До ЗНО з БІОЛОГІЇ залишилося:
0
5
міс.
3
0
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Інтегрований підхід у викладанні художньої культури, музичного мистецтва та гурткової роботи на основі мистецьких явищ

Опис документу:
Розвиток творчості – важливий психолого-педагогічний момент, коли виховання, навчання і розвиток проявляються в своїй цілісності. Відчуття пошуку відкриття є тією рушійною силою, яка надихає учня творити. Радість, яка при цьому супроводжує дитину, породжує успіх у подоланні труднощів. Відомо, що навіть маленька перемога над собою робить людину сильнішою. Саме це – шлях до виховання волі, до утвердження особистого «Я», до формування і розвитку творчої особистості.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Дівичківське навчально-виховне обєднання

«Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів –

заклад дошкільної освіти»

Інтегрований підхід у викладанні художньої культури, музичного мистецтва та гурткової роботи

на основі мистецьких явищ

Автор: Сумченко Оксана Миколаївна

заступник директора з виховної роботи

Дівичківського НВО

«ЗЗСО І-ІІІ ступенів – ЗДО»

Переяслав-Хмельницького району

Київської області

2018

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

ШКОЛЯРІВ..………..…………………………………………………………...........6

1.1 Вікові особливості формування особистості школярів.................................6

1.2 Особливості психічного розвитку школярів…………….............................19

1.3 Технологія формування та розвитку творчої особистості учня……..……….25

1.4. Технологія колективного творчого виховання………………………………..35

1.5. Вимоги до особистості педагога…………………………………………….. 44

1.6. Розвиток творчих здібностей учнів під час проведення виховних справ…46

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО – ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ.........................................................51

2.1.Методика використання виховних справ мислення серед природи за

В.О.Сухомлинським..............................................................................................51

2.2. Виховні години мислення…………………………………………………… 54
РОЗДІЛ ІІІ. УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

УЧНІВ………………………….............................................................................58

ВИСНОВКИ....................... .............................. ...................................................60

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................ .............................. .....64

ДОДАТКИ …………………………………………………………………………...66

ВСТУП

«Ти можеш!»- повинен нагадувати вчитель учню.

«Він може!» - повинен нагадувати колектив.

«Я можу!» - повинен повірити в себе учень.

В.Ф.Шаталов

XXI століття – це час переходу до високотехнічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури нації набувають вирішального значення. Тому сучасна школа, як соціально-педагогічна система, повинна забезпечити освітні результати, які б відповідали цілям розвитку особистості й сучасним вимогам суспільства. Щоб гідно жити, особистість повинна бути компетентною в різних сферах діяльності. Вплив школи допомагає дитині осмислити життєві завдання та плани, побачити нові завдання й проблеми, навчає їх вирішувати. Національна доктрина розвитку освіти в Україні ставить завданням виховання школярів як активних громадян України.

Діти мають навчитися жити в демократичному суспільстві, отримати в школі комплекс знань і набути навичок, притаманних демократичному суспільству (повага до загальнолюдських цінностей, переконаність у пріоритетах прав особи, толерантність, уміння критично мислити, грамотно формулювати свою точку зору і аргументовано відстоювати її, бути патріотом). Тому першочергове завдання школи педагогічний колектив вбачає в тому, щоб всебічно вивчити кожну особистість, оцінити всі її можливості й набутий досвід на даному етапі розвитку. Тільки особистість, яка здатна реалізувати себе в житті, зможе відчути всі кольори і смаки життя, відтворити і передати їх наступним поколінням, будувати гармонійне й повноцінне суспільство.

Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Посилюється увага до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявити їх.

Незважаючи на те, що проблема розвитку творчості в учнів досліджується давно, багато питань залишається невирішеними. Як і раніше, більшість навчального часу відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності, значна частина завдань у підручниках має також відтворювальний характер. Тому актуальним на сьогодні є використання в практиці роботи школи « Технології формування творчої особистості », ґрунтуючись на основні положення даної технології, на теоретичні розробки вчених – педагогів В.І.Андрєєва, Ю.К.Богоявленської, Р.М.Грабовської, Н.В.Кузьміної, Я.О.Пономарьова, які досліджували проблему творчості.

«Творчі здібності - продукт саморуху, самостійного розв’язання задач і питань, самостійного розкриття закономірностей і зв’язків між предметами і явищами… Це продукт розвитку, причому розвитку вільного, за якого інтерес, захоплення і пристрасть-головні рушійні сили».

Л.Виготський зазначає, що творчість має місце не лише там де створюється щось абсолютно нове, а й там, де вноситься своє розуміння, щось по своєму відтворюється, змінюється, ґрунтується вже створене. Тож якщо є творчий процес, буде у свій час результат. Творча людина його обов’язково досягне.

Розвиток здібностей – це складний процес, який має свої особливості на кожному віковому етапі. Крім того, даний процес тісно пов'язаний із розвитком інтересів дитини, самооцінкою особистості у тій чи іншій діяльності, а також залежить від багатьох соціальних умов. До їх числа варто віднести особливості виховання, потрібно враховувати особливості системи освіти і т.д.

Гуманістичний принцип є одним із основних теоретичних положень освіти. Ефективним способом його реалізації, на думку В.Сухомлинського, Л.Занкової, О.Савченко, Ш.Амонашвілі є орієнтація навчально-виховного процесу на розвиток творчих здібностей особистості. Саме тому система освіти України зорієнтована на формування активної творчої особистості.
Актуальність теми дослідження. Проблеми розвитку особистості школяра належить до найважливіших проблем педагогіки і психології, оскільки постійне збагачення та диференціація наукового знання, посилення інформатизації суспільства зумовлює необхідність формування таких особистісних характеристик учнів, як ініціативність, здатність до самостійної постановки цілей, впевненість у собі і вимагає створення у навчальному закладі сприятливих умов для особистісного зростання творчої особистості.

Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчально-виховному процесі та позашкільній діяльності – зробити їх сферою самоствердження особистості. Особистісно-стверджувальна ситуація це та, яка актуалізує сили особистості, спонукає її до активності і творчості, формує потребу у саморозвитку і самовдосконаленні.

Оскільки особистісно-орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєдіяльності, – завдання формування і розвитку особистості має вирішуватись комплексно із залученням найрізноманітніших засобів навчання і виховання.Проблема формування творчої особистості в навчанні завжди була однією з центральних у вітчизняній і зарубіжній педагогіці та психології (В. Андрєєв, Г. Альтшуллер, Г. Балл, Г. Буш, Є. Варламова, Є. Заїка, О. Кучерявий, М. Левінов, І. Лернер, М. Сергєєв, Є. Телєгіна, Г. Щукіна, Л. Фрідман та інші).

Об’єкт дослідження – технологія формування творчої особистості школяра та колективного творчого виховання.

Предмет – суть, завдання, умови реалізації технології формування творчості школяра та колективного творчого виховання.

Мета дослідження: виявити оптимальні умови формування творчої особистості школяра. Завдання дослідження:

  1. Проаналізувати психолого – педагогічну літературу, що присвячена даній проблемі.

  2. Виявити основні педагогічні умови формування особистості учня.

  3. Проаналізувати роль учнів у навчально-виховному процесі.

  4. Розробити методику та експериментальним шляхом перевірити її ефективність.Дана робота базується на використанні наступних методів: аналізу, синтезу,порівняння, індукції, дедукції, узагальнення тощо.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

ШКОЛЯРІВ.

    1. Вікові особливості формування особистості школярів.

Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи та невдачі в учінні, взаємини в колективі, читання книг, перегляд фільмів, мультфільмів, участь в іграх, конкурсах)

Загалом для молодших школярів характерний бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість) трапляються як розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити.

У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формування малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. Для першокласників характерне переоцінювання власних моральних якостей та недооцінювання їх у своїх однолітків. З віком діти стають більш самокритичними.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов'язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків. Відкриваються можливості розвитку дитини як суб'єкта вольової поведінки, здатного довільного регулювати власні психічні процеси та поведінку. У дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість.

Характерологічні особливості. Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Психологічна перебудова, пов'язана із вступом дитини у школу.

Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються саме в молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених спрямована на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резерві дозволить більш успішніше готувати дітей до подальшої учбової і трудової діяльності. Найбільш характерна риса періоду від 6 до 10 років полягає у тому, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує у собі риси дошкільного дитинства і школяра (Чуприкова Н.И., 1994; см. аннотацию).

Початок шкільного життя - це початок особливої учбової діяльності, яка вимагає від дитини і значного розумового напруження, і великої фізичної виносливості. Як показують дослідження, складність учбової діяльності і незвичність переживань часто викликають нові, неочікувані властивості, наприклад, гальмівну реакцію у рухливих і збудливих дітей і, навпаки, роблять збудливими спокійних і врівноважених. Чому це відбувається ?

Як тільки дитина переступила поріг класу, вона стала школярем. З цього часу гра поступово втрачає провідну роль у її житті, хоча і продовжує займати у ньому важливе місце. Змінюється зміст життя дитини. У дитячому садочку увесь день був заповнений цікавою і захоплюючою діяльністю (більше малювали, гралися, вільно вибирали гру та товаришів). Зміст шкільного життя на перших порах є дуже одноманітним.

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя.

Якими є ці труднощі ?

Найчастіше зустрічають три види труднощів.

Перший пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму (потрібно вранці вставати, неможна пропускати занять, на уроках потрібно сидіти спокійно, потрібно виконувати домашні завдання, виконувати шкільні правила, слідкувати за чистотою зошитів і книжок, наявністю шкільних приналежностей). Без виробленої звички у дитини виявляється надмірна втома, зриви у навчальній роботі, пропуск режимних моментів. Тому вчителю і батькам потрібно зрозуміло і чітко виражати нові вимоги до життя дитини, потрібно контролювати їх виконання, використовувати заохочення і враховувати індивідуальні особливості дитини.

Другий тип труднощів випливає із характеру взаємовідносин із вчителем, із товаришами з класу, у сім'ї. Для дитини, яка відвідувала дитячий садок, вихователька була найближчою після мами людиною, її заступником впродовж цілого дня. Звичайно, взаємовідносини з нею відрізнялися більшою розкутістю, сердечністю, у порівнянні з вчителем. Не зважаючи на доброту, вчитель виступає як авторитетний і строгий наставник, який висуває певні правила поведінки і не дозволяє відхилятися від них. Досвідчений вчитель висуває однакові вимоги до усіх дітей, при цьому уважно спостерігає за індивідуальними особливостями виконання цих вимог різними дітьми. Тоді він зможе слабших заохочувати за працьовитість, сильних присадити за надмірну самовпевненість.

Часто першокласник розгублюється у новому оточенні, не одразу може познайомитись з дітьми, почувається самотнім. Важлива мета виховної роботи в перші місяці перебування дитини в школі - привити відчуття того, що клас, школа - це не чужа їй група людей, а доброзичливий і чутливий колектив однолітків, молодших і старших товаришів.

Із вступом в школу змінюється становище дитини. Прийшовши в школу, діти виявились найменшими і втратили зайняту у дитячому садочку позицію.

Змінюється становище дитини у сім'ї: з'являються нові обов'язки, нові права (наприклад, школяру потрібно відвести місце і час для виконання домашніх завдань, потрібно рахуватись з його режимом дня.

Третій тип труднощів впливає на дитину наступним чином. Багато першокласників починають відчувати в середині навчального року. Спочатку вони із радістю бігали в школу задовго до початку занять, гордились оцінками. З мірою звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає і початкова тяга до навчання, в результаті наступає апатія, байдужість.

Найбільш правильний спосіб попередити “насиченість” учінням, на думку психологів, полягає в тому, щоб діти отримали на уроках достатньо складні навчально-пізнавальні задачі, стикалися із проблемними ситуаціями, вихід з яких вимагає оволодіння відповідними поняттями.

Постановка перед дітьми системи завдань, які вимагають активного пошуку шляхів і засобів їх вирішення, із самого початку вводить першокласника у сферу інтелектуальних пошуків, відкриває перед ними необхідність обмовлення знайдених способів дій на основі розгорнутих міркувань і умовисновків.

На період молодшого шкільного віку припадає криза 7 років, яка пов'язана з усвідомленням дитиною свого місця в світі суспільних відносин. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції - позиції школяра, пов'язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими учбової роботи. Як вважає Л.І.Божович, криза 7 років - це період народження соціального “Я” дитини. Зміна самосвідомості приводить до переоцінки цінностей. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Все, що має відношення до учбової діяльності (зокрема, оцінки), виявляється цінним, те, що має відношення до гри - менш важливим.

Основними новоутвореннями цього періоду є:

1. Довільність психічних функцій (увага, запам'ятовування), вміння свідомо ставити мету, шукати засоби її досягнення, долати труднощі.

2. Розвиток внутрішнього плану дій (у процесі навчання формується здатність до виконання дій про себе, дитина планує, намічає перспективи); розвиток рефлексії: вміння ніби збоку розглядати себе, оцінювати результати дій. Рефлексія лежить в основі самооцінки.

3. О.М.Леонтьєв виокремлює зміну мотивів діяльності (не заради оцінки, а тому, що цікаво. Оцінка поступається місцем інтересу.

Таким чином, з приходом до школи у дитини відбувається суттєва психологічна перебудова. Як будь - який перехідний період, цей вік багатий прихованими можливостями розвитку, які вчитель початкових класів має вміти вчасно підмітити та підтримати дитину. Тому важливе завдання курсу вікової і педагогічної психології - навчити цьому сьогоднішніх студентів.

Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи та невдачі в учінні, взаємини в колективі, читання книг, перегляд фільмів, мультфільмів, участь в іграх, конкурсах).

Загалом для молодших школярів характерний бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість) трапляються як розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити.

У наш час дуже актуальна проблема різнобічного виховання людини вже на самому початку її шляху, у дитинстві, виховання людини, у якій би гармонійно розвивалися емоційний і раціональний початок. Втрати в естетичному вихованні збіднюють внутрішній світ людини. Не знаючи справжніх цінностей, діти легко приймають цінності брехливі, мнимі.

Основною метою освіти є підготовка підростаючого покоління до майбутнього. Творчість - це той шлях, що може ефективно реалізувати цю мету. Показником творчого розвитку є творча обдарованість або креативність. Поняттям "творчі здібності" в психологічних дослідженнях позначають комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійному висуванню проблем, генеруванню великої кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх рішенню. Необхідно розглядати розвитку та формування творчих здібностей як процес і комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, властивим багатьом особистостям.

Дітям молодшого шкільного віку споконвічно притаманна талановитість. Початковий період навчання вважається найважливішим у прилученні до прекрасного. Початковий період шкільного життя займає віковий діапазон від 6-7 до 10-11 років (1-4 класи). У молодшому шкільному віці діти мають у своєму розпорядженні значні резерви розвитку. Їхнє виявлення й ефективне використання - одна з головних задач вікової і педагогічної психології.

З приходом дитини в школу під впливом навчання починається перебудова всіх її свідомих процесів, придбання нею якостей, властивих дорослим людям, оскільки діти включаються в нові для них види діяльності і систему міжособистісних відносин. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів дитини стають їхня довільність, продуктивність і стійкість.

Для того, щоб уміло використовувати наявні в дитини резерви, необхідно якнайшвидше адаптувати дітей до роботи в школі і вдома, навчити їх учитися, бути уважним. До приходу до школи у дитини повинний бути досить розвинутий самоконтроль, трудові уміння і навички, уміння спілкуватися з людьми, рольове поводження.

У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (увага, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких зв'язана з приходом у школу. З "натуральних" ці процеси до кінця молодшого шкільного віку повинні стати "культурними", тобто перетворитися у вищі психічні функції, довільні й опосередковані.

У початковий період навчальної роботи з дітьми потрібно, насамперед, спиратися на ті сторони пізнавальних процесів, які у них найбільш розвинуті, незабуваючи, про необхідність рівнобіжного удосконалювання інших.

Увага дітей до моменту приходу в школу повинна стати довільною і мати потрібний обсяг, стійкість, розподіл. Оскільки труднощі, з якими на практиці зіштовхуються діти на початку навчання в школі, зв'язані саме з недостатністю розвитку уваги, про її удосконалення необхідно піклуватися в першу чергу, готуючи дошкільника до навчання. Увага в молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо в початкових класах, сильною і конкуруючої з довільною залишається мимовільна увага дітей. Обсяг і стійкість і концентрація довільної уваги до третього класу школи в дітей майже такі ж, як і в дорослої людини. Молодші школярі можуть переходити з одного виду діяльності до іншого без особливих складнощів і внутрішніх зусиль.

