Розляглася в полі зима, розпустила сиві косми. Лежить — і ні з місця. Ніяких у неї турбот. Служать зимі вірні слуги — колючий вітер та пекучий мороз. Обидва сердиті.
Колючий вітер листя з дерев обтрусив, траву в полі висушив, щоб зимі м’яко лежати було. А пекучий мороз скував землю і річки крижаними оковами. Лишилася в морозу і вітру одна турбота — вартувати спокій матінки-зими. Пекучий мороз по засніжених просторах шастає, пильнує, щоб ніхто без потреби не прокидався.