Жив-був їжачок Колючик. Ось сидить він раз на пеньку і – думає: – Ніхто мене не любить! Ніхто дружньо не поплескає по плечу. Звичайно, я колючий, а як з колючим обійматись? Треба ж мені було так з'явитися на світі! У мене ціла тисяча голок! Ні – дві тисячі, а може навіть три. І всі гострі та небезпечні. Чому я такий? Ось у білки Бели шубка м'яка, пухнаста, і у зайця Ушастика теж. І жодних голок вони не мають. Довго міркував Колючик сам із собою. Жалів себе, думав про свою невеселу колючу частку. Три прозорі сльозинки викотилися з очей. Раптом бачить Колючик за деревами бігає молодий спритний вовк. Ще хвилина – і вовк виявився поруч із їжаком. Вовк каже їжакові: – Привіт, чарівний їжачку! Ти чудово підходиш для моєї вечері. Загалом, я тебе зараз з'їм. Їжак відразу забув про свої ранкові переживання, згорнувся клубком. Ні мордочки, ні лапок, ні вух нічого не видно....















