Іван Якович Антипенко (20 червня 1893 — 4 грудня 1980) — визначний український драматург, прозаїк, фейлетоніст та журналіст.
Біографія
Походження та освіта: Народився в селянській сім'ї в Запорізькій області. У 1913 році був ув'язнений за підпільну діяльність, пізніше воював у Першій світовій війні. Вищу освіту здобув у Київському інституті народної освіти (1919–1922).
Діяльність в Україні: Був членом літературної організації «Плуг» та Спілки письменників. Під час Другої світової війни працював у газеті «Нова Україна» (Харків).
Еміграція: У 1943 році виїхав до Німеччини (Новий Ульм), а в 1949 році переїхав до США. Жив і працював у Філадельфії, де й помер у 1980 році. Похований на цвинтарі Саут-Баунд-Брук.
Псевдоніми: Анатоль Гак, Антоша Ко, Мартин Задека, Добродій Оса.
Творчість
Іван Антипенко був майстром гумору та гострої соціальної сатири.
Драматургія:
«Студенти» (1922) — перша п'єса, що мала успіх у театрі ім. Заньковецької.
«Людина в окулярах» (1922) — твір, який спочатку був заборонений цензурою.
«Родина Пацюків» (1927) та «Робітниця Юля» — популярні вистави в театрах Одеси та Миколаєва.
Гумористичні збірки та проза:
«Лопанські раки» (1926).
«Радіоінваліди» (1927).
«Свиняче сальдо» (1927).
«Тридцять гуморесок» (1930).
Романи «Молода напруга» та «Золоті Ворота».
Мемуари та публіцистика:
В еміграції видав спогади «Від Києва до Дніпрельстану» (1927) та мемуарні нариси про життя в СРСР та за кордоном. Його твори можна знайти в електронній бібліотеці
