це відтворюється у народних іграшках: скриня, стільці, лави, стіл, колиска, ліжко, іграшкові меблі, виконані в мініатюрі, повторюють оригінал. Фантазія майстрів оживляє іграшку і наділяє її змістом, який збуджує дитячу уяву, захоплює її та спонукає до дії. Яворівська іграшка має давню історію, яка охоплює три основні хронологічні етапи її розвитку: 1) кінець XIX — початок XX ст.; 2) 20—30-ті рр. XX ст.; 3) 40-ві рр. і до теперішнього часу.

Численні архівні матеріали свідчать про виробництво іграшок XIX ст. у гак званому Малому Передмісті Явора, де зосередився центр іграшкового промислу. Одна сім’я протягом року виробляла приблизно 3600 дитячих іграшок.

В описах асортименту іграшок зазначено, що тут робили коників, пташок, дитячі колиски, меблі для ляльок, посуд, музичні інструменти (сопілки, скрипки, пищалки). їх виготовляли з дерева: явора, липи, осики, верби, сосни, рідше з бука і груші. Окремі деталі, відмінні за конструкцією і розмірами, вирізували пилкою з відповідного дерева.

Первісну обробку деревини виконували сокирою, відрубували довжину валків, обтісували їх. Основи возиків виготовляли з сосни, також користуючись сокирою і вигладжуючи їх дворучним ножем «вітряком». Ці процеси виконували на примітивному верстаті — «кобилці». Колеса для візків вирізували з циліндричних обтесаних валків явора. Заготовлені окремо деталі складали у відповідну композицію, скріплювали дерев’яними кілочками. Іграшки виходили прості і раціональні за конструкцією, з мінімальною кількістю деталей.

Художня виразність іграшки досягалась переважно різьбленням, моделюванням, а розпис підсилював, поглиблював декоративність. На природному фоні деревини довільно продовжували жовті плями, хвилясті смуги, що складали основу дальшого розпису. На тих плямах та обіч їх малювали зеленими і червоними кольорами традиційні мотиви із зображенням колка, листочків, вербівки, крапки, цяточки, розетки, ружі.

Найпростіше комбінування цих прийомів давало велику кількість варіантів розпису. Найефективніше на природному фоні деревини виглядала барвиста гама червоного, зеленого, жовтого кольорів.

Народні майстри виконували розпис пензлями, які робили з котячої шерсті. Малювали вільно від руки, фарби виготовляли з рослинних барвників.

У розписах іграшок 20—30-х рр. з’являється новий орнаментальний мотив — великі кружальця, колки, вводиться жовтий колір. У прийнятій системі розпису, згідно з природним кольором дерева, наносились червоні та зелені кольори різних відтінків. Жовтий колір не виступав у провідних орнаментних мотивах, а використовувався у прямих або хвилястих смугах, які об’єднували червоні, зелені колки і вербівкн в цілісну композицію. В цей час барвники повністю замінили анілінові фарби, що посилювало яскравість розпису іграшок.

В яворівських іграшках XIX ст. особливо цікаві коники — дуже популярні, опоетизовані майстрами мовою пластики, орнаменту і колориту. Основні конструктивні частини їх: підставка у вигляді прямокутної горизонтальної дощечки, так званої основи, дві осі, чотири колеса і коники — один або два. Голова коника з виступаючим лобом у вигляді трикутника, спина без вигинів, корпус незаокруглений, ноги прямі, чотиригранні. Коники вільно розміщені в просторі. Це зображення дещо фантастичне, зрозуміле дітям, пов’язане із задумом дитячої гри, вигадкою, казковістю.

Декоративні якості іграшок посилював розпис, виконаний на природному кольорі дерева, що характеризується неперевантаженістю і доцільністю. Легкими мазками на поверхню коників, візочків наносяться рослинні мотиви «вербівки», «розетки». «Вербівки» — це трохи вигнуті стеблини з каплеподібними листочками. Вони обрамлені поясом, який творить форму мотиву «качечки», поширеного в орнаменті яворівських скринь і вибійок.

Окрему групу іграшок становлять вершники. В них коники тримаються на підставці або в спеціальних осях з держаком.