У дитини може домінувати один з типів сприйняття навколишньої дійсності: практичний, образний чи логічний.

Розвиненість сприйняття виявляється в його вибірковості, свідомості, предметності і високому рівні сформованості перцептивних дій. Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку є досить гарною. Пам'ять поступово стає довільною, освоюється мнемотехніка. З 6 до14 років у них активно розвивається механічна пам'ять на незв'язані логічні одиниці інформації. Чим старше стає молодший школяр, тим більше в нього переваг запам'ятовування осмисленого матеріалу над безглуздим.

Ще більше значення, ніж пам'ять, для навченості дітей має мислення. При вступі у школу воно повинне бути розвинуте і представлене у всіх трьох основних формах: наочно-діючій, наочно-образній і словесно-логічній. Однак на практиці ми нерідко зіштовхуємося із ситуацією, коли, володіючи здатністю добре вирішувати задачі в наглядно-діючому плані, дитина важко справляється з ними, коли ці задачі представлені в образній або словесно-логічній формі. Буває і навпаки: дитина сносно може вести міркування, мати багате уявлення, образну пам'ять, але не може успішно вирішувати практичні задачі через недостатню розвиненість рухових умінь і навичок.

За перші три-чотири роки навчання в школі прогрес у розумовому розвитку дітей буває досить помітним. Від домінування наочно-діючого і елементарного способів мислення, від допонятійного рівня розвитку і бідного логікою міркування школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок цього віку пов'язаний, якщо скористатися термінологією Ж. Піаже і Л.С. Виготського, з домінуванням доопераціонального мислення, а кінець - з перевагою операціонального мислення в поняттях. У цьому ж віці досить добре розкриваються загальні і спеціальні здібності дітей, що дозволяють судити про їхню обдарованість та розвиненість творчих здібностей.

   Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.
  
Підлітковий вік — період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов'язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, що передує статевому дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.
   На першій стадії розвитку активізується діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній розвиток кровоносної та м'язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється
, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка. 
Неправильна поза під час сидіння за партою або за столом призводить до порушення дихання й кровообігу. А це може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.  
Формуються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій активності дітей, що проявляються у підвищеній збуджуваності, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.
   В останні десятиліття XX
 ст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат.acceleration — прискорення). Вона виявляється в тому, що характерні для підліткового віку анатомофізіологічні зміни в організмі виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що акселерацію треба розуміти не лише як прискорення росту й статевого дозрівання, а як зміну темпу розвитку організму, що позначається і на темпі психічного розвитку.  
  
  Підлітковий вік — період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже — не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості. 
   Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими
. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.
  
Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.
  
Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.
   Моральні якості пов'язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки
(не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.
  
Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання.
   Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх доводити.

Дружба між батьками і дітьми — один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використо- вуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.
  
  Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Юнацький вік (від 15 до 18 років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій. Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомо-й фізіологічними змінами. У цей період закінчується видозмінення організму, яке, у зв'язку із статевим дозріванням, розпочалося в підлітковому віці.

Юність — завершальний етап фізичного розвитку індивіда. Підвищується фізична витривалість і працездатність організму. Поступово зникає характерна для підлітків підвищена збудливість і неврівноваженість.
   Отже, рання юність є періодом відносно спокійного біологічного розвитку організму, більш ритмічної його життєдіяльності, збільшення фізичної сили і витривалості. Інтелектуальний розвиток тісно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання старшокласників. Збагачується емоційна сфера. Нові емоції виникають не тільки завдяки конкретним об'єктам, а й через стосунки з іншими людьми, види діяльності, їх зміст, перебіг і результати. Нові життєві обставини, обов'язки й успіхи в їх виконанні породжують і нові переживання.
   Усвідомлення й дотримання певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, вироблення свого ставлення до суспільного життя породжують глибокі, міцні й тривалі моральні емоції. Вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у підлітків. Розвиваються почуття гуманізму, колективізму, дружби і товаришування, честі, обов'язку і відповідальності. У зв'язку з розвитком свідомості, оцінювання власних вчинків, формується совість.

   Совість — особлива форма самоконтролю, важливий компонент моральної самосвідомості. Вона постає внаслідок самооцінки особистістю за критеріями добра і зла, справедливості, порядності своїх вчинків і дій, нерідко виявляється у формі болісного усвідомлення своїх вад, моральної недосконалості.
   Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідомленням свого “Я”, власної гідності, потребою дружити, товаришувати. Пошук друзів, спілкування з ними — важливе джерело емоційних переживань старшокласників.
   Рання юність — пора виникнення і переживання першого кохання, яке відчутно впливає на емоційне життя старшокласника, становлення його особистості. Цю пору називають “періодом утворення пар”, перших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного зближення. Настає певна стабілізація, врівноваженість у стосунках молоді обох статей. Інтимні переживання наближаються за своєю формою до почуттів дорослих людей. У групових стосунках зникає антагонізм статей, розширюються контакти, товариська приязнь і дружні стосунки між хлопцями і дівчатами. Виникають та розвиваються нові форми спілкування з прихованими чи явними елементами (симпатія, приязнь, флірт, кокетування, залицяння, закоханість). Дівчата і хлопці вчаться звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки й уподобання іншої сторони, пристосовуватися до них. Отже, у старшому шкільному віці створюється сприятливий ґрунт для формування міжстатевих стосунків молодих людей, які духовно збагачують їх.
   З розвитком свідомості й самосвідомості, цілеспрямованості її діяльності формуються вольові якості. Закріплюється здатність керуватись у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомлення своїх обов'язків. Зміцнюються сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна база вольових дій, здатність до критичного їх аналізу, що виявляється в розсудливості, обдуманості, критичності й самовладанні.
Зменшується навіюваність, імпульсивність.
   Вибір професії стає центром психологічного розвитку старшокласників. У зв'язку з виникненням життєвих планів у них формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям майбутнього самостійного життя, перебудовувати мотиви діяльності. На перше місце виступають відповідальність перед собою, почуття суспільного обов'язку, ідейні переконання, моральні принципи,
якими старшокласники починають керуватися в повсякденному житті. Відбувається формування самоконтролю, самозобов'язання, самонаказу.
  
 Формуються основні риси характеру особистості. Дедалі більшого значення набуває система переконань, нових потреб, інтересів та ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, суспільних обов'язків. Фактором формування особистості у цей період є спілкування з ровесниками, дорослими. Впливовим є класний колектив, в якому проходить значна частина життя молоді, відбувається навчальна діяльність, виникають різноманітні форми суспільних контактів, що регулюються правилами, нормами колективного співжиття. Формуються різні види мікрогруп — групи найближчих приятелів, друзів, товариські групи, компанії. Порівняно з підлітками, юнаки більше приділяють уваги внутрішнім якостям друзів: інтелектуальним запитам, світоглядним настановам, моральним потребам тощо, ставлять високі вимоги до дружби. Відбуваються зміни у ставленні старшокласників до дорослих людей, особливо до батьків і вчителів. Основним стає принцип рівноправності. Воно починає залежати від того, наскільки дорослі зважають на дорослість і самостійність молодої людини, правильно оцінюють їх. Проте можливість конфліктів з дорослими не зникає. Молодь вбачає причини своїх конфліктів з дорослими передусім у якостях дорослих: їх консервативному способі мислення, прихильності до застарілих правил поведінки, суворому дотриманні давніх звичаїв, застарілості етичних переконань, естетичних уподобань, смаків тощо; надмірному обмеженні свободи молодих людей, вимаганні від них повної слухняності, неадекватних методах виховного впливу. Водночас серед причин конфліктів, що залежать від них самих, старшокласники називають низьку успішність, порушення правил поведінки, ігнорування слушних настанов батьків, зневажливе ставлення до їх рекомендацій, вказівок, доручень та заборон, деякі риси особистості (неслухняність, упертість, егоїзм, лінощі, самовпевненість тощо).
   Загалом молодь охоче вислуховує поради, аргументовані пояснення, наставляння батьків, вчителів, знайомих, які користуються в них авторитетом, довірою. Таке ставлення до дорослих пов'язане з пошуками молодими людьми свого місця в суспільстві, друзів як серед ровесників, так і серед дорослих
.

1.2 Особливості психічного розвитку школярів.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей учнів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов'язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків. Відкриваються можливості розвитку дитини як суб'єкта вольової поведінки, здатного довільного регулювати власні психічні процеси та поведінку. У дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість.

Характерологічні особливості молодших школярів. Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. (Хрест. 9.1) (Давыдов В.В., 1986, аннотация).

Можна сказати, що більшість молодших школярів є чуйними, допитливими, безпосередніми у вираженні своїх почуттів та ставлень.

Спрямованість особистості молодших школярів виражається у їхніх потребах і мотивах. Як і в дошкільнят, у них сильна потреба в:

1. Ігровій діяльності, проте змінюється зміст гри ;

2. В рухах (він не може довго сидіти на уроці непорушно, тому потрібно надати можливість дитині більше рухатись) ;

3. У зовнішніх враженнях, через що першокласника приваблює зовнішній бік предметів, явищ, подій.

Поряд з тим, із вступом у школу з'являються нові потреби: точно виконувати вимоги вчителя, успішно оволодіти новими знаннями, навичками, вміннями, у школу приходити з виконаними завданнями ; потреба в хорошій оцінці, у схваленні його вчинків вчителем та батьками, потреба виконувати громадське доручення. Учбова діяльність має свої специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін та Давидов розглядають учбову діяльність у єдності п'яти компонентів: мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій самооцінки.

Мотивація. Учбова діяльність спонукається і спрямовується різними учбовими мотивами. Мотиви учбової діяльності можна класифікувати по різному. О.М. Леонтьєв розрізняє мотиви, які розуміють учні і реально діючі. Л. І. Божович виділяє широкі соціальні мотиви і учбово - пізнавальні. Крім того, іноді всі мотиви поділяють на дві великі групи: мотиви, які породжуються самою учбовою діяльністю і мотиви, які лежать за межами учбового процесу і пов'язані лише з результатами учіння. Такі мотиви можуть бути широкими соціальними і вузькоособистими. У високовстигаючих учнів розвивається мотивація досягнення. У невстигаючих школярів поступово формується мотивація уникання невдачі та компенсаторна мотивація.

Серед мотивів учбової діяльності є такі, які найбільш адекватні учбовим задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його учбова діяльність стає осмисленою і адекватною. Д. Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. В їх основі лежать пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом учбової діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти учбової діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися - формує учбову діяльність.

Учбова діяльність - це система завдань, при виконанні яких учень засвоює найбільш загальні способи дій. Учбова діяльність спрямована на удосконалення самого учня.

Дії самоконтролю які формують у дитини дії звірки, співставлення учбових дій із зразком, який задається ззовні. Відокремлюють наступні етапи самоконтролю:

1) контроль вчителя ; 2) взаємоконтроль ; 3) самоконтроль.

Розрізняють контроль за:

1. Кінцевим результатом (“ Перевір, чи зійшлась відповідь ”, “ Перевір, чи не зробив помилки в диктанті) ” ;

2. Покроковий (вищий рівень контролю від попереднього) - це корекція діяльності, слідкування за ходом дій, за тим, як дія виконується в даний момент, які дії виконані, що ще потрібно зробити. Одночасно контролюється і якість виконання дій. Завдання вчителя - навчити учня самоконтролю.

3. Перспективний самоконтроль (ще більш досконалий вид саморегуляції) - це корегування діяльності на кілька операцій вперед, прирівнювання майбутньої діяльності зі своїми потенційними можливостями її виконання.

Формується дія самооцінки. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки - регулятивна.

Відокремлюють два види самооцінки:

1. Ретроспективна, тобто оцінка досягнутих результатів своєї діяльності (добре чи погано я зробив) ;

2. Прогностична, яка являє собою оцінку суб'єктом власних можливостей (чи під силу мені це завдання). У цьому випадку дитина повинна співставити умову задачі зі своїм досвідом.

Етапи самооцінки: 1) Оцінює вчитель ; 2) Взаємооцінка ; 3) Самооцінка.

Існують певні способи підвищення адекватності самооцінки:

1) Можна, щоб діти самі оцінювали свої роботи перед тим, як віддати їх на перевірку вчителю. Далі роботи перевіряє вчитель,оцінює їх, обговорює з учнем випадки неспівпадання.

2) Взаємне рецензування робіт дітьми: вказати плюси, недоліки і висловити свою думку щодо оцінки.

3) Невстигаючому учневі із заниженою самооцінкою і зниженим мотивом досягнень доручити шефство над слабо встигаючим молодшим школярем.

Наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдань і визначення своїх можливостей при розв'язанні тих чи інших конкретно-практичних завдань. Серед різних учбових дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в 1 - 3 класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умову.

Вчителю початкових класів при організації процесу формування учбової діяльності потрібно враховувати певні загальні закономірності. Передусім необхідно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом з дітьми знаходити і демонструвати відповідні учбові дії контролю і оцінки.

Впродовж молодшого шкільного віку відбувається і певна динаміка ставлення дітей до навчання. Якщо спочатку діти оцінюють його просто як діяльність, до якої схвально ставляться дорослості, то потім їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно - практичні завдання на учбово - теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності.

Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.
   Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції. Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими. Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування. Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.
   Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв'язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.
   У цьому віці зростає значення праці в житті, розширюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. їх приваблює праця, в якій можуть виявляти певну ініціативу і творчість.
   Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шашки, розв'язування різних мисленнєвих завдань); комп'ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену емоційність, збуджуваність. 

В юнацькому віці закріплюються і вдосконалюються психічні властивості особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної діяльності, які є основою становлення особистості.
   Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнання, аналізу й синтезу. Дедалі відчутнішою стає потреба в науковому обґрунтуванні та доведенні положень, думок, висновків, критеріями істинності яких виступають не конкретні факти дійсності, а логічні докази. Здатність логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих. Розвиток мислення характеризується подальшим збагаченням фонду добре засвоєних умінь, навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Формування їх залежить від методів навчання.
   Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою, збагачується новими науковими і технічними термінами. Удосконалюються мовні засоби передачі думок, відбувається засвоєнння і використання норм літературної мови. Вдосконалюється спостережливість, здатність помічати в об'єктах суттєві зовнішні ознаки, точніше й об'єктивніше їх відображати.

Розвивається самоспостереження (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описами внутрішнього світу героїв літературних творів. Самоспостереження стає невід'ємною складовою самопізнання, прагнення до самовиховання.Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.
   Довільне запам'ятовування стає набагато ефективнішим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах логічного запам'ятовування, зростає продуктивність пам'яті на думки, на абстрактний матеріал. Основою запам'ятовування матеріалу стають виявлені логічні зв'язки. Намічається спеціалізація пам'яті, пов'язана з основними інтересами старшокласників, їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Удосконалюються способи заучування за допомогою застосування раціональних прийомів. 

1.3.Технологія формування та розвитку творчої особистості учня.

Основне завдання даної технологіїстворити максимально сприятливі умови для творчого розвитку дітей шкільного віку.

Мета технологіїзабезпечення умов для того, щоб кожен школяр міг реалізувати себе, свої індивідуальні здібності, свої схильності та інтереси.

Концептуальні положення.

Творчість це завжди творення, тобто побудова нового та оригінального, нестандартне бачення в звичайному нових можливостей його функціонування або включення його як частини в нову систему.

У творчій діяльності недоступні такі фактори :

  • копіювання;

  • діяльність за шаблоном, готовим взірцем, правилом, алгоритмом;

  • наслідування;

Творчість має на меті внутрішню досконалість, тобто, створюючи нове, людина творить саму себе.

Прагнення людини до творчості викликане різними її потребами :

  • фізіологічними;

  • в особистій безпеці;

  • у повазі довколишніх, адекватному самооцінюванні ;

  • у реалізації своїх здібностей, у самовизначенні;

  • у самостійності, в успіхові;

  • у спілкуванні;

  • прихильності та любові;

Творчі можливості школярів реалізуються в різних видах діяльності, зокрема у грі, навчанні, спілкуванні, трудовій діяльності. Як творчість слід сприймати не лише кінцевий результат діяльності, а й прийоми та операції, за допомогою яких вона здійснюється. Тому з перших років педагогічної діяльності слід значну увагу приділяти розвитку творчих здібностей учнів.

