Благодійництво завжди було притаманне українцям в силу їх ментальності. Якщо у древній Спарті дитина народжувалася хворою або калікою (чи ставала калікою пізніше – внаслідок хвороби чи нещасного випадку), її просто скидали зі скелі. І це вважалось гуманним. Таке відношення до знедолених верств населення спостерігалось і в колишньому СРСР. Достатньо згадати, як після Другої світової війни скалічених солдатів відправляли в спеціальний госпіталь на острові Валаам, щоб вони своїм виглядом не потворили картину розвиненого соціалізму. Українська ментальність інша: кожного хворого чи покаліченого українці не вважають меншовартісним. Їх підтримують, за ними доглядають, надаючи можливості не лише для задовільнення базових фізичних потреб, а й для професійної та творчої реалізації. Людей з розумовими порушеннями розвитку в Україні завжди називали блаженними та відносились як до напівсвятих. Суспільство докладало чималих зусиль, щоб соціалізувати бідних, хворих, сиріт тощо.
Тож в даному матеріалі оглядово розглянемо історію формування благодійницької діяльності в Україні від стародавніх часів до корпоративної благодійності сьогодення, визначимо ключові періоди розвитку благодійництва, виокремимо найвизначніші благодійницькі події, досягнення і статистичні дані, а також прізвища благодійників.
