Історико-культурний діалог "КРАВАТКА - ЯК СИМВОЛ ЧАСІВ І НАРОДІВ"

Опис документу:
В бесідах про діловий чоловічий костюм ми завжди згадуємо краватку. Тут є підказка про: - походження слова "галстук" та слова "краватка"; - пояснення чому краватку називають мотузком на шиї. В додатках цікаві ілюстрації.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

КРАВАТКА - ЯК СИМВОЛ ЧАСІВ І НАРОДІВ

1.1. Історія краватки

Той вигляд краватки, що носять зараз, з'явився лише на рубежі дев'ятнадцятого і двадцятого століть. Але, насправді, його історія іде своїми коренями глибоко в минуле.

Слово „ГАЛСТУК” походить від німецького слова Halstuch-шийна хустка, з якого він і виник. А з'явилися найперші краватки ще в Древньому Китаї. У 1974 році археологи знайшли поховання, що відноситься до часів правління китайського імператора Ши Хуан Ци (близько 220 р. до н.е..). У його гробниці були знайдені 7500 фігур воїнів з теракоти („теракотова армія”) з пов'язками у формі краватки на шиї (додаток 1).

Поява в Древньому Римі шийних хусток, ознаменувала початок епохи краваток у сучасному розумінні цього слова. Легіонери носили „фокале” — краватку-шарф, що захищає від холоду. На колоні імператора Марка Ульпія Траяна (53—117; римський імператор з 98 року), спорудженої на честь його перемог у 113 році н.е., можна нарахувати 2500 фігур римських воїнів у збруї. На шиї в більшості з них — зав'язані вузлом хустки-краватки.

Події, важливі для поширення краватки мали місце під час Тридцятирічної війни (1618 - 1648). Найманці хорвати, чи, як їх називали в Європі, кроати, носили на шиї хустки, що нагадували римські „фокалес”: хустки надовго ввійшли в європейську моду. Хорвати носили на шиях хустки, прикрашені дрібними і великими кистями, кінці яких були зав'язані розеткою і не без добірності звисали на груди.

Із середини сімнадцятого століття у Франції, при дворі короля Сонце Людовика XIV, носили так названі „краватьє”. Це були дорогі хустки з венеціанських чи фламандських мережив. Оскільки мережива завозили у Францію із-за кордону, вони були дуже дорогі. У Людовика XIV був навіть спеціальний постачальник „краватьє”. „Король-сонце” зробив краватку знаком приналежності до дворянства, а себе самого проголосив родоначальником сучасної моди на краватки.

У XVIII столітті з'явилося жабо - мереживна косинка (додаток 4,5), що лежить на грудях, - яка згодом перейшла в жіночу моду. Першою жінкою, що надягла краватку, була фаворитка Людовика XIV Луїза Лавальєр. Вона зав'язувала шийні хустки у формі метелика. Цей вузол у її честь стали називати „лавальєр”. Він використовується дотепер — з різними варіаціями.

І знову військові події вплинули на трансформацію шийної хустки: у 1692 році під час війни за іспанський трон армія Людовика XIV була раптово атакована полком англійців під Стейнкерком, село у нинішній бельгійській провінції Ену.
Захопленим зненацька французьким офіцерам явно ніколи було зав'язувати шийні хустки по всіх складних правилах військової моди, і вони просто обмотали ними шию, зав'язавши його простим вузлом і заткнувши вільні кінці в петлю для ґудзика в мундирі.

На багатьох картинах того часу зображені модно одягнені добродії у фраках з „стейнкерком” на шиї.

Приблизно 100 років потому в часи французької революції змінились деякі старомодні краваткові вузли. „Лавальер” зник. Тодішні модники носили величезні крохмальні хустки з мусліну, котрі обмотували навколо шиї декілька разів. Французи носили широкі хустки з білої матерії. Революціонери в знак протесту проти білих хусток стали носити чорну краватку („чорний,  як прокляття”). При цьому підборіддя мимоволі було піднято (додаток 5), що додавало власнику хустки франтуватий-гордовитий вид. У Франції ці величезні хустки називали „енкруаябль”, що означає „неймовірний”, а в Англії – „скатеркова мода”. Щоб носити енкруаябль, була потрібна визначена вправність. У Парижі були навіть популярні приватні уроки, на яких навчали мистецтву пов'язувати і носити ці хустки. З'явилося навіть кілька підручників з корисними порадами. Автором одного з них був... Оноре де Бальзак, знаменитий французький письменник. Йому належать наступні слова: „Чоловік коштує того ж, що і його краватка, краватка, — це він сам, краваткою він прикриває свою сутність, у краватці виявляється його дух”. Автори підручників затверджували, що у виборі краватки і способі його зав'язування повинна виявлятися особливість особистості чоловіка так само виразно, як колись у складках античного одягу. Краватка генія, на думку спеціалістів, повинна була мати „геніальний розмах”, а пересічну людину можна було відразу впізнати по „краватці без фантазії” (додаток 12). Лорд Джордж Бранен Бруммель (1778 - 1810), один з таких модників, денді, щодня витрачав на свій туалет до шести годин. Вдячний об'єкт для карикатуристів свого часу (додаток 7).

