Консультація "Марія Пригара. Берегиня Минулого"

Опис документу:
Консультація "Марія Пригара. Берегиня Минулого" із серії "Видатні діячі України". Містить портрет, інформацію про життя та творчість письменниці . А також, твори з якими варто ознайомити дітей у дошкільному закладі.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Марія Пригара

БЕРЕГИНЯ МИНУЛОГО

Народилася майбутня письменниця у Москві у родині медичних працівників. Та невдовзі, втративши батька, маленька Марія разом з матір'ю опинилася в Україні на Криворіжчині. її вітчим працював табельником у рудні. Вдома у вітчима, який дуже любив маленьку доньку, було багато козацької старовинної зброї, знайденої у тих місцях. Названий батько водив Марію на тисячолітній курган, на вершині якого стояла кам'яна половецька баба і звідки було видно всі навколишні кургани. А вечорами часто читав для доньки «Кобзар» Шевченка, розповідав про цікаві події з історії краю. Пройдуть роки, і про славетне героїчне минуле рідного народу напише М.А. Пригара в повістях і оповіданнях для дітей. Особливо важливим є те, що відтворене це минуле за мотивами українських народних дум.

Тож тільки Марійка навчилася читати і писати, як зразу ж приохотилася сама складати українською мовою вірші і, «вже не вгаваючи», писала їх у школі, навіть виконувала деякі домашні завдання у віршованій формі. Якось Марія написала віршами реферат з природознавства. Весь клас слухав з величезним задоволенням. І нікому дівчинка, не сказала, що сама написала вірші. Тут на дівчинку-поета звернув увагу вчитель української мови та літератури і радив Марійці глибше вивчати поезію Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Невдовзі сім'я Пригар переїхала до Білої Церкви, що на Київщині. Тут Марія вчилась у трудовій школі. Але захворіла, і сім'я змушена переїхати в Одесу. Постало питання — чим займатися далі? Спочатку Марія хотіла стати медиком, як мама. І навіть навчалася у профілактично-санітарному технікумі. Але любов до літератури переважила. І юна Марія вступила до Одеського інституту народної освіти.

Марія Пригара познайомилась з Оксаною Іваненко та Наталею Забілою, які також багато писали для діток. Між ними зав'язалась велика дружба на усе життя. Письменниця писала: «Яке це щастя — мати таких друзів! Це вони, вважайте, приохотили мене писати для дітей, вони допомагали в усьому, підтримували в найважчі години».

Марія Аркадіївна багато писала, організовувала, працювала заступником редактора дитячого журналу «Барвінок», складала читанки. Нашій могутній і вічній річці Дніпру присвятила багато віршів. А ще вона дуже добре знала дітей, часто з ними зустрічалась, разом з ними раділа, сумувала. Є у неї книжечка «Твої казки». Герої казок: ведмедик, горобець, дельфін, байбак, дівчинка-пава, мавпа та школяр Гриць. І хоча одні з них тварини, а інші — люди, їхні характери, як і вчинки, часом дуже схожі.

Дитячі ліричні вірші про природу проникнуті якоюсь материнською ласкою, теплим почуттям турботи про все живе. Герої Марії Пригари люблять школу, вміють дружити, шанують працю. Трапляється, щоправда, дехто з них розмовляє на уроках, робить плями у зошитах, інколи навіть забуває, що задано вивчити, та все ж який це розумний, веселий, симпатичний народ! І всі вони — малюки живуть тривогами, справами своєї країни, мріють стати шахтарями, льотчиками, садівниками, космонавтами.

Твори для дітей

Туп-туп

Котик біга ніжками

- Диб-диб.

Коник теж он бришкає

- Стриб-стриб!

Ну, а в тебе, бачиш, ніжки

Щось не ходять анітрішки

Ти ступни отак, як киця!

А Оксаночка боїться.

Ти тікай, тікай, коток!

Од сестрички у куток!

Покотися під стілець,

Бистрий м'ячик-стрибунець!

Тут Оксаночка зирнула,

Ручки витягла й ступнула.

За м'ячиком, за котком,

Що вистрибує кругом,

- Туп!

Новачок

У садок з'явився новачок,

Він прийшов у групу - і мовчок!

Оченята в нього повні сліз.

Він стоїть, в куток уткнувши ніс.

Ми хотіли втішити його.

Ми йому сказали: - Ти чого?

