Казка "Маленька Королева квітів"

Опис документу:
Досить цікава і повчальна казка про квіти. Рекомендована для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (учнів 1-4 класів). Автор - Кошмак Яна Петрівна. Казка розповідає про ставлення дітей (Дмитрика та Оленки) до квітів – частинки природи. Ідея – це показати взаємозв’язки між людиною і природою, показати важливість оберігати та захищати природу.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Маленька Королева квітів

Якщо проїхати селом Золотовусик, то на березі річки можна побачити хатинку, яка розфарбована усіма кольорами веселки. А навколо ростуть пахучі, різнобарвні квіти, аромати яких розлітаються на все село. У цій хатині живуть дідусь з бабусею. Дід Іван має свою пасіку і більшість часу проводить саме там. А бабуся Марія полюбляє напекти смачних пиріжків та пригощати сусідів. Але чомусь радості на їх обличчі не було. Ще минулого року до них бігав хлопчик Микола і уважно слухав бабусині казочки. Але родина Миколи переїхала в інше село і тепер бабусі немає кому розповідати казки. А вона так полюбляє дитячий сміх, дивитися у їх очі і бачити вогник життя. Після того, як родина покинула село Золотовусик Марія засумувала і їй здавалося, що і її квіти сумують за веселим, сміливим, кмітливим Миколкою, який завжди прибігав у блакитних черевичках і блакитному піджачку. Дід Іван з того часу поринув у пасіку, щоб хоч якось себе розвеселити. Люди в селі дивувалися такому вигляду стариків, адже вони пам’ятають їх посмішки і радість на обличчі.

А ще в селі живе маленький шибеник, який у цьому році має йти до першого класу. Це Дмитрик, друзі прозвали його Пустоцвіт, адже він полюбляє побігати за метеликами, бджолами, потягати кота за хвоста, повиривати пір’я у курей, покататися на собаці і це лише початок списку його улюблених занять.

Одного разу Дмитрик вирішив піти до річки для того, щоб спіймати жаб і показати їх друзям. Бо він хотів довести друзям, що «Дмитрик – майстер з ловлі жаб». Попрямувавши до річки, його раптом зупинив незвичайний аромат квітів і така кількість кольорів. Раніше він не ходив цією стежкою. Йому захотілося зробити букет з пахучих квітів.

  • Я ж розбив мамину вазу. А вона ще не бачила. А от якщо я прийду з квітами, вона й не помітить, що її ваза в смітнику. – подумав Дмитрик і ця думка звеселила його. Він уже забув про жаб і друзів, які чекали на нього.

Дмитрик крадькома пройшов до двору стареньких, відкрив хвіртку і заховався в квітах. Баба Марія в той час пекла пиріжки з яблуками, і побачила як її квіти почали рухатися. Вона вийшла на двір і сказала:

  • Навіщо ти зриваєш квіти?

Хлопчик затих і не ворушився, ніби його там немає. А в самого серце билося так швидко, ніби зараз вискочить з грудей. Розумів, що отримає від мами і за вазу, і за вкрадені квіти.

  • Не бійся! Виходь! – ласкавіше сказала бабуся.

  • А я й не боюся! – з переляку відповів Дмитрик.

Марія посміхнулася і хлопчик зрозумів, що все ж таки боятися немає чого, крім того, що він зірвав квіти на клумбі у старенької.

Бабуся пригостила його свіженькими, гаряченькими пиріжками. Марія була доброю, чуйною жінкою, вона любила дітей, хоча своїх не було.

  • А ти знаєш, що квіти не можна зривати? – засмучено запитала вона.

  • Знаю… - відповів хлопчик з відчуттям вини.

  • Ось послухай розповідь, яка трапилася з квіткою, яку зірвали діти.

  • Я ж не хотів… - сумно сказав Дмитрик, чекаючи, що Марія буде на нього кричати і бити за зірвані квіти.

  • «Колись давно, коли ще люди не знали, що таке квіти, жила одна дівчинка. Любила вона вибігати в степ і милуватися його красою, побігти в ліс і спостерігати за тваринками, птахами. От одним сонячним ранком Оленка (так її звали) почула розмову двох стареньких людей:

  • Ти знаєш, що таке квіти? – запитала бабуся, яка була в блакитному платочку і в руках тримала велике соковите яблуко.