Шийна хустка стала культовим аксесуаром до 1830 року. Різні способи зав'язування шийної хустки одержували самі фантастичні назви: „а ля Байрон”, „примо темпо”, „по-ірландськи”, „по-східному”.

70-і роки XIX століття - час появи готових краваток. Це краватки - самов'язи, що пов'язуються вузлом, і пластрони - широкі краватки зі складками. В останній третині XIX століття з висячих кінців шийної хустки виникає, нарешті, краватка в сучасному вигляді, що залишається недоторканною у чоловічій моді і сьогодні. Сучасний тип довгої, зав'язаної попереду краватки ввійшов у моду близько 1860 року, коли на зміну стоячому коміру прийшов відкладний.

Усе більше значення здобувала, і відома за назвою „пластрон” - хустка, що обв'язувалася навколо шиї, зав'язувалась на грудях вузлом і заколювалась декоративною шпилькою. Англійський варіант „пластрона” — „ескот” одержав свою назву по імені знаменитого іподрому поблизу міста Віндзор.

Іноді, ще і зараз „аскот” чи „пластрон” носять з жакетом на офіційних прийомах (тобто з коротким однобортним сюртуком).

Близько 1860 року вийшов з моди стоячий комір, придбала популярність довга, зав'язана спереду краватка. В Англії таку краватку першими почали носити аристократи, що приймали участь у кінних змаганнях, вона одержала назву, яка означає „екіпаж четвірки коней”. І у Франції назва цієї краватки відноситься до спортивного середовища, тут її назвали „регата”, ця назва народилася в яхт-клубах.

Вважається, що один молодий спортсмен, не маючи великого запасу часу для метушні з краваткою, розрізав її позаду, а потім пришив до неї петельку і ґудзичок, щоб одягти знову. Новий фасон краватки прижився, і зараз такі краватки є невід'ємною частиною форменого одягу.

За декілька десятиліть у європейську моду ввійшов відкидний комір, а разом з ним і прототип сучасної краватки - довгий, гладкий і вузький, до того ж різних кольорів.

На початку 19 ст. метеликом називалася шийна хустка, кінці якої зав'язувалися метеликом (по-французькому a la papillon). Свій сучасний вигляд краватка-метелик придбала після постановки опери Дж. Пучині „Чіо-чіо-сан” або „Мадам Батерфляй”, коли на всіх музикантах оркестру була краватка, зав'язана метеликом.

У 1924 році усім варіантом шийних хусток і шарфів було сказане остаточне „ні”: американський підприємець Джессі Лангсдорф запатентував „ідеальну краватку”. Така краватка шилася — і шиється дотепер — із трьох частин, скроєних по косій. Наслідком цього патенту стало повсюдне витиснення поперечних краваток і стандартизація довгих краваток у смужку, косу чи клітку „пей-слейз”. Ці малюнки стали основою для англійських клубних і коледжів-краваток, що дозволяють своїм власникам таким простим способом повідомляти про їхню приналежність.

У 20 столітті дизайн краватки багато разів мінявся.

У 60-і роки були популярні вузькі шкіряні і в’язані краватки, у 70-і роки бал правили буйні фарби широких краваток. У сучасній моді немає чітких правил, що визначають колір, малюнок, форму і довжину краватки. Критерієм для її підбора служить тільки стиль і колір одягу, а також смак власника. Можна вибрати краватку в класичну смужку чи з нестаріючим пейслійским візерунком, а можна вибрати візерунок, що імітує плями від піци чи супу. Відношення сучасних чоловіків до краватки різне. Деякі цінують краватку за те, що вона дає можливість підкреслити власну індивідуальність, багато хто вважає її неминучим злом, інші називають „зашморгом” і намагаються позбутися від неї при першому зручному випадку.

