Консультація "Ознайомлення з традиційним українським житлом"

Опис документу:
Вміщає матеріали для педагогів - дошкільників для ознайомлення з традиційним українським житлом, як народним оберегом. Розповідає про інтер’єр хати, хатні символи їх розміщення. Дає рекомендації: коли і де будувати житло, коли і де не можна.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Ознайомлення з традиційним українським житлом

У традиціях української хати бачимо безмежний прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку. Народне житло було цікаве й оригінальне не тільки за формою, а й за внутрішнім змістом. Кожна річ, предмет у ньому, крім свого практичного значення, має ще й свій духовний образ. Завдяки цьому хата для селянина ставала всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір’ю. На перший погляд про традиційну хату ми знаємо нібито багато, але водночас ще й мало.

Хата... Формування її тривало поступово, протягом століть, хоча сама вона з’явилася ще в глибоку давнину. Це пояснюється патріархальним укладом життя селянина.

Хата — це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля, жеврів і вибухав його гнів, складалися пісні та легенди, де люди переймалися буденними клопотами, кохалися, народжувалися і вмирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням.

Недарма наявність власної оселі виводила людину на певну сходинку громадського значення, означала, що вона працьовита, клопочеться про достаток для своєї сім’ї.

Вибір місця для будівництва житла:

  • Щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до річки;

  • На горбку, де нема вологи;

  • Там, де вранці не буває роси; де не ростуть дерева;

  • Де була злагода в сім’ї і не вмирали діти;

  • Де можна було розмістити господарські будівлі;

  • Де був зручний під’їзд;

  • Вхід до хати мав бути з південного боку або зі сходу.

Заборони щодо будівництва житла:

  • Не можна було будувати хату: за розмірами меншу, ніж стара (щоб не зменшилася сім’я)

  • На садибі родини, де були п’яниці, злодії ін.

  • Де вимерли від пошесті;

  • Де часто хворіли;

  • Де були сварки та розлучення;

  • Де вбили когось чи ще якось опоганили місце;

  • Де були поховання, особливо вішальників;

  • Де раніше була церква або якесь інше святе місце;

  • На перехресті доріг та на межі;

  • Де росли дерева, кущі, а особливо бузина, терен, груша, калина;

  • Де був смітник, гноярка: місце, куди виливали помиї;

  • Де була хата, що згоріла від блискавки.

Вибір часу:

  • Закладати нову хату прийнято восени та влітку;

  • Будівництво починали у п’ятницю, найкраще коли місяць у повні, щоб у хаті був достаток; (Сприятливі дні – вівторок, четвер, п’ятниця та субота)

  • Не бажано починати будівництво у високосний рік (у понеділок, середу, на свята чи день, присвячений комусь зі святих мучеників, бо не доведеш розпочату справу до кінця.

Хату кожна господиня дбайливо доглядала. «Без господаря двір, без господині хата плаче» — говорить народне прислів’я. «Гляди ж, дочко, — повчає мати в одній з казок свою доньку перед заміжжям, — як будеш у свекра, то вставай раненько, умивайся біленько, вимітай хату і сіни, коло хати поодмітай, поприбирай, а в суботу ввечері припічок підмаж, долівку вимаж, то тебе і чоловік буде жаловать і од людей знаруги не буде». Отож у хаті завжди мало бути охайно, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено витинанками, прикрашено квітами, запашними травами.

Біла хата, на думку Т. Шевченка, — найвизначніша прикмета українського села:

Хати біленькі виглядають,

Мов діти в білих сорочках...

Хата надавала людині не тільки притулок від непогоди, а й створювала умови для повсякденного існування, де відновлюються сили, визріває натхнення. Тут формувалися родинні стосунки, створювалася своєрідна психологічна атмосфера, свій мікроклімат, де людина відпочиває, працює, харчується, осмислює своє буття та взаємини з навколишнім світом.

Хати (хижі) в Україні у більшості регіонів були білими, мазаними. Лише у деяких західних регіонах їх фарбували у жовті та блакитні кольори. Своєрідною архітектурою побудови житла відрізняються райони Карпат.