Не орієнтувати учнів лише на традиційне засвоєння знань, оскільки такий підхід в організації навчально - пізнавальної діяльності за сучасних умов не є продуктивним, оскільки обсяг знань зростає надто швидко. Та й самі по собі знання не гарантують появи нових оригінальних ідей. Тому велику увагу потрібно приділяти розвитку таких властивостей особистості, які дають можливість творчо використовувати здобуті знання. Потрібно розвивати в межах можливого творчі здібності кожної дитини, а не лише особливо обдарованих. Здатність до творчості не є винятковим явищем, властивим лише одиницям. Певною мірою творчість властива всім людям, тому потрібно створити для кожного оптимальні умови навчання, формувати потребу вчитися, вміння раціонально працювати, розвивати мислення учнів, їхню мовну активність, проявляти творчість і самостійність у виконанні поставлених завдань.

Засоби розвитку творчих здібностей учнів :

  • діалог « учитель – учень »;

  • діалог « учень – учень »;

  • діалог « учень – учитель »;

У психолого – педагогічній літературі творча особистість розглядається як індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки – найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально – психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

За компонентним складом творчі здібності поділяють на такі групи:

  • інтелектуальні – багатство ідей;

  • нетрадиційне мислення;

  • гнучкість розуму;

  • хороша пам'ять;

  • допитливість;

  • самостійність, наполегливість;

  • здатність вирішувати та ставити проблеми;

Творчі здібності пов’язані з створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності. Розвитком творчої особистості потрібно керувати, оскільки існують чинники, що впливають на цей розвиток :

  • умови в яких формується дитина;

  • середовище що її оточує;

  • характер її навчальної діяльності;

Розвиток творчих здібностей буде ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховується сукупність взаємопов’язаних між собою сторін :

  • зміст навчального матеріалу;

  • система творчих завдань;

  • організація навчально – пізнавальної діяльності;

Зміст технології формування творчої особистості

Розвиток творчої особистості потребує впровадження нових дидактико – методичних засобів, що допомагають моделювати навчально – виховний процес, виходячи із поставленої мети.

Творча особистість володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне, їй притаманні творчі здібності, які відповідають творчій діяльності та є умовою її успішного здійснення.Формуванню творчої особистості та розвитку творчіх здібностей учнів сприяє дотримання вчителем під час організації навчально-виховної діяльності таких принципів:

  • принцип зв’язку з практикою життя;

  • принцип розвитку (передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

  • принцип самодіяльності та саморозвитку (має на меті діяльнісний підхід, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу, а ідеї вчителя повністю оволодівають ними);

  • принцип оптимального поєднання індивідуальної та колективної форм навчально – творчої діяльності;

  • принцип самоорганізації (передбачає спонукання учнів до організації свого робочого місця, планування роботи по виконанню навчального завдання, здійснення самоперевірки);

  • принцип інформативності;

  • принцип віри в сили і можливості дитини.

У процесі реалізації цієї технології важливо не регламентувати діяльність учня, організовуючи процес навчання так, щоб у ньому були елементи творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни. Стимулюють творчу діяльність учнів вдалий підбір творчих завдань, використання ігрових моментів та ін.

Розвитку продуктивної діяльності учнів сприяє використання виховної години.

Виховна година - це не якась певна форма роботи, а година класного керівника, та сама «клітинка» виховного процесу, яка дозволяє шкільного педагогу знайти час для спілкування з вихованцями, відкрито проголосити і висвітлити ставлення до певних цінностей, дозволяє зробити виховний вплив систематичною і регулярною, а сам процес виховання не хаотичним і випадковим, а керованим і цілеспрямованим (Л.І. Маленкова).

Година класного керівника - це форма виховної роботи, при якій школярі під керівництвом педагогів включаються в спеціально організовану діяльність, що сприяє формуванню у них системи відносин до навколишнього світу (Л.В. Байбородова).

Існує узагальнене поняття виховної години: це спеціально відведений класному керівнику час для проведення виховної роботи з учнями класу.

О.М.Степанов підрозділяє виховні години на традиційні і особистісно орієнтовані. У структурі виховної години можна виділити чотири основні компоненти: цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний та оцінно-аналітичний. Характеристика кожного з них представлена в таблиці №1:

Основні компоненти виховної години

Компонент виховної години

Традиційна виховна година

Особистісно орієнтована виховна година

Цільовий

Спрямованість на засвоєння учнями прийнятих у суспільстві цінностей, норм відносин і зразків поведінки

Цільові установки пов'язані перш за все з розкриттям особистісного потенціалу учнів, процесом їх самоактуалізації, становленням унікального способу життєдіяльності кожної дитини

Змістовний

Суб'єктом визначення теми і змісту класної години є педагог, і лише в рідкісних випадках цю роль виконують члени учнівського самоврядування

Зміст виховної години є особистісно значущим. Воно включає матеріал, необхідний для саморозвитку, самовиховання і самоствердження особистості. Класний керівник разом з учнями та (якщо це необхідно) батьками визначає тему і зміст виховної години

Організаційно - діяльнісний

Головним і часто єдиним організатором спільної діяльності і спілкування виступає класний керівник. Взаємодія учасників виховної години будується на основі монологу, фронтальних і групових форм роботи. Спільна діяльність жорстко регламентується і здійснюється в суворій відповідності з планом виховної години

Учні є повноправними організаторами виховної години, що відбувається на ньому спільної діяльності. Педагог разом з учнями створює ситуацію вибору і успіху як для дітей, так і для дорослих. Переважають діалогові, дискусійні, дослідницькі, проблемні форми взаємодії

Оціночно - аналітичний

При аналізі та оцінці виховної години увага звертається на обсяг, новизну і духовну цінність, що передається дітям інформації, культуру та оригінальність її викладу, якість її засвоєння учнями

В якості критеріїв оцінки результативності виховної години виступають особистісне значення засвоюваної інформації; вплив на реалізацію особистісного потенціалу дитини, на розвиток індивідуальності і творчих здібностей учнів; вплив на розвиток колективу; вплив на психологічний комфорт і активність учасників

Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за такими технологіями дає змогу кожному працювати самостійно, опанувати узагальнені прийоми розумової діяльності, розвивати свої творчі здібності. Забезпечити таку навчальну діяльність учнів може вчитель, який налаштований на творчий пошук, впровадження нових методик навчання, нестандартних прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів.

Технології сприяння формуванню творчої особистості

  • технологія проектування;

  • технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери;

  • технологія використання на уроці навчальних і навчально – творчих завдань;

  • технологія створення психологічних умов підготовки школярів до творчої діяльності;

  • технологія навчально – виховного процесу як моделювання його змісту, форм, методів відповідно до поставленої мети;

Технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери основана на творчій діяльності, яка починається з проблеми або запитання, з подиву, здивування, із суперечності. Основою творчості можна вважати пошукову активність, що сприяє саморозвитку і самовдосконаленню дитини. Коли першокласник приходить до школи в нього сяють очі, виникає безліч запитань. Своє покликання як учителя бачать в тому, щоб вогник в очах та інтерес до знань не згасав, а навпаки посилювався.

Розвиваючи пізнавальну активність слід ставити таку мету :

  • розвивати образне і логічне мислення, уяву;

  • формувати навички планування, аналізу, самоконтролю;

  • знайти шлях до серця кожного учня, створити умови для розвитку здібностей, закладений у дитині природою;

  • викликати бажання самостійно займатися навчальною діяльністю;

  • виховувати наполегливість, волю, впевненість у досягненні мети;

  • розширювати їхній світогляд для того, щоб вчити спостерігати, думати, аналізувати, розмірковувати;

  • підвищити рівень розвитку дітей;

Практика показує, що більш продуктивними, міцними, усвідомленими стають ті знання, які учень здобуває сам. Створення умов для самостійного здобуття знань сприяють проблемні ситуації. Перед дітьми ставлять певне пізнавальне завдання, що містить суперечність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

При вивченні нового матеріалу пропонують школярам вирішити завдання, що стають предметом вивчення на уроці. Саме так створюють проблемні ситуації, ситуації утруднення.

Наприклад, при вивченні в другому класі з предмету « Я і Україна » теми « Пори року. Зима » дітям пропонують таку ситуацію : « Ми зовсім не чуємо, як падають сніжинки. Вони безшумно опускаються на гілля, землю, дахи. А чому ж, будучи такими легенькими, вони риплять під ногами ? ».

Діти після деяких роздумів висловлюють свою думку, міркування. А вчитель підсумковує їх відповіді : « Сніг рипить, тому що сніжинки під вагою людського тіла ламаються. Оскільки їх дуже багато попадає під натиск, то й звук рипіння чути.» .

Дуже часто під час обговорення проблемної ситуації у дитини виникає гіпотеза про можливий шлях її вирішення. Вони здебільшого з'являються як осяяння, як спалах, як раптовий стрибок від певного незнання до розуміння. Кожна дитина отримує задоволення від успішного вирішення проблем. Зазвичай радість пізнання передається у вигуках « Ага! Зрозумів », « От у чому справа ». І цю радість учитель обов’язково підтримує : потискуючи руку кмітливому учневі, хвалячи його, разом з однокласниками плескаючи у долоні.

Як один з прийомів створення проблемної ситуації широко використовують « хвилинки міркування », що сприяють розвиткові мислення, як логічного, так і образного.Відкриття, які діти роблять на уроках незначні, давно відомі в науці. Але дітям вони дають справжню насолоду. Чим більше створюють для учнів ситуацій утруднення, які вони спроможні подолати, тим інтенсивніше у них розвивається інтерес до знань, науки, навчання. І творчі здібності вихованців зростають.Творчість у будь – яких виявленнях – це складний сплав усвідомлених дій, чіткого розрахунку та інтуїтивних прозрінь.

Етапи творчості :

  • підготовчий етап ( створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз );

  • процес вирішення проблеми;

  • інсайт ( осяяння );

  • упорядкування інтуїтивно отриманих результатів.

Із розвитком творчої особистості дитини тісно пов'язують технологію використання на уроці навчальних і навчально – творчих завдань. У процесі вирішення творчих завдань учні створюють певний творчий продукт. Творчий продукт розуміється як оформлений результат діяльності учня, наприклад, написання оповідань, казок, віршів, створення малюнків, виробів. У кожному циклі шкільних предметів види творчих завдань відрізняються, оскільки це зумовлено особливостями певного предмета : їх змістом, засобами, які використовуються під час виконання творчих завдань, але всі подібні завдання стимулюють творчість.

У практиці роботи використовують такі методи стимулювання творчості :

  1. метод евристичної загадки ( розгадування загадок ) реалізується через

-персоніфікацію (сидить баба на городі у сто хустинок закутана – капуста );

-упредметнення ( стоїть посеред хати : чотири ноги, одна голова – стіл );

-протиставлення ( біле, а не сніг, солодке, а не мед – цукор );

  1. метод комбінованих запитань ( учням пропонується сукупність запитань, за допомогою яких вони дають певну інформацію );

  2. метод фокальних об’єктів ( ознаки випадкових об’єктів переносяться на той, який має бути вдосконалений );

  3. метод ліквідації безвихідних ситуацій ( наприклад, як заставити ледаря робити ранкову зарядку, як привчити не розкидати сміття тощо );

  4. метод « Техніка сили розуму » ( вправи « Універсальність предмета » придумати де б можна застосувати даний предмет)

Унікальною лабораторією розуму є уява і фантазія. Без них діти не сприймали б казок, не могли б гратись, творити. Вони є невід'ємною складовою процесу навчання, вищою і найнеобхіднішою здібністю дитини. Саме уява і фантазія допомагають розпочати розвиток творчих здібностей школярів із казки.

Ознайомлюючи першокласників із казкою, слід навчати малюків подумки виконувати разом із героєм ті чи інші завдання, тим самим готуючи розум дітей до майбутньої творчої діяльності. Для того, щоб учні навчилися перетворювати казку, характер її героїв, спосіб їхнього мислення, дії, зовнішність, навчати їх робити сміливі припущення абстрагувати, фантазувати, задаючи в такий спосіб основу для творчого мислення.

Роботу з перетворення казки слід проводити за певною схемою. Спочатку діти коротко відновлюють зміст казки, визначають основні риси характеру персонажу, особистісні якості, суттєві події в перебігові сюжету, спосіб дії. Потім учні роблять припущення : які події можуть статися внаслідок тих чи інших подій, як може змінитися сюжет казки, які нові проблеми постануть перед персонажем, знайти вихід зі скрутного становища.

Дітям подобаються вправи, в яких вони змінюють риси характеру ( вдачу ) героїв на протилежні : герой який був у казці добрий, стає за якихось умов злим, поганим, лютим; а персонаж із негативними рисами перебирає на себе позитивні якості. Тоді й сюжет змінюється : діти вигадують нові цікаві ситуації, в яких опиняються створені герої.

Наприклад, у казці « Колобок » потрібно зробити Колобка злим, а всіх інших героїв казки – добрими. Капітошку діти роблять злим, а Вовчиська перетворюють у доброго. Учням відкривається широке поле для творчого мислення. І вони вже самі стануть задумуватися, як по – іншому міг би врятуватися Івасик – Телесик тощо.

Творча робота над казкою сприяє :

  • створенню ситуації вибору;

  • звільненню дітей від звичного мислення;

  • розвитку самостійності.

1.4. Технологія колективного творчого виховання.
Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації" певного способу життя колективу, де. все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості.Технологія колективного творчого виховання дасть можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога. Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організувати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавленими людьми. Завтра він же з такою самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини. Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань.
Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, "секретного договору"), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).
Колективні творчі справи — це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.
Технологія колективного творчого виховання припускає:

- створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

- побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ, взаємин, вчинків;

- організацію діяльності, суспільно значимої (для людей), особистісно значимої ("творчо — інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;
- особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:
- єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;
- творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;
- єдність окремих стадій організації кожної справи.
У технології колективного творчого виховання головне — "жити заради усмішки іншого", що і, породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.
Основний педагогічний результат технології :

— розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.
— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;

у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світоглядна (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);
—у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільно цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом; відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;
—у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язано здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

Зміст технології. До основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології:
1. Колективна організаторська діяльність.
2. Колективна творчість.
3. Колективна постановка мети.
4. Ситуацїї-взірці.
5. Емоційне насичення колективного життя.
6. Суспільне спрямування діяльності колективу.

Базовим компонентом технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому.

Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу.
Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання.

У цій технології — це колективна постановка мети.

Діти та дорослі спільно виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два напрямки: вироблення загальної довгострокової мети та визначення конкретних дій на певний період часу.
Обов'язковим компонентом технології є ситуації-взірці. Це обмежений у часі (від декількох годин до місяця) відрізок колективного життя, в якому діти та дорослі живуть підвищено інтенсивним, напруженим колективним життям згідно з принципами демократизації, гуманізму, творчості.
Особливе значення надається емоційній насиченості колективного життя, тобто набору засобів, спеціально спрямованих на збільшення емоційної напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому.

Ці засоби поділяються на дві груписимволи та обряди. Символами є значки й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прийнята форма поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов'язані з емоційним життям колективу та сприяють духовному єднанню учасників діяльності.
Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.

Докладніше розглянемо стадії (етапи) організації колективної творчої діяльності.
Етап І. Попередня робота колективу або колективне ціле-покладання: визначення теми, мети, завдань майбутньої діяльності, висування перспектив перед учнями, вироблення у них переконання в суспільній значущості та необхідності майбутньої діяльності, захоплення всіх загальною справою. Починається будь-яка колективна творча справа з попередньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків, шефів. Вони визначають виховні завдання наступної КТС, намічають вихідні дії для розробки спільними зусиллями дорослих і дітей оптимального проекту майбутньої КТС. У ході стартової бесіди старші розповідають, які колективні творчі справи можна здійснити, відповідають на запитання дітей. Іде обговорення: що можна зробити? Для кого? Де? Коли? Хто братиме участь? З ким разом? Кому бути організатором?
Етап II. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні шукають спочатку в мікроколективах.

Після цього збирається весь колектив і уважно слухає представника кожного мікроколекти-ву. Це обговорення можна назвати "збором-стартом".
Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл доручень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. Створений спільно проект колективної творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у мікроколективах, які самі планують виконання справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції, висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці застосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час.
Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок.
Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий подружньому переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя.