У перші післявоєнні роки костюми були лише темними і чорними. Потім хтось винайшов жахливі сріблисті краватки. Наприкінці 50-х років нахлинуло тaк назване „поло” із шовкового трикотажу. Деякі відчувають до нього слабкість і донині.

З ростом кількості вільного часу наступили, зрозуміло, і зміни в моді: вона стала менш обмеженною, більш зручною, менш претензійною і більш доступною. Зрозуміло, поза службою й офіційними прийомами.

Перед першою і другою світовими війнами модники могли виділитися з юрби лише за допомогою деяких нюансів. Краватка була першою і, ймовірно, єдиною можливістю чоловіка додати трохи життєрадісної строкатості до скромних темних кольорів, котрі диктувало модне законодавство.

Краватки дотепер не утомлюються дивувати своїх шанувальників і навіть б'ють рекорди! У 2003 році в хорватському місті Пула була зшита краватка довжиною 700 метрів! Нею обв'язали місцеву визначну пам'ятку — величезний давньоримський цирк. Це удалося зробити тільки за допомогою скелелазів, а розправляти краватку викликалися сотні добровольців.

1.2. Краватка символ нашої Батьківщини

Повернемося до історії і символів нашої Батьківщини. Багато хто пам'ятає про такий яскравий і архі-важливий політичний атрибут, як піонерська краватка. Було прийнято витлумачувати символи й атрибути юних ленінців строго відповідно до духу часу. Про піонерську краватку ми можемо прочитати наступне: „Червона піонерська краватка – частка Червоного прапора. Три його кінці означають революційну єдність трьох поколінь – комуністів, комсомольців і піонерів”.

Спочатку піонерська краватка не зав'язувалася вузлом, а два кінці його скріплювалися овальним значком-затиском. Це значок кінця 30-х років, з дуже дивним по своїй художній композиції зображенням: перевернутими „догори ногами” схрещеними серпом і молотом, і складеним стосом дров, що палає полум'ям, яке складається з трьох червоних мов. Тримовне полум'я символізувало непорушність зв'язку трьох поколінь будівельників комуністичного суспільства. Звичайно, на значку був присутній і девіз піонерської організації: „Завжди готовий!”. Пізніше краватка зав'язувалася вузлом.

1.3. І ще раз про вузли

Існує ще одне символічне, хоч і малоприємне, лиховісне, трактування краватки. У розквіт морського піратства, у часи Вільяма Кідда існувала в середовищі піратів розхожа фраза – „англійська краватка”. Що означало не що інше, як шибеницю. Колишній шотландський капітан, згодом знаменитий пірат Вільям Кідд саме приміряв на собі подібну „краватку” у 1701 році в Лондоні.

Причому мотузка сама по собі могла означати як неволю, так і самозречення, піднесення – останнє пов'язане з ідеєю про мотузку, протягнену від землі до небес. У індуському містицизмі мотузка – символ внутрішнього шляху до духовного просвітління.

В епоху Середньовіччя грішники, котрі розкаялись, носили мотузку на шиї, як знак смиренності і каяття.

Мотузка, зав'язана у вузол в обрядах масонів, символізувала союз. Масонство як політична корпорація здавна прагнула не користатися письмовими документами, інструкціями, а намагається прибігати до символічних знаків, натяків, зрозумілих лише посвяченим. Звідси велика кількість різноманітних предметів, що мають своє символічне значення в масонів. Тому мотузка, зав'язана у вузол (так називаний „кафинський вузол” – прикраса з золотого шнура), символізує нерозривну єдність усіх масонів світу. У Червоному масонстві мотузкова петля і смолоскипи символізували боротьбу проти ворогів Суспільства масонів і помста за репресії проти масонів.

У мистецтві мотузкова петля – атрибут Немезиди, богині розплати, і Святого Андрія, що був прив'язаний до хреста.

Повертаючись до краватки, як до прикраси, можна сказати, що іншого такого, настільки незвичайного символу і популярного предмета одягу, як краватка, не було.