Цікава композиція візочків «гультяй». Коли дитина тягне за мотузок, своєрідний візок їде, бо його основа з колесами. На ній стоїть пара коней, а за ними — циліндрична підставка, яка обертається навколо осі. На ній танцюють по колу у зворотному напрямі дві пари фігурок людей. Рух робить іграшки цікавими, легше вводить у дію гри. Рухова іграшка співзвучна рухам і діям дитини.

Інший вид дитячих іграшок — «колиски для ляльок» — мали профільовані і розмальовані бічні сторони — «бочки» і ніжки для гойдання — «ходила». Принцип розпису подібний до розпису коників.

На стінках малювали вербівки, цяточки і концентричні кола — сонечка. Основну роль відігравав світлий природний колір деревини, на якому чітко виділявся традиційний червоний або темно-зелений орнамент.

Яворівські майстри виробляли для дитячої гри також столики, крісла, дивани— «бамбетлі». Конструктивно-композиційне трактування цих маленьких іграшок висотою 8—10 см подібне до справжніх меблів, що побутували в яворівських хатах.

Меблі-іграшки розписані переважно на спинках вербівками, що надавало їм особливої живописності. З такими світлими і радісними меблями приємно господарювати дівчаткам, розставляти, комбінувати залежно від задуму гри.

Один із відомих майстрів В. Приймак дитячі іграшкові меблі виготовляє комплексами: скриня, диван, стіл, шафа, крісла, дитяча колиска. Особливість художнього вирішення цих іграшок полягає у розписі, який виконаний у межах розробленої системи розпису іграшок з кониками. На природному фоні деревини окремі частини меблів розмальовано жовтими смугами, червоними і зеленими вербівками, пагінцями в різних орнаментальних композиціях,

Інші типи іграшок — сопілки, скрипки, дзиґи тощо — виготовляли згідно з традиційною технологією і декоруванням.

Хоч сотні майстрів повторювали принципи декорування і розпису, кожна окрема іграшка мала свою неповторність у деталях.

У деяких іграшках під час руху утворюються звуки. Наприклад, «качечка». Іграшка складається з палички-держака, яка одним кінцем закріплена у середині осі з двома колесами. Зверху осі вмонтована пташка з витягнутою вперед голівкою та великими заокругленими крилами, з’єднаними дротиком з колесами. При поштовху держака колеса починають крутитися, а крильця піднімаються і сплескують: чим швидше біжить дитина, тримаючи перед собою держак, тим частіше пташка лопотить крилами, мерехтить яскравими барвами розпису.

На початку 60-х рр. у Яворові почали виробляти точені іграшки. Новий напрям у розвитку яворівських іграшок визначало звернення до точених іграшок сюжетного, тематичного характеру. Насамперед наслідувались давні прийоми: робили видовжену дощану підставку на колесах, але на ній розміщували не плоскі, столярні роботи, а об’ємні точені фігурки людей, птахів. В основі конструкції фігур лежить конічна овальна або циліндрична форма окремих частин дерева, які з’єднані у відповідних пропорціях і становлять єдине ціле.

У розпис іграшок вводиться багато білого, чорного, синього, жовтого, вишневого кольорів. Суцільно покриваються фарбою окремі фігурки, деталі, вся основа іграшок, природного кольору деревини для тла розпису не залишається. Тлом найчастіше служить вишневий, синій або білий колір.

Іграшки виробляли і яворівські гончарі. Це були переважно свистунці — півники, коники, здебільшого дрібних форм. їх розписували хвилястими лініями білою і червоною ангобами, поливали кольоровою «поливкою».

Формували іграшки вручну, обов’язково робили два отвори в тулубах для своєрідного заломлення повітря.

Найпоширеніші свистунці — півники. Голова в них піднята, розширений в боках тулуб, згладжена горизонтальна спинка, короткий зрізаний хвіст — свищик. Ноги півників — кругла підставка, на якій вони твердо стоять, витягнувши вперед шию, ніби готові заспівати.

Цікаві й коники з такими самими короткими ногами у вигляді підставки. Більше уваги майстри приділяли формуванню голови коня, передаючи характерні риси цих тварин.

Хомутець та Опішня — старовинні гончарні осередки Полтавщини. Здавна були відомі опішнянські скульптурні образи жінок, народжені культом богині родючості. Колись такі фігурки клали в зерносховища, біля родинного вогнища, це були ніби господині.