Слово дорослого — це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція.
Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій.
"Портфель учителя" (глосарій колективних творчих справ):
Атака — операція, яка має за мету швидке виправлення тих помічених у навколишньому житті недоліків, які можна усунути силою свого колективу та його друзів. Такі атаки здійснюються в короткий термін, протягом однієї або декількох годин.
Вечір веселих завдань — декілька пізнавальних ігор-оглядів, які переходять одна в одну і становлять своєрідну ігрову сюїту. Учасники цієї сюїти, об'єднані в невеликі команди (не більше 10—15 осіб у кожній), виконують творчі завдання і по черзі виступають зі своїми рішеннями-експромтами. До сюїти можуть входити гра в оркестр, естафета веселих завдань, пісенне коло.

Вечір-подорож — пізнавальний огляд, учасники діляться один з одним своїми знаннями, враженнями, припущеннями щодо навколишнього життя. Прикметною особливістю такої зустрічі є використання прийому рольової гри в подорож, що дає змогу обмінюватися досвідом, колективно відкривати світ у жвавій, захоплюючій формі, розвивати допитливість, винахідливість, творчу уяву, товариську взаємодопомогу.
Вечір розгаданих і нерозхритих таємниць — захоплююча гра, що дозволяє у жвавій, невимушеній формі обмінюватися знаннями, думками, здогадками; вона навчає ставити питання, доводити і спростовувати, вести колективний пошук істини, спираючись на відомості, отримані з найрізноманітніших джерел — підручників, книжок, журналів, газет, кіно, радіо, телебачення.
Естафета улюблених занять — справа-огляд, під час якої кожний з членів колективу по черзі знайомить інших зі своїм улюбленим заняттям, розповідає про те, як він ним займається, про свої пошуки, удачі та. невдачі, про свої плани, показує, чого він досяг, відповідає на запитання, дає поради.
Захист фантастичних проектів — пізнавальна справа-огляд, під час якої кожна група учасників демонструє підготовлений нею проект, де втілено уявлення авторів про одну зі сторін життя в майбутньому і дано відповіді на запитання інших учасників, і намагається якомога переконливіше обґрунтувати свої пропозиції.
Збори-диспут — пізнавальна творча справа, мета якої — поставити перед учасниками життєво важливе, складне, справді спірне питання (або декілька таких питань, об'єднаних однією темою), виявити і зіставити різні думки, захоплюючи всіх колективним пошуком найкращого рішення.
Місто веселих майстрів — масова рольова гра, що задовольняє і розвиває інтерес школярів до діяльності людей різноманітних професій і залучає до романтики колективного творчого життя.
Пісенне коло — масова гра-огляд, учасники якої діляться на декілька команд, почергово (по колу) виконують пісні на обрану тему.
Прес-конференція — пізнавальна творча справа-огляд, що організується у формі рольової гри-бесіди членів певної делегації з представниками мас-медіа.
рейд — операція-похід, яка здійснюється силами дітей і дорослих. Триває декілька днів, а інколи і довше (2—3 тижні), наприклад під час літніх канікул.
Сюрприз — колективна трудова справа-операція: творчий подарунок, підготовлений дітьми, та їх старшими друзями на радість іншим.
Турнір-вікторина — пізнавальна справа-огляд, в якій беруть участь декілька команд, і кожна команда колективно готує запитання і відповіді за обраною темою або за декількома темами.
Турнір знавців —- пізнавальна справа-огляд, проводиться декількома колективами, кожний з яких по черзі організує творче змагання (свій тур) між іншими учасниками. Турнір знавців можна проводити в класі або між класними колективами, а також між зведеними командами старших і молодших.

Основний зміст роботи класного керівника з проведення позакласної виховної роботи відображено на таблиці №2:

Як бачимо, педагогічна діяльність класного керівника як педагога-вихователя багатогранна, вимагає наполегливої творчої праці, яка спрямована на фізичний, психічний, соціальний розвиток особистості, наповнена глибоким моральним змістом і задовольняє пізнавальні інтереси вихованців. А це вимагає від класного керівника постійної праці над собою.

1.5. Вимоги до особистості педагога.


Для того щоб ідеї технології формування та розвитку творчої особистості учня та технології колективного виховання впроваджувати в діяльність якого-небудь колективу, в першу чергу необхідно знайти в цьому колективі особу особливого типу, лідера, що може захопити і повести за собою дітей.

Педагог, працюючи з дітьми за ціми технологіями, повинен мати високий рівень розвитку творчого потенціалу, широкий світогляд, глибокі знання з психології дитини, розвинену рефлексію та емпатію, володіти достатніми вміннями у сфері організаторської та комунікативної діяльності.

Своє спілкування з вихованцями вчитель повинен будувати на основі дружньої прихильності та захопленості спільною творчою діяльністю, бути прикладом для дітей у дотриманні законів— заповідей колективу, серйозно ставитися до обрядів і символів, до самої форми життєдіяльності колективу. Учні повинні відчути, побачити спорідненість діяльності вихователів і учнів, зрозуміти, що для педагогів колективна організація творчої діяльності є не тільки технологією виховання, а й особистою життєвою позицією.

Розглянемо особливості діяльності педагогів на кожному етапі підготовки і проведення колективної творчої справи.
При проведенні колективного цілепокладання дорослі не диктують, не нав'язують своїх думок, а міркують разом з дітьми, роз'яснюють щось не до кінця зрозуміле, відповідають на всі запитання.

Тон розмови повинен бути доброзичливим, зацікавленим, товариським.
На етапі колективного планування успіх збору-старту багато в чому залежить від особистості ведучого. Педагог зіставляє висунуті варіанти, ставить навідні, уточнювальні запитання. Пропонує обґрунтувати висунуті ідеї або їхню критику, ставить додаткові "завдання для обмірковування". Визначальну роль на цьому етапі відіграє взаємне переконання і дорослого, і самих дітей у необхідності запропонованої справи. В цей період діти навчаються творчого пошуку найкращого варіанта рішення завдання, а педагоги привчають кожного до такого пошуку, використовуючи різні прийоми.
Не менш важлива роль педагога і на етапі колективної підготовки справи, характер його впливу на вихованця і взаємодія з ним. Не можна допускати тиску на дитину, він не викличе ентузіазму в підлітка, скоріше навпаки: він перестане вважати нинішнє дало своїм, втратить до нього інтерес. Педагог повинен уміти користуватися засобами, які збуджують вихованців до сумлінної, творчої і самостійної участі в здійсненні загальної справи: захоплення добрим сюрпризом (виконання мікроколективом частини загальної справи по секрету від інших), допомога дружньою порадою (пропозиція декількох варіантів виконання — на вибір), захоплення "секретним договором" ("Давай разом підготуємо це по секрету від усіх?!"), довіра відповідальним дорученням ("Тільки ти це можеш зробити"), звертання до вихованців по допомогу, з проханням навчити ("Покажи мені, будь ласка, як це краще зробити..."), товариська вимога від імені колективу ("Раз вирішили всі разом, то треба..."), товариське заохочення всіма формами схвалення, а також похвалою (розгорнутим схваленням) і винагородою морального характеру від імені колективу.На етапі проведення справи педагоги захоплюють вихованців особистим прикладом бадьорого настрою, мажорного тону, добрим жартом, радісною перспективою близького успіху, перемоги у боротьбі з власними слабкостями, а у разі потреби — рішучою вимогою від імені колективу, повністю серйозним або з відтінком гумору ("Слухайте наказ — носа не вішати!").
Якомога більше педагогічного такту до особи учня педагог повинен виявити на етапі колективного підбиття підсумків. Він повинен проявити чуйність, дипломатичність у разі програшу, не дати образити учасників КТС. Зуміти об'єктивно оцінити ситуацію, логічно викласти низку помилок і дати адекватну оцінку роботи — ось основне завдання керівника на цьому етапі.
Педагогу необхідно виявити свої організаторські здібності та конструктивні вміння, далекоглядність для реалізації у найближчій післядії висунутих у ході аналізу КТС завдань.

1.6. Розвиток творчих здібностей учнів під час проведення виховних справ.

У сучасних умовах гуманізації й демократизації навчального процесу як ніколи актуальні дидактичні заповіді В.Сухомлинського. У книзі «Сто порад учителю» він писав: «Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці...». Завдання вчителя – допомогти учневі знайти себе в житті; пробудити чи розвинути в дитині те творче зернятко, яке є в кожному, бо закладене там природою.

Розвивати творчі здібності можна по-різному. Окремі учні (обдаровані) переважно самостійно тренують свої задатки, щоб розвинути їх у здібності, і удосконалюють свої здібності, щоб вони стали творчими. Але для розвитку творчих здібностей більшості школярів важливою є саме роль учителя. Завдання педагога – управляти процесами творчого пошуку, йдучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності та спрямованості школяра, розвивати його уяву, асоціативне мислення, здатність розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюватися, розв'язувати дедалі складніші творчі завдання.

Модель творчої особистості учня (таблиця №3):

Відомо, що будь – яка діяльність починається з підготовчого етапу. Виховна справа спочатку « народжується » в думці й тільки потім реалізується на практиці, аналізується, вдосконалюється. Саме в цьому розвиток творчої особистості пов'язаний з технологією проектування.

У цілому підготовка до проведення виховної справи – проектування – відбувається в кілька етапів :

Моделювання справистворення умовної моделі, версії, концепції виховної справи.

Конструювання справи так званий « конструктор » може мати вигляд плану уроку, конспекту сценарію.

Створення проекту справи проект справи – записана на папері структура педагогічного процесу відповідно з визначеною метою.

Виховна справа - є цілою педагогічною системою і визначає свої завдання, головні з яких пов’язані з розвитком творчої особистості.

Вимоги при підготовці виховної справи :

  1. правильно розуміти інтеграцію та її роль в навчальному процесі;

  2. психологічно підготуватися до проведення справи на інтегрованій основі;

  3. чітко визначити, з якими досліджуваними явищами інтегруються явища, розглянуті даним навчальним предметом;

  4. з'ясувати чи готові учні дидактично і психологічно до проведення таких заходів;

  5. визначити мотивацію виховної справи;

  6. уточнити, чи доцільно з даними предметами чи темами інтегрувати дану справу;

  7. розрахувати відсоток матеріалу, який буде інтегруватися;

  8. продумати, як активізувати опорні зв’язки, що будуть синтезувати знання про явище в нових умовах;

  9. спланувати участь учнів у всебічному відкритті зв'язків досліджуваного явища;

  10. виховна справа повинна бути практично спрямована, сприяти розширенню ерудиції і світогляду учнів.

Підготовка виховної справи є важливою функцією, яка займає значну й часову, й змістовну частину педагогічної діяльності, є продуманою, спланованою, а головне – систематичною роботою. Педагогічне проектування виховної справи сприяє постійному самоаналізу діяльності, творчому й професійному зростанню.

Практика показує, що методично правильна побудова і проведення виховних справ ків впливають на результативність виховного процесу:

  • знання набувають якості системності;

  • посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів;

  • досягається творчий розвиток особистості;

  • уміння стають узагальненими, комплексними;

  • ефективніше формують їхні переконання;

Для забезпечення оптимальних умов розвитку творчої особистості школяра, велику увагу приділяють технології навчально – виховного процесу як моделювання його змісту, форм, методів відповідно до поставленої мети.

Широко використовують нестандартні уроки, які найбільш повно враховують вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. В ньому поєдналися елементи традиційних уроків – сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення – але у незвичайних формах.

Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при групуванні їх у певну систему, що ґрунтується на глибокому знанні потреб, інтересів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними.

Широке використання нетрадиційних методик, які застосовують на уроках, спонукає учнів до самостійної праці, до творчого мислення, пошуку. Проводячи в початкових класах різні уроки, різні за змістом, структурою, способами організації навчальної діяльності. Визначаючи методику їх проведення, враховують змістові особливості різних предметів, суттєві відмінності розвитку 6 – 9 річних дітей, умови, в яких працюють діти. Для якісного оновлення уроку в початкових класах у центрі уваги перебуває організація навчальної діяльності учнів залежно від змісту і готовності дітей. Саме це особливо впливає на навчальні результати, творчий розвиток особистості.

При підготовці до нестандартних уроків доводиться вирішувати різноманітні педагогічні завдання :

  • Як найкраще поєднати методи і прийоми під час пояснення даного матеріалу?

  • Як диференціювати самостійну роботу?

  • Як вивчити особистість учня?

  • Як вплинути на байдужих дітей?

  • Як знайти довготривалі стимули до праці?

  • Як краще перевірити домашнє завдання?

  • Як організувати роботу над об'ємним текстом і маленькою за обсягом перлиною пейзажної лірики?

  • Як подолати мовленнєву нерозвиненість учнів?

Цих проблем безліч. Освоєння на творчому рівні нових методик вимагає того, щоб на окремому уроці й у системі уроків досягати взаємозв’язку навчального, розвивального й мотиваційного компонентів навчальної діяльності, утверджувати гуманні взаємовідносини в класі, активно використовувати різні форми співпраці з учнями. Для цього в процесі підготовки та проведення уроку орієнтуються не тільки на його зміст, а водночас продумують, як це зробити з найбільшою користю для розвитку творчої особистості дитини, збереження її емоційного благополуччя, оптимізму, розвитку позитивного ставлення до навчання, уміння вчитися.

Тому, чим повніше, надійніше і послідовніше на уроці вдається пов'язати змістовий, процесуальний і мотиваційний компоненти навчальної діяльності, тим сильніше система уроків впливатиме на виховання і творчий розвиток школяра.

Щоб засвоєні знання переходили в гнучкі уміння, раціональні способи, щоб навчальний результат уроку поєднувався з розвитком пізнавальних здібностей учнів, їх умінням вчитися, потрібно здійснювати різнобічний розвиток учнів :

  • удосконалювати досвід творчої діяльності;

  • зміцнювати світоглядні уявлення і поняття;

  • формувати загально навчальні вміння і навички;

  • цілеспрямовано розвивати процеси сприймання;

Такий спосіб навчання створює найкращі передумови для розвитку позитивного ставлення до нього та виникнення пізнавальних інтересів і потреб.

Нестандартні або нетрадиційні уроки справді відрізняються від звичних комбінованих уроків і метою, в якій переважає орієнтація на розвиток творчих здібностей, інтересів, нахилів учнів, їхніх специфічних умінь, на отримання певних знань чи вироблення окремих загальнонавчальних умінь, відсутністю послідовності елементів уроку, передбаченою загальноприйнятою типологією уроків; наявністю в структурі уроку ознак інших форм навчання.

Для нестандартних уроків характерні :

  • колективні способи роботи;

  • активізація пізнавальної діяльності;

  • партнерський стиль взаємовідносин;

  • цікавість до навчального матеріалу;

  • значна творча складова;

  • зміна ролі вчителя;

  • нестандартні підходи до оцінювання;

Нестандартні уроки сприяють готовності дитини до життя, що включає такі якості:

  • уміння приймати рішення та робити вибір;

  • завжди працювати якісно;

  • проявляти ініціативу;

  • бути свідомим того, що існують різні цінності;

  • вміти співпрацювати з іншими людьми;

  • навчитися працювати з великим обсягом різноманітної інформації, самостійно здійснювати її пошук, обробку, аналіз і зберігання;

  • відчувати себе громадянином цілого світу;

  • бути свідомим громадянином своєї держави;

До нестандартних уроків готуються заздалегідь. Передусім вибирають найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів ( якщо це нова тема, то дають їм опрацювати матеріал самостійно, при цьому надають консультації ); розтлумачують їхні обов’язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструють ймовірний підхід до важкої ролі та забезпечують діалог виконавця з класом. Для цього « аудиторії » можна запропонувати зразки запитань для дискусій, основні теми для гри « Брейн – ринг » чи « Уроку подорожі », підказати тактику поведінки під час проведення уроку.

Нестандартний урок є одним з основних етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до нього.

У практиці роботи вчителя школи нестандартні уроки використовуються досить часто.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО – ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Методика використання виховних справ серед природи за В.О.Сухомлинським.

Роль природи в навчальній роботі визначається насамперед активною діяльністю, участю фізичних і духовних сил дитини в пізнанні. Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу голову дуже складним шляхом: через рки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання.

Природа незмірно багатша й цікавіша від будь якої скороченої інформації про неї. Живі явища, споглядання, активне спілкування з природою не можна замінити ніякою інформацією, яку несуть технічні засоби. Всі бесіди серед природи дуже добре розвиватимуть творчі здібності учнів, мислення учнів.