Доповнимо ще, що така оригінальна краватка, як метелик найчастіше використовується в спортивному одязі, в урочистих вечірніх і концертних костюмах. Особливу популярність одержав метелик „а ля Ліптон”, названа по імені англійського чайного короля. Покрій краватки і колорит залежить від форми коміра і силуету одягу або високої застібки, і міняється разом зі зміною моди в одязі. Форма вузлів також пристосовується до цих змін. Серед безлічі зразків краваток, від класичних до спортивних, знавці вміють точно вибрати той, котрий відповідає сучасній моді і доречний для даного випадку.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 2

Антуан Жан Гро, Молодий Наполеон. Лувр, Париж.

Додаток 3

Жак-Луи Давид, Барер - проти громадянина Капе (4 січня 1793року). Гравюра

Аделаїда Лабій-Гіяр, Максимил’єн Марія Ізидор де Робесп’єр. На Робесп’єрі парик і фрак, котрий прикрашають білі жабо та білі манжети.

Додаток 4

Франсиско де Гойя, Маркіз Кабаллеро. Угорський національний музей образотворчого мистецтва, Будапешт. Жабо іспанського дворянина зроблено з тонкого мережива і прикрите вишитим золотом жилетом і фраком.

Додаток 5

Абрахам вам ден Темпель. Сімейний портрет. Близько 1660 р. Ермітаж, Санкт-Перербург. Жабо голландських дворян зроблено із широких білих смужок та матерії мережива і закриває виріз жилета.

Невідомий майстер, Любов на продаж. Гравюра, близько 1793 р. Шийні хустки в чоловічій моді того часу стали красномовним вираженням бунтарських політичних поглядів.

Додаток 6

Вацлав Побуда, Неймовірні і чудесні. Літографія. Характерною деталлю французьких денді, яких називали «неймовірні», була широка шийна хустка, що майже закриває рот.

Пелтро Вільям Томкінс, Приміряння туфель. Англійська мода. Гравюра по картині Чарльза Енселла. До фрака і перуки в стилі рококо надівається мереживне жабо, штани до колін і білі панчохи.

Додаток 7

Невідомий майстер, Гайд-парк. Французька гравюра на міді. Тут зображені модні в той час жабо і коміри.

Жан Огюст Домінік Енгр, М. Кордьє (фрагмент). Лувр, Париж, фрак у стилі ампір доповнений коміром «фатерморд» із твердими накрохмаленими куточками.

Додаток 8

З модного журналу. Шийна хустка стала великим культом близько 1830 року; різні способи зав'язування шийної хустки одержували самі фантастичні назви, наприклад: а ля Байрон, примо темпо, по-ірландськи, східний, по-східному і т.д.

«Пті Кур’є де Дам» (Petit Соиrrіеrdеs Dames), 1838 р. До фрака і сюртука в 40-і роки, замість жабо, носять пластрон (ліворуч), колір якого відповідає кольору костюма або його доповнює.

Додаток 9

«Пті Кур’є де Дам», 1837 р. Вечірній фрак (у середині) доповнює чорна шийна хустка; чоловічий одяг для прогулянок складається із сюртука, картатих штанів і пластрона.

Ескіз костюмів з «Театерцайтунг» (Theaterzeitung), 1831. Чоловік у вечірньому фраку і квітчастому жилеті із широкою шийною хусткою, що закриває горло. Дамське плаття з рукавами ліхтариком прикрашає шарф, вільно зав'язаний навколо шиї.

Додаток 10

Ескіз костюму з «Театерцайтунг», 1831 р. На чоловіку в рединготі краватка з короткими кінцями, зав'язана навколо шиї два рази; на шнурку висить монокль.

Ескіз костюмів з «Театерцайтунг», 1842. До вечірнього фрака носять білу шийну хустку чи пластрон. У дамському платті оголені плечі, через плече накинутий шарф.

Додаток 11

Доменіко Морелі, Портрет художника Челінтано. Фрак з білим жилетом доповнює чорна, зав'язана на бант краватка і циліндр.

Ежен Делакруа, Автопортрет. Лувр, Париж. Художник зобразив себе з вусиками, у фраку з оксамитним коміром і при краватці з невеликим вузлом, два рази зав'язаним навколо шиї.

Додаток 12

Шам (Амеде де Ноє), «Нахабна» краватка. Краватки з гострими, накрохмаленими кінцями часто були мішенню глузувань і об'єктом карикатур.

Едуард Мане, Балкон. Лувр, Париж. Двобортний піджак, що на рубежі сторіч витісняє фрак, доповнений краваткою з опущеними кінцями.

21

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»