  • Ні. А що це? – здивовано запитала інша в жовтій сукні в окулярах.

  • Я читала, що квіти - це шматочок природи, навколишнього світу, квіти - це радість, квіти - це привід посміхнутися, привід задуматися про прекрасне. А які аромати вони мають! – вона підняла голову до неба і ніби згадувала солодкий аромат.

  • Вже стільки прожила, а квітів не бачила. – сказала з сумом баба в окулярах.

Оленка хотіла побачити квіти, щоб в старості не говорити: «Вже стільки прожила, а квітів не бачила», бо ці слова їй не дуже сподобалися.

Уява Оленки малювала їй квіти жовтими, червоними, блакитними в крапочку. І вона ховається під ними від пекучого сонця, а над ними літають бджоли, жучки, сонечка.

І їй захотілася якомога скоріше знайти квітку і відчути солодкий аромат, про який так захоплююче розповідала бабуся в блакитному платочку.

Оленка не помітила, як зайшла до лісу і опинилася посеред галявини, на якій раніше не була. Її погляд перехопила незвичайна жінка, яка тримала у руці щось зелено – червоне.

  • Доброго дня! – привіталася Оленка. – Вибачте, що я вас налякала.

Але жінка була не налякана, вона стояла спокійно і милувалася красою, яку тримала у руці. Вона ніби чекала на Оленку.

  • А що це у вас? – не замовкала дівчинка, адже їй хотілося про все знати.

  • А як вас звати? – тихіше запитала Оленка, розуміючи, що жінка не заговорить до неї.

  • Я – Квіткова Королева! – відповіла їй жінка. – А в руці я тримаю найкращий свій виріб – троянду. Я довго думала, якою її створити і саме в цьому мені допомогла Природа – моя матінка.

  • Квітка? Але ж вона має бути висока, щоб я могла заховатися під нею від сонця. – із здивуванням сказала Оленка і не могла збагнути, як можна заховатися під таку малесеньку квітку.

  • А хто тобі сказав, що квіти високі? – запитала Королева і на обличчі з’явилася посмішка.

  • Бабусі.. Вона подивилася вгору… - щось бурмотіла Оленка, не знаючи що сказати Королеві, адже їй ніхто не говорив про розміри квітки, вона сама це вигадала.

  • Тримай. – Квіткова Королева подала їй свою троянду.

  • А вона не кусається? – раптом запитала Оленка і трішки відійшла назад.

  • Ні. – весело сказала Королева і віддала свою квітку.

Оленка обережно взяла її і тримала довгий час на відстані, боячись піднести до носа для того, щоб відчути аромат (вона знала, що квіти мають запахи).

  • А як тебе звати? – запитала Королева.

  • Оленка.

  • Як ти тут опинилася?

  • Не знаю. Я мріяла про… І дійшла до галявини.

  • А про що мріяла?

Дівчинка мовчала і Квіткова королева зрозуміла, що вона ніколи не бачила квітів.

  • Хочеш я покажу тобі своє багатство? – раптом запитала Королева. – Багатство квітів. Я нікому їх ще не показувала. Бо думала що вони не досконалі.

Як тільки Олена почула слово «квіти», то її обличчя змінилося і наповнилося щастям і радості.

  • Так, хочу! – ледве не закричала Олена.

Квіткова Королева повернулася навколо себе і промовила чарівні слова. За мить вся галявина була покрита квітами різних кольорів та розмірів. Очі Оленки перебігали з однієї квітки на іншу, не могли зупинитися на якійсь одній. У її очах Королева побачила радість та захват і зрозуміла, що вже можна показувати людям свої багатство, вони готові вийти в світ.

Оленка хотіла побігти і назбирати букет, понести його у село і показати всім, що квіти існують.

«Як люди зраділи б, побачивши квіти і ті бабусі заздрили мені, що я маю букет, а вони – ні» - подумала дівчинка.

  • Можна я назбираю букет і віднесу в село? – ніяково запитала Оленка.