Хата мала світлицю (залу, велику хату) та кухню (хатину, ванкір, алькір, теплушку, боківку). Кожна хата мала сіни, а в сінях — відокремлені комори (комірчини, хижки, клітні, стебки). Продовження хати — ґанок (крильце, калідор), подовжені виноси даху (піддашшя, піддашок, підсобійка).

Двір огороджували дерев’яним парканом або плетеним тином, були й брами, ворота.

У дворі — хлів, стайня, стебок, льох, комори. На тину чи на кілочках сушилися глечики, горщики.

Традиційним оформленням українського житла є українська вариста піч (внутрішній кут з боку вхідних дверей). У хаті — довгі лави та ослінчики. Лава несла; значне функціональне навантаження: на ній сиділи гості і члени сім’ї, вночі на ній спали; в лаві робили спеціальні дірки, а в них вставляли кужіль. Відомі і короткі лавиці, а пізніше увійшли в побут і стільці.

У кутку хати по діагоналі від печі стояв стіл. Таке розташування визначалося кількома його функціями — тут працювали, відзначали урочистості чи сумували* споживали їжу, тому й ставили його у чистій та освітленій частині житлового приміщення.

Великий стіл уособлював ідею єдності, родинної міцності та злагоди. За ним збиралися всі разом, щоб їсти, тому він сприймався як «годувальник» сім’ї.

Поряд із дверима, проти печі, знаходився мисник, який разом із піччю і лавою утворював кухонну групу інтер’єру.

По діагоналі від печі влаштовували парадний кутз (покуть, червоний кут), в якому вивішували ікони (образи), прикрашені покутніми рушниками, квітами, лампадкою.

Необхідним атрибутом побуту, а отже, й інтер’єру була дерев’яна окована скриня, оздоблена різьбленням чи випалюванням. У XVI—XVII ст. вона виконувала функцію стола. Пізніше скрині стали використовувати для збереження одягу та різних цінних речей. Про скриню клопотали всі жінки ще в пору дівування. Тут складалося вбрання, вінок, рушники, прикраси, а у прискринку ховалися «таємниці»: пов’язане у вузлики різне зілля, яке мало чарівну силу.

Ніхто не мав права зазирати до скрині — ні мати, ні батько, ні сестра. Скриня залишалася власністю дівчини, а пізніше жінки на все життя. У спадок вона могла перейти тільки після смерті.

Скрині ставили у світлиці біля стола. Мальовані або різьблені, вони завжди виділялися серед інших) селянських меблів, які переважно не оздоблювалися. Скриня була символом майбутньої нової сім’ї. Молода дружина вивозила її з рідної хати як спогад про своє дівоцтво, як частину родового вогнища, батьківської хати, звичаєвих устроїв, духовних і моральних засад. Вона ставала в певному розумінні фундаментом нової родини.

До елементів конструкції житла належить сволок (брус, на якому тримається стеля в хаті). На сволок вибирали стовбур кедра, який обтісували, надаючи йому квадратної або прямокутної форми. На Прикарпатті існував навіть звичай переносити міцний сволок із старої хати в нову. Особливо урочисто піднімали його на зруб, перев’язували рушниками або хусткою.

Уздовж тильної стіни, між піччю та причілковою стіною, будували дерев’яний настил, лежанку-піл, на якому вночі спала родина.

Українську хату прикрашали вишитими рушниками, килимами, веретами, коцами, ліжниками, ряднами.

Окрасою української хати є криниця з журавлем та лелечине гніздо.

До традиційного українського посуду належать миска та полумисок. Миска — глибока керамічна посудина, полив’яна (чи не полив’яна), розписи та кольори різні залежно від регіону. Використовуються для перших страв та в господарстві. Полумисок — керамічний посуд з поглибленням — використовують для перших та других страв. Горщики — керамічні, виготовлені на гончарному крузі, використовуються для приготування та зберігання їжі.

Макітра — глибокий керамічний посуд для вареників, картоплі. Глечик — глиняна посудина для зберігання молока.

Є в Україні своєрідні глиняні, керамічні посудини — куманці, барильця, горнятка тощо.

Знайомство дітей з хатнім інтер’єром, подвір’ям, посудом починають з молодшого дошкільного віку і продовжують протягом перебування дітей у дитячому садку.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Ефективні комунікації (soft skills) учителя з батьками»
Швень Ярослава Леонідівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.