Консультація для педагогічних працівників дошкільної освіти "Народна педагогіка в музичному вихованні"

Опис документу:
В консультації розкрита тема впровадження народної педагогіки в систему роботи з дітьми дошкільного віку. Спонукає до глибокого вивчення і осмислення народної мудрості, яка закладена у фольклорі, надихає на творчість, вчить добру.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Консультація для педагогічних працівників дошкільної освіти

«Народна педагогіка в музичному вихованні дитини»

Починаючи бесіду про українську культуру, треба насамперед умовитися, що ми розуміємо під словом культура.

Культурою вважають все, що має людина чи громада людей не від природи, а вже від власного розуму і власної творчості. Культуру в широкому розумінні цього слова мають в наші часи певно, всі люди – тільки рівень культури дуже різний одні мають культуру примітивну другі високорозвинену.

В українців, що віками не мали власної держави, а жили поділені між різними державами, по різних державах підлягали різним впливам і виробили в своїй культурі дещо відмінні особливості.

Дуже відмінні обставини державного політичного життя, відмінне етнографічне оточення в якому ці дві головніші групи українського народу оберталися поруч з основному відмінними природними умовами (Карпати – Лісостеп і степ) – все це разом мусило витворити і безперечно, витворило дещо відмінні культурні типи єдиного українського народу.

Отже, сорокамільйонний український народ має й не може не мати різних культурних виявів і має свою віками, навіть тисячоліттями вироблену єдину українську культуру, культура України.

Сприймаючи факти культури сучасної України, треба пам’ятати, що в різні епохи українська культура виглядала відмінно. Деякі риси української культури дуже старі, деякі навпаки, пізніше вироблені або запозичені. Так наприклад, такий величезний скарб української культури як українська народна пісня, ми тепер з певністю можемо сказати – на протязі століть дуже міняється.

Музична культура маю свою давню історію, яка формувалася протягом багатьох віків на терені прабатьківщини слов’ян – в Західному Поділлі (східна Галичина) та в Південній Волині. Її історія, як показують археологічні данні, відзначається спадкоємністю традицій, наступністю культури, відсутністю глобальних суспільних катаклізмів, які могли би перервати культурний розвиток.

Як показують зразки традиційної культури, зокрема календарної – обрядової, на домінує протиукраїнський (слов’янський) субстрат з незначними домішками середньоазійського (кіммерійці) та іранського (скіфи, сармати) . Останній розширив спектр дохристиянських вірувань, пов’язаних із багатобожжям, а також зі сферою покоління різного роду фетишам та тотемам.

У період середньовіччя музична культура як складова усієї західноукраїнської була позначена впливами литовсько – польського, а пізніше айстро – угорського субстратів які залишили певний слід у її народному та професійному аспектах.

Безпосередню культуру складають таких чотири компоненти, як народна, церковна, аматорська та професійна народна культура.

Найдавнішою із них є традиційна народна культура, яка бере свої початки із раннього етапу формування суспільства . За твердженням українських вчених музикознавців, найдавніші її форми збереглися з періоду трипільської культури (4 – 3 тисячоліття до нашої ери), тобто з того часу, коли наші предки почали тотально займатися землеробством. Найкращим доказом цього є календарно – обрядовий фольклор, сюжетика та образна система якого майже повністю збереглися із того часу . Власне він (фольклор) був основою і сутністю частиною обрядових дійств, які через втрату світоглядних уявлень на природу частково забулися, а залишили лише основний смисловий код для розуміння ролі цих пісень у давніх торжествах . Немає сумніву в тому, що з тих старовинних свят склалися пізніші народні звичаї, ігри та забави, забарвлені християнською символікою, яка в більшій мірі не протирічить останній, а лише її взаємодоповнює. Це особливо стосується найбільших двох річних календарних свят – Різдва та Великодня.

Серед річного календарно – обрядового циклу найбільш збереженим до останнього часу виявився зимовий. Його складають такі свята, як Андрія, Миколая, Різдво, Новий рік.

Людина з’являється на світ маленькою, безпомічною істотою. Як навчити її робити перші життєві кроки, пристосувати до навколишнього життя? Як виховати її здоровою і розумною, чесною і правдивою, відважною і кмітливою, витривалою і спритною, наполегливою і працьовитою, доброю і щирою? Ці та інші педагогічні проблеми здавна постають перед батьками, кличуть до виховних дій.

У результаті виховних дій мільйонів людей протягом віків сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість – народну педагогіку.