  • Квіти – живі. Їм буде боляче, коли ти їх зриватимеш. Тобі колись виривали волосинку?

  • Так! – здивовано сказала дівчинка. – Петрик вирішив позагравати до мене і смикнув за волосся. Так боляче було! А я на нього образилася! – з сумом сказала Оленка, згадуючи той непростий і повний сліз день.

  • Бачиш. Квітка також плакатиме від болю і образиться на тебе.

  • Я ніколи не бачила, як квіти плачуть. – з цікавістю сказала Оленка. – Та й як сміються.

  • Поглянь на квіти. Вони радіють сонечку і посміхаються йому, бо воно допомагає їй рости і жити.

  • А мені вони посміхаються?

  • Так, але зі страхом, адже вони відчули, що ти хотіла їх зірвати.

  • Ні, ні, я вже не хочу. Не бійтеся мене. – раптом закричала дівчинка до квітів, що її почули усі. – Я не хочу, щоб ви відчували біль.

  • От і добре. Ти можеш помилуватися їх красою і поговорити з ними.

  • Але ж квіти не розмовляють. – сказала Оленка і нахилилася до фіолетової квітки.

  • Так, але вони вміють уважно слухати і готові будуть допомогти ділом, а не словами. Ти сама в цьому переконаєшся.

Коли Королева зникла, дівчинка не втрималася і зірвала одну, найкрасивішу і найпишнішу квітку. Її біль відчули всі і почали одна за одною гинути від нестерпного болю. Оленка злякалася і почала бігти з лісу. Де ступала її нога, там квіти в’янули і зникали. Раптом вона побачила Королеву Квітів, яка лежала на галявині і ледве дихала.

  • Що з вами? – стривожено запитала Оленка і кинулася до неї.

  • Ти… Ти ж обіцяла. Ти вбила мене. Я довіряла тобі і вважала, що ти мій друг. – сказала Королева і з її очей покотилися сльози.

Оленка зрозуміла, що вчинила не правильно, але вона не знала як повернути час назад. Королева відчула переживання дівчинки і сказала:

  • Час назад не повернеш і вже нічого не змінити. – очі Королеви закрилися і серце перестало битися. »

У Дмитрика покотилася сльоза і він жваво її витер, що бабуся не побачила її.

  • Що було далі? Що трапилося з Королевою Квітів? – стривожено запитував хлопчик коли бабуся допила воду.

«Далі Оленка поглянула навкруги і зрозуміла, що вона вбила всіх квітів на планеті, адже вони залежали від їх Королеви, яку вона зірвала. Матінка Природа плакала і тужила за донькою.

  • Я ж не хотіла! Я не знала! Що мені робити? – думала вона і поглядала на тіло Королеви, яке почало перетворюватися на зів’ялу квітку.

Оленці стало моторошно і соромно за свій вчинок, їй жалко було Королеву, яка тримала у своїх руках володіння прекрасними, барвистими, пахучими квітами, які з задоволенням підкорювалися їй, адже вона була доброю, лагідною і чуйною королевою, що допомагала всім і підтримувала, давала поради.

Оленці хотілося тікати звідси якнайдалі, але вона не знала куди бігти. Скрізь чула плач матінки Природи і бачила зів’ялі квіти. Вона стояла на місці, бо зрозуміла, що там де вона ступає квіти відчувають біль і помирають. »

Дмитрик захоплююче слухав бабусю Марію і коли вона замовкла, тихенько запитав:

  • А що трапилося з дівчинкою?

  • Вона перетворилася на квітку – найкрасивішу і найпишнішу. – сказала бабуся і витерла з щоки сльозу.

Хлопчик довго мовчав і раптом сказав:

  • Вона стала Королевою Квітів!

  • І дала життя іншим, новим квітам. – додала бабуся. – Тому не можна зривати квіти, бо може так трапитися, що ти зірвеш саме Королеву і тоді всі квіти загинуть.

  • Я не хочу перетворитися на квітку! – задумливо відповів хлопчик і подивився на клумбу, на якій зростали найкрасивіші та найпишніші квіти.

9

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
4
міс.
1
6
дн.
1
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!