Майже вся наша багатовікова історія — це боротьба за волю. На зміну одним колонізаторам приходили інші, та кожен намагався не тільки підкорити край, але й знищити будь-які ознаки його національного життя. Заборонялися українські книжки, українська мова, народні звичаї та обряди. Заборонялася навіть пісня, яка, всупереч усім заборонам, продовжувала жити й допомагала народові у найтяжчі часи.
Історичні пісні — це передусім розповідь про трагедію нашої Батьківщини, яка страждала від ворожих нападів.
Зажурилась Україна, що нігде прожити.
Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.
У цій народній пісні образно змальовано горе поневоленого краю. Ще жахливішою є картина людських страждань у пісні "За річкою вогні горять". Спалене село, зарубана стара ненька, дівчина-полонянка — ось наслідки того, як "татари полон ділять". Пісні про напади турків і татар, про битви з ляхами пройняті сумом, болем — вони ніби тужливий плач над усіма загиблими та полоненими.
