Жило-було ділення. І вважало воно себе головним серед усіх дій. Чому? Бо воно усіх ділило, але так, як само того бажало: одних націло, інших з остачею, ще інших – із довгим нескінченним хвостом.
Плакали такі Числа та “хвіст” їх усе збільшувався і збільшувався. Діленню дуже подобалася ця робота, і воно тільки кепкувало зі сліз Чисел. Ще ділення вміло дробити числа на частини і записувати їх одне під одним за допомогою своєї дочки Рисочки. Такі числа називалися звичайними Дробами.
Аж ось Ділення зустрілося з Нулем. “Ах, який Нуль кругленький, гарнесенький! Щоб із нього зробити?” – подумало Ділення та й вирішило його поділити. Поділило, а Нуль як був, так і залишився Нулем. Не повірило Ділення своїм очам. Знову і знову воно ділило Нуль, а відповідь була одна і та ж. Вибилося із сил Ділення.
Тоді Рисочка запропонувала Нуль у знаменнику звичайного дробу поставити, щоб на нуль поділити. Але Ділення ніколи такого не робило. Не вийшло у нього нічого, тому що не можна на нуль ділити! І зрозуміло тоді Ділення, що не найголовніше воно, що не можна ставити себе за інші дії. Вибачилося Ділення перед усіма діями і почало поважати не тільки себе, а й інших. Цьому і свою доньку Рисочку навчає.
