Іван Якович Франко (1856–1916) належить до тих рідкісних постатей у світовій історії, чия діяльність охоплює практично всі ділянки духовного та суспільного життя народу. Сучасники цілком справедливо називали його «академією в одній особі» та «велетнем думки й праці», оскільки коло його зацікавлень сягало від поетики й теорії перекладу до економічних студій, фольклористики, філософії та практичного державотворення.
Його творчий доробок вражає феноменальною працездатністю: за 40 років активного творчого життя кожних два дні з-під пера письменника виходив новий твір — вірш, оповідання, наукова стаття чи монографія, а щороку у світ з'являлося по 5–6 окремих книжок. Загальна спадщина Каменяра перевищує 100 томів, з яких у радянські часи з ідеологічних міркувань було опубліковано лише 50.
Франко став першим в історії Західної України професійним письменником, який свідомо відмовився від затишної чиновницької чи викладацької кар'єри на користь літературної праці, віддавши всі сили служінню рідній нації. Як зазначав Агатангел Кримський, Франко, подібно до легендарного Данко, розірвав власні груди й вогненним серцем освітив шлях визволення українського народу.