Що таке народна педагогіка?

Педагогіка у загальному розумінні слова – це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання.

Термін «народна педагогіка» уперше в науковий обіг увів видатний педагог К.Д.Ушинський, а на Україні – О.В. Духнович.

Трудящі маси відіграють велику роль у всіх сферах суспільного життя:матеріальному виробництві, суспільно – політичній діяльності й духовній творчості, у тому числі і в галузі педагогічної культури.

Народні маси заклали основи матеріальної культури людства, створили умови для її прогресу.

Історія розвитку демократичного мистецтва і літератури, передової науки нерозривно пов’язана з творчістю народу. На основі багатого життєвого досвіду трудящих має створені народна філософія, мораль, етика, педагогіка, астрономія, метеорологія, математика, агрономія, ветеринарія, кулінарія.

Отже, народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях), а також іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудового й сімейного виховання.

Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в памяті народу, постійно ним використовується , систематично збагачується й удосконалюється.

Народна педагогіка наймудріша, тому що вона створювалася протягом ряду століть, шліфувалась, перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Її ще справедливо називають школою, яка завжди з ними, - школою сімї й отчого дому, материною і батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.

Це ніжна й щира мамина пісня над колискою немовляти, яка заспокоює дитину, зігріває її теплом і ласкою.

Це приваблива іграшка, яку дарує дитині батько.

Це чарівна бабусина казка, яка вчить жити й працювати, боротися і перемагати, захищати добро й ненавидіти зло.

Це цікава дідусева бувальщина, скоромовка чи загадка, які будять кмітливість і розум.

Це захоплююча прогулянка зі старшим братиком на околицю рідного села чи міста, на лоно різнобарвної природи, яка відкриває веселкову красу навколишнього світу.

Це запальний народний танець , якого навчила старша сестричка.

Це веселі ігри і забави, які винайшов народ, щоб виховувати спритність і витривалість, винахідливість і товариську взаємодопомогу.

Це праця – найдбайливіша і найпевніша нянька, найвимогливіша і найдобріша.

Це народні свята і обряди, музика і прикладне мистецтво, які веселять душу і радують, утверджують найкраще на землі.

Це відповідні на тисяч і «чому?», які дитина одержує від рідних, близьких і знайомих, задовольняючи свою природу допитливість і потяг до заглиблення в суть природних і суспільних явищ.

Це мудре застереження від необачного вчинку, виражене нерідко через народний гумор чи жарт, а й сатиру , мудре прислівя чи приказку.

Порівняно недавно в педагогічній науці з’явився термін «етнопедагогіка». У науковий обіг його увів учений, дослідник чуваської народної педагогіки І.Н.Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття «етнопедагогіка» пов’язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Народ – великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Основними виховними критеріями фольклору є літературознавчі оскільки першорядне значення у фольклорі належить саме слову.

Останнім часом спостерігається зниження зацікавленості молоді в засвоєнні культурних цінностей, що позначається негативно на вихованні духовності. Використання фольклору у вихованні молоді має своєю ціллю відновити первісне значення поняття «народна культура», її зміст і педагогічний потенціал. Слід визначити фольклор відбиває виховання представника певного народу в різні історичні епохи як носія певної національної культури. Видатні філософи етнографи, психологи і педагоги світу здавна визнавали, що виховання має яскраво виражений національний характер. А цього не можна досягти без використання народної мудрості, втіленої у фольклорі.

Національне виховання це виховання на культурно – історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній традиції духовності.

Під час підготовки українського обряду надається перевага не тільки його формальному виконанню, звучання пісні або малюнку танцю. Спочатку досконально вивчають все, що повязане з цим обрядом, вивчають історію його виникнення, збирають фольклорний матеріал, допитливо ставляться до значення виконання обряду для українського народу в давнині і на сьогодні ший день. Така, практично, дослідницька робота захоплює всіх не залишає їх байдужими до історії і культури українського народу, викликає повагу до простої, але досить мудрої людини, яка є часточкою великого народу. Безпосередньо виховному заходу передує ціла низка бесід, співбесід. Систематичне звернення викладача до педагогічної спадщини українського фольклору сприяє розвитку уваги і поваги до української минувшини, формує толерантну і небайдужу поведінку, вчить поважати батьків, вихователів, старших тощо. Більше того, глибоке вивчення і осмислення народної мудрості, яка закладена у фольклорі, надихає на творчість, вчить добру.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!