Казкотерапія – це метод, який використовує метафору для створення зв’язків між казковими подіями і поведінкою у реальному житті. Завдяки казкотерапії відбувається усвідомлення внутрішньої сутності, неповторності, гармонії між собою та світом, інтеграція особистості, розширення свідомості та вдосконалення взаємодії.
На думку Т. Зінкевич-Євстигнєєвої, казкотерапія сприяє відкриттю знань та усвідомленню переживань, що є актуальними для клієнта в даний момент часу, тому виступає процесом об’єктивації проблемних ситуацій. В. Пропп вважає, що казкотерапія є дієвим процесом перенесення казкового сенсу у реальність.
Важливу функцію казкотерапії К. Юнг вбачав у активізації ресурсів та розкритті потенціалу особистості, Е. Берн вважав її(казкотерапію) розкриттям внутрішнього і зовнішнього світу, осмисленням пережитого, моделюванням майбутнього.
Арт-терапевтичні можливості застосування казки в психокорекційних та психотерапевтичних цілях зачіпають кілька рівнів. На глибинному рівні казка сприяє контакту клієнта з архетипами і соціальними установками, що здійснює вплив на загальну тематику та сюжет казки. Інший рівень стосується дитячих переживань, що дають можливість прослідкувати розвиток особистості. Також кожен клієнт має змогу наповнити казку її актуальним змістом, що співвідноситься із його життєвим досвідом.
Застосування казкотерапії може відбуватися різноманітними способами, серед найпопулярніших можна виокремити наступні:
– обговорення казки;
– самостійне створення казки;
– інсценування і драматизація написаної казки;
– робота з основними мотивами казки.
Основними етапами під час проведення арт-терапії є: читання творів усної народної творчості, дослідження казки, «придумування казки», інтегративний етап.