Славиться Опішня і керамічними виробами. Це куманці, барильця, вази, іграшки, прикрашені рослинним орнаментом. Квіти, колоски, листя, виноград виконані нескладною технікою: мазками, крапочками, кільцями, лініями.

У кольоровій палітрі опішнянських майстрів переважають коричнево-червоні, вохристі кольори, зелений, сірий, блакитно-синій, які надають виробам більшої декоративності.

Неперевершеним майстром опішиянської дитячої іграшки була Олександра Селюченко (1921 —1987). її вироби, сповнені гумору і невичерпної фантазії, зберігаються у багатьох музеях та приватних колекціях. Нині в Опішні створюється меморіальний музей О. П. Селюченко. її іграшки — свистунці у вигляді білочок, зайчиків, вовчиків.

Працює в Опішні старійшина опішнянського гончарства Г. Н. Пошивайло. Його іграшки — неглазуровані свистунці малих розмірів, прикрашені зеленими й червоними малюнками. Майстер опішнянської кераміки М. Є. Китриш виготовляє глазуровані жовті та зелено-коричневі іграшки (вершники на конях, бички, чортики, музиканти), прикрашені рослинним орнаментом. Опішнянський гончар І. А. Білик виготовляє баранчиків, коників, левиків зеленого і коричневого кольорів, прикрашених рельєфним ліпленням.

У петриківських іграшках переважає рослинний орнамент з фантастично небувалих у природі квітів. Серед них — традиційна квітка «цибулька», яка схожа на розрізану навпіл цибулину, «кучерявка» — з вигнутими пелюстками; крупні пластинчасті листочки; тоненькі бутони на стеблі, виконані легкими уривчастими мазками. У розписах застосовуються мотиви садових квітів — жоржин, айстр, тюльпанів, троянд; польових квітів — ромашок, волошок та декоративних, їстівних ягід — калини, полуниці, винограду. Петриківським розписом люди прикрашали і своє житло: на стінах і печах малювали різні квіти, бутони, листя, створюючи букети та казкові композиції. Петриківські народні іграшки виділяються своєю декоративністю, конструктивністю й орнаментальністю.

На Черкащині (село Громи) виготовляють свистунці (вершників, коників, баранців), які в довоєнні роки не прикрашались і не глазурувались, а в повоєнний час їх поливали чорною смолою й орнаментували біло-червоно-зеленими цятками. Обпалювали їх у звичайних домашніх печах. На Придніпров’ї майстер глиняної іграшки І. Сухий, на Одещині — О. Шиян, у Києві — Ф. Олексієнко, на Хмельниччині — О. Пирожок (горщики, мальовані ангобами). На Вінниччині майстри виготовляють глазурований дитячий посуд різних форм, на Житомирщині — димчастий іграшковий посуд (банячки, макітри, кулики, горщики), на Волині — гладишки, горщики.

Ужгородська іграшка — це керамічні сувеніри, набори посуду для молока, для кави, це фігурки різних тварин, персонажів казок, ляльковий посуд тощо. За допомогою тонких ліній, широких мазків, кругів майстри зображують квіти, ягоди, листя, використовуючи білі, червоно-коричневі, сині кольори для розпису по темному (чорному, темно-коричневому) тлі, іноді малюнок наносять безпосередньо на черепок, тоді розпис набуває більшої конкретності, виразності.

Ужгородські іграшки включають у навчально-виховний процес дитячого садка. Дітей поступово ознайомлюють з ними, збагачуючи знаннями про особливий розпис, поєднання кольорів, різноманітність форм.

Заслуговують на увагу і відомі київські керамічні вироби. Вони дуже різноманітні за кольорами: коричневий, сіро-синій, червонувато-коричневий. Для орнаментів використовують темно-зелений, рудо-жовтий, вохристі та білі кольори. Такі керамічні вироби діти відрізняють за регіональними особливостями. Київська іграшка поряд з іншими використовується в дитячому садку і посідає вагоме місце в педагогічному процесі.

Найпершою забавою маленької дитини є ляльки — глиняні, дерев’яні, з соломи, ганчір’я тощо. Вчені допускають, що виготовлення ляльки з ганчір’я виникло в селі Золотоношка Черкаської області.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.