Нащо так стояти у кутку?

Краще з нами сядь на килимку!

Ми збудуєм дім такий, як наш,

Для машин поставимо гараж.

Та не хоче й глянути Тарас.

Він стоїть і сердиться на нас.

Ми такі - сказали і взялись!

Вже у нас і стіни підвелись.

П'ять шоферів їдуть і гудуть,

На машинах цеглу нам везуть.

Буде дім за декілька хвилин,

Потім ще збудуємо один!

Скільки можна сердитись на всіх?

Хлипнув ще Тарасик і затих.

Кулачком мерщій обтер сльозу.

Можна, я вам цеглу привезу?

Синичка

Прилетіла знадвору синичка,

Зазирнула Сергійкові в личко.

Почала Сергійка будити:

- Ой, не спи, Сергійку, не спи ти!

Ось послухай мою пораду:

Побіжи за мною до саду!

Там я буду від тебе тікати,

А ти будеш на мене гукати:

«Ой, яка ти, синичко, яка ти!

Я вже хочу тебе спіймати».

- Не буди, синичко, Сергія!

Він ще бігати зовсім не вміє.

Говорити не вміє словами,

Він ще тільки сміється до мами.

Тайна

А у мене новина:

В мене тайна є одна!

А яка у мене тайна -

Я нікому не скажу.

От лиш Галочці, звичайно,-

Я із Галею дружу.

Тільки я скажу потому:

- Не кажи, гляди, нікому,

А розкажеш хоч комусь,

Я з тобою роздружусь.

Раптом ранком біля ґанку

Зустрічаю я Тетянку.

Щось не Терпиться мені:

Чи сказати їй, чи ні?

Я скажу лиш наодинці:

- Не кажи про це Маринці,

Бо Маринка наша все,

Як сорока, рознесе.

Бачу Катю - теж подружка.

Чи шепнути їй на вушко?

Чи сказати хоч слівце,

Щоб ніхто не знав про це?

Тільки що то? Вір не вір,

Знає тайну цілий двір.

Як це сталось? Чисте диво!

Отака я нещаслива!

СВАРКА

Рано-вранці за дрібнички
Посварились дві сестрички.
— Не чіпай моєї книжки!
Не бери ведмедя Мишки!
— Віддавай мій олівець,
Що поламаний кінець!
І шматок отої стрічки,
І лялькові черевички.
В мій куточок не ходи!
Ми у сварці назавжди! —
Посідали по кутках,
Надулися — глянуть страх!
А надворі дощ і вітер,
Дуже сумно так сидіти!
Де не глянеш — скрізь краплинки,
Навіть просвітку нема.
...Почекали дві хвилинки,
Обернулись крадькома.
Вдвох одразу обернулись,
Не хотіли — а всміхнулись.
Що за гра на самоті?
Вже й ляльки якісь не ті...
І, забувши всі дрібнички,
Помирились дві сестрички.



КАЗКА ПРО КАТРЮ

І

У хатині біля гаю,—

Чи давно, чи ні — не знаю,—

Не велика, не мала,

Катря-дівчинка жила.

Очі сині, брови русі,

Жовта стрічечка в косі.

Та чомусь ота Катруся

Не така була, як всі.

Тільки й знала чепуритись,

Та у дзеркальце дивитись,

Бо вродилася вона

Отака вже чепурна.

Тільки доня встане зранку,

Мама кличе до сніданку.

Відмовляє їй Катруся:

Зараз, зараз уберуся!

Та з годину чепуриться

І з годину чеше кіски,

Доки мама прогнівиться,

Прибере і ложки, й миски.

Наберусь я,— каже,— муки,

Бо у доні білі руки.—

А Катруся: — Що ти! Що ти!

От я стану до роботи.

Тільки стрічку заплету,

Та й у сінцях замету!

От у двір Катруся вийшла

І стоїть біля воріт,

А на ній спідничка пишна,

Фартушок, як маків цвіт.

На голівці дві косички,

У косичках жовті стрічки

Ще й в руці червона квітка

Віддалік Катрусю видко.

Тут бабуся кличе з хати:

Годі, Катре, святкувати!

Пожени гусей до річки,

Принеси мерщій водички.

Лободи нарви свині:

Дуже ніколи мені.

Відмовляє їй Катруся:

Ой, бабусю, я боюся!

Пожену гусей на річку —

Замочу свою спідничку.

