Казка про першу Вишиванку.
Підготувала вчитель
початкових класів
Мар’янської гімназії
Жур В.І.
Дуже давно, коли на землі ще панували чарівні сили, а люди розуміли мову пташок і дерев, сталася ця дивовижна історія.
На березі Дніпра-Славутича, серед зелених лугів та квітучих садів, стояло невеличке поселення. Жили там добрі, працьовиті люди, які сіяли пшеницю та ростили дітей. Але одного року на їхній край напала страшна біда — зла Чорна Хвороба .
Вона ходила від хати до хати, забираючи у людей сили та радість. Найбільше люди бідкалися за своїх маленьких дітей, які в'янули, наче квіти без води.
У тому селі жила молода мати на ім'я Світлана. Її маленькі син та донечка теж занедужали. Серце матері розривалося від болю . Вона готова була віддати що завгодно, аби лише врятувати своїх малят .
Розділ 1: Подорож до Мудрої Живи
Одного вечора, коли діти заснули важким сном, Світлана вийшла на подвір’я, упала на коліна і заридала. Раптом над садом спалахнуло м'яке золотаве світло, і з вікових дубів вийшла велична жінка у білій сукні. Це була чарівниця Жива — покровителька всього живого на землі.
— Не плач, мати, — лагідно промовила чарівниця. — Твоїй біді можна зарадити. Зла Чорна Хвороба боїться світла, любові та сили рідної землі. Але вона не бачить цих почуттів у людських серцях, тому й нападає. Ти маєш зробити так, щоб твої почуття стали видимими.
Жива простягнула Світлані тонку срібну голочку та три великі клубочки ниток: яскраво-червоний, глибокий чорний та небесно-блакитний .
— Візьми чисте біле полотно, — наказала чарівниця. — І за допомогою цієї голки змалюй на сорочках своїх дітей таємні знаки природи. Кожен твій стібок, зроблений з молитвою та любов'ю, стане непробивною бронею .
Жива простягнула Світлані тонку срібну голочку та три великі клубочки ниток: яскраво-червоний, глибокий чорний та небесно-блакитний .
— Візьми чисте біле полотно, — наказала чарівниця. — І за допомогою цієї голки змалюй на сорочках своїхдітейтаємні знаки природи. Кожен твій стібок, зроблений з молитвою та любов'ю, стане непробивною бронею .
Розділ 2: Чарівні малюнки на полотні
Світлана не втрачала жодної хвилини. Вона повернулася до хати, дістала найкраще біле сукно і сіла біля ліжечок хворих дітей. Всю ніч мати працювала, не стуляючи очей. Вона шила хрестик за хрестиком, і нитки слухалися її, наче живі :
Червоною ниткою вона вишила на комірці та рукавах пишні грона калини та яскраві ружі. Червоний колір ніс у собі силу гарячого Сонця та безмежну материнську любов, що здатна зігріти в найлютіший холод .
Чорною ниткою вона проклала лінії у вигляді геометричних ромбів та квадратів. Це був символ нашої родючої, засіяної землі-годувальниці, яка дає людині міцне здоров'я та силу міцно стояти на ногах .
Блакитною ниткою вона вивела хвилясті лінії по краях рукавів, які означали чисту цілющу воду, що змиває будь-яке лихо, втому та хвороби.
Мати вишивала і шепотіла: «Живи, мій синочку. Рости здорова, моя донечко». У кожному хрестику була схована її душа.
Розділ 3: Перемога над темрявою
На світанку сорочки були готові. Вони наче світилися зсередини тисячами маленьких іскорок. Коли перші промені сонця зазирнули у вікно, Світлана обережно одягла чарівний одяг на своїх сплячих дітей.
У той же момент до хати спробувала прокрастися Чорна Хвороба. Вона протягнула свої холодні сірі руки до ліжечок, але щойно торкнулася вишитих візерунків — з криком відсахнулася назад! Червоні калинові хрестики спалахнули яскравим вогнем і обпалили зло, а чорні ромби стали міцними, як кам'яний мур. Хвороба зрозуміла, що тут їй немає місця, і злякано втекла з хати геть.
Малята відкрили очі, солодко потягнулися, а їхні щічки знову стали рожевими та здоровими . Вони посміхнулися мамі й сказали, що їм снилися прекрасні квітучі сади й тепле сонечко.
Розділ 4: Народження традиції
Побачивши таке неймовірне диво, усі жителі села прибігли до Світлани. Вони розглядали дивовижні візерунки на сорочках і дивувалися їхній красі та силі . Світлана радо показала жінкам, як тримати голку та як викладати нитки хрестиком, передаючи таємні знаки природи
Невдовзі кожна матуся в селі вишила для своєї родини такі захисні сорочки. Оскільки узори на них витинали голкою, люди лагідно назвали цей одяг вишиванкою. Хвороба назавжди покинула той край, а традиція прикрашати сорочки чарівними орнаментами розлетілася по всій українській землі.
З того часу і до сьогодні вишиванка залишається не просто одягом, а найсильнішим оберегом, який береже в собі любов матері, силу землі та пам'ять нашого народу.
Читайте і перечитуйте!