За В.О.Сухомлинським, концепція розвитку мислення генетично спрямована від дитини, її уявлень, переживань, поглядів, оцінок та орієнтована на дитину, розвиток її особистісних якостей. Мислення як особлива властивість і процес самореалізації особистості є основою педагогіки В.О.Сухомлинського, її фундаментальною категорією та об’єктом науково-педагогічних пошуків і зусиль упродовж усієї його освітньої діяльності.

В.О.Сухомлинський розглядав мислення не тільки як наукове поняття, а й як процес пізнавальної діяльності, природа й функції якого надзвичайно різноманітні, складні й неоднозначні. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання дійсності є слово. “Через слово педагог бачить, як підходить дитина до живого джерела мислення – природи”.

У природі В.О.Сухомлинський вбачав вічне джерело дитячого розуму, фантазії, словесної творчості. Він прагнув, щоб яскраві образи рідної землі живили свідомість дитини впродовж усіх років навчання, щоб закони мислення вперше розкрилися не перед класною дошкою, а серед поля, на лузі, біля річки, в гаю.

Щоб змусити дитину мислити, стверджував Василь Олександрович, “вмійте примусити її дивуватися”. Проводячи свої уроки мислення серед природи видатний педагог прагнув, щоб “слово народжувалося в спілкуванні дитини з природою”. Цим він допомагав учням пізнавати й пояснювати життя природи: дерев, листочків, квітів, пелюсток тощо. Діти милуються степом, вслухаються в спів жайворонка, але кожен з них бачить навколишній світ по-своєму, адже “краса природи – це могутнє джерело енергії думки”. Таким чином, у свідомості дітей фіксуються уявлення про конкретні предмети, явища, факти, події, почуття.

В педагогіці В.О. Сухомлинського вони ніби одухотворяються та набувають певного міфологічного змісту. Міфологічне мислення тісно пов’язане з наочно-дійовим, конкретно-образним, словесно-логічним, образно-художнім, творчим.

Швидкість мислення залежить від розумових здібностей дитини. Тому треба використовувати різноманітні способи та прийоми мислення:

  • викладати і вивчати матеріал в активній взаємодії з природою;

  • уводити дітей у світ праці серед природи;

  • проводити систему подорожей до джерела думки і рідного слова;

  • навчати дітей думати біля першоджерел мислення, серед природи і праці;

  • при застосуванні унаочнення поступово переходити від конкретного до абстрактного; від натуральних до образних засобів унаочнення; від образного унаочнення до словесно образного.

Розроблена В.О.Сухомлинським система спостережень за природними явищами має назву – Книга природи.

Триста сторінок цієї книги – це триста спостережень, це триста уроків мислення, триста яскравих картин рідної землі, які закарбовуються у свідомості школяра.
Читання книги природи – не просто цікаві, захопливі прогулянки. Це години мислення під відкритим небом.

У Василя Олександровича вчитель може запозичити певну систему подорожей до джерел думки і рідного слова. Кожне заняття має свою тему, передбачає коло речей, явищ для спостережень.

Учні з класним керівником повинні ходити на екскурсії, читати Книгу природи:

-вслуховуватись у звуки природи;

-спостерігати за дивом перетворення природи;

-спостерігати за різновидами пір року, за пробудженням землі від зимового сну. Діти з інтересом будуть розглядати тварин яких бачитимуть, любуватимуться першими квітами весни, першими золотисто – жовтими бруньками верби, першими листочками дерев. Свої емоції від побаченого викладати у своїх малюнках, розповідях, казках, віршах під час проведення виховних справ.

Кожне заняття передбачає певне коло речей і явищ для спостережень, а метою цих уроків є установка: дивувати і думати, думати і творити.

Теми занять серед природи: “Перші сніжинки”, “Зимовий ранок”, “Чи готується річка до зими?”, “Пташки взимку”, “Як дерево живе взимку”, “Пробудження природи від зимового сну”, “Перші кроки весни”, “Пролісок”, “Калина прокинулася!”, “Подорож краплинки роси”, “Верба над річкою”, “Весняна пісня поля”, “Живе й неживе у природі”, “Сонце – джерело життя на Землі”, “Зелений листочок – сонячна комора”, “Як квіточку доглядає бджілка”, “Кожне явище має свої причини”.

Проводячи вправи мислення серед природи, можна ствердити, що кожна тема вправи несе учневі безліч відкриттів, які він робить самостійно, несе любов до природи, вчить берегти екологію навколишнього світу.

Класний керівник повинен подати необхідну інформацію, як писав В.О.Сухомлинський : «щоб дитина заглиблювалася подумки в якусь, здалося б, незначну деталь, зосереджувала на ній всю свою увагу, забувала про все інше».

Пізнавальна частина «вправ на мислення» серед природи обов’язково може чергуватися із грою. Їх метою є ознайомлення учнів з навколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділити екологічному вихованню. Ще раз переконаємося читаючи В.О.Сухомлинського, «дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв’язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують».

2.2. Виховні години мислення.

Читання «Книги природи» становить великий інтерес для дітей і є одним із засобів екологічного виховання в них розумової активності, "початком активного мислення", "теоретичного пізнання світу", "початком системи наукових та екологічних знань". Це не просто цікаві, захопливі прогулянки - це виховні години мислення під блакитним небом. Аналізуючи години мислення, ми здебільшого переконуємося в тому, що чим більше дитина пізнає, чим більше відкриває непомічених у повсякденному житті закономірностей, тим глибше в неї бажання знати, тим помітніша чутливість органів сприймання навколишнього світу, тим тонші зв’язки органів сприймання з мисленням.

Екологічна екскурсія має на меті залучати дітей до спостережень за природними об’єктами і розширити й збагатити їх знання, показати зв'язок живих організмів з неживою природою, взаємозв’язок, взаємовплив рослин і тварин, значення людської діяльності для збагачення навколишнього світу; навчити школярів правил поведінки в природі.

Екологічна екскурсія на основі спостережень за природою активно сприяє збагаченню їхнього життєвого і чуттєвого досвіду, нагромадженню конкретного природничого матеріалу, який стає основою для розвитку абстрактного мислення, усвідомлення окремих фактів, активізації розумової діяльності, розширення пізнавальних інтересів, навчання школярів принципами екологічного виховання.

Як відомо години мислення невід’ємні із спостереженням, спостереження -це безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття: зором, дотиком і нюхом. Спостерігати предмети і явища можна як у самій природі, так і в класі самостійно і під керівництвом учителя. У першому випадку учні самотужки опановують явища і закономірності навколишнього світу. У ході колективних спостережень діти вчаться правильно сприймати природу. Завдяки активній словесній роботі (бесіді, розповіді) вони збагачують словник, розвивають власну уяву, спонукають учнів до творчості.

У цьому аспекті найефективнішими є сезонні екскурсії (прогулянки, подорожі). У початкових класах вони передбачені інтегрованими курсами ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Завданням є те, щоб добитися, щоб кожна така екскурсія була вікном не лише у природу, але й у світ гуманності екологічного виховання.

У ході екскурсії наочно-чуттєва база знань стає головним джерелом, що відкриває перед дітьми лабораторію творчих пошуків, де засвоєння знань і розвиток екологічних знань відбувається майже одночасно.

Проводячи екскурсії, треба актуалізовувати знання учнів про зміни в природі, з’ясовувати причини цих змін, звертати увагу на стан різних рослин – дерев, кущів, трав, квіток. Важливо правильно обирати час для походу чи прогулянки у природу – пору сезону, щоб забезпечити максимальне спостереження явищ та ознак певної пори року.

Наприклад, осінню екскурсію найкраще проводити на початку жовтня, тобто в час золотої осені, де можна побачити осінь в неймовірно різних барвах, а от у період ранньої або глибокої осені влаштовувати цільові прогулянки.

Зимова екскурсія проводиться під час педагогічної практики у місяці січні. У січні є змога спостерігати характерні ознаки цієї пори року: сніг, мороз, хуртовину. Діти можуть спостерігати великі, легенькі, веселі сніжинки, які літають в повітрі за допомогою легенького вітру ніби танцюючи. Під час цієї екскурсії школярі можуть дізнатися- які опади бувають взимку, розпізнати істотні ознаки цих опадів; розглянути будову сніжинок; чому сніжинка має таку будову, хто їй допомагає? Щоб діти краще запам’ятали це явище, треба відгадувати загадки, пригадувати вірші, які вже вивчили на уроках. Свої враження учні можуть викласти у складеній власній казці про сніжинку.

Весняну екскурсію краще проводити у час, коли на деревах вже з’явилися бруньки, сніг розтанув, з’явилися перші листочки, перші квіточки проліски, а травичка повипустила свої пагінці.

Короткі колективні спостереження і бесіда краще перервати та дати можливість учням побути з природою наодинці, послухати, роздивитися, помовчати. Клас ділиться на кілька груп, кожна з яких одержує конкретне завдання. Одна спостерігає за птахами, інша - за деревами, кущами, комахами, третя – за першими весняними квітами, травою. Після з’ясування, як треба поводитися у весняному лісі, школярі тихо розходяться. А через деякий час збираються всі разом. Діти з захопленням розповідають про те, що помітили, відчули. Таким чином, спільними зусиллями заповнюється сторінка книги весняної природи. Діти повинні навчитися помічати навколо себе нескінчену кількість дивних речей, що їх оточують, помічати взаємну спорідненість між усіма живими істотами та неживою природою.

Дітям пропонуються нескладні практичні завдання – посадити дерево, доглянути за ним; доглядати за кімнатними рослинами, також поливати, пересаджувати. Читаючи Книгу природи, школярі вчаться порівнювати травичку з піском, камінь з зеленими листочками, відрізняти живу і неживу природу; з’ясовувати, чи може живе існувати без неживого; виявляти зміни, що сталися в природі. Вони намагаються з’ясувати, чи боляче дереву, коли зрізають гілку, чи боляче квіточці, коли обпадають з неї пелюстки. В процесі пошуку відповідей на ці запитання у них формуються знання про взаємозв’язки в природі, які важливі для світорозуміння, так і для виховання відповідального ставлення до збереження нашої природи.

Діти від своєї природи допитливі дослідники, відкривачі свого нового світу. На виховних годинах мислення серед природи перед нею відкривається чудовий світ у живих різнокольорових барвах, яскравих дзвінких звуках, у казці і грі, у власних емоціях, що надихає їхнє серце в прагненні до добрих вчинків ефективні результати та є доцільною у навчальній і виховній роботі в сучасній школі.

Після виховних годин мислення серед природи учні можуть складати твори, оповідання, казки, приймати активну участь у колективних виховних справах.

Класні керівники повинні використовувати ідею В. О. Сухомлинського, бо вольова сторона процесу мислення неможлива без натхнення, що йде від злиття думки і почуття прекрасного, а прекрасне насамперед у природі, в людських взаєминах, у силі духу, в благородстві боротьби за високі ідеали. А першим джерелом прекрасного є природа. Отже відчування і розуміння краси природи В.О. Сухомлинський розглядав, як найважливішу передумову багатогранності, активної діяльності, що підносить і облагороджує людину.

РОЗДІЛ ІІІ. УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ.

Ефективність розвитку творчих здібностей школярів в процесі навчальної діяльності забезпечує сукупність певних загальнопедагогічних і дидактичних умов. Загальнопедагогічні умови розповсюджуються на весь навчально-виховний процес і можуть підвищити ефективність творчого розвитку учнів у будь-якій педагогічній системі. Дотримання дидактичних умов передбачено лише у навчальному процесі, оскільки вони є змістовою характеристикою компонентів, які утворюють локальну систему навчання, спрямовану на розвиток творчих здібностей у процесі навчальної діяльності.

З метою виявлення педагогічних умов розвитку творчих здібностей школярів у процесі навчання, повинні враховуватися індивідуально-типологічні, когнітивно-пізнавальні, емоційно-вольові, потребово-мотиваційні, екзистенційні і дієво-практичні компоненти творчих здібностей особистості; психологічні передумови розвитку творчих здібностей школярів; теоретичні і методичні набутки сучасних педагогічних досліджень у сфері розвитку творчих здібностей дітей; творчо-розвивальний потенціал навчальної діяльності; можливості змісту усіх навчальних предметів для творчого розвитку учнів школи.

Серед загальнопедагогічних умов розвитку творчих здібностей школярів у процесі навчання можна виокремити наступні:

  • педагогічне стимулювання розвитку творчих здібностей на основі особистісно зорієнтованого характеру взаємодії учителя з учнями. Необхідність реалізації цієї умови продиктована сучасними суспільними пріоритетами. Тенденції особистісної орієнтації розвитку системи освіти підкріплені результатами досліджень сучасних вітчизняних психологів (Г. Балл, Г. Костюк, С. Максименко, В. Рибалка, В. Семиченко та ін) і педагогів (І. Бех, І. Зязюн, В. Кремень, О. Пєхота, С. Сисоєва та ін). Особистісно зорієнтована взаємодія учителя та учня передбачає вибір характеристик навчання і виховання як спілкування, в якому не існує різкої полярності позицій учня й учителя, перетворення навчально-виховного процесу на взаємодію. Це сприяє стимулюванню активності, самостійності, ініціативи дітей, поєднанню творчої свободи і спрямування діяльності учнів, емоційності та виразності спілкування з проявами поваги і доброзичливості учасників педагогічного процесу;

  • застосування психолого-педагогічних технологій, що забезпечують самостійну активність учнів у процесі творчої діяльності. Виконання цієї умови має гарантувати позитивну мотивацію творчої діяльності молодших школярів і надавати дієвий арсенал психолого-педагогічних стимулів, які спрямовуватимуть активність учнів у необхідному напрямі. Такі психолого-педагогічні технології повинні враховувати особливості молодшого шкільного віку, забезпечувати оптимальні умови для самовираження учнів, спиратися на особистісно-значущий для учнів матеріал, залучати їхні емоції до процесу творчості, спонукати учнів у процесі творчої діяльності відображати свій чуттєвий досвід у повному обсязі, надавати можливість самостійно творити;

  • системність навчальної роботи з учнями в умовах творчо-розвивального середовища. У повсякденному житті знання, які використовуються, тісно переплітаються одне з одним, утворюючи єдину систему. Тому учень повинен бачити предмет чи явище системно: в єдності зі зв’язками, в які він вступає. Максимально позитивні, сприятливі умови для розвитку дитячої творчості, в тому числі й навчальної, для виховання творчої особистості створює розвивальне середовище (Л. Артемова, Л. Божович, О. Дяченко, О. Кононко, В. Кудрявцев, С. Кулачківська, А. Петровський та ін.).

Висновки

За визначенням Е. Фрома, творчі здібності - це здатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. “Всередині” феномену творчих здібностей виділяють його потенційні і актуальні “іпостасі”, а також принципово їх розділяють.

Мотивація творчо здібної поведінки складається в ранньому дитинстві; вона пов’язана з переживанням почуття деміурга (“Я можу", “У мене не виходить”), з прийманням (не відторгненням) власних недоцільних бажань. Мотивація доцільної поведінки, яка також формується в дитинстві, передбачає бажаними лише реально здійсненні обставини, події. Таким чином, мікросередовище може перешкоджати або сприяти розвитку мотиваційного блоку творчих здіюностей.

Отже, творчі здібності та творча обдарованість є характерною ознакою творчої особистості, спроможної реалізовувати свій творчий потенціал за власною ініціативою і вибором відповідних засобів. Її можна розглядати і як передумову для будь-якої творчої діяльності, змотивованої прагненням індивідуума до самовираження та самоствердження.

Вже аксіоматичним є твердження про те, що творчі можливості, закладені у кожній людині природою, на певному етапі мають бути педагогічно скоригованими, оскільки саме учитель, вихователь, наставник може значною мірою професійно закласти підгрунття естетичного розвитку особистості та визначити сталий напрямок цього процесу.

З огляду на це, особливо актуальним стає теоретичне опанування та практичне впровадження освітніх технологій для розвитку та діагностики творчих здібностей, до яких, насамперед, слід віднести: особистісно зорієнтовані; вальфдорську педагогіку; технологію саморозвитку (заМ.Монтессорі); технологію розвивального навчання; технологію формування творчої особистості; технологія колективного творчого виховання; проектно - моделюючі та нові інформаційні технології; технологію колективної творчої діяльності; технологію "створення ситуаціїуспіху"; інтеграцію різних видів мистецтва та інші.

