сторичний процес відтворюється не тільки у великій кількості науко‑ вих праць, але й у народній свідомості. При цьому народ володіє своєрід‑ ною та унікальною формою осмислення історичних фактів, недоступною для професійних істориків, — анекдотом, підробити який просто немож‑ ливо. Цей жанр є втіленням певної естетики, крізь призму якої виявляєть‑ ся незвичайний ракурс, коли сутність людини, історичних подій, суспіль‑ но значущих явищ розкривається в комедійному плані. Можна сказати, що це змістовна форма народної філософії. Анекдот фіксує ту інтерпрета‑ цію історичних подій, яка не могла бути відображена в офіційних доку‑ ментах. Звідси творення та поширення історичних анекдотів перебуває у прямому зв’язку з цензурою: чим меншою є сфера забороненого, тим вужчою є тематика анекдотів й сфера їх поширення. Анекдот, з одного бо‑ ку, — це фіксація життя, а з іншого — типізація одиничного, нанизування сюжетного. Іншими словами, анекдот — це образ, що синтезує суспільні суперечності епохи, за якої він виникає
