Доки воду донесу —

Загублю свою красу.

Аж розсердилась бабуся:

Ой, онуко, я дивлюся!

Нехороша в тебе вдача:

Чепурна ти, а ледача.

Кличуть подруги з-за тину:

Ми ждемо тебе весь час.

Чом ти дмешся, Катерино?

Чом не дивишся на нас?

Зараз ми йдемо на поле:

Там картоплю Галя поле,

А у неї мама хвора —

Цілий день лежала вчора.

Треба Галі помогти.

Може, з нами підеш ти?

А Катруся: — От сороки!

Чи не мала я мороки?!

Там у полі сонце гріє,

Вітерець гарячий віє.

А від сонця й вітерця

Почорнію я з лиця.

Кажуть подруги: — Прощай!

Коли так, то вибачай!

Недарма про тебе слава,

Що пишаєшся, як пава.

Та один у пави хист:

Розпускати вміє хвіст!

Надула Катруся губи,

Стрічку смикнула в косі.

І чого я вам не люба?

І чого напали всі?

Ну й нехай я буду пава:

Тільки б гарна та яскрава!

Щоб як я розкину пір'я,

Аж горіло все подвір'я.

Буду павою. Нехай! —

Враз подружки: — Ай-ай-ай!

Де Катруся? Де пропала?

Наче тут і не була!

Дивна птиця з Катрі стала:

Пишний чубчик, два крила.

Хвіст барвистий розпустила,

Довгим блиснула пером,

Закричала, підлетіла

І пропала за селом.

II

В чистім полі ходить спека,

Над струмком стоїть лелека,

Заглядає в воду скоса,

Опускає в воду носа.

У лелеки вдома діти:

Він не може байди бити.

Скільки жаб не принесе —

Поїдять синки усе.

І стовбичить тато зранку,

Ловить жаб безперестанку.

Раптом лемент чути з неба:

Ой, рятуйте! Ой, не треба! -

До струмка барвиста птиця

Мчить, неначе блискавиця.

А за нею — і граки,

І ворони, і шпаки.

Всі кричать їй, хтозна за що:

Ач, хвастуха! Ач, ледащо!

І скубуть її навкруг,

Аж летить на землю пух.

Тут узяв лелеку гнів:

Звідки стільки крикунів?

Чом напались на одну?

Зараз всіх я розжену!

Тут ворони і граки

Подалися навтьоки.

Лиш один крикливий шпак

Не злякався аж ніяк.

Крикнув: — Гей, ти, куца паво!

Будеш хвастать, що яскрава? —

Ще одну смикнув пір'їну —

І в кущі у ту ж хвилину.

III

Заховалась пава в лози

І крилом втирає сльози:

Не скажу й словечка зроду

Про свою хорошу вроду!

Обскубли і хвіст, і крила.

Чи кому я що зробила?

А з кущів лелеці шпак:

Бреше, дядьку, та ще й як!

Чи то вчора на галяві

Не вона хвалилась гаві:

«Правда ж, гаво, я пригожа,

На веселку пір'ям схожа?

Тут блакитне, тут зелене!

Ти — бруднуля проти мене.

Хочеш, здалека дивись,

А до мене не тулись!»

Йшла от зараз через міст,

Розпустила довгий хвіст

Та й розхвасталась: — Дивіться!

Хвіст у мене, мов жар-птиця!

От за це й дали їй хльосту!

Не жалійте куцохвосту!

IV

Заплакала пава: — Ви всі б мене з'їли! —

І раптом лелека як тупне щосили:

Доволі! — він крикнув.— Доволі, хвастухо!

Як я оце слухав, аж в'янули вуха!

Диви, розходилась, як пані з Басані.

«Я гарна, вродлива, а ви — препогані!»

Ну й що, як ти гарна? Ну й що, як вродлива,

Коли ти пихата, коли ти чванлива?

А чванишся чим ти? А що ти зробила?

Хвоста розпускала — оце тільки й діла!

Враз пава до нього: — Чи я ледащиця?

Я, дядечку, більше не буду хвалиться.

Я хочу додому, я хочу до хати!

Я хочу вже знову Катрусею стати!

І раптом із пави зробилась Катруся,

Заплакані щічки, а брівоньки русі.

Вклонилась лелеці за слово-пораду

І хутко побігла додому, до саду.

9

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
0
7
дн.
1
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!