Психодіагностика творчих здібностей учнів дуже важливий процес для шкільного психолога, а надто діагностування школярів. Орієнтуючись саме на результати діагностування рівня творчих здібностей учнів, є можливість розробити групові та індивідуальні системи розвивальних занять, для підвищення рівня креативності та сформованості творчих здібностей дітей. Адже в сучасній освіті саме освітні технології для розвитку творчих здібностей виступають важливим фактором у процесі постійного духовно-творчого удосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу кожної людини.

В останній час гостро стоїть проблема творчості та розвитку творчих здібностей школяра: уяви, інтуїції, мислення, оригінальних засобів дій, відходу від шаблонів і т. ін. Зараз проходить перегляд теоретичних позицій відносно природи творчості, критеріїв діагностики творчих здібностей у цілому, ведуться пошуки джерел креативності, умов, які сприяють розвитку творчого потенціалу. Творчі здібності існують в кожній дитині. Творчість - це природна функція мозку, яка виявляється і реалізується у діяльності при наявності спеціальних здібностей у тій чи іншій конкретній діяльності. Творчість - це не тільки труд художника, артиста, вченого; вона може проявитися в іншій діяльності, результатом якої будуть конкретні ідеї і продукти, так і самі дії.

Тому задача психолога та педагога - побачити індивідуальні творчі здібності учня, визначити їх рівень і прагнути розвивати їх. Для успішного рішення цих проблем необхідно шукати принципово нові методи психодіагностики творчих здібностей та прийоми навчання. Адже. проблема психодіагностики та розвитку у школярів здібностей до творчих прояв у пізнавальній діяльності - багатогранна.

Зважаючи на вищесказане, можна зробити наступні висновки:

1. Ефективне виховання творчої особистості учнів в загальноосвітніх навчальних закладах вимагає створення організаційно-педагогічних умов, серед яких можна визначити наступні:

  • наукове обґрунтування методів педагогічного керівництва творчим розвитком особистості;

  • надання дитині свободи вибору і самовираження, усвідомлення нею своєї самоцінності;

  • створення творчої атмосфери, формування в учнів внутрішньої мотивації і потреби до творчої діяльності;

  • впровадження особистісно-орієнтованого підходу, використання методів психодіагностики.

2. Глибокі знання, постійний пошук нестандартних, нетрадиційних форм навчання та виховання, відповідальність, любов до дітей – основа роботи кожного педагога.

3. Кожен урок має бути для учнів відкриттям, новою сторінкою на шляху пізнання світу прекрасного, нового, незбагненного. Образне, кольорове сприйняття світу варто відкривати своїм вихованцям, варто створювати умови для фантазування, уяви, з метою розвитку просторового мислення, розумових, пізнавальних, творчих здібностей. Іншими словами – педагог має працювати над формуванням не тільки інтелектуально розвиненої, а й творчої особистості.

4. Краса і добро крокують поряд, тому, на нашу думку, виховні справи чи години мають викликати в учнів почуття радості, здивування. Варто вчити учнів бачити естетичні деталі через малюнок, закладати духовні основи у процесі роботи над композиціями з різних тем. Для досягнення цієї мети слід використовувати різні методи і прийоми роботи, поєднувати такі види мистецтва як музика та література.

5. Завдання педагога – розбудити в кожній дитині прекрасне, добре, гарне. Цьому можуть сприяти: прекрасна музика, яка зможе настроїти не тільки окремого учня, а й весь клас на певну хвилю, примусити прислухатися до своїх власних хвилювань і почуттів, навчитися осмислювати їх.

6.Робота в школі вимагає душевних і фізичних зусиль. Це складна, клопітка і виснажлива праця. Однак саме творчий підхід до роботи дає можливість вчителю відновлювати наснагу та натхнення до своєї праці.

7. Людина спроможна творити себе. Творчий розвиток учнів – обов’язкова умова формування активної особистості громадянина.

8. Інтеграція сучасних педагогічних технологій інтерактивного, особистісно орієнтованого, проектного навчання на основі постійного розвитку критичного мислення учнів дасть змогу розвивати творчі здібності, а значить, і формувати творчу особистість учня.

9. Розвиток творчості – важливий психолого-педагогічний момент, коли виховання, навчання і розвиток проявляються в своїй цілісності. Відчуття пошуку відкриття є тією рушійною силою, яка надихає учня творити. Радість, яка при цьому супроводжує дитину, породжує успіх у подоланні труднощів. Відомо, що навіть маленька перемога над собою робить людину сильнішою. Саме це – шлях до виховання волі, до утвердження особистого «Я», до формування і розвитку творчої особистості.

«Творчість, - писав В.О. Сухомлинський, - починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу. При цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням».

Кажуть, що творча людина живе, а не перебуває на цій Землі.

Список використаних джерел:

1.Анджейчак А. Психолого-педагогічні умови формування творчої особис­тості дитини в освітньо-виховних закла­дах // Обдарована дитина. — 2000. — №5. —С.8—13.

2.Анисимов О.С. Педагогічна концепція перебудови освіти. Випуск 3. // О.С. Анасимов. - М., 1990. – 536 с.

3.Балл Г. О. Про визначальні ха­рактеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі І І Психологія. — К.: Дніпро, 1992. — Вип. 32.

4.Барко В., Панок Я, Лазаревський С. Психолого-педагогічна діагностика творчого потенціалу особистості учня в навчально-виховному процесі: Методичні рекомендації.—Тернопіль, 2000. — 85 с.

5.Барко В., Тютюнников А. Як ви­значити творчі здібності дитини? — К., 1991. —С. 79.

6. Веретенко Т.Г. Загальна педагогіка // Т.Г. Веретено. – К., 2004. –316 с.
7. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів // Н.П. Волкова – К., 2001. – 576 с.

8. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. //Л.С. Виготський М., 1989. – 432 с.

9.Втобуєва Т. Б. Розвиток творчої компетентності школярів // Управління школою. — X., 2005. — 110 с.

10.Голуб Т. Виховуємо обдарованих дітей (Батьківський катехізис, або За­кони розумно-організованого сімейного виховання школярів) // Завуч. — 2004. — № 22. —С. 47—53.

11. Давидов В.В. Теорія розвиваючого навчання // В.В. Давидов. - М., 1996 – 279с.

12. Зимня І.А. Педагогічна психологія // І.А.Зимняя. – М., 2002. – 197 с.

13. Мойсенюк Н.Є. Педагогіка // Н.Є. Мойсенюк. – К., 2001. – 417 с.

14.Паламарчук В.Ф. Уроки мислення у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і в сучасній школі // В.О. Сухомлинський і сучасність. – Чернігів, 1996. – вип. 2. – с. 89– 98.

15. Підласий І.П. Практична педагогіка або три технології // І.П. Підласий. – К., 2004. –616 с.

16.Серапулова Є. Виховання обда­рованої дитини // Початкова школа. — 2000.—№2. —С. 3—5.

17. Сухомлинський В.О.Серце віддаю дітям.− К.: Радянська школа,1988 – 288 с.

18.Теличко Н В. Американський до­свід роботи з обдарованими дітьми мож­на використати в Україні // Обдарована дитина. — 2005. — № 10. — С. 27—35.

19.Хохліна О. Методика формуван­ня загальних інтелектуальних здібнос­тей дитини // Практична психологія і соціальна робота — 2000. — № 6. — С. 23—25; № 7. — С. 31—35.

20.Чернишова Д. Організація робо­ти з обдарованими учнями // Обдарова­на дитина,—2001.

ДОДАТКИ

Виховна година «Молоде покоління шану творцю віддає»

(для учнів 5-6 класів)

Підготувала Сумченко Оксана Миколаївна, заступник директора з виховної роботи Дівичківського НВО «ЗЗСО І-ІІІ ступенів-ЗДО»,

Переяслав-Хмельницького району, Київської області

Мета: продовжувати ознайомлювати дітей із життям і творчістю видатного педагога В.О.Сухомлинського, показати його творчу особистість ; викликати інтерес до його творів; формувати у дітей різностороннє уявлення про навколишній світ, його красу; вчити передавати словами побачене; сприяти розвитку мовлення та здібностей учнів; виховувати кращі риси людини, розуміння того, що кожна людина не просто частина природи, а найвище її створіння – неповторна особистість.

Наочне оформлення: на дошці напис «Молоде покоління шану творцю віддає», поруч малюнки, портрет В.О.Сухомлинського, сердечка з заповідями, ілюстрації , тексти загадок, віршів .

Музичне оформлення: фонова лагідна музика.

Обладнання: комп’ютер, екран, проектор, виставка книг.

Місце проведення: шкільна зала або святково прибраний клас.

Хід виховної години:

1.Організаційний момент.Емоційне налаштування:

Вчитель: Дорогі діти, давайте побажаємо один одному добра і разом полинемо у прекрасний світ. Сьогодні у нас незвичайна відкрита виховна година .

2.Повідомлення теми: «Шану творцю віддає юних творців покоління». Нехай вона усім принесе задоволення від плідної співпраці.

Епіграф: Ми прийшли у світ, щоб жити, щоб сміятись і радіти

У довкіллі чарівнім всі на просторі зеленім.

Це життя, це справжня казка.Ллється музика і сміх.

Ти ж, запам’ятай, будь ласка, неповторний серед всіх.

Вчитель: Як ви розумієте останні рядки вірша?

3.Вступна бесіда.

Учитель : За легендою, коли народжується дитина, Бог запалює на небі зірку і посилає до дитини ангела - охоронителя. Уві сні ангел цілує дитину тричі: в чоло, щоб вона зростала розумною, в личко, щоб була красивою, в груди – аби здоров’я, любов та доброту вселити в її тіло, серце та душу. Але то легенда. Нема на світі двох однакових людей. Кожна людина ̶ індивідуальність, особистість.

  • Як ви розумієте слово особистість? (Відповіді дітей).

Учитель: Але бувають і такі випадки. Жив колись хлопчик Абихто. Прокидався будь - коли, умивався абияк, знехотя, щоб ніхто не сварив, снідав і йшов куди-небудь, гуляв аби з ким, аж доки не обридало. Повертавсь додому думаючи: «Будь що будь, будь як небудь…» Якось хлопчину запитали: «Ким ти хочеш бути?» він неохоче відповів : «А мені все одно. Ким-небудь.» Так і виріс хлопчик Абихто. Виріс та так ніким і не став. І прозвали його – Ніхто.

  • Яким був цей хлопчик? Чи хотіли б бути схожими на нього?

  • Чому його звали Ніхто?Яку пораду ви дали б хлопчикові?

Учитель: «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб залишити по собі слід вічний.» Ці слова належать тому, хто все життя віддавав дітям.

Уявіть собі… Подвір’я школи. Стоїть учитель з учнями.

  • Ходімо, діти, до школи, - сказав загадковим голосом учитель… і попрямував у сад. – Так наша школа буде тут, під голубим небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею.

Незвичайна школа, незвичайний вчитель.

  • Хто ж учитель цієї незвичайної школи ? – запитаєте ви. (Учитель показує портрет) А ім’я його Василь Олександрович Сухомлинський. Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість цієї чудової людини.

Вправа «Добав речення»

Учитель:Давайте пригадаємо, які твори Сухомлинського ми читали у другому класі.

«Покинуте …» (кошеня) «Горбатенька …»(дівчинка)

«Навіщо кажуть …» (спасибі) «Дідова …» (колиска)

«Я хочу сказати своє …» (слово) «Як Наталя в лисиці …»

Сторінками біографії Василя Сухомлинського.

Учитель. Наші класні кореспонденти підготували повідомлення про життєвий і творчий шлях В.О. Сухомлинського.

1-й учень. В.О. Сухомлинський народився 28 вересня 1918р. в селі Василівка на Кіровоградщині у селянській родині. Батько керував трудовим навчанням у школі. Мати працювала у колгоспі. У сім'ї, крім Василя було ще троє дітей.

2-й учень. У сім'ї Сухомлинських дітям прищеплювали любов до книги. Особливо багато читав Василькові його дідусь. Помираючи, він передав свою бібліотеку онукові.

3-й учень. Ріс хлопчик жвавим і допитливим. Змалку любив малювати Василь був одним із кращих учнів школи. Після закінчення навчання у школі став студентом Кременчуцького педагогічного інституту. А згодом - учителем української мови.

4-й учень . У 1948 р. Василь Олександрович став директором Павлиської школи на Кіровоградщині і 23 роки там працював, написав 1500 казок для дітей, близько 50 книг та багато статей. Помер 2 вересня 1970р..

Робота над притчею В.О.Сухомлинського

«Який слід повинна залишати людина на землі»

Учитель Діти, для чого живе людина? Який слід повинна залишити на землі?

Перш ніж ви почне міркувати над цим питанням, я прочитаю вам притчу В.О.Сухомлинського «Який слід повинна залишати людина на землі» (Читання притчі) .

Додаток 1.Ось така історія. На вашу думку, який слід повинна залишати людина на землі? Як треба жити? (Міркування дітей).

Взірцем людини, яка залишила неоціненну спадщину для наступних поколінь є В.О.Сухомлинський – учитель, письменник, казкар.

Василь Олександрович учив дітей не лише бачити красу, а й самими ставати творцями, красивими душею, почуттями, вчинками, насамперед справжніми людьми.

Гарна людина, справжня людина – то сонечко, яке зігріває все довкола своїм маленьким гарячим серденьком. Ви ще малі і тільки вчитеся, робите перші кроки. Допомагають вам і ваші батьки.

Послухайте пораду від матері.

Діалог сина та матері.

Інсценізація казки В.О.Сухомлинського «Співуча пір'їнка»

Кожна людина унікальна, та інколи дуже важко розпізнати свої здібності й можливості, розвивати їх. Саме на такі роздуми наштовхує нас казка «Співуча пір'їнка». Подивіться, будь ласка, інсценізацію цієї казки у виконанні наших класних артистів.

Додаток 2.Технологія «Мозковий штурм»

  • Чи в кожної людини є співуча пір'їнка?

  • Що треба для того , щоб знайти свою співучу пір'їнку? (Думки дітей.)

Висновок: людина може жити і приносити користь і без своєї «співучої пір'їнки», але не буде задоволена собою, щасливою.

-До чого автор закликає читача?

-Яка співуча пір'їнка була у автора?

«Будь уважний до себе й до інших,не загуби свою співучу пір'їнку»-закликає нас В.О.Сухомлинський.

Учитель : Хвилинка творчості. Творчість властива кожному з нас. Будь яку справу можна зробити творчо. Пропоную проявити свою творчість і фантазію. Перед вами уявні пір'їнки. Вони просто білі. Спробуйте створити свою особливу пір'їнку. (Діти під музичний супровід малюють).

Учитель :Створення колективного панно.В.О.Сухомлинський дуже бажав, щоб діти зростали добрими , чуйними, талановитими. То ж читайте його твори, збагачуйте свої знання. Співайте шану педагогові-творцю.

А зараз послухайте вірш Г.Орла «Шана педагогу-творцю».(Читають діти.)

Вересень квіти зібрав

Скрізь, де вони пломеніли,

Тихо пройшов і поклав

Їх на високій могилі.

В ній Сухомлинський лежить,

Учитель народний по праву.

Як нам його не любить!

Він наша гордість і слава.

Учитель, герой і поет,

З серцем палаючим Данко,

Справжній поет-гуманіст
Щастя творив до останку.

Світлі ідеї його
Вічні, як води Дніпрові.

Наш видатний педагог

Повен добра і любові.

Дітям життя присвятив,

Все їм віддав без вагання,

Він їх безмежно любив,

Знав їх сердець поривання.

В спадщину нам залишив
Чисті джерела науки,

Нас з тих джерел напоїв
Духом незмірно високим.

Він залишив назавжди
Слід після себе у світі,

Слід той не зможуть змести

Сиві і славні століття.

Шану творцю віддає

Юних творців покоління.

Як в Сухомлинського, є

В нього талант і горіння.

В школах дитинство дзвенить

Щастям яскравим, як спалах.

Вересень тихо бринить

Росами срібними в травах.

Заключне слово вчителя: В.О.Сухомлинський все своє життя віддавав серце дітям. Прийміть на пам'ять про нашу виховну годину сердечка з заповідями творчої особистості. Ростіть справжніми людьми і пам’ятайте настанови Учителя, його поради.

Додаток 3

Він сто порад нам, друзі, залишив.

Вони потрібні в праці і в житті,

Для нас, як скарб, його поради ті.

Ім'я його відоме в цілім світі,

Він з нами завжди: в серці й на вустах.

Він серце до краплини віддав дітям,

Він був, він є, він житиме в віках.

Дякую за творчу співпрацю.

Додаток 1

Який слід повинна залишати людина на землі?

(Притча)

Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується.

«Завтра в ньому оселяться люди», - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

-Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав з докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся і побіг собі.

Минуло багато років, Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його сталося так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Згадав Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима – ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.

- Що ж ти залишив після себе? – питає у Чоловіка старий дід. - Є в тебе син чи дочка?

- Немає у мене ні сина ні дочки.

- Може , ти дуба посадив?

- Ні не посадив я дуба.

- Може ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля.

- Так, мабуть, ти пісню склав?

- Так хто ж ти такий?Що ж ти робив усе життя? – здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку . Стоїть той наче вчора збудований, а на нижчій сходинці – закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.

« Ось і все, що залишилось після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. – Але цього ж дуже мало, дуже мало… Не так треба було жити …»

Додаток 2

Дійові особи: Автор, Сергійко, Стрепет.

Автор. Є на світі дивовижний птах – Стрепет. Він співає… Чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом.

Стрепет. Є у моєму крилі особлива співуча пір'їнка. Як захочеться мені співати, то розправлю крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів – схожий на звучання найтоншої струни, і на пісню вітру в тонкій стеблинці очерету.

Автор. Та ось трапилося лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й упала на землю.

Стрепет. Я хочу співати, а співучої пір'їнки немає. Де мені її знайти?

Сергійко. (Піднімає). Пір'їнка, яка гарна! (Підняв, побіг). Як гарно вона співає!

Стрепет. Це моя пір'їнка співає. Вона у хлопчика. Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні.

Сергійко. Візьми свою співучу пір'їнку, співай, звеселяй нас.

Автор. Багато років прожив Сергій на землі. Часто він згадував Стрепета і думав. У кожної людини є своя співуча пір'їнка. Нещасливий, той у кого її немає.

Додаток 3

Заповіді творчої особистості:

  • Будь господарем своєї долі.

  • Досягни успіху в тому, що ти любиш.

  • Розвивай творчі здібності.

  • Роби свій внесок у спільну справу.

  • Будуй взаємини із людьми на довірі.

  • Культивуй у собі сміливість.

  • Піклуйся про своє здоров’я .

  • Намагайся мислити позитивно.

Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. В.О. Сухомлинський

Відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самобутньої творчої, інтелектуально повнокровної праці – це завдання стає нині першочерговим у практичній роботі. В.О.Сухомлинський

Якщо Ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи, перенесіть з вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини. Якщо Ви не вмієте творити, або вам здається пустою забавою спуститися до світу дитячих інтересів, - нічого не вийде. В.О.Сухомлинський

Роки дитинства – це перш за все виховання серця. Виховання – це не поєднання заходів і прийомів, а мудре спілкування дорослого з живою душею дитини.

Серце віддаю дітям В.О.Сухомлинський

Виховна година «Поговоримо про добро та милосердя»

(для учнів 7-9 класів)

Підготувала Сумченко Оксана Миколаївна, заступник директора з виховної роботи ДівичківськогоНВО «ЗЗСО І-ІІІ ступенів-ЗДО»,

Переяслав-Хмельницького району, Київської області

Мета: Визначити й окреслити суть категорій добра і зла.Формувати чуйність, доброзичливість, засуджувати почуття заздрості й злості. Виховувати бажання зростати добрими, справедливими, чуйним ,спонукати учнів до вивчення казок, українського фольклору, розвивати літературні та драматичні навики, виховувати в учнів естетичність, розуміння прекрасного.

Наочне оформлення: на дошці напис «Поговоримо про добро та милосердя», поруч малюнки, дидактичний матеріал.

Музичне оформлення: пісня «Не зобидь ні старця, ні дитину»сл.та муз. Луків Микола ,фонова музика.

Обладнання: ілюстрації , тексти віршів, оповідань і казок, комп’ютер, квітки.

Місце проведення: актова зала або клас.

ХІД виховної години:

І.ОРГАНІЗАЦІЯ УЧНІВ.

ІІ.ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ.

ІІІ. Вступна бесіда.

Епіграф:
Для краси народжується квітка,
Для родин народжується рід,
Для польоту – лебідь і лебідка,
А людина для добра і щастя

Учитель :Дорогі діти!

Сьогодні у нас відбудеться розмова про найцінніше, вічний людський скарб – доброту.Діти, подивіться на це сонечко, що так гарно нам посміхається. (Прочитайте слова помічників сонця). Крім доброти, у світі є й інші людські почуття, вічні цінності людини: любов, повага, чесність, милосердя, взаємодопомога. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого не позичиш, їх просто можна виховати і виростити в собі. Кожному під силу навчитися бути добрим, людяним, милосердним. Наш народ завжди дотримувався заповідей Божих, склав багато прислів’їв про духовні цінності людини.

Гра „Доповни прислів’я

Хто добра людям бажає, той і сам …добро має.
Добре діло твори …сміло.
Добро не пропадає, а зло …вмирає.
Добро не лихо, ходить у світі … тихо.
Добрі діла тихо ходять, а злі дзвонять, …як дзвони.
Коли люди до тебе добрі, то ти будь ще … добрішим.
Добро роби скільки можеш, від того ніколи не … занеможеш.
Від добра добра …не шукають.
Не всяка стежечка без спориша, не в кожної людини …добра душа.
Робиш добро не кайся, робиш зло …на зло і сподівайся.
Не одежа людину красить, …а добрі діла.

На сьогоднішній годині спілкування я хочу звернутися до вашої душі.

Учитель : Питання для розгляду. Що ми вкладаємо у поняття добра і зла?  Що таке добро?Добро – це життя людини заради інших, щире бажання допомогти, любов до батьків, ближніх, Батьківщини, здатність до самопожертви.

Як проявляються добро і зло у людському житті?

Що таке зло? Зло – це прагнення людини отримати від життя усе, не рахуючись ні з ким, замкнутість і зацикленість на власних проблемах, інтересах, амбіціях.

Послухайте невеличкі оповідання, що потребують великих роздумів.

Розповідь із життя

Учитель :Якось старенька мати приїхала до свого сина, який жив у місті, привезла різних гостинців із села. Син попросив матір прогулятися містом. Гуляючи, старенька часто зупинялась, щоб перепочити. Вони сіли в сквері на лавку. Син відійшов і сказав, що скоро повернеться. Довго виглядала мати свого наймилішого сина, але він не повернувся. Коли люди питали, як вона сюди потрапила, старенька відповіла, що заблукала. Адже її син учений, він не міг залишити її, запевняла мати. Вона не могла й подумати, що він її залишив назавжди.

  • Чи є серце в такої людини? Якщо є, то яке воно?

  • Чи достатньо одного розуму для морально вихованої людини?

Святковий обід

Учитель :Ніна живе у великій родині. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить, і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на іменини приготує святковий обід. На свято Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. А Ніна думає: «Це ж і бабуся за стіл сяде, а в неї руки тремтять. Подруги сміятимуться».

Ніна тихенько каже:

– Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.

  • Чого?- дивується мати.

  • У неї руки тремтять. На стіл капає.

Мама зблідла. Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: «Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: бути людиною».

Нова учениця

Учитель :Стояла тиша. Раптом у двері хтось постукав. У клас зайшов директор і сказав: «Сьогодні у нас нова учениця». Всі побачили маленьку дівчинку. Тридцять пар очей дивилися на нову школярку. Дівчинка була горбатою. В учителя забилося  серце. Він дивився в очі школярам, сам відчував, що в його очах – молитва: «Хай не побачить дівчинка у ваших поглядах, дорогі діти, ні подиву, ні насмішки».В дитячих очах учитель побачив радість: приїхала нова учениця. Вони дивилися тільки в очі і ласкаво посміхалися.

Учитель сказав: «Її звати Оля. Вона приїхала до нас здалеку. Хто поступиться їй своїм місцем за першою партою? Бачите, яка вона маленька». Всі шість хлопчиків і дівчаток, які сиділи за першою партою, підняли руки і стали просити:   «Я…я..». Оля сіла за першу парту.

Рольова гра „У трамваї” 

Ролі: бабуся, контролер, два зловмисники, пасажири.

Сюжет. Старенька бабуся їде в трамваї, вона щойно отримала невеличку пенсію і підраховує по дорозі, скільки потрібно заплатити за електроенергію, водопостачання та інші комунальні послуги. Гроші також підуть на злиденний харч, який не дасть померти з голоду. Проте на ліки грошей уже  не вистачає. У цей час двоє зловмисників витягують у неї гаманець. Це помітив контролер. Він підходить і просить показати квитки. Звичайно, квитків у них немає, але за них вступається бабуся: їй шкода дітей, і вона ладна за них заплатити…

Учитель :Я пропоную учасникам гри придумати закінчення. (Перед початком гри треба пояснити суть рольової гри, у якій учасники уявляють себе на місці тих людей, про яких йдеться в навчальній ситуації, мотивують свою поведінку і обгрунтовують її доцільність. Проведення рольової гри обов’язково включає визначення теми і мети заняття. )

  • Як ви думаєте, що впливає на гарні і погані вчинки людини?

  • Що штовхає дітей на такий шлях? (Відповіді учнів) 

  • Бути добрим не легко. Треба менше говорити про добро, а просто постійно його робити.

Вчитель: «Не говори про доброту»

Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти. О. Довгий

Татова порада

Прибіг щодуху син додому,
До тата голосно гука:
-А я провідав у лікарні
Свого товариша-дружка!
То ж правду, тату, я – чутливий
І маю серце золоте?
Замисливсь тато на хвилину
І так сказав йому на те:
– Коли тебе в тяжку годину
Людина виручить з біди,
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, пам’ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти зробиш сам добро колись,
Про це забудь, аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались. Л. Компанієць

Учитель :У будь-якої людини є потенціал добра і зла. Кожен вчинок, а то і думка людини є вибором добра чи зла. Відомий письменник Ч. Айтматов сказав : Зло протистоїть добру навіть тоді, коли добро хоче допомогти тим, хто став на шлях зла.  Діти, вчіться доброти і ніжності. Вчіться піклуватися про інших, співчувати тим, хто в скруті, допомогати їм і словом і ділом.

Є багато людей, в яких можна цього навчитися: батьки, вчителі, інші люди.

Чимало є і казок. Давайте пригадаємо, між чим завжди йде боротьба в народних казках?-Між добром і злом.

-А з чим асоціюється добро в цих казках?– Із красою.

Учитель :Згадайте Кривеньку Качечку, її чуйне ставлення до стареньких. Мабуть у вашій пам’яті залишилася казка „Дикі лебеді” і самовіддана сестричка крилатих братів. Не зможете ви ніколи забути  і Попелюшку, що випромінювала ніжність і доброту.

-А зло?-Із потворністю. Конфлікт між красивим і некрасивим зрозумілий, Але в житті буває, що за зовнішньою красою криється внутрішня потворність. Життя людей – це вічна боротьба добра і зла.

І сьогодні я хотіла б вас  познайомити з оповіданням Б. Грінченка „Украла” (читання уривків оповідання) і запитати потім, як вірш Миколи Луківа „Не зобидь ні старця, ні дитину” перегукується з цим оповіданням.

Бесіда. Учитель:

  • Чому Олександра вкрала хліб?

  • Чи праві були діти, засуджуючи її?

  • Хто допоміг порозумітися, знайти вихід із цієї ситуації?

  • Що вас найбільше вразило?

  • Чому навчило це оповідання?

Наведіть приклади милосердя, допомоги, добрих справ, про які ви знаєте. (Відповіді учнів : безкорисливий порив мільйонів людей, які прийшли на допомогу народові Вірменії, Туреччини, Індії після страшних землетрусів; та під час аварії на ЧАЕС).

Учитель :У всі часи були і є прекрасні люди, які в кожну хвилину готові прийти на допомогу, подати руку в біді, доглядають інвалідів, замінюють сиротам батьків, займаються меценатством. І роблять вони це не напоказ, не для винагород і слави, а тому, що так велить їхня совість. Можна згадати матір Терезу, принцесу Діану, Індіру Ганді, та інших людей, відомих своєю доброчинністю. Але якщо ми уважніше подивимося довкола, впевнимося у тому, що такі люди живуть поряд, які заслуговують на характеристику:  ”Людина, що творить добро”.

Милосердя і доброта  –  як два крила, на яких тримається людство.  Ми часто чуємо ці слова і навіть вживаємо їх у мовленні, іноді не відчуваючи їх змісту. Лікування добротою потребують усі: хворі, самотні, благополучні, здорові й ті люди, в яких душа черства і глуха до чужого горя.  Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди, несправедливості, горя.

Пісня „Не зобидь ні старця, ні дитинусл.та муз. Луків Микола

1.Не зобидь ні старця, ні дитину,
Поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі  живем,
У могилу не бери провину.

2.Зло нічого не дає, крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати.
За добро добром спіши воздати,  –
Мудрість завше доброю була.

3.Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла,

4.Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла,
Скільки сил у неї вистачало,
Щоб на світі більше щастя стало. М.Луків

Вчитель: Гра «Якщо людина добра» 

– Якщо людина добра, то з нею хочеться говорити, сміятись, її всі поважають і люблять.Діти, давайте пограємо в гру. Умови гри: якщо людина повинна робити те, що я називаю, ви плескаєте в долоні, а якщо ні  – нічого не робите. Уважно слухайте:

  • бути милосердним, чуйним, сердечним, щирим;

  • насміхатися з чужого горя;

  • допомагати людям похилого віку;

  • захищати слабкого;

  • бути завжди ввічливим;

  • ображати інших;

  • піклуватися про тварин;

  • шанувати працю інших людей;

  • хвалитися, коли зробив добрий вчинок;

  • шанувати батьків.

  • А що б ви хотіли зробити для людей?

(Діти можуть провести конкурс на кращу м’яку іграшку, поробку, вишиванку з метою передачі виробів школам-інтернатам, для інвалідів, сиріт, дитячим будинкам,  подарувати іграшки, книжки, речі , також підготувати благодійний концерт, дитячу виставу, розважальну програму).

Вчитель: Гра „Я дарую тобі” 

(Зірочка «Доброти» дарує  нам свічку – символ добра і чистоти, дерев’яну писанку – символ добра .Діти по черзі передають один одному писанку по колу )

Я тримаю в руках писанку – символ добра і кожен, до кого потрапляє писанка, має сказати своє слово з приводу сьогоднішньої розмови, яка б розпочиналася словами: «я думаю», «я хочу», «мені здається». 

І ось писанка знову потрапила до мене.

Пам’ятайте, діти! Ми завжди повинні нести іншим світло любові й доброти.

Нехай існує істина стара –

Людина починається з добра.

Година мислення « Весняні самоцвіти»

( для учнів 3-4 класів)

Підготувала Сумченко Оксана Миколаївна, заступник директора з виховної роботи Дівичківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Переяслав-Хмельницького району, Київської області

Тема: Весняні самоцвіти.

Мета: Вчити дітей спостерігати і помічати зміни в природі, бачити весняні кольори; розвивати і збагачувати словниковий запас учнів, вчити мислити; виховувати допитливість, естетичний смак; любов і бережливе ставлення до оточуючого світу, сприяти пізнавальній активності учнів, розвивати спостережливість,увагу,творчі здібності дітей, формувати основи естетичної культури .

Наочне оформлення: картки пори року, кульки.

Музичне оформлення: українська народна веснянка «Прийди, прийди весно!»,

Обладнання : ілюстрації , тексти віршів, оповідань і казок.

Місце проведення: Каштанова алея. Куточок лісу.

ХІД заняття:

І.ОРГАНІЗАЦІЯ УЧНІВ. ВИХІД НА ШКІЛЬНЕ ПОДВІР’Я.

ІІ.ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ.

ІІІ. 1.Вступна бесіда. Театралізована частина.

Вчитель: - Ми вийшли з вами, діти, на подвір’я школи, щоб провести урок під блакитним небом.

Уже вернулися додому з-за океану журавлі.

У росах коники малі уже кують, забувши втому.

Вже хмари в сонячних накрапах у синім небі попливли.

Уже кульбаби дружно в травах жовтаві кульки надули.

- Про яку пору року йдеться у вірші?

-З давніх-давен люди з нетерпінням чекали весну. Після холодної зими хотілося теплого і лагідного сонечка, співу пташок і веселого гомону дітлахів. І щоб весна не забарилася, що люди робили?

