Консультація "Народні розписи: опішнянський, косівський"

Опис документу:
Матеріали нададуть допомогу вихователям дошкільних установ, дітям у розпізнаванні та розрізненні народних розписів на гончарних виробах (опішнянського та косівського). Дано пояснення розпису, щодо нанесення орнаменту, кольору, послідовність нанесення фарби тощо.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

«Народні розписи: опішнянський, косівський»

Фрагменти орнаменту

Опішнянський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою.

Переважно кераміку розписують великим рослинним орнаментом, що складається з нескладних геометричних мотивів, без різких ламаних ліній. Форма квітів — умовна за формою, часто близька до українських настінних розписів.

Розписують вироби традиційно жінки. Для розпису використовують кольорові глини-ангоби. Вироби, сформовані на гончарному крузі, спершу поливають рідкою кольоровою глиною, яка створює рівномірний тон. Після другої просушки їх розписують за допомогою гумової груші з соломинкою на кінці. Майстриня ставить виріб на гончарний круг і, обертаючи, наносить лінії. Потім, тримаючи виріб на колінах, малює візерунок, починаючи з найбільших елементів, які є опорою всієї композиції. Після закінчення нанесення контурного малюнка, його розфарбовують. Труднощі виконання розпису полягають у тому, що справжній колір ангоба виявляє під глазур'ю лише після випалу.

Для розпису мисок застосовують оригінальну техніку — «фляндрівку» (нанесення кольорів на черепок з подальшим їх розтягуванням спеціальним дротяним гачком). Виріб занурюють у червону глину, ставлять на гончарний круг і починають розписувати. Лінії «розтягують» мідним гачком. Фарба тонкими лініями входить одна в одну, створюючи візерунки. Ця техніка потребує швидкості, уважності, адже виправлення тут неможливі.

Свищики розписують так само, як і посуд, тільки більш дрібним і простим орнаментом.

Основні групи виробів

Димлена кераміка — випалена за спеціальною технологією (без доступу повітря), виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні 1819 століттях вона успішно конкурувала із традиційною полив'яною керамікою.

Поливаний мальований посуд — горщики, глечики, миски, дзбанки, куманці, барильця — розписаний ангобами у техніці ріжкування або фляндрівки, переважно рослинним орнаментом.

Фігурний посуд — стилізовані зображення тварин: леви, барани, бики — зліплений з гончарних деталей, розписаний або оздоблений фактурним ліпним декором і кольоровими поливами.

Іграшки та дрібна скульптура — ліплені від руки, розписані у тому ж стилі, що й посуд, поливані.

Іграшка

Димлена кераміка

Поливаний посуд

Гуцульська кераміка

Зразок гуцульської кераміки — філіжанка з тарілочкою

Гуцу́льська кера́міка — традиційний народний гуцульський промисел, один з видів керамікиГончарні вироби: різноманітний посуд, дитячі забавки, сувеніри, пічні кахлі, декоративні плитки.

Гуцульська груба, обкладена кахлями 1874 р. Музей Івана Франка в с. Криворівня Івано-Франківської обл.

Становлення гуцульської кераміки відбувалося у XV ст. і продовжує свій розвиток донині. Найвідомішою стала косівська кераміка, що отримала свою назву від місця її створення — міста Косова (Івано-Франківська область). Околиці Косова багаті на глину. Тож гончарство тут розвивалось з давніх часів. У багатьох селах Гуцульщини основним ремеслом було гончарство, що дозволило місцевим майстрам швидко розвинутись та набути свого особливого, унікального стилю. Цей стиль розвивався, утворюючи нові види техніки виготовлення та розпису.

Гуцульські майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка — весь необхідний домашній посуд. Але ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, зароджувалась десь наприкінці XVIII — початку XIX століть. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставилися не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

Імена гончарів XVIII ст. залишаються невідомими. А в першій половині XIX ст. знаними майстрами гончарної справи були: Іван Баранюк, Петро Гавришів, Петро КошакОлекса Бахметюк. Їхня творчість була і назавжди залишиться унікальним явищем у нашому народному мистецтві. Але на цьому гуцульська, зокрема косівська, кераміка не припинила свого розвитку.

Технологія виготовлення

Розпис був важливою частиною роботи. Техніка виготовлення гуцульської кераміки — «ритування» або «гравіювання» — це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Після першого випалювання у гончарній печі на виріб наноситься розпис зеленою, коричневою, жовтою, рідше синьою фарбами (білої глазурі у них ніколи не було, лише білий ангоб — до випалювання). Виріб покривається прозорою глазур'ю і випалюється вдруге. Така техніка є унікальною і єдиною у світі.

За останні десятиліття стрімко відроджуються традиції орнаментики давніх майстрів. В орнамент майстрів нині, як і в минулому, вплітаються рослинні елементи, а також зоображення птахів і звірів. Популярними стали сюжетні композиції, які відображають життя гуцульського народу.

Мистецтво гуцульської кераміки дійшло до наших днів у незліченній творчості багатьох форм, орнаментів, технологічних засобів, що привело до утворення великої школи художнього розпису глини — однієї з найяскравіших перлин українського народного мистецтва.

У Косові традиції гуцульської кераміки з успіхом продовжують сучасні майстри-гончарі. У творчій майстерні «Дайте спокій» Ігор та Христина Троць проводять майстер-класи, під час яких охочі можуть відчути чарівну енергетику глини, створюючи за гончарним кругом бажану форму, та спробувати себе у розписі традиційної гуцульської кераміки.

Сувенірний ходак-постолик (кінець 1960-х років)

 

Вазочка-келишок (кінець 1960-х років)

 

 

Косівська кераміка. 2007 рік

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація ефективної діяльності практичного психолога в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.