Картотека відомих людей. Випуск №332. Цікаві факти про Олександра Бєляєва

Опис документу:
У цій презентації розповідається багато цікавих і маловідомих фактів із життя Олександра Бєляєва. Матеріали можна почитати як для власного задоволення і збагачення знань, так і використати на уроках історії в школі.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Цікаві факти про Олександра Бєляєва Олександр Бєляєв — видатний російський письменник-фантаст, один із засновників радянської наукової фантастики. ...
Слайд № 1

Цікаві факти про Олександра Бєляєва Олександр Бєляєв — видатний російський письменник-фантаст, один із засновників радянської наукової фантастики. Відомий також як «російський Жуль Верн». Бєляєв творець незабутніх пригодницьких науково-фантастичних романів, серед яких весвітню славу здобули – «Людина-амфібія», «Остання людина з Атлантиди», «Продавець повітря», «Острів затонулих кораблів» та десятки інших.

Олександр Бєляєв народився в Смоленську, в сім'ї священика. В родині було ще двоє дітей: сестра Ніна померла у дитинстві від саркоми; брат Василь, ...
Слайд № 2

Олександр Бєляєв народився в Смоленську, в сім'ї священика. В родині було ще двоє дітей: сестра Ніна померла у дитинстві від саркоми; брат Василь, студент ветеринарного інституту, потонув, катаючись на човні. У дитинстві Олександр був непосидючим — наслідком невдалого жарту стала травма ока з подальшим погіршенням зору. За бажанням батька і щоб привчити сина серйозно ставитись до життя, Олександра віддали вчитися у духовну семінарію, котру він закінчив 1901 року, і вступив до Демідовського ліцею в Ярославлі, збираючись стати юристом. Невдовзі батько помер, кошти родини стали обмежені, на освіту грошей не вистачало. Довелося шукати роботу — Олександр давав уроки, малював декорації для театру, грав на скрипці в оркестрі цирку. З дитячих років йому подобалась музика; він самостійно навчився грати на скрипці, роялі. Займався фотографією, зокрема зйомками «фотографій жахів» (так існував зроблений ним знімок «Голова людини на тарілці в синіх тонах»). Мріяв про польоти: намагався полетіти, прив'язуючи до рук віники, стрибав з даху з парасолькою, урешті-решт піднявся у повітря на маленькому аероплані.

Олександр з дитинства любив театр, сам міг виступати в ролі драматурга, режисера, актора. Домашній театр Бєляєвих у Смоленську користувався широкою...
Слайд № 3

Олександр з дитинства любив театр, сам міг виступати в ролі драматурга, режисера, актора. Домашній театр Бєляєвих у Смоленську користувався широкою відомістю, гастролював не тільки містом, але й поза ним. Одного разу, під час приїзду в Смоленськ столичної трупи під керівництвом Костянтина Станіславського, Бєляєву вдалося замінити захворілого артиста — зіграти замість нього в декількох спектаклях. Успіх був повним, Станіславський навіть запропонував Бєляєву залишитися в трупі, але той з невідомої причини відмовився. Після закінчення Демидовського ліцею, Бєляєв отримав посаду довіреного у Смоленську, і невдовзі став відомим як гарний юрист. У нього з'явились постійні клієнти. Зросли і матеріальні можливості: він зміг зняти і облаштувати гарну квартиру, придбати непогану колекцію картин, зібрати велику бібліотеку. Закінчивши кожну справу, він відправлявся подорожувати за кордон; був у Франції, Італії, відвідав Венецію.

У віці тридцяти п'яти років О. Бєляєв захворів на туберкульоз, який проявився специфічним плевритом. Лікування виявилось невдалим — процес прогресу...
Слайд № 4

У віці тридцяти п'яти років О. Бєляєв захворів на туберкульоз, який проявився специфічним плевритом. Лікування виявилось невдалим — процес прогресував з поширенням туберкульозного запалення на хребет, розвинувся параліч ніг. Хвороба перебігала вкрай тяжко. Молода дружина відмовилась доглядати і залишила хворого чоловіка. У пошуках спеціалістів, котрі змогли б йому допомогти, О. Бєляєв з матір'ю і старою нянькою потрапили до Ялти. Там у лікарні він почав писати вірші. Поступово настало деяке поліпшення. Щоб прожити, О. Бєляєв став вихователем у дитячому будинку, потім його влаштували на посаду інспектора кримінального розшуку — він організував там фотолабораторію, пізніше довелося піти працювати у бібліотеку. Життя в Ялті було дуже важким, і О. Бєляєв за допомогою знайомих переїхав з родиною до Москви, влаштувався юрист-консультантом. У вільний час він намагався займатися літературою — в результаті чого газета «Гудок» почала друкувати з продовженням його перше оповідання «Голова професора Доуеля» (1925 рік).

Пізніше твір «Голова професора Доуеля», якого Беляєв доробив до роману, прийняли до друку в журнал «Всемирный следопыт». Публікація спричинила вста...
Слайд № 5

Пізніше твір «Голова професора Доуеля», якого Беляєв доробив до роману, прийняли до друку в журнал «Всемирный следопыт». Публікація спричинила встановлення тісних стосунків, а потім і співпраці з журналами «Всемирный следопыт» та «Вокруг света». У Москві О. Бєляєв прожив до 1928 року; за цей час він написав «Острів загиблих кораблів», «Остання людина з Атлантиди», «Людина-амфібія», «Боротьба в ефірі», опубліковано збірник оповідань. Писав автор не тільки під своїм ім'ям, але й під псевдонімами А. Ром і Арбел. У 1928 році Бєляєв з родиною переїхав до Ленінграда, і з того часу професійно займався виключно літературою. Таким чином з'явились «Володар світу», «Підводні землероби», «Чудесне око», оповідання із серії «Винаходи професора Вагнера». Друкували їх здебільшого московські видавництва. Проте через деякий час хвороба знову дала про себе знати, і довелося переїхати з дощового Ленінграду до сонячного Києва. Умови життя у Києві виявились кращими, але для творчості виникли перешкоди — рукописи там приймали тільки українською мовою, тому доводилось їх надсилати до Москви чи Ленінграда.

1930 рік виявився для письменника дуже тяжким: від менінгіту померла його шестирічна донька, на рахіт захворіла друга, а через декілька місяців заг...
Слайд № 6

1930 рік виявився для письменника дуже тяжким: від менінгіту померла його шестирічна донька, на рахіт захворіла друга, а через декілька місяців загострилась і його власна хвороба. У результаті, в 1931 році сім'я повернулася до Ленінграда: незнання української мови зробило життя у Києві проблемним. Постійні побутові неприємності заважали писати, та все ж Бєляєв створив у ці роки п'єсу «Алхіміки…», роман «Стрибок у ніщо». Окрім побутових проблем і проблем зі здоров'ям, великі проблеми виникли і з виданням творів: редактори їх безжалісно скорочували, перероблювали. У той час у літературі особливо важливою темою вважали технічний прогрес. Через це повість «Зірка КЕЦ», за спогадами доньки письменника, «була настільки скорочена, що перетворилася… в технічний довідник». Тільки значно пізніше вдалося відновити, а потім і збільшити попередній авторський текст. Творчість Бєляєва певною мірою нерівномірна: ранні твори різняться від пізніших, етичні питання часто виявляються більш захоплюючими за найоригінальніші науково-технічні гіпотези, а романтичний пафос привабливіший за детективний сюжет.

Письменника гостро цікавило питання людської психіки: функціювання мозку, його зв'язку з тілом, з життям душі, духу: «Чи може мозок мислити поза ті...
Слайд № 7

Письменника гостро цікавило питання людської психіки: функціювання мозку, його зв'язку з тілом, з життям душі, духу: «Чи може мозок мислити поза тілом? Чи можлива пересадка мозку? Які наслідки може понести за собою анабіоз і його широке застосування? Чи існують межі у можливості навіювання? У генної інженерії?» Спробі вирішити ці проблеми присвячені романи «Голова професора Доуеля», «Володар світу», «Людина, яка загубила своє обличчя», оповідання «Людина, яка не спить», «Хойті-Тойті». Своєрідним продовженням цих роздумів стали романи-гіпотези, які поміщають людину в різні середовища існування: океан («Людина-амфібія»), повітря («Аріель»). За всіма цими творами — прагнення письменника-інваліда кинути виклик фізичній обмеженості людського духу, гімн необмеженій свободі і надія на те, що подібна свобода робить людину кращою. «Безпідставні фантазії, що відволікають від актуальних задач соціалістичного будівництва», піддавалися різкій критиці з боку влади, що в пізній період творчості примусило Бєляєва до створення творів, в яких головне — список винаходів, відкриттів, технічних досягнень і оспівування комуністичного майбутнього («Підводні землероби», «Під небом Арктики», «Чудове око», тощо). У художньому відношенні ці твори малоцікаві.

Останній роман письменника написаний у 1941 р., — «Аріель». Він перегукується з відомим романом Олександра Гріна «Блискучий світ». Герой роману над...
Слайд № 8

Останній роман письменника написаний у 1941 р., — «Аріель». Він перегукується з відомим романом Олександра Гріна «Блискучий світ». Герой роману наділений здатністю літати без якихось наукових пояснень цього таланту зі сторони автора. Наприкінці життя О. Бєляєв відмовився від технічних і соціальних проблем і віддався романтичному опису людини, що долає «земне тяжіння». Незадовго до війни письменник переніс чергову операцію, тому на пропозицію евакуюватися, коли почалась війна, він відповів відмовою. Місто Пушкін (передмістя Ленінграду), де жив у останні роки О. Бєляєв разом з родиною, окупували німецькі війська. У січні 1942 р. письменник помер від голоду. Дружину і доньку письменника вивезли німці до Польщі, до травня 1945 року вони знаходились у різних таборах Польщі й Австрії. Після закінчення війни їх відправили на заслання до Східного Сибіру, де вони пробули 11 років. Місце захоронення Олександра Бєляєва достовірно не відоме. Пам'ятна стела на Казанському кладовищі міста Пушкін встановлена лише на ймовірній могилі.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»