Іван Іванович Білик (1930–2012) — видатний український письменник, історичний романіст та перекладач, чиї твори стали знаковими для національного відродження.
Біографія
Походження: Народився 1 березня 1930 року (за іншими даними 17 січня 1929 р.) у смт Градизьк на Полтавщині. Його батько був священиком, репресованим і розстріляним радянською владою перед народженням сина; щоб захистити дитину, мати дала йому своє дівоче прізвище — Білик.
Освіта та кар'єра: Закінчив факультет журналістики Київського університету (1961). Працював у редакціях газет «Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна».
Опала: Після виходу роману «Меч Арея» (1972) Білика піддали цькуванню за «націоналізм», звільнили з роботи та на 3,5 роки позбавили права друкуватися. Щоб вижити, він згодом влаштувався до журналу «Всесвіт» на посаду секретарки-друкарки.
Смерть: Помер 27 листопада 2012 року в Києві.
Творчість
Білик відомий насамперед своїми історичними романами, які пропонували нетрадиційний погляд на історію України-Русі:
«Меч Арея» (1972): Сенсаційний бестселер про V століття, де гунський вождь Аттіла ототожнюється з київським князем Гатилом. Книга була офіційно заборонена та вилучена з бібліотек СРСР, але масово поширювалася «з рук у руки» та видавалася за кордоном.
«Похорон богів» (1986): Роман про період становлення Київської Русі (IX–X ст.).
Трилогія «Скіфи»: Включає романи «Дикі білі коні» (1989), «Цар і раб» (1992) та «Не дратуйте ґрифонів» (1993).
«Золотий Ра» (1989): Вільний переказ «Історії» Геродота, за який автор отримав Шевченківську премію.
«Яр»: Перший роман (написаний 1958 р., виданий лише 2008 р.) про боротьбу українських повстанців.
Переклади: Переклав понад 20 творів болгарських письменників, зокрема А. Гуляшки та Б. Райнова.
Визнання
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1991).
Відзнака «Золотий письменник України» (2012).
На його честь у 2019 році перейменовано вулицю в Києві.