(Придумували веснянки, примовлянки, різні обряди, пекли жайворонків і з ними виходили в поле.)

Вчитель: - Тож давайте і ми покличемо Весну до нас на урок. Заспіваємо веснянку. Прийди, прийди весно красна, звеселяй наш рідний край!

(Виходить дівчинка-Весна із нею три хлопчики.)

Весна: - Коли бузок розкриє перші пуп’янки,

Почне зозуля одміряти нам роки,

І сонечко умиється і вийде,

Розтопить білі сніжні острівки.

Струмочки пробиватимуть свій шлях,

Травичка встане і зазеленіє,

І заєць засіріє у кущах,

І луг від квітів знову пожовтіє.

Тоді приходжу я – Весна.

(Дівчатка танцюють і співають веснянки.)

- Ой прийшла весна, ой прийшла красна,

Принесла мені щастя й радощі.

- Закурликали в небі журавлі.

Защебетали пташечки малі.

- Ой прийшла весна, ой прийшла красна.

Принесла мені щастя й радощі.

Вчитель: Підберіть красиві слова, якими б ви хотіли назвати Весну.

(Весна-чарівниця, красуня, зеленокрила, багатоквітна, ніжна, лагідна, чудесна, ясна, щедроквітна, голосиста, дзвінкоголоса і т.д.)

2.Підсумки спостережень за зовнішніми ознаками кожного весняного місяця.

Вчитель: - На які три періоди ми можемо поділити весну?(На ранню, середню і пізню.) - Яка це рання весна? Як називається перший місяць весни?

(З’являється хлопчик в українському костюмі – Березень.)

Березень: Трудився лютий до світанку

І заморозив геть струмок,

А березень підкрався ранком

І схрумав нишком весь льодок.

Зима ще злиться, бідолаха,

А вже весна бере своє,

У березні бурульки з даху,

Немов цукерочки жує. М.Лисич

Вчитель: - Що ми можемо сказати про весну в цей період?

(Бубнявіють бруньки, проростає молода зелена травичка, мати – й - мачуха)

- Які переважають кольори у березні.

2.Учениця читає казку про квіточку мати – й – мачуха. „Прийшла весна”.

Вчитель: -Діти, а хто знає які хвороби лікують відваром квіточок цієї рослини?

(кашель, простуду).

3.Народна мудрість.

- Березень березовим віником зиму вимітає, весну в гості запрошує.

- Проліски – очі березня.

- Від березневих дощів земля квітне.

Вчитель:- Чому березень назву таку має?

(Тому, що раніше від інших дерев прокидається береза, з’являються сережки – квіти „плачуть” берези).

- Які ви ще знаєте назви цього місяця?

(Март – росіяни, Марс – французи, Марцо –італійці, Маріуш – угорці.)

Вчитель: - Як ви охарактеризуєте середню стадію розвитку рослин весною?

- Як називається другий місяць весни?

Квітень :-Я – квітень – славний квітникар,

Сонячно і рясно

Уквітчав я календар

Першим цвітом рясним.

- На які фарби багатий квітень?

(Блакитні, лілові, білі, жовті, ніжно-зелені, смарагдові, червоні.)

Вчитель: Ми можемо називати ці кольори весняними самоцвітами?

- Який аромат мають весняні кольори? (Ніжний, духмяний, медовий, весняний, неповторний.)

4.Загадки про весняні квіти

1.З-під снігу свій листочок

До сонця простягну,

І синіми дзвіночками

Вітаю я весну.(Пролісок)

2.Ми жовтенькі і м’якенькі,

Як притулиш до щоки.

Варення можна з нас варити,

Плести на голову вінки. (Кульбаба)

3.Я гордо голову тримаю

І перед вітром не схиляю.

Я жовтий, білий, полум’яний

І, наче яблуко, рум’яний.

В саду я квітну навесні,

Скажіть, яке ім’я мені?(Тюльпан)

4.Із зеленої сорочки, що зіткав весною гай,

Білі дивляться дзвіночки.

Як зовуть їх – відгадай? (Конвалії)

Вчитель:.-Хто, діти, знає, від якого слова походить назва місяця „квітень”?

- Стародавні римляни називали цей місяць „апріліс”, що означало: „той, що квітує”. У молдаван називається „апреліє” , в угорців – „апріліш”, у болгар – „цвятник”, у поляків – „квєцень”. З якою метою перелічуються назви місяців?

Вчитель: -Скажіть, діти, а конвалія – це квіточка якого місяця?(Травня)

-А чим же місяць Травень поміж братами славен?

(Запрошується третій „місяць” весни)

  • А ось і Травень до нас завітав.

Травень: - Іду весело співаю,

Дощами землю поливаю,

Святковими піснями

І громом над полями,

Не з лійки- поливайки,

А з грозової хмарки.

Вчитель: -Дійсно, у травні починаються грози. Перед вечірньою та нічною грозою зоря має червонястий відтінок.

- Отже, в травні ,які ми можемо доповнити весняні кольори?

(Чорний-зораного поля, багряний передгрозовий захід сонця, веселковий, бузковий, яскраві кольори, трав’яний)

- Розмаїття кольорів, бо на зміну одним приходять інші.

- Квітнуть сади, заманюючи до себе метушливих бджілок та поважних метеликів, що ніби пелюсточки чарівної квітки розклали свої крильця і завмерли. То , мабуть, хочуть, щоб ми роздивилися , які чарівні фарби змішала Весна на їхньому вбранні і посипала їх самоцвітами.

Вчитель: «Синьому метелику важко пити з келиха

Сонцем переповнених квіток.з вусиків тоненьких,

З жадібної жменьки краплі меду падають в пісок.

Радісно і весело стежками небесними

Заблукати в хмари, як в кущі,підлетіти франтиком

І яскравим бантиком заховатись в зорянім плащі.»

- Яку роль відіграють метелики в природі?(Запилюють квіти)

- Чи корисні ці комахи?

(Відкладають яйця , з яких виходить гусінь, котра є шкідником для дерев).

-А чи всі дерева відцвіли?

- Які квітнуть зараз?(Черемха, каштан, горобина).

-А які зацвітуть пізніше?(Акація)

- Що ви знаєте про акацію?
(Це південна рослина. Її квіти дуже запашні І вміщують багато нектару. Акацієвий мед ніжний, смачний і корисний. Квіти акації заварюють як чай, бо вони мають ще й лікувальні властивості).

Загадка.На дереві гойдається,жжупан колючий має, на літо одягається , а восени скидає (Каштан).

6.(Підходить до каштанової алеї)

Вчитель:-Діти, перед вами стрункі могутні каштани.Мабуть, через неймовірну красу весною і щедрість плодів восени ці дерева стали символом міста Києва.

Василь Олександрович з дітьми посадив цю алею, щоб ми могли милуватися красою ,що дарує нам природа.Придивіться до квіточок каштану, що ви можете про них сказати?(Квіти зібрані в гроно завдовжки 20-30 см)

-А чи знаєте ви, які лікувальні властивості має каштан?

(Лікує захворювання кровоносних судин, зміцнює їх)

- При лікуванні використовують квіти, кору молодих гілочок, насіння, шкірку.

7. Складання казки за початком.

Вчитель: - Давайте прислухаємося, яку казочку нам нашіптує природа про це чудодійне дерево?

Казка.Весняної теплої пори летіла ворона. Вона несла в дзьобі каштан. Вона була не голодна і тому заховала каштанчик у саду…(Продовжіть казку).

Варіант:У вологій землі каштанчик прокинувся, зігрівся під весняним сонечком. Він був міцний і легко розірвав свою сорочечку. З неї виглянув тендітний па росточок.Веселий сонячний промінчик , угледівши його, дав сили, краси. Паросток почав швидко рости. Промінчик пильнував за своїм вихованцем, а коли той зміцнів, наділив його чудодійною властивістю лікувати людей і тварин.

ІV. Підсумок заняття.

Вчитель: Ми згадали сьогодні багато рослин, які дарує нам щедра весна, напуває їх життєдайною силою.А які весняні самоцвіти-кольори ви називали? То ж які ми правила візьмемо з собою в життя?

1.Не зривай квітку - вона зів’яне. 2.Не лови метелика він загине.

3.Не ламай гілки дерев і кущів. 4.Не випалюй траву.

5.Не залишай слідів перебування в природі.

VІ.Домашнє завдання. Придумайте назву казці, яку ми знайшли на каштановій алеї, і запишіть її.

Година мислення « Вересневі дивинки»

( для учнів 3-4 класу)

Підготувала Сумченко Оксана Миколаївна, заступник директора з виховної роботи Дівичківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Переяслав-Хмельницького району, Київської області

Тема: Вересневі дивинки.

Мета: розширити знання учнів про характерні ознаки осені в живій та неживій природі. Збагачувати словниковий запас дітей. Розвивати спостережливість, уміння бачити і чути красу осінньої пори. Продовжувати роботу над розвитком мислення школярів. Виховувати дбайливе ставлення до природи рідного краю.

Обладнання: квіти, листя, тексти казок, загадок, маски героїв.

Місце проведення: шкільне подвір’я.

ХІД заняття:

І. Організаційна частина

Учитель: Проспівав веселий дзвінок, -

Починається незвичайний урок

З Божої ласки, маминої казки

З щирого старання гомінких пісень

Добрий день вам, діти! Добрий день!

ІІ. Основна частина. Вступна бесіда.

Учитель: Діти, велика й прекрасна наша Україна. Ми дуже любимо її. Кожна будова, доріжка, деревце, квіточка невідємна частина її природи, її багатства і краси. У різні пори року приваблива земля. Як би не змінювала своє вбрання для нас вона залишається дорогою і рідною. Ось і сьогодні ми з вами вийшли в куточок краси, щоб ще раз поспілкуватися з природою, побачити її красу в цю пору року. А як називається вона, ви дасте відповідь відгадавши загадку.

Учитель: Хто вона, ота красуня в золотім намисті,

Що без пензля і без барв скрізь малює листя

На деревах листя те так блищить, мов золоте

  • Хто ж це? (осінь)

  • Давайте запросимо цю красуню до нас на урок.

Діти: Осінь, осінь!!!В гості тебе просим!

З щедрими хлібами, з високими снопами

З листопадом і дощем, з перелітним журавлем.

(Виходить дівчинка Осінь і хлопчик Вересень)

Осінь: Добрий день, у добрий час! Рада, діти, бачить вас

Не сама до вас прийшла, я вам гостя привела.

Учитель:

  • Діти, як ви гадаєте з ким завітала до нас Осінь? (з вереснем)

  • Чому саме з вереснем мандрує осінь?

Осінь … Скільки поезії в цьому золотаво сонячному слові і скільки радості й тихого смутку. Можливо хтось прочитає вірш про осінь.

Діти: Красуня осінь, славна чарівниця

Милуємось з її краси.

Які веселі фарби! Подивіться!

Поклала осінь на ліси й гаї.

Осінь наша, осінь, -золота година

Неба ясна просинь, пісня журавлина

Бабиного літа .Довгі білі коси

І дорослі й діти люблять тебе осінь.

Учитель: Як ви вже напевно здогадалися, що на сьогоднішньому святі ми з вами заглянемо в осінь.

  • Діти, яка осінь? (чарівна, золота, щедра, багата, урожайна, тепла, холодна, працьовита)

  • Як можна по-різному сказати про прихід осені до нашого краю? (завітала, прилетіла, заглянула, підкралася)

  • З чим завітала до нас осінь? (з холодними ранками, щедрим урожаєм, золотим зерном, сумним пташиним співом, соковитим виноградом, запашними яблуками і грушами)

  • З якими кольорами приходить до нас ця красуня? (червоним, жовтим, зеленим, багряним)

Учитель: У осені є ще один колір – пурпур. Хто пояснить, що це за колір?

Учень: Пурпур – це темно-червоний, або яскраво-червоний колір з фіолетовим відтінком.

Учитель: Осінь завітала до нас з вереснем. А чому вересень вереснем назвали? (у цьому місяці починає квітувати рясноцвітий верес). А чи знаєте ви, що вересень колись називали сівень. Чому? (бо у цьому місяці розпочинали сіяти озимину). А ще називали цей місяць – ревун, хмурень. Українська ж його назва походить від слова «врасень» - іній.

  • Який місяць вересень? (погожий, сумний, щедрий, сонячний, прохолодний,)

Учень: У вересня щедра рука.

- Заходьте! – він з двору гука.

І яблука трусить з гілок,

І сипле в портфелі сливок,

Солодкий зрива виноград –

І кожен з нас вересню рад.

Бо щедра, ой щедра рука

У вересня-садівника.

Учитель:- Діти, яке вересневе сонечко?

- Як змінилося небо після літа?

- Яким стало повітря? Коли ми це відчуваємо?

- Чому не чути веселої пташиної пісні в саду?

- Чи всі пташки відлетіли в теплі краї?

- Хто знає які пташки вже відлетіли? Які залишились? Чому?

- Чому вони не співають?

- Які звуки можна почути в природі восени?

- Які зміни відбулися з деревами?

- Які дерева не змінили свого вбрання?

- Що ви можете сказати про трав’янисті рослини?

Діти, придивіться до цього чудового квіткового розмаїття. Які квіти зібралися у дружньому колі?

  • Чому саме ці квіти зустрічають нас в цьому куточку краси?

  • Яких квітів тут найбільше? (чорнобривців)

Учень:В капелюшок пишний вбрався

І морозу не злякався

Невеличкий цей сміливець

Золотавий чорнобривець.

  • Як ви гадаєте чому їх так назвали?

Учениця. Бабуся розповідала мені таку легенду. У давнину українські майстри – чоботарі шили надзвичайно гарні жіночі чобітки, які мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки. Називали такі чобітки «чорнобривцями». Подібність цього взуття до суцвіття квітки і дало їй таку назву.

  • Діти, а хто чув іншу назву цих квітів? (жовтяки, бархатки, оксамитки).

  • Як ви гадаєте чому їх так називають?

  • На що схожі чорнобривці?

  • Скільки квіток на одному кущику?

  • Якого кольору пелюсточки у чорнобривців?

  • Де ростуть чорнобривці?

  • У кого вдома є ці гарні квіти? Де вони у вас ростуть?

  • Чим вони розмножуються?

  • Які ще бувають чорнобривці?

Чорнобривці це рослини – охоронці. Вони захищають городні рослини від шкідників. Тому господині дуже часто саджають ці квіти на городі.

  • Діти, як ви вважаєте, чи завжди чорнобривці росли на українській землі?

Батьківщина чорнобривців – Мексика. Але вони з’явились у нас так давно, що ми вважаємо їх корінними українськими квітами. Ми не можемо уявити свої квітники без чорнобривців. Для нас ця квітка материнства, доброти, щедрості. І мабуть недарма цю квітку любив В.О. Сухомлинський. Любив квіти, любив і пісню. Давайте разом заспіваємо пісню про чорнобривці. (звучить пісня «Чорнобривці», сл. М.Сингаївського)

  • Чи пахнуть чорнобривці? Який у них запах?

  • Хто прилетів до квіток? Чому?

  • А хто ще любить поласувати квітковим нектаром?

Діти, уявіть себе маленькими казкарями і спробуйте скласти казочку. Працювати будемо в групах.

Група «Осені» - складатиме казочку на вільну тему, але щоб був зв'язок з темою сьогоднішнього уроку.

Група «Вересня» - складатиме казочку за початком: «Був теплий сонячний вересневий ранок…» Цим двом групам допомагатимуть листочки-підказки. А третя група працюватиме зі мною. Ми складемо казочку за запитаннями.

ІІІ. Підсумок.

Учень. Як гарно тут красою милуватись,

Вітання кожній квітці посилать.

Мені хотілося б над ними нахилитись

Не для того, щоб рвать або ж зрізать

А щоб побачити хороші квітів лиця

І добре їм своє обличчя показать.

- Ось і закінчився наш урок. Про що ви дізнались? Чого навчилися?

Діти, сьогодні ми відкрили і прочитали ще одну сторінку великої книги Природи. Тож давайте запам’ятаємо, що ми повинні щиро поважати і любити природу – це невмируще джерело краси, натхнення і здоров’я.

Дома напишіть казочку про осінь, вересень, осінні квіти, намалюйте малюнок.

  • 27.10.2018
  • Виховна робота
  • Дошкільнята, 1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 1056
  • 0
  • 2
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Ефективні комунікації (soft skills) учителя з батьками»
Швень Ярослава Леонідівна
30 годин
590 грн