Конспект інтегрованого уроку Історії України та художньої культури для 11 класу.

Опис документу:
Розкрито одну з драматичних сторінок нашої історії – рух опору української інтелігенції 1960-1980-х рр., спроба розширити знання про причини виникнення і особливості правового руху в Україні, його витоки і роль у ньому інтелігенції як передової частини суспільства.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Тема уроку: Українська інтелігенція в національно-

визвольному русі 1960 – 1980-х рр.

Мета уроку: Розширити знання учнів про особливості національно- визвольного руху в Україні у 60–80-ті роки ХХст.; розкрити основні форми пошуку митцями шляхів виходу за межі соціалістичного реалізму; розвивати вміння аналізувати історичні події, критично оцінювати діяльність історичних осіб, аргументовано пояснювати причини виникнення опору щодо існуючого режиму; розвивати вміння працювати з додатковими джерелами інформації; виховувати в учнів повагу до національної історії і почуття гордості за свій народ, толерантне ставлення до думки опонентів.

Тип уроку: урок-пошук істини

Вид уроку: презентація проектів

Обладнання: Довідник з історії України, підручник «Історія України».11 клас

Хід уроку

Епіграф

Трагедія історії не в боротьбі

правди проти неправди, а

в боротьбі різних правд.

Гегель

І. Організаційний момент

II. Повідомлення нової теми і мотивація навчальної

діяльності Мотивація

(звучить пісня Т Петриненка «Україна»)

Учитель історії:

Темою нашого уроку є одна з драматичних сторінок нашої історії – рух опору української інтелігенції 1960-1980-х рр. Нині, переважно зусиллями літературознавців, а також самих членів руху, вимальовується картина цієї багаторічної боротьби. Метою нашого уроку є розширення знань про причини виникнення і особливості правового руху в Україні, його витоки і роль у ньому інтелігенції як передової частини суспільства. Ми повинні з’ясувати значення цього руху в процесі становлення української держави.

Рух опору в ці роки не був масовим. Це скоріш за все було моральне і політичне протистояння тоталітарній системі. Радянські історики не могли вільно досліджувати цю тему, проте західна преса активно висвітлювала ці питання: друкувалися твори «самвидаву», статті про шістдесятництво, про репресії щодо його учасників. Про події в русі опору йшла мова в україномовних передачах радіо «Свобода», «Голос Америки».

У чому ж актуальність цієї проблеми? Можливо, дехто згадає слова Ліни Костенко, яка писала:

"Кожній нації є за що посипати голову попелом. Тільки не треба ним

запорошувати очі наступних поколінь" .

Так, справді, усе минулося. Але забувати минуле ще рано. Україна здобула незалежність, проте й дотепер не все гаразд в українському державотворчому процесі. І сьогодні, як ніколи, складна наша історія вчить нас бути обачними, щоб не повторювати помилок попередніх поколінь.

IІІ. Вивчення і засвоєння нових знань.

Проект учнів групи (Під 3 симфонію Б. Летошинського

Учень 1.

Шановні гості нашого круглого столу. Запрошуємо вас на виставку творів українських художників та засідання клубу творчої молоді «Сучасник». Для вас звучатимуть твори композиторів – наших сучасників.

Учень 2.

На порядку денному нашого засідання – обговорення статті О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій кінодраматург закликав «розширювати творчі межі «соцреалізму». Я вважаю, що зараз ми по різному розуміємо такий напрям як соціальний реалізм. Влада обмежила нашу творчість якимись незрозумілими рамками, прагнули підігнати всіх під один стандарт.

Учень 3.

Мене звати В. Симоненко. Я лише закінчив факультет журналістики в Київському університеті і готую до видання першу збірку поезій «Тиша і грім». Як виявилося вірші, вміщені в цю збірку, не вписуються в поняття «соціалістичний реалізм». Про це мені заявляють в багатьох редакціях України, відмовляючись надрукувати збірку, хоч провідною ідеєю моєї творчості є любов до батьківщини. Виношу на суд рядки моєї поезії:

Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,

Є тисячі ланів, але один лиш мій…

Тут я почну зажинок,

Бо кращий урожай не жде мене ніде,

Бо тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде.

Чи є щось нереалістичне в цих поетичних рядках?

Учень 4.

Дорогі друзі! Я історик Валентин Мороз. Ви знаєте, нас у пресі почали називати «шістдесятники». Трохи дивно, правда? Що це – клеймування чи шанування? І я замислився, хто ж такі «шістдесятники»? Це художники, які хочуть малювати, але не тільки Леніна; поети, які хочуть писати, але не тільки про Сталіна, мир; вчені, які прагнуть вести справжні дослідження. І ще б... я назвав їх – «тілами у пошуках душі».

Учень 5.

Дуже цікаво – «тіла у пошуках душі». А й справді, ми загубили душі протягом довгого часу мороку, мовчань, терору і страху, і зараз необхідно їх повернути. Я художниця Алла Горська. До речі, вітраж, який я виготовила разом з Опанасом Заливахою для Київського університету, теж, як виявилося, відійшов від канонів «соціалістичного реалізму», хоч є реалістичним за формою. На вітражі зображений молодий Шевченко. Одною рукою пригортає скривджену жінку – Україну, а другу руку – вгору, тримаючи в ній книгу. Композиція супроводжується шевченківськими віршованими рядками:

«Возвеличу малих отих рабів німих,

я на сторожі коло них поставлю слово».

Ця наша робота була піддана нищівній критиці ідеологічним відділом ЦК КПУ.

(Вітраж був знищений одразу після завершення робіт. Заливаха у березні 1966р. був засуджений до 5-ти років суворого ув’язнення, а А. Горська трагічно загинула при загадкових обставинах. Похорон її перетворився на акцію протесту.)

Учень 6.

Чому я, поетеса Ліна Костенко, повинна свою творчість вміщувати в рамки соціалістичного реалізму. Я уже випустила 3 збірки поезій «Проміння землі» , «Вітрила», «Мандрівки серця» , що теж були піддані критиці за відхід від соціалістичного реалізму. Що нереалістичне є в моїх поетичних рядках?

Я вибрала долю собі сама

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

Учень 7

Я, Євген Сверстюк, народився на Волині, закінчив Львівський університет, вчителював на Тернопільщині, а після закінчення аспірантури працював викладачем кафедри української літератури Полтавського педінституту. У «самвидаві» відомі мої твори «Собор у риштуванні», «Котляревський сміється», «Остання сльоза». Що ж антирадянського, крамольного є у моїх віршах?

Смерть солодку за рідний край,

Смерть повільну, тюрму, неволю,

Дим поразки і прірви край.

В безпросвітньо-глуху дорогу

Йти і знати: один за сто,

Нести слово свойого Бога

І не падати під хрестом.

Вам, ув’язнені лицарі честі,

Україна складає шану,

І допоки нам світить день,

Берегтиме народна пам’ять

Всіх шляхетних своїх дітей.

Уся моя провина полягає в тому, що я люблю свою Україну і свій народ, що маю власний погляд на всі ваші методи керівництва суспільством.

Учень 8

Я, Іван Світличний, член клубу творчої молоді, заарештований у 1965р. разом з групою творчої інтелігенції. Звинувачення традиційне – «виготовлення, зберігання і розповсюдження антирадянської літератури…». «Відкритий суд», на який не пустили ні матір, ні дружину, тривав 14 місяців. Дали «повну котушку» як «особливо небезпечному державному злочинцю» – 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Попри важкі хвороби – інсульт, втрата мови, нерухомість – покарання відбув «від дзвінка до дзвінка».

У 1990р. вийшла моя книжка «Серце для куль і для рим», отримав премію ім. В. Стуса. Був реабілітований 30 лютого 1991 року майже посмертно, зате «своєвременно»

(Помер у 1992р. Повернулось в Україну багатогранне слово митця, збагативши рідну літературу, додавши нашій молоді незнищенного духу.)

Учень 9

Я, Василь Стус,

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, судді, низько не клонюся

В передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

І в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям,

Як син, тобі доземно поклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі,

І чесними сльозами обіллюсь…

Учень 10

Я, В’ячеслав Чорновіл,журналіст, критик, літературознавець. У середині 1970-х рр. – редактор і видавець самвидавського журналу «Український вісник», один з організаторів Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Якби мене запитали, чи не шкодую про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: ні краплі. У мене немає ненависті до тих, хто мене переслідував… якщо б довелось починати все спочатку і вибирати, я б вибрав життя, котре прожив. Через московські в’язниці проніс ідею відновлення української самостійної держави.

( Трагічна випадковість, а може й ні, забрала його з життя. Він перебував саме у розквіті «віку політика». З ним пов’язане становлення епохи українського дисидентства й українського патріотичного романтизму.)

Учень 11

Я, Левко Лук’яненко,юрист, дипломат. Все своє життя я присвячую єдиній меті – визволенню України з-під ярма імперії за допомогою мирних засобів боротьби. До цієї боротьби я готувався з молодих років. За своє прагнення бачити Україну вільною, я віддав півтора десятка років в’язницям і таборам. Витримавши всі випробування, я не розчарувався в людях, не зненавидів їх, не втратив найголовнішого – віри.

Учень 12

Я, Володимир Івасюк

Пісня В. Івасюка «Я піду в високі гори»

Учитель

Запитання учням:

  1. Важливим документом відродження 60-х рр. стала праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Цю працю Б. Антоненко-Давидович назвав «референдумом покоління».

Чи погоджуєтесь ви з висловлюванням Б. Антоненка-Давидовича?

  1. «Віра виникає тоді, коли є мученики», а «знищені стають прапором», – писав про українських дисидентів В. Мороз.

Чи погоджуєтесь ви з висловом В. Мороза? Обгрунтуйте відповідь.

  1. Як ви думаєте, чому більшість дисидентів були представниками такої верстви населення, як творча інтелігенція?

  2. Чи згодні ви з думкою, що період 60-80-х рр. був тільки періодом втрат для української літератури?

Запрошуємо всіх гостей клубу відвідати віртуальну виставку сучасних українських художників М. Божія, М. Дерегуса, В. Касіяна, К.Трохименка, О. Шовкуненка, Т. Яблонської, яку підготували учні групи.

( Учні демонструють презентацію з репродукціями творів митців і знайомлять з ними і їх творами)

IV. Підсумки уроку

Учитель художньої культури

Хочеться вірити, що ваше покоління, озброєне знанням історії й переконанням, що всі високорозвинені держави відбудовувалися на основі національної ідеї, вступивши в доросле життя, спрямує процес державобудування у демократичне цивілізоване русло. А люди, які виборювали цю державу, стануть національними героями.

Завершити урок хотілося б словами Т. Шевченка:

Ну що б, здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце бється ожива,

Як їх почує!

Дійсно. Слово – це полум’яний заклик до відродження духовності українського народу, до боротьби за незалежність України, заклик, на який неможливо не відгукнутися.

VІ. Домашнє завдання

Написати есе на тему: «Роль української інтелігенції 0-80-х рр. у відродженні незалежності